Природа як естетична цінність

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота з дисципліни

«Історія світової цивілізації»

Варіант №13

Виконала: Ляховець Вікторія Олександрівна

Студентка групи Гпз-213, факультету психології

Перевірила: Коваленко О.В.

к.соц.н., доц. кафедри психології

Запоріжжя 2013



Завдання 1.

Реферат на тему: «Природа як естетична цінність»

План

Вступ

1. Кpаса природи як неусвідомлена цінність

2. Кpасота диких видів живої природи

3. Звукова кpаса і аpомат природи

4. "Тактильна" краса природи

Висновок



Вступ

Чи задумувались ми колись, що природа для нас не просто місце існування, що воне несе за собою не лише звичайну цінність того що нем звичне? Невже поети, композитори, художники та всі інші люди отримували натхнення лише від своїх муз, тобто тільки від людини? Природе несе собою, на мою думку, надзвичайно велику естетичну цінність.

Естетична цінність - здатність будь-якого явища, насамперед творів мистецтва, викликати естетичне почуття, давати людині духовно-інтелектуальну насолоду (втіху), збагачувати її внутрішній світ. Така здатність зумовлена якостями, властивостями, особливостями тих явищ, які їм притаманні і мають значення, смисл для людини.

Естетичне має статус аксіологічного, воно -- царство цінностей, саме тут вони найбільш сконцентровані і найбільш зримо проявляються і функціонують. естетичний цінність краса чутливість

Цінністю для людини є все те, що є для неї благом, добром, красою тощо і здатне задовольняти її потреби в самоутвердженні і функціонуванні як родової істоти. Як значиме і потрібне, цінність є свідченням досягнутого рівня культури суспільства і включення індивіда в предметні (матеріальні чи духовні) відносини і зв'язки, слугує стимулом у його життєдіяльності і орієнтиром у поведінці. В цінності зафіксоване життєво важливе і зорієнтоване на бажане, на світ, яким він має бути, і на людину, якою вона повинна стати. Залежно від змісту і характеру цінностей людина може відчувати піднесеність і окриленість, а може відчувати себе пригніченою і занепасти духом. Сфера цінностей створює особливу культурно-історичну реальність. У цінностях бачать ціль і засоби культуротворчої діяльності людини, а в культурі -- перетворення людиною себе і свого світу відповідно до певних цінностей. Цінності є ядром культури, квінтесенцією всього досягнутого у всіх сферах суспільної діяльності людини.



Кpаса природи як неусвідомлена цінність

Як зауважив в одній зі своїх останніх pабот В.H. Скалон (1974), естетична цінність деякими пpиpодно об'єктів може бути ще не пізнана. Часто люди проходять, повз шедевp, не подозрюючи цього. Більше того, неусвідомлена людиною цінність пpиpоднї кpаси буде існувати завжди і скрізь. Це свого pодe особливе благо, що знаходиться поза pозуму і почуттів людини. Як ті далекі і постійно мінливі хмари, що "створюють себе і спливають" (Теннісон).

Hа гілках хаги, наче білі перли,

Росинки блищать чудової кpаси,

Але тануть вмить від pук ...

Молю тебе, перехожий,

Милуйся здяля, що не тpонеш pукой! (85).

Кpаса диких видів живої природи

«Рослини і тварини, як би скромні вони не були, з самого початку були для людей джерелом найсильніших естетичних почуттів».

Клод Леві-Стросс

У пpиpоді істотно все. Поpою зламана гілка по кpасі pівна хмарам і зіркам.

Я веpю, что листик тpавы

не меньше свеpкающих звезд,

И что не хуже их

муpавей, и песчинка,

и яйцо коpолька,

И что дpевесная

лягушка - шедевp,

выше котоpого нет...

Уолт Вітмен

Кpасою володіють не тільки дикі ландшафти, куточки вільної природи, але і більш дрібні об'єкти - камені, pосинкі, метелики, квіти. Пам'ятаєте, у Hабокова про метелика:

Баpхатно-чеpная, с теплым отливом

сливы созpевшей,

Вот pаспахнулась она; сквозь

этот баpхат живой

Сладостно светится pяд васильково-лазоpевых зеpен

Вдоль кpуговой бахpомы, желтой, как зыбкая pожь.

Як не згадати святого праведного Іоанна Кронштадтського: "А не пленяла ли тебя многокpатно кpасота и pазнообpазие всяких тваpей одушевленных и неодушевленных на Земле: животных, птиц, насекомых и ползающих... Видишь ты эту чудную гаpмонию или согласие, поpядок тваpей великих и малых во всей вселенной, чудный стpой всего твоpения, установленный законом Твоpца: и ты будь в гаpмонии...".

А яка "витончено pаспахнута кpаса" птахів! Від яpких кpасок тропічна колібpі до елегантного шати щиглів. А художня pазpісовка оленів, косуль, зебp?

Пpавда, бувають деякі винятки. Hапpиклад, вивалявшийся в гpязі кpокодил. Може бути кpасота не цілісною, а частковою - чарівний метелик на звалищі.

Птах може бути пpосто декоpативним, тигp пpосто кpасивим, блакитний кит вселити благоговіння. Багато тварин і pаслин здавна вважалися еталонами кpаси: лев, тигp, пантеpа, олень, pоза, наpцис, pайський птах, павич, лотос, оpел, сокіл.

Зникнення будь-якого виду рослини або тварини пpедставляє собою пpед всього велику естетичну втрату для всього світу. Кожен вид можна назвати мистецтвом природи, і це мистецтво на відміну від творів мистецтва, створених людиною, не завжди має економічну вартість. Хоча частіше цю істину розуміють люди ситі. Як сказав один стару афpіканец: "Коли ми голодні, слони - це м'ясо, коли ми ситі, слони - це кpасиво".

Звукова кpасота і аpомат природи

Є музика над нами ...

О. Мандельштам

Однак було б невідповідного поводження огpаничивать кpасоту природи тільки одним почуттям - зору . Всі наші почуття здатні її відчувати - нюх, дотик і особливо слух.

Естетика природи потребує pазвитку чутливості, якому здатна насолоджуватися перебуванням в пpиpоді з її звуками, запахами і відчуттями. Вона потребує особливої чутливості, здатної цінувати пpиpодно об'єкти , якому не є зручно - кpасиво або культуpного - цінними. Звукова кpасота може домінувати над зоровою. Hапpиклад, гул водопаду. Пpиpода може створити і особливу музик, напpиклад, музику дощу .

Хто з людей не відчував насолоди, слухаючи подихам літнього дощику, шурхіт осіннього листя , хвилях , плещуще уздовж берегів озера , дзюркотливої воді, голубам, воркуючим туманним ранком ?

Що може сpавніться з співом птахів, особливо таких видатних музикантів як солов'ї ? І. Кант, напpиклад, вважав, що спів людей набридає, спів птахів - ніколи. На думку пpофессоpа А.С. Мальчевського птиці створюють " звукову окpасу ландшафту ". Різні види комах , звіpів, птахів доповнюють один одного в добових і сезонних pитмам звучання. Так, жаби в травні - червні пpестають квакати тоді, коли на заході сонця починають співати птахи, а поновлюється їхній концеpт тільки із заходом, коли замовкає останній пеpнатий співак. Кожне болото має свій власний оркестр. Навіть злаки мають свої "голоси", різні вдень і вночі. Ф. Кілворт записав у своєму щоденнику: "вночі в поле я зупинився послухати шурхіт і урочистий шепіт пшениці, який відрізняється від її голосу вдень. Здавалося , що пшениця славить Бога і шепоче свою вечірню молитву".

Найбагатша музика - музика природи.Відомий канадський композітоp Меppей Шейфеp ввів спеціальне поняття як "звуковий ландшафт". На думку автора , для жителів лісів кожен вид дерева має свій голос. Коли вітерець пролітає в ялинках - вони схлипують і стогнуть , ясен шипить, берези шелестять, сосни гудуть. Згідно з дослідженнями Шейфера, спів птахів є для людей найприємнішим звуком природи. Однак для птахів характерий не тільки спів, а й мелодійне поплескування крилами - чисте, звучне схлипування крил гусей, ляскання коли злітають куріпоки. Так чи інакше, для кожного регіону Землі існує своя власна пташина симфонія.

Другими після птахів значущими музикантами по праву вважаються комахи. Всім відомі звуки бджіл, комарів, жуків, джмелів, цвіркунів, коників, термітів. Вони формують певні сезонні симфонії природи. Однак кращими співаками серед комах значаться цикади, недарма давні греки тримали цикад в особливих клітках, за те, що ті так вміли "співати".

Ціла гама звуків властива ссавцям: "пісні" китів; гарчання левів; виття вовків; крик пуми; муркотіння леопарді; моторошне хихотіння гієн. Хто почує ці живі звуки , ніколи в житті не забуде. Ці звуки роблять історію.

Кpаса запахів, так само як і звуків, має не тільки свою геогpафію, але може мати і часову пеpспективу. Скажімо, навесні в Укpаине кpаса запахів має таку чергу: на pанній навесні запах талого снігу та мокpій землі змінюється запахом квітучих верб, потім абpікос, яблунь. Пізніше додається запах молодого листя, в основному тополиних. Кінець квітня хаpактеpизується аpоматом чеpемухи, початок травня - сеpені. Пізньої весни - на початку літа з'являються два нових стійких запахи - квітучою білої акації і лоха колючого. На початку літа також додається запах квітучих низки тpав.

Аромати природи викликають швидше легке задоволення і меланхолію, ніж бурхливу радість.



"Тактильна" краса природи

Відомий американський фахівець в області естетики природи Ій - Фу Туан пише: "Однією з причин сильної привабливості природи є діапазон і складність її тактильного враження. У маленькому закутку мінерального світу можна знайти граніт і пісок, шишкувату лаву і в'язкий мул. Одна квітуча рослина може мати шорстку кору, гладке воскове листя і шовковисті пелюстки.

Ландшафтні дизайнери намагаються імітувати й удосконалювати чуттєве багатство природи. Азіатські сади створюються з урахуванням візуально - тактильних якостей. Китайський сад складається з елементів інь (м'якого ) і янь ( твердого) - м'якості води і хвилястих, покритих отвором стін саду, твердості скелястих вапнякових валунів. Ісламський сад являє собою згоду виду, звуку і аромату.

Подібно всім іншим почуттям, тактильне відчуття (дотик) активується контрастом - чергуванням тепла і холоду, шорсткості і гладкості, легкості та тяжкості. Ймовірно діапазон оцінки є більш вузьким, ніж для, наприклад, зору, тому що він більш близько пов'язаний з базовими фізіологічними процесами, з елементарними настроями й емоціями.

Для багатьох дотик являє собою почуття, найменш піддається обману. Адже часто буває: бачити - не означає вірити. Однак у природоохоронній естетиці "тактильної " красі природи поки приділяється мало уваги.



Висновок

Природа благотворно впливає на розвиток культури та світогляд людей, формування комфортного для людини навколишнього середовища. Природа дуже красива, вона дає можливість лбдині насолоджуватися її спогляданням.

Недарма говорять, що природа - наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід'ємну частину.

Неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, почути ранковій спів птахів, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі. Ось чому природа виступає як естетична цінність. Ця цінність є однією із найважливіших для людини.



Список використаної літератури

1. Інтернет-ресурс:

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%B2_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%96

2. Борейко В.Е. «Введение в природоохранную естетику».

3. Інтернет-ресурс: http://www.ecoethics.ru/old/b68/15.html



Завдання 2.

Конспект першоджерела: Аристотель. Нікомахова етика. Книга 3

Оскільки етична доброчесність пов'язана з пристрастями і вчинками, причому за самохітні хвалять або засуджують, а несамохітним прощають і навіть інколи співчувають, то при дослідженні доброчесності треба, мабуть, розмежувати самохітне і несамохітне; це можуть використати і законодавці, призначаючи нагороди і покарання.

Услід за розмежуванням самохітного і несамохітного йде виклад питання про свідомий вибір, адже він найтіснішим чином пов'язаний з доброчесністю і ще в більшій мірі, ніж вчинки, дозволяє судити про вдачі. Свідомий вибір пов'язаний з судженням і роздумами.

Чи ж про все приймається рішення і чи все є предметом рішення, а чи для деяких речей рішення неможливе? Предметом рішення, очевидно, слід називати не то, про що може вирішити який-небудь дурень або божевільний, але те, про що вирішує розумна людина.

Рішення наше стосується не цілей, а засобів до мети.

Як сказано, людина це, звичайно, джерело вчинків, а рішення стосуються того, що він сам здійснює у вчинках, вчинки ж здійснюються задля чогось іншого. Дійсно, не мета буває предметом рішення, а засоби досягнення мети.

Предмет рішення і предмет вибору - одне і те ж, тільки предмет вибору вже заздалегідь чітко визначений Якщо предмет свідомого вибору є предметом рішення, яке прагне того, що залежить від нас, то свідомий вибір - це, очевидно, здатне приймати рішення прагнення до того, що залежить від нас; дійсно, ухваливши рішення, ми виносимо своє судження і тоді узгоджуємо наші прагнення з рішенням.

Отже, будемо вважати, що в загальних рисах ми описали свідомий вибір, а саме: з якого роду речами він має справу, і показали, що він стосується засобів до мети.

Бажання спрямоване до мети, але одні вважають, що воно спрямоване до властивого блага, а інші - що до уявного блага. У тих же, хто називає уявне благо предметом бажання, виходить, що немає "предмета бажання за природою", але всякому бажане те, що йому таким уявиться. Тим часом, бажаним кожному здається своє, а якщо так, то, може трапитись, навіть протилежне.

Отже, якщо мета - це предмет бажання, а засоби до мети - предмет прийняття рішень і свідомого вибору, то вчинки, пов'язані з цими засобами, будуть свідомо вибраними і самохітними.

Вислів "Ніхто по своїй волі не поганий і проти волі не блаженний" в одному, очевидно, помилковий, а в іншому істинний. Дійсно, блаженним ніхто не буває проти волі, зате ницість є щось самохітне.

Страх ми відчуваємо, очевидно, тому, що щось страшне загрожує нам, а це, взагалі кажучи, є зло. Саме тому страх визначають як очікування зла. Звичайно, ми страшимося всякого зла. Деякі називають останнього "мужнім" метафорично, тому що він володіє чимось схожим на мужність, адже мужній в якомусь значенні й безстрашний. Безстрашність у цьому - ще не мужність. Унаслідок же схожості ми так називаємо і її. Властиво мужнімвважається, очевидно, той, хто не боїться прекрасної смерті і всього, що загрожує близькою смертю. Мужність виявляють за тих обставин, коли потрібна хоробрість або коли смерть прекрасна, тоді як при такій загибелі немає місця ні для того, ні для іншого.

Страшне є страшним не для всіх однаково, а дещо ми називаємо навіть таким, що перевищує сили людини.

Боягуз, сміливець і мужня людина мають справу з одним і тим же, але ставляться вони до цього по-різному: у одного надлишок, у другого недостача, а третій дотримується середини між крайнощами і поводиться як належить. Крім того, сміливці перед небезпекою надто сміливі і горять бажанням, але в самій небезпеці відступають, а мужні рішучі в ділах, а перед тим спокійні.

Вважається, що досвід в окремих випадках - це також мужність. Виходячи з цього, і Сократ думав, що мужність полягає в знанні.

Мужність пов'язана з тим, що вселяє відвагу і страх, але вона пов'язана з ними не однаково, але більше - зі страшним. Дійсно, хто незворушний у небезпеках і поводиться як належить, більш мужній, ніж той, хто мужній за обставин, що додають відваги.

Після цієї доброчесності поговоримо про розсудливість, адже вважається, що мужність і розсудливість - доброчесності частин душі, не наділених здатністю судження. Розсудливість - це дотримування середини у зв'язку із задоволеннями, тому що зі стражданням воно пов'язане менше і не так, як із задоволеннями.

Розсудливість пов'язана, очевидно, з тілесними задоволеннями, але не з усіма ними. Розсудливість і розбещеність пов'язані з такими задоволеннями, які властиві живим істотам, а тому здаються ницими і тваринними. Це дотик і смак. Розбещені позбавлені найблагородніших із задоволень дотику, наприклад від натирання маслом у гімнасіях і від гарячої лазні, тому що насолоду розбещеному приносить дотик не в усіх частинах тіла, а тільки у визначених. Надмірність у задоволеннях - це розбещеність, і вона заслуговує на осуд.

Розбещеного притягують всі або найсолодші задоволення, і потяг тягне його так, що він обирає ці задоволення перед усім іншим.

Розсудливий же, навпаки, тримається у цьому середини, бо він не отримує задоволення від того, чим особливо насолоджується.



Завдання 3.

Есе на тему: «Філософське визначення релігії»

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо). У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття.

Якщо говорити про стосунки західної філософії і релігії, то слід зупинитися і на такому її напрямі, як релігійна філософія, для якої, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття. Релігія, яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природних і соціальних явищ, безумовно, є одним із фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "ілюзія позатілесності" та "містичне прозріння". Перший є спробою умоглядно вийти із свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності та побачити навколишній світ нібито збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого буття до смислу всесвітньої цілісності. Другий -- заглиблення у власне особисте "Я", подолання межі із зовнішнім світом, злиття з потоком світових подій. Зрозуміло, що осмислення цих методів потребує спеціальної підготовки та відповідних умов. Проте помилково вважати релігію цілком самостійною у формуванні життєво важливих цінностей. Жодна із форм суспільної свідомості не існує ізольовано від інших. Релігія заповнює дефіцит інформації про смисл космосу, смисл життя людини і суспільства. Ці ж питання є предметом дослідження й інших форм суспільної свідомості, зокрема й філософії.

У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істинності догматики, релігійної моралі. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від філософії. Проблема співвідношення філософії і теології виникла в перші століття існування християнства і неспроможна своєї актуальності до наших днів. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії -- це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та інших проблем. В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релігійно-філософської гносеології характерне роздвоєння об'єктів на природні та надприродні. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки -- допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.

У релігійній філософії яскраво виражається теологічне вирішення соціальних проблем. Як правило, вся система суспільних відносин тлумачиться з позицій провіденціалізму (теологічна концепція історії як промислу Божого) і зводиться до божественної доцільності. Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки. Проте різні церкви кладуть в основу своїх вчень різні філософські ідеї.

Перед філософією релігії постає питання -- чи минули лише класичні часи, чи час релігії минув взагалі, чи у процесі, що настає, безслідно загине духовна цінність або прийде на зміну загубленій єдності і гармонійності духовного життя? Це показує, що питання про збереження цінностей складає суттєвий бік релігійної проблеми. З цієї точки зору дана проблема вже не мала трактуватися за допомогою філософії часів Руссо, Лессінга, Канта та ін. Як романтики, так і позитивісти звертали увагу на це питання.



Завдання 4.

Описати один із пам'ятників стародавніх цивілізацій

Великий Сфінкс на західному березі Ніла в Гізі -- найдавніша, що збереглася на Землі, монументальна скульптура. Висічена з монолітної вапняної скелі у формі колосального сфінкса -- лежачого на піску лева, особі якого -- як здавна прийнято вважати -- надано портретну схожість з фараоном Хефреном (бл. 2575--2465 рр. до н. е.), похоронна піраміда якого знаходиться поблизу. Довжина статуї -- 73 метри, висота -- 20 метрів; між передніми лапами колись розташовувалося невелике святилище.

Обставини і точний час зведення Сфінкса поки залишаються загадковими. Прийняте в сучасній літературі судження античних авторів про те, що його будівельником був Хефрен (Хафра), підтверджується тільки тим, що при будівництві храму при статуї використовували кам'яні блоки того ж розміру, що й при зведенні сусідньої піраміди. Крім того, неподалік від Сфінкса археологи виявили в піску діоритове зображення Хафра. Інвентарна стела, виявлена в Гізі Марієттом в 1857 р. і, по всій вірогідності, створена незадовго до перського завоювання, стверджує, що застарілу статую викопав, і очистив від піску батько Хефрена, фараон Хеопс (Хуфу). Більшість вчених схильні відкидати це свідоцтво як пізніше і ненадійне; за достовірність наведених у стелі відомостей з дослідників старої школи висловлювався лише Гастон Масперо. Видний сучасний єгиптолог Райнер Штадельман дотримується думки, що за своїми художніми особливостями статую слід віднести до будівельної діяльності Хуфу.

За роки свого існування Сфінкс виявився по самі плечі похований у піску. Спроби відкопати його робилися вже в давнину Тутмосом IV та Рамзесом II. Перший зміг звільнити від піску тільки передні лапи. У 1817 році італійцям вдалося очистити від піску всі груди Сфінкса, а повністю він був звільнений від тисячолітніх піщаних наносів у 1925 році.



Завдання 5.

Словник на 30 термінів

Етика

Антропоморфізм -- наділення людськими якостями явищ природи, предметів, тварин.

Благо -- все, що має для людини позитивне значення.

Веди -- найдавніша пам'ятка індійської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.

Добро -- найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

Екзистенціалізм -- суб'єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого «буття-у-світі», через яке відкривається буття світу.

Ідеалізм -- напрям у філософії, який визнає первинність ідеї, духу.

Матеріалізм -- напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення -- вторинним, похідним, що світ є матеріальним і пізнаваним.

Провіденціалізм-- розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.

Теологія -- сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що грунтуються на текстах, які вважаються божественним одкровенням.

Чесноти (доброчесності) -- окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.

Естетика

Естетика -- філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

Зміст - явище дійсності, що відтворене митцем. Включає в себе коло життєвих явищ, які зображено в творі (тема) та їх інтелектуально-емоціональну оцінку, відношення до них митця (ідея твору).

Категорії естетики -- це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання.

Комічне -- результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного потворному, низького -- піднесеному, внутрішньої пустоти -- зовнішньому вигляду, що претендує на значущість.

Образ - відображення зовнішнього світу в нашій свідомості, яке отримане за допомогою органів чуття.

Прекрасне -- центральна категорія естетики, в якій знаходять оцінку явища дійсності, твори мистецтва, які дають людині відчуття насолоди, втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя.

Потворне -- антипод, протилежність прекрасного. Це категорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості.

Трагічне -- це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найгостріші життєві протиріччя між необхідністю чи бажанням та неможливістю їх здійснення.

Художній образ - відображення дійсності засобами мистецтва, складає основу мови мистецтва. Художній образ - діалектична єдність таких характеристик, як одиничне й загальне, конкретне й абстрактне, суб'єктивне й об'єктивне.

Форма - засоби, якими митець скористався при відтворенні явищ дійсності. В структурі форми виділяють два рівня - зовнішній та внутрішній.

Релігієзнгавство

Агностицизм -- філософське вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, істини, абсолютизуючи відносний характер людського пізнання.

Буддизм -- найдавніша світова релігія, яка виникла в VI--V ст. до н. е. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Далекому Сході.

Віра -- бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

Гносеологія -- філософське знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можливості й умови вірогідності, істинності.

Духовенство -- спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.

Іудаїзм -- одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Медитація -- розумові дії, за допомогою яких досягається стан заглибленості, повного відволікання від зовнішніх впливів шляхом концентрації уваги на головному об'єкті.

Ортодокс -- людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

Філософія релігії -- сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

Язичництво -- давні релігійні вірування, що існували у всіх народів до прийняття ними світових релігій.

Размещено на Allbest.ru

...