Етико-гуманістична концепція Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПУШИК ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 17.03-056.87(477)

ЕТИКО - ГУМАНІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 09.00.07- етика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Ларіонова Вікторія Костянтинівна, завідувач кафедри філософії Прикарпатського національного університет імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Мовчан Віра Серафимівна, професор кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка кандидат філософських наук, доцент Нападиста Валентина Григорівна, доцент кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться « 15» травня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «11» травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.

етична гуманістична концепція франко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Потреби та пріоритети розвитку українського суспільства визначають необхідність дослідження змісту вітчизняної філософської спадщини у контексті сучасних соціокультурних запитів. З минулого актуалізується те все, що виявляється співзвучним потребам сьогодення й здатне кардинально зрушити національну самосвідомість, відновити склад нашої пам'яті, розкрити творчий потенціал життєвої активності нації. Останніми десятиліттями, в процесі становлення національної свідомості, відбувається переосмислення всієї системи ціннісних орієнтацій українського народу, а поряд із цим - творчої спадщини видатних українських мислителів минулого. Їх досвід пошуків та знахідок, котрі гармонійно вплітаються у контекст сучасних ідей, що спрямовані на подолання глобальної кризи суспільства й звучать як передумова до вимог формування відповідальної моралі.

Іван Якович Франко був однією із найвизначніших постатей не тільки української, а й світової культури. За порівняно недовгий вік (прожив 60 років) написав понад 5000 різних творів українською, польською, німецькою та російською мовами. Його моральні пошуки і творчий доробок мали значний вплив на формування української нації та з особливою повнотою відображають характер минулої доби й залишаються актуальними сьогодні.

Доцільність дисертаційного дослідження обумовлена неповнотою аналізу творчості І.Франка в контексті сучасності, з нових методологічних позицій, позбавлених ідеологічної догматики, тенденційних спотворень недавнього минулого та необхідністю створення більш повного, цілісного осмислення його філософської спадщини. Саме таке дослідження мотивоване не тільки потребою системного опрацювання франкознавства як комплексної гуманітарної дисципліни, а й нагальними вимогами теоретико-методологічного оновлення української етичної науки в теперішніх умовах концептуального плюралізму.

Науково-творчий спадок І. Франка був об'єктом чисельних досліджень, починаючи з початку XX століття до сьогодення. Ще за життя письменника його творчість привертала увагу критиків, навколо неї точились дискусії, але узагальнюючих, аналітичних праць не було, публікувались тільки окремі розвідки, рецензії, статті, здебільшого оглядового характеру. Колосальна, як на одну людину, творча спадщина І. Франка, безумовно, є явищем не тільки національного, не тільки всеслов'янського, а й світового масштабу.

Осягнення духовно-творчого феномена І.Франка в українській науці досить швидко трансформувалось в окрему дисципліну - франкознавство. За століття свого існування, як у вітчизняному, так і діаспорному його відгалуженнях, опубліковано тисячі досліджень, але, переважно, літературознавчого характеру.

Перші ґрунтовні аналітичні спроби осягнути зміст духовних пошуків та світорозуміння мислителя з'явилися в 20-30 роках XX ст. Серед дослідників зазначеного періоду варто згадати такі визначні імена: М. Возняк, Д. Донцов, М. Зеров, С. Єфремов, Д. Козій, Г. Костельник, А. Кримський, Л. Луців, А. Музичка, О. Назарук, К. Осип, М. Рильський, П. Филипович та ін.

У подальшому, при пануванні радянського тоталітарного режиму, наукові дослідження мали певну ідеологічну заангажованість, зумовлену тією тенденційністю, котра була притаманна більшості тогочасних дослідників: О. Білоус, А. Брагінець, Н. Дорошенко, Г. Дроздова, О. Лисенко, А. Нечипорук, В. Савинець, М. Третяк, С. Чавдалов. Варто зазначити, що ще й сьогодні над дослідниками та просто читачами все ще виразно тяжіють певні ідеологічні стереотипи радянської доби начебто Франко - “революціонер-демократ”, “матеріаліст”, “войовничий атеїст”, “популяризатор марксизму”, „антиклерикал” та ін. Щоправда, в літературознавстві й, до певної міри, в історії національної філософії останніми десятиліттями окреслилася й протилежна тенденція, обумовлена прагненням зрушити „важку брилу” Каменяра.

Тож перед сучасним дослідником усе ще стоїть надскладна проблема синтезу розмаїтих, а іноді й суперечливих іпостасей творчого феномена І.Франка, досліджуваних художньо-белетристичним та науково-філософським дискурсами.

Починаючи з 90-х років ХХ ст. постать І.Франка репрезентується в українській суспільно-філософській думці переважно як провідника нових підходів до розуміння історичного процесу розвитку людства, беззастережного прихильника й адепта ліберально-демократичної моделі устрою суспільства, у якому свобода й рівні права особистості взаємозалежні від рівня повноти й цілісності соціальної структури національної спільноти (як громадянського суспільства). Такий рівень, на переконання І.Франка може бути досягнутий тільки в умовах реальної незалежності і самостійності - державно-політичної, економічної та культурної нації як найбільш органічної форми єднання людей у новітні часи. Проблеми націотворення українського народу, його об'єктивні та суб'єктивні чинники, займали чільне місце в історіософії, соціальній філософії, етиці та філософії культури (включно з філософією мистецтва) мислителя, як і в його наукових дослідженнях різноманітних галузей суспільствознавства.

Провідними для дисертаційної роботи стали новаторські ідеї О.Забужко, М.Лука, В.Мазепи та, особливо, Т.Гундорової та Б.Тихолоза, які формують новий напрям у розумінні творчого доробку філософа.

Широке коло зазначених досліджень свідчить про значний інтерес до творчого спадку І. Франка, забезпечуючи тим самим потужний теоретичний базис для подальших продуктивних дослідницьких перспектив.

Загальнометодологічне та теоретичне значення для дослідження мають праці російських та українських фахівців - Т. Аболіної, Р. Апресяна, А. Бичко, І. Бичко, А. Гусейнова, В. Іванова, М. Кашуби, В. Ларіонової, В. Малахова, В. Мовчан, В. Нічик, І. Огородника, М. Поповича, О. Шинкаренко.

Іван Франко з однаковою ретельністю та відповідальністю займався різного рівня й значення роботою. Його твори поєднують в собі філософію і публіцистику, літературу й журналістику, соціологію і психологію, та спільним для них є загальнолюдська мораль.

Дивовижним універсалізмом свого генія І. Франко завдячував, насамперед, гарячому бажанню “обійняти цілий круг людських інтересів”, аби “не лишитися чужим у жоднім такім питанні, що складається на зміст людського життя”, а отже, “бути чоловіком”. Відтак, ціла великосяжна творчість мислителя - не що інше, як поліфонічний вияв його універсального світогляду.

Водночас, до аналізу етико-гуманістичної концепції І. Франка ще не зверталися дослідники, і, на сьогоднішній день, немає жодної монографічної праці, яка була б присвячена узагальненому аналізу етичних ідей мислителя. Втім, на основі праць, вищеназваних авторів, стає можливим цілісне й систематичне дослідження етико-антропологічної концепції І. Франка.

Титанічна постать І. Франка належить до тих, хто формував підґрунтя для самоусвідомлення та самовизначення українського народу. Творчість мислителя - складний і багатовимірний феномен, що потребує різнобічного вивчення. Він намагався розв'язати тогочасні соціокультурні проблеми, які залишаються актуальними й у наш час.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконувалась у контексті інтегральної програми наукових досліджень кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: “Історичний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу” (державний реєстраційний № 0106U003091).

Об'єктом дисертаційного дослідження є філософсько-етична спадщина І.Франка.

Предметом дослідження - етико-гуманістична концепція І.Франка.

Мета дослідження полягає у раціональній реконструкції етико- гуманістичного вчення І. Франка, розкритті його органічної цілісності; в комплексному аналізі творів І.Франка в аспекті розгортання етичних ідей у загальному контексті світоглядної еволюції мислителя та характеристиці його внеску в філософсько-етичну думку України.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:

дослідити соціокультурні передумови та ідейно-теоретичні джерела формування філософсько-етичних поглядів І. Франка, визначити міру впливу моральнісних проблем тогочасного суспільства на його світоглядну орієнтацію;

на підставі критичного опрацювання наукового доробку франкознавства та власного аналізу творчості І.Франка реконструювати його етико-гуманістичну концепцію, визначити її провідні концепти, виявити їхній зміст;

окреслити коло тих етичних ідей, що стали предметом вивчення в дисертаційному дослідженні;

розкрити сутність складових етико-гуманістичної концепції І.Франка, охарактеризувати їх роль у розвитку національної філософської культури;

з'ясувати зміст морально-етичних пошуків у житті й творчості митця; продемонструвати принцип взаємозв'язку морально-філософської проблематики творів письменника із його власною життєвою позицією; визначити підхід І. Франка до проблеми морального виховання молоді.

визначити роль та значення етико-гуманістичної концепції І. Франка в контексті сучасності.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загально-методологічні принципи наукового пізнання, а саме: науковості, об'єктивності, історизму, порівняльного аналізу, системності, які дають можливість проаналізувати особливості етико-гуманістичної концепції І. Франка.

Реалізація принципу об'єктивності у дисертаційному дослідженні уможливлює аналіз зазначеної проблеми неупереджено з урахуванням різних позицій.

Застосовуються також і такі методи, як дедукція, аналіз, синтез, абстрагування та узагальнення, порівняння, за допомогою яких проведено співставлення, протиставлення та об'єднання різних етичних категорій та ідей.

Сукупність методологічних засад пізнання, аналізу та їх проекції на погляди І. Франка утворюють принципи світоглядного плюралізму, гуманізму та орієнтації на загальнолюдські цінності, що дають можливість спрямувати дослідження в русло проблем морального виховання молоді.

Герменевтичний метод, за допомогою якого опрацьовано велику кількість філософських текстів - першоджерел, філософської критики тощо, дозволив здійснити культурно-історичну інтерпретацію й текстологічний аналіз філософсько-етичних праць І. Франка.

Значну роль в осмисленні проблем етики І.Франка відіграв міждисциплінарний підхід, оскільки наш предмет дослідження охоплює сфери етики, філософії, естетики, культурології, соціології, психології, що дає змогу здійснити інтегральний аналіз творчості мислителя.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше в українській етиці здійснено аналіз етико-гуманістичної концепції Івана Франка, розкрито її концепти.

Найважливішим теоретичним здобутком проведеного дослідження є, насамперед, постановка проблеми - етико-гуманістична концепція Івана Франка в контексті філософсько-світоглядних процесів в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст., розширення предметного поля гуманістичної етики, піднесення її ролі і місця в сучасних умовах.

Проведене дослідження дало змогу сформувати узагальнюючі висновки щодо гуманістичної спрямованості етико-антропологічних поглядів І. Франка:

доповнено традиційне уявлення про теоретичні джерела етико-гуманістичної концепції І. Франка. Продемонстровано, що вирішальну роль у формуванні етичних поглядів відігравало його знайомство із передовими вітчизняними та західноєвропейськими філософськими напрямами: позитивізмом, марксизмом, дарвінізмом, екзистенціалізмом;

аргументовано, що головним здобутком філософа є гуманістичний спосіб постановки питання про людину; розуміння моралі як соціального явища і водночас глибоке занурення в суперечливий духовний світ особистості;

проаналізовано складові етико-гуманістичної концепції І.Франка: ідеал “цілого чоловіка”, під яким він розумів інтегральну моральну особистість; усвідомленням мислителем “щиролюдської моральності” як універсальної, гуманістичної, загальнолюдської моралі;

вперше встановлено, що проблеми добра і зла, свободи, сенсу життя, які порушував у своїх творах мислитель, не лише продовжують традиції гуманістично-екзистенціальної філософії, але і збагачують їх, наповнивши соціальним змістом; встановлено зумовленість формування нового для світогляду кінця XIX - початку XX століть трактування сенсу життя людини, як активної особи. Сенс життя, щастя для І. Франка - це альтруїстична праця для інших, на благо людства;

обґрунтовано, що етико-гуманістична концепція І. Франка є не тільки теоретичною, а й практичною, оскільки націлює на вдосконалення суспільного буття, окреслює моральні орієнтири, пропонує оригінальну теорію “мистецтва виховання” молоді;

виявлено, що етична спадщина І. Франка, витримавши перевірку часом, сприяє утвердженню в суспільстві високих моральних ідеалів та гуманістичних цінностей. Аргументовано необхідність подальшої розробки цієї проблеми сучасною етичною наукою.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що положення та висновки дисертації стають методологічними орієнтирами для подальшого, поглибленого вивчення духовної спадщини І. Франка, надають можливість оцінити його внесок у розвиток української культури, у розширення теоретичних засад сучасної етичної теорії.

Практична значущість дослідження визначається тим, що зроблені теоретичні висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для розробки нормативних курсів, спецкурсів, факультативів з етики, естетики, історії філософії, вітчизняної філософії, а також культурології та релігієзнавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни отримані автором самостійно. Всі публікації автора є одноосібні.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри філософії, теоретичних і методологічних семінарах для аспірантів філософського факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (2003-2005 рр.); пройшли апробацію на міжнародних наукових та наукових конференціях: “Гуманізм. Людина. Діяльність. Ювілейні 15-ті міжнародні людинознавчі філософські читання” (Дрогобич, жовтень 2003 р.); “Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (Київ, квітень 2004р.), “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, жовтень 2006р.); “Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства” (Івано-Франківськ, квітень 2007 р.); “Актуальні проблеми сучасної етики” (Івано-Франківськ, жовтень 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 5 одноосібних публікаціях, з них 4 - у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з філософських наук.

Структура дисертації обґрунтована логікою дослідження даної теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел з 199 найменувань, з них 3 - іноземною мовою. Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність та доцільність теми дослідження, аналізується ступінь її наукової розробки, визначається об'єкт та предмет дослідження, формулюється мета та основні завдання роботи, зазначається теоретико-методологічний базис, розкривається наукова новизна та положення, що виносяться на захист, теоретичне й практичне значення результатів дослідження та їх апробація.

Перший розділ - “Специфіка філософської гуманістика Івана Франка” - складається з трьох підрозділів і розкриває необхідність філософського дослідження та реконструкції теоретичних засад етико-гуманістичної концепції Івана Франка.

У підрозділі 1.1 “Соціокультурні передумови та теоретичні джерела формування філософських поглядів І.Франка” здійснюється аналіз основних характерних ознак епохи, ідеологічних течій і загальносуспільних настроїв, які домінували в українському середовищі та вплинули на формування світогляду мислителя, показано на яких філософських засадах сформувалися основні принципи етико-антропологічної концепції І.Франка.

У дисертації підкреслюється, що світогляд І.Франка формувався та еволюціонував впродовж усього життя мислителя; причому, письменник не зараховував себе до певної філософської течії свого часу - марксизму, позитивізму, махізму, дарвінізму тощо, а створив власну складну й водночас оригінальну етико-гуманістичну концепцію.

У дисертації відзначається, що коло проблем, пов'язаних із людиною та світом людини, у вітчизняній філософсько-антропологічній та культурологічній думці було споконвіку домінуючим, що обумовлюється історичною традицією українського типу філософування. Саме ця традиція одержала розвиток у творчості В. Шинкарука, І. Бичка, Б. Головка, В. Горського, В. Іванова, С. Кримського, В. Ляха, М. Поповича, В. Табачковського та ін. і справила суттєвий вплив на дослідницьку позицію автора даної роботи.

Наголошується на тому, що аналіз методологічних засад і методів дослідження філософської спадщини Івана Франка не є еклектичною, формальною даниною сучасним методологічним тенденціям, а становить необхідну умову якісного, змістовного, всебічного аналізу обраного предмета дослідження.

У дисертації зазначається, що І.Франко, як філософ, письменник та мислитель, сформувався на європейських літературних та філософських традиціях. Як один із найвидатніших представників української національної духовності, до різних галузей своїх досліджень він підходив із майстерною досконалістю, новизною і світовою масштабністю.

На підставі аналізу філософських праць І. Франка робиться висновок, що український мислитель не зараховував себе до якоїсь одної філософської течії свого часу - марксизму, позитивізму, махізму, дарвінізму тощо. Ясна річ, І. Франко серйозно цікавився філософськими проблемами, він був добре ознайомлений із сучасною йому філософією. Вміло користувався нею у своїх науково-публіцистичних, науково популярних працях, але на будь-яку проблему, на кожного її представника мав свою власну, виважену й обґрунтовану позицію. Свої філософські погляди І. Франко називає раціоналізмом, український мислитель сприймає цей раціоналізм як філософський напрям, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей. Саме свій раціоналізм І. Франко протиставляє ірраціоналізмові та різного роду ідеалістичним системам: Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, та ін.

Проаналізувавши спадщину І. Франка визначається, що вся його творчість носить яскраво виражену етико-гуманістичну спрямованість, оскільки, як влучно відзначив М. Попович гуманізм, оптимізм і віра в розум належать до найважливіших, вічних чеснот людства. У своїх творах І. Франко постає мислителем-гуманістом світового масштабу.

Проведена теоретична реконструкція філософського вчення І. Франка дозволяє зробити висновок, що його погляди на одну й ту ж проблему, сформульовані в різний час, часто відмінні чи, принаймні, суттєво відрізняються акцентами. У підрозділі 1.2. - “Іван Франко про мораль і сучасні йому етичні вчення” акцентується увага на тому, що моральна проблематика посідає у його творчості одне із чільних місць. Зазначається, що пропаганда гуманістичної етики була для нього одним з головних питань, якому надається велике значення. Знаходячись під впливом марксистських ідей, І. Франко дійшов висновку, що мораль є явище соціальне.

Відзначається, що письменник виступав проти трактування етики як вічної, незмінної, позалюдської, надкласової категорії. Він стверджував, що зі зміною економічних, політичних та культурних умов життя людей змінюються й їх моральні уявлення та поняття, норми поведінки у відносинах один з одним і до суспільства загалом.

У ході дослідження виявляється, що моральний ідеал, якому І.Франко неухильно слідував упродовж життя, - це праця на благо свого народу. Він наполегливо утверджує гуманізм, об'єктом якого є конкретна людина, усе людство. Замість любові до чогось далекого утверджує справжній, глибокий і дійовий інтерес до ближнього. Гуманізм І. Франка - не аристократичний, не вибірково тенденційний. Він беззастережно демократичний, обернений до будь-якої конкретної живої людської істоти, яка страждає від нелюдських умов існування.

На основі проведеного аналізу теоретичних праць обґрунтовується думка, що І. Франко, мислитель світового масштабу, не міг бути незмінний у своїх поглядах та навіть певних захопленнях. Зрілий Франко багато в чому відмінний від Франка молодого.

У дисертації розглядаються складні й суперечливі погляди мислителя на релігію, яка, на його думку, виступала одним із основних джерел розвитку цивілізації. Доводиться, що І.Франко повністю виправдовує існування релігії, підкреслюючи, що релігійні уявлення надають людині стимул не лише творити мистецтво, чинити за моральними принципами, а і, більше того, розвиватись як індивідуальність, відчувати себе сильною особистістю, бо тільки релігійність розкриває внутрішню сутність і показує ступінь чи рівень людяності.

Робиться висновок, що злам ХІХ-ХХ століть для І. Франка - не лише пора глибокої й тривалої екзистенційної кризи, пов'язаної з численними прикрими подіями й тяжкими життєвими випробуваннями, а й доба інтенсивних духовно-світоглядних пошуків і трансформацій, драматичного осягнення життєвої мудрості, коли буремний дух „вічного революціонера” відстоюється та, нарешті, трансформується в дух гуманності та філософського спокою.

У підрозділі 1.3. - “Ідеал “цілого чоловіка” в етико-гуманістичній концепції І. Франка” висвітлюється Франкове поняття “цілого чоловіка” як інтегрованої особистості.

У даному підрозділі підкреслено, що філософські погляди І. Франка ґрунтувалися не тільки на здобутках західноєвропейської, але й вітчизняної філософії. Тому актуалізація філософії Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка зумовлена нагальною потребою вирішити проблему гармонізації “внутрішнього” і “зовнішнього” світів людини.

Робиться висновок, що людина, як неповторна й суверенна особистість, є центр людинознавчих проблем творчості І. Франка, а осердям його масштабного світоосягнення є душа людини. Людина для нього - найвища вартість, апогей космічного творчого поривання, вінець природного розвою. І осердям Франкового гуманістичного світогляду, сповненого мудрості і любові, є ідеал усебічно та гармонійно розвинутої особистості. Взірцем людської досконалості є викристалізуваний символічний образ “цілого чоловіка”, який для Івана Франка відзначається єдністю, цілісністю і найвищим ступенем виявлення кращих людських якостей. Загалом же ідеал “цілого чоловіка” має не лише теоретично-філософське, а й життєво-практичне значення. Згідно з концепцією І. Франка, осягнення такого ідеалу цілком можливе завдяки науці, праці, доброчинності.

Враховуючи творчий доробок Б. Тихолоза наголошується, що “цілий чоловік” гармонійно поєднує в собі як тілесні, так і духовні якості. Йому властиві духовність, яка проявляється через високість духу, сильну волю, ясний розум та, найголовніше - моральність, адже основною метою життя є неустанна праця до повного самозабуття та самозречення на благо всього людства.

Робиться висновок, що найголовнішим здобутком українського філософа є новий спосіб постановки проблеми людини. У завершенні розділу зазначається, що наукове дослідження етики І.Франка дає матеріал для глибшого вивчення категорій та понять моралі, а також допомагає відповісти на ряд складних смисложиттєвих запитань про взаємозв'язок моралі й політики, моралі й релігії, моралі й естетики та ін.

Другий розділ - “Предметне поле етичних досліджень І. Франка” складається з трьох підрозділів і розкриває ставлення мислителя до основних етичних категорій, відбувається перехід до розгляду власне етичної проблематики, обґрунтовується новизна ідейного потенціалу етико-гуманістичної концепції І. Франка. Акцентується увага на тому, що етика, на думку мислителя, є останньою й найвищою наукою, бо саме вона вчить людину жити по-людськи, облагороджує, керує її діями - й у такий спосіб робить її здатною до розуміння та сприйняття щастя.

У підрозділі 2.1. “Щиролюдська моральність” в інтерпретації І. Франка” обґрунтовується дане поняття. Проаналізовано складові та джерела, які впливають на формування “щиролюдської моральності”, а саме: гуманістично інтерпретовані, особисто переосмислені християнські та буддійське вчення, давньоукраїнські апокрифи, легенди, народна мудрість, особистий екзистенцій ний досвід. Саме екзистенційно-кордоцентрична установка є характерною рисою українського філософування яка відзначена дослідниками української філософії А.Бичко та І.Бичко.

У підрозділі акцентується увага на тому, що “щиролюдська моральність” - (це слово любив Франко, і воно не раз зустрічається у його працях) - це загальнолюдська, гуманістична, демократична, а не колінопреклонна чи черство-сердечна, моральність.

У підрозділі 2.2. “Добро і зло як морально-етичні координати людини” розкривається розуміння І.Франком основних етичних категорій добра і зла, які мислитель розглядав як грані людського буття, що зумовлюються оточуючим середовищем, виявляються у їхніх вчинках. Відзначено, що людина - це поєднання доброго й злого, високого та низького, тільки вона й ніхто інший не визначає її вибір. Боротьба добра і зла постійно триває у людських душах, проте, в людині рано чи пізно пробуджується природний потяг до добра. Людина, котра розуміє, пізнає й проповідує добро, неминуче і чинить його.

Підкреслюється, що І. Франко розуміє добро як іманентну, природну властивість людини, тому в творах він здебільшого вдається до психологічного аналізу людини злої, простежуючи морально-психологічну генезу її духовного падіння. Добро, відтак, є етичним і духовним ідеалом людини, котрий вона мусить виховати в собі чи навіть вистраждати, перемігши зло у важких життєвих перипетіях.

Іван Франко мислив категоріями людства й не міг бути щасливим, доки в соціальному житті панувало зло, насилля, кривда. Уся його громадська поезія - це філософсько-ліричне осмислення боротьби проти вселюдського зла.

У підрозділі 2.3. - “Проблема щастя та сенсу життя” обґрунтовується провідна думка І. Франка про те, що люди від природи не є ні добрими, ні злими, всі мають однакове право на життя і користування благами природи, а відповідно, усі мають однакове право на щастя.

Особисте щастя як мета окремої людини, стає мірилом розвитку суспільної якості - людяності, вміння й здатності жити по-людськи.

Утверджується думка про те, що сутність і сенс буття письменник бачить в альтруїстичному самовідданому служінні народові, праці для його піднесення.

В українській інтелектуальній історії І. Франко був першим, хто вивів національну ідею з кола міфологізованого сприйняття на шлях персоналістської етики. Усвідомлення й прийняття індивідом своєї національної детермінанти, особистої долі є проблемою морального вибору, альтернатива якому - зрада.

Зазначається, що національна ідея - етична, оскільки права нації випливають із людини. Таким чином національна ідея переводиться в площину етико-антропологічну, на рівень екзистенційної проблематики. Кожне “Я” - неподільний духовний атом спільноти, віри в її майбутнє.

Розділ третій - „Проблема морального самовизначення людської особистості в творчості І.Франка” складається з трьох підрозділів і розкриває розуміння письменником сутності людського існування. У дисертації підкреслюється, що моральне самовизначення - це процес, який триває все життя й може бути зрозумілий, загалом, як зростання моральної культури особистості. На відміну від світоглядної визначеності суб'єкта стосовно моралі, моральне самовизначення має на увазі не стільки абстрактні моральні принципи, скільки поглиблення моральної досвідченості, здатності віднаходити в складних ситуаціях продуктивні рішення й незмінно дотримуватись їх.

У підрозділі 3.1. “І. Франко про дві моделі життя” розглядається одвічна філософська проблема про дві моделі життя: діяльнісне чи споглядальницьке. Розмірковуючи над проблемою „діяти чи спостерігати” І.Франко віддавав перевагу першій частині, а другу вважав її необхідною складовою. Він засуджує втечу від життя, самогубство - адже такий вчинок негідний людини. Високо цінуючи суспільне благо, діяльний спосіб життя і самовдосконалення особистості, мислитель не приймає споглядальницького способу життя, оскільки, на його погляд, споглядальність, душевна безтурботність, самозаспокоєність та пасивність не можуть наповнити життя смислом, не можуть зробити людину по-справжньому щасливою.

Активність же “всередині себе” була, насамперед, самопізнанням й самовдосконаленням особистості, хоча асоціювалася з “життям споглядальним”.

Зазначається, що І. Франко поставив собі за мету розбудити внутрішню свободу людини, висунути високу мету і, таким чином, переродити її - з раба буденщини вивести на шлях творця вільного та гідного життя.

У підрозділі 3.2. “Праця як моральна цінність” детально досліджуються основні ідеї трудової етики І. Франка. Відзначається, що духовну постать І. Франка високою мірою характеризує представлена ним цілісна, об'ємна, багато у чому новаторська філософсько-етична концепція про вирішальну роль людини праці - “продуцента, робітника”, який і має стати головним героєм мистецтва нових часів. Праця виявляє справжню сутність людини, а через творчість індивід розкриває всі задатки, можливості та прагнення людини. Звеличення праці, дійового, активного ставлення до життя широко виявлено і в моральному кодексі І.Франка, для якого питання моралі були предметом постійної уваги. Обґрунтовується розуміння мислителем моральної цінності праці як визначального чинника, який здатний творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди. Однак в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Праця - визначальна константа Франкового світогляду - це, в його розумінні, головний засіб просування шляхом поступу. Та поступ і праця - тільки способи утвердження в реальності ідеалів гуманізму - віри в людину, в її добротворчу сутність.

Підкреслено, що, ставлячи в центр своєї філософії людину, І. Франко формулює головний закон людяності, суть якого полягає в тому, що неробство - зло, а праця - добро. І.Франко вірить у людину, в її творчі можливості, в людську працю, що веде до героїчної моральності. Під працею І. Франко розуміє не тільки фізичну чи розумову, а й духовну, яка проявляється через самовдосконалення особистості. Він наголошує, що “життя без діяльності, без думки, без боротьби” є шкідливим для молодої людини. Праця виступає ліком-панацеєю на всі духовні недуги людини й соціуму, єдино можливим та гідним людини способом існування, найважливішою чеснотою, поза якою - сфера гріха. Праця - то єдина служба людям, народові, загальнолюдським ідеалам. Вона постає основою суспільного життя, відіграє визначну роль у розвитку та вихованні людини, формуванні її світогляду й характеру.

У підрозділі 3.3. “Моральне виховання молоді” розглядається теоретичний і практичний аспекти виховного процесу. Підкреслюється, що особливу увагу письменник звертав на виховання молоді, під розумним вихованням вбачав формування в дітей загальнолюдської моралі.

І. Франко з дитинства увібрав мудрість народної педагогіки, а здобувши вершини науки, залишив для нащадків теоретичні засади науки про виховання. Як мислитель, він намагався зберегти національні традиції у вихованні, але у контексті світового масштабу - праці вченого про мистецтво виховання є вагомим внеском у вселюдську скарбницю педагогічної науки. З'ясовано мету й завдання українського національного виховання. Підкреслюється, що виховання молоді має базуватися на народних традиціях та звичаях, бо в іншому разі це буде даремна трата часу й сил. Засвоєння вселюдських цінностей повинно йти через оволодіння національною культурою, виходячи з потреб служіння українському народові, необхідності утвердження освіченості в національній свідомості громадян, неухильного дотримання в помислах і поведінці народних чеснот.

І. Франко ставить завдання зберегти й здоровим, природним шляхом розвинути в людині моральні засади, бо саме мораль, на думку мислителя, змінює тваринну природу людини й облагороджує її, та у такий спосіб, робить здібною до сприйняття щастя як внутрішнього самозадоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братській взаємній любові. Без цих етичних норм людина не може стати сама собою, а перетворюється лише в деяку функцію.

Зазначається, що І. Франко пристосовував народні казки до умов свого часу, відображаючи при цьому етичні, естетичні та світоглядні проблеми. В багатьох казках автора центральною постає проблема вибору між Добром і Злом.

Робиться висновок, що філософічність є невіддільною, дефінітивною ознакою філософських казок. Вони спрямовані на художнє осмислення фундаментальних, універсально-субстанційних проблем буття світу та людини в ньому. Їх проблематика охоплює онтологічні, етичні, екзистенційно-антропологічні, соціально й національно-філософські питання: час, релятивність його фізичних координат і власне людський, гуманістичний вимір; людське страждання та суспільна несправедливість як основне його джерело; діалектичний взаємозв'язок згоди й незгоди, усвідомлення фатальних наслідків злочинного розбрату та надмірної згідливості, що межує з конформізмом.

У висновках дисертації підводяться підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру робити, окреслюються перспективи подальшого дослідження проблеми.

Наслідком запропонованого дисертаційного дослідження є поглиблення тлумачення філософської спадщини Івана Франка, розкриття ним основних проблем та суперечностей людського буття, що своєю чергою дає можливість використати отримані результати для усвідомлення складних і суперечливих процесів, які відбуваються в сучасному світі, й місця в ньому особистості. Розгляд української духовної спадщини саме під таким кутом зору дозволить отримати більш повне та дещо нове висвітлення місця української етики в загальноєвропейському культурному процесі.

Етичні погляди І. Франка втілили особливості суспільно-історичних, релігійних та філософських підвалин епохи, які сформували нове бачення людини.

Ворог будь-якого насильства, деспотизму, він аналізував усі суспільні явища і процеси, теорії через призму їх ставлення до людини, її потреб та інтересів. У цьому питанні І.Франко, як мислитель, ішов у руслі гуманістичного, людинознавчого, екзистенційного характеру української філософської думки, для якої людина та її щастя найвищі цінності.

На основі проведеного дослідження розроблено теоретичну модель етико-гуманістичної концепції І. Франка, здійснено аналіз таких понять: „цілий чоловік”, „щиролюдська моральність” - з метою подальшої розробки цих проблем сучасною етичною наукою.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях автора:

1. Пушик П.В. І.Я.Франко і традиція гуманістичної етики // Вісник Прикарпатського університету: Філософські й психологічні науки. - Вип.10.- Івано-Франківськ: Плай, 2007.- С.59-66.

2. Пушик П.В. І.Я.Франко про духовні цінності нашого народу // Актуальні проблеми трансформації українського суспільства: Всеукраїнська науково-практична конференція. Івано-Франківськ, 27-28 квітня. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007р. - С. 206-208.

3. Пушик П.В. Етико-антропологічна спрямованість філософських поглядів І.Я.Франка // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / 3б. наук, праць, випуск 18 / Відп. ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - С.268-275.

4. Пушик П.В. Становлення традиції трудової етики в європейській філософії // Вісник Прикарпатського університету: Філософські й психологічні науки. - Вип.8.- Івано-Франківськ: Плай, 2006.- С.68-76.

5. Пушик П.В. Релігія в житті та творчості І.Я.Франка // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 309-310. Філософія - Чернівці: Рута, 2006.- С.199-204.

АНОТАЦІЯ

Пушик П.В. Етико-гуманістична концепція Івана Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07 - етика - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу етико-гуманістичної концепції Івана Франка. Спираючись на ґрунтовний теоретико-методологічний базис, з'ясовуються соціокультурні умови та теоретичні джерела формування філософських поглядів мислителя, їх гуманістична спрямованість, ключові проблеми, які обумовили зміст морально-етичних пошуків у житті і творчості митця.

Окреслюється предметне поле етичних досліджень мислителя, здійснюється теоретична реконструкція основних категорій та понять: “щиролюдська моральність”, “цілий чоловік”, взаємозв'язок добра і зла, моральний зміст щастя та сенсу життя. Для І.Франка поняття справедливості, правди, приязні та добра становлять предмет “останньої і найвищої науки - етики”, яка вчить людину жити по-людськи.

Всебічно вихована особистість, повна її соціальна й національна свобода, гуманізм і солідарність з людьми - ці ідеали та принципи, на думку Франка, є визначальними рисами морального прогресу людства.

Простежується принцип взаємозв'язку морально-філософської проблематики творів письменника із його власною життєвою позицією.

Проведений аналіз засвідчив, що етико-антропологічна концепція І. Франка є значним внеском у національну філософську культуру, вітчизняну етичну науку.

Ключові слова: Іван Франко, етико-гуманістична концепція, “цілий чоловік”, “щиролюдська моральність”, добро, зло, щастя, сенс життя, праця, труд, моральне виховання.

АННОТАЦИЯ

Пушик П.В. Этико-гуманистическая концепция Ивана Франка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07. - этика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2008.

Диссертационная работа посвящена исследованию основных составляющих этико-гуманистической концепции Ивана Франко. Затрагивает ряд вопросов, связанных с переосмыслением теоретических источников формирования философско-этических взглядов мыслителя, их гуманистической направленности. На основании комплексного исследования в диссертационной работе очерчен круг нравственных проблем, рассматриваемых И.Франко. Детально анализируются ключевые вопросы, которые обусловили содержание морально-этических поисков в жизни и творчестве мыслителя: „целостный человек”, „общечеловеческая нравственность”, добро, зло, счастье, смысл жизни, труд.

Раскрываются взгляды И. Франка на “целостного человека”, под которым автор понимал всесторонне развитую личность, единство природного, социального и духовного начал человека. Под понятием „общечеловеческая нравственность” мыслитель понимает универсальную, гуманистическую, общечеловеческую мораль. Определено, что проблемы добра и зла, свободы и ответственности, счастья и смысла жизни взаимосвязаны и составляют предмет наивысшей науки - этики, которая учит человека жить по-человечески.

В ходе исследования этико-гуманистической концепции И.Франко обнаружено что всесторонне развитая личность, ее полная социальная и национальная свобода, гуманизм и солидарность с людьми - эти идеалы и принципы являются определяющими чертами морального прогреса человечества.

В диссертационном исследовании подчеркивается взаимосвязь морально-философской проблематики творчества писателя с его жизненной позицией. Внимание сконцентрировано на проблеме реализации человеком своего предназначения, активного участия в социальной сфере, самореализации, суть которого заключается в труде на благо своего народа, всего человечества.

Проведенный анализ подтверждает, что этико-гуманистическая концепция И.Франко является значительным вкладом в национальную философскую культуру и отечественную этическую науку.

Ключевые слова: Иван Франко, этико-гуманистическая концепция, “целостный человек”, “искреннечеловеческая моральность”, добро, зло, счастье, смысл жизни, труд, нравственное воспитание.

ANNOTATION

Pushyk P.V. Ethіcal and humanistic concept of Ivan Franko. - Manuskript.

The dissertation for a candidate degree in Philosophy by speciality - 09.00.07. - Ethics. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to the analysis of ethical and humanistic concept of Ivan Franko. Social and cultural conditions and theoretical sources of forming philosophic views of the thinker, their humanistic direction, key problems which have conditioned the content of moral and ethical search in life and creative work of the master are clarified.

The subject of ethical investigation of the thinker is lined and theoretic reconstruction of basic categories and conceptions such as “true-humane morality”, “full man”, interconnection of good and evil, moral content of happiness and sense of life is realized. The conceptions of justice, truth, kindness and good make up the subject of “the last and the highest science - ethics”, because it teaches a person to live like a human.

Thoroughly educated personality, complete his social and national liberty, humanism and solidarity with people - these ideals and principles are determinant traits of the moral progress of mankind in Franko's opinion. The principle of interconnection of moral and philosophic problems of writer's works with own life position is watched.

The realized analysis has affirmed that ethical and anthropological concept of Ivan Franko is a great contribution to national philosophic culture and native ethics.

Key words: Ivan Franko, ethical and humanistic concept, `full man', `true-humane morality', good, evil, happiness, sense of life, work, labour, moral education.

Размещено на Allbest.ru

...