Проблема моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків (у контексті західноєвропейської культури)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.07 - Етика

Проблема моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків (у контексті західноєвропейської культури)

Северин Людмила Василівна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету

Науковий керівник - доктор філософських наук,професор кафедри філософії Київського інституту туризму, економіки і права ЛЕВИЦЬКА Олександра Іванівна;

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України Лях Віталій Віталійович

- кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Київського педагогічного університету ім. М. Драгоманова Краснова Неля Митрофанівна

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “28” жовтня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 60).

Автореферат розісланий “25” вересня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Шинкаренко О.В.

1. Загальна характеристика роботи

моральнісний релігія індивід єретичний

Актуальність теми дослідження. Середні віки є важливою епохою в історії культурного розвитку людства. Вони - необхідна ланка у цьому розвитку і вилучити її, не порушивши при цьому цільність та єдність усього ланцюга, неможливо. Ще донедавна існував зовсім інший, уже засуджений та відкинутий наукою погляд на Середньовіччя як на епоху невігластва, ретроградства і пригнічування думки. Виник, розвинувся і підтримувався він цілковито природно, завдяки різним впливам: тут діяли і епоха гуманізму, і епоха реформаційна, і епоха Просвітництва. І тільки значно пізніше науковці дійшли висновку, що Середні віки - це неминучий, необхідний період в історії людського розвитку, який зберіг для нас античну цивілізацію і створив не менш досконалу власну. Саме тому, що європейське Середньовіччя стало епохою створення сучасних народностей та держав, закладення початків сучасної нам поезії та живопису, відлиття в особливі, осмислені й одухотворені форми архітектури, виникнення понять та відношень, якими і в яких ми живемо і тепер, саме тому воно постає для сучасних людей близькою, так би мовити, епохою, викликає до себе великий дослідницький інтерес, зумовлюючи детальне своє вивчення. У цьому сенсі є актуальними слова відомого історика Л. Ранке про те, що люди ХІХ ст., що звернулися до ретельного вивчення Середньовіччя, відкрили у ньому не один із кращих коренів своєї власної природи. “Ми глибоко переконані у тому, - продовжує він, - що сучасний нам світ не може бути зрозумілим без дослідження тих часів”.

Однак, на жаль, хвиля інтересу до Середньовіччя лише краєм зачепила дуже важливу і надзвичайно цікаву світоглядну проблему цього періоду, а саме: проблему моралі Середніх віків, зокрема проблему моральнісного розвитку середньовічної людини, її особистісного самовизначення.

Поглиблене вивчення моральнісного буття Середньовіччя, особливостей світосприйняття та світорозуміння середньовічної людини, її моральних пошуків та духовних потреб, що виникали на фоні грандіозних соціально-політичних трансформацій, дасть змогу проникнути в суть багатьох моральнісних проблем сучасності, пов'язаних із ситуацією, коли в умовах соціальних катаклізмів людина відчуває себе загубленою й самітньою, коли єдиним виходом для неї постає відхід у лоно релігії. Іншими словами, більшість проблем, що виникли в епоху Середньовіччя, не такі вже й далекі людям сьогодення.

Так, у сучасних умовах, коли неабияк зросло значення християнської релігії, з'являються думки про те, що, фактично, будь-яка моральна проблема сучасності великою мірою може бути вирішена за допомогою віри в Бога як покладену ззовні верховну інстанцію. Однак, вивчення моралі Середньовіччя як епохи, коли християнство було вселенською релігією і чинило могутній вплив на свідомість людини, показує певну однобічність таких висновків. Жива практика культури є значно багатшою від суто релігійної регламентації життя і світогляду людини, вивчення її виявляє, що феномен моралі взагалі, і мораль Середньовіччя зокрема, не вичерпується лише ідеологією християнства, а є багатоманітним духовним і культурним явищем, котре виходить за межі релігійного обгрунтування канонів і принципів людської поведінки; релігія виявляється такою, що що не охоплює повністю духовні засади суспільства. Своєрідна теоретична “експертиза” культури, релігії і моралі Середньовіччя дасть змогу глибше зрозуміти закономірності взаємовідношення релігії і моралі, а також усвідомити, що релігія не є “панацеєю” від моральних вад сучасності.

Намагання вступити в діалог з людьми іншої культури, порівняно з нашою, є закономірною функцією сучасної свідомості, бо без звертання до ідей та духовних надбань старовини - немає поступу вперед. Знання ж її лише слугуватиме духовному збагаченню теперішніх і наступних поколінь.

Вивчення моралі Середніх віків дозволить не тільки зайвий раз підтвердити думку про їх культурну цінність та величезне духовне значення, а й стане вагомим внеском у подальшу розробку етичної, релігієзнавчої та культурологічної теорії, сприяючи приросту наукового знання.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Історично склалося так, що моральнісна проблематика Середньовіччя аналізувалася лише в загальному контексті вивчення цієї епохи. Як окремий “зріз” світогляду людини даного періоду вона детально не розроблялася, залишаючись немовби “в тіні”. Сказане, зрозуміло, не означає, що проблема моральнісного розвитку середньовічної людини ніколи не потрапляла в поле зору теоретиків. Якщо вести мову про ті чи інші окремі аспекти зазначеної проблеми, то, безперечно, вони ставали об'єктом аналізу дослідників, але при цьому вивчалися опосередковано, у контексті інших питань середньовічної проблематики. Ця тенденція була особливо характерною для російської медієвістики кінця ХІХ - початку ХХ ст. У цей період ведуться дослідження, які, передусім, спрямовані на переклад, детальне вивчення (а іноді й переказ) різноманітних середньовічних хронік, саг, пісень, інших пам'яток латинської літератури. Вчені-медієвісти роблять спробу аналізу, насамперед, особливостей середньовічної релігійності. У цьому руслі працюють А. Добіаш-Рождєственська, Л. Карсавін, К. Скворцов, П.Соколов, Є. Трубецькой, Г. Флоровський та інші. Культура Середніх віків стає об'єктом аналізу П.Біциллі, І.Гревса, Г.Ейкена, зокрема, середньовічний побут та повсякденне життя - П.Біциллі, М.Гуковського, Є.Єфімової, С.Єшевського, Г.Федотова.

Після революції 1917 р. і в перші десятиліття радянської влади про Середні віки в Росії майже повністю забули. Яких-небудь вагомих видань чи публікацій із середньовічної тематики цього часу, практично, не існує, за винятком, щоправда, щорічної збірки “Середні віки”, яка почала виходити у світ з 1942 року. Але на її сторінках зазвичай домінує вкрай схематична, однобока й поверхова характеристика Середньовіччя як “темної” епохи релігійного марновірства та забобонів. Така негативна спрощеність оцінки Середніх віків, що вперто культивувалася у свідомості людей, природно, не могла стимулювати поглиблене, всебічне вивчення цього надзвичайно цікавого і, водночас, такого надзвичайно складного й суперечливого періоду в історії людства і, зокрема, особливостей моральнісного буття середньовічної людини.

Період жвавого вивчення Середніх віків не тільки в межах вітчизняної гуманітарної науки, а й на теренах зарубіжної, припадає на 60-70-ті роки ХХ ст. Цей час, на думку дисертанта, можна було б назвати “золотим віком” у розвитку медієвістики як науки.

У працях цих років А. Гусейнова та Г. Іррлітца, І. Свенцицької, С. Утченко, О. Штаєрман були висвітлені питання специфіки пізнього еллінізму та зародження християнської релігії. Трохи раніше, у 40-ві роки, цією проблематикою займалися А. Валлон та Р. Віппер.

Проблеми середньовічної культури та свідомості стають предметом аналізу С. Аверінцева, А. Гуревича, В. Даркевича, С. Нерєтіної, С. Сказкіна (Росія), C. Гатальської, Л. Довгої (Україна), Й. Хейзінги (Голландія).

Характерні риси та специфіка народної культури Середньовіччя знайшли особливо вдале концептуальне оформлення у працях російських вчених М. Бахтіна, А. Гуревича та зарубіжних - Ж. Туссера і Дж. Делюмо (Франція).

Культурологічний та етнографічний підхід до аналізу Середньовіччя був продемонстрований у працях А. Ястребицької.

Історію виникнення лицарства як соціального та історико-культурного явища, а також його технічні та військові аспекти, особливості лицарської самосвідомості дослідив Ф. Кардіні (Італія). Аналіз характерних рис лицарського етосу стає об'єктом уваги М. Оссовської (Польща), яка досліджує його у порівнянні з лицарським етосом античності, германської доби та Нового часу.

Певні аспекти проблеми ментальності середньовічного селянства та бюргерства отримали поштовх до розвитку завдяки працям П. Дінцельбахера та П. Фрідмана (Німеччина), Дж. Керубі (Італія), К. Іванова (Росія), М. Блока, Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа (Франція).

Розглядом проблеми єретичного руху у Середні віки займалися А. Брилліантов, А. Корсунський, Н. Сидорова (Росія), Б. Данем (США), згадувані вище Ж. Ле Гофф та Ж. Дюбі (Франція).

Проблеми визначення поняття середньовічної особистості торкалися такі вчені, як: В. Біблер, П. Біциллі (Росія), Г. Міш (Німеччина) та ін.

Філософія Середньовіччя стає предметом уваги Г. Майорова (Росія), а якщо вести мову про етичний виклад середньовічної проблематики, то не можна не згадати імена таких відомих російських учених, як В. Іванова, А. Титаренка та В. Шердакова. Кожен із них зробив вагомий внесок у аналіз середньовічної моралі, у наукове осмислення історичної моральнісної динаміки.

Здійснити аналіз моральнісного розвитку людини в добу європейського Середньовіччя навряд чи було б можливо без звертання до робіт загального методологічного плану. Так, автор спирався на праці таких українських вчених, як А. Бичко, В. Горського, А. Єрмоленка, О. Левицької, В. Лубського, В. Малахова.

Особливістю зарубіжної медієвістики стає вивчення історії, ментальності історичної епохи через призму дослідження як поведінки окремої людини, так і картини світу, що властива в дану епоху людській особистості взагалі. Найяскравіше зазначений підхід виявився в роботах французьких істориків, насамперед - представників одного з напрямів, що склався на основі колишньої школи “Анналів” (мова йде про напрям, представлений Ж. Ле Гоффом). Схожі позиції характеризують і деяких істориків та культурологів інших країн Заходу. В Англії - це вчені, які групуються навколо журналу “Past and Present”, в Німеччині - прихильники вивчення “Історії повсякденності”, в Австрії - історики матеріальної культури і повсякденного побуту. (Течія, очолювана австрійським центром по вивченню повсякденної історії в Кремсі), в Італії - дослідники так званої “мікроісторії”, які концентруються навколо журналу “Quoderni Storici”, тощо. Не буде перебільшенням сказати, що така робота відкриває перед медієвістикою як наукою перспективу принципового оновлення. Та все ж, моральнісна проблематика епохи Середньовіччя ніколи не була повною мірою в центрі уваги згаданих вище зарубіжних учених-медієвістів.

Подальша розробка проблеми моральнісного розвитку середньовічної людини певною мірою внесе свій вклад у поглиблення розуміння духовних засад Середніх віків, визначення їх культурного потенціалу, сприятиме з'ясуванню ролі, яку відіграв цей період світової історії та культури у розвитку людини, її моралі, в загальному процесі моральної еволюції.

Об'єктом дослідження є моральнісне буття середньовічної людини, яке розглядається в контексті західноєвропейської культури.

Предметом аналізу виступає проблема моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків.

Мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб простежити процес морального становлення людини епохи Середніх віків, проаналізувати її життя в духовно-моральнісному вимірі. Відповідно до поставленої мети визначаються такі дослідницькі завдання:

– осмислити шляхом аналізу світогляду людини пізньої античності пояснити та засади моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків;

– проаналізувати особливості впливу середньовічної християнської моралі на особистісне самовизначення людини;

– дослідити специфіку офіційної християнської моралі як одного з факторів впливу на моральнісне буття людини епохи Середньовіччя та проаналізувати моральні установки світських прошарків середньовічного суспільства, міру їх відповідності офіційній церковній ідеології;

– дати філософське осмислення єретичному рухові як формі соціального і морального протесту проти панівної релігійної ідеології;

– виявити та проаналізувати процес визначення поняття особистості в епоху Середніх віків, його особливості та специфіку.

Теоретико-методологічною основою дослідження є, насамперед, загальні принципи наукового пізнання - об'єктивність та єдність історичного та логічного в застосуванні до вивчення процесу моральнісного розвитку людини Середньовіччя. З'ясування останнього виявляється можливим лише з урахуванням особливої ментальності людини цієї епохи, специфіки Середніх віків, їх непростої, суперечливої історії, складного культурного підгрунтя.

Важливим, з точки зору дисертанта, при аналізові проблеми моральнісного розвитку людини епохи Середніх віків є принцип розвитку. Помилково було б розглядати дану проблему без його урахування, без аналізу тих передумов, на основі яких і відбувався процес усвідомлення людиною як суб'єктом моралі самої себе, своєї духовної сутності.

При написанні цієї роботи автор базується на підході комплексного визначення поняття моралі. Беручи до уваги широкий спектр існуючих визначень поняття моралі, дисертант виходить не з їх протиставлення, а навпаки, - взаємодоповнення; широко вживані у дисертаційному дослідженні поняття моралі та моральності дисертантом розглядаються як ідентичні, синонімічні за змістом.

У розгляді культури Середньовіччя використовуються методологічні традиції школи “Анналів”.

За теоретичну основу дослідження обрав історичні, юридичні та літературні пам'ятки середньовічної епохи, а також праці вітчизняних та зарубіжних етиків, філософів, культурологів, які тією чи іншою мірою торкалися проблеми моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що у ній вперше піддається всебічному аналізу проблема моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків у контексті західноєвропейської культури. Робиться спроба здійснити системне дослідження моральнісного буття середньовічної людини, постежити процес її моральнісного становлення, аналізуючи її життя в духовно-моральному вимірі. Шляхом дослідження специфіки феномену морального в епоху Середньовіччя - період могутнього впливу християнської релігії на життя, світогляд і духовність людини - доводиться думка про те, що роль релігії у його формуванні не була домінуючою і вичерпною; на кожному етапі розвитку людства, і особливо на етапі сьогодення, релігія не може виступати як єдино можливий засіб відродження моральнісної культури епохи, спосіб вирішення її моральних проблем.

Такий підхід у дисертаційному дослідженні відбивається у певних положеннях, що визначають наукову новизну роботи:

- Розгляд сутності моральнісного розвитку людини Середньовіччя не можна замикати межами самої, власне, епохи Середньовіччя. Основні напрями його були повністю підготовлені в епоху занепаду античності. Руйнування безпосередніх зв'язків людини і природи, людини і суспільства, втрата чітких життєвих орієнтирів, можливості впливати на події, що відбувалися у світі, кидали в обійми християнських общин значну кількість людей. Для потягу до християнської віри була характерна не воля до реформування суспільного життя, а навпаки, бажання зовсім полишити його, втекти від його вимог, суєти та несправедливості.

Отже, основними моральними характеристиками людини, що стояла на порозі епохи Середньовіччя, були відчуття безнадійності й розпачу, зневіри у справедливість.

- Існування християнської церкви, яка поступово набувала визначального впливу на духовне життя середньовічного суспільства, виступає провідним фактором у формуванні моральнісного життя людини цього періоду. Проповіді самозречення в ім'я віри, подвижництва в ім'я спасіння світу, що погруз у розпусті - моральний ідеал, що пропагувався в численних “житіях святих”, “моралізуючих” травниках, “прикладах”, викладеннях Біблії, Псалтирях, сценах з іконографії. Вміле поєднання богослів'я і культурних надбань попередніх епох, що знайшли вираз у середньовічних “прикладах”, сприяли становленню моралізаторства й повчальності як характерних рис духовного життя Середньовіччя.

Проголошення свободи волі, особистісного вибору не можна вважати досягненням християнства, оскільки воно, по суті, саме заперечує ці моральні цінності: “покутувальна жертва” Христа як зразок морального вибору, свободи виконання морального обов'язку нівелюється проголошенням Церквою людини ареною боротьби між Богом та Дияволом, внаслідок чого людина перестає належати сама собі, втрачаючи власну свободу.

- Строката соціальна структура та відокремленість суспільних класів та прошарків у Середні віки зумовлює необхідність трактування особистісного розвитку людини тієї епохи з певними застереженнями та деякою умовністю. Неоднакове моральнісне наповнення особистості - представника певної соціальної групи - (лицар - честь, мужність, куртуазність; селянин - індивідуалізм, працелюбство, моральна залежність від сеньйорії та духовенства; городянин - духовна свобода, схильність до ризику, сміливість, новаторство, тощо) дає підстави говорити про те, що не існувало єдиної “формули” моральнісного виміру для всіх членів середньовічного суспільства без винятку. Строкатість соціальної структури Середньовіччя стає причиною строкатості та різноплановості його моралі, що дає підстави говорити про несинкретичність середньовічної моралі як суспільного феномена.

- Єретичний рух, що, найчастіше, виходив за вузькі межі офіційного релігійного світосприйняття та світорозуміння, став важливим фактором впливу на процес моральнісного розвитку людини Середньовіччя. Піддавши критиці найбільш консервативні засади офіційного релігійного віровчення, відкрито декларуючи дволикість Церкви, він продемонстрував специфічну форму особистісного становлення людини. Ідеї єретичного руху стали каталізаторами важливих світоглядних та моральнісних змін, що відбувалися на рівні індивідуальної свідомості, сприяючи формуванню в людині таких особистісних рис, що характеризували її як, насамперед, нестандартну суспільну одиницю, якій були притаманні нетрадиційний спосіб мислення і спосіб життя.

Водночас, не можна трактувати єретизм як прояв революційного руху народних мас та прогресивних верств суспільства (що було характерним для радянської медієвістики), тому що єретизм не висував ніякої альтернативи існуючому суспільному ладові, не був носієм нової соціальної програми.

- Феномен моралі Середньовіччя є досить суперечливим явищем, результатом складного і суперечливого впливу як церковного, так і соціального.

Науково-практичне значення роботи полягає в тому, що вона здатна зайвий раз довести культурну цінність Середніх віків як особливого, специфічного періоду в історії людства і на основі наукового аналізу різноманітних джерел довести існування моральної еволюції в особистісному бутті середньовічної людини.

Положення та висновки дисертації сприяють поглибленню освоєння та вивчення духовного здобутку Середньовіччя в етико-культурологічному аспекті, що дає можливість більш повно та всебічно характеризувати таку складну і важливу епоху в історії людства, як Середні віки.

Висновки та ключові положення дисертації можуть бути використані при подальшій розробці етичних проблем Середньовіччя; матеріал дисертації може бути залученим до розробки нормативних курсів, спецкурсів, факультативів з проблем етики, естетики, культурології, історії зарубіжної культури.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у доповідях та повідомленнях на науково-теоретичній конференції “Етика та естетика в структурі сучасного гуманітарного знання” (Київ, квітень 1997 р.); “Гуманізм як найвищий вияв людяності” (Київ, 1999 р.); щорічних конференціях, присвячених Дням науки, що проводилися на філософському факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка (квітень 1997 р. та квітень 1998 р.).

Матеріали дисертації обговорювалися на науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету, засіданнях кафедри етики, естетики і культурології Київського університету імені Тараса Шевченка, використовувалися дисертантом при проведенні семінарських та лекційних занять з культурології на природничих та мовних факультетах цього ж університету.

Низка положень пропонованого дослідження опублікована у збірниках наукових статей та власній авторській брошурі.

Структура дисертації обумовлена та визначена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмету, що вивчається, а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми, виявляється ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, з'ясовуються питання теоретичної і практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі - “Історичні передумови та філософське осмислення переходу від общинної моралі до моралі індивідуальної” - шляхом аналізу особливостей світосприйняття та світовідчуття античної людини періоду еллінізму здійснюється спроба осмислення витоків моралі Середньовіччя.

Зазначається, що пізня античність, як період руйнації безпосередніх зв'язків людини і природи, людини і соціуму, втрати чітких життєвих орієнтирів і можливостей впливати на події суспільного життя, виникнення і поширення християнського віровчення, стала тим підгрунтям, на якому сформувалися засади моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків.

Релігія як пошук нового, нетутешнього, кращого світу, зайняла ту духовну порожнечу, яка виникла для пануючих (honestiores) у результаті зникнення інтересу до політики; для підкорених (humiliores) - у результаті усвідомлення безнадійності умов матеріального і морального, духовного існування, що, неначе, паралізувало їх прагнення йти вперед, до всебічного поліпшення свого буття. При цьому, в прагненні до релігії проявлялася не воля до реформування життя, а, навпаки, бажання зовсім полишити його, втекти від його вимог, швидкоплинності та несправедливості.

Таким чином, основними моральними характеристиками людини, що стояла на порозі Середньовіччя, були відчуття безнадійності, розпачу та зневіри у справедливість. Змінити таке своє світовідчуття, хоча б частково, ілюзорно, людина здатна була завдяки прийняттю християнства, життю в християнських общинах.

Якщо раніше римлянин вбачав сенс свого життя у виконанні громадянського обов'язку, то тепер такий погляд перестав його задовольняти. Людина начебто “отримує”, врешті-решт, саму себе, все частіше замислюючись над власною долею та її призначенням. “Звідки я прийшов, для чого я живу, куди йду, що чекає на мене після смерті?” - ось питання, які породжували світовідчуття індивіда, що стояв на порозі Середньовіччя. Відтепер його світогляд перебував під впливом християнської релігії, її моральної доктрини, що, природно, не могло не відобразитися на його особистісній моралі.

Особливий дослідницький інтерес викликає питання про характер початкового християнства. Дослідження з цього питання показують безпідставність культивування в науковій літературі марксистського спрямування зображення християнства як “релігії рабів” (Ф. Енгельс). Ця гіпотеза не має ніякого підтвердження ні в наукових, ні в релігійних джерелах, адже психологія рабів була настільки спотворена їх принизливим становищем та постійною наругою, що робила їх мало спроможними до духовної творчості, нівелюючи особистісне начало (протоієрей О. Мень).

Другий розділ - “Особливості впливу середньовічної християнської моралі на особистісне самовизначення людини” - присвячений аналізу процесу моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків через призму впливу на нього офіційної християнської моралі.

У першому параграфі другого розділу - “Специфіка офіційної християнської моралі” - розглядаються особливості моральної доктрини християнського віровчення як одного з чинників моральнісного буття людини епохи Середньовіччя.

Якщо антична етика, що мала характер розумовий і натуралістичний, грунтувалася на спрощеному розумінні людини (у досконалій людині ірраціональна частина повинна перебувати, зокрема, за Арістотелем, під повним контролем раціональної, що забезпечить їй, як “розумній істоті”, “міру щастя”), то усвідомлення того, що окрема, жива, реальна, “цілісна” людина є не тільки - сила, свобода, розум, а й водночас, - і слабкість, залежність, постійне боріння між добром і злом - усвідомлення всього цього приходить в античний світ разом із християнством. Втікаючи від приниження і зневаги, образ і експлуатації, людини знаходить порятунок і духовний прихисток у християнських общинах. Але натомість від неї вимагаються покора, смиренність, страждання та милосердя, що, по суті, стояло на перешкоді її власного моральнісного самовизначення.

Зазначається, що така неоднозначність моральної ситуації, що була характерною для епохи Середньовіччя, знаходить своє відображення у християнському вченні про свободу. На відміну від язичницьких богів, підвладних неминучій долі, Бог християн - необмежено свободний. Такому Богові відповідає людина, яка володіє дарованою їй Творцем свободою волі. Вона є вільною у виборі ступати їй на шлях добра чи зійти з нього на шлях зла та гріха. Свобода - божественна прерогатива - стає чеснотою людини.

Але водночас свобода морального вибору нівелюється проголошенням Церквою людини ареною боротьби між Богом та Дияволом, внаслідок чого людина перестає належати сама собі, втрачаючи власну свободу.

Показовими в цьому сенсі є проповіді францисканського церковника середини та третьої чверті ХІІІ ст. Бертольда Регенсбургського, у яких людина зі своїми чеснотами та вадами постає ареною постійної суперечки та суперництва, боротьби між Богом та Дияволом, силами добра і зла.

Арена боротьби між Богом та Дияволом на землі - людина - навіть після своєї смерті стає ставкою в їх останній вирішальній суперечці на небі. Так, середньовічне мистецтво надзвичайно багате зображеннями фінальної сцени земного існування людини, коли душа померлого - ще перед тим, як переможець відведе її у рай чи пекло - стає предметом суперечки між Сатаною та архангелом Михаїлом. Ця сцена, насамперед, підкреслює пасивність існування людини, те, що вона перестає належати сама собі.

У контексті аналізу офіційної християнської моралі дисертантом досліджується така особливість духовного життя епохи Середньовіччя, як повчальність та моралізаторство. Проповіді самозречення в ім'я віри, подвижництва в ім'я спасіння світу, що погруз у розпусті, - моральний ідеал, що пропагувався в численних “житіях” святих, викладеннях Біблії, псалтирях, “моралізуючих” травниках, “прикладах”, сценах з іконографії.

Спираючись на здобутки сучасної медієвістики, виходячи з аналізу “народної” культури Середньовіччя, реальної картини впливу християнського віровчення на становлення моральності середньовічної людини, дисертант робить висновок, що вплив християнства на моральнісне життя людини періоду високого і пізнього Середньовіччя насправді був не таким уже й значним. Людина народжувалася і жила в атмосфері християнства безальтернативно. Це, в свою чергу, породжувало автоматизм і поверховість її релігійної поведінки. Поступово формувався стан “подвійності” життя середньовічної людини: з одного боку, вона брала участь у релігійних ритуалах; з другого боку, реальні соціальні відносини, що і здійснювали вирішальний вплив на моральність людини, демонстрували невідповідність дій Церкви до проголошених нею норм та принципів людського співжиття.

Окрім того, елементи християнської релігії спліталися й синтезувалися у свідомості пересічної середньовічної людини з могутнім пластом міфологічних вірувань та уявлень про світ, які багато в чому і визначали її моральнісну поведінку.

Отже, середньовічна людина у своєму моральнісному становленні перебувала під впливом і християнської церкви, і залишків старої язичницької релігії, що зумовлювало специфічність розвитку її моральної самосвідомості. Середньовічний Захід виявився розколеним у своїх релігійних уподобаннях. Такий стан речей з плином часу перестав влаштовувати церковну еліту, і згодом наступив період насильницького нав'язування християнства широкому загалу, що викликало з боку останнього цілком природну негативну реакцію - несприйняття його доктрини, бажання ухилитися від домагань церковників. Така складна моральна ситуація була характерною не тільки для сільського населення середньовічної Європи, у середовищі якого були особливо живучими залишки старої язичницької релігії. Вона була характерною і для інших суспільних верств, ставши одним із факторів, що зумовили напрацювання особливого комплексу моральних установок світських прошарків середньовічного суспільства.

У другому параграфі другого розділу - “Моральні установки світських прошарків середньовічного суспільства” - на основі аналізу світогляду середньовічного феодала, селянина та городянина здійснюється спроба виокремлення його морального аспекту. У дисертації зазначається, що виклад та аналіз моральних поглядів представників різних соціальних класів середньовічного суспільства дозволить розкрити їх специфіку, міру відповідності офіційній ідеології, що сприятиме, врешті-решт, усвідомленню особливостей моральнісного розвитку людини епохи Середніх віків.

З цією метою дисертантом досліджується, насамперед, моральний ідеал, створений середньовічним лицарством, у якому знайшли свій вираз моральні установки панівного класу феодалів. В оцінці морального аспекту світогляду середньовічного лицарства дисертант виходить із розуміння його як особливого соціального та морального явища, як певної неповторної культурної реальності, типу світосприйняття та світовідчуття. Особлива увага приділяється розгляду культу куртуазного кохання, який є характерною рисою лицарської моралі. При дослідженні поглядів Ж. Ле Гоффа - відомого знавця середньовічної культури та ментальності - на феномен лицарства та куртуазного кохання, дисертант акцентує увагу на більш широкому змістові поняття куртуазії: світський, мирський кодекс куртуазії був однією з частин нової системи цінностей, що спиралася на земні основи, і була створена людьми ХІІ-ХІІІ ст.; цей кодекс був покликаний сформувати цивілізованого воїна і вписати його в межі гармонійного цілого, що базується на двох головних відношеннях: культура - природа та чоловік - жінка.

Зазначається, що куртуазія як спосіб життя та поведінки була кроком уперед у процесі розвитку моральної самосвідомості лицаря, адже в палітру його почуттів включалося почуття кохання, що внутрішньо збагачувало його, примушувало заглиблюватися у власний внутрішній світ. Практика куртуазного кохання, таким чином, передбачала певну переоцінку моральних цінностей як самого лицаря, так і “дами серця”, на яку були спрямовані його піднесені почуття.

Зробивши більш шляхетною військову справу, лицарство зробило більш витонченими та шляхетними і суспільні відносини. Поєднавши церковну і світську ідеології, лицарство створило свій власний ідеал, який став синтезом мирських і релігійних цінностей, аскетизму та чуттєвості, містики і реалізму, ідеал, що існував на межі реального та ідеального. Складаючи меншість, лицарство відіграло виняткову роль у системі влади та політики, в соціокультурному плані, адже його моральні та загальнокультурні ідеали певним чином відображалися на сприйнятті та поведінці всіх інших соціальних верств. Дисертант робить висновок, що лицарські інститути та культура відіграли роль одного з наймогутніших рушіїв процесу індивідуалізації та розвитку самосвідомості західного людства.

На відміну від лицарської моралі, мораль середньовічного селянства була більш обмеженою у можливостях свого розвитку. Цьому сприяли консерватизм та одноманітність життя селянина, злиття його з природним середовищем, майнове, фізичне підпорядкування феодальному власнику, духовна залежність від церкви та традиційних норм життя на селі, що залишалися незмінними протягом довгого часу, переходячи з покоління в покоління. Експлуатація та беззаконня, ілюзорна підтримка селянина духовенством, штовхали його до пошуку моральної відради в обрядах старої язичницької релігії, залишки якої у селянському середовищі були ще досить поширеними. Накладання у свідомості селянина богословських проповідей на могутній пласт язичницьких вірувань зумовлювало створення складного конгломерату поглядів та уявлень середньовічного “простака” про навколишній світ, про власне місце і призначення у ньому.

Неквапливість, розміреність сільського життя, схильність до традицій, що знаходила відображення в установці на старовину і недовірі до будь-якого нововведення, консерватизм способів поведінки, панування стереотипів свідомості, інтелектуальна нерозвиненість, - ці та викладені вище чинники, зазначається в дисертації, зумовлювали формування вкрай своєрідного морального “обличчя” середньовічного селянина.

Продовжуючи дослідження моральних поглядів представників світських верств середньовічного суспільства, дисертанат зосереджує увагу на аналізові моралі городянина. Зазначається, що міське населення формує специфічний тип моральності. Характерний приклад її - мораль середньовічного купця, наріжним каменем якої стають нові, “земні” цінності, а саме: багатство, праця, час, прибуток та ін.

Дисертант зазначає, що, переживаючи у ХІ-ХІІІ ст. демографічне, економічне, соціальне та інтелектуальне піднесення, середньовічне місто формує нову систему цінностей, яка передбачає нетрадиційне ставлення до праці, рівності, соціальної ієрархії. Людина, начебто, підноситься, займає більш гідне місце в ієрархії цінностей, вибудуваній церквою, вона дещо вивільнюється з пут церковних догматів, які стримували рух її думки, починає розуміти і цінувати принади людського життя, не забуваючи при цьому творити праведні діяння задля спасіння душі; людина починає усвідомлювати головне - власну самоцінність.

У дисертації підкреслюється, що моральність середньовічного городянина по своїй суті відрізняється і від моралі селянства, і від моралі лицарського стану, і від церковного аскетизму.

Аналізуючи моральний бік життя світських прошарків середньовічного суспільства, дисертант акцентує увагу на тому, що в цілому людина Середньовіччя менш за все мислила себе індивідом у тому сенсі, що був характерним для Нового часу. Відчуваючи життєву необхідність у належності до колективу (він забезпечував людині захист, певні соціальні права, можливість заробляти на життя), вона включалася у суспільство через церковну общину, ремісничий цех, чернечий орден, купецьку гільдію, духовну та лицарську ієрархію. Всі ці інститути, які мали на меті підтримання соціальної солідарності шляхом згуртування своїх членів проти зовнішнього, багато в чому ворожого світу, були, водночас, і школою виховання в людині почуття власної гідності, і гальмом на шляху процесу індивідуалізації її особистості.

Узагальнюючи, дисертант зазначає, що мораль Середньовіччя - це не синкретичне явище, а складний суспільний феномен, що грунтувався на взаємозв'язку різних класів та соціальних груп, кожна з яких зробила певний внесок у формування моралі епохи взагалі. Ця обставина зумовлювала, врешті-решт, абсолютну неповторність моралі людини Середніх віків, виняткову складність спроби її осмислення.

Третій розділ - “Єретичний рух як специфічна форма соціального і морального протесту проти офіційної релігійної ідеології” - присвячений вивченню єретизму, що розглядається дисертантом як один із головних чинників процесу моральнісного розвитку людини Середньовіччя.

Вивчаючи задля формування повної картини бачення єретичного руху в Середні віки його першопричини, дисертант, спираючись на напрацьоване з цього питання у вітчизняній та зарубіжній медієвістиці, зазначає, що ними були перед усім, фактори розвитку самої церкви - прагнення до її реформування, оновлення, до апостольського життя, а також виникнення міст та поширення писемності серед людей.

Шляхом аналізу як “рафінованої”, вченої, релігійно-філософської думки Середньовіччя, так і моральних поглядів та установок представників різних єретичних рухів, а також міського вільнодумства, дисертант доводить, що єретизм виступав значною детермінантою моральної поведінки середньовічної людини, вагомим чинником процесу формування її моральності.

Зазначається, що єретичний рух здійснив вирішальний вплив на духовне життя епохи Середньовіччя, що відобразилося на зрушенні найбільш консервативних засад християнського віровчення. Так, сформувалася ціла плеяда мислителів (Еріугена, Ансельм Кентерберійський, П.Абеляр, Данте Алігієрі), які намагалися віднайти раціональні основи віри; значні моральні пошуки велися і на рівні плебейських єресей, учасниками яких були вихідці з міст і сіл (вальденси, катари, альбігойці та ін.), що закладали підвалини духовного відродження церкви, повернення до початкового християнства, гармонійного поєднання особистісної поведінки з релігійними ідеалами.

Дисертант підкреслює, що значний вплив на розвиток середньовічного єретизму думок справила містика, яка пропагувала ідею ліквідації церкви як посередника між Богом і людиною, відводячи велику роль у отриманні людиною спасіння її “добрим справам”, вірі (вчення Амальрика Бенського, Мейстера Екхарта та ін.)

Отже, незважаючи на те, що прояви релігійної опозиції в епоху Середньовіччя в Західній Європі були досить різнорідними і за змістом, і за формою (виступи теологічних авторитетів і дії народних проповідників), прямо чи опосередковано діяльність і тих, і інших була спрямована на нівелювання ролі офіційної церкви, церковної ієрархії та установленого нею культу в релігійному житті. Це неминуче відображалося на моральнісному стані тогочасного суспільства. Оскільки єресі були досить поширеним явищем у Середні віки, то не буде помилкою вважати, що їхні моральнісні ідеї неминуче впливали на моральну свідомість представників різних верств населення. Їх заклики до моральнісної чистоти як священника, так і простої людини, розкриття лицемірства панівної церкви, прагнення протиставити власну систему поглядів офіційно усталеній, - усе це, безумовно, справляло неабиякий позитивний вплив на моральнісне самовизначення середньовічної людини, розкриття її індивідуальних нахилів, сил та здібностей. Тому єретичний рух, зазначається в дисертації, можна з певністю вважати одним із важливих чинників процесу моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків, у межах якого викристалізовувалося особливе ставлення до людини, виховувалося почуття протесту та незалежності.

Аналізуючи специфіку єретичного руху в Середні віки, дисертант наголошує на тому, що єретизм, попри все, не можна трактувати як прояв революційного руху народних мас та прогресивних верств суспільства (що було характерним для радянської медієвістики), оскільки він не висував ніякої альтернативи існуючому суспільному ладові, не був носієм нової суспільної програми.

У четвертому розділі - “Місце і роль середньовічної моралі в духовній еволюції суспільства” - зазначається, що в контексті середньовічної моралі досить чітко, але, водночас, досить суперечливо проявилася проблема особистості. З одного боку, йшли пошуки розуміння її сутності на рівні теорії в творах відомих богословів (Боецій, П'єр Абеляр, Тома Аквінський, Бертольд Регенсбургський); з іншого, власне, самі умови життя людини Середньовіччя здійснили різнорівневий вплив на формування реальної особистості. Існувала певна розбіжність та можливість самовідстороненості від соціальних умов життя, яка дозволяла індивіду цієї епохи самодетермінувати свою долю, свою свідомість, тобто жити в горизонті особистості (Біблер В.С.). Разом з тим, корпоративні відносини - панівні в ту історичну епоху - обмежували активність та новаторську поведінку людини, що негативно впливало на процес особистісного самовизначення людини.

Зауважується, що християнство створює суперечливу ситуацію існування особистості. З одного боку, християнська релігія проголошує людину здатною робити власний моральний вибір у житті - обирати шлях добра, святості чи зла, гріховності, адже людина володіє великим божественним даром - власною свободою волі. З другого, служіння Богові вимагає покори, придушення особистісних нахилів, які б суперечили ригористичним ідеалам християнства. Свобода вибору, проголошена християнством, таким чином, перекреслюється, нівелюється заповіддю уникати всього, що тією чи іншою мірою може перешкоджати спасінню душі.

Звертається увага не те, що Церква відіграла негативну роль у формуванні середньовічної особистості як такої, оскільки в численних релігійних обрядах та обмеженнях нівелювала індивідуальність людини: автори порадників для сповіді трактують людину як щось абстрактне і загальне, залежно від її суспільного стану (лицар взагалі, купець взагалі, тощо). Вступаючи до спільноти християн і отримуючи надію на спасіння, людина змушена була відмовитися від власної індивідуальності: належачи до цілого і не усвідомлюючи себе окремою індивідуальністю, вона повинна була виконувати в його межах відведену їй роль, підпорядковуватися даному їй законові.

У дисертації зазначається, що аналіз юридичних, релігійних та літературних пам'яток Середньовіччя, специфіки християнського “персоналізму”, особливостей середньовічної есхатології, мистецтва, іконографії та науки доводить, що в епоху Середніх віків остаточно складається поняття особистості. При цьому дисертант зазначає, що початки моральної особистості, витоки індивідуальної свідомості слід вбачати деякою мірою у християнстві (Гуревич А.Я.) і, водночас, вважати складення середньовічної особистості кульмінацією тих соціально-політичних, культурних, ментальнісних змін у суспільстві, що сталися в період з середини ХІІ-до середини ХІІІ ст., а саме: економічне, політичне піднесення середньовічної Західної Європи, розвиток науки, культури, мистецтва, акцентування уваги людини на земних цінностях, звільнення від пут церковних догматів і т.д. (Ж. Ле Гофф).

Висновки

У дисертації сформульовані основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

Проведене дослідження дозволяє зробити основний висновок: є всі підстави вважати, що в епоху Середніх віків, яка ще донедавна вважалася епохою ретроградства та невігластва, відбувався процес моральнісного розвитку людини, що зайвий раз доводить думку про велику культурну цінність цього періоду в історії людства.

Підкреслюється, що засади моральнісного розвитку людини в епоху Середньовіччя були сформовані задовго до хронологічного початку цього періоду, а саме в епоху пізньої античності, коли людина, трагічно переживаючи відчуття втрати органічної благотворної єдності з природним та соціальним світом, віддаляється в лоно християнської релігії, шукаючи в ній духовний прихисток та можливість віднайти віру в майбутнє.

Доводиться думка про те, що мораль Середньовіччя є складним комплексним утворенням, в якому християнська віра співіснувала й з іншими не менш важливими чинниками моральнісного буття середньовічної людини: залишками старої язичницької релігії, реальними соціальними відносинами, ідеями єретичного руху. В сукупності ці фактори сприяли більш повному розкриттю особистісного потенціалу індивіда, виступаючи значною детермінантою його моральної поведінки, вагомим чинником процесу формування його моральності, остаточного складення поняття особистості.

Мораль Середньовіччя постає як складний несинкретичний суспільний феномен, результат впливу церковного та соціального, неповторний і цікавий у спробі осмислення.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

Cеверин Л.В. Перехід від общинної до індивідуальної моралі: історичні передумови та філософське осмислення // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності (Київський державний лінгвістичний університет). Збірник наук. праць. - К.: Вид-во ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. - С.97 - 105. - 0,5 д. арк.;

Cеверин Л.В. Єретичний рух як специфічна форма морального розвитку людини в епоху Середніх віків (У контексті західноєвропейської культури) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності (Київський державний лінгвістичний університет). Збірник наук. праць. - К.: Вид-во ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1999. - С.262 - 271. - 0,5 д. арк.;

3. Северин Л.В. Деякі аспекти вивчення поняття особистості в епоху Середньовіччя // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 1998. - Вип. 28. - С.49 - 53. - 0,5 д.арк.;

4. Северин Л.В. Світські прошарки середньовічного суспільства: моральний аспект світогляду (в контексті західноєвропейської культури). - К.: Знання, 1998. - 24 с. - 1, 44 д. арк.;

Анотація

Северин Л.В. Проблема моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків (в контексті західноєвропейської культури). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю: 09.00.07 - етика. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

У дисертації, на основі аналізу переходу від общинної моралі до моралі індивідуальної, особливостей впливу середньовічної християнської моралі та єретичного руху, як специфічної форми соціального і морального протесту проти офіційної релігійної ідеології, на особистісне самовизначення людини, з'ясування місця і ролі середньовічної моралі в духовній еволюції суспільства, здійснюється спроба доведення існування моральнісного розвитку людини в епоху Середніх віків, а також можливість трактування моралі Середньовіччя як особливого несинкретичного суспільного феномену, що грунтувався на взаємозв'язку різних суспільних класів та соціальних груп, кожна з яких зробила певний внесок у формування моралі епохи взагалі. Ця обставина зумовлювала, врешті-решт, неповторність моралі Середньовіччя, яка не має аналогів у системі соціокультурної практики людства взагалі.

Ключові слова: мораль, моральнісний розвиток, культура, особистісне самовизначення, самосвідомість, світогляд.

Аннотация

Северин Л.В. Проблема нравственного развития человека в эпоху Средних веков (в контексте западноевропейской культуры). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности: 09.00.07 - этика. - Киевский университет имени Тараса Шевченка, Киев, 1999 г.

Диссертация посвящена исследованию проблемы нравственного развития человека в эпоху Средних веков в контексте западноевропейского Средневековья.

Основываясь на анализе перехода от общинной морали к морали индивидуальной, особенностей влияния средневековой христианской морали и еретического движения, как специфической формы социального и морального протеста против официальной религиозной идеологии, на личностное самоопределение человека, выяснения места и роли средневековой морали в духовной эволюции общества, предпринимается попытка доказательства существования нравственного развития человека в эпоху Средневековья.

В ходе исследования автор приходит к выводу, что поздняя античность как период разрыва непосредственных связей человека и природы, человека и социума, потери четких жизненных ориентиров, возможности влиять на события общественной жизни, возникновения и распространения христианского вероучения, стала той почвой, на которой сформировались основы морального развития средневекового человека.

Мораль человека Средневековья - глубоко противоречивое явление. Спасаясь от эксплуатации и морального унижения, человек находил убежище в христианских общинах. Вместе с тем от него требовались смирение, страдание и милосердие, что, по сути, препятствовало его собственному нравственному самоопределению. Делается вывод о том, влияние христианства на нравственную жизнь человека периода высокого и позднего Средневековья на самом деле не было значительным: человек рождался и жил в атмосфере христианства безальтернативно, что в свою очередь рождало автоматизм и поверхностность его религиозного поведения; реальные социальные отношения, которые и оказывали решающее влияние на нравственность человека, демонстрировали несоответствие действий Церкви провозглашенным ею нормам и принципам человеческого сосуществования; элементы христианской религии синтезировались в сознании обычного средневекового человека с мощным срезом мифологических верований и представлений о мире, которые во многом и определяли его нравственное поведение.

В исследовании говориться о возможности истолкования морали Средневековья как особенного несинкретического общественного феномена, который основывался на взаимосвязи разных общественных классов и социальных групп (феодалы, крестьянство, жители городов, купечество), каждая из которых внесла определенный вклад в формирование морали эпохи вообще. Это обстоятельство обусловило, в конечном итоге, неповторимость морали Средневековья, которая не имеет аналогов в системе социокультурной практики человечества вообще.

...