Етичні кодекси в контексті соціокультурної динаміки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 17.025:316.73

Етичні кодекси в контексті соціокультурної динаміки

Спеціальність 09.00.07 - етика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Чумак Анна Леонідівна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “ 14” лютого 2008 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “11” січня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.

АНОТАЦІЯ

Чумак А.Л. Етичні кодекси в контексті соціокультурної динаміки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07 - етика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу феномену “етичний кодекс”, що виступає суттєвою константою сучасної практики соціального життя як у загальносвітовому, так і в національному масштабах. Спираючись на ґрунтовний теоретико-методологічний та емпіричний базис продемонстровано трансформацію змісту та форми традиційного субстрату кодифікованої моральності крізь призму соціокультурного розвитку, орієнтуючись на сучасні процеси етичної кодифікації.

Важливий модус нормативного становить особистісно-перфекціоністська самореалізація в контексті соціальної нормативності. Доведено, що успішна реалізація позитивної програми нормативно-належного, обумовлена органічною єдністю соціально-організаційних спонук людської активності та духовно-моральнісного потенціалу особистості у процесі витворення простору осмисленого соціального буття. Проведений аналіз засвідчив, що сучасна модель кодексової культури з необхідністю передбачає орієнтацію на інституціонально-руглятивний рівень нормотворення.

Ключові слова: етичний кодекс, моральна нормотворчість, практично-поведінковий норматив, особистісно-перфекціоністська мораль, інституціонально-регулятивний модус моралі, соціокультурна динаміка.

АННОТАЦИЯ

Чумак А.Л. Этические кодексы в контексте социокультурной динамики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07. - этика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертация раскрывает процесс социокультурного развития этических кодексов. Используя значительное количество литературы философского, этического, социологического характера, автор пришел к выводу, что специфика этической кодификации в современном этическом дискурсе нуждается в расставлении акцентов над практическо-действенным моментом морального нормотворчества и во многом обусловлена социальными факторами общественного развития. В связи с этим показано процесс становления проблематики этической кодификации в контексте социокультурных трансформаций. В работе анализируется регулятивный потенциал моральных норм древних форм кодексовой культуры (Законы Хаммурапи, Законы Ману, Законы Моисея). Аргументируется то важное положение, что в рамках докодексовой сферы нормативного-должествования - естественной моральности, регуляция поведения осуществляется на уровне непосредственного, имманентно-практического восприятия норм и носит характер ритуально-мифологическо-религиозный. Особое внимание уделяется вопросу специфики личностно-перфекционистской интенции самореализации в процессе креации социальной нормативности. Основоположными для решения этой задачи стали модели поведения Марка Аврелия, Мартина Лютера, Бенджамина Франклина, Аурелио Печчеи. Основоположная роль в данном контексте отводится творческому потенциалу человека-новатора, способного на конструирование новой лакуны моральной регуляции.

В работе осуществляется анализ современных профессионально-этических кодексов национального характера. Рассмотрение этических кодексов журналиста, врача, и налогового служащего на современном этапе развития общества, морали (в результате ее институализации) дают возможность продемонстрировать невозможность существования профессиональных сообществ без осознания ими существенности этической регуляции деятельности. Автор приходит к заключению, что в современном обществе нормативно-ценностные документы не только существуют на формальном уровне, но и выполняют регулятивно-практическую и духовно-ориентирующую функцию в действительности. Механизмы воздействия и продуктивность проектов этической регуляции в сфере сущего во многом обусловлены приятием нормотворчества и готовностью социума к конструктивным переменам (П.Бурдье, Ф..Фукуяма). При этом в работе выделены приоритеты и просчеты национальной кодификации морально-этических норм, которые требуют последующей трансформации и внедрения в социальные практики.

Ключевые слова: этический кодекс, социокультурная динамика, моральное нормотворчество, практически-поведенческий норматив, личностно-перфекционистская мораль, институционально-регулятивный модус морали.

SUMMARY

Chumak A.L. Ethical codes in the context of sociocultural dynamics. - Manuscript.

The thesis on the achievement of Philosophy Candidate scholar degree on the specialization 09.00.07. - ethics. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2007.

The dissertation research is devoted to the analysis of the ethical codex as the component of norm regulation, their effectiveness in the context of sociocultural dynamics. The author analyses the genesis and transformation of the substance of moral normcreativity from the first ancient codes in the pre-modern society to the modern forms of professional-moral jurisdiction. The precodex form of moral regulation is determined as natural morality with the ritual-mythologic-religious character of internal-practical normcrteativity. It is denoted the ancient normative-value documents of jurisdiction. One of the important aspects of the dissertation paper is connected with the role of individual-perfectionism self-realisation in the context of social moral. The modern form of ethical codification deals with the institutional-regulative form of moral argumentation. It is argued the effectiveness of the strategy of symbolic power by the readiness/expectations of the social capital to the constructive transformation.

Key words: ethical code, sociocultural dynamic, moral normcreativity, practical-behavior norm, individual-perfect moral, institutional-regulative form of moral.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Характерною тенденцією сучасного соціального життя є процеси проектування та затвердження ціннісно-нормативних документів - етичних кодексів. Стрімка реабілітація нормативності, розпочата наприкінці ХХ ст., пов'язана із процесами інституалізації критеріїв моральної оцінки, сьогодні набуває характеру особливої етичної кодифікації.

На зміну традиційній кодифікації норм та принципів постала нова логіка нормативності з притаманною їй інституційно-організаційною регуляцією людської поведінки. Сучасний етап соціокультурного розвитку виводить на арену такий варіант “моральної юрисдикції”, котрий засадничується мотивами відповідальності, справедливості, довіри, чесності та відкритості настанов цілепокладаючої людської діяльності. Такі вимоги стають основоположними для різноманітних етичних документів як національного, так і міжнародного характеру.

В контексті плюральності пріоритетів та ціннісних настанов, відсутності об'єднуючих морально-етичних ідей соціальної дійсності, етичні кодекси постають в якості ефективно діючих соціально-імперативних програм нормативно-належного як на національному, так і на міжнародному рівні. Активний процес творення сучасних моделей етичної кодифікації, що розпочався у світі в середині ХХ ст., сьогодні є нормою суспільної практики і в Україні. Саме тому осмислення національних тенденцій моральної нормотворчості з урахуванням зарубіжного досвіду виступає актуальним підгрунтям для дослідницької роботи. Усвідомлення практично-регулятивної дієвості етичного скеровування людської поведінки слугує відправним пунктом трансформації соціальної дійсності та гуманізації царини суспільних відносин, виступає запорукою духовно-етичного самовдосконалення людини, формування особистісно-персоналістичних сенсожиттєвих орієнтацій.

Доцільність дисертаційного дослідження обумовлена недостатнім рівнем вивчення сучасних пріоритетів моральної нормотворчості, зіставленні її з традиційними формами моральності та віднайдені адекватних шляхів побудови продуктивних програм нормативно-належного, обумовленими особливістю національного буття.

Аналіз закономірностей та тенденцій кодифікації моральних норм та принципів має певні напрацювання в філософсько-етичній думці. Плідними для дисертаційної роботи стали ідеї А. Бергсона, М. Бердяєва, Г.В.Ф. Гегеля, В. Соловйова, Е. Соловйова. Розгляд внутрішньо неоднозначного процесу оформлення морально-етичної регуляції суспільної практики став можливим завдяки зверненню до робіт зарубіжних (П. Бурдьє, М. Вебер, Т. Веблен, В. Зомбарт, Е. Дюркгейм, М. Оссовська, Ф. Фукуяма) та вітчизняних (В. Андрущенко, І. Бойченко, Л. Губерський, О. Дробницький, В. Кремінь, В. Кушерець, І. Надольний, В. Пазенок та ін.) дослідників.

Окреслення смислового поля докодексової “природної моральності” стало можливим завдяки включенню в дослідницьку палітру творчого доробку Ю. Бородая, К. Гірца, В. Зибковця, М. Ковалевського, М. Ліфшица, М. Мосса, В. Нерсесянца, Е. Тайлора, В. Тернера, Дж. Фрезера, З. Фрейда, К. Юнга і т.д. В контексті означення специфіки перших моделей кодифікованої моральності на особливу увагу заслуговують роботи істориків - М. Біленького, І. Волкова, І. Д'яконова, В. Струве; культурологів - А. Бешема, Г. Бонгард-Левіна, Д. Косамбі, С. Ольденбурга, Е. Ренана, І. Шифмана та ін. Для розуміння особистісно-перфекціоністського та соціально-організаційного смислів нормативності важливе значення мають погляди Е. Ноймана, Е. Ренана, Е. Фромма.

Виявлення продуктивного змісту етичної кодифікації передбачає визначення моральних норм професійної діяльності (Г. Белякова, О. Зубець, І. Іванов, Т. . Мишаткіна, О. Протанська, Є. Федоренко, Я. Яскевич, Р.Т. Де Джордж), ґрунтовний аналіз моральної нормотворчості в контексті сучасних соціокультурних змін (В. Бакштановський, А. Сичов, Ю. Согомонов; Н. Васільєвене, Г. Зеха). Журналістська практика як об'єкт етичного інтересу досліджена в роботах зарубіжних (Д. Корню, Е. Ламбет), вітчизняних (Д. Авраамов, Р. Бухарцев, В. Теплюк), російських (Ю. Казаков, І. Кіреєва, Г. Лазутіна, Є. Прохоров, А. Симонов, О. Федотова, С. Шайхітдінова), українських (О. Гриценко, В. Здоровега, О. Кузнєцова) науковців. Етична рефлексія журналістів-практиків щодо питання професійної кодифікації моральних зобов'язань представлена іменами Е. Блена, Д. Бойніка, Л. Брууна. Апеляція до робіт А. Зільбер, А. Іванюшкіна, А. Козлова, І. Косарьова, Є. Ліхтенштейна, А. Сахно; Р. Вітч, Т. Бошам, Дж. Чайлдрес уможливила аналіз характеру та специфіки професійної моралі в контексті лікарської практики. Серед українських дослідників в цьому ракурсі слід відзначити роботи С. Вєковшиніної, братів Грандо (С.А. та А.А.), В. Кулініченко, Л. Пиріг, М. Попова, Й. Турак, Б. Юдіна, М. Яровінського. До когорти дослідників, котрі займаються вивченням процесів етичної кодифікації у сфері функціонування системи державної служби, належать мислителі Т. Василевська, А. Виходець, О. Гаман-Голутвіна, Є. Кизилова, В. Колтун, М. Нинюк, М. Рудакевич.

Загальнометодологічне та теоретичне значення для дослідження мають роботи російських та українських фахівців - Р. Апресяна, А. Гусейнова, О. Дубко, В. Іванова, А. Капто, А. Прокоф'єва; Т. Аболіної, В. Єфіменко, В. Малахова, В. Мовчан, М. Тофтула, О. Шинкаренко.

Широке коло зазначених досліджень свідчить про невпинний інтерес до проблем та характеру кодифікації моральних норм та етичної регуляції людської поведінки протягом всього соціокультурного розвитку, забезпечуючи потужний теоретичний базис для продуктивних дослідницьких перспектив. Зважаючи на відсутність прямих теоретико-методологічних робіт, присвячених даній проблематиці та наявність сегментованих досліджень в рамках тієї чи іншої професійної діяльності, дане дослідження є надзвичайно важливим для сучасного вектору розвитку етики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в контексті інтегративної програми наукових досліджень філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є виникнення та функціонування кодексів як складової частини нормативної регуляції поведінки, їх ефективність в різному соціокультурному контексті.

Предмет дослідження - історичні типи суб?єктної нормотворчості, на основі яких в процесі соціокультурної динаміки виокремлюються етичні кодекси поведінки.

Мета дослідження - виявити якісну специфіку етичної кодифікації, її зв'язок із різними історичними формами суб'єктного самозаконодавства; вплив кодексової культури на процеси сучасної інституалізації етики, формування дієвих засад професійної та громадянської етики. Відповідно до поставленої мети, визначено наступні завдання:

окреслити характер нормативно-регулятивних механізмів людської поведінки в межах докодексової форми моральнісної культури;

визначити специфіку давньої кодексової культури, з метою подальшого порівняння її із сучасним “етичним законодавством”;

розглянути моделі особистісно-перфекціоністської самореалізації в просторі соціальної моралі;

виявити характер впливу сучасної кодексової культури на вдосконалення моральної оцінки в межах соціальних груп, що опосередковується рівнем їх участі в новаційно-продуктивній діяльності;

здійснити аналіз чинних українських професійно-етичних кодексів, виявивши пріоритети та прорахунки сучасної моральної нормотворчості.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загально методологічні принципи наукового пізнання (історизму, об?єктивності, порівняльного аналізу, систематизації). Реалізація принципу об?єктивності уможливлює аналіз зазначеної проблеми неупереджено та з урахуванням різних позицій. Крос-культурний метод дозволяє осягнути особливості розвитку моральної нормотворчості починаючи від давніх збірок моральних законів до сучасних форм етичної кодифікації. Істотне значення для роботи має міждисциплінарний підхід, що дає змогу здійснювати інтегративний аналіз етичних кодексів, залучаючи праці з царини філософії, психології, соціології, культурології, культурної антропології.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у вперше здійсненому розгляді етичних кодексів з урахуванням процесів соціокультурної динаміки, що дозволило обґрунтувати зростаюче значення соціальних проектів, спрямованих на моделювання програм нормативно-належного, яке з необхідністю вимагає переосмислення традиційної моделі моральної нормотворчості.

Новизну дисертації розкрито у таких положеннях, що виносяться на захист:

виявлено, що в рамках традиційної культури регуляція людської поведінки обумовлена ритуально-міфологічно-релігійним характером сфери нормативно-належного та їх практично-поведінковим закріпленням через ритуали, обряди, звичаї, які носили переважно доморальний характер;

вперше з'ясовано, що кодифікована моральність давнього світу включає моральні настанови загальнолюдського змісту, який потребує переосмислення та конкретизації з урахуванням специфіки сучасної форми соціального функціонування;

розкрито моделі особистісно-перфекціоністської самореалізації, що містять як потенціал духовно-креативного самоствердження людини, так і суб'єктивно-продуктивний ресурс соціальної практики;

доведено, що вплив кодексової культури на морально-оціночний рівень опосередковується продуктивною здатністю до соціально-організаційної перебудови дійсності;

здійснено аналіз моральної нормотворчості на прикладі чинних українських професійно-етичних кодексів; окреслено основні прорахунки та пріоритети сучасних форм етичної кодифікації на відміну від традиційних аналогів.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Одержані в процесі дисертаційного дослідження висновки роблять можливим внесення істотних коректив та доповнень щодо розуміння особливостей сучасної практики моральної нормотворчості з урахуванням соціокультурної динаміки. Безперечним внеском у розвиток вітчизняної етики є висвітлення специфіки процесів етичної кодифікації на теренах нашої держави.

Практична значущість дослідження визначається тим, що зроблені теоретичні висновки можуть бути використані для розробки нормативних курсів, спецкурсів, факультативів, розділів навчальних посібників з проблем етики, культурології. У сфері соціального функціонування результати дослідження можуть бути використані для оцінки експертами моральних дилем на виробництві, в установах, корпораціях і т.д.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом відображення основних положень дослідження у формі дев'яти публікацій, з них чотири - у фахових виданнях та шість у доповідях на науково-практичних конференціях та семінарах: Міжнародна наукова конференція “Дні науки-2005” (Київ, 2005); Міжнародна наукова конференція “Дні науки-2006” (Київ, 2006); постійно діючий філософський семінар “Гуманізм. Людина. Суспільство” (Дрогобич, жовтень 2006); IV Всеукраїнська конференція “Етичні орієнтири третього сектору” (Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція “Дні науки-2007” (Київ, 2007); Науково-практична конференція “Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства” (Івано-Франківськ, 2007).

Структура дисертації обумовлена і визначена логікою обраної теми дослідження, специфікою предмету, а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел з 194 найменувань, з них 8 - іноземною мовою. Повний обсяг основного тексту становить 175 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність та доцільність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки, визначається об'єкт та предмет, формулюється мета та завдання роботи, зазначається методологічний базис дослідження, розкривається наукова новизна і положення, що виносяться на захист, наводяться дані про публікації автора дисертації.

Перший розділ - “Філософсько-методологічні та історичні засади аналізу кодексової культури: “природна моральність” - розкриває передумови становлення процесів моральної нормотворчості в контексті “природної моральності”, змальовує ціннісно-нормативний клімат докодексової форми регуляції людської поведінки.

В рамках традиційного розвитку суспільства “природна моральність” як форма докодексової культури постає у вигляді сукупності не інституційних норм, правил поведінки, що санкціонуються суспільством та забезпечуються силою загально-колективної думки. Нормативність виступає як неусвідомлювана звичка, самоочевидне благо, чуттєвозначущі моделі моральності, вона існує у вигляді іманентно-практичних обмежень, заборон, поведінкових регулятивів діяльності. Показується, що особливість поведінкових норм у традиційному соціумі нерозривно пов'язана із синкретичним характером мислення. У зв'язку з цим витлумачення морально-етичного начала є невідокремленим від конкретно-утилітарних, практично-інтенційних мотивів буття. Соціальна норма як найбільш адекватне вираження регулятивного потенціалу моралі, містить у собі як потреби, так і імперативи задоволення цих потреб відповідним чином. Тому робиться висновок, що “природна моральність”, яка втілена у безпосередньому нраві людини, оформлюється в процесі практичного, досвідно-реального самовизначення.

В розділі акцентується увага на тому, що “природна моральність” постає безпосереднім співпадінням суспільних застережень і фактичної поведінки людей, всезагальною впевненістю у правильності утвореного порядку, що грунтується лише на факті його існування й даності. “Моральність першого порядку” (Г.В.Ф. Гегель), для якої характерне перебування індивідів у простій тотожності з дійсністю, співпадає із всезагальним способом дії та безпосереднім сущим законом. Ключовою для нормативної регуляції на традиційному етапі розвитку постала ідея спів падіння сущого і належного. За таких обставин, нормативне “повинен” виростає із вичерпно фактичного “є”, а тому джерелом моральної життєвої сили вважається та вірність, з якою духовні сегменти віддзеркалюють докорінну природу реальності. Побудова цілком автономної системи цінностей в межах традиційної культури, незалежної від метафізичного денотата, “етика без онтології” (К. Гірц) є майже неможливою. На основі узагальнення найбільш характерних рис докодексової культури, робиться висновок про неможливість оформлення нормативних зразків поведінки у вигляді кодексу.

Окрему увагу присвячено розгляду проблематики регулятивному потенціалу нормотворчості, що носить переважно соціальний характер. В цьому контексті деперсоніфікована людина роду функціонує в силовому полі колективу та оволодіває духовно-моральнісними сенсами життя через прийняття узагальнюючого змісту образів міфології. Зазначається, що нормативна регуляція життя здійснюється в чіткій кореляції із ритуально-міфологічно-релігійними принципами розуміння дійсності. Саме завдяки міфам, ритуалам, звичаям колективні уявлення та настанови соціальної спільноти активно впливають на формування належного способу життя та дії всіх її членів, міцно скріплюють їх соціальну єдність та солідарність. За таких умов, сутність морального вчинку для людини міфологічного типу духовності полягає у добровільному прийнятті велінь долі, а творчість - у розпізнанні і витлумаченні її ознак та знамень.

За допомогою концепцій “закрита мораль - відкрита мораль” (А. Бергсон), “етика закону - етика творчості” (М. Бердяєв) розкривається, що в рамках традиційної форми людської спільності переважає нерозвиненість індивідуальності, суб'єктивно-креативного начала в людині, котра підкоряється встановленому порядку несвідомо, за звичкою. Висновується, що “природна моральність” не передбачає процедури проходження системи моральних норм та принципів крізь призму критично-мислячої самосвідомості особистості, а тому постає як нормативно-усталена даність життєвідношення.

Другий розділ - “Перші збірки законів та моральних зобов'язань: до визначення специфіки нормативно-ціннісних документів” - стосується оформлення перших форм законодавства, характеру їхнього змістовного наповнення.

На початку розділу обґрунтовується думка про те, що аналіз кодифікованої моральності в її сучасному вигляді слід розпочинати зі звернення до перших збірок законів. Стверджується, зокрема, що давні кодекси виникають за часів розкладу родового устрою життя та зростають на грунті синкретичних форм осмислення фактичних форм співіснування. А тому кодекси не несуть на собі власне етичного навантаження, а являють собою концентрацію правових, релігійних, соціально-організаційних норм та звичаєвих устоїв життя людини. Така явленість кодексові нормативності демонструється на прикладі давньовавилонського кодексу законів Хаммураппі, давньоіндійських Законів Ману та старозавітних Законів Мойсея.

Відтак, Закони Хаммураппі являють збірку майнового, сімейного, правового законодавства, стоять на сторожі патріархальних цінностей та пріоритетів рабовласницької сім'ї. Особливе місце в ієрархії цінностей, відповідно, займають власність, торгівельні відносини, сімейні стосунки і т.д. Пронизаний владно-диктаторським авторитетом, покликаний оберігати права рабовласників, текст Законів відображає реалії історико-культурного розвитку тогочасного суспільства, ніколи не піддавався сумніву, а тому позбавлений трансформації змісту та процедури перевірки цілевідповідності проголошених в ньому вимог. Вважається, що одночасно із писаною збіркою Законів продовжує функціонувати система звичаєвої регуляції та неписаний закон общинної форми життя. Ступінь моральності людини, її обов'язки та права визначаються приналежністю до общинної організації. Колізії морально-правового характеру вирішуються як за допомогою судової системи, так і керуючись регулятивним принципом рівної відплати - таліоном. Найбільш розповсюдженими покараннями слугували грошова відплата, тілесні ушкодження та смерть.

Подальший аналіз давнього законодавства представлений в роботі крізь призму морально-правової кодифікації норм в Законах Ману. Закони Ману постають як керівництво релігійного, морального, правового та громадського життя, світоглядні засади мислення давнього індійця. Зазначається, що основоположними для визначення характеру кодифікації норм виявляються такі поняття давньоіндійської етики, як “карма”, “дарма”, “сансара”. Наскрізною сентенцією усіх дванадцяти розділів Законів виступає ідея кастового поділу суспільства та обов'язків людини-представника відповідної Варни (позакласовий індивід виступає уособленням аморальних рис). Окрім цього Ману сповіщає такі сенсожиттєві орієнтири, котрі є спільними для всіх без винятку людей. Це аскетичне життєвідношення, правдивість, ненасення шкоди, неприсвоєння чужого, чистота та примирення. Морального схвалення заслуговує поведінка спрямована на дотримання звичаїв та традицій. Ідеалом дхармічної поведінки виступає аскет, звільнений від перипетій поцейбічного буття, помисли якого спрямовані на світ істинно-сущого буття.

Контамінація нормативно-правового змісту та духовно-моральних сенсів в рамках кодифікації нормативності проаналізовано у вченні духовного наставника-законодавця іудейського народу Мойсея. Закони Мойсея утримують в собі синкретичні форми тогочасної суспільної моральних імперативів, духовно-релігійних канонів та конкретно-правових свідомості (мораль, право, релігію) та покликані слугувати інтересам рабовласницьких інститутів. Вони являють собою всеохоплюючу єдність норм; встановлюють порядок жертвопринесення та богослужіння, захищають майнові та сімейні права. Основоположну роль в процесі регуляції людських взаємостосунків відіграє давній звичай кровно-родинних стосунків, принцип рівної відплати-відповіді - таліон. Зазначається, що основоположний зміст Законів Мойсея сконцентрований навколо Десяти заповідей (Декалогу), що складають фундамент ціннісно-смислового айсбергу загальнолюдської моралі, мають непроминальне загальнокультурне значення.

В розділі робиться висновок, що найдавніші кодекси містять основні культурологічні норми поведінки (не вбий, не вкради), однак не визначають специфічні лакуни соціальної практики. Авторитетність ціннісних орієнтирів є абсолютною та загальноприйнятною. При цьому витлумаченням вимог займались довірені особи (царі, жерці, проповідники), котрі формували основний клімат моральності та слідкували за дотриманням усіх вимог. Слід зазначити, що така практика стала цілком неприйнятною для сучасного нормотворення, засадниченого принципами відкритості, об'єктивності, обгрунтованості настанов. Важливою для подальшої дослідницької розвідки постає думка про те, що етичні норми не лише органічно поєднані, але й підпорядковані конкретно-правовому законодавству (в сучасних західних країнах ситуація нерідко є діаметрально протилежною). Водночас, доводиться, що саме така форма існування імперативно-ціннісних вимог була покликана до життя тогочасним розвитком культури. Згодом, однак, в процесі соціокультурної динаміки зміст етичних кодексів та їхній вплив на соціальну дійсність зазнають трансформації.

Третій розділ - “Особистісно-перфекціоністська самореалізація та соціальна нормативність” - стосується того особливого формату нормативності, в межах якого персоніфікована діяльність людини-новатора по відношенню до унікальних моральних ситуацій позиціонує себе як основоположна посилка соціально детермінованої практики нормотворення.

Спираючись на дослідження М. Вебера, Т. Веблена, В. Зомбарта, М. Оссовської доведено, що практично-поведінковий тип новаторства як форма соціальної активності в царині моралі є потужним інструментом креації нового формату суспільних практик та продукування ціннісно-імперативних засад моралі. Живий досвід моральної оцінки та масштаб діяльності персоніфікованих практик нормотворення уявляється таким, в якому сконцентрований увесь практично-продуктивний потенціал людини як суб?єкта цілепокладання. Доводиться, що саме зразки-ідеали, позначені потужним реалістичним змістом особистісно-творчого характеру відіграють важливу роль в процесі осмислення та обґрунтування спеціальних моральних зобов'язань сучасних форм етичного законодавства, в яких велика роль відводиться моральному авторитету керівників.

В процесі соціокультурної динаміки існує тенденція до наповнення моделей поведінки суб'єктивними чинниками нормотворення, котра має своє теоретичне обґрунтування в історії етики. Продуктивна тенденція новаторства в моральнісних пошуках демонструється на прикладі зразків-ідеалів особистісної поведінки - римського імператора Марка Аврелія, ідеолога Реформації Мартіна Лютера, американського суспільного діяча та моралізатора Бенджаміна Франкліна, засновника Римського клубу та успішного менеджера - Ауреліо Печчеї.

Особлива увага в розділі сконцентрована навколо тієї основоположної думки, що висока явленість моралі в індивідуальній свідомості у формі духовно-креативних імпульсів людського цілепокладання у поєднанні із самовідданим плеканням соціальних ідеалів добра та вирішенням практично-насущних завдань виявляються основоположними в контексті соціального нормотворення для римського імператора Марка Аврелія. Орієнтація на всезагальні духовно-моральнісні ідеї є характерною для релігійної ціннісно-нормативної концепції М. Лютера. Діяльність теолога-реформатора проти “світського духовенства” постала у формі моральнісного ідеалу вільного звернення душі до Бога та мирської моральності у форматі професійного покликання людини.

Релігійна визначеність нормативності у Лютера була подолана американським моралістом Б. Франкліном в його концепції секулярного морального ідеалу-зразка “людини, яка всім зобов'язана сама собі”. Стверджується, що світська визначеність моральних норм уможливлює вихід нормативної регуляції у якісно новий вимір імперативності, засадниченого всезагальною авторитетністю особистісної доброчесності. Система нормативно-належного у Франкліна містить такі людські чесноти як працелюбство, ощадливість, порядок, чесність, прозорість, фінансова надійність. Провідна роль тут відведена царині життєвої мудрості, що базується на розумовій просвіті, особистісних гарантіях нормативно-належного, впевненості людської особистості у власних силах, її спроможності самої “бути ковалем власного добробуту”. Подальше розгортання логіки програми особистісного перфекціонізму пов'язано з іменем італійського діяча ХХ ст. А. Печчеї. Ідея докорінних реформаційних змін та інновацій у руслі глобальних проблем людства знайшла своє втілення в його концепції “Нового гуманізму” та шести цілей для людства. Обгрунтовується, що ствердження індивідуально-перфекціоністської гуманістичної позиції з необхідністю передбачає власні зусилля особистості по самовдосконаленню та перетворенню сфери суспільної практики.

Четвертий розділ - “Інституційно-регулятивна нормативність в контексті кодифікації сучасних професійно-моральних норм (на прикладі України)” - присвячений аналізові сучасної моральної нормотворчості, що відрізняється від давніх форм кодифікованої моральності. Велика увага приділяється виявленню прорахунків етичної кодифікації на прикладі українських моделей професійно-моральних кодексів та внесенню пропозицій щодо покращення ціннісно-смислового поля систем соціального функціонування.

Реабілітація нормативності, що відбулася протягом останньої третини ХХ ст., пов'язується із апеляцією до інституційно-регулятивного модусу моралі та оформленням власне етичних програм нормативно-належного. При цьому новий механізм регуляції поведінки значно підсилює роль гуманістичного світовідчуття як засадничого принципу функціонування соціальних систем різних рівнів узагальнення.

На початку розділу висвітлюється нормативно-моральний базис діяльності журналістського співтовариства. Зазначається, що потреба у кодифікованій моральності журналістської етики зумовлена багатьма чинниками. Важлива роль інформації, преси, радіо, телебачення в сучасному світі, підтримка ЗМІ демократії як в національному, так і міжнародному масштабі підвищує відповідальність журналіста за правдивість, об'єктивність, точність інформації, дотримання не лише загальнолюдських, але й професійних етичних норм. В контексті аналізу етичного кодексу лікаря, зазначається, що необхідність прийняття такого нормативного документу постала результатом зміни парадигми патерналістських відносин (Гіппократова медицина) в системі “лікар-пацієнт” на сучасну модель партнерсько-рівноправних стосунків. Окрім того, даний кодекс покликаний систематизувати моральні орієнтири невідкладної, планової, превентивної та інших видів професійної діяльності лікаря, а також закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних засад його фахової поведінки та діяльності. Аргументується необхідність прийняття такого нормативно-ціннісного документу зміною парадигми патерналістських відносин в системі “лікар-пацієнт” на сучасну модель партнерсько-рівноправних стосунків. Це, у свою чергу, зробило дуже актуальним положення про характер “старих” проблем лікарської практики (конфіденційність, моральна відповідальність, інформована згода і т.д.). На особливу увагу заслуговує Кодекс професійної етики працівника податкової служби в рамках проблеми етизації сфери державного управління. Уявляється, що дотримання податківцями вимог Кодексу має послужити основою для зростання довіри українського суспільства до податкової служби, посилення законотворчих норм справедливої та продуктивної діяльності суб'єктів податкового процесу. Адже, такі морально-етичні якості, як відповідальність, повага, справедливість є істотними для формування духовно-морального поля професії державного службовця. При цьому йдеться про те, що в умовах реформування системи державної служби в Україні професійно-моральні якості службовців усвідомлені через ідею покликання, служіння професії слугують одним із найважливіших чинників розбудови державної служби на етичних, правових та демократичних засадах.

В розділі аргументується характер впливу сучасної кодексової культури на вдосконалення моральної оцінки в межах соціальних груп, що опосередковується рівнем участі останніх в інноваційно-продуктивній діяльності по творенню етичних стандартів поведінки.

Зазначається, що всупереч існуванню національних варіантів кодифікації моральних норм та принципів, існує безліч проблем, пов'язаних зі специфікою процесів нормотворення. Залучивши до роботи праці В.І. Бакштановського та Ю.В. Согомонова, постулюється, що прогалиною будь-якого кодексу є виключно рестриктний характер кодексових настанов. Це в свою чергу породжує інструменталізм професійної моралі, зводить “істинне” призначення кодексу до адміністративно-управлінської форми регуляції випадків порушення моральних зобов'язань. Невтішним результатом такої безперспективної моделі нормативності постає ціннісно-імперативна мотивація діяльності репресивного характеру. Обґрунтовується, процес актуалізації вирішення моральних дилем у напрямку створення “етичної інфраструктури” (етичні комітети, ради, експертні комісії тощо), проведення останніми етичного аудиту, експертизи колізій морального буття, дослідження моральних дилем в контексті проблемного поля функціонування соціальних систем.

На основі осмислення та узагальнення сучасних форм етичної кодифікації в розділі робиться висновок, що ефективність програм нормативно-належного де термінується регулятивною ціле відповідністю “букви закону” та готовністю суспільства до конструктивних перетворень, гуманізації дійсності. Водночас, стверджується думка про те, що етичні кодекси мають являти собою інструменти розвитку професійної спільноти, а не виключно стримуючий засіб маніпуляції суспільною думкою з яскраво вираженим табуюючим характером. В такому ракурсі норми добропорядної поведінки, задекларовані в кодексі, виступають як відповіді на реально-практичний досвід вирішення професійно-моральних дилем та функціонують в межах системи “питання-відповідь”.

У висновках дисертації підводяться підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслюються перспективи подальшого дослідження проблеми відповідно до динаміки соціокультурних змін.

Вихідною засадою сучасної кодексової культури є відхід від традиційного витлумачення кодифікації моральних норм та принципів у напрямку проектування та моделювання програм нормативно-ціннісного зобов'язання, яким делегована функція подолання екзистенційного вакууму та моральної деградації суспільства. Доводиться, що аналіз етичного кодексу в його сучасному розумінні слід розпочинати з розгляду найдавніших збірок “всеохоплюючого” законодавства, що сприятимуть з'ясуванню тих рис нормативності, що являються підвалинами більш високого рівня моральнісного узагальнення. Здійснений аналіз давніх збірок законів та моральних зобов'язань доводить, що всі вони містять загальні морально-релігійно-правові норми та принципи поведінки, стоять на сторожі традицій та звичаєвих устоїв життя, мають категоричний та всезагальний характер.

Подальший аналіз дозволив зробити висновок про істотну роль змістовно-ціннісної наповненості моральної практики особистісними смислами та орієнтирами слугує індикатором нової логіки нормативності з характерними для неї імперативними вимогами. “Донором” такої системи виступає особистісна напруга людини-новатора в процесі продукування простору соціальної моралі. У фокусі дисертаційного дослідження знаходились наступні ідеали-зразки та моделі поведінки - Марка Аврелія, Мартіна Лютера, Бенджаміна Франкліна, Ауреліо Печчеї. На основі проведеного аналізу можна стверджувати, що як релігійна, так і світська форми наповненості змісту моральної практики, постають дієвими духовно-орієнтуючими факторами різноманітних моделей поведінки. В даному контексті соціально-організаційна діяльність активного суб'єкта, з одного боку, та потенціал духовно-креативної особистості, з іншого, задають оптимальний варіант нормування суспільної практики. Водночас, в сучасному світі актуалізується роль людини-новатора, керівника, котрий виступає непересічною особистістю та володіє незаперечним моральним авторитетом серед колег.

Сучасний вимір нормативності осмислюється крізь призму інституційно-регулятивного формату раціонально обґрунтованої системи ціннісно-смислових пріоритетів та моральних оцінок. Важлива роль відводиться організаційно-управлінській підтримці процесів кодифікації, що виражається в діяльності етичних комітетів, рад з питань етики тощо. На прикладі національних форм професійно-морального законодавства - етичних кодексів журналіста, лікаря та податківця, у дослідженні стверджується, що етична константа є необхідним елементом суспільної практики та професійної культури, зокрема. Сукупність моральних норм та вимог характеризує зміст професійного кодексу моралі, відображає як загальний рівень розвитку моральних цінностей, так і спеціально визначених правил поведінки у процесі фахової діяльності. Зазначається, що однією із основних засад професійно-морального кодексу є соціальна сутність професії, її суспільна місія, відповідність імперативів належної поведінки дійсності.

Отрмані результати дослідження дозволяють зробити висновки, що продуктивною програмою нормативно-належного визнається така, в якій наявне зближення високих імперативно-ціннісних вимог кодексу, “символічної влади” (П. Бурдьє) та суспільних експектацій, “соціального капіталу” (Ф. Фукуяма) щодо нормотворчості. Зазначається, що морального санкціонування заслуговують нормативно-ціннісні системи, спрямовані на витримання балансу “питання-відповідь”. В контексті дослідження ми прагнули зосередити увагу на пошуку працюючих правил, які б дозволяли на основі морально-етичного обгрунтування вирішувати ситуації морального вибору, приймати контекстуалізовані рішення та здійснювати процедуру формалізації моральних оцінок за допомогою конструювання етичних кодексів. У дисертації також наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у твердженні про те, що кодекси є такими, що глибоко вкорінені як в природі людського буття у вигляді регулятивних нормативів людської поведінки, так і в традиціях культури як фундаментальні засади гуманістичного світовідчуття.

поведінка моральний культура

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Чумак А.Л. Українські професійно-етичні кодекси: міфи та реалії моральної нормотворчості // Науково-практична конференція “Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства” ( 27-28 квітня 2007 року). Матеріали доповідей. - Ів.-Фр., 2007. - С.229-231. - 0,1 др.арк.

2. Чумак А.Л. “Соціальний капітал” та “символічна влада” як фундаментальні засади професійної кодифікації моральних норм // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2007” (18-19 квітня 2007 року). Матеріали доповідей та виступів. Частина ІІ. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - С.142-144. - 0,1 др.арк.

3. Чумак А.Л. Етичні кодекси в системі моральної нормотворчості // IV Всеукраїнська конференція “Етичні орієнтири третього сектору” (25-26 січня 2007 року). Матеріали конференції. - К., 2007. С.14. - 0,1 др.арк.

4. Чумак А.Л. Проблема сучасних ціннісних засад професійних етичних кодексів (включаючи аналіз концепції Г.Зеха) // Культура народов Причерноморья. Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского: Научный журнал. №89. - Симферополь, 2006. - С.138-141. - 0,5 д.арк.

5. Чумак А.Л. Закони вавілонського царя Хаммурапі як зразок нормативно-правової думки давнього світу // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2006” (12-13 квітня 2006 року). Матеріали доповідей та виступів. Частина І. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - С.135-137. - 0,1 др.арк.

6. Чумак А.Л. Моральний кодекс як об'єкт інтересу: нарис етичної розвідки // “Людинознавчі студії: Збірник наукових праць” (Філософія, педагогіка). - Дрогобич, 2006. - С.117-126. - 0,5 др.арк.

7. Чумак А.Л. Специфіка норм-заборон у традиційному суспільстві // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2005” (26-27 квітня 2005 року). Матеріали доповідей та виступів. Частина IV. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. - С.44-46. - 0,1 др.арк.

8. Чумак А.Л. “Природна моральність” як форма гуманістичної нормативної регуляції людської поведінки // Гуманітарний часопис: Зб.наук.праць. № 4. - Х., 2005. - С.86-91. - 0,5 др.урк.

9. Чумак А.Л. Етичний кодекс Б.Франкліна як зразок секулярного морального ідеалу // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наук. праць. Серія №7(20). - К., 2005. - С.201-207. - 0,5 др.арк.

Размещено на Allbest.ru