Міфопоетичне відтворення архетипу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.08 - естетика

МІФОПОЕТИЧНЕ ВІДТВОРЕННЯ АРХЕТИПУ

КОЛЕСНИК ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

Київ - 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В наш час зламу епох нерідко висловлюється думка, що людська цивілізація увійшла в стадію “кінця історії”, або переходу до метаісторії. У сучасній естетиці це вимагає осмислення накопиченого емпіричного матеріалу з історії культури і мистецтва та побудови універсальної концепції соціокультурного буття. Тому одним з магістральних напрямків естетики, мистецтвознавства, культурології та інших сфер гуманістики стає вивчення культури як цілісної системи, пошук інваріантних елементів, що дозволили б зрозуміти сутність та закономірності її розвитку. Таким першоджерелом, в якому закодований увесь подальший розвиток людської цивілізації, часто називають міф. Адже саме в міфопоетичному знаходять свій концентрований вираз архетипи колективного позасвідомого, що формують людське світовідношення як ціннісне уявлення про світ, і лежать в основі будь-яких культурних структур, зокрема в мистецтві.

Вивчення інваріантних творчих “схем”, які набирають естетично виразної форми в етнонаціональних (в тому числі українській) фольклорних традиціях та в мистецтві допомагає виокремити унікальне та трансісторичне. А відтак дозволяє визначити естетичні особливості національної культури, реконструювати її духовну історію, та водночас доповнити картину європейського і світового художнього процесу.

Дослідження специфіки відтворення архетипних схем є особливо важливим у наш час тотальної реміфологізації культури. В художній сфері це явище виявляється, зокрема, в насиченні мистецьких текстів відповідною символікою, аж до спроб створення нео-міфів як одного з засобів гармонізації кризової ситуації. Оскільки сучасна епоха є однією з найбільш складних в історії, такі спроби повернення до інваріантного сакрального естетичного зразку в творчому процесі стають надзвичайно поширеними. Ця тенденція потребує філософсько-естетичного осмислення, що стимулює науковців досліджувати сутність, принципи і методи міфопоетичної творчості, виявляти значення міфологізованого мистецтва в історії розвитку вітчизняної та світової художньої культури.

Ступінь наукової розробленості проблеми. В пошуках культурних інваріантів художньої творчості філософсько-естетична думка рухалася декількома окремими шляхами; причому в дисертаційному дослідженні зроблено спробу систематизувати і синтезувати досягнення різних напрямків.

Дослідження специфіки міфопоетичного світовідношення, започаткували О.Афанасьєв, В.Вундт, Д.Зеленін, В.Клінгер, Л.Леві-Брюль, Дж.Дж.Фрезер та інші. Їхні праці висвітлили естетичні відмінності ментальності первісної та сучасної людини, що має величезний евристичний потенціал для аналізу форм художньої культури. В сучасній українській естетиці безпосереднє методологічне значення для вивчення проблеми міфу та міфологізованого мистецтва мають праці таких вчених, як А.Бичко, Д.Кучерюк, Л.Левчук, Ю.Легенький, В.Личковах, О.Петрова, М.Попович, І.Юдкін-Ріпун та ін.

Філософські та естетичні праці, в яких розглядається поняття архетипу та суміжних з ним, можна поділити на першоджерела (Г.В.Ф.Гегель, Еріугена, Платон, Плотін, Г.Сковорода тощо), та сучасні спроби осмислення феномену міфопоетичного і його місця в історії естетичної культури (В.Бичков). Цей поділ не є абсолютним, адже здебільшого автори, викладаючи вчення своїх попередників, пропонують і власну концепцію, як це робить П.Юркевич в “Ідеї”, О.Лосєв в “Історії античної естетики”. Для з'ясування сутності архетипу мають значення також праці таких мислителів як Д.Дідро, Б.Спіноза, А.Шопенгауер. І, нарешті, поняття “архетип” у сучасному розумінні з'являється в працях засновника вчення про колективне позасвідоме К.Г.Юнга. У міфологічних дослідженнях архетипам відповідають “мотиви”. Досліджуючи їх, до поняття архетипу незалежно підходили В.Пропп та О.Фрейденберг, чиї праці присвячені інваріантам фольклорних та літературних наративів. Зведенням розмаїття фактичного матеріалу до найзагальніших схем займаються представники структуралізму. Цікавий синтез структурального підходу з досягненнями інших авторів знаходимо у працях О.Кирилюка, де має місце обгрунтування концепції фундаментальних, “граничних” основ культури, та у працях Н.Хамітова, де представлений мета-антропологічний підхід, в якому поняття архетипу пов'язується з “художнім феноменом трансцендентного”.

Вчення К.Г.Юнга про архетипи значно вплинуло на дослідників міфу та релігії (Дж.Кемпбелл, К.Кереньї, А.Корбен, Г.Ціммер, Г.Шолем), філософів та теологів (П.Тілліх), вчених позагуманітарного кола (біолог А.Портман). Суттєвим є його вплив на мистецтвознавство, зокрема, неоміфологічну та ритуально-міфологічну школи (Ж.Блотнер, М.Бодкін, Р.Гароді, Е.Касірер, К.Клукхорн, А.Мальро Г.Рохайм, Н.Фрай, Р.Чейз), на мистецтво і літературу (І.Бергман, Г.Гессе, Дж.Джойс, Т.С.Еліот, Ф.Кафка, Ж.Кокто, Т.Манн, Ю.О'Ніл, Д.Сікейрос, Т.Уїльямс, Ф.Феліні та інші).

Дослідження специфічного для традиційного суспільства ставлення до будь-якої культурної діяльності як до повторення прецедентних, архетипних акцій, було започатковане Р.Геноном та М.Еліаде. Проте ще раніше велику увагу мислителів привертав той аспект цього “відтворення”, який став витоком художньої творчості. Характерне для міфології розуміння натхнення як “священного шаленства” було успадковане філософією (Й.В.Гете, К.Г.Карус, І.Франко, Ф.В.Й.Шелінг, романтики, символісти, а також А.Бергсон, Л.Виготський, М.Гайдеггер, С.Ейзенштейн, О.Лосєв, Й.Хейзінга). У наш час цей напрямок дослідження прийняв вигляд вивчення архетипного, інтерсуб'єктивного характеру творення в мистецтві та літературі (О.Алексієнко, А.Некіта, С.Стоян, Л.Плющ та інші).

Специфіці міфопоетичної та художньої творчості присвячені роботи М.Бахтіна, О.Веселовського, Д.Лихачова, О.Потебні, М.Стебліна-Каменського та інших. Важливою рисою, підтвердженою працями всіх цих авторів, є відмінність ставлення до авторства та змісту оповідей у традиційному та сучасному суспільстві.

Поняття міфу та похідні від нього займають надзвичайно велике місце в новітніх напрямках естетики, мистецтвознавства та художньої критики. Однак, незважаючи на велику кількість праць, які досліджують міфологічні елементи в творчості митців, деякі суттєві проблеми залишаються невисвітленими. Більш того, загальна панорама тотальної реміфологізації (термін Є.Мелетинського ) художньої культури ще тільки створюється, оскільки на даний момент ми знаходимося всередині процесу, а не спостерігаємо його ззовні.

Таким чином, необхідність вироблення цілісної естетичної характеристики такого масштабного духовного явища, як міф та міфологізоване мистецтво, передбачає інтеграцію досягнень різних культурологічних та мистецтвознавчих наук та естетичний синтез парадигм через компаративний аналіз, їх доповнення новими матеріалами з різних сфер гуманітарного знання, що відкриває широкі перспективи для продовження вивчення проблеми в контексті сучасної естетики як метатеорії мистецтва.

Об'єктом дослідження є природа і закономірності існування архетипів у культурі, мистецтві, естетичній свідомості.

Предметом дослідження є естетична специфіка міфопоетичного відтворення архетипу, феномен реміфологізації в сучасному мистецтві.

Мета і завдання дисертації полягає в розкритті природи і специфічних способів естетичного відтворення архетипу у власне міфопоетичному світовідношенні та в міфоподібній художній творчості.

Поставлена мета передбачає розв'язання наступних завдань дисертації:

- розгорнути філософсько-естетичні характеристики понять “міф” та “міфопоетичне” в концептуальному взаємозв'язку; дослідити соціокультурні функції міфу, зокрема, естетичну;

- виокремити основні риси міфопоетичного світовідношення; розглянути його креативні можливості, зокрема, статус “творення” і “відтворення” в міфопоезисі;

- обгрунтувати особливості і взаємозв'язок таких феноменів, як архетип, архетипний образ, символ, знак, мотив; їхнє співіснування на різних рівнях художньої культури та естетичної свідомості;

- прослідкувати схожість та відмінність міфопоетичної та художньої творчості, визначити місце міфоподібних елементів в останній;

- розглянути явище реміфологізації культури XX ст.; визначити його причини та шляхи здійснення через естетичні механізми відтворення архетипів.

Теоретико-методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні сучасних філософських та естетичних концепцій міфопоетики, наступних методів її дослідження: аналітичного - для вивчення першоджерел та філософської, естетичної, культурологічної літератури з теми, генетичного - для системного дослідження феномену міфопоетичного світовідношення та розвитку розуміння категорії архетипу, компаративного - при зіставленні конкретних феноменів різних етнонаціональних культур, а також загальних параметрів феномену міфопоетичного та художнього творення і відтворення, структурно-типологічного - при визначенні структури наративів у мистецтві та рівнів маніфестації архетипу в них, функціонально-соціологічного - при з'ясуванні ролі міфу в традиційному суспільстві та міфоподібних елементів у сучасній художній культурі.

Наукова новизна дослідження: на основі компаративного розгляду індоєвропейської міфології аналізується філософсько-естетичний зміст понять “міф”, “міфопоетичне” “архетип”, “реміфологізація” в їхньому концептуальному та евристичному взаємозв'язку. З'ясовується місце і роль міфопоетичного в етнокультурному бутті людини; досліджуються креативний процес відтворення архетипу з його естетичною специфікою, феномен реміфологізації в сучасному мистецтві. Новизна одержаних результатів розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

доведено адекватність символічної інтерпретації міфології як засобу естетичної інтеграції трьох рівнів буття - особистісного, соціального та космічного. Автор виходить з розуміння міфу як оповіді, яка в почуттєво-символічній формі синтезу ідеї та образу описує фундаментальні структури всесвіту, соціуму та особистості в їх єдності та взаємній співвіднесеності. Обгрунтовано можливість конвертування міфопоетичної опозиції “світ людей - інший світ” у психологічну опозицію “свідомість - колективне позасвідоме”, та можливість естетичного вивчення архетипного образу Потойбічного Світу, створеного певним етносом, як автопортрету колективного позасвідомого цього народу в міфі, фольклорі та мистецтві;

обгрунтовано розуміння “міфопоетичного” як різновиду естетичного світовідношення людини, систематизовано його специфічні риси. Висунуто концепцію розуміння традиційної людської діяльності як природного, побутового, ритуального та художнього “відтворення” міфічних прецедентів;

доведено міфопоетичне походження концепту “архетип”. Розмаїття концепцій архетипу зведено до трьох варіантів: а) як онтологічної трансцендентної реальності; б) як психологічної іманентної реальності; в) як відображення у людській душі об'єктивно існуючих структур буття, поєднання реального та ідеального, космічного та психічного. Розкрито міфопоетичне походження естетичних уявлень про інтерсуб'єктивний характер творчості (поет - пророк - жрець - деміург). Доведено принципову відмінність міфопоетичної та художньої творчості при одночасній наявності міфоподібних елементів в останній;

визначено сутність, необхідний характер та конкретні напрямки реміфологізації сучасної художньої культури: від окремих паралелей до створення нео-міфологічної системи в мистецтві. Виокремлено рівні міфологізованого мистецького тексту: профанічний, архетипний, міфологемний, сакральний.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення дозволяють наблизитися до розкриття естетичного сенсу таких культурних феноменів, як міф, міфопоетична та художня творчість, природа архетипного “відтворення” в мистецтві, реміфологізація, статус елітарної та масової культури в контексті неоміфологічної свідомості.

Висновки дисертації можуть бути використані при дослідженні актуальних питань теоретичної естетики, культурології, мистецтвознавства, літературознавства, художньої критики, порівняльної міфології, релігієзнавства та інших гуманітарних наук, зокрема, стати підгрунтям для розробки відповідних спецкурсів.

Матеріали дослідження були використані в педагогічній роботі автора на лекціях та семінарських заняттях з естетики та релігієзнавства, у розробці спецкурсу з філософсько-естетичних проблем міфології на гуманітарних факультетах Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Апробація результатів дослідження здійснена під час обговорення дисертації на кафедрі етики, естетики та культурології Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у наукових статтях та доповідях на науково-практичному семінарі “Людина в контексті вибору” (м. Чернігів, 1999 р.), Третій науково-теоретичній конференції “Людина: дух, душа, тіло” (м. Суми, 1999 р.), Восьмій Міжнародній конференції “Мова і культура” (м. Київ, 1999 р.), Другій та Четвертій Всеукраїнських науково-практичних сходознавчих конференціях (м. Київ, 2000, 2002 рр.), Міжвузівських наукових семінарах “Некласична філософія моралі, мистецтва та культури” (м. Чернігів, 2001, 2002 рр.), Міжнародній літній філософській школі “Глобальні трансформації сучасного світу” (м. Київ, 2001 р.).

Основні положення і висновки дисертації відображено у 14 одноосібних наукових публікаціях, з яких 6 - статті у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертаційного дослідження - 154 сторінки основного тексту. Список літератури містить 263 позиції, з них 15 - іноземною мовою (англійською).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” характеризується актуальність та ступінь розробки проблеми, об'єкт, предмет, мета та завдання дисертаційного дослідження, його наукова новизна та практичне значення.

Перший розділ “Міф і міфопоетичне світовідношення”, присвячений проблемам визначення та інтерпретацій міфу як культурного феномену та аналізові естетичних особливостей міфопоетичного світовідношення, - складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. - “Філософсько-естетичні характеристики міфу: від алегоризму до символізму” - відзначається, що саме естетика має значний потенціал для вироблення цілісної концепції міфу та міфопоетичного світовідношення. Це завдання є особливо актуальним, оскільки, при загальному визнанні величезної культурної ролі цих феноменів, проблема їх сутності та проявів все ще залишається дискусійною.

На думку дисертантки, розмаїття концепцій міфу можна орієнтовно звести до двох великих груп. Перша з них розглядає міф як інакомовний, неточний, а отже, “застарілий” виклад певної інформації про: історичні факти (античні філософи, Просвітники), релігійно-філософські істини (неоплатоніки, романтики), природні явища (натурміфологічна школа), “вроджені ідеї” (Л.Морган, Е.Б.Тайлор), підсвідомі потяги (З.Фрейд), мовні феномени (лінгвістична концепція), “фундаментальні опозиції” (К.Леві-Строс) тощо, яку людство згодом навчилося висловлювати більш адекватно. Такий алегоричний підхід шукає єдине “справжнє” значення міфу, ігноруючи смисли, що не вкладаються в авторську концепцію.

Більш перспективним уявляється тлумачення, яке не виключає жодного з попередніх, а синтезує їхні досягнення на основі власної концепції. Це - символічна теорія міфу (Дж.Бруно, І.Кант, Н.Конті, пізніше - С.Авєрінцев, Х.Е.Керлот, П.Флоренський), з якою може зближуватися парадигма аналітичної психології. Тут міф розглядається як складне явище, сутністю якого є “космізація” довкілля. Це важлива для сучасної української естетики та інших гуманітарних дисциплін думка; так, в працях О.Білокобильского, О.Кирилюка, Н.Левченко, Н.Хамітова, міф розглядається як впорядковуюча система, іманентна і водночас трансцендентна по відношенню до культури. Заради коректної оцінки проблеми проведене дослідження типів символів та їхніх зв'язків зі знаками, алегоріями, архетипними образами. При цьому з'ясувалося, що критики символічної теорії міфу, здебільшого, не приділяють належної уваги таким властивостям символу, як: а) полісемантичність, б) ірраціональність, в) внутрішній зв'язок форми та змісту, г) властивість міфів, перш за все, космогонічних, та архетипних символів (дерево життя, хрест, мандала) естетично єднати особистісний, соціальний і космічний рівні людської реальності. Цікавим прикладом такого архетипного символу є образ “Чернігівського Звіра”, зображеного на рельєфі Борисоглібського собору. Ця істота з головою та тілом собаки, крилами птаха та хвостом змії є наочним втіленням міфопоетичного Космосу, три рівні якого символізували відповідні тварини. Універсальне значення цього зображення підкреслюється тим, що тулуб істоти є оповитим лозою, ізоморфом Світового Дерева.

Отже, з точки зору естетики, генеральною функцією міфу є впорядкування світу за допомогою системи символів, світоглядне визначення місця та ролі людини у досконалому, значимому Універсумі. Імпліцитною та суттєвою є естетична компонента міфопоетичної творчості. Адже міф має такі спільні з мистецтвом характеристики, як образно-архетипне походження, величезне значення катарсичних переживань, виведення людини з профанного часопростору, актуалізація творчих здатностей особистості. Водночас, естетична компонента формує духовно-емоційний тон, а через нього конкретні форми сакралізованого наративу.

Підрозділ 1.2. - “Особливості міфопоетичного світовідношення” - присвячений дослідженню прикмет естетичного стану людини, який робить можливим творче освоєння і від-творення дійсності саме у специфічній формі міфу. При цьому адекватним є лише компаративне дослідження із залученням даних естетики, історії мистецтва, мистецтвознавства. Порівняння різних духовних традицій дає можливість відокремити загальне від унікального та пояснити певні мотиви, зрозумілі тільки в контексті загальних особливостей міфопоетики. Прикладом може слугувати ключовий образ Потойбічного світу: зіставлення його національних версій допомагає, з одного боку, відкрити нові пласти значення в конкретних традиціях. Зокрема, саме так можна розкрити сутність образів забутих рогатих божеств кельтської та протоіндійської традицій, виходячи виключно з їхньої іконографії. Знання загальних законів міфопоетичного мислення дозволяє окреслити коло типологічно близьких постатей, - Пан, Фавн, Велес, Велняс тощо, - виділити їх специфічні та спільні риси та, в результаті, ідентифікувати безіменних кельтських та індійських Рогатих Пастухів як володарів Підземного світу та покровителів реінкарнації душ.

З іншого боку, унікальні етнонаціональні характеристики збагачують естетичну картину міфопоетичного творення, дозволяють робити висновки щодо її схожості та відмінності з художньою творчістю сучасного, авторського типу.

Міфопоетична ментальність відрізняється не раціонально-логічним, а образно-емоційним, ціннісним, смисложиттєвим, естетичним характером. Чи не найбільш яскравою її прикметою є феномен “містичної співпричетності”, “партиципації”: віри в нередуковані до причинно-наслідкових, зв'язки між різними об'єктами. Її передумовою є уявлення про єдність видимої та невидимої (первинної та визначальної по відношенню до повсякденного буття) реальності. Ці закорінені в колективному позасвідомому естетичні уявлення й досі надзвичайно часто проявляються в мистецтві. Адже, на відміну від наукового, і міфопоетичне, і художнє світовідношення спираються на образне мислення, фантазію, інтуїцію, на архетипи. Отже, необхідним стає звернення до ірраціональної, або інораціональної сфери людської психіки.

Другий розділ - “Архетип як категорія міфопоетичної свідомості та філософсько-естетичного аналізу”, - присвячений дослідженню поняття “архетип” та визначенню його місця в міфології, релігії, філософії, науці та мистецтві. Дисертантка детально зупиняється на історії розвитку цієї ключової категорії дисертації, аналізує різні парадигми її розуміння. Особлива увага приділяється сучасним філософсько-естетичним концепціям. У підрозділі 2.1. - “Уявлення про природу архетипів у міфопоетичній свідомості”, - показано, що відносини вчення К.Г.Юнга з міфологією є складними та багатоаспектними. Так, хоча історію концепту “архетип” прийнято починати з праць Платона, є підстави стверджувати, що рефлексії давньогрецького філософа були лише новим етапом розвитку прадавнього уявлення про “прото-ейдоси”, відомого різним міфологічним системам. В східнослов'янській традиції це оповіді про острів Буян. Отже, архетип як ключове поняття аналітичної психології, не тільки допомагає дослідити міфологічні реалії, але й саме має міфопоетичне, естетичне походження. Зазначимо, що у фольклорних описах “ідеального”, архетипного Потойбічного світу знаходять свій концентрований вираз неусвідомлені психічні реалії даної культурної чи цивілізаційної спільноти. Досить порівняти вишукані безтурботно-щасливі “райські” острови кельтської міфології зі скандинавською Вальхалою, де герої зайняті бійками та бенкетами. Відтак хронотоп міфопоетичних наративів постає як автопортрет колективного позасвідомого певного етносу у міфах та мистецтві, що робить зв'язок міфології, як проекції позасвідомого, з глибинною психологією особливо щільним.

Підрозділ 2.2. - “Поняття архетипу в західних та вітчизняних філософсько-естетичних традиціях” - продовжує дослідження історії цього терміну, а також споріднених з ним понять “ідея” та “ейдос”. Незважаючи на раціоналізацію цих концептів, деякі філософи та естетики виходять за межі суто умоглядних побудов. Так, в неоплатонізмі адекватним способом осягнення та розкриття першообразу постає не тільки дискурс, а й мистецтво, яке проникає у внутрішню сутність предметів. Це розуміння вплинуло на розвиток східнохристянської теології, філософії, мистецтва, зокрема, іконопису, а на українському терені стало основою кордоцентричної філософської традиції і містицизму в мистецтві (Ю.Андрухович, М.Булгаков, М.Гоголь).

В результаті дослідження з'ясовується, що все розмаїття філософсько-естетичних концепцій архетипу можна звести до трьох методологічних моделей розуміння феномену: а) як, перш за все, духовно-онтологічної, трансцендентної реальності, визначальної по відношенню до матеріального світу; б) як психологічної, іманентної реальності; причому відмежування обох типів розуміння не є чітким, що робить логічним їх синтез: в) розуміння архетипу як відображення в людській душі об'єктивно існуючих структур буття, поєднання реального та ідеального, космічного та психічного. Паралелі можна знайти в усіх концепціях, що мають справу з поняттями Макрокосму та Мікрокосму.

Підрозділ 2.3. - “Архетип - мотив”: співвідношення понять фольклористики та мистецтвознавства”, - розглядає “мотив” як корелят архетипу в міфологічних дослідженнях. Якщо філософи та релігійні мислителі вийшли на проблему універсалій, рухаючись від загального до окремого, то фольклористи відштовхувалися від емпіричного матеріалу, вражаюча подібність якого в різних етнокультурах зробила необхідними узагальнення та систематизацію. У такий спосіб, через вивчення фольклорних інваріантів, до поняття архетипу підходили Михайло Грушевський та Леся Українка. Сучасне розуміння фольклорного “мотиву” як конкретного прояву архетипу, підсилює позиції як культурології, так і аналітичної психології.

Окремі положення доктрини К.Юнга про архетипи значно вплинули на сучасні філософські дисципліни, в тому числі на естетику. У новітній літературі ця категорія використовується для означення найзагальніших, фундаментальних мотивів, споконвічних схем естетичних уявлень, що лежать в основі будь-яких художніх структур. Чи не найтиповішими їх прикладами є постать Героя та процес ініціаціаційного втаємничення.

З дослідження природи та сутності архетипу випливає наступне визначення. Архетипи є апріорними найзагальнішими схемами уявлень, що містяться у колективному позасвідомому і поєднують колективне та індивідуальне, інтерсуб'єктивне та суб'єктивне, загальнолюдське та етнічне, соціальне та культурне, набуте та спадкоємне, реальне та ідеальне в творчому процесі. Характерною для них є нормативність щодо мистецтва та інших форм духовного буття людини. Як “першообрази”, вони структурують людський досвід, визначають стереотипні культурні реакції, лежать в основі таких сфер людської діяльності, як мистецтво, релігія, філософія, наука, суспільне життя і можуть поєднувати окремі прояви людського духу в цілісне соціокультурне буття. Архетипи виявляються в культурі та естетичній свідомості не безпосередньо, а через архетипні образи, ситуації та символи.

Третій розділ - “Архетипні образи в міфопоетичній та художній творчості”, - присвячений аналізу естетичної сутності архетипного образу як акомодованої для сприйняття маніфестації архетипу, та специфіці його виявлення в різних культурних формах, особливо в мистецтві. В підрозділі 3.1. - “Креативні функції архетипу в міфопоетичному світовідношенні”, - досліджується “прецедентно-платонічний” характер міфопоетичного світовідношення, який передбачає, що першоподії та першоречі мають бути відтворені людиною. Таке архетипне відтворення може бути поділене на чотири щільно пов'язані напрямки: природне (саме існування людини), побутове (практично кожна дія людини традиційного суспільства), ритуальне (зокрема, в новорічній обрядності) та художнє. Останній з цих напрямків приймає особливі ціннісні, емоційно-виразні, естетичні форми.

Традиційне суспільство вбачає в митці деміурга, що створює порядок із хаосу; його творчі здібності пояснюються як надбані у понад-людському, “ейдосному” світі. Розуміння творчості як “священного шаленства”, в результаті якого створюється нова (естетична) реальність, згодом успадковується філософією та естетикою. Досягненням К.Г.Юнга є остаточне відокремлення та дослідження двох типів творчості: психологічного: свідомої обробки емпіричного життєвого матеріалу, поданого у художній формі; та візіонерського: здобуття архетипних образів з надр позасвідомого.

Підрозділ 3.2. - “Архетипний образ в міфі та літературі”, - звертається до розширеного естетичного значення, якого в XX ст. набирають поняття “міф” та “міфопоезис” через зв'язок з мистецтвом. Зближення мистецтва та міфу є виправданим завдяки численним генетичним та гомологічним зв'язкам. Однак, слово “міф” у відношенні художньої творчості може вживатися лише в окремих випадках, - наприклад, відносно спадщини Тараса Шевченка, - і з певними застереженнями.

Ірраціональний та трансцендентний, архетип не може бути безпосередньо присутнім в артефактах культури. Він маніфестується в архетипний образ, який, окрім незмінних естетичних прикмет, володіє помітними індивідуальними характеристиками. Це поєднання вічного значення та безлічі сучасних смислів створює надзвичайний “стереоскопічний” ефект. Так, в “Орфеєвому чуді” Лесі Українки архетипний Орфей є водночас конкретною людиною та разом з тим - уособленням музики, мистецтва взагалі.

Архетипні образи в мистецтві часто мають міфологічне походження. Адже міфи, які споконвіку задавали ціннісні координати світовідношення, презентували зразки поведінки, завжди були та залишаються своєрідним банком ідей. Якщо митцю вдається розкрити нумінозний зміст, закладений у “вічному” образі, то архетип працює на автора, підіймаючи його твори від випадкового до необхідного, від окремого до універсального, від минущого до вічного, робить їх класичними, тобто актуальними для будь-якої епохи. Відтак, архетипна символіка дозволяє дивитися на міфологічну та міфологізовану історичну поетику як на першоджерела для вивчення етнопсихології, історії психіки людини та людства.

Прикладом плідного використання архетипного потенціалу міфології є творчість Лесі Українки. Її шедевр, “Лісова Пісня”, стала відтворенням етнонаціонального міфопоетичного універсуму в специфічному варіанті. Космос “Лісової Пісні” розколотий на світ природи та світ людей, причому саме останній, зіпсований цивілізацією, постає “аномальним”. Так могла написати лише людина, що відчула ностальгію за первинним, сакральним. Образ Лукаша як митця (музики), дозволяє наочно прослідкувати, як міфопоетична опозиція: “світ людей - інший світ” може бути конвертована у психологічну опозицію “свідомість - колективне позасвідоме”. Спільними для останніх членів кожної пари протилежностей є такі характеристики, як давність, природність, амбівалентність, творчі потенції тощо. Не дивно, що і в міфопоетичних оповідях, і в теоретичних побудовах “глибинної психології” митець розглядається як той, що стоїть ближче до “іншого” (потойбічного чи позасвідомого), ніж звичайна людина; його притягує до потойбічного, а потойбічне тягнеться до нього.

У четвертому розділі - “Реміфологізація і відтворення архетипів у сучасній художній культурі” - розглядається необхідний для сучасної естетики характер звернення до архетипних мотивів саме в наш час переходу від історії до “метаісторії”. Досліджуються естетичні шляхи зближення міфопоетичної та художньої творчості. У підрозділі 4.1. - “Естетичний зміст реміфологізації культури XX століття”, - відзначається, що тенденція до реміфологізації як повернення до класичних форм міфу чи створення його нової версії, пов'язана з такими актуальними естетичними проблемами, як побудова цілісної картини світобуття і доповнення раціонального пізнання інтуїтивно-почуттєвим. При цьому метою митців є не імітація архаїчних наративів, а звернення до закодованих у міфах інваріантних моделей. Отже, сутність реміфологізації не в реставрації віджилого, а в прориві до трансісторичного.

Протягом останніх двох століть міфологічні інтуїції справили значний вплив на таких видатних діячів європейської культури як Р.Барт, А.Бергсон, Р.Вагнер, А.Камю, Ф.Ніцше, А.Тойнбі, А.Шопенгауер, О.Шпенглер та ін. Величезне місце займають поняття міфу та його похідні в новітній естетиці, мистецтвознавстві, літературознавстві. Міфопоетичною по суті є сама тенденція арт-критики розглядати мистецтво як творення образу світу, а витвір - як Космос-текст.

Значення вивчення міфу в його співвідношенні з мистецтвом підсилюється ростом міфотворчих тенденцій в художній культурі. Яскравим прикладом може бути поява в XX ст. в Україні низки кінофільмів, які представляли суто міфопоетичне бачення світу: “Звенигора”, “Земля” О.Довженка, “Тіні забутих предків” С.Параджанова, де в оригінальній художній формі знайшли своє втілення віковічні духовні проблеми українського етносу. Підвищений інтерес до міфології є однією з прикмет постмодернізмі кінця XX - початку XXI століть, про що засвідчила всеукраїнська виставка “Ноїв Ковчег” в Національному музеї образотворчого мистецтва.

Реміфологізація добре помітна у найрізноманітніших напрямках мистецтва, від авангарду до масової культури, від соцреалізму до віртуальної реальності. Цей ренесанс міфопоетики завдячує притаманному людині позасвідомому прагненню до нумінозного, “духовному голоду”, викликаному секуляризацією та раціоналізацією культури. Міф, чи міфоподібні конструкти в художніх творах мають повернути людині цілісність, самоцінність, космічне значення, а отже, мистецтво розглядається вже не як “розкіш”, а як засіб духовного виживання людства.

У підрозділі 4.2. - “Місце і роль архетипів у реміфологізації культурного тексту” - естетичні особливості реміфологізації розглядаються на прикладі масової культури, яка подає архетипні образи в концентрованому вигляді. Чи не найбільші естетичні потенції для створення нео-міфу має фантастика, особливо фентезі, типовим для якої є перенесення дії у певний паралельний світ. Головним у такому виборі є не стільки втеча від дійсності, скільки пошуки “справжньої”, сакральної реальності; недарма в культових “Хроніках Ембера” Р.Желязни йдеться про країну-архетип, відбитками якої є всі інші. Адже кращі зразки жанру ставлять актуальні для людства проблеми навіть гостріше, ніж реалістична література, оскільки універсальні колізії виступають тут нічим не замаскованими і не редукованими.

Архетипна символіка може існувати на різних рівнях тексту: “профанічному” (сюжет, психологічні характеристики персонажів, авторські відступи тощо), архетипному, міфологемному та сакральному. Враховуючи це, можна виокремити такі шляхи міфопоетичного насичення тексту: окремі паралелі; використання типових образів та сюжетів; переказ та обробка класичних тем; діалог та продовження традиційних сюжетів; створення власної нео-міфології, прикладом чого є твори Дж.Р.Р.Толкіна, що стоять у витоків нового пласту культури - так званого “толкінізму”.

Отже, наявність у сучасній культурі міфологічних мотивів є поширеним та закономірним явищем, яке заслуговує детального вивчення. Воно пов'язане зі створенням цілісної картини ціннісно значимого, людяного світу, відмовою від гіпертрофії раціоналізму, формуванням естетично-почуттєвого сприйняття світу, збагаченого досвідом світової і вітчизняної культури та мистецтва.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” (підсумках дослідження) зазначається, що в міфопоетичному світовідношенні архетип розуміється як прецедент-зразок, що мав місце “на початку часів” і визначив естетичний спосіб сприйняття Космосу. Його відтворення чотирма зазначеними способами сакралізує життя традиційного суспільства. Згодом, з диференціацією профанного, сакральне починає виявлятися не в усіх сферах: його успадковують релігія і мистецтво, які, кожний зі свого боку, до наших часів продовжують освячувати людське життя, модернізуючи інваріантні культурні і культуротворчі схеми.

Архетипи, як найзагальніші схеми творчих уявлень, є фундаментальними матрицями духовності. Вони впливають на соціальне життя людини, на естетичні сенси і образи культури, лежать в основі художніх структур. Вони ж є джерелами усіх наймогутніших ідей - естетичних, релігійних, наукових, філософських, етичних тощо.

Таким чином, усі формотворення духовної культури можна визначити як відтворення архетипу, прадавньої духовної форми, яка реактуалізується в естетичному процесі. Відтворення архетипних образів значно підвищує естетичну і художню цінність творів, оскільки долучає реципієнта до вічних життєвих істин, до софійності культури, до єдності істини - добра - краси.

Подальше вивчення цієї проблематики дозволить розкрити сутність таких складних культурних утворень, як міфопоетична та художня творчість, природа архетипу, міфу, реміфологізації, роль та місце елітарного і масового мистецтва та інших феноменів, що має значення не тільки для естетики, але й для історії культури, мистецтвознавства, релігієзнавства, порівняльної міфології, психології та інших сфер гуманітарного знання.

ПУБЛІКАЦІЇ

філософський архетип міфологічний творчість

Колесник О.С. Фантастика та міфологія: (За матеріалами кельтської традиції) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. Випуск ІІІ. - К., 1999. С. 217 - 229. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Поет та відтворення архетипу у міфопоетичному світовідношенні // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / Відп. ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К., 2000. - С. 123 - 131. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Спроба порівняльного аналізу деяких архетипів кельтської та давньоіндійської культур // Києво-Могилянська академія. Наукові записки. Том 18. - К., Видавничій дім “KM Academia”, 2000. - С. 41- 46. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Деякі напрямки реміфологізації фантастики 20 століття (за матеріалами кельтської традиції) // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 9. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С. 198 - 212. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Михайло Грушевський як дослідник міфопоетичного світовідношення // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2001. - № 3 (39). - С. 74 - 78. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. “Чернігівський Звір” як уособлення міфопоетичного Космосу // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2001. - № 6 (42). - С. 13 - 18. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Кельтские архетипы в ономастике и топонимике // Мова та культура. Матеріали 6-ї міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1999. - С. 212-222. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Символика архетипов культуры в поэзии Зинаиды Гиппиус // Творчість Зінаїди Гіппіус в контексті культури Срібного Віку. - Дрогобич, 1999. - С. 107-112. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Мотив абсурда в искусстве как преодоление культурных стереотипов // Людина: дух, душа, тіло. Матеріали 3-ї науково-практичної конференції. Сумський державний університет, 15-16 квітня 1999 року. - Суми, 1999. - С. 48 - 50. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Архетипи вибору у європейських народів та українська перспектива // Демократичний вибір як філософська і соціально-політична проблема. - Чернігів, 1999. - С. 16 - 27. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Концепція архетипу в східнохристиянській традиції // Християнство: контекст світової історії і культури / Ред. кол. А.М.Колодний, П.Л.Яроцький. - К,: Гнозис, 2000. - С. 176 -182. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. До питання про символічну інтерпретацію міфології // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Серія “Філософські науки”. Випуск 8. - Чернігів: ЧДПУ, 2001. - С. 11 - 19. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. До питання про типологію абсурду в міфології та мистецтві // О природе смеха. Сборник научных трудов. Выпуск 3. // Отв. ред. Н.А.Иванова-Георгиевская. - Одесса, 2002. - С. 212 - 217. - 0,5 д.арк.

Колесник О.С. Аналітична психологія як методологія аналізу міфопоетичної символіки в літературі (на прикладі творчості Лесі Українки). // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Серія “Філософські науки”. Випуск 14. - Чернігів: ЧДПУ, 2002. - С. 93 - 98. - 0,5 д.арк.

Размещено на Allbest.ru