Розвиток етичної думки Нового часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

Реферат

з дисципліни «Етика і естетика»

на тему: «Розвиток етичної думки

Нового часу»

Виконала

студентка групи ЕК-12-1

Стеблянко О.О.

Перевірила

доцент кафедри філософії

Пісная Ю.В

Дніпропетровськ

2013



План

1. Розвиток етичної думки Нового часу

2. Розвиток етичної думки Нового часу (представники англійської школи етики)

3. Етична думка нового часу. Етичний раціоналізм Спінози

4. Етична мораль Нового часу. Французькі матеріалісти

5. Етична система І. Канта

6. Етична концепція Ф. Гегеля

7. Моральна концепція Л. Фейєрбаха

8. Песимістична концепція А. Шопенгауера

9. Філософія Ф. Ніцше

10. Теорія утилітаризму Д. Мілля

11. Висновок.

12. Література.



1. Розвиток етичної думки Нового часу

На початковому етапі розвитку етика Нового часу зберігала зв'язок з етичної думкою Середньовіччя. Способом затвердження нових етичних ідеалів є скептицизм.

Етичні погляди Монтеня

Мішель Монтень (1533 - 1592) у своїх працях узагальнив моральний досвід різних епох. Його головною працею вважається книга "Досліди", написана в жанрі філософського есе.

Монтень стверджував, що людина - частка мінливої ??дійсності і, як і інші живі істоти, підпорядкована природним закономірностям, свобода людини - у згоді з законами природи (природними законами), душа і тіло людини єдині, тому:

* не можна дбати лише про благо душі;

* необхідно цінувати земне життя і розлучитися з аскетизмом;

* потрібно приймати життя у всьому її різноманітті (радості і страждання).

Монтень вважав, що поведінка людини не повинна ґрунтуватися на «релігійних поглядах, звичаях» (вони дуже різноманітні і тому відносні). Справжні чесноти направляються природою і супроводжуються щастям, насолодою.

Монтень не зводив моральність до сукупності однозначних норм. Він писав: "... я не можу визначити себе єдиним словом, без поєднання протилежностей".

Мішель Монтень відкидав релігійні догми та громадські встановлення. Він вважав, що людина повинна керуватися особистим досвідом, постійно піддавати його сумнівам, критичній переробці і на основі свого досвіду будувати моральні судження.

Монтень виступав проти фальшивих чеснот, які часто прикривають егоїстичні устремління людей і підпорядковують інтереси людини інтересам групи людей чи держави.

Моральна людина, по Монтеню, це людина,яка:

* мислить і може сумніватися ;

* скептично відноситься до догм;

* саморозвивається і самовдосконалюється.

2. Розвиток етичної думки Нового часу (представники англійської школи етики)

Томас Гоббс

Матеріаліст Томас Гоббс (1588 - 1679) у працях "Про свободу і необхідність", "Основи філософії" та ін. стверджував, що людина за своєю природою є злою і егоїстичною, прагне до панування над іншими людьми (Гоббс є автором тези "Людина людині вовк ").

На думку Гоббса, лише інстинкт самозбереження, потреба виживання змушують людей:

* організувати державу;

* обмежувати вроджений егоїзм і агресію;

* дотримуватися "золотому правилу моралі".

Інтереси індивідів, що складають суспільство, можуть бути діаметрально протилежними. У такому суспільстві неможливі гармонія і доброта, а от насильство і пригнічення - нормальні явища. Держава пригнічує вроджені агресивні устремління людей і насильно нав'язує більшості порядок. Це є єдино можливим, розумним шляхом збереження людства. Гоббс стверджував, що мораль є засобом зв'язку егоїстичних індивідів у суспільстві і являє собою систему взаємної корисності. Всі моральні прояви засновані на егоїзмі (в тому числі громадський обов'язок, милосердя та ін.)

Моральні відносини в суспільстві будуються за принципом вартісних відносин: етика думка час новий

* моральні властивості людини, його чесноти висловлюють цінність людини в очах інших членів суспільства;

* цінність якостей людини залежить від потреби інших людей (суспільства).

Згідно Гоббсу моральність заснована на прагненні людини до влади над іншими людьми:

* морально цінним є те, що викликає повагу;

* повага - це покора, визнання влади;

* з владою пов'язані всі моральні властивості індивідів (любов, справедливість і т. п.).

Гоббс вважав, що "двигуном" діяльності людини є емоції, пристрасті, прагнення до вигоди, влади, багатства.

Ф. Бекон, А. Сміт

Ф. Бекон (1561 - 1626) також вважав, що людина за своєю природою є злою і егоїстичною, тому в ім'я збереження роду людського необхідно створити "суспільний договір". Процвітанню людства сприяє зв'язок "гордої вдачі самовизволення і науки".

Адам Сміт (1723 - 1790) стверджував, що справедливість у суспільстві повинна ґрунтуватися на взаємній симпатії членів цього суспільства, є соціальним імперативом і "може вимагатися насильно".

3. Етична думка Нового часу. Етичний раціоналізм Спінози

Нідерландський мислитель Бенедикт Спіноза (1632 - 1677) у своїй філософії поєднував раціоналізм і пантеїстичний містицизм. Основні праці - "Бог, людина та її щастя", "Етика", "Богословсько-політичний трактат".

Спіноза стверджував, що в основі світу лежить єдина субстанція, або Бог. Який:

* вічний і нескінченний;

* безособовий;

* є сам причиною себе;

* злився з природою.

Світ - це самопізнання Бога, який є іманентною (внутрішньою) причиною всього сущого і складається з безлічі атрибутів. Бог пізнається людиною у двох його атрибутах: у протяжності і мисленні.

Ці атрибути тотожні, тобто логічні зв'язки рівні матеріальним. Спіноза писав: "Порядок і зв'язок ідей той же, що порядок і зв'язок речей".

Спіноза називав конкретні речі модусом субстанції, а свідомість індивіда - модусом мислення.

Людське мислення на нижчому, чуттєвому ступені недосконале, схильне до пристрастей. Воно може (і повинно, на думку Спінози) піднятися до адекватного пізнання речей. Адекватне пізнання речей у їх божественній необхідності можливе тільки за допомогою розуму. Воно призводить до вищої чесноти - "інтелектуальної любові до Бога".

Щастя полягає в пізнанні, заспокоєнні душі, що виходить зі споглядання Бога.

Пізнання є основою свободи особистості, морального вдосконалення особистості.

Спіноза писав, що людині тільки здається, що вона чинить вільно, та насправді людьми володіють пристрасті.

Стимулами діяльності людини є егоїстичні інтереси і афекти (основні афекти, що впливають на душу людини - бажання, радість, смуток). Пасивні афекти (пристрасті) викликані неадекватними ідеями чуттєво-абстрактного пізнання.

Для правильного життя необхідно відмовитись від суб'єктивістського, чуттєвого пізнання, єдності розуму і волі. За допомогою розуму людина може отримати владу над афектами, подолати егоїстичні прагнення, досягти пізнання субстанції (Бога), її атрибутів і модусів, світоустрою.

Моральна досконалість є результатом вищого ступеня інтелектуального споглядання, злиття людини з субстанцією. Моральне вдосконалення людини сприяє піднесенню над метушнею та життєвими негараздами, набуттю істинної свободи, споглядальної любові до Бога.

4. Етична мораль Нового часу. Французькі матеріалісти

Клод-Адріан Гельвецій

Гельвецій Клод-Адріан (1715 - 1771) - філософ-сенсуаліст, діяч Просвітництва, ідеолог буржуазної революції. Основні твори: "Про розум", "Про людину, її розумові здібності і її виховання".

На думку Гельвеція, діяльність людського розуму зводиться до відчування, тобто порівнянні відчуттів. Людина народжується морально нейтральною (ні злою, ні доброю), здатною до фізичної чутливості. Чутливість є джерелом пристрастей і діяльності людини.

Прагнення до щастя є чеснотою.

Справедливість - це основа життя людини і суспільства, чеснота пов'язана із загальною користю.

Гельвецій вважав, що людина повинна стати "розумним егоїстом", суміщати егоїстичне прагнення до вигоди і благо суспільства.

Завдання держави, закону і моралі - пов'язати інтереси індивіда і суспільства, стверджувати справедливість, викорінювати пороки.

Політика спрямована на досягнення щастя людства, збігається з етикою і є основою моральності людини.

Гуманність, за словами Гельвеція, - це "згусток усіх інших чеснот" (справедливості, громадського обов'язку та ін.)

Поль-Генріх-Дітріх Гольбах

Філософ-матеріаліст Гольбах Поль-Генріх-Дітріх (1723 - 1789) у своїх працях "Основи загальної моралі, або катехізис природи", "Соціальна система, або природничі принципи моралі і політики" та ін. розвивав ідеї Гельвеція. Він вважав, що:

* всі знання та ідеї людина отримує за допомогою почуттів;

* матерія - це все, що діє на почуття людини;

* сутністю матерії є рух.

Гольбах стверджував, що метою кожної істоти є самозбереження, а двигуном діяльності людини є прагнення до благополуччя.

Нерівність людей в суспільстві створює можливість для співпраці і обміну результатами їх діяльності на основі взаємної користі.

Справедливість у суспільстві досягається за допомогою розумних законів подолання несправедливих умов у суспільстві, виховання і навчання людини.

Моральність заснована на солідарності інтересів особистості і суспільства.

Основа моралі - інтереси людини, її зміст - позбавлення людини від страждань. Основні моральні якості особистості: справедливість, поміркованість, розсудливість, суспільно корисна діяльність.

Мораль, орієнтована на благо суспільства, корисна індивіду, так як дозволяє йому реалізувати свої інтереси.

Жан-Жак Руссо

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) був ідеологом Великої французької революції. Основні праці: "Про суспільний договір", "Міркування про походження і основи нерівності між людьми" та ін..

Егоїзм, індивідуалізм буржуазного суспільства, на думку філософа, засновані на приватній власності, є джерелом вад несправедливості. Порядок і дисципліна в суспільстві підтримується:

* жорстким примусом;

* вірою в Божу відплату;

* добровільною угодою громадян.

Основою моральності Руссо вважав природне прагнення людини до свободи і щастя, прихильність і співчуття. Та мораль відображає відносини людей, які виникли в результаті суспільного договору.

Руссо вважав, що:

* людина за своєю природою істота не розумна, а емоційна;

* моральні уявлення, що склалися під впливом культури є помилковими;

* цивілізація руйнує природну доброзичливість і милосердя людей.

Мислитель вважав моральним ідеалом "природний стан людини" і надавав великого значення безпосередньому природному почуттю людини. Заради збереження цього почуття Руссо закликав, щоб усі повернулися до природи, простоти," природного стану "людини.

Велике значення мислитель надавав вихованню і вважав,що:

* почуттям і чеснот можна навчити;

* до особистості дитини необхідно ставитися з повагою, намагатися розвивати її природні здібності та інтереси;

* моральне виховання потрібно поєднувати з фізичним;

* егоїстичне себелюбство повинно бути замінене на любов до Батьківщини.

Французькі Просвітителі стверджували, що в результаті морального вдосконалення людини можливі об'єднання егоїстичних інтересів у загальний інтерес, гармонія людини і суспільства.

5. Етична система І. Канта

Німецький філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804) є засновником критичної філософії. Він першим здійснив теоретичний аналіз моральності. Праці Канта, присвячені етичним проблем: "Основи метафізики моральності ", "Релігія в межах тільки розуму"," Критика практичного розуму "," Метафізика вдач "та ін..

Кант визначив межі пізнання. У роботі "Критика практичного розуму" він встановив непізнаваність речей самих по собі, речей у собі - ноуменів. Вони:

* перебувають поза простором, часом, причинністю;

* не залежать від сприйняття людей;

* основною їх властивістю є свобода.

Людина нічого не може уявити поза простором, часом, причинністю, які вона сприймає як свій чуттєвий досвід. Ноумени, впливаючи на свідомість людей, породжують явища зовнішнього емпіричного світу - "речей для нас"- феноменів. Вони:

* доступні розумінню людей;

* суб'єктивні, існують не самі по собі, а тільки в уяві людей.

Емпіричний світ феноменів заснований на законі необхідності, є егоїстичним. У ньому людина повинна відстоювати свої інтереси і повністю підкорятися необхідності.

Кожна людина одночасно належить світові феноменів (як істота чуттєва) і світу ноуменів (як істота розумна).

У надемпіричному світі людина:

* володіє свободою волі;

* підпорядковується моральному закону;

* вірить в Бога і безсмертя душі.

Існування світу ноуменів - постулат, "точка зору, яку розум змушений прийняти поза явищ для того, щоб мислити практично" (І. Кант).

Людина має право вибору: підкорятися емпіричним прагненням або практичному розуму. І разом з тим вона повинна, на думку Kaнта, підкорятися імперативам (велінням) практичного розуму.

Класифікація імперативів

Кант виділяв імперативи:

* гіпотетичні - укази, що зв'язують практичні цілі індивідів з умовами їх досягнення ("якщо хочеш бути шанованим, будь чесним" і т. п.). Вони залежать від обставин і періодично змінюються. Вчинки, здійснені за велінням гіпотетичних імперативів, Kaнт називав легальними. Вони можуть приносити людині користь, але не є моральними;

* категоричний (безумовний) імператив заснований на незалежності від закону моралі.

Цей закон:

* має незаперечний і загальний характер, не є конкретним приписом, а тільки задає спрямованість свідомості та діяльності;

* не залежить від конкретних обставин і приватних емпіричних цілей, реалізується за будь-яких обставин;

* є регулятивним принципом, диктує образ поведінки в будь-яких обставин;

* стверджує необхідність виконання обов'язку по відношенню до інших людей.

На відміну від "золотого правила моралі" категоричний імператив не концентрує увагу на вигоді людини. Вищою метою моральної поведінки Кант вважав благо всього людства.

Кант закликав людей не втрачати гідності і не дозволяти іншим обмежувати її.

Усі якості людини, зовнішні блага набувають моральної характеристики тільки завдяки добрій волі. Вона безумовною, не схильна до впливу зовнішніх мотивів, а є здатністю розумної істоти вчиняти відповідно до законів.

Кант надавав великого значення добрій волі людини, її прагненню втілити в життя категоричний імператив. Благий намір цінний сам по собі, навіть якщо результат не був досягнутий.

Кант сформулював принцип, згідно з яким воля кожної людини (розумної істоти) сама може встановлювати загальні закони.

Суб'єктивним принципом моральності є борг, який полягає в:

- чистоті морального мотиву (мотивом діяльності є моральний закон);

- твердості моральних переконань.

Через борг затверджуються загальність морального закону і гідність особи.

6. Етична концепція Ф. Гегеля

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 - 1831) розвивав теорію діалектики, визначив значення етики в системі суспільних відносин. Свої етичні погляди філософ виклав у працях "Філософія права", "Феноменологія духу", "Енциклопедія філософських наук". Гегель розмежував поняття "мораль" і "моральність". Моральність - це об'єктивний аспект вчинків людини, те, якими вони є насправді. Моральність:

* збігається з мораллю суспільства на даному етапі його розвитку, є громадською природою людини;

* об'єднана з політичною свідомістю людей;

* не пов'язана з волею індивіда;

* це подолання людиною своєї природньої природи, підпорядкування індивідуальності інтересам держави.

Формами розвитку моральності є: сім'я, суспільство, держава.

Основними моральними цінностями Гегель вважав працю і силу духу, виражену в діяльності людини. Людина, зайнята творчою працею, є двигуном історичного прогресу. Гегель розвивав ідею Канта про моральність як подолання природньої природи індивіда. Оскільки суспільний інтерес вище за інтереси індивіда, то громадська моральність вище індивідуальної моральності.

Гегель, полемізуючи з Кантом, стверджував, що не можна зводити переконання та сумління індивіда в ранг закону. "Єдність суб'єктивного і об'єктивного в собі ... є моральність". Зміст моральності - моральні закони, якими керуються члени суспільства.

Гегель вважав, що з переходом в кожну нову історичну епоху моральність піднімається на вищий щабель розвитку.

Мораль - суб'єктивний аспект вчинків людини, якими вона їх бачить. Це сфера особистісних переконань, оцінок, переживань. Мораль є результатом сучасного класового суспільства, в якому люди роз'єднані, відчужені від держави. Вони повинні керуватися юридичними нормами і виконувати певні обов'язки. Поза юридичного примусу можливі моральна свідомість (воля і борг) і моральний вибір.

Згідно з Гегелем моральність - це форма співвідношення індивіда і суспільства, властива даному історичному періоду, ступінь розвитку суспільства. Гегель стверджував, що на якісно новому щаблі розвитку будуть відроджені античні ідеали:

* вільний розвиток усіх верств суспільства;

* подолання атомізації інтересів;

* злиття моральності з законом держави та ін..

Зло Гегель вважав рушійною силою історичного розвитку і розглядав як позитивний фактор.

Гегель розмежовує поняття "свобода" і "свавілля".

Свавілля - свобода дій, що суперечить моральності.

Свобода - це:

* з'єднання розуму і волі;

* пізнана необхідність;

* заміна егоїстичних інтересів загальними.



7. Моральна концепція Л. Фейєрбаха

Людвіг Андреас Фейєрбах (1804 - 1872) був одним з опонентів Гегеля. Він дотримувався традиції антропологічного матеріалізму. Етичні проблеми Фейєрбах розглядав у роботах "Думки про смерть і безсмертя", "Сутність християнства", "Основи філософії майбутнього".

Фейєрбах стверджував, що природа існувала раніше, ніж дух (".. Бог створив людину, а людина створила богів"), і не зводиться до механічних законів.

Релігія має земні корені (гносеологія, психологія) і є ілюзорним баченням світу, а людина вклала в ідею Бога промінь з боку свого духу.

Фейєрбах стверджував, що людина повинна поклонятися тільки людині ("Людина людині Бог"). Людина - істота природна, психофізична, страждає і бажає.

Прагнення людини до щастя є:

* головним її прагненням;

* природним прагненням;

* моральним прагненням, основою моралі.

На думку Фейєрбаха, бажанням людини досягти щастя можна пояснити співчуттям, аскетизмом і навіть самогубством. Критикуючи вчення Канта, Фейєрбах відкидав борг як основну мету людини.

Фейєрбах вважав, що:

* людина завжди знаходиться у відносинах з іншими людьми;

* в основі спільноти людей лежить зв'язок двох людей ("Я і Ти");

* основою соціального життя є міжособистісні відносини;

* обов'язок людини - дбати про щастя людей, з якими він знаходиться у відносинах;

* кращою формою відносин між людьми є любов.

Фейєрбах вважав статеву любов прообразом, зразком будь любові:

батьківської, братської і т. д.

Почуття любові - це самовідчуття людства, єдність людей, загальний принцип філософії.

Головним завданням філософії Фейєрбах вважав допомогу людству в досягненні щастя.

8. Песимістична концепція А. Шопенгауера

Артур Шопенгауер (1788 - 1860) - автор песимістичної концепції моралі. Етичної проблеми торкався у працях "Світ як воля і уявлення", "Про волю у природі", "Дві основні проблеми етики" та ін..

Шопенгауер вважав:

* речі, дані в просторі і часі, є простими явищами;

* простір і час - це суб'єктивні явища;

* світ, що існує в просторі і часі - "мозковий привид".

Істинна реальність (у Канта - "речі в собі"):

* існує як воля ("світ як воля");

* діє поза інтелекту людей;

* є прагненням, сліпою всепроникаючою силою.

Відштовхуючись від ідей Канта, Шопенгауер стверджував, що:

* в основі світобудови лежить воля;

* воля - ірраціональна сила, "річ в собі", незбагненна розуму людини (як кантівський ноумен).

Шопенгауер розумів волю як свідоме бажання, несвідомий інстинкт, "сліпу волю до життя", яка осягається внутрішнім сприйняттям людини.

Тим, що сутність світу - воля - нерозумна і сліпа, Шопенгауер пояснював недосконалість нашого світу (він стверджував, що це - найгірший із світів). У світі відбувається "боротьба всіх проти всіх" - джерело всіх страждань на землі.

У житті людини насолода, після того, як вона досягнута, залишає відчуття незадоволеності. Задоволення - це недовговічна відсутність страждань, реальним є тільки страждання.

Позбавлення від страждань можливо за допомогою подолання "волі до життя", переходу в тишу, небуття (аналог буддійської нірвани) . Цього можна досягти за допомогою співчуття, філософського пізнання, естетичного споглядання.

Дії, мотивом яких є бажання особистого блага, Шопенгауер вважав егоїстичними, аморальними. Критерієм моральності Шопенгауер вважав відсутність егоїстичних мотивів.

Єдина форма моральності - взаємна симпатія людей. Чуже страждання має сприйматися як своє.

Співчуття Шопенгауер розділяв на дві норми поведінки:

* пасивне співчуття ("не зашкодь");

* активне співчуття ('' допомагай ").

Шлях до припинення страждань лежить "через свідоме придушення волі аскетичним запереченням життя, відмовою від прагнення до продовження роду і тим самим - відмовою від постійного ланцюга мук" (А. Шопенгауер).

9. Філософія Ф. Ніцше

Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844 - 1900) свої етичні думки виклав у працях: "Людське, занадто людське", "По той бік добра і зла", "До генеалогії моралі", "Так говорив Заратустра", та ін..

Ніцше перебував під впливом ідей Шопенгауера. Він стверджував мораль через її радикальне заперечення, поставив питання про цінності моральних цінностей, зробив їх предметом філософського сумніву.

Згідно з Ніцше завдання етики у критиці моральної свідомості. Ніцше стверджував, що існує багато моралей, які можна розділити на типи. Серед них - "мораль рабів". Вона панує в Європі, сформувалася під впливом античної та християнської етики і виражена в гуманістичних традиціях людства.

Основною характеристикою рабської моралі, зазначеної Ніцше, є претензія на безумовність, абсолютність. Мораль ототожнюється з абсолютною, останньою істиною.

Рабська мораль є стадною, знеособлюється. Вона:

* відстоює інтереси спільності (стада), а не особистості;

* спрямовує солідарність, милосердя, співчуття на підтримку хворих, убогих і невдах;

* вимагає зречення від своїх інтересів, придушення свого "я" заради служіння інтересам більшості;

* через норми моралі зрівнює всіх індивідів.

Відчуженість моралі виражається в її самоцінності, нагородою чесноти є сама доброчесність.

Лицемірство рабської моралі є наслідком хибності моралі по відношенню до реального життя. Мораль виступає від імені абсолюту, якого не існує, протистоїть природному егоїзму, властивому життю.

Найбільш брехливою, на думку Ніцше, є мораль у чистому вигляді.

Феномен Ressentiment (фр. - вторинне переживання) був відкритий Ніцше в результаті психологічних досліджень. Цей складний психофізичний комплекс Ніцше вважав мотивом моралі.

Складові цього мотиву:

* первинні неприємні емоції (злість, сором, образа), викликані приниженням гідності людини. Це приниження є постійним і закономірним, випливає з положення людини по відношенню до інших людей;

* вторинне переживання первинних емоцій (спогадів), їх переосмислення, результатом якого є ненависть, почуття помсти і ін.;

* усвідомлення неможливості помсти, тобто нанесена образа є наслідком більш високого положення (або переваги) кривдника;

* почуття безсилля і відчаю;

* бажання помсти, не маючи можливості втілитися в адекватні вчинки, трансформується.

Ressentiment отримує ідеальне втілення, безсилля перетворюється на силу (наприклад, людина вірить у відплату за свої образи на тому світі), почуття відокремлюється від конкретних осіб, соціального становища.

Ніцше визначав Ressentiment як уявну помсту, помсту безсилого, як витиснену ненависть.

Ressentiment існує у двох формах.

* стадна мораль - вона є екстравертною (переносить почуття провини назовні);

* аскетичний ідеал - він інтроверт (переносить провину всередину).

Ніцше стверджував, що Ressentiment, що втілився в європейську мораль, є єдино доступною рабам формою опору. Він перешкоджає піднесенню людини і встановленню щирих відносин між людьми.

Ніцше виділяв етапи розвитку моралі:

* аморальний - вчинок оцінюється за його наслідків;

* моральний - вчинок оцінюється за намірами;

* внеморальний - наміри вчинків - лише їх "поверхня і оболонка".

У розвитку європейської моральності Ніцше виділяв два напрямки, які розрізняються за цінностями, чеснотам, носіям моральності і т.д.:

* аристократична (лицарська) моральність;

* міщанська моральність, яка в результаті синтезу християнської моралі і буржуазної практики стала головною.

Ніцше вважав, що нова мораль повинна повернутися до аристократизму. Аристократизм - синонім всього благородного, високого. Найчастіше зустрічається в середовищі аристократів, але не їх привілеїв.

Аристократичні чесноти (особливості моралі "надлюдини"), описані Ніцше:

* "готовність до величезної відповідальності";

* "відірваність від натовпу ... її чеснот";

* "захист того, чого не розуміють і на що обмовляють";

* "шанування правдивості, безстрашності" та ін..

Також властивостями аристократизму є презирство до:

* людини боягузливої, малодушної;

* "мислячої про вузьку користь";

* "собачої породи людей, які виносять погане поводження";

* "підлабузники і перш за все підлесника".

Основні особливості "надлюдського" типи людей:

* усвідомлення себе "не функцією", а "змістом", мірилом цінностей;

* самостійність у своїй величі;

* здатність і готовність до великої відповідальності;

* вроджений аристократизм, що поєднується з природною потребою індивіда в самоствердженні.

Чесноти аристократа, філософа та ін. - природний наслідок його натури, умов життя, його потреба, спосіб життя.

Ніцшеанський "надлюдина" знаходиться "по той бік добра і зла". Згідно з Ніцше поняття "добро" і "зло" - результат протесту рабів. Поняття "зло" первинно, є персоніфікацією ворогів, всього того, що раби не могли подолати. Поняття "добро" виникло як антипод зла, це трансформована заздрість, нездійснена помста.

Асоціації Ніцше: добро - ілюзія добра, слабкість, бездіяльність, злидні людини; зло - розум, хитрість, руйнівна міць.

Подолати рабську мораль - значить ставати "по той бік добра і зла", залишити під собою ілюзію морального осуду.

Ніцше вважав, що позиція "надлюдини" не підриває мораль: "бути" по той бік добра і зла "... - це не означає" по той бік хорошого і поганого ".



10. Теорія утилітаризму Д. Мілля

Англійський філософ Джон Стюарт Мілль (1806 - 1873) розвинув і методологічно обґрунтував етичну теорію утилітаризму. Утилітаризм (від лат. Utilitas - користь) - переконання, що в основі моралі лежить прагнення до загального блага, користі - "найбільше щастя найбільшої кількості людей" ( Д. Мілль).

Мілль систематизував свої етичні погляди в працях "Утилітаризм", "Основи політекономії" і ін.. Він розвивав ідеї свого вчителя Бентама (1748 - 1832) - засновника утилітаристської етичної доктрини.

Мілль стверджував, що:

* всі люди прагнуть до задоволення своїх потреб і бажань;

* щастя людини полягає в безперервному задоволенні і відсутності страждань.

Критерієм моральної оцінки задоволення, вигоди (а також всіх явищ життя) на утилітаризмі є відповідність вищій мети-загальному щастю. Благо полягає не в задоволенні особистих інтересів.

Основою моралі Д. Мілль вважав принцип користі: "... Такі правила для керівництва людині в її вчинках, через дотримання яких доставляється всьому людству існування, найбільш вільне від страждань і можливо багата насолода" (Д. Мілль).

Принцип користі императивний, є обов'язком людей. Користь полягає в загальному щасті. Завдання людини - сприяти щастю інших людей. У першу чергу люди повинні прагнути до зменшення та усунення нещастя.

Мілль вважав, що щастю перешкоджають:

* себелюбство, егоїзм і песимізм людей (люди не сприймають нічого, крім задоволень і розваг, тому розчаровані реальним життям);

* недостатній розумовий розвиток людей перешкоджає розумінню істинного щастя (це не тільки екстаз, а й спокій задоволення);

* свавілля держави заважає людині користуватися джерелами щастя.

Мілль вважав, що прогрес суспільства, розвиток наук допоможуть впоратися з цими перешкодами.

Мілль виділяв два види моральних санкцій (найсуворіших постанов, заходів впливу), що спонукають людей до здійснення вчинків:

* внутрішні: совість - безкорисливе почуття, обумовлене моральним боргом;

* зовнішні: любов до Бога, боязнь гніву Божого чи немилості людей.

Мілль стверджував, що чеснота не є самооцінною, а є засобом досягнення щастя. Людина, орієнтуючись на загальне благо, повинна досягти хоча б свого приватного блага. У процесі досягнення вона повинна керуватися совістю.

Мілль виділяв в головному моральному принципі нижні рівні моральності (другорядні принципи).

Вони:

* значимі і обов'язкові, як і головний принцип;

* ними керуються люди в конкретних вчинках (заповіді Декалогу і т. п.).

Людина може отримувати задоволення від того, що робить добро. Якщо людина вершить добро не заради задоволення, значить, мета його дії благо інших

Маючи право морального вибору, людина вибирає піднесені задоволення, що відповідають її почуттю гідності (це почуття - одна з умов щастя людини).

Д. Мілль інтерпретував категоричний імператив Канта наступним чином: "... Ми повинні керуватися у ... вчинках таким правилом, яке можуть визнати всі розумні істоти з користю для їх колективного інтересу".

Справедливість задається поняттям права. Основні вимоги справедливості:

* "не зашкодь";

* подякуй ("добром за добро");

* відплата;

* неупередженість (подяка або відплата по заслугах, не зважаючи на обличчя).

Виробляючи моральну оцінку вчинку, на думку Мілля, слід виходити з тих самих вимог. Оцінка повинна бути неупередженою: однакові вчинки оцінюються за одними критеріями.



Висновок

Розвиток етичної думки нового часу пройшов довгий і складний період.

Він розпочався у XVI столітті. На початковому етапі розвитку етика Нового часу зберігала зв'язок з етичної думкою Середньовіччя. Способом затвердження нових етичних ідеалів є скептицизм.

Одним з перших, хто почав розвивати етичну думку Нового часу був Мішень Монтень. Він мав різноманітні погляди, але найголовніше він вбачав в тому, що людина не може дбати лише про благо душі, повинна цінувати земне життя і приймати його в усьому різноманітті. Я підтримую його погляди, але вважаю, що не завжди можна спиратися на віру в природу й щастя. Людина не повинна втрачати здоровий глузд. Вона повинна прислухатися до думки суспільства, держави та релігії.

Далі розвиток етичної думки Нового часу продовжували представники англійської школи етики. Томас Гоббс вважав, що лише інстинкт самозбереження та потреба вижити спонукає людей до вчинків від глобальних до індивідуальних. Також він стверджував,що егоїзм, насильство і пригнічення в суспільстві - це нормальні явища. Я, звичайно, не підтримую його думку. Та все ж у його словах є частка правди. У суспільстві ніколи не буде все чудово. Завжди будуть процвітати егоїзм та презирство. Тим паче у нашому сьогоденні. Але не все так погано, як здавалося б.

Наступними представниками англійської школи були Ф. Бекон та А. Сміт. Їх погляди розрізнялися.

Ф. Бекон вважав, що людина за своєю природою є егоїстичною та цинічною і для збереження суспільства треба створити «суспільний договір».

А. Сміт стверджував, що справедливість у суспільстві повинна ґрунтуватися на взаємній симпатії членів цього суспільства, є соціальним імперативом і "може вимагатися насильно".

Ще одним представником Нового часу був Б. Спіноза. Він в деякому роді пропагандував віру в Бога усіма засобами. Він вважав, що щастя полягає в пізнанні, заспокоєнні душі, що виходить із споглядання Бога. Моральне вдосконалення людини сприяє піднесенню над метушнею та життєвими негараздами, набуттю істинної свободи, споглядальної любові до Бога.

На мою думку, Спіноза просто сліпо вірив в Бога та хотів, щоб усі теж так в нього повірили. Та люди не повинні спиратися лише на віру в Бога. Ми маємо бути розсудливими, можливо трохи егоїстичними, і саме наші вчинки мають підкріплюватися вірою в Бога, а не навпаки.

Наступними представниками в етиці Нового часу були французькі матеріалісти, такі як К.-А.Гевельцій, П. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо.

Гельвецій вважав, що справедливість - це основа життя людини і суспільства, чеснота пов'язана із загальною користю, що людина повинна стати "розумним егоїстом", суміщати егоїстичне прагнення до вигоди і благо суспільства.

Гольбах продовжував розвивати ідеї Гельвеція.

Він вважав, що справедливість у суспільстві досягається за допомогою розумних законів подолання несправедливих умов у суспільстві, виховання і навчання людини. Моральність заснована на солідарності інтересів особистості і суспільства.

Ж.-Ж. Руссо був ідеологом Великої французької революції. Мислитель вважав моральним ідеалом "природний стан людини" і надавав великого значення безпосередньому природному почуттю людини. Заради збереження цього почуття Руссо закликав, щоб усі повернулися до природи, простоти," природного стану "людини. Егоїзм, індивідуалізм буржуазного суспільства, на думку філософа, засновані на приватній власності, є джерелом вад несправедливості.

Французькі просвітителі стверджували, що в результаті морального вдосконалення людини можливі об'єднання егоїстичних інтересів у загальний інтерес, гармонія людини і суспільства.

Ще одним вченим, який досліджував етику того часу був І. Кант. Він є засновником критичної філософії, першим здійснив теоретичний аналіз моральності.

Він поділив речі на ноумени(речі у собі) та феномени(речі для нас). Також Кант виділив таке поняття, як імперативи(веління) практичного розуму. Їх він поділив на окремі категорії, кожні з яких мали свою специфіку.

Вищою метою моральної поведінки Кант вважав благо всього людства.

Він закликав людей не втрачати гідності і не дозволяти іншим обмежувати її. Я підтримаю цю його думку, бо ніхто не має права втручатися в життя інших, а тим паче обмежувати чимось чуже життя.

Наступним вченим був Ф. Гегель. Він розвивав теорію діалектики, визначив значення етики в системі суспільних відносин. Він стверджував, що формами розвитку моральності є: сім'я, суспільство, держава.

Основними моральними цінностями Гегель вважав працю і силу духу, виражену в діяльності людини.

Але у Гегеля були опоненти. Одним з них був Л. Фейєрбах. Він дотримувався традиції антропологічного матеріалізму. Стверджував, що природа існувала раніше, ніж дух, і не зводиться до механічних законів; людина повинна поклонятися тільки людині. Я не вважаю цю думку зовсім точною, бо у людини обов'язково має бути віра в Бога, а не в іншу людину, бо віра в Бога підкріплює людину з середини, спонукає до дій.

Мала своє місце в історії розвитку етики Нового часу «Песимістична концепція Шопенгауера».

Шопенгауер розумів волю як свідоме бажання, несвідомий інстинкт, "сліпу волю до життя", яка осягається внутрішнім сприйняттям людини. У житті людини насолода, після того, як вона досягнута, залишає відчуття незадоволеності. Задоволення - це недовговічна відсутність страждань, реальним є тільки страждання. Дії, мотивом яких є бажання особистого блага, Шопенгауер вважав егоїстичними, аморальними. Критерієм моральності Шопенгауер вважав відсутність егоїстичних мотивів. Особисто я підтримую його думку лише в тому, що ми повинні допомагати іншим і сприймати чуже горе як своє.

На ідеї Шопенгауера спирався його послідовник Ф. Ніцше. Він стверджував мораль через її радикальне заперечення, поставив питання про цінності моральних цінностей, зробив їх предметом філософського сумніву.

Згідно з Ніцше завдання етики у критиці моральної свідомості.

Одним з філософів Нового часу також був Д. Мілль. Він стверджував, що чеснота не є самооцінною, а є засобом досягнення щастя. Людина, орієнтуючись на загальне благо, повинна досягти хоча б свого приватного блага. У процесі досягнення вона повинна керуватися совістю. Я підтримую його думку, бо вважаю, що людина має діяти, як то кажуть, «по совісті.»

Отже, можна сказати, що на кожному етапі розвитку етики Нового часу було різних думок і визначень понять «етика, мораль, моральність.» Деякі твердження приймали, а деякі відвертали, але вони всі мають своє місце в історії розвитку етики Нового часу. І, я вважаю, що вона буде розвиватися і не припинятиме дивувати всіх своїми нормами та законами.



Література

1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика: Підручник.

2. Дружинін В.Ф., Дьоміна Л.А. Етика. Курс лекцій.

3. Жарінов В.М. Етика Навчальний посібник для вузів.

4. Словник з етики.

Размещено на Allbest.ru

...