Візуальний переклад літературного тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.08 - Естетика

Візуальний переклад літературного тексту

Савченко Віра Володимирівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії природничих факультетів в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова

Науковий керівник - доктор філософських наук,

професор кафедри мистецтвознавства Інституту післядипломної освіти Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова ОВЧАРЕНКО Світлана Володимирівна

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв БРОВКО Микола Миколайович

- кандидат філософських наук, доцент кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка КУЧЕРЮК Дмитро Юрійович

Провідна установа - Харківський державний інститут мистецтв ім. І.П.Котляревського

Захист відбудеться “5” червня 2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.327.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “23” квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В.Живоглядова

1. Загальна характеристика роботи

візуальний переклад загальноестетичний художній

Актуальність теми дослідження пов'язана з виникненням інтересу у сучасній науці до процесів візуалізації, які сьогодні в багатьох випадках мають експансивний характер щодо вербальних форм пред'явлення інформації. В добу зростання швидкостей візуальні засоби подання інформації, завдяки компактності та чуттєвій переконливості, все частіше визнаються як найкращі. Щодо культури, де впродовж не одного століття слово виконувало головну роль практично в усіх галузях соціального буття, такі зміни без перебільшення можна назвати глобальними. В естетиці вивчення візуальних форм як значущого прояву чуттєвої свідомості набуває все більшого поширення. Важливим аспектом цих досліджень є порівняння зображення зі словом для виявлення специфічності і спільності когнітивних процесів, що ними виражаються.

На сучасному етапі естетико-філософського аналізу проблеми співвідношення вербального і візуального необхідно враховувати прогностичний досвід мистецтва. В ХХ столітті пріоритетні позиції вочевидь відходять від літератури до візуальних мистецтв. Поява фотографії, кіно та телефільмів, а в останній час -- відеопродукції та інших візуально представлених творів мистецтва, ясно розкривають характер і спрямованість руху загальноестетичних процесів та водночас демонструють вірогідний варіант тенденцій розвитку культури в цілому. А втім звернення до сфери художньої творчості дозволяє моделювати процеси співвідношення вербального і візуального не тільки у діахронному аспекті, а й в синхронному плані, наприклад, у розгляді феномену перекладу. Виокремлення взаємовідносин слова та зображення в аспекті художнього перекладу дає можливість аналізувати проблему в гостро поставленому ракурсі, а саме, у такому зв'язку вербального і візуального, де ці обидва компоненти повинні виконувати одне й те саме інформаційне завдання -- виражати більш-менш ідентичний зміст. Це знаходить реалізацію в таких конкретних виявленнях сучасної естетосфери, як у книжкових ілюстраціях, коміксах, екранізаціях літературних творів тощо. Такий ракурс вивчення візуального мислення дозволяє сконцентрувати увагу на розгляді його спільних якостей із вербальним і створює умови щодо вирішення питання про те, чи може зображення заміщати словесно подану інформацію -- роль, до виконання якої візуальне в певній мірі підштовхують тенденції розвитку сучасної культури.

Ступінь розробленості проблеми. Загальноестетичний розгляд проблеми візуального перекладу літературного тексту, що розуміється як процес і результат відтворення у візуальній формі словесно поданої художньої інформації, ґрунтується на міждисциплінарних можливостях естетичного знання. Тобто до аналізу залучається досвід не тільки власне естетики, а й соціальної філософії, гносеології, культурології, лінгвістики, психології, мистецтвознавства тощо. Постановка питання про візуальний переклад літературного тексту базується, перш за все, на традиції порівняльного аналізу вербального і візуального, що отримала більш-менш визначений характер у різноманітних дослідженнях, починаючи з ХХ століття в доробку У. Еко, Д. Б. Зільбермана, Ж. Лакана, М. Г. Маклюена, М. Мерло-Понті, П. О. Флоренського. Контроверза вербальне/візуальне виступає підґрунтям багатьох сучасних концепцій, наприклад, у вітчизняній науці у таких дослідників, як О. Бурова, Ю. Легенький, Т. Орлова, Г. Почєпцов.

Інша грань означеної проблеми пов'язана з питаннями своєрідності художньої творчості як певної форми свідомості. Питання про ментальний статус мистецтва вирішувалось, перш за все, в контексті обговорення загальнофілософської проблеми раціональності, розробка якої є неможливою без класичних праць М. Вебера, Г. Г. Гадамера, Е. Гусерля, М. Хайдеггера, Г. Г. Шпета, К. Ясперса. Некласичні виміри раціональності нерідко будуються на протиставленні науки і мистецтва, що характерно для поглядів багатьох сучасних мислителів і вчених, серед яких Н. С. Автономова, П. П. Гайденко, П. С. Гуревич, І. Т. Касавін, С. Б. Кримський, В. І. Мазепа, В. В. Майков, М. К. Мамардашвілі, С. В. Овчаренко, Б. О. Парахонський, Л. В. Поляков, М. В. Попович, В. Н. Порус, Б. І. Пружинін, Б. Я. Пукшанський, З. А. Сокулер, В. Г. Федотова, П. Фейєрабенд, В. С. Швирьов, О. О. Яковлєв тощо.

В становленні некласичної парадигми раціональності, яка ґрунтується на засадах визнання різноманітності форм розумової діяльності людини, на особливу увагу заслуговує проблематика авербальних форм свідомості, що розглядається в багатьох аспектах. Передусім, це поле когнітивної психології в цілому (Ф. В. Бассін, О. Р. Лурія, А. С. Прангішвілі, А. Є. Шерозія), несловесні компоненти мовлення (К. К. Жоль, А. Т. Кривоносов, О. В. Легостаєва, Б. О. Серебренников), і навіть суто музичні (П. С. Волкова) чи пластичні, наприклад, у танці (І. О. Герасимова), виявлення процесів мислення.

Трактування мистецтва як сфери чуттєвого виявлення розумової діяльності людини бере початок з трактату О. Баумгартена “Естетика”, подальше вивчення художньої творчості як специфічної форми людського світосприйняття знайшло відбиток у доробку Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, Ф. Ніцше, Ф. В. Й. Шелінга, А. Шопенгауера. Сучасні уявлення про особливу природу художнього мислення значно поширились за рахунок праць відомих мислителів ХХ століття -- М. М. Бахтіна, А. Бергсона, Ж. Дерріда, Е. Панофського, О. А. Потебні, З. Фрейда, М. Фуко, К. Г. Юнга тощо. Важливий внесок у розуміння цієї проблематики зробили сучасні українські естетики -- М. М. Бровко, А. С. Канарський, Д. Ю. Кучерюк, О. П. Лановенко, Л. Т. Левчук, В. І. Мазепа, О. М. Петрова, Р. П. Шульга.

Проблема власне візуального мислення була розглянута вперше в руслі психологічних досліджень. У постановці питання кардинально важливими були ідеї Р. Арнхейма, Л. С. Виготського, Дж. Гібсона, С. Л. Рубінштейна. В подальшому вони отримали значну розробку в працях Б. І. Беспалова, Т. Ш. Гагошидзе, В. М. Гордона, Л. Л. Гурової, В. П. Зінченко, О. М. Леонтьєва, О. Р. Лурії, А. А. Люблінської, В. М. Муніпова, М. М. Под'якова, О. Д. Хомської тощо. Філософське усвідомлення проблеми невербального мислення знайшло відбиття у таких авторів, як В. В. Аршавський, В. О. Лекторський, В. С. Ротенберг, А. П. Сабощук. Все це сприяло створенню фундаменту щодо філософсько-естетичного узагальнення проблеми, його значущим проявом можна вважати монографію В. І. Жуковського і Д. В. Пивоварова “Зрима сутність”.

Для більш повноцінного уявлення про характер і особливості візуального мислення враховувався творчий і концептуальний доробок як митців -- О. Бенуа, С. Ботічеллі, Г. Доре, О. Іоселіані, Е. Нєізвєстного, І. Рєпіна, А. Рубльова, А. Тарковського, так і науковців -- семіотиків, мистецтвознавців -- М. Бела, Н. Брайсена, Л. Ф. Жегіна, Б. Кокюли, В. М. Лазарева, Ю. К. Лєкомцева, К. Пейруте, В. А. Плугіна, Л. Прієто, М. М. Пуніна, Тармо А. Пасто, Ф. Тюлермана, Б. А. Успенського, Ж. - М. Флоша, М. Шапіро.

Постановка питання про візуальний переклад літературного тексту тісно пов'язується з дослідженнями перекладу у його традиційному, тобто вербальному, визначенні. Над розкриттям сутності літературно-художнього перекладу розмірковували впродовж багатьох століть вчені-спеціалісти, філософи, митці. Отже, для термінологічного розширення рамок поняття “переклад” велику цінність мають погляди таких “практичних” знавців цього феномену, як М. Т. Цицерон, А. Данте, М. Сервантес, О. С. Пушкін, Б. Л. Пастернак, В. В. Набоков. Вони дають уявлення про складність, вихідну проблемність теоретичного обґрунтування цього явища, про поєднання полярних точок зору в оцінці його суттєвих характеристик. Не менш корисними є роздуми мислителів І. В. Гете, В. Гумбольдта, Х. Ортегі-і-Гасета, Ф. Шлейєрмахера, які поєднували мистецьку практику в руслі художнього перекладу з намаганням його філософсько-рефлексивного усвідомлення.

Для розуміння загальноестетичних та культуротворчих засад літературно-художнього перекладу вагому роль відіграють роботи Л. С. Бархударова, С. Влахова, Н. Л. Галеєвої, І. Лєвого, М. Ляхтеенмякі, І. І. Ревзіна, Я. І. Рецкера, В. Ю. Розенцвейга, С. Флоріна, Г. В. Чернова, А. В. Федорова, О. Д. Швейцера. Праці В. Г. Гака, В. Н. Комісарова, А. Лілової, З. Д. Львівської, А. Поповича виразно репрезентують напрямок структурного розуміння процесу перекладу, що став однією з підвалин для розповсюдження поняття художнього перекладу на широке коло різноманітних явищ мистецтва. Виявлення проблемних нюансів художнього перекладу не можливо сьогодні без наукових праць В. В. Бібіхіна, Г. Р. Гачечиладзе, Б. Б. Григор'єва, І. І. Кашкіна, В. В. Коптілова, А. Л. Коралової.

Проблема взаємоперекладності мов культури та універсалій культури активно розглядалась у структуралізмі, насамперед, такими відомими авторами, як К. Леві-Строс, М. Фуко, Р. Барт. Прибічники застосування ідей теорії інформації до вивчення художніх процесів -- А. Моль, Ю. М. Лотман, У. І. Рижинашвілі вперше, хоча і в опосередкованій формі, звернули увагу на явище, яке в дисертації розглядається як трансвидовий художній переклад. У. І. Рижинашвілі у монографії “Естетична інформація. Досвід застосування ідей семіотики і теорії інформації до аналізу деяких проблем естетики” звертає увагу на проблему перекладності текстів, що є представленими різними видами мистецтва. Ця робота має значення першого наукового фіксування проблеми, а також спроби її з'ясування на підґрунті тогочасної методології.

Пояснення трансвидового художнього перекладу ґрунтується на ствердженні існування універсалій загальноестетичного та світоглядного характеру. Вагомий внесок у розвиток цієї проблематики зроблено М. М. Бахтіним, Є. М. Мелетинським, О. М. Фрейденберг, К. Г. Юнгом, а також сучасними дослідниками О. П. Кирилюком, С. Б. Кримським, В. А. Личковахом, М. В. Поповичем, Т. І. Ойзерманом, Дж. Пассмором. У виявленні специфіки універсалій, які забезпечують реалізацію трансвидового художнього перекладу, корисними також є лінгво-культурологічні дослідження проблеми мовних універсалій у працях А. Вежбицької, Т. В. Гамкрелідзе, Вяч. Вс. Іванова.

Вирішення проблеми візуального перекладу літературного тексту не можливо без розгляду “вічних” для естетики питань про взаємодію і порівняння різних видів мистецтва в класичному доробку Арістотеля, Л. да Вінчі, Г. В. Гегеля, Д. Дідро, Г. Е. Лесінга, в працях Ю. Б. Борєва, А. С. Вартанова, Є. В. Волкової, М. А. Гуляєва, М. С. Кагана, В. В. Кожінова, В. А. Кузнєцової, П. Н. Ніколаєва, С. Х. Раппопорта, В. І. Тасалова. Важливим є досвід дослідників, які безпосередньо аналізували феномени книжкової ілюстрації (Б. Р. Віппер, А. Д. Гончаров, Ю. Я. Герчук, Н. А. Дмитрієва, Н. М. Желєзнова, Г. А. Єльшевська, Ю. А. Молок, О. Н. Подобєдова, Ю. М. Тинянов, М. А. Чегодаєва, В. А. Фаворський), кіноекранізації (У. А. Гуральник, М. І. Туровська, Є. О. Добренко), програмної музики (М. М. Арановський, Л. Р. Ауербах, Д. Д. Шостакович).

Сутнісні питання розуміння художнього твору підіймались в доробку М. М. Бахтіна, О. А. Потебні, Г. Х. Гадамера, М. Хайдеггера; естетико-філософські аспекти сучасних досліджень цієї проблематики у працях А. К. Бичко, М. М. Бровка, П. С. Волкової, Л. В. Карасьова, С. Б. Кримського, Д. Ю. Кучерюка, О. П. Лановенка, Л. Т. Левчук, В. А. Личковаха, С.В.Овчаренко, В. І. Панченко, О. М. Петрової поглиблюють уявлення щодо проблеми смислу художнього твору і його перекладності.

Об'єктом дослідження є форми функціонування художнього мислення.

Предметом дослідження є взаємозв'язок вербального та візуального як складових трансвидового художнього перекладу.

Мета дисертаційного дослідження: естетико-філософське обґрунтування можливостей візуального відтворення літературно-художнього тексту.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- розкрити соціокультурні та гносеологічні параметри вербального та візуального як потенційних компонентів процесу перекладу;

- показати важливість вивчення художньої свідомості як специфічної форми пізнання і її пріоритетність щодо дослідження явища візуального перекладу;

- проаналізувати передумови універсалізації терміну “художній переклад” з боку мистецтвознавчих, філологічних та філософсько-культурологічних досліджень визначеного феномену;

- показати об'ємність явища трансвидової художньої перекладності;

- розглянути можливості трансляції художньої форми і смислу у візуальному перекладі літературного тексту;

- довести доцільність введення у термінологічний апарат естетики понять “трансвидовий художній переклад” та “візуальний переклад літературного тексту”.

Методологічна основа дослідження. Підґрунтям вивчення співвідношення вербального та візуального у ракурсі художнього перекладу стало, передусім, усвідомлення значущості саме естетичних підходів у розумінні когнітивних процесів: відмова від логоцентризму у тлумаченні мислення, визнання повноцінності різних форм людської свідомості, у тому числі і невербальних засобів відбиття ментальної діяльності людини. Художнє мислення розглядається як сфера протікання гранично складних і важливих процесів породження думки.

Ідея універсалізації поняття “художній переклад” виходить з підвалин структуралістської і семантичної естетики, які дозволяють бачити у різновидових проявах мистецтва знакові системи (тексти) та інваріантні структури. Отримане трактування трансвидового художнього перекладу як певного переструктурування тексту коректувалося з боку герменевтичних поглядів на суть художнього твору, а саме, розуміння його смислу. Базовим для дослідження стало наголошення на динамічному, мінливому характері смислу мистецького твору. Спирання на бахтинську концепцію “Великого часу культури” спрямувало увагу на глибинні об'єктивні виміри смислу художнього тексту і дозволило саме їхнє відтворення вважати істотною умовою візуального перекладу літературного твору.

У вирішенні завдань запроваджувались такі традиційні методи, як історико-хронологічний, компаративний і метод теоретичного моделювання. Ґрунтуючись на метатеоретичному статусі естетики щодо мистецтвознавства, дослідження спирається на широке використання даних практичного досвіду та теоретичних узагальнень у галузі прикладних дисциплін.

Наукова новизна полягає у запровадженні й естетико-філософському обґрунтуванні понять “візуальний переклад літературного тексту” та “трансвидовий художній переклад”, які виокремлюють такі прояви художньої інтерпретації, що пов'язуються з відтворенням художньо-смислової цілісності оригіналу.

Результати дослідження, які виносяться на захист, сформульовані в наступних положеннях:

показано, що у контексті соціокультурних й гносеологічних досліджень вербального та візуального як потенційних складових процесу перекладу найважливішими параметрами визнаються їхня семіотичність та структурна організованість;

розкрито пріоритетність вивчення явища візуального перекладу вербального тексту у сфері художньої творчості, де слово та зображення, завдяки спорідненості за художньою ознакою, здатні розкрити граничну складність та повноту процесу перекладу;

проаналізовано передумови універсалізації поняття “художній переклад”, що пов'язані як з наочною подібністю багатьох проявів художньої свідомості та традиційного перекладу художньої літератури, так і з теоретичним обґрунтуванням структурно-семіотичної основи різноманітних культурних утворень, у тому числі художніх творів;

розкрито багатоскладність явища трансвидової художньої перекладності та виявлено її рівні -- перекладність мов мистецтва, художнього тексту та художнього смислу, визначено функціональну пріоритетність останньої;

запропоновано вважати об'єктивним підґрунтям трансляції художніх форми та смислу у трансвидовому перекладі функціонування універсалій художнього мислення, що складають потенційну основу для здійснення трьох рівнів перекладності. Позначено спектр можливостей візуального втілення універсалій художнього мислення. У формах зорового сприйняття вони розкриваються як метафора, метонімія, гіпербола тощо на рівні художньої мови, як рамка, персонаж, хронотоп, план, точка зору на рівні тексту та у площині художнього смислу як архетипальні, жанрові, стилістичні параметри, що виражені за допомогою “композиційних формул”;

доведено доцільність введення у термінологічний апарат естетики понять “трансвидовий художній переклад” та “візуальний переклад літературного тексту”, які фіксують специфічні явища художньої свідомості. Трансвидовий художній переклад розуміється як різновид художньої інтерпретації, в якому відтворюється художньо-смислова цілісність першоджерела. Візуальний переклад літературного тексту тлумачиться як прояв візуального мислення, в якому передається зміст твору, першопочатково представлений засобами художнього слова. Візуальний переклад виступає одним з виявлень трансвидового художнього перекладу.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у поглибленні уявлень про процеси функціонування художньої свідомості з боку їхньої трансляції і трансформації, розширенні термінологічного апарату естетики поняттями “трансвидовий художній переклад” та “візуальний переклад літературного тексту”. З'ясування трансвидової перекладності у мистецтві та виявлення типології універсалій художнього мислення, які її обумовлюють, може бути корисним щодо питань розуміння та інтерпретації художнього тексту, з іншого боку, може додати новий ракурс у вивчення глибинних екзистенційних начал людського існування, поповнити знання про діалогічні можливості буття культури. В певній мірі названі явища можуть слугувати моделлю для футурологічних проектувань процесів розвитку суспільства, зокрема, відносно усвідомлення процесів візуалізації у сучасній культурі; їхній аналіз також може бути застосованим у створенні рекламних, комп'ютерних технологій у плані осмислення співвідношення вербальних та візуальних блоків інформації.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у розробці курсів та спецкурсів з естетики, методології гуманітарного пізнання, теорії та історії культури, мистецтвознавства, у продовженні досліджень у сфері семіотики і герменевтики, також можуть стати у нагоді у науково-просвітницькій діяльності музейних співробітників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи пройшли апробацію у виступах і повідомленнях на наукових та науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю Одеського художнього музею (Одеса, 1999), міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 2000), міжнародній науковій конференції “Архів. Документ. Історія. Сучасність” (Одеса, 2000), міжнародній науково-практичній конференції “Культура -- синтез науки, мистецтва, філософії” (Одеса, 2000), міжнародній науковій конференції “Філософія ХХ сторіччя: школи і концепції” (Санкт-Петербург, 2000), міжнародній науковій конференції “Санкт-Петербурзька Академія мистецтв та її роль у формуванні вітчизняних музеїв” (Санкт-Петербург, 2001); на засіданнях кафедри філософії природничих факультетів філософського факультету Одеського національного університету, наукової ради Одеського художнього музею. Матеріали дисертації були використані при розробці циклів лекцій “Історія та теорія вітчизняного мистецтва”, “Естетичні виміри візуального мистецтва”, що читалися в Одеському художньому музеї (1999-2002).

Основні ідеї і результати дослідження викладені у 7 наукових публікаціях автора.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження, логікою розгортання наукового матеріалу, методологією його структурування. Робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатка.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, висвітлено стан розробленості проблеми, охарактеризовано концептуально-методологічну базу дослідження, сформульовано його мету та новизну отриманих результатів, показано їхню науково-практичну значущість, перелічені форми апробації.

В першому розділі “Естетико-філософські засади вивчення візуального перекладу літературного тексту” розкриваються загальні можливості візуального як чуттєвої форми пізнання, розглядається його смисловий потенціал.

В підрозділі 1.1. “Вербальне і візуальне як чинники культуротворчих та ментальних процесів” аналізується, як у руслі загальнофілософських та соціологічно орієнтованих досліджень, в явному чи опосередкованому співставленні з вербальним, усвідомлюються пізнавальні та комунікаційні параметри візуального. Визнання ментальних вимірів останнього розкривається через його розуміння як 1) форми пред'явлення писемності (М. Маклюен, Д. Б. Зільберман); 2) експлікації друкованого тексту та інформації, що її представлено в електронному виді (У. Еко); 3) візуальнообразного у сучасних ЗМІ і комп'ютерних технологіях (Т. Орлова); 4) складового компоненту поліморфного інформаційного впливу (О. К. Бурова); 5) семіотичної системи, що розкривається з позицій психоаналізу (Ж. Лакан); 6) зоровообразного подання певного релігійного світосприйняття та основи гносеологічної парадигми (П. О. Флоренський); 7) живописно-художнього, в якому наголошується на невичерпності і багатомірності його змістовного плану (М. Мерло-Понті). Залучені до аналізу дослідження створюють багатоаспектну панораму когнітивних якостей візуального, що дає підстави для його подальшого розгляду як транслятора складноорганізованої інформації.

У підрозділі 1.2. “Мистецтво в контексті проблеми раціональності” з'ясовуються причини обрання сфери художньої творчості галуззю аналізування когнітивних і трансляційних якостей зображення. У сучасних дослідженнях особливе становище художньої творчості у структурі раціональності, зокрема, зафіксовано такими визначеннями мистецтва, як “інораціональне мислення” (С. В. Овчаренко), “чуттєве мислення” (І. О. Герасимова) тощо. На відміну від категорії “ірраціональність”, що заперечує будь-яку розумову функцію художніх виявлень людини та протиставляє цьому якості інтуїтивності та випадковості, термін “інораціональність” базується на визнанні причетності художніх форм до розумових, і водночас наголошенні на їхній принциповій відмінності від логіко-дискретних структурацій ментального процесу. У контексті обговорення проблеми раціональності, з одного боку, формується фундамент для постановки питання про здійснення перекладу невербальними засобами та, з іншого, висвітлюються переваги аналізу останнього у галузі художньої творчості.

Підрозділ 1.3. “Візуальне мислення в полі мистецького і наукового усвідомлення” розкриває різноманітні аспекти у розумінні явища, існування якого створює онтологічну основу щодо можливості уявлення про візуальний переклад як такий. Мистецький (О. Іоселіані), мистецтвознавчий (В. А. Плугін), психологічний (Р. Арнхейм, Б. І. Беспалов, Л. С. Виготський, Т. Ш. Гагошидзе, Дж. Гібсон, В. М. Гордон, В. П. Зінченко, В. М. Муніпов, О. Д. Хомська) і узагальнюючий естетико-філософський (В. І. Жуковський, Д. В. Пивоваров) ракурси осмислення візуального мислення розкривають складність і значущість цього явища. Проте аналіз параметрів візуального мислення демонструє відкритість пов'язаної з ним проблематики, передусім, відносно визначення його природи. Зокрема, ще не дістало гідної уваги розуміння якостей візуального мислення, що здійснюється в їхньому безпосередньому співставленні-порівнянні з вербальними формами вираження свідомості. Певним внеском у заповнення цієї лакуни може бути аналіз візуального перекладу літературного тексту.

У другому розділі “Естетичний вимір художнього перекладу: міждисциплінарні можливості” розкриваються тенденції, що пов'язані з універсалізацією поняття перекладу, з'ясовується підґрунтя щодо термінологічного виокремлення поняття “трансвидовий художній переклад”.

У підрозділі 2.1. “Переклад як форма літературно-художньої творчості” розглядаються загальні проблеми перекладу, і зокрема художнього перекладу, що є принципово важливими для розширеного розуміння цього явища. Підґрунтя для теоретичного ствердження існування трансвидового художнього перекладу складається з декількох чинників, по-перше, це спирання на семіотичну, текстову природу не тільки літератури, а й інших видів мистецтва. Тому у першопочатковому тлумаченні трансвидового художнього перекладу використовувалось філологічне визначення перекладу, що виходить з його трактування як перетворення тексту іншою щодо першоджерела мовою. Другим важливим фактом в обґрунтуванні досліджуваного явища виступає художність як значуща характеристика оригіналу та результату перекладацької діяльності. Розгляд тенденцій розуміння літературно-художнього перекладу в історичному ракурсі демонструє схожість етапів осмислення трансвидового і вербального перекладів. Аналіз сучасних філологічних досліджень перекладу дозволяє зробити висновок про доцільність та продуктивність пояснення цього явища з боку його структурного розуміння.

Підрозділ 2.2. “Культурологічні витоки проблеми трансвидового художнього перекладу” розкриває, як у руслі структуралістських досліджень відбувалося становлення проблематики взаємоперекладності мов культури. Підкреслюється, що методологічні підходи, які створювались у різноманітних спробах її вирішення, мають великий інноваційний потенціал. Використання плідних інтелектуальних ходів, що знайдені у роботах К. Леві-Строса, М. Фуко, Р. Барта, де аналізувалися різні сфери культури і шукалися підвалини щодо розуміння їхньої єдності, дозволило знайти ряд аналогій у галузі художньої творчості. Це ідеї, по-перше, структурної спільності різних видових проявів мистецтва та, по-друге, існування художніх універсалій, на яких у дослідженні наголошується як на підставах теоретичного обґрунтування трансвидового художнього перекладу.

Пропонується бачити у трансвидовому художньому перекладі явище транслювання художньої інформації, яке поєднує різні, у тому числі несловесні чи невласне словесні, форми мистецтва і яке здійснюється незважаючи на наявність видових мистецьких меж. Зазначається, що безпосереднім початком теоретичного усвідомлення цього феномену можна вважати певні міркування У. І. Рижинашвілі у монографії “Естетична інформація. Досвід застосування ідей семіотики і теорії інформації до аналізу деяких проблем естетики”. Тут явище трансвидового художнього перекладу розглядалось через призму проблеми взаємоперекладності мов мистецтва.

У підрозділі 2.3. “Структурованість художнього тексту -- основа трансвидового перекладу в мистецтві” формується узагальнена модель розуміння трансвидового художнього перекладу на підґрунті структуралістської методології. У зв'язку з цим детально аналізуються структури розповідного та художнього текстів, які досліджуються в класичних розробках Р. Барта і Ю. М. Лотмана. Виявляються спільні засади структурування художніх текстів, що належать до різних видів мистецтва. Вони констатуються, по-перше, у плані загальних принципів організації текстів (система парадигматичних і синтагматичних зв'язків), по-друге, з точки зору компонентів тексту, його одиниць і рівнів. Все це дає підстави для розуміння механізму трансвидового художнього перекладу як певного переструктурування оригіналу.

Третій розділ “До формування моделі візуального перекладу літературного тексту” виступає у певному смислі конкретною апробацією отриманого у попередньому розділі загального уявлення про трансвидовий художній переклад.

Підрозділ 3.1. “Відтворення форми у трансвидовому художньому перекладі” розкриває розмаїття візуальних засобів в експлікації художнього змісту.

Звернення до структуралістських і семантичних концепцій образотворчого мистецтва підтверджує думку про існування великої кількості відповідностей між вербальною та візуальною художніми системами. Вони розглядаються як прояви універсалій художнього мислення. Мається на увазі, по-перше, створення змісту повідомлення на підґрунті парадигматично-синтагматичної організації художнього тексту. По-друге, наявність тотожних за значенням елементів, таких як рамка, персонаж, хронотоп, план, точка зору. По-третє, можливість фіксування у візуальному творі рівнів, що є не буквально, а функціонально близькими рівням вербальної мови та тексту -- фонологічного, лексичного, морфологічного, фразеологічного. Виділені універсаліі створюють теоретичну основу щодо ствердження трансвидового художнього перекладу, але їхня роль не абсолютизується. Висловлюється думка про недостатність обґрунтування візуального перекладу літературного тексту згідно з суто структуралістськими засадами і необхідність їхнього методологічного розширення.

У підрозділі 3.2. “Трансляція художнього смислу: об'єктивні та суб'єктивні аспекти” наголошується на тому, що наявність розглянутих художніх універсалій є лише однією з умов реалізації трансвидового перекладу. Ідеї розрізняння планів перекладності на мовну і мовленнєву, тлумачення природи смислу художнього тексту, в тому числі і смислу тексту перекладу, як емерджентного (М. М. Бахтін, М. Ляхтеенмякі) з одного боку, а з іншого -- звернення до проблеми універсалій -- мовних та загальнокультурних -- уточнюють першопочаткове уявлення про сутність трансвидової художньої перекладності. Виявляється її багатоскладність, що включає перекладність художньо-мовну (аспект виражальних засобів художньої мови), перекладність текстову (аспект структурної організації тексту як певним чином упорядкованого інформаційного блоку), перекладність смислову (аспект глибинного ідейного плану, що є координуючим у реалізації інших рівнів перекладності). У розгляді перекладності смислу твору особливу увагу приділяється диференціації його суб'єктивних та об'єктивних чинників. Перші пов'язані, передусім, з аспектом індивідуально-особистісної природи художнього смислу. Об'єктивна складова смислу мистецького твору і, відповідно, його перекладу, обумовлює введення художніх творів у загальнокультурний контекст, забезпечує їхнє глибинне розуміння і сприйняття представниками різних часів і народів, а також дає підстави намаганню перекладати їх в інші видові форми мистецтва. Ці структури, що визначаються як універсалії художнього смислу, особливим чином фіксують ситуації, де образно схоплюються гранично важливі моменти буття людини та її ставлення до них.

Специфіка візуального перекладу літературного тексту, і трансвидового художнього перекладу взагалі, між іншими формами художньої інтерпретації визначається через відтворення художньо-смислової цілісності першоджерела.

Об'єктивним підґрунтям трансвидової художньої перекладності вважаються універсалії художнього мислення, що, передусім, розрізняються як універсалії художньої мови (метафора, метонімія, гіпербола, порівняння тощо), тексту (рамка, персонаж, хронотоп, план, точка зору) та художнього смислу (архетип, жанр, стиль).

Візуальні форми вираження універсалій художнього мислення розкриваються у теоретичному і практичному планах, щодо останнього -- у додатку до дисертації пропонується приклад розгляду серії книжкових ілюстрацій О. М. Бенуа до повісті О. С. Пушкіна “Пікова дама” як візуального перекладу літературного тексту.

Висновки

У висновках підсумовуються основні ідеї і положення дослідження, окреслено перспективи подальшого розроблення питань, порушених у дисертації.

Виявлення сутнісних параметрів вербального і візуального дає підґрунтя для визнання вагомості їхніх спільних якостей -- передусім, розвинутої семіотичності, тобто здатності виступати носієм певних значень і смислів, та структурної організованості. Це дає підстави для аналізу зв'язку вербального і візуального як прояву художнього перекладу.

Розгляд взаємозв'язку слова і зображення як перекладу саме в галузі мистецтва є обумовлений перевагами як теоретичного, так і практичного характеру. З одного боку, він спирається на реально існуючі феномени, які можна вважати виявами візуального перекладу літературного тексту (книжкові ілюстрації, цикли, що створені на підґрунті літературних творів тощо). З іншого боку, зосередження уваги на формах власне художнього мислення дозволяє розглядати проблему візуального перекладу в ракурсі граничної складності і повноти. Зокрема, йдеться про багатозначність та компактність подання інформації у формах художньої свідомості.

Сучасному науковому усвідомленню явища перекладу притаманна тенденція до універсалізації, що дало певні методологічні підстави для виокремлення явища трансвидового художнього перекладу, тобто такого художнього перекладу, який реалізується між різними видовими проявами мистецтва попри існування специфічних меж. Основою такого перекладу вважається спільність структурної організації художніх текстів.

Аналіз багатовікової традиції розуміння літературно-художнього перекладу демонструє, по-перше, одвічну проблемність у виявленні сутності цього явища, можливість існування широкого діапазону варіантів, які відповідають різним ступеням схожості між перекладом та оригіналом, і, по-друге, усвідомлення складної, багаторівневої структури художнього перекладу в цілому.

Спроба занурення у сутність явища трансвидового художнього перекладу на конкретному прикладі візуального перекладу літературно-художнього тексту розкрила значний діапазон “технічних” можливостей візуального у відтворенні вербального твору, але водночас виявила невичерпність проблеми трансвидового художнього перекладу аспектом перекладності мов мистецтва.

Розгляд взаємозв'язку слова та зображення у визначеному ракурсі відкрив присутність різних рівней, що забезпечують трансвидову перекладність, а саме, перекладність художніх смислу, тексту, мови. Здійсненність цих різновидів перекладності є обумовленою функціонуванням відповідних універсалій. У трансвидовому художньому перекладі координуючим визнається рівень смислової перекладності.

У візуальному перекладі літературного тексту універсалії художньої мови проявляються як зорово відбиті метафори, метонімії, гіперболи тощо, універсалії художнього тексту -- як візуально сприймані рамка, персонаж, хронотоп, план, точка зору, універсалії художнього смислу -- як певні “композиційні формули”, що виражають архетипальні, жанрові і/чи стилістичні параметри твору.

Специфічність трансвидового художнього перекладу, та візуального перекладу літературного тексту зокрема, між іншими проявами інтерпретації у мистецтві, визначається через відтворення художньо-смислової цілісності першоджерела.

У явищі трансвидового художнього перекладу візуальне демонструє вельми значний потенціал когнітивної структури і транслятора вербально поданого змісту. Отже, загальноестетичний аналіз феномену може слугувати певним варіантом щодо моделювання соціокультурної ситуації заміщення вербальних засобів інформації візуальними, розкриваючи “технічне” розмаїття можливостей візуального у передачі змісту і водночас фіксуючи увагу на вагомості і своєрідності соціопсихологічного аспекту сприйняття візуального у цих процесах.

Основні положення дисертації представлено у публікаціях

1. Савченко В. В. Художній переклад як загальномистецьке явище (досвід естетичного аналізу) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. -- Вип. 10. -- К.: Видавничий центр КДЛУ, 2002. -- С. 205-209.

2. Савченко В. В. Візуальне мислення в контексті розуміння митця (на основі аналізу концепції кіномистецтва О. Іоселіані) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Вип.VII: Зб. наук. праць.: У 2-х частинах. Частина ІІ. -- К., 2001. -- С. 87-96.

3. Савченко В. В. До проблеми візуального художнього перекладу // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Вип.VI: Зб. наук. праць: У 2-х частинах. Частина ІІ. -- К., 2001. -- С. 28-37.

4. Савченко В. В. До проблеми трансвидового перекладу в мистецтві // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. -- К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. -- С. 187-193.

5. Савченко В. В. Перевод как трансформация слова в изображение // Матеріали наукової конференції “Мова і культура”. -- Вип.3. -- Т.II -- К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2001. -- С. 36-42.

6. Савченко В. В. Художественный перевод как металингвистическое явление // Философия ХХ века: школы и концепции: Материалы научной конференции 23-25 ноября 2000г. -- СПб.: Издательство Санкт-Петербургского философского общества, 2000. -- С. 346-348.

7. Савченко В. В. “Пиковая дама” Александра Бенуа // 200-летию А. С. Пушкина посвящается… Сб. статей. -- Одесса: Принт Мастер, 1999. -- С. 131-138.

Анотація

Савченко В. В. Візуальний переклад літературного тексту. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 -- естетика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено осмисленню явища візуального перекладу літературного тексту, що визначається як трансвидовий художній переклад між словом та зображенням і є одним з малодосліджених виявів художнього мислення. У роботі простежено передумови загальноестетичного тлумачення явища перекладу. На підґрунті структуралістських концепцій з'ясовано суть процесу трансвидового художнього перекладу як певного переструктурування оригіналу. В аналізі візуального перекладу літературного тексту визначається трирівнева структура трансвидової перекладності, яка складається з перекладності художнього смислу, тексту і мови. Об'єктивною основою функціонування перекладності вважаються універсалії художнього мислення; розкриваються їхня типологія і форми візуальної репрезентації.

Ключові слова: художнє мислення, види мистецтва, візуальні та вербальні форми художньої свідомості, мови мистецтва, структури художнього тексту, трансвидовий художній переклад.

Аннотация

Савченко В. В. Визуальный перевод литературного текста. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 -- эстетика. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена осмыслению явления визуального перевода литературного текста, одного из малоисследованных проявлений художественного мышления, определяемого как трансвидовой художественный перевод слова в изображение.

В работе рассматривается характерное для современной науки понимание визуальных форм как значимых когнитивных структур. Выявление ментальных параметров визуального осуществляется в русле переосмысления природы рациональности как таковой и признания сферы художественного сознания её важной составляющей, более локально -- в сопоставлении специфических качеств и функций визуального и вербального как факторов социокультурных и гносеологических процессов, а также непосредственно в анализе феномена визуального мышления.

Выясняются предпосылки общеэстетического толкования явления перевода, которые сегодня формируются как внутри сферы филологического знания, традиционной для исследования этого феномена, так и со стороны культурологических и искусствоведческих изысканий, структуралистских исследований, касающихся разнообразных проявлений форм культуры.

Большое внимание уделено анализу структуралистских концепций художественного текста и на их основании выявлена сущность трансвидового художественного перевода как определенного переструктурирования оригинала. В последующем рассмотрении визуального перевода литературного текста раскрывается трехуровневая структура трансвидовой художественной переводимости, которая включает в себя переводимости художественных смысла, текста и языка. Переводимость художественного смысла полагается определяющей в осуществлении конкретных проявлений трансвидового художественного перевода. В соответствии с уровнями переводимости различаются типы универсалий художественного мышления, функционирование которых обеспечивает объективную основу осуществления трансвидового художественного перевода; раскрываются формы визуальной репрезентации универсалий художественного мышления.

Ключевые слова: художественное мышление, виды искусства, визуальные и вербальные формы художественного сознания, языки искусства, структуры художественного текста, трансвидовой художественный перевод.

Annotation

Savchenko V. V. Visual translation of literary text. -- Manuscript.

The theses for the scientific degree of Candidate of Philosophy in speciality 09.00.08 -- aesthetic. Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2002.

The dissertation is devoted to the comprehension of the phenomenon of visual translation of a literary text, which is defined as interspecific artistic translation between the word and the image. The pre-conditions of aesthetic interpretation of translation appear both from philological knowledge and from culturаlogical and fine art researches. The essence of interspecific artistic translation is determined as some re-structurizing of the original. The three-level structure of interspecific translatability consists of the translatability of artistic sense, the text and the language. The universals of artistic thinking are considered to be the objective basis of the functioning of translatability levels. The forms of visual representation are proposed in the dissertation.

Key words: artistic thinking, kinds of art, visual and verbal forms of artistic conscience, languages of art, structures of artistic text, interspecific artistic translation.

Размещено на Allbest.ru