Естетичні механізми формування моральнісної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Естетичні механізми формування моральнісної свідомості

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження

У сучасній ситуації корінних трансформацій суспільства відбувається якісне перетворення сталих форм політичного й економічного життя. Поряд з цими змінами стрімко трансформується свідомість і світогляд людей. Не піддається сумніву той факт, що зміни в політичній і економічній сферах зумовили активну переоцінку цінностей та переорієнтованість на принцип корисності, викликали ситуацію духовної кризи і моральнісної деградації сучасного суспільства. Це з необхідною гостротою підіймає питання про пошуки адекватних форм регулювання моральнісної поведінки та практичної діяльності людей.

Однією з таких форм регулювання в суспільній практиці є сфера естетичного. Проте в сучасній культурі виникає загроза підміни моральнісно-виховної функції естетичного функцією соціальної маніпуляції. Це зв'язано з тим, що моральнісні, по суті, безкорисливі і неутилітарні почуття, сутність яких полягає в регулюванні поведінки у напрямку подолання відособленості і відчуженості між людьми, використовуються в регулюванні поведінкової активності в інтересах накопичення капіталу. Більш того, експлуатація моральнісних почуттів у повсякденності, в актах економічних маніпуляцій реклами, знижує, якщо не цілком нівелює їхню регулюючу функцію вищої нервової діяльності, придушує високий морально-емоційний пафос оманною патетикою, підмінює дійсно високі почуття сурогатними - псевдопатриотизмом, мелодраматизмом та ін. Безумовно, результатом таких маніпуляцій стає дезорієнтація і деморалізація свідомості, руйнування практичних життєвих орієнтирів глибоких психологічних рівнів. Художня практика, яка володіє дійсною можливістю формування моральнісної свідомості, також не реалізує свій моральнісно-регулятивний потенціал. Вона орієнтована на суб'єктивізм і самоцінність художньої творчості, захоплена здебільшого експериментальними пошуками, метою яких стає лише епатаж і розвага публіки.

В умовах сучасної культурної ситуації зростає роль критичного теоретичного осмислення колізій суспільної практики вітчизняною філософською наукою. Проте спостерігається значний відрив теорії від реальних соціальних процесів. Філософський дискурс - завданням якого є осмислення суспільної практики і теоретичне формування духовних стратегем соціального розвитку - фактично виключив з поля сучасних наукових інтересів питання про вплив мистецтва на моральнісність. Разом з цим, сучасна наука не може залишатися осторонь від культурних тенденцій, що намітилися. Науковою відповіддю на повсюдне використання естетичного як маніпулятивного засобу повинна знову стати гуманістична теорія естетичного виховання, яка б стала знаряддям та орієнтиром сучасної художньої творчості. Усі перераховані фактори обумовлюють практичну та теоретичну значимість порушеної проблеми. Вивчення моральнісно-регулятивної функції мистецтва детерміновано об'єктивними потребами сучасного суспільства.

Ступінь наукової розробки проблеми

Проблема співвідношення естетичного та моральнісного має величезний науково-теоретичний дослідницький шар. Це питання завжди перебувало у колі інтересів західноєвропейських мислителів протягом усієї історії філософії, не залишилася й поза увагою вітчизняної філософської думки. У визначенні підходу щодо проблеми взаємозв'язку естетичного та моральнісного найбільш значущими є вітчизняні дослідження, в яких зазначається загальна форма людської емоційності, характерна для обох типів пізнання - «небайдужість», «співпереживання» (А.І. Фортова, А.С. Канарський, В.Г.Іванов), загальний досвід естетичних та моральнісних почуттів (В.І. Толстих, І.І. Машковський), чуттєво-практичний характер пізнання моралі (Т.Г. Аболіна). Дослідження Л.Т. Левчук, А.М. Федя, В.А. Личковаха, Т.І. Домбровської, Р. Шульги спрямовують дослідницькі інтенції до окремих питань, важливих у контексті вивчення проблеми взаємозв'язку моралі та мистецтва (співвідношення моралі, моральності, ідеології та мистецтва; естетичне виховання; мистецтво та моральнісні цінності, аморалізм та гедонізм в мистецтві). Підхід до естетичного як знакової сфери відтворення почуттів усвідомив український письменник та філософ І. Франко, роботи якого мали істотний вплив на постановку проблеми естетичного моделювання.

Серед зарубіжних шкіл усвідомлення тісного зв'язку моральнісного та естетичного пізнання здійснилося англійськими сенсуалістами (Е. Берк, Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм, А. Сміт), визначався елементарний характер моральнісного пізнання, його унікальність та істотна відмінність від наукового пізнання, здатність осягти «добро» не через поняття, а лише за допомогою інтуїції (Р. Прайс, Дж. Мур). Зазначалися аксіологічні аспекти сутності етичного та естетичного російськими дослідниками (Т.Б. Любимова, М.С. Каган, В.Г.Іванов), чуттєво-образна специфіка моральнісного та естетичного пізнання набула аналізу в естетичних (Н.Б. Берхін, О.Ф.Єремеєв) та етичних доробках (А.І. Титаренко, А.А. Гусейнов, Р.Г. Апресян, Г.П. Матяш, М.Ліфшиць), в дослідженнях з психології (В.К.Вілюнас, Б.І. Додонов, Л.С. Виготський, Я. Рейковський, П.В. Симонов, К.Ізард, Г.М. Бреслав). Відбулося виявлення взаємозв'язку естетичного та етичного крізь призму естетичних категорій: піднесеного, мелодраматичного, прекрасного (В.П. Крутоус), трагічного (Т.Б. Любимова, Ю.Б. Борев), значні доробки по даній проблемі (В.І. Самохвалова, Г.А. Брандт та А.М. Лобок, А.С. Каргін, Д.Є. Яковлєв, В.В. Бичков, Г.Д. Гачев) акцентували увагу на образі людині в мистецтві, історичних формах співвідношення мистецтва та моралі, співвідношенні добра і краси в англійському неоромантизмі, художніх засобах формування суспільних почуттів, художній істині в мистецтві. Проблемі впливу мистецтва на загальний досвід почуттів внесли дослідження зарубіжних науковців в галузі психології сприйняття (Т.Ліппс, К. Кларк, Л. Макс, Р. Арнхейм), російських дослідників (Б.В. Раушенбах, В.В. Медушевський, Л.А. Мазель, Е.В. Назайкінський, М.А. Смірнов, І.Г. Сапєго, П. Флоренський та ін.).

Естетичний характер моральнісного пізнання та обмеженість раціоналістичного методу в проблемі пізнання моралі порушували О.Ф.Єремеєв, М.М. Бахтін, дослідження яких виступають теоретико-методологічними джерелами в обґрунтуванні засадових позицій моральнісно-регулятивної функції естетичного. В сучасних доробках щодо постановки проблеми співвідношення «естезиса», «етоса» та «логоса» зазначається відмінність естетичного пізнання від інтелектуального (В.В. Прозерський, А.А. Грякалов), конкретно-чуттєвий характер естетичного та етичного (В.В. Селіванов), емоційний характер моральнісного мислення (Р.А. Сатибалдієва, М.С.Вігелль), аналізуються естетично-раціональні механізми музичного мистецтва в регулюванні естетичних станів (Є.Г. Соколов). В питанні критики раціоналістичного підходу щодо пізнання моралі найбільш вагомою працею слід вважати міжнародну колективну монографію «Мораль і раціональність». Принциповою в методологічному відношенні є визначена в роботі думка щодо помилковості визнання раціональними тільки таких проявів розуму, як встановлення фактів або відкриття істини (Р. Хеар), що актуалізувало в монографії проблему практичного розуму та дозволило зробити акценти саме на сенсуалістичній основі моральнісного регулювання (Б. Герт), переосмислити проблему раціональності виходячи з культурно-практичних механізмів морального вдосконалення: художніх, релігійних, та ін., та практично-усвідомлених засобів відтворення культурою моральнісних почуттів (Р.Г. Апресян). Це дослідження мало суттєвий вплив на усвідомлення дисертантом мистецтва як культурно-практичного механізму відтворювання моральнісності.

В проблемі визначення естетичного як сфери регулювання моральнісності значного розвитку набули питання соціально-практичного характеру виникнення естетичних процесів як у вітчизняному дискурсі (О.П. Воєводін, Ю.Л. Афанасьєв), так і в зарубіжних естетичних доробках (У. Еко, Т. Адорно), що дозволили усвідомити форми естетичної раціональності.

Фундаментальними дослідженнями з проблеми естетичного формування історичних типів моральнісних почуттів слід вважати праці І.Ф. Волкова, А.Я. Гуревича, С.С. Аверинцева, Л.М. Баткіна, Г.С. Кнабе, О.А. Кривцуна, в яких здійснився історико-філософський та естетичний аналіз впливу мистецтва на почуття. Усвідомлення історії мистецтва за принципом відтворюваних ним моральнісних почуттів в певній мірі здійснилося в західних сучасних розробках в області історичної антропології (школа Анналів - Марк Блок, Люсьєн Февр), в мистецтвознавстві (Е. Панофський, А. Хаузер, Г. Зедльмайр) зазначався соціально-історичний характер естетичних почуттів, здійснювалася інтерпретація художніх прийомів мистецтва у відтворюванні ним моральнісних станів (Е. Гомбріх), акцентувалася увага на соціальній, «надіндивідуальній» обумовленості художньої творчості, соціальній структурі індивідуального сприйняття (Г. Вельфлін). У вітчизняній естетиці аналіз історії мистецтва через «історичний рух почуттєвості», художні форми «соціального самопочуття» здійснюється Л.Б.Мізіною.

Філософсько-естетична рефлексія співвідношення естетичного та моральнісного на сучасному етапі здійснюється в аспектах: впливу художніх творів мистецтва на моральнісну свідомість (С.В. Бусов, Н.В. Голік), визначення особливостей реалістичного мистецтва (Т.А. Акіндінова), функціонування естетичного та мистецтва як «спокуси» (Н.Н. Суворов), втрати сучасним мистецтвом моральнісних цінностей та зникнення з мистецтва трагічного (Л.А. Закс), моральнісної позиції митця (В.М.Ліпська). Дослідження регулятивної функції естетичного в сфері сучасних соціальних процесів певною мірою обумовлена проблемним полем неомарксистської естетики (Т. Адорно, Г. Маркузе), роботами Ж. Бодрійяра, «несциєнтиськими» поглядами Макса Вебера на сутнісно новий для сучасного світу засіб моральної регуляції через систему моральнісних почуттів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті наукової теми «Культурні трансформації українського суспільства», що досліджується на кафедрі філософії культури та культурології Східноукраїнського національного університету ім.В. Даля.

Об'єкт дослідження - форми впливу естетичних процесів на моральнісну свідомість.

Предмет дослідження - естетичні чинники формування моральнісної свідомості.

Мета роботи полягає в аналізі суті та форм впливу естетичних процесів на моральнісну свідомість, визначенні ролі і специфіки сфери естетичного в моральнісному регулюванні.

Реалізація поставленої мети обумовила рішення наступних завдань:

1. Проаналізувати основні теоретичні здобутки у вирішенні проблеми впливу сфери естетичного на моральнісну свідомість;

2. Визначити своєрідність естетичної регуляції моральнісності та окреслити її історичну динаміку;

3. Виявити особливости моральнісного пізнання у його зв'язку з художнім, конкретно-чуттєвим пізнанням;

4. Охарактеризувати естетичні форми моральнісних почуттів, особливості їх формування в культурно-історичній практиці;

5. Виявити специфіку естетичного формування моральнісного образу;

Теоретико-методологічні основи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність способів наукового пізнання та загальнонаукових принципів проведення досліджень. Теоретичною основою дослідження послугували наукові праці та методологічні розробки вітчизняних та зарубіжних учених в галузі естетики, етики, психології, соціальної психології, семіотики, мистецтвознавства, філософії.

Розв'язання поставлених у дисертації завдань вимагало використання різних загальнонаукових методів аналізу: історизм, порівняння; загальнонаукове поєднання історичного і логічного; а також, абстрактно-логічний метод та метод синтезу получених знань для теоретичного узагальнення основних положень дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці моделі естетичного формування моральнісної свідомості. Вперше експліковано соціально-практичний підхід до вивчення моральнісного впливу мистецтва. В межах зазначеного аналізу естетичного впливу на моральнісне буття:

- виявлено, що теоретична експлікація естетичного як «самоцінної» ігрової рельності, «вільної від всякого інтересу» та не пов'язаної з моральнісністю в значній мірі обумовлена відривом від реальних соціально-практичних процесів і виступає як обгрунтування змінення моральнісно-регулятивної функції естетичного на функцію «примирення з дійсністю»;

- з'ясовано, що сутність естетичної регуляції моральнісності полягає у створенні в естетичних образах моделей типових моральнісних конфліктів культурної епохи, сприйняття яких виступає як формування практичної діяльності людини через виховання типових форм чуттєвості;

- проаналізовано специфіку співвідношення естетичного та моральнісного образів, виявлено «подвійну» своєрідність естетичного образу - його утилітарно-практичну основу та одночасно абстрагованість від реальної практики. Виявлено, що специфіка естетичного механізму моделювання моральнісних образів пов'язана з естетичним відтворенням асоціальних дій у естетично відразливих морально-потворних образах, і моделювання соціально-виправданих вчинків як морально-прекрасних, що супроводжуються естетичним задоволенням;

- визначені естетичні форми моральнісних почуттів, на засадах соціально-практичного підходу до мистецтва розкрито тісний зв'язок моральнісного та естетичного почуттів, проаналізована суспільна сутність естетичного, неможливість його існування у своїй самоцінності, що на практиці закономірно обертається аморалізмом, виправданням гедонізму, руйнуванням моральних засад суспільства;

- виявлено історичні трансформації моральнісно-регулятивної функції мистецтва, з'ясовано, що на сучасному етапі естетичне функціонує в межах ігрової функції. Досліджено реалістичні моральнісні ремінісценції української культури - «прориви» до моральнісної істини в сучасному мистецтві.

Практичне значення отриманих результатів дослідження. Результати дослідження спрямовані на уточнення теоретико-методологічної парадигми естетичної теорії з урахуванням досягнень новітньої філософії та естетики, а також з залученням знань суміжних з естетикою наук - мистецтвознавства, психології, соціальної психології, етики та ін. Практичне значення полягає в створенні цілісної концепції моральнісно-регулятивної функції естетичного в суспільному розвитку. Окремі висновки дисертації можна використовувати в сфері художньої критики як засадові положення оцінки сучасного мистецтва.

Матеріали дисертації можна використовувати як в культурно-освітній та виховній роботі, так і в подальших теоретичних дослідженнях, читанні відповідних курсів естетики, етики, філософії, культурології, української та світової культури.

Апробація результатів дисертації.

Результати наукових досліджень обговорювались на засіданнях кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, аспірантських семінарах кафедри, теоретичних семінарах кафедри філософії права Луганського державного університету внутрішніх справ, засіданнях Монтенівського філософського товариства (м. Луганськ), а також були викладені на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях:

На II Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень 2003» (Дніпропетровськ, 2003 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Україна наукова 2003» (Дніпропетровськ, 2003 р.), на Міжнародній конференції «Світогляд та трансформації сучасного суспільства» (Сімферополь, 2004 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки 2005» (Дніпропетровськ, 2005 р.), на II Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні наукові дослідження - 2006» (Дніпропетровськ, 2006 р.), на Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2006» (Київ, 2006 р.). Окрім того, результати дослідження використовувалися в практиці читання курсів з етики та естетики в Луганському державному університеті внутрішніх справ. Матеріали дисертації використовувалися при підготовці навчально-методичних матеріалів для курсантів та студентів.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в 13 наукових працях, серед яких 3 статті - у наукових журналах, 4 статті - у збірниках наукових праць, 6 публікацій - у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 6,14 д.а., які належать особисто автору.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, що викладені на 190 сторінках машинописного тексту. Список використаних джерел із 166 найменувань уміщено на 13 сторінках.

Основний зміст дисертації

моральнісний естетичний пізнання культурний

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, з'ясовано ступінь наукового опрацювання проблеми, окреслено теоретико-методологічні засади, аргументовано наукову новизну, представлено відомості про апробацію концептуальних положень дисертації.

У першому розділі «Проблема співвідношення естетичного та етичного в історії філософської думки» проаналізовано концептуальні філософськи системи, що найбільш повно репрезентують методологічні засади вивчення взаємовідношень естетичного та моральнісного.

У підрозділі 1.1. «Досвід історико-філософського осмислення проблеми впливу естетичних процесів на формування моральнісного буття людини в епоху античності та середньовіччя» розкриті теоретичні форми вирішення проблеми в естетичній думки античності та середньовіччя. Історико-теоретичне дослідження поглядів на проблему дозволило визначити, що в натурфілософських концепціях античності (натуралістичний напрямок) спостерігається ототожнення естетичного та моральнісного, онтологічне вирішення сутності цих категорій (Геракліт, Анаксімандр). Естетичні принципи (гармонія, міра, порядок, краса) усвідомлюються як об'єктивна закономірність устрою космосу та суспільства, зазначається вплив об'єктивної гармонії на моральнісність, здатність мистецтва у впорядкуванні душі (Піфагор, Дамон). Із зміненням соціальної практики та індивідуалізацією свідомості з'являються ідеї релятивності та суб'єктивності естетичного і етичного (релятивистсько-суб'єктивістській напрямок), гедоністичного розуміння прекрасного, його незалежності від добра (софісти). Сократ ототожнює істину, благо, користь та красу, але в проблемі пізнання моралі визначає недовіру до естетичного, як чуттєвої ілюзії, надає пріоритет раціональним процедурам її збагнення - майєвтиці та іронії. Дисертант акцентує увагу, що саме погляди Сократа стають історичним джерелом сучасного раціоналізму та зумовлюють подальші пріоритети щодо раціональних процедур моральнісного пізнання.

Значні протиріччя щодо проблеми відбивають погляди Платона: він підкреслює виховне значення мистецтва в його тісному зв'язку з чуттєвим світом («Держава»), недовіряє чуттєвому пізнанню за «оманливий» характер чуттєвої ілюзії («Республіка»), що остаточно оформлюється в ієрархічному розумінні естетичного пізнання, усвідомленні справжньо прекрасного в світі ідей (видів, понять) («Пір», «Федр», «Федон»). Полемізуючи з раціоналістичною позицією Сократа-Платона, Аристотель експлікує ідею діалектичного поєднання емоційного та раціонального в структурі естетичного пізнання (сенсуалістичний напрямок), визначає переважно практичний характер пізнання моралі, його тісний зв'язок з пізнанням естетичним, усвідомлює естетичну закономірність мімесису (вплив художньої форми). Дисертант визначає послідовні історико-теоретичні трансформаціїї поглядів на взаємозв'язок естетичного та моральнісного - надання категоріям суб'єктивного змісту, усвідомлення самоцінності індивідуальної насолоди (епікуреїзм), розведення естетичного та моральнісного (киренаїки). Своєрідним переходом до середньовічного розуміння проблеми виступають погляди стоїків, що відділяють істинно прекрасне від тілесної краси і усвідомлюють його як красу моральнісну, протиставлену матеріальному світу (Епіктет, Сенека, Марко Аврелій). Пізньоантична трактовка єдино істинного пізнання як розумного споглядання (Плотін) стає теоретичним підгрунтям середньовічній тенденції аскетичного заперечення чуттєвого світу. У дисертації подано докладний аналіз середньовічних естетичних систем, що відбивають значні коливання теологів щодо співвідношення принципу естетичної насолоди та моральнісності (Августін), погляди на несумісність естетичного співпереживання та моральнісного співстраждання (Тертуліан, Б. Клервоський) послідовне усвідомлення моральнісно-регулятивної функції естетичного в збудженні певних моральнісно-емоційних станів (Августін, Алкуїн), реабілітація принципу естетичної насолоди в справі моральнісного вдосконалення душі (С. Ерігена).

У підрозділі 1.2. «Специфіка філософського усвідомлення взаємозв'язку естетичного та моральнісного в Новий час» проаналізовані підходи до зіставлення естетичного та моральнісного з епохи Відродження і до новітнього часу.

Філософськи системи епохи Відродження зорієнтовані на абсолютизацію індивідуальної самоцінності людини, що закономірно проявляється в абсолютизації принципу чуттєвої насолоди (Л. Валла), в визнанні тілесної краси, як форми виявлення краси духовної (Дж. Бруно). Акцентовано увагу на теоретичних поглядах Леонардо да Вінчі, В. Галілея, які транскрибували в естетиці метод типізації та узагальнення почуттів, що дає можливість втілити на практиці ідею об'єднання раціонального, як загального, з індивідуальним. Зазначено, що винайдений метод зорієнтований в цей період не на відтворювання моральнісних почуттів, а здебільшого має за головне призначення викликання естетичної насолоди від мистецтва (Царліно, Тінкторис). Ренесансна естетика стає переломним етапом в еволюції теоретичних ідей, що усвідомлює самоцінність естетичної насолоди та призначення мистецтва викликати самостійне задоволення.

Усвідомлення руйнівної сили індивідуалізму та переосмислення ренесансного теоретичного надбання у напрямку обмеження індивідуалізму Відродження спостерігається в естетиці класицизму, яка відбиває загально-раціоналістичну позицію стриманості почуттів, обмеження чуттєвої насолоди та дисципліни розуму (Р. Декарт, Н. Буало, П. Корнель). В естетичних концепціях просвітництва (Е. Берк, Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм) експлікується тісний взаємозв'язок естетичного та моральнісного, оформлюється категорія смаку - удосконаленого в естетичній витонченості почуття, що набуває значення смаку моральнісного, зазначається емоційний характер моральнісної рефлексії (Д. Юм). Спираючись на погляди Г. Маркузе, дисертант визначає, що така філософсько-історична переорієнтація на суб'єктивність краси і добра містить як можливість регулювання суспільних відносин через почуття, так і небезпечну тенденцію естетичного маніпулювання свідомістю. Невипадково, естетичне в філософських концепціях І. Канта, Ф. Шиллера і Г.В.Ф. Гегеля остаточно втрачає свій статус формування суспільних почуттів і набуває нове значення «ігрової» реальності, мета існування якої полягає в «примиренні» індивіда з соціальною дійсністю. Теоретичне обгрунтування нової функції естетичного відбувається, перш-за все, в філософії Канта, який відриває чуттєвий принцип естетичного задоволення від принципів моралі, ідеї блага, перетворюючи прекрасне в чисте, вільне від усякого, в тому числі, моральнісного змісту, а моральність - в ідею, що не знає ніякої чуттєво сприйнятої відповідності. Естетичне пізнання остаточно втрачає свій статус формування моральнісної свідомості через надання «чистій красі» характеру беззмістовної «гри відчуттів», саме термін «почуття» підмінюється «відчуттями». Останні спроби осмислення моральнісної суті мистецтва в Новий час пов'язані з дослідженням семіотики мистецтва (скульптури) у впливі на моральнісні почуття (І.-І.Вінкельман), транскрибуванням естетичного методу відображення мистецтвом загальнозначущих почуттів та аналізом композиційних законів художнього твору згідно з вимогами суспільної функції мистецтва (Е. Лесинг), дослідженням мистецтва як «виробництва моральнісності» через формування самості індивіда не як самосвідомості, а як «самопочуття» (неокантіанство (Г. Коген)). В новітній філософії вже спостерігається розвиток ідеї самостійності естетичного, його незалежності від моралі (Ф.Ніцше, О. Уайльд).

Своєрідне вирішення проблеми спостерігається в кордоцентричному підході вітчизняної філософської думки (Г. Сковорода, П. Юркевич), що зауважив обмеженість пануючого в науці раціоналістичного методу та в категорії серця здійснив вдале поєднання почуттів, пристрастей з волінням, розсудливістю в галузі моральнісної поведінки. Розгортання кордоцентричного напрямку вітчизняної філософії здійснив український романтизм (Д. Веланський, О. Склабовський, І. Кронеберг, М. Розберг, К. Зеленецький, А.Л. Метлинський), що визначив значну роль мистецтва в моральнісно-релігійному пізнанні, осмислив естетичне пізнання як чуттєвий шлях формування «сердечності», концептував моральнісно-релігійну ціль естетичного пізнання в категорії естетичного «благоговіння».

Аналіз та критичне осмислення історико-теоретичних вирішень проблеми дозволили намітити методологічні шляхи обгрунтування взаємозв'язку естетичного та моральнісного, сформулювати підхід до вивчення проблеми.

У другому розділі «Моральнісно-регулятивна функція естетичного» дисертант реконструює виникнення та становлення регулятивної функції естетичного в сфері моральності, розкриває сутність естетичної регуляції моральнісного буття. Пріоритетною для автора є думка про соціально-практичний характер виникнення естетичних процесів.

У підрозділі 2.1. «Становлення естетичної регуляції моральнісного буття: досвід філософсько-культурологічної реконструкції» окреслено процес виділення естетичної діяльності з утилітарної практики, позначено тісний зв'язок естетичного та моральнісного з практично-корисним, утилітарним на початкових етапах розвитку суспільства. Здійснений на основі дослідження закономірностей становлення та розвитку естетичної свідомості (О.П. Воєводін) теоретичний аналіз дозволив зрозуміти специфічну сутність естетичного, як відносно самостійної, емансипованої від безпосередньої утилітарної практики сфери регулювання моральнісного буття. Виникнення естетичного як окремої сфери свідомого соціального регулювання обумовлена розвитком суспільства та необхідністю у виокремленні та утриманні в соціальній пам'яті досвіду успішної суспільної життєдіяльності в образі практичної дії (Ю.Л. Афанасьєв). Таким чином, виникає здатність людини емоційно реагувати на соціально-культурний подразник (знак, символ), а також соціально-практична можливість впливати на почуття знаковими структурами, емоційно-окрашеними образами. Аналізується соціальний характер відтворюваних естетичними знаками почуттів, що є емоційною формою відображення соціально-значущих явищ (М.І.Єнікеєв), отже, мають суб'єкт-об'єктний характер. Сфера естетичного виникає саме як практична форма моральнісної регуляції через відтворювання соціальних почуттів за посередництво знакового характеру образу. На основі існуючих в науковому обігу уявлень про сталі форми художньої раціональності (О.П. Воєводін), в дисертації послідовно визначаються естетичні форми регулювання моральнісності: естетичні принципи, чуттєві образи, художні канони.

Репрезентований естетичними знаками чуттєвий образ морально-практичної дії змістовно визначається як моральнісний образ. Теоретичне обгрунтування регуляції моральнісного буття через естетичні образи здійснюється шляхом порівняльного аналізу естетично створеного «моральнісного образу» та «моральної норми». В контексті порівняльного аналізу здійснюється критичне усвідомлення «обмеженості» раціоналістичного методу, зазначається беззмістовність раціоналізму - можливість підстановки під принцип раціональності різноманітних змістів (Ф.М. Достоєвський, М.М. Бахтін, В.Ф. Петров-Стромський, Р.Г. Апресян), нездатність раціональної істини орієнтувати суб'єкта в практичній діяльності по причині абстрагованості поняття та позбавленості чуттєвої наочності (В.К.Вілюнас). Моральнісне пізнання через образ, тобто в повноті раціонального змісту та індивідуального переживання, стає чуттєвим охопленням «моральнісної істини». Виявлена причина раціоналістичних пріоритетів в теорії моральнісного пізнання: помилкове «гіпостазування» філософією мімесису першого роду та історично-обмежене потрактування естетичного впливу (Т. Адорно), що призвело до помилкового усвідомлення дезорганізуючого характеру почуттів, відриву в теорії моральнісного пізнання чуттєвих та раціональних структур свідомості (Кант), обумовило домінування поглядів, закріплених у фундаментальному етичному дискурсі, що свідчать про надання переваги виключно логічним процедурам моральнісного пізнання та заперечення моральнісно-регулятивної ролі естетичного (Поль Куртц, «Гуманістичний маніфест 2000»). Урахування визначених наукових протиріч дозволило переосмислити специфіку моральнісного пізнання, визначити відмінність теоретичного осмислення та практичного пізнання моралі (Аристотель), чуттєво-образну специфіку моральнісного пізнання (Т.Г. Аболіна, Г.П. Матяш, Р.Г. Апресян, Р. Арнхейм) та його зв'язок з художнім пізнанням (А.І. Титаренко), логічну неексплікованість, унікальний характер моральнісних ідей та відмінність від понять науки, «невизначеність добра» та неможливість передати ідею про добро засобами мови, роз'яснення (Дж. Мур). Усвідомлення образного, конкретно-чуттєвого характеру моральнісного пізнання дозволило виявити тісний зв'язок моральнісного пізнання з пізнанням художнім, що відтворює моральнісний зв'язок між людьми в конкретно-чуттєвому його прояві, та визначити мистецтво, як знакову систему відтворювання моральнісності.

У підрозділі 2.2. «Естетичне моделювання моральнісного образу» розкриті механізми естетичного моделювання моральнісного образу.

В вирішенні проблеми естетичного моделювання моральнісного образу позначена специфіка співвідношення естетичного та моральнісного образів, виділено типи естетичних образів - «чисті» естетичні образи (чиста краса (Кант)), що являють собою викристалізовані з емпірічної діяльності практично-значущі властивості, які набувають абстрагованого значення, з якого не можна вивести ніякого утилітарного змісту, «синтетичні естетичні образи» (привходяща краса (Кант)), що мають певний соціально-практичний зміст та утворюють релігійний, моральнісний, політичний та ін. образи. З цієї позиції моральнісний образ існує як змістовна наповненість естетично оформленого образу. «Подвійна» специфіка естетичного образу (утилітарно-практична основа та одночасно абстрагованість від реальної практики (Адорно)) обумовлює «ілюзорність» відтворюваних образом естетичних почуттів та одночасно їхнє життєво-практичне призначення, можливість естетичного моделювання моральнісного образу в ненав'язливій формі - «розважаючи - повчати».

Естетичне пізнання моральнісності виступає як моделювання в естетичному образі типових моральнісних конфліктів та наявність засобів їхнього можливого розв'язання. Специфіка естетичного механізму моделювання моральнісних образів пов'язана з прериванням, блокуванням індивідуалістичного початку через викликану негативну емоцію до нього та естетичним відтворенням асоціальних дій у відразливих, морально-потворних образах, що викликають незадоволення, і моделювання соціально-виправданих вчинків як морально прекрасних, що супроводжуються стійкою позитивною емоцією. Форми естетичної свідомості (почуття, ідеал, оцінка) являють собою модифікації естетичного образу та існують як засіб формування моральнісного образу та продукування моральнісних почуттів.

В третьому розділі «Історичні форми взаємодії мистецтва та моралі» мистецтво розглядається як культурно-практичний механізм формування моральнісного буття, засіб відтворення моральнісних почуттів в естетичних формах.

У підрозділі 3.1. «Естетичні форми моральнісних почуттів» проаналізовано естетичні форми моральнісних почуттів та художні методи їхнього відтворення в культурно-історичній практиці.

На етапах включення мистецтва в суспільний розвиток тісний зв'язок мистецтва та моралі обумовлює відтворення художньою практикою естетичних станів, що не мають характеру самоцінного задоволення, а містять переважно моральнісну якість. Так, в античності моральнісні почуття обов'язку та провини пізнаються в естетичних формах «героїчного» та «трагічного», в середньовіччі почуття обов'язку як трагічного жертвування життям виступає вже в формі «страждальницького», «мученицького», «скорботного», почуття провини у формі «благоговіння», «розчулення», «зворушливе», «потворне», «покаяння», «піднесене», «благочестиве». З поступовим звільненням мистецтва від моралі (Відродження) історично спостерігається відтворювання мистецтвом здебільшого неглибоких, поверхніх почуттів, які не несуть безпосереднього моральнісного страждання, а призначені для розваги та задовільнення індивідуалістичних потреб публіки (бароко, рококо) - «чарівне», «витончене», «іронічне», «меланхолічне», «фривольне», «таємниче», «ілюзорне», «екстатичне», «екзальтоване», «ейфорійне», «крихке», «несамовите», «імпозанте», «вражаюче», «блискуче», «галантне», «манірне», «пасторальне», «сентиментальне», «сльозливе», «легковажне», «дріб'язкове», «пікантне» та ін. Панування принципу «самоцінної» насолоди в мистецтві супроводжується витісненням з мистецтва моральнісних переживань, отже, до його історичної переорієнтації з моральнісно-регулятивної функції на функцію розважальну, функцію ілюзорного «примирення» мистецтва з соціальною дійсністю (бароко, рококо), неправдивого «прикрашання» життя (естетизм), «естетиці зла» (Ш. Бодлер, Марінетті, футуризм, Антонін Арто, Театр Жорстокості, Жорж Батай). На практиці цілком закономірним результатом звільнення мистецтва від моралі стає панування відвертого аморалізму, гедонізму, отже, руйнування моральнісних засад суспільства (Відродження). Соціально-практичний підхід дозволив усвідомити тісний зв'язок естетичного з суспільною практикою, неможливість існування «самоцінного задоволення» поза межами моральності.

У вирішенні завдання аналізу естетичних методів відтворення моральнісних почуттів, в роботі наведено послідовна історична заміна канонічного типу художнього методу реалістичним художнім методом. Канонічний метод ставить на меті безпосереднє відображення ідеалу, тобто відтворення певних, суворо визначених емоційних станів згідно ідеологічних зразків (античність, середньовіччя, класицизм). Відповідно до цих завдань оформлюються естетичні правила побудови художніх творів, що фіксують знання певних художніх закономірностей у зв'язку з суспільно-необхідним впливом на почуття. Реалістичний метод потребує від мистецтва правдивої емоційної оцінки явищ дійсності - відбиття «художньої правди-істини». На відміну від канонічного методу, реалістичний метод відтворює у творі об'єктивні протиріччя життя, діалектику суспільного та індивідуального та відбиває їх в почуттях, що набувають значення реалістичних, «правдивих почуттів». Вагоме місце займає соціальна позиція художника, знаходячись на якій, митець робить можливим примірення цих протиріч згідно перспектив соціального розвитку людства, суспільно-значущих цілей та ідеалів.

Знання художніх особливостей впливу на свідомість виступає як «естетична раціональність» (Т. Адорно) - теоретичне знання, що продукує безпосереднє знання - певні естетичні стани, почуття, що безпосередньо дані у свідомості реципієнта та водночас опосередковані культурною практикою. Мистецтво несе в собі момент загального та необхідного через відтворення знання особливого роду, яке в корені відрізняється від раціонального знання: емоційні стани, що виступають знанням саме відчуттів (фронезіс).

У підрозділі 3.2. «Співвідношення мистецтва та моралі в сучасній культурі» здійснюється аналіз існування естетичного на сучасному культурно-історичному етапі.

Функція естетичного як «гри» обумовлена ілюзорним нівелюванням традиційної ієрархії «суб'єкту» та «об'єкту», свідомою «екстермінацією» (знищенням) дульності світу (Бодрійяр). Нівелювання дуальності в мистецтві проявляється шляхом заміни «образу» - «симулякром», який на відміну від образу не відтворює реального буття, а тільки імітує ситуацію трансляції смислів (Н.Б. Маньковська, В.В. Бичков). Але «симулякр» не існує як виключно самостійне явище «великої гри», а знаходиться в межах створених культурою «симулятивних реальностей», в яких свідомо деформується реалістична правдивість буття. Естетичне як «гра» виконує певні функції «нової раціональності» сучасного світу. Екстермінація дуальності світу позначається й на екстермінації моральнісних почуттів, руйнуванні традиційної ціннісної ієрархії «добра» та «зла», моральнісного та аморального. Моральнісні цінності (страждальницьке, каяття, провина) поруч з антицінностями (непристойне, спокусливе) потрапляють в сферу «неможливого обміну» (Бодрійяр), сферу відкритої торгівлі почуттями. Справжніми проривами до моральнісної істини стають «реалістичні ремінісценції» сучасного мистецтва. Реалістичне мистецтво зберігає «пам'ять» про доісторичне минуле, коли життя індивіда співпадала з життям роду та відновлює її в конкретному образі безпосередньої єдності загального та особливого. В світі симулякрів та симулятивних реальностей, в яких моральнісна істина стає недоступною, реалістичне мистецтво виступає ремінісценцією - пригадуванням та нагадуванням правди-істини людських відношень.

У Висновках підсумовано й узагальнено основні результати дослідження, ще раз підкреслюється зв'язок між основними положеннями дисертації для виявлення загальної структури дослідження.

Проведене дослідження дозволило зробити головний висновок - пізнання моралі відбувається в тісному зв'язку з мистецтвом. Сучасне практичне та теоретичне ставлення до мистецтва, як самоцінного явища культури, що не пов'язане з мораллю, не виправдовує себе в світлі проведеного аналізу. Ретельне підтвердження зв'язку естетичного та моральнісного розкривається в філософсько-культурологічному аналізі історичного розвитку мистецтва, який показав іманентну «самоцінному» мистецтву закономірність аморалізму, виправдання гедонізму та руйнування моральнісних засад суспільства. Соціально-практичний підхід дозволив усвідомити тісний зв'язок естетичного та моральнісного почуттів, розкрити суспільну сутність естетичного, усвідомити неможливість існування самоцінного задоволення поза межами моральності. Теоретичне ж усвідомлення мистецтва як сфери «самоцінного» задоволення відбулося в певній мірі у відриві від реальних процесів моральнісної практики та пов'язане із теоретичними обгрунтуваннями змінення моральнісно-регулятивної функції естетичного на функцію «гри» як «примирення з дійсністю».

Регулятивна функція естетичного в сфері моральнісного буття пов'язана із знаково-естетичним відтворенням моральнісного образу, специфічну особливість якого встановлює узагальнення типових форм практичного відношення індивіда до явищ соціального буття. Естетичне регулювання моральнісності через моральнісний образ сутнісно відрізняється від раціонального регулювання, що здійснюється переважно дискурсивно-логічним шляхом, та стає більш адекватним засобом регулювання моральнісності через відтворення моральнісного зв'язку між людьми в конкретно-чуттєвому прояві мистецтва. Мистецтво виступає знаковим засобом відтворювання чуттєвого образу морально-практичної дії, тобто, відтворює знання особливого роду (фронезіс). Естетичне моделювання моральнісного образу пов'язане з механізмом регулювання моральнісних почуттів. Теоретична експлікація регулятивної функції естетичного актуалізує гуманістичний аспект проблеми існування мистецтва на сучасному етапі розвитку суспільства, що визначає гостру актуальність та практичну значущість проведеної роботи.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Галгаш А.Ю. Проблема соотношения этического и эстетического в теоретическом наследии английских сенсуалистов. // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. - 2003. - Вип. 34. - С. 107-116.

2. Галгаш Г.Ю. Моральнісна проблематика в естетичній спадщині Івана Франка // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: філософські науки. - 2004. - Вип. 26. - С. 68 - 72.

3. Галгаш Г.Ю. Психологічні основи естетичного механізму морального регулювання // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. - 2004. - Вип. XIII. - С. 72 - 76.

4. Галгаш А.Ю. Нравственная сублимация в процессе эстетического переживания // Практична філософія. Науковий журнал. - 2005. - Вип.4. - С. 34 - 40.

5. Галгаш А.Ю. Особливості естетичного регулювання моральних почуттів в античній культурі // Філософські дослідження. Збірник наукових праць. - 2005. - С. 171-176.

6. Галгаш А.Ю. Проблема связи этического и эстетического в сознании человека античной культуры // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень 2003». Філософія. - 2003. - Т.1. - С. 44-45.

7. Галгаш А.Ю. Соотношение эстетического и нравственного вкуса в теоретическом наследии английских сенсуалистов // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Україна наукова 2003». Філософія. - 2003. - Т.5. - С. 28.

8. Галгаш А.Ю. Етичне та естетичне в системі ціннісних орієнтацій сучасної особистості // Матеріали міжнародної конференції «Світогляд та трансформації сучасного суспільства». - 2004. - С. 128 - 130.

9. Галгаш А.Ю. Роль эстетической суггестии в формировании нравственного сознания личности // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Дні науки 2005». Філософія. - 2005. - Т.46. - С. 31-32.

10. Галгаш А.Ю Проблема исторической типологии нравственных чувств // Практична філософія. Науковий журнал. - 2006. - Вип.2. - С. 222-229.

11. Галгаш Г.Ю. Естетичне моделювання моральнісного буття // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні наукові дослідження - 2006». Т.42. Філософія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2006 - С. 3-5

12. Галгаш Г.Ю. Проблема моральнісної функції естетичного в контексті сучасності // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». - 2006. - Ч.IV. - С. 19-21.

13. Галгаш А.Ю. Особенности теоретико-эстетического осознания проблемы формирования нравственных чувств средствами искусства // Наука. Релігія. Суспільство. Міжнародний науковий журнал. - 2006. - №3. С. 126-133.

Размещено на Allbest.ru