Художність театральних форм: естетико-мистецтвознавчий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Дубчак Людмила Миколаївна

УДК 18:792.01

Художність театральних форм: естетико-мистецтвознавчий аспект

спеціальність 09.00.08 - естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету

Науковий керівник - кандидат філософських наук, КУЧЕРЮК Дмитро Юрійович, доцент кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук ШУЛЬГА Раїса Петрівна, Провідний науковий співробітник відділу філософії культури та естетики Інституту філософії НАН України імені Г.Сковороди;

кандидат філософських наук, ГУМЕНЮК Тетяна Костянтинівна, доцент кафедри теорії і історії культури Національної музичної Академії України імені П.І.Чайковського.

Провідна установа - Харківський інститут мистецтв імені Івана Котляревського, кафедра суспільних наук.

Захист відбудеться “21” червня 2001 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національного університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м. Київ, вул.. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “18” травня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Шинкаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Театр - важлива сфера художньої діяльності - у своєму практичному і теоретичному досвіді набув вагомих рис самовизначеності. Поетика драматургічної основи, аналіз майстерності і таланту у творчій праці акторів, режисерів стали невід'ємною частиною всього театрального життя. Але проблема полягає в тому, що до теперішнього часу існують суперечки щодо критеріїв оцінки сценічного мистецтва і його культурно-естетичної місії. К. Станіславський писав, що “свобода і безкарність судження створили навколо театру легенду про те, що наше мистецтво розуміється саме по собі, що воно не потребує ні знань, ні систематичних вправ, а лише таланту і натхнення, що вірно судити про наше мистецтво може кожний, хто придивився до театру, хто має смак і життєвий досвід”. Тобто, існує певна упередженість щодо об'єктивних критеріїв розуміння та наукових обгрунтувань дійсно непростих ситуацій і явищ в історичній динаміці розвитку театру, в його сприйманні.

Подібна ситуація в театрі досить негативно впливає на розуміння художньої цінності мистецтва, низка знахідок майстрів театру незаслужено відкинена як художньо недосконала. Намагання філософськи осмислити суть проблеми “художньої досконалості театральних форм” є найбільш обгрунтованим кроком подолання суперечностей зовнішньої оцінки, й дозволяє визначити найбільш істотні її критерії. Звісно, це можливо зробити лише через дослідження наукового матеріалу стосовно різних традицій, засобів і методів мистецтва.

Аналіз традицій сцени з точки зору їх художньої специфіки, обгрунтування критеріїв художньої досконалості могло б не тільки принести користь теоретичному осмисленню театральної практики, а й стати вагомим внеском в подальше усвідомлення майстрами сцени власних завдань в мистецтві, сприяючи збагаченню його художніх форм.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Дослідження художності театральних форм проводиться на основі естетико-мистецтвознавчого аналізу еволюції театрального мистецтва. Дисертант спирається на досвід теоретичного осмислення важливих періодів розвитку західноєвропейського театрального мистецтва. Зокрема тут виокремлюються монографії О. Анікста, Г. Бояджиєва, С. Цимбала, де здійснений комплексний аналіз історичної динаміки еволюції театрального мистецтва; праці А. Боннар, Б. Варнеке, М. Гаспарова, В. Ярхо, де вдало дослідженні характерні риси й специфіка театру в контексті культури Античності; Ж. Ле Гоффа, М. Трубецького, - мистецтва Середньовіччя, О. Бартошевича, Я. Буркхардта - театру Відродження, Н. Мінц, Н. Пушнової - просвітницького театру.

Аналіз специфіки театрального мистецтва кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. привернув особливу увагу дисертанта. Цей період відзначений надзвичайно інтенсивним розвитком російського театру, чому присвячені праці В. Брюсова, Вяч. Іванова, Н. Корнієнко, О. Кугеля, О. Мальцевої, А. Редько, Т. Родіної. В роботах Т. Бачеліса, С. Бушуєвої, М. Грінберга, А. Дорошевича, Б. Зінгермана, А. Міхеєвої, В. Сілюнас, Т. Суріної, І. Шкунаєвої були висвітлені особливості західноєвропейського театру.

Джерелознавчу базу дослідження складають твори видатних митців театру А. Арто (Франція), Ж.-Л. Барро (Франція), Б. Брехта (Німеччина), П. Брука (Англія), Ж. Вілара (Франція), Є. Гротовського (Польща), Л. Жуве (Франція), Е. Крега (Англія), Леся Курбаса (Україна), М. Метерлінка (Бельгія), С. Образцова, М. Охлопкова, К. Станіславського, О. Таїрова, Г. Товстоногова (Росія), М.С. Щепкіна (Україна й Росія), де викладені аналітичні напрацювання щодо загальних проблем театру на матеріалі їхньої власної творчості та своїх спостереженнях у ній. Ці твори дають можливість познайомитися з театром завдяки безпосереднім його творцям.

Філософсько-естетичний аспект дослідження грунтується на ідеях, сформованих під впливом праць класиків філософської та естетичної думки минулого Арістотеля, Г. Гегеля, К. Гельвеція, Д. Дідро, Г. Лессінга, Ж._Ж. Руссо, відомих західноєвропейських дослідників кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Р. Вагнер, І. Гете, В. Гюго, Р. Роллан), а також українських мислителів (О. Потебня, І. Франко), та російських (В. Бєлінський, Ф. Достоєвський).

Засадничим поняттям дисертаційного дослідження є “художність”. В галузі естетичних досліджень воно розглядалося як вища художня цінність мистецтва в працях І. Ільїна, Д. Кучерюка, Р. Шульги.

Проблема художності виникає на рівні осмислення філософії, естетики та теорії мистецтва. Тому дисертант звернувся до праць таких вчених, як А. Банфі, Р. Барт, Я. Мукаржовський, І. Тен, Л. Юлдашев, а також праць філософів, естетиків сучасної київської дослідницької школи С. Безклубенка (суспільна природа мистецтва), А. Канарського (діалектика естетичного процесу, генеза чуттєвої культури), В. Малахова (мистецтво і людські взаємовідносини), В. Панченко (мистецтво в контексті культури), де на загально-методологічному рівні були розглянуті філософські й естетичні засади мистецтва.

Поняття художності знаходиться на межі сплетіння таких феноменів, як художня діяльність, художня творчість. Тому дисертант приділив значну увагу науковим працям, присвяченим цій проблематиці, а саме Й. Герберга, А. Зися, П. Керженцева, Л. Левчук, О. Фортової (моральні проблеми художньої творчості), Г. Зедльмайр (проблеми інтерпретації). Особлива увага приділена сучасним дослідженням філософсько-естетичних проблем мистецтва в періодичних виданнях, зокрема, в журналі “Театр” та “Питання філософії”, де піднімалися питання філософських засад окремих видів мистецтва: І. Герасимова (філософське розуміння танцю), О. Коваленко (стиль у театрі), О. Краснянська (типології театральної гри), Н. Мірошниченко (неоритуальність у театрі Постмодернізму), А. Якубовський (філософія театру).

Оскільки центром уваги дисертанта є театральне мистецтво, необхідне було грунтовне визначення його специфіки. В рамках цього був здійснений аналіз теоретичних проблем театру, зокрема драматургії, режисури, театральної творчості і глядацького сприйняття. У теоретичному осмисленні цих проблем дисертант спирався на праці М. Абалкіна, В. Блока, В. Василька, С. Владімірова, Ю. Герасимова, А. Карягіна, Я. Ратнера, Є. Шахматової.

Проблема художності театральних форм визначається низкою суміжних проблем: прекрасне, потворне, комічне трагічне. умовність, святковість. Відповідно, перед дисертантом постало завдання їх осмислення. Цьому сприяли праці Т. Любімової - присвячені комічному й трагічному; В. Брегадзе - потворному, прекрасному; Я. Бруксона, О. Лановенка - умовності, театральності.

Досить складним щодо осмислення є феномен святковості театру, оскільки він несе в собі особливості свята як соціально-художнього явища. В контексті естетичних досліджень феномен свята розглядався в працях К. Жигульського, А. Мазаєва, Г. Тарда.

Вяч. Іванов, Ф.Ніцше аналізували народження трагедії зі свята, а саме зі свят на честь Діоніса. Надзвичайно цікавою і теоретично важливою виявилася для дисертанта стаття Г. Гадамера “Про святковість театру”, де була здійснена спроба аналізу специфіки святковості саме театрального мистецтва.

Об`єктом дисертаційного дослідження є філософські, естетичні, художні засади театрального мистецтва, які визначають його суть та специфіку.

Предметом дослідження виступають театральні форми та їхня художня самовизначеність (художність) в історичній ретроспективі.

Мета дисертаційного дослідження полягає у естетико-мистецтвознавчому аналізі художності театральних форм.

Досягнення поставленої мети визначається вирішенням конкретних дослідницьких завдань:

визначити сутність проблеми “художні форми” в філософсько-естетичному осмисленні театрального мистецтва, тобто “театральні форми”;

розкрити основні тенденції еволюції театрального мистецтва у найбільш виявлених художніх формах і з`ясувати причини, що вплинули на їх поліваріантність;

проаналізувати художність театральних форм в контексті проблеми прекрасного;

дослідити основні засади художності театральних форм завдяки такій репрезентативній ознаці, як умовність;

довести, що художність театральних форм досягається через святковість.

Теоретико-методологічною основою дослідження служить зв`язок філософсько-естетичних узагальнень з мистецтвознавчими принципами, театрознавчо-емпіричною базою. Аналізуючи джерела театрального мистецтва, його еволюцію, дисертант проводить філософсько-естетичні узагальнення щодо критеріїв їхньої художньої досконалості, тобто художності. Важливим, на думку дисертанта, в дослідженні художності театральних форм є розуміння художнього перевтілення, творчого спілкування і співтворчості у мистецтві, що дозволяє осмислити характер театрального дійства як одномоментності реалізації проекту вистави і її сприймання у залі, активності співпереживання.

На формування концептуальної позиції автора дисертації щодо предмету дослідження, а саме проблеми театральних форм, вплинули сучасні тенденції структурності та багаторівневості підходу до проведення дослідження, а також врахування еволюції театральних форм і їх суспільно-історичної зумовленості.

В контексті категоріальної системи естетики розглянуто такі суміжні з мистецтвознавством поняття як художність, прекрасне, умовність, святковість, а також підпорядковані їм категорії гротеск, пафос, перевтілення, реальне та ідеальне, естетичне переживання, колективна співтворчість.

Наукова новизна дослідження полягає в цілісному й системному аналізі суті, специфіки театральних форм, реконструкції еволюції театрального мистецтва з погляду на поліваріантність його художніх форм. Дисертантом також обґрунтовані основні засади художності театральних форм, а також проаналізовано проблему художності театральних форм в контексті категорії прекрасне та виявлені важливі репрезентативні ознаки художності: умовність, святковість.

Наукова новизна дисертаційного дослідження відбивається у певних положеннях, що виносяться на захист.

Проаналізовано сутність проблеми “театральні форми”. Доведено, що театральні форми характеризуються жанровою й стильовою визначеністю, концептуальним сповідуванням естетичних положень щодо художньої дії й організації сценічного простору, застосуванням певних художніх засобів, схильністю перед тією чи іншою літературною формою тощо. Обгрунтовано, що на поліваріантність театральних форм вплинула історична логіка культурного розвитку, внутрішній динамізм, спрямований проти статики й рутини театрального життя та прагнення авторів до оригінальності в творчому звершенні.

З'ясовано, що художність театральних форм характеризує мистецтво з боку художньої цінності як прекрасне. Це означає, що в творчому процесі зображенням різних сторін буття - прекрасного та потворного, піднесеного та низького, трагічного та комічного - досягається певна багатоманітна цілісність, яка визначається націленістю на прекрасне. Однак доведена домінантність поняття художність в осмисленні художньої досконалості театральних форм по відношенню до поняття прекрасне, оскільки останнє досить відносне поняття, що, фактично, виступає у формі визнання того чи іншого стилю, форми театрального мистецтва;

Обгрунтовано, що найважливішими репрезентативними ознаками художності театральних форм є умовність й святковість. Показано, що умовність досягається через художнє перевтілення як трансформацію позахудожнього й позаестетичного в творчому процесі та характеризується різнобічністю модифікацій реального та ідеального в історико-культурологічному процесі.

Розкрита специфіка художності театральних форм з огляду на проблему святковість, яка полягає в особливих звершеннях широкого спектру переживань, пов`язаних з естетичним задоволенням в колективному єднанні всіх учасників творчого процесу (автор (-и), режисер (-и), актори, глядачі та ін.).

Науково-практичне значення дисертаційного дослідження полягає у визначенні й осмисленні критеріїв художності театральних форм, в їх динамічному (історичному) процесі становлення. Аналіз модифікацій взаємопроникнення філософських, естетичних і мистецтвознавчих способів пізнання розширює методологічну базу вивчення синтетичної природи театру як важливого духовно-творчого чинника суспільства. Принцип реконструкції інваріантів та еволюції історично зумовлених театральних форм, основним критерієм яких залишається художня довершеність, дозволяє визначити певні тенденції й закономірності самоствердження естетичної специфіки театру з його неодмінними ознаками, хоча і в різному діапазоні співвідношення реального та ідеального. Звернення до таких феноменів театральної творчості як художнє перевтілення, маска, атрибутика видовищності, святковість у колективному співпереживанні поглиблює пізнання природи театру у його невичерпності нових пошуків наближення сцени і глядача.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що воно встановлює зв`язок теорії мистецтва з його практикою. Так, дослідження художності театрального мистецтва дозволяє краще осмислити його об`єктивні можливості і роль в житті людей, фактори дієвості, зрозуміти особливості природи мистецтва. Результати роботи можуть бути використані при читанні лекційних курсів з естетики, історії мистецтв та культурології для художньо-творчих вузів.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли відображення в наукових публікаціях, доповідях на Днях науки, що проводилися на філософському факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка (квітень 1999 р., квітень 2000 р.); на міжвузівській науково-практичній конференції “Естетика і мистецтвознавство на порозі ХХІ століття” 19-20 квітня 2000 року.

Матеріали дисертації обговорювалися на науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету, засіданнях кафедри етики, естетики і культурології Київського університету імені Тараса Шевченка, використовувалися дисертантом при проведенні семінарських та лекційних занять з культурології на природничих та гуманітарних факультетах цього ж університету.

Структура дисертації обумовлена та визначена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмету дослідження, а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів (восьми підрозділів), висновків та списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми, виявляється ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, з`ясовуються питання теоретичної й практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

Перший розділ - “Поліваріантність і еволюційність театральних форм”, - який складається з п`яти підрозділів, присвячений філософському обгрунтуванню еволюції театральних форм, дослідженню основних факторів їх розмежування.

В першому підрозділі - “Методологічні основи аналізу художності театральних форм” визначається методологія дослідження і формулюється суть предмету дослідження. Значна увага приділяється ступені розробки проблеми театральних форм в філософській, естетичній і мистецтвознавчій літературі, зокрема в працях філософів Г. Гегеля, Г. Гадамера, Я. Мукаржовського, мистецтвознавців О. Анікста, В. Блока, а також теоретичних напрацюваннях практиків театру К. Станіславського, Леся Курбаса. Саме погляди цих мислителів вплинули на формування авторської концептуальної позиції щодо предмета дослідження - поняття “театральні форми”. художній театральний естетичний

Дисертант визначає “театральні форми” як межу функціонування окремих традицій театрального мистецтва. Вияв театральних форм відбувається завдяки таким чинникам, як жанрова та стильова визначеність, концептуальне сповідування естетичних положень щодо художньої дії і організації сценічного простору, застосування різних художніх прийомів і засобів, вибору літературної основи. В обсязі цих чинників відбувається певне визначення чи концептуальне прочитання вистави, яке наслідують учасники театрального дійства.

В дисертації зазначається, що театральні форми об`єктивно змінні, а причинами цього є: 1) логіка (історична динаміка) розвитку культури; 2) внутрішній динамізм, спрямований проти статики і рутини театрального життя; 3) прагнення майстрів театру бути індивідуальними і неповторними.

В другому підрозділі - “Античний театр: проблема самовизначення” - аналізується народження і еволюція театральних форм доби Античності та генетичні й соціальні передумови розвитку театрального мистецтва. На підставі того, що театральне мистецтво споріднене з ритуальними дійствами, фольклором, обгрунтовуються головні художні й естетичні засади театрального мистецтва, які відмежовували новонароджене явище від інших.

Від часу народження (VII - V ст. до н.е., Стародавня Греція) театр як мистецтво пройшов складний шлях розвитку культових вакханалій на честь бога Діоніса до театру в класичному розумінні. Театр Античності вперше розмежував нові жанри: комедія, трагедія, сатира.

Аналізуючи театральні форми, дисертант стверджує, що їх виокремлення обумовлене розбіжностями в поглядах їх художників (драматургів) на структуру й логіку театральної вистави (визнання актора, відокремлення актора від автора, організація сценічного простору в архітектурі і декораціях, оформлення художньої дії). В процесі дослідження творчості Аріона, Феспіса, Есхіла, Софокла, Евріпіда показано, що вживання поняття “театральна форма” вимагає особливої коректності, адже на кожному етапі еволюції театрального мистецтва театральні форми можуть бути художньо завершеними і мати складну структуру, якою вони розрізняються між собою.

Важливим зрізом матеріалу другого підрозділу є порівняльний аналіз театру Стародавньої Греції - зразка високо-художнього мистецтва - і римської культури, де а ні трагедія, а ні комедія не прижилися, а популярності набули видовища “масового” продукування.

Обґрунтування джерел театрального мистецтва і проблем його самовизначення доводять, що його сталість підтримувалася конкретними художніми засобами, а саме: святковість, умовність (художня правда), специфіка художньо-образного вирішення твору.

Третій підрозділ - “Розвиток театрального мистецтва в умовах еволюції народної культури” - зосереджує увагу на аналізі театральних форм доби Середньовіччя та Відродження, виокремлюючи внесок Лопе де Вега (Іспанія) та У. Шекспіра (Англія) в контексті культурного розвитку Європи. Дисертант детально реконструює процес трансформації театрального мистецтва Середньовіччя - його розвиток відбувався в межах християнського культу і, водночас, роль театральної вистави взяла на себе релігійна церковна служба у вигляді церковної драми, богослужіння, містерій - у народний, а пізніше - світський театр.

Поділяючи думку М.Трубецького про містерії як еманацію релігії, дисертант все ж підкреслює значення містерій як театральної форми: збереження театральної організації, відтворення храмом моделі класичного театрального приміщення, окреслення простору для дії та інші. На значному мистецтвознавчому матеріалі в дисертації показано, що містерії як нову театральну форму визначає нова ідейна християнська спрямованість і зовнішня атрибутика.

Дисертант також аналізує протилежну містеріям театральну форму - народний театр, який розвинувся у творчості мандрівних акторів. І хоча їх зовнішня атрибутика мала досить вільний характер (роль сценічного простору відігравали балаганні візки, переносні шатра), щодо естетичної організації творчість мандрівних акторів зберігала риси театрального мистецтва. Найважливішими особливостями народного свята виступає перевдягання - оновлення соціального образу - і “переміщення ієрархічного верху вниз” (М. Бахтін). А головним засобом досягнення вищої художньої мети стає пародія, завдяки якій життєва правда трансформувалася в правду художню.

Особливий дослідницький інтерес викликав театр Лопе де Вега і театр Шекспіра, тобто театр в класичному розумінні. Театр доби Відродження наповнений новим соціальним змістом, а це, безперечно, вплинуло на його формальні характеристики (вільний драматичний простір, поєднання віршованого тексту і прози, діалогу і літературної мови, тощо). Таким чином, театр Середньовіччя і Відродження, внутрішньо зберігаючи театральну організацію Античного театру (актори, сценічний простір, декорації, художня дія), використовуючи нову художню атрибутику, визначив особливий його зміст і, відповідно, змінив принцип його функціонування.

В четвертому підрозділі “Стилі та форми театральної культури Нового часу” - проводиться естетико-мистецтвознавчий аналіз театральних форм XVII - XVIII ст. Дисертант вважає, що художня культура Нового часу відзначилася розмежуванням художніх систем і напрямків. Відповідно і театральне мистецтво знаходилося в стані пошуку нових художніх засобів, що, в свою чергу, стимулювало появу нових театральних форм, передусім в стилі бароко, в контексті якого здійснювалася творчість відомого іспанського драматурга, театрального діяча Кальдерона, в італійській культурі сформувалася така нова театральна форма як опера.

З часом опера стала важливим етапом еволюції театрального мистецтва, зберігаючи зовнішню структуру театру (актори, сценічний простір з декораціями, художня дія). Простеживши відмінність опери від попередніх театральних форм, дисертант підкреслює, що здійснення сценічної дії завдяки музиці - головної особливості опери - змінювало наголоси щодо організації сценічного дійства на користь декораціям, сприяло гармонізації в дотриманні сюжету. Саме тому опера як театральна форма позначена новими художніми засобами в організації сценічної дії й сценічного простору у вигляді музичного оформлення й багатої декорації.

Наступним визначальним стилем в XVII ст. стає класицизм, а метою класицистичного театру стає пропаганда ідей моральної досконалості. Відповідно, головними постулатами театру класицизму проголошуються загальні суспільні ідеї, герої стають виразниками певного морального кодексу, а завдання театру окреслюється зображенням на сцені моральної гармонії як симетрії вини й покарання, напруги й успіху, взірцем чому були герої Античності. Найвищим досягненням цього стилю в театральному мистецтві стала творчість Расіна, Корнеля, Шіллера, які висунули на перший план загальні суспільні інтереси. В дисертації зазначається, що класицизм на основі особливостей власного світосприйняття мав свій підхід до театральної творчості і, відповідно, до художньої дії. Цей підхід визначив суть нової театральної форми - регламентаційно-декламаційної (регламентація досягалася дотриманням “правил трьох єдностей”, а декламація - відпрацюванням манери театральної гри). Крім цього, звернення до Античності сприяло відкриттю таких можливостей театру, як повтор вистав і нових постановок тих вистав, які вже здійснювалися, а це сприяло формуванню стійкого класичного репертуару. Критично оцінюючи період XVII - XVIII ст., дисертант виявляє реальний підтекст завдання класицистичного мистецтва - пропагування ідей моральної досконалості. Так, “міщанська драма” ідеалізувала абсолютну монархію, а в театральній творчості це виражалося в тяжінні до зовнішньої досконалості, манірності, поверховості. Просвітницький театр шукав зв`язок з ідеями буржуазної демократії, революції, а це врешті решт, призвело до перетворення театрів у відкриті політичні клуби. В цих випадках мистецтво втрачало свою художню цінність. А дійсно зберегти художність мистецтва і збагатити його форму зміг народний театр, в межах якого виховався і відомий майстер сцени Мольєр - автор “високої комедії” - важливої, самобутньої театральної форми.

П`ятий підрозділ - “Експериментальний принцип художності театральних форм сучасної епохи” - присвячений естетико-мистецтвознавчому аналізу театральних форм періоду кінця ХІХ - ХХ ст. Дисертант аналізує окремі найбільш яскраві театральні форми цього періоду: “психологічний театр” К. Станіславського, “епічний театр” Б. Брехта, “умовний театр” О. Таїрова і Вс. Мейєрхольда, “театр абсурду”, “театр жорстокості” А. Арто і “театр ритуалу” Є. Гротовського. Згідно аналізу внутрішньої структури й логіки зазначених театральних форм, методів організації художньої творчості ці мистецтва власне були протилежні один одному. Так, К. Станіславський, обравши за основу “метод фізичних дій”, прагнув досягти органічної єдності акторської творчості із надзавданням (ідея вистави, головна її думка, ідея ролі) і наскрізною дією вистави (ідея в театрі повинна витікати із самої ситуації), що можливо досягти завдяки правді відчуттів і переживань актора. Тому театр К. Станіславського - це театр “переживання”.

Концепція “епічного театру” Б. Брехта грунтувалася на ідеї розповіді про наскрізну дію, показу її, демонструючи відношення автора, режисера, актора до того, що відбувається на сцені. Тому вона відходила від загальних законів мистецтва, описаних Арістотелем, на яких трималася довга історія театру. Тут заперечувалася структура фабули, запропонована Арістотелем, і наполягалося на тому, що композиція п`єси мусить мати епічний характер, будуватися на відтворенні кількох подій і кількох фабул завдяки широкому показу подій, і без необхідності єдності: театр Брехта - це “театр представлення”.

“Умовний театр”, представлений О. Таїровим і Вс. Мейєрхольдом, культивував умовність як верховний принцип творчості, і від сценічного образу вимагався повний відрив від реальної основи. Ідейне спрямування цієї форми на умовність підтверджувалося символізмом, як в художній дії, так і в організації сценічного простору. А максимальне своє вираження умовні форми знайшли в “театрі абсурду”.

Інваріантність театральних форм ХХ ст. підтверджується також функціонуванням “театру жорстокості” А. Арто і “театру ритуалу” Є. Гротовського. Кожна представлена форма відстоювала свої постулати театральної творчості, висуваючи власні вимоги до організації сценічного простору. А. Арто закликав до порушення театральних норм в розмитті меж між сценою і глядачами. Ним був запропонований новий сценічний простір - глядачі знаходяться посередині зали, а акторська гра відбувається у чотирьох кутах; Є. Гротовський закликав до знищення межі між акторами і глядачами та перетворення останнього з пасивного глядача на активного співучасника дії. Але, незважаючи, на концептуальні розбіжності між собою і з попереднім театром, дані театральні форми залишили помітний слід в театральній історії.

Узагальнюючи матеріал першого розділу, дисертант зазначає, що історія театрального мистецтва представлена значним арсеналом театральних форм, які часто протистоять одна одній. Кожна з них визначається власним концептуальним сповідуванням вимог до вистави. Вони можуть різнитися як зовнішньою організацією театрального видовища, так і ідейним спрямуванням митців сцени. Однак театральні форми відповідають високій художності лише в силу досягнення головних її ознак - умовності та святковості.

Другий розділ - “Художня зумовленість умовності та святковості театрального мистецтва”, - який складається з трьох підрозділів, присвячений проблемі художності, аналізу її репрезентативних ознак (умовність, святковість).

У першому підрозділі - “Прекрасне в мистецтві театру” - художність розглядається в контексті проблеми прекрасного.

Дисертант зазначає, що художність (художня досконалість) твору мистецтва, зокрема театральних форм, пов`язана з його естетичною оцінкою, яка виступає як критерій цінності мистецтва, як термін рівнозначний прекрасному в мистецтві. На відміну від художності - поняття досить нового, - прекрасне в мистецтві розглядалося ще Арістотелем.

Досліджуючи прекрасне в концепціях Арістотеля, Лессінга, дисертант підсумовує, що прекрасне як характеристика художньої цінності мистецтва є суть певної онтологічної сутності художності. Воно характеризує твір мистецтва зі сторони досконалості, внутрішньої гармонії. Однак, театральне мистецтво показує життя всебічно, де переплітаються прекрасне та потворне, піднесене та низьке, трагічне та комічне. Тому художність не правомірно характеризувати тільки як прекрасне, чи як потворне, чи як трагічне, чи як комічне. Тут можна натрапити на абсолютизацію та прямолінійне витлумачення естетичного сенсу мистецтва. Художність мистецтва є суть багатоманітної цілісності, і вона є грунтовнішою, ніж будь-яка з цих понять.

Про прекрасне, як єдину мету мистецтва можна говорити лише стосовно античного мистецтва, коли мистецтво розвивалося за єдино встановленим принципом краси (В. Гюго). Художність же характеризує твір мистецтва не зі сторони зовнішньої досконалості, а зі сторони внутрішнього виправдання змісту. Дисертант аргументує ідею гротеску до аналізу художності мистецтва, запропоновану В. Гюго. Гротеск надає можливість у порівнянні відкривати прекрасне. Він підкреслює протиріччя буття та робить мистецтво більш величнішим. Однак, на нашу думку, гротеск - це швидше засіб досягнення художності, ніж її суть, що підтверджується поглядами К. Станіславського і Б. Брехта (у ефекті відчуження), згідно яких гротеск є художній засіб впливу на глядачів, засіб їх здивування.

В дослідженні проблеми художності мистецтва вагомою є проблема творчого процесу. В контексті поглядів Гегеля на поетичність, яка ототожнюється з ідеальністю мистецтва, художністю, аналізуються основні її фактори, а саме - творчості і всезагальності. Доводиться, що поетичність - це результат творчого виявлення всезагальностей серед буденних особливостей буття. Дисертант зазначає, що художність, як творче виявлення всезагальностей у багатоманітній цілісності буття, націлена на прекрасне.

Однак театральне мистецтво має одну характерну рису, в основу якої закладені особливості сприйняття дійсності. Художник, зображуючи якийсь предмет як естетичний, виявляє своє ставлення до нього, дає свою естетичну оцінку. Тому прекрасне характеризується тим, що воно виникає в людській свідомості і є її продуктом. Воно є відношенням між ідеалом і дійсністю. В цьому смислі прекрасне досить відносне поняття. Воно залежить від суб`єктивних і об`єктивних чинників (часу, суспільства, індивідуальності, віку, смаку тощо), що означає в кожну нову епоху присутність різних поглядів на прекрасне.

В другому підрозділі - “Умовність в театральному мистецтві” - художність розглядається в контексті проблеми умовності.

Театральне мистецтво відноситься до видовищних мистецтв. Але видовище лежить в основі ще багатьох інших явищ в сфері культури (релігійні ритуали, народні свята, політичні маніфестації тощо). Дисертант визначає таку характерну рису видовищності театрального мистецтва, як сюжет. У театрі індивід діє згідно з драматургічною логікою, заради загальної мети - “звернення до об`єкта” (О.Фрейденберг) та наслідування його. Сюжет будується на основі “художньої дії”. Доводиться, що художня дія здатна виділитись у власне естетичну, художньо довершену цінність твору мистецтва завдяки наслідувально-перетворюючому феномену, трансформованому у його естетичному сенсі відторгнення від безпосередньо-природного буття ознак і явищ, а натомість появи “амбівалентної” за певними рисами нової, тобто художньої, властивої людському розуму й талантові реальності.

Доводиться, що перевтілення активізує творчий процес і є художнім прийомом впливу на глядача. А одним з найбільш виразних засобів в підкріпленні перевтілення в театрі є маска, яка органічно увійшла в систему театральних засобів, набуваючи ознак міфологізму, символу і навіть форми. Маска, як елемент театру і засіб сценічної виразності, своєю архетипічністю і фіксованістю вічного підсилює ефект присутності і, в той же час, впливу на глядача.

Підкреслюється, що перевтілення - це складний процес урівноважень і взаємодоповнень двох начал художності в театрі - реального та ідеального. Сучасний категоріальний апарат естетики цей процес відображає в умовності, механізм якої полягає у перетворенні “правди життя” в “правду мистецтва”. Виявленню головних засад умовності сприяє аналіз концепцій Арістотеля (теорія наслідування) та Гегеля (обгрунтування ідеї пафосу).

Дисертант показує, як вирішення проблеми умовності впливає на становлення нових театральних форм. Умовність - це суть художньо-образного вирішення твору мистецтва, яке залежить, по-перше, від “логіки буття”, по-друге, від “індивідуальної інтерпретації буття”. Перший фактор обгрунтовується з аналізу античного театру, який, з одного боку, відзначався перебільшеною умовністю, а з іншого - відображав правду античного буття в його урочистості, пишності. Зазначається, що художність театральних форм визначається дотриманням законів соціального оточення. Дослідження проблеми індивідуальної інтерпретації буття на прикладі трьох визначних театральних систем художньої культури першої половини ХХ ст. (психологічний, епічний, умовний театри) довело, що подолання суперечності правди мистецтва й правди буття відбувається завдяки живій реальності актора. Тобто, художність театральних форм визначається мірою змістовно-художньої діалектики реального та ідеального.

В третьому підрозділі - “Естетична природа святковості театру” - розглядається художність театральних форм в контексті наступної онтологічної проблеми - святковості. Проводиться паралель між феноменом свята як такого та свята театру. Виявляються, що театр народився зі свят, а саме з тих свят, що були пов`язані з діонісійськими ритуалами і несли в собі ознаки урочистості релігійно-міфологічного освячення певного періоду. Обґрунтовуються основні філософські засади святковості театру: по-перше, те, що в театрі відбуваються складні психологічні, духовно-моральні і естетичні процеси, які пов`язані з духовним піднесенням, радістю, естетичним переживанням; по-друге, що є основоположним і визначальним, на думку дисертанта, те, що театр є суть ефективної співучасті і співтворчості компонентів складної структури.

В дисертації значну увагу приділено аналізу структури театрального мистецтва, складовими якої виступають: 1) художньо-поетичне слово, його жанрова специфіка; 2) акторська багатовимірність втілення слова в дії; 3) режисерська інтерпретація вистави; 4) глядацька інтерпретація зображеного. Кожен з цих компонентів має свою самоцінність, а представлені вони конкретними індивідами з багатим арсеналом характерів, інтересів, смаків, а саме автор (-и), актор (-и), режисер (-и), глядачі. Дисертант детально аналізує всі ці компоненти, що допомагає повніше виявити роль кожного в досягненні художності. Однак зазначається, що художність мистецтва досягається максимальним порозумінням всіх вищезазначених компонентів, і тих осіб, які їх представляють, для чого, звісно, кожна театральна форма вибудовує власні механізми організації сценічної дії. Підкреслюється, що досягнення такої святковості є кінцева мета мистецтва і ознака художності театральних форм.

У ВИСНОВКАХ дисертації сформульовано загальний підсумок дослідження та окреслено перспективи подальшої розробки проблеми.

Проведене дослідження дозволяє зробити наступний висновок: розвиток театрального мистецтва здійснюється згідно історичної логіки, змінюючись відповідно з обставинами, суспільними умовами життя, психологічними чинниками, знаходячи адекватні художні форми втілення. В ході проведеного естетико-мистецтвознавчого аналізу еволюції театрального мистецтва доведено, що різні театральні форми, часто суттєво протилежні, набували високої художньої оцінки і були історично визнаними.

Обґрунтовується теза про те, що художні прийоми й засоби, які лежать в основі розмежування художніх форм, не впливають на їх художність. Одним з найважливіших способів утвердження художності театральних форм є умовність, яка досягається через художнє перетворення як трансформацію позахудожнього і позаестетичного в творчому процесі: театр окреслює свою специфіку в діалектиці реального та ідеального через включення реальних засобів поведінки, реальної присутності людського темпераменту, але при обов`язковій умовності у самій грі, своєрідній експлікації реально існуючих чи можливих ситуацій в ідеальне.

Підкреслюється, що наступним важливим способом досягнення художності театральних форм є святковість, яка характеризується особливим станом здійснення широкого спектру переживань в колективній дії учасників творчого процесу, а саме автора(-ів), режисера(-ів), акторів, глядачів, тобто художня досконалість театральних форм набуває своєї самочинності тоді, коли в театрі досягається духовне порозуміння всіх його учасників в єдиному святі мистецтва.

Основні положення дисертації представлено у публікаціях:

Литвиненко (Дубчак) Л.М. Філософія театру // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 1998. - Вип.28. - С.33-36. - 0,5 д.арк.

Литвиненко (Дубчак) Л.М. Феномен святковості у театральному мистецтві // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва, Київський університет імені Тараса Шевченка). Збірник наук. Праць. - К.: Друкарня Держакадемії керівних кадрів культури і мистецтва, 1998. - С. 96 - 103. - 0,5 д. арк.;

Литвиненко (Дубчак) Л.М. Художність театрального мистецтва в контексті вирішення проблеми умовності. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - С.43-49. - 0,5 д. арк.

Литвиненко (Дубчак) Л.М. Умовність театрального мистецтва: історична динаміка ідей. Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2001. - Вип.33. - С.47-50. - 0,5 д.арк.

АНОТАЦІЯ

Дубчак Л.М. Художність театральних форм: естетико-мистецтвознавчий аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю: 09.00.08 - естетика. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертант обґрунтовує сутність проблеми “театральні форми”, здійснює аналіз найбільш яскравих театральних форм в історії театру.

У дисертації, на основі аналізу еволюції театральних форм, особливостей їх вияву, доводиться, що сутнісними характеристиками їх художності є умовність і святковість.

Умовність театрального мистецтва виражається в перевтіленні. Вона є суть діалектичного проникнення реального та ідеального. Їх гармонізація в мистецтві, не залежно від обраних творчих методів здійснення, сприяє досягненню художності будь-якої театральної форми.

Святковість театрального мистецтва - це суть максимального порозуміння компонентів структури театрального мистецтва (художньо-поетичне слово та його жанрова специфіка); 2) акторська багатовимірність втілення слова в дії; 3) режисерська інтерпретація вистави; 4) глядацька інтерпретація зображеного, які представляються в діях конкретних індивідів - автора (-ів), акторів, режисера (-ів), глядачів.

Ключові слова: художність, прекрасне, гротеск, поетичне, умовність, пафос, святковість, естетичне переживання.

АННОТАЦИЯ

Дубчак Людмила Николаевна. Художественность театральных форм: эстетико-искусствоведческий анализ - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. Киевский университет имени Тараса Шевченко.

Диссертация посвящена эстетико-искусствоведческому анализу художественности театральных форм.

В искусствоведческом исследовании эволюции театральных форм, особенностей их размежевания, в определении основных факторов их функционирования диссертант обосновывает сущность их художественного совершенства - художественности. Особое внимание диссертант обращает на достаточно противоречивые явления в театральном искусстве, представленные различными театральными формами, которые, не смотря на их противоположность, сохраняют художественную ценность.

Обосновывается собственная концепция автора диссертации: художественность театральных форм - это важнейшее качество искусства, репрезентативными признаками которого есть условность и праздничность.

Условность в театральном искусстве определяет зрелищность, которая является сутью подражательно-превращающего момента и выражается в перевоплощении, что активизирует творческий процесс. Это есть художественный прием влияния на зрителя. Автор диссертации обращает особенное внимание на такое средство выражения условности и совершение перевоплощения как маска. Она, будучи элементом театра, способствует усилению эффекта присутствия и выступает действенным средством эстетического влияния на зрителя. Условность определяется диалектическим проникновением реального и идеального. Однако нет единой определенности в мере представления правды и вымысла в театре. Художественная практика свидетельствует о достаточно больших колебаниях во взглядах на меру их необходимости в театре. Однако театральная форма всегда достигала художественности только тогда, когда в ней присутствовали обе стороны этой диалектической пары. Даже “театр абсурда”, который фактически отрекся от правды, представлял ее символически - отображал правду сознания. Следовательно, гармонизация реального и идеального в театре способствует достижению его художественности.

Художественность театрального искусства определяется праздничностью, что является сутью максимального понимания компонентов структуры театрального искусства (художественно-поэтическое слово и его жанровая специфика); 2) актерская многомерность воплощения слова в действия; 3) режиссерская интерпретация спектакля; 4) зрительская интерпретация изображенного, что представляется в действиях конкретных индивидов - автора (-ов), актеров, режиссера (-ов), зрителей. Конечно же, для достижения праздничности каждая театральная форма выстраивает собственные механизмы. Но важным тут есть связь между компонентами, их дружественное понимание. Обобщая, диссертант отмечает, что театральное искусство, обособившись от такого феномена, как собственно праздник, и лишь в некоторой мере сохраняя его характерные черты (творческий дух, игровой момент, ограниченность в пространстве и времени, бескорыстность и собственно свобода), в своем художественном совершенстве стремится к праздничности как духовному единению.

Ключевые слова: художественность, прекрасное, условность, праздничность, гротеск, пафос, эстетическое переживание.

ANNOTATION

Dubchak L.M. Art of the theatrical forms: aesthetic and art-cognizance aspect. - Manuscript.

The thesis to obtain the scientific degree of Candidate of philosophical sciences in specialty: 09.00.08 - aesthetics. - Taras Shevchenko Kyiv University, Kyiv, 2001.

Author proves the essence of the “theatrical forms” problem and carries out the analysis of the brightest theatrical forms in the history of theatre.

In the thesis, on the basis of the analysis of the theatrical forms evolution and features of their appearance, it is proved that essence characteristics of their artistic are the conditionalty and the holidayness.

The conditionalty of theatrical art is expressed in transformation. It is the essence of dialectic penetration of real and ideal. Their harmonization in art, not depending on the selected creative methods of realization, assists to achievement of artistic of any theatrical form.

The holidayness of theatrical art is the essence of the maximal understanding of the components of theatrical art structure (art-poetic word and its genre specific); 2) actor's multiregularity of a word embodiment in actions; 3) stage-manager's interpretation of spectacle; 4) spectators interpretation of shown, which are represented in actions of the concrete individuals - author (-s), actors, stage manager (-s), spectators.

Key words: artistic, beautiful, grotesque, poetic, conditionalty, pathos, holidayness, aesthetic emotion.

Размещено на Allbest.ru