Музичний естезис в контексті концепції діалогу культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

УДК 7.01: 7.03.78.01

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Музичний естезис в контексті концепції діалогу культур

Спеціальність 09.00.08 - естетика

Капічіна Олена Олексіївна

Луганськ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі світової філософії та естетики

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор, віце-президент Європейської Академії проблем людини Суханцева Вікторія Костянтинівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Петров Юрій Васильович, Інститут муніципального менеджмента та бізнесу, завідувач кафедри Заслужений діяч мистецтв України,

кандидат філософських наук, доцент Макаренко Герман Георгійович, Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, доцент

Провідна установа:

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, відділ філософії культури, етики та естетики, м. Київ

Захист відбудеться 29.01.2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.05 в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а.

Автореферат розісланий 20.12. 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент В.Д. Ісаєв

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Поняття музичного естезису є одним з унікальних понять сучасної філософсько-естетичної думки. Воно об'єднує філософсько-естетичну та музикознавчу проблематику і синтезує у собі теоретичні знання із галузі філософії, естетики та теорії мистецтва. Дослідження цієї своєрідної категорії дозволяє вирішувати ряд загальнокультурних проблем сучасності, здійснювати міждисциплінарний підхід до суто музикознавчих та загальнокультурних проблем.

Музичний естезис як самостійний тип самоцінної цінності є феноменом культури. Він є специфічною субстанцією естетичної насолоди буттям музики, що зароджується у свідомості людини. Музичний естезис як певна форма інтерсуб'єктивності у культурі особистості є носієм і предметом естетичного діалогу. Це та "крапка поєднання" людини і культури, що надає культурі суб'єктивно-особистісного змісту. Музичний естезис є універсальною умовою соціокультурного буття музики, завдяки якому людина стає спроможною розуміти іншу людину, розуміти мистецтво і культуру взагалі. Функціонування музичного естезису у соціокультурному середовищі обумовлює процес виховання, що ґрунтується на емоційно-чуттєвих структурах особистості.

Формування музичного естезису у процесі естетичного виховання висуває головну ціль - розуміння людиною культури. Тому дослідження діалогічної природи та онтологічних основ проблеми музичного естезису дозволяє визначити шляхи розробки більш ефективних методів музичного виховання, спрямованих на формування естетичної культури особистості. Такого роду виховання стає утворенням культури на новому, індивідуально-особистісному рівні. Саме цього прагне сучасна теорія виховання. Тому проблема музичного естезису виявляється однією з актуальних проблем сучасної філософсько-естетичної науки, що утримує у собі значний теоретичний та практичний потенціал.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Досліджувана проблема не була достатньо опрацьована у вітчизняній та зарубіжній філософсько-естетичній літературі. Це пояснюється її міждисциплінарним характером. Аналіз проблеми музичного естезису в контексті концепції діалогу культур проводиться на основі синтезу філософсько-естетичного та мистецтвознавчого аналізу буття музики. Дисертант спирається на досвід теоретичного осмислення сучасної соціокультурної ситуації, зокрема, ситуації ПОСТ-культури, в творах В. Бичкова, В. Івбуліса, А. Мігунова, де здійснюється комплексний аналіз динаміки сучасних процесів у культурі та мистецтві. Усвідомлення естетичних засад музичного мистецтва сучасності відбувається завдяки працям Т. Адорно, Я. Ксенакиса, Г.Маркузе, К. Штокхаузена. Але дослідження сучасного музичного мистецтва не можливо поза межами загального філософсько-естетичного процесу, що відбувався у XX - поч. ХХІ століття. Звідси виникає необхідність аналізу найбільш впливових проявів "культурної рефлексії", яка зумовлює філософсько-естетичний аспект дослідження. Твори Р. Барта, М. Гайдеггера, Е. Гуссерля, Ж. Дерріда, А. Камю, Ж.-П. Сартра, К. Ясперса, становлять джерелознавчу базу цього дослідження, дозволяють аналізувати сучасні провідні напрямки філософсько-естетичної думки.

Окремим напрямком дослідження, яким зроблено плідний внесок в опрацювання теми, виявляється концепція діалогу культур. Діалогіка виступає як фундаментальна основа дослідження музичних процесів, тому особливу увагу дисертанта привернули монографії Л. Баткіна, М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бубера, в яких обумовлюється актуальність та необхідність дослідження діалогіки як суттєвої характеристики людського буття.

Основним поняттям дисертаційного дослідження є "музичний естезис". Вперше це поняття було сформульовано у філософсько-феноменологічній концепції Р. Тельчарової, але початкові ідеї цієї проблеми присутні у культурологічній концепції художнього моделювання Ю. Афанасьєва та у феноменолого-музичній теорії В. Бабушкіна.

Проблема музичного естезису виникає на рівні осмислення філософії, естетики та теорії мистецтва. Для свого розв'язання ця проблема потребує аналізу низки філософсько-естетичних проблем, пов'язаних з діалектичним розвитком складових музичного естезису, тобто його структурою. Існує три актуальних стана музичного естезису: об'єктивний, суб'єктивний та інтерсуб'єктивний, тому дисертант розглядає діалектику взаємодії існуючих станів музичного естезису, застосовуючи методи феноменолого-екзистенціального та онтологічного аналізу.

Аналізуючи проблему музичної мови та музичного твору (як об'єктивного стану музичного естезису), дисертант спочатку звертається до праць у галузі музичної естетики, а саме Б. Асаф'єва, В. Бобровського, Ю. Кремльова, Л. Мазеля, В. Медушевського, Є. Назайкінського, С. Скребкова, В. Смирнова, А. Сохора, Т. Чередниченко, В. Цуккермана, Ю. Холопова, В. Холопової, Н. Шахназарової. Надалі, виявляючи недостатність музично-естетичного досвіду, дисертант звертається до методів філософського аналізу проблеми мови. Філософія мови осмислюється під впливом творів засновників цього напрямку (В.фон Гумбольдта, Г. Гадамера, М. Гайдеггера, Ю. Лотмана). Проблема музичного твору як цілісної системи й логіко-діалогічної єдності досліджується завдяки працям О. Лосева, Ю. Петрова, В. Суханцевої.

Для розкриття проблеми музичного сприйняття та інтерпретації (як суб'єктивного стану музичного естезису) дисертант особливу увагу приділяє працям К. Дальхауза, М. Дюфренна, М. Мерло-Понті.

Оскільки центром уваги дисертанта є музичний естезис, необхідно було зазначити поле його соціального функціонування (як інтерсуб'єктивного стану). В рамках цього було здійснено теоретичний аналіз проблеми виховання, але не з позицій педагогіки (як це загально прийнято), а з філософсько-естетичної точки зору. Особлива увага приділена сучасним дослідженням у галузі філософії освіти (В. Андрущенко, А. Брудний, Л. Буєва, Е. Гусинський, В. Кремень, С. Курганов, О. Михайлов, А. Огурцов, В. Розін, Ю. Турчанінова, В. Штирьов), а також естетичного і культурного виховання (В. Іванов, А. Комарова, А. Костюк, В. Мазепа, В. Малахов, В. Матоніс, О. Селезньова, Г. Тарасов). Філософсько-естетичний аспект дослідження проблеми ґрунтується на ідеях, сформованих під впливом праць класиків філософської та естетичної думки минулого (Ф. Аквінський, Аристотель, Г. Гегель, І. Гердер, І. Кант, С. К'єркегор, Ф. Ніцше, Ф. Шеллінг, Ф. Шиллер, Ф. Шлегель, А. Шопенгауер).

Особливу увагу дисертант приділяє сучасним теоріям та методикам виховання. Теоретики американської школи (Ч. Леонгард, Б. Реймер, Д. Сміт, Р. Хаус), що синтезували музично-педагогічні та філософсько-естетичні ідеї, розробили цілісну філософсько-естетичну (феноменологічну) методологію музичного виховання особистості.

Проблема виховання як герменевтичного аспекту актуального буття музичного естезису розгортається в контексті проблеми діалогу, тому дисертант звертається до праць Л. Вигодського та В. Зінченко, в яких розробляється концепція онтології особистості, психології розвитку та формування культурної особистості на основі філософії діалогу (концепція М. Бахтіна ). Синтезуючи філософсько-естетичний, культурологічний, психолого-педагогічний з музикознавчим аналізом, дисертант опрацьовує проблему та доводить її практичне значення.

Мета і завдання дисертаційного дослідження полягає у філософсько-естетичному та культурологічному аналізі музичного естезису.

Досягнення поставленої мети визначається вирішенням конкретних дослідницьких завдань:

? визначити основні тенденції сучасного філософсько-естетичного процесу в усвідомленні феномену ПОСТ-культури;

? з'ясувати особливості естетичного аспекту діалогу культур як діалогу творів культури;

? розкрити сутність музичного естезису в діалектиці музичної мови і твору як логіко-діалогічної єдності;

? проаналізувати проблему музичного твору як об'єкт-суб'єктного буття музичного естезису;

? дослідити сутність музичного виховання в контексті проблеми інтерсуб'єктивності музичного естезису;

? довести, що музичний естезис є універсальною умовою соціокультурного буття музики.

Об'єктом дослідження є філософські, естетичні та художні засади існування музики в контексті культурного буття.

Предметом дослідження виступає поняття та сутність музичного естезису в його діалогіко-культурній самовизначеності.

Теоретико-методологічною основою дослідження служить встановлення зв'язку філософсько-естетичних узагальнень з мистецтвознавчими принципами музики. Аналізуючи проблему музичного естезису, дисертант спирається на феноменологічний та екзистенціальний методи дослідження, що надає змогу визначити генезисні основи та механізми існування музичного естезису. Досліджувана проблема пов'язана з широким спектром філософських, естетичних та музикознавчих напрямків: онтологією, феноменологією, екзистенціалізмом, структуралізмом, аксіологією, герменевтикою, філософією освіти та виховання, мистецтвознавством та теорією музики. Слід зазначити, що фундаментальною теоретико-методологічною основою поєднання цих напрямків виступає діалогіка, яка синтезує у собі філософсько-естетичні та мистецтвознавчі проблеми.

На формування концептуальної позиції автора дисертації щодо проблеми дослідження, а саме проблеми музичного естезису, вплинули сучасні тенденції багаторівневості підходів до проведення дослідження, а також прагнення з'ясувати природу мистецтва крізь призму людської свідомості та переживання.

В контексті категоріальної системи естетики розглянуто такі поняття, як музичний естезис, музична мова, музичний твір, музична цінність, музичне розуміння, ритмо-інтонаційний комплекс, екзистенціал, інтерсуб'єктивність, естетико-культурне спілкування, діалог культур, музичне сприйняття, інтерпретація, ПОСТ-культури.

Наукова новизна дослідження полягає в цілісному й системному аналізі суті та специфіки, структури та форм існування музичного естезису в контексті культурного буття. Дисертантом обґрунтована концепція діалогу культур, як фундаментальна основа музичних процесів. Враховуючи історичний досвід теорії музики, дисертант акцентує свою увагу на філософсько-естетичних та культурологічних основах функціонування музики.

Наукова новизна дисертаційного дослідження відбивається у певних положеннях, що виносяться на захист:

? проаналізована сутність проблеми діалогу культур у філософсько-естетичній думці ХХ-поч. ХХІ століття та обґрунтована значущість діалогіки для сучасного світу ПОСТ-культури;

? доведено, що музичний естезис як феномен культури є формою естетичного діалогу, що здійснюється на рівні "Індивід-Культура" в контексті діалогу культур, де остання об'єктивується у творі як єдності культурного буття та персоналізується у окремій особистості;

? з'ясовано, що актуальне буття музичного естезису відбувається завдяки діалектичній взаємодії трьох його актуальних станів: об'єктивного, суб'єктивного та інтерсуб'єктивного, де музичний твір - це об'єктивована форма існування музики, а музична мова виступає як логіко-діалогічна єдність, суттєва спільність, що функціонує у просторі загальнокультурної символіки;

? встановлено, що суб'єктивний стан музичного естезису актуалізується як сприйняття та осмислення музики музичною свідомістю; остання розглядається як структура інтенціональних екзистенціально-феноменологічних переживань, де суб'єктивується музичний сенс і здійснюється процедура музичного розуміння;

? обґрунтовано, що музичне виховання є інтерсуб'єктивною формою музичного естезису, а в основі діалектики цілісного музично-естетичного відношення лежить динаміка переходу загальних музично-естетичних почуттів з протопонятійної стадії музичної свідомості, крізь редукцію у область "чистої" музичної свідомості, відокремлення музично-естетичних почуттів від інших, а також поєднання і конституювання музично-особистісних структур в музичному естезисі;

? доведено, що в генезисній основі музичного естезису лежить синтез "чистого" музичного буття і суб'єктивно-особистісного людського буття, а носієм музичного естезису у музиці є ритмо-інтонаційний комплекс - РІК (термін В. Суханцевої), тому універсальною умовою соціокультурного буття музики виступає онтологічна єдність музичного естезису і РІКа, тобто естетичного сприйняття і музичної мови;

? обґрунтовано, що музичне виховання, в основі якого лежить екзистенціально-феноменологічне сприйняття та усвідомлення музичного твору, повинно поєднувати філософсько-естетичну методологію та музично-педагогічну практику і ставити своєю метою досягнення розуміння в діалозі "Індивід-Культура".

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у визначенні і осмисленні проблеми музичного естезису в контексті концепції діалогу культур. Аналіз структури та форм існування музичного естезису дозволяє сформулювати науково-методичні засади музичного виховання, спираючись на філософсько-естетичну теорію. Зв'язок феноменологічної методології з естетико-музикознавчими теоріями дозволяє розробити новий підхід до проблеми музичного виховання, а саме - орієнтувати його на емоційно-особистісну взаємодію, діалог між індивідом і музичною культурою. Музика перетворюється у "нерв контактності", "крапку поєднання" людини з людиною, і ширше, людини з Культурою. Музичне виховання розглядається як естетико-культурне спілкування, як діалог, що відбувається на основі емоційних структур музичного сприйняття, спроможний зворушити індивідуально-особистісну сферу людини, інтимну сферу людської душі. Методологія формування музично-естезисного відношення виявляється сьогодні перспективним, потужним та впливовим засобом музичного виховання як процесу формування культури особистості.

Практичне значення проведенного дослідження полягає у тому, що воно встановлює зв'язок філософсько-естетичної теорії з практикою музично-естетичного виховання. Результати виконаної роботи можуть бути використані фахівцями з культурології, філософії, естетики, музикознавства та педагогіки. Крім того, дослідження дає змогу розробляти нові лекційні курси з естетики, культурології та методики музичного виховання для студентів гуманітарних вузів.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення й висновки дисертації були апробовані у виступах, повідомленнях та тезах наукових доповідей на:

? 6-й Міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як свобода творчості", Національний технічний університет України, Київський політехнічний інститут, Факультет соціології (Київ, 2001 р.);

? Науково-методичній конференції "Проблеми гуманізму і освіти", Вінницький державний технічний університет (Вінниця, 2002 р.).

Матеріали дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри світової філософії та естетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, у доповідях на Днях науки, що проводилися у Луганському педагогічному університеті (квітень 1999 р.), у Східноукраїнському національному університеті (квітень 2003 р.).

Головні положення дисертаційного дослідження були опробовані під час семінарських занять з курсів "Історія естетики", "Основи естетики", "Етика та естетика", "Філософія" у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля у 2000-2003 рр.

Основні положення та висновки дисертації відображені у 7 публікаціях.

Структура дисертації обумовлена та визначена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмету дослідження,а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (шести підрозділів), висновків та списку використаних джерел (140 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації становить 174 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, виявляється ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, з'ясовуються питання теоретичного й практичного значення роботи, відображається апробація результатів дослідження.

Перший розділ - „Проблема діалогу культур у філософсько-естетичній думці XX сторіччя” - складається із двох підрозділів, присвячений філософському обґрунтуванню концепції діалогу культур та аналізу особливостей сучасної філософсько-естетичної думки.

У першому підрозділі - „Філософсько-естетична думка XX - початку XXI сторіччя (до проблеми ПОСТ-культури)” - визначається методологія дослідження і формулюється суть предмету дослідження. Обґрунтовується необхідність застосування поняття „ПОСТ-культури”, що розроблено в концепції В. Бичкова. Дисертант розглядає та диференціює панораму філософсько-естетичних напрямків та течій сучасності. Значна увага приділяється екзистенціальному крилу філософської думки. Праці М. Гайдеггера, А. Камю, С. К'єркегора, Ж. Сартра, К. Ясперса значно вплинули на формування авторської концептуальної позиції. Теорія екзистенціалізму виявилась однією з фундаментальних щодо предмету дослідження - поняття „музичного естезису”. Дисертант розглядає напрямок структуралізму як опонуючий екзистенціалізму і встановлює концептуальні особливості та витоки суперечності цих напрямків. Екзистенціалізм та структуралізм існують у сучасній культурі як антиномічні, але водночас складають єдність протилежностей, роздвоєння єдиного культурного процесу.

Теоретико-методологічні основи постструктуралізму як теоретичного руху другої половини XX сторіччя дисертант розглядає, спираючись на праці Д. Дельоза, Ж. Дерріда, Ж.-Ф. Ліотара. Зміни у духовній культурі, поглиблення процесу дегуманізації, потужний розвиток техногенної цивілізації та інше - все це характерні особливості існування сучасної людини. Теорія постструктуралізму розуміється як методологічна основа постмодерністської художньої практики, тобто сучасного мистецтва. Спираючись на праці В. Бичкова, В. Івбуліса та А. Мігунова, дисертант визначає головні риси та естетичні принципи сучасних арт-практик та окремих напрямків мистецтва ПОСТ-культури.

Особливу увагу автор приділяє дослідженню сучасного музичного мистецтва. В дисертації зазначається, що специфічними особливостями сучасного музичного мистецтва є: по-перше, повне відмовлення від традиційних принципів творчості; по-друге, поворот від суб'єкта до об'єкту, тобто від суб'єктивного змісту музичних творів до появи культу тексту та „обречовненої” музики; по-третє, заміна музичної динаміки (становлення музики у часі) -статикою, що веде до перетворення музичного виконання у механічне відображення тексту у часі („людяний” час музики перетворюється у „речовий” час ПОСТ-культури). Тобто авангардні експерименти сучасної музики відбивають характерні особливості мистецтва ПОСТ-культури у цілому, але у своїх граничних проявах музика намагається заперечувати, „розбивати кайдани” існуючої бездуховної реальності. Музика має комунікативну природу, онтологічною основою її є діалог, тому музика виявляється специфічною межею, крапкою діалогу та взаєморозуміння людини і культури.

У другому підрозділі - „Діалог культур як діалог творів культури (естетичний аспект)” - зосереджується увага на концепції діалогу культур. Філософія діалогу, згідно дослідженню, розробляється теологічним та екзистенціально-феноменологічним крилом сучасної філософії. При розгляді праць засновників діалогічної філософії особлива увага приділяється концепціям М. Бахтіна (філософія діалогу, філософія вчинку, концепція діалогу „ціннісних світів”), В. Біблера (філософія діалогу культур як діалогу логік), Л. Баткіна (концепція історичної сутності діалогу). В дисертації зазначається, що діалог культур може бути зрозумілим як діалог творів культури, тобто Культура - це єдиний Твір, форма початку буття, що „застигла”. Спілкування у культурі є спілкування на основі твору. Такім чином, естетичний аспект діалогу культур відбивається у об'єктивації та персоналізації діалогічних відношень, тобто діалог культур розуміється як діалог творів культури, що розкривають свій зміст крізь спілкування особистостей: діалог Культур - діалог Творів - діалог Особистостей.

Дисертант зазначає, що музика виявляється моделлю діалогу, і проблема діалогу культур в естетичному аспекті її розуміння перетворюється у проблему музичного діалогу або музичного спілкування. Наводяться приклади, де музика стає діалогом-сповіддю, аналізуються різноманітні модуси музичної сповіді-діалогу: у західноєвропейській, російській та українській музичній культурі (праці М. Уварова).

Узагальнюючи матеріал першого розділу, дисертант підкреслює, що діалог культур в естетичному аспекті розуміється як діалог творів культури, персоналізованій у рівень діалогу особистостей. При цьому, музика виступає моделлю діалогу культур, а носієм діалогічної сутності музики виявляється музичний естезис, який поєднує у собі суб'єктивний людський сенс музики з об'єктивним (твір, мова).

Другий розділ - „Музика: мова і твір як логіко-діалогічна єдність (до проблеми музичного естезису)” - складається з двох підрозділів, присвячений аналізу сутності, структури та механізму функціонування самого явища музичного естезису.

У першому підрозділі - „Філософсько-естетичні передумови дослідження проблеми музичної мови” - дисертант, аналізуючи структуру музичного естезису, зупиняється на об'єктивному стані музичних явищ, яким є музична мова та твір. Слід зазначити, що проблема музичної мови, як виявилось у дослідженні, має глибокі онтологічні корені, але у сучасній науковій думці з позицій філософсько-естетичної науки практично не вивчалася, частіше вона була темою дослідження теорії музики. Тому дисертант зробив спробу встановити зв'язок між філософією мови, що розроблялася у працях Г. Гадамера, М. Гайдеггера, В. фон Гумбольдта, Ю. Лотмана, і теорією музикознавства. Онтологізуючи мову, філософи вважають її „Домом буття” (М. Гайдеггер ), а людина існує лише у просторі мови. Мистецтво виявляється специфічною мовою, в художньому творі реалізується художня модель світу, модель, яка ґрунтується на діалогічних співвідношеннях. Тому явище музичної мови зазначається як логіко-діалогічна єдність.

Дисертант доводить логічну і діалогічну сутність музики. Завдяки концепціям О. Лосева та В. Суханцевої автор досліджує проблеми музичного часу, музичного становлення, ритмо-інтонації як суттєвих чинників музичного твору.

У другому підрозділі - „Музичний твір у діалектиці об'єкт-суб'єктного буття музичного естезису” - музичний естезис розглядається у діалектиці свого існування.

Дисертант визначає, що музичний естезис існує не лише в об'єктивному стані (музичний твір, мова): музика інтерпретується, виконується і сприймається слухачами, переживається у свідомості людини. Тому існують ще два рівня музичного естезису: суб'єктивний та інтерсуб'єктивний.

Аналізуючи суб'єктивний рівень музичного естезису, дисертант зупиняється на проблемах інтерпретації музичного твору та естетичного сприйняття-переживання музики. В роботі зазначається, що музичне сприйняття носить феноменолого-екзистенціальний характер, тому діалектика існування музичного естезису розкривається завдяки аналізу рівнів та актів музичної свідомості. Перший, протопонятійний рівень є абстрагованим від особистих інтересів та спрямованим сприйняттям музичного твору. Другий рівень - це рівень „чистої свідомості”, „чистої суб'єктивності”, коли вся увага спрямована на акти музичної свідомості. Слід зауважити, що феноменологічний аналіз музичної свідомості здійснюється завдяки методу редукції та першої її операції - „епохе”. Третій рівень активності музичної свідомості характеризується виділенням музичного ейдосу твору в єдності з суб'єктивною інтенціональністю, тобто це рівень інтенціональності музичної свідомості, який повертає нас із „чистої свідомості” до об'єкту. Четвертий рівень у діалектиці музично-естетичного відношення зв'язаний з феноменологічним конституюванням, а саме, - з переходом від об'єктивного до суб'єктивного, поєднанням їх в інтерсуб'єктивності. Це рівень, на якому музична свідомість здійснює синтетичну діяльність, завдяки якій ми сприймаємо музичний твір як ідентичний йому самому, твір, наповнений суб'єктивним змістом. Тільки цілісність всіх цих рівнів існування музично-естетичного відношення сприяє усвідомленню та розумінню музики індивідом, знаходженню свого суб'єктивного змісту у музиці та в цілому, у житті.

Узагальнюючи матеріал другого розділу, дисертант зазначає, що діалектика суб'єкт-об'єктного буття музичного естезису з точки зору філософської рефлексії (а саме, феноменолого-екзистенціального та онтологічного аналізу) припускає діалектику цілісного музично-естетичного сприйняття-відношення, в основі якого лежить динаміка переходу від загальних музично-естетичних почуттів, крізь редукцію у сферу „чистої” музичної свідомості та виділення суто музично-естетичних почуттів, до конституювання та синтезу музичних і антропологічних структур у музичному естезисі. Тому музичний естезис розуміється як інтерсуб'єктивне усвідомлення музики людиною, як інтерсуб'єктивна цілісність, що містить у собі екзистенціально-феноменологічні та семантико-виражальні сфери музичної культури.

Третій розділ - „Музичне виховання як інтерсуб'єктивна форма музичного естезису” - складається з двох підрозділів, присвячений аналізу проблеми музичного виховання та доказу універсального характеру музичного естезису у соціокультурному бутті музики.

У першому підрозділі - „Музичне виховання як естетико-культурне спілкування” - дисертант розглядає проблему музичного виховання з філософсько-естетичних позицій та доводить, що поєднання філософсько-естетичної (а саме, феноменологічної) методології з музично-педагогічним процесом дозволяє оптимізувати, зробити більш ефективним, процес музичного виховання як формування культури особистості.

Виявляється, що процес музичного виховання є інтерсуб'єктивним процесом діалогічних відношень, крім того, це форма діалогу у культурі. Тому дисертант доводить, що музичне виховання виявляється процесом естетико-культурного спілкування. Естетико-культурне спілкування є форма діалогу у культурі, що поєднує у собі два рівня: естетичний та художній. Естетичне спілкування обумовлює екзистенціально-феноменологічний рівень сприйняття людиною світу, це емоційно-інтелектуальна взаємодія суб'єкта з естетичним об'єктом, ціллю якої виявляється передача естетичної інформації. Художнє, як більш специфічне, спілкування існує як основа спілкування з мистецтвом (у тому числі і з музичним).Тому зазначається, що музичне виховання може бути зрозумілим як естетико-культурне спілкування, воно ґрунтується на емоційних структурах музичного сприйняття та несе естетико-культурну інформацію. Таке спілкування спроможне залучити особисто-індивідуальну сферу людини, забезпечити діалог людини з Культурою. Обґрунтовується, що саме крізь музику як сферу культурного діалогу, сферу естетичної цінності можливо досягти головної мети виховання: розуміння себе, розуміння іншого, розуміння культури; тобто формування культурної особистості.

У другому підрозділі - “Музичний естезис як універсальна умова соціокультурного буття музики” - доводиться універсальність явища музичного естезису. Дисертант розглядає генезисні основи музичної мови як об'єктивного стану музичного естезису та суб'єктивного сприйняття, діалектична взаємодія яких народжує інтерсуб'єктивне або соціокультурне буття музики. Виявляється, що єднання емоції та інтонації закладено у генезисній основі музичної мови і людського сприйняття. При послідовному розгляданні дисертант виявляє вертикальну структуру, фундаментом якої є феномен архетипової чуттєвості. Остання фіксується у праісторичній емоції та результується у родовому знаку. Ця структура виявляється фундаментом людського сприйняття музики, емоційно-чуттєвого переживання її у людській свідомості.

Дисертант показує, що у генезисі музичної мови закладена специфічна музична структура, яка кристалізується у вигляді ритмо-інтонації або ритмо-інтонаційного комплексу (РІКу). РІК виявляється фундаментальною змістовною спільністю музичного потоку у його реально існуючому бутті. Зазначається, що поняття музичного естезису та РІКу генетично пов'язані одне з одним: оскільки РІК виявляється носієм музичного естезису, завдяки йому у музиці існує музичне сприйняття, естетичне переживання, тобто музичний естезис. РІК - це універсальна можливість, втілена у явищі музичного естезису, зрозумілості та доступності музики кожній окремій людині. Він, що виростає з музичної архетиповості, „витягує” за собою не тільки сферу архетиповості (архетипова чуттєвість, праісторична емоція, родовий знак), але й „все” культури та людського буття, тобто з людської повсякденності, суто буття особистості - загальнозначущі емоційно-психологічні та культурні стани (екзистенціали людства).

Узагальнюючи матеріал третього розділу, дисертант зазначає, що музичний естезис дійсно виявляється універсальною умовою соціокультурного буття музики, яке об'єктивується та набуває свого соціофункціонального змісту у процесі музичного виховання. Процес музичного виховання на основі формування музичного естезису виявляється ефективним шляхом розуміння музики, її усвідомлення та переживання. Формуючи музичний естезис, можливо з повсякденних почуттів та знань особистості формувати загальнолюдські естетико-культурні цінності, формувати у людини людяність. Музичний естезис - це унікальна здібність людини сприймати, переживати та розуміти музику (і Культуру в цілому ), що закладена у самій сутності людської природи.

У висновках дисертації сформульовано загальний підсумок дослідження та окреслено перспективи подальшої розробки проблеми.

1. У філософсько-естетичній думці ХХ сторіччя відображені характерні особливості існування та розвитку ПОСТ-культури, тобто епохи глобального переходу, епохи, в якій відсутній її головний „нерв” - духовність та людяність. Музичне мистецтво в контексті ПОСТ-культури у повній мірі відбиває суперечність сучасної реальності, відчуженість та самотність людини ПОСТ-культури. Подолання кризи сучасної культури та мистецтва можливо лише на основі діалогічного розуміння „Індивід - Індивід” та „Індивід - Культура”. Тому філософія діалогу культур виявляється базовою у науково-методологічних пошуках основ цілісного існування людини у сучасному світі, подолання відчуженості соціального буття.

2. У естетичному аспекті діалог культур може бути зрозумілим як діалог творів культури. Предметною основою культури виявляється єдиний Твір як неподільна одиниця нескінченного культурного буття. Твір розкриває сутність та цінність культури як діалогу особистостей. Тобто культура не тільки об'єктивується у єдиному Творі, а й персоналізується у кожній окремій особистості. Музичний естезис як феномен культури є форма естетичного діалогу, який відбувається між індивідом і культурою у контексті діалогу культур.

3. Музичний естезис - це форма естетичного діалогу, що існує у контексті діалогу культур. Актуальне буття музичного естезису відбувається завдяки діалектичній взаємодії трьох його актуальних станів: об'єктивного, суб'єктивного та інтерсуб'єктивного. В основі діалектики цілісного музично-естетичного відношення лежить динаміка переходу музично-естетичних почуттів з протопонятійної стадії музичної свідомості, крізь редукцію у сферу чистої музичної свідомості, до конституювання музично-особистісних структур у музичному естезисі. Тому діалектика об'єкт-суб'єктного буття музичного естезису відбувається у інтерсуб'єктивному стані, у діалогічній взаємодії людини і музики.

4. В об'єктивному стані музичний естезис існує у музичному творі, основою якого виявляється музична мова. Музична мова характеризується як логіко-діалогічна єдність і аналізується з філософсько-естетичних позицій. В суб'єктивному стані музичного естезису музика сприймається, усвідомлюється музичною свідомістю, набуває свого розуміння на особистісно-індивідуальному рівні. Музичне сприйняття розуміється як естетичне переживання у музичній свідомості загальнолюдських екзистенціалів. Ціллю музичного сприйняття виявляється музичне розуміння, що існує у формі герменевтичного розуміння. Тому музика набуває особистісну значущість та виявляє свій культурно-естетичний вплив.

5. Соціальне функціонування музичного естезису, його актуальне буття відбувається у процесі музичного виховання, що розуміється як естетико-культурне спілкування. Проблема музичного виховання з точки зору філософсько-естетичної методології обґрунтована необхідністю синтезу музично-педагогічних ідей з філософсько-естетичними, зокрема, із феноменологією музики.

6. Музичний естезис виявляється універсальною умовою соціокультурного буття музики. В генезисній основі музичного естезису лежить синтез чистого музичного буття і суб'єктивного-особистісного людського буття. Носієм музичного естезису у музиці є РІК. Онтологічна єдність людського сприйняття і музичної мови, музичного естезису і РІКа виступає фундаментальною основою та умовою соціокультурного буття музики.

Основні положення дисертації представлено у публікаціях

1. Капичина Е.А. Проблема диалога культур в западной и отечественной философии XX века / Е.А. Капичина // Філософські дослідження: Зб. наук. пр./ Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2000. - Вип. 1.- С. 38-45.

2. Капичина Е.А. Проблема музыкального эстезиса / Е.А. Капичина // Філософські дослідження: Зб. наук. пр. / Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2001. - Вип.2 - С. 285 - 294.

3. Капічіна О.О. Естетично-ціннісний вимір людського буття / О.О. Капічіна // Мультиверсум.Філософський альманах: Зб. наук. пр. / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 28. - К.: Український центр духовної культури, 2002. - С. 128 - 140.

4. Капичина Е.А. Музыка как поле эстетико-культурного общения / Е.А. Капичина // Філософські дослідження: Зб. наук. пр./ Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2002. - Вип. 3 - С. 218 - 226.

5. Капичина Е.А. Проблема понимания в контексте эстетико-герменевтического анализа / Е.А. Капичина // Філософські дослідження: Зб. наук. пр./ Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2003. - Вип. 4 - С. 203-212.

6. Капичина Е.А. Музыкальное общение как диалогическая форма творчества / Е.А. Капичина // Творчість свободи як свобода творчості: Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції. - К. - 2001. - С. 121 - 122.

7. Капічіна О.О. Музичне виховання як естетико-культурне спілкування / О.О. Капічіна // Проблеми гуманізму і освіти: Матеріали науково-методичної конференції. - Вінниця. - 2002. - С. 226 - 230.

Анотація

О.О. Капічіна. Музичний естезис в контексті концепції діалогу культур. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2003.

Дисертант обґрунтовує сутність проблеми „музичного естезису” у контексті його діалогіко-культурної самовизначеності. Досліджуються філософські, естетичні та художні засади існування музики в контексті культурного буття.

У дисертації визначаються основні тенденції сучасного філософсько-естетичного процесу на основі усвідомлення феномену ПОСТ-культури. З'ясовуються особливості естетичного аспекту концепції діалогу культур, де проблема діалогу культур перетворюється на проблему діалогу творів культури.

Дисертант розкриває сутність музичного естезису в діалектиці музичної мови і твору як логіко-діалогічної єдності. На основі розкриття діалектики об'єкт-суб'єктного буття музичного естезису дисертант визначає структуру, механізм функціонування та соціокультурного буття цього явища.

В контексті проблеми інтерсуб'єктивності музичного естезису аналізується проблема музичного виховання. Доводиться, що музичне виховання з позицій філософсько-естетичної методології є процесом естетико-культурного спілкування; обґрунтовується необхідність синтезу музично-педагогічних ідей з філософсько-естетичними, зокрема, із феноменологією музики.

У дисертації доводиться, що музичний естезис виявляється універсальною умовою соціокультурного буття музики, його генетичні основи синтезують чисте музичне буття з суб'єктивно-особистісним людським буттям. Цей синтез виявляється фундаментальною основою соціокультурного існування музики, її впливу на особисту культуру індивіда.

Ключові слова: музичний естезис, діалог культур, ПОСТ-культура, музична мова, логіко-діалогічна єдність, музична свідомість, музичне сприйняття, інтерсуб'єктивність, естетико-культурне спілкування, ритмо-інтонаційний комплекс.

Аннотация

Е.А. Капичина Музыкальный эстезис в контексте концепции диалога культур. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2003.

Диссертант обосновывает сущность проблемы „музыкального эстезиса” в контексте его диалогико-культурной самоопределенности. Исследуются философские, эстетические и художественные основы существования музыки в контексте культурного бытия.

В диссертации выделяются основные тенденции современного философско-эстетического процесса на основе осознания феномена ПОСТ-культуры. Определяются особенности эстетического аспекта концепции диалога культур, где проблема диалога культур выступает в виде проблемы диалога произведений культуры.

Диссертант раскрывает сущность музыкального эстезиса в диалектике музыкального языка и произведения как логико-диалогического единства. Проблема музыкального языка рассматривается не только с позиций эстетической и музыкальной науки, а и с позиций философии языка. Диссертант, опираясь на труды мыслителей этого направления, анализирует онтологические основы музыкального языка. Музыкальное искусство является специфическим языком, художественной моделью мира, которая основана на диалогических отношениях. В диссертации доказывается, что понятие музыкального языка должно рассматриваться как логико-диалогическое единство. Данное понятие способно концентрировать сущность музыкального произведения и языка. На основе раскрытия диалектики объект-субъектного бытия музыкального эстезиса, диссертант анализирует структуру, механизм функционирования и социокультурного бытия этого явления. Философско-естетический анализ уровней музыкального эстезиса выявляет онтологические основы и социальное значение музыкального эстезиса как целостного явления.

В контексте проблемы интерсубъективности музыкального эстезиса анализируется проблема музыкального воспитания. Доказывается, что процесс музыкального воспитания с позиций философско-эстетической методологии является процессом эстетико-культурного общения, и обосновывается необходимость объединения музыкально-педагогических идей с философско-эстетическими, в частности, с феноменологией музыки. Диссертант обосновывает структуру эстетико-культурного общения и доказывает его экзистенциально-феноменологическую и художественно-информативную сущность.

В диссертации доказывается, что музыкальный эстезис является универсальным условием социокультурного бытия музыки, в его генезисной основе лежит синтез чистого музыкального бытия и личностно-субъективного человеческого бытия. Единство эмоций и интонации заложено в генезисной основе музыкального языка и человеческого восприятия. Этот синтез является фундаментом социокультурного существования музыки, ее культурного и воспитательного влияния на индивида.

Ключевые слова: музыкальный эстезис, диалог культур, ПОСТ-культура, музыкальный язык, логико-диалогическое единство, музыкальное сознание, музыкальное восприятие, интерсубъективность, эстетико-культурное общение, ритмо-интонационный комплекс.

Summary

Ye.A. Kapichina. Musical Aesthesis in the Conception Context of Dialogue of Cultures. - Manuscript.

Dissertation on competition for a scientific degree of Philosophy in speciality - 09.00.08 - Aesthetics. - East-Ukrainian National University after V. Dal. - Lugansk, 2003.

The author of the dissertation substantiates upon the problem of 'musical aesthesis' in the context of its dialogical - cultural self - determination. There are investigated the philosophic, aesthetic and artistic fundamentals of music existence in the context of cultural objective reality (being).

In the dissertation there are singled out the main tendencies of contemporary philosophical - aesthetical process on the basis pf realization of the phenomenon of POST-culture. There have been defined the peculiarities of the aesthetical aspect of the conception of the dialogue of cultures where the problem of the dialogue of cultures is represented as the problem of the dialogue of works of culture. (productions of culture)

The author of the dissertation reveals the essence of musical aesthesis in the dialectics of musical language and musical work as logical - dialogical unity. On object - subjective reality of musical aesthesis the author analyses the structure, the mechanism of functioning and sociocultural existence of this phenomenon.

In the context of the problem of intersubjectivity of musical aesthesis the problem of musical education is analyzed. It is proved that the process of musical education from a position of philosophical - aesthetical methodology is the process of aesthetical - cultural intercourse and there has been grounded the necessity of unification of musical - pedagogical ideas with philosophical - aesthetical ideas en particular, with phenomenology of music.

In the dissertation it is proved that musical aesthesis is the universal condition for sociocultural existence of music, in its origin (genesis) basis there is synthesis of pure musical existence and personal - subjective human existence. This synthesis is the base for sociocultural existence of music, its cultural and educational influence on the individual.

Key words: musical aesthesis, dialogue of cultures, POST-culture, musical language, logical-dialogical unity, musical consciousness, musical perception, intersubjectivity, aesthetical - cultural intercourse, rhythm-intonation complex.

Размещено на Allbest.ru