Музична подія як естетичний феномен

Представлено чуттєво-символічний вектор музикальної суб'єктивності як тип «присутності», в якому неперервне творення смислу концентрується в символічне перетворення власних передумов під формою екстатичної трансгресії емпіричного змісту естетичного акту.

Виділено вимір музичної самості як «тіла-мови» - символічної трансфігурації чуттєво-тілесних виявів у музичному континуумі за взаємообміну між природною і духовною каузальністю (Е. Гуссерль) буття, що кристалізує естетичне в суб'єктивно-образному русі до символічного «обміну» самості на універсалію. «Тіло-символ» як плин буття, заданий рухомими позиціями самості, є чуттєво-естетичний вимір «відособлення», переживань себе як особливого. Показано, що редукція символіки «тіла-мови» веде до підміни естетичного тривіальною семантикою, до експансії тривіального, яка, виступаючи під формою психоаналізу, є симптом зняття з себе відповідальності, знак «втоми від свідомості» (Л. Левчук). На відміну від метафізики самості, якою мислиться, в дусі «гамлетівського запитання», трагедійна семантика катарсису, а також від емоційних проекцій музичного змісту (рівень одиничного), - нігілістичний пафос тривіального є апеляція до наївних виявів естетичного і спекуляція ним. В «екстазі цінностей» (Ж. Бодрійяр) сурогат музичної події варіює від розважальності і кітчу під знаком «культурних потреб» до трагікомічного естетствування, символізму зі знаком мінус.

У підрозділі 3.2. - «Буттєвий смисл музичного переживання і «артистична метафізика»» - розкриті градації динаміки музикальної суб'єктивності: від встановлення і долання стихійної тотожності самості, яке відкриває внутрішній діалог, до моменту якості суб'єкта під формою «символічного обміну» самості на універсалію (образ всезагального).

Висвітлено проблему творчої суб'єктивності як дисоціацію між самовиразом і можливістю відновлення ідеї цілого (драма особливого), що на рівні естетичної комунікації позначається імітацією відкритого і «атомізацією» або поліперсоналізмом суб'єктивності, як виявами, - під знаком спектральної множинності логік, - колізії нецілого.

Схарактеризовано суб'єктивно-образний вимір музичної концепції як цілого. Здійснюваний автором музики шлях гармонізації буття як виразу і долання одиничного особливим у концепції, де творча свобода (і віднаходження Іншого) уможливлює значимість твору для інших, - відтворюється темпоралією естетичного, даною в музичній події як музикальна суб'єктивність. Тут поворот до самого себе як аподиктично відомого і останнього підгрунтя актів смислу так само породжує зустрічний процес трансформації суб'єктивного образу в стихійно об'єктивований образ буття в-собі-і-для себе сущого (символ).

Розкрито поняття музикальної суб'єктивності, що представлена як динамічне естетичне відношення до музики.

Виявлено суттєві властивості, що несуть творення музикальної суб'єктивності на правах принципів її самоінтерпретації:

- взаємодія модусів «присутності», як горизонту стихійної аналітики «буття-в-світі», і структурно-ієрархічних порядків символізації. Визначним у цій взаємодії є не стільки панівне положення ідеї самості щодо емпіричного ландшафту, скільки постійне її знаходження в актах його переживання, оскільки суб'єктивність «не відпускає» перцептивний зміст, і є структурована процесуальна естетично-інтенціональна єдність, де горизонт становить і емпіричну межу, і обрій відкритого. Музикант стихійно переносить життєдіяльний модус у чуттєво-ментальний модус символізації, в якому лише і можливе для нього перетворення передумов самості;

- «символічний обмін» самості на універсалію - момент розкриття амбівалентності в цілісність. «Іншим» емпіричної «іпостасі», яка несла екзистенціальну семантику, є одномоментне переживання замкнутості і відкритості, що дозволяє відчути себе інстанцією цілого в суміщенні з переживанням synolon. У фінальному моменті символізації, на грані символічного небуття, музична самість лише і стає суб'єктом, який у музичній події є не апріорна якість, а творений позиціонований статус цілісного естетичного відношення до твору і себе самого;

- «відособлення», утворення особливого актами буття, на основі внутрішньої комунікації. Естетичне переживання звучності вводить у дію механізм відносного відокремлення і одночасно безперервної взаємодії модусів суб'єктивності як чуттєвого плину і як образу самої себе. Акт смислу, в якому виділяється знак, стає актом структурування самості і є також аксіологічним актом. У внутрішньо-діалогічній логіці музичної події образно-психологічні підтексти експресії і входять в атрибутику особливого, і долаються актами об'єктивації буття;

- «артистична метафізика» - форма абсолютизації музикальної суб'єктивності, яка вбирає в себе символ і стихійно стає принципом всезагального, при цьому усвідомлюючи себе на правах інтерпретатора (автора) музики, що в образному вимірі є неможливість увібрати всезагальність. За логічної трансформації чуттєвих даних драматична динаміка самості амбівалентно єднається з доланням перцептивного егоцентризму, - що результує виявленням метафізичної дистанції між артистичною утопією і витвореним суб'єктом естетичного досвіду;

- культурно-естетичний алгоритм музичної події як логічний модус, що зумовлює вихід до поліваріантної стихії музикального, даної як нерозрізненно-нескінченна стихія буття;

- естетична самореференціальність музичного символу, який акумулює естетичне відношення, але переживається як самосутнє, - що є результатом єдності культурної логіки і чуттєвої експресії і становить таке переживання буття як у собі-і-для себе сущого, яке не подвоює суб'єктивну реальність, а єднається з нею в акті співбуття.

У підрозділі 3.3. - «Музична концепція в контексті досвідів філософської саморефлексії» - шляхом співставлення філософської сповіді і музичної символізації розгортається можливісний понятійний план естетичного музикальної суб'єктивності, представленого музичною подією.

Виділено момент спорідненості творчих станів як форм внутрішнього діалога, властивих музиканту і філософській індивідуальності. Попри неспівпадіння векторів філософської суб'єктивності, націленої до найбільш загальних понять, і музикальної - розгорнутої в горизонті емпірії, музична самість є по-своєму радикальним варіантом трансгресії самого себе у творенні естетичного музикальної суб'єктивності як єдності підсумкового порядку. Філософська самоінтерпретація так само є участю в бутті, яка водночас дозволяє мислити самосутнє, елімінуючи себе. Обрано філософські постаті Е. Гуссерля і М. Мамардашвілі, в яких, окрім очевидної дотичності онтології свідомості до проблематики естетично-інтенціональної єдності музичної події, звертає на себе увагу екзистенціальний драматизм cogito.

Представлено дискурс Мамардашвілі як досвід перетворення себе, певною мірою подібний до того, що серед зразків художньої саморефлексії являв, наприклад, стиль М. Пруста, естетичний аналіз якого у М. Мамардашвілі в цьому переконує: драма буття створює вузли «проявки» синхроністичності душі і тіла. Такі стани виражені в музичній події символічною трансфігурацією музичної самості від первинного долання стихійної тотожності до катарсису. На відміну від Гуссерля, в чиєму дискурсі cogito є інструментом модифікації Кантівської моделі суб'єкта, і Лосєва, чиї дефініції розвитку, дозволяючи мислити вихід до абсолюту, обертаються антипсихологізмом, у М. Мамардашвілі символізація постає як екзистенціальне становлення трагедійного. Збагачена аналітикою психологічних нюансів метафізики самості, його позиція виявляє суть самого естетичного.

Показано, що з погляду головної суті естетичного, яку, простежуючи лінію його інтерпретацій від І. Канта до А. Канарського, можливо порозуміти як єдність чуттєвої повноти і свободи світовідношення від прагматики життєосвоєння, - напружене сполучання екзистенціальної повноти з повнотою символічної універсалії є спектральною єдністю моментів естетичного в трагедійному. Пафос філософії Мамардашвілі нам являється як осмислення глибоко прочутої сучасністю проблематичності - і в музиці, і в інших культурних формах - самих гарантій істинності того образу всезагальності, який із неодмінністю виникає в них, - а, відтак, мотив її неосяжності «для мене» і проблема призначення творчої суб'єктивності, націленої у відкрите. Тут поворот до самого себе як екзистенційного витоку цінностей поновлює весь спектр Ordo amoris, із приналежними до нього життєствердними порядками прекрасного і довершеного; але необхідне для їх відновлення зусилля гармонізації знов підіймає проблему цілого, суб'єктна інстанція якого моделюється в дедалі більш радикальних пошуках символічного еквіваленту всезагальності.

Акцентовано значущість музичної події як досвіду цілісності, де з'являється в переживанні вузол напруження між «всесвітнім» і «особистим», - що після Бетховена втілили романтизм, який позначив спільну трагічну можливість світу і екзистенції, і, - у повноті колізії особливого, розгортанням якої відмічений витік постмодерну, - екзистенціальна філософія (концепція суб'єкта у Ж.-П. Сартра). Музична самість, що відчуває владу суб'єктивних умов і зосереджує думку на власних актах переживань, прагне бути цілковито у собі-і-для себе сущим. Але як «тілесно-чуттєва реальність» (Е. Гуссерль), поміщена в ситуацію свідомості з її зовнішніми умовами, вона таким чином і віднаходить світ через виявлення своєї в ньому присутності, що сягає максимуму в знятті емпірично-чуттєвого процесу переживаннями всезагальності. Являючи статус суб'єкта світовідношення, даний момент є водночас катартичний злам «осі» естетичної інтенції цілого.

Інтерпретовано явище стихійної об'єктивації твору в естетичному спогляданні і виконавській моделі музичної події, як спосіб символічного «гарантування» буття. Музикальна суб'єктивність і музична концепція дані свідомості як еквівалентні зустрічні конфігурації, що і дає, і «викриває» як ілюзію можливість розгортанням естетичного обійняти всезагальне.

Четвертий розділ - «Діалектика музичного символу і музична подія» - присвячений інтерпретації проблеми символу згідно з концепцією дослідження.

У підрозділі 4.1., «Специфічні засади музичного символу», обгрунтовуються позиції в питаннях визначення символу і логічних координат його аналізу.

З'ясовано дистанцію між поняттями знаку і символу, відмінність якого не зводиться до множинності коннотацій або розгортання структури в її інше - процес; тут ми ще лишаємось у межах дуальності «знак - означуване», алегорії, «пласкої» діалектики, - у полі дефініцій, які тільки вказують на присутність символу. Показано, що символ є єдністю чуттєво-естетичної повноти і логічної структури, приуроченою до естетичного буття музики. Якщо знак є елементом коду, то символ є факт свідомості, який не потребує окремого від нього означуваного. Відтак, об'єктивація символу як принципу в інобутті виявляється його зведенням до знаку.

Позначено статус символу як цілісності, даної в музичній події, де він являє себе як форма «онтологічного запитування», форма-неусталеність, цілісна, оскільки акумулює пережиту відкритість, - у чому виявляється антиномія розвитку. В ретроспективі еволюції діалектики диспозиція принципів розвитку і нерозвиткової єдності постає як перехід від метафізики Єдиного (ейдосу) через образ саморозвитку ідеї до виявлення її культурної природи як продукту розвитку, - звідки можливість мислити і сам розвиток як логічний модус. Проте, він лишається єдиним «ключем» до відкритого. Ця відносність розвитку позначена О. Лосєвим, але сам принцип гіпостазування в його концепції символу приводить останній до алегорії і, по суті, знаку. Відтак, жодна сторона антиномії не схоплює символу і кожна є абсолютизована сторона символьного процесу, естетичного відношення. Музична логіка виводить символізацію до грані естетичного, позначенням якої в поняттях «того, що має бути іншим», «меона», «Хаосу», «безсвідомого», «хаосмосу», «Невимовного», в діапазоні від спроб вичерпання логікою «алогізму» до явищ «внутрішньої еміграції», перевідкривається сама втаємниченість витоків музичної свідомості.

Акцентовано, що поняття «символ» і «музична подія» в роботі співвідносяться не як терміни-знаки заданого об'єкта і його суб'єктивного інобуття, а як номінації продуктивного і процедурного, ноетичного і ноематичного вимірів змісту музичної свідомості, взаємно виражених у чуттєво-ментальній конфігурації цілого.

Представлено музичну структуру свідомості як процес формування символу, де антиномія розвитку виражена амбівалентною єдністю, що прямує до цілісності.

Показано, що символ є фігурою естетичного, інтенціонально концентрованого у творі як квінтесенції переживаної всезагальності, - або культурно-естетичним змістом суб'єктивності.

Сформульовано визначення музичного символу як злитності темпорально-гармонічної конфігурації твору і цілісного естетичного відношення, якою себе виявляє музична структура свідомості за посередництвом переживання взаємно представлених екзистенціальності і всезагальності.

В підрозділі 4.2. - «Інтерпретація символу як процедура музичної свідомості» - розгортається естетико-онтологічна специфіка музичного символу.

Виявлено спосіб, у який темпоральність музики визначає особливості музичного символу. Музичний символ дедалі виразніше конфігурується в процесі естетичного заглиблення в порядки явища, так, що наближення до фіналу і, відповідно, осягнення структурності концепції співпадає з розширенням образного і логічного горизонту музичної свідомості. В цьому відношенні музичний символ як ціле структури свідомості, де процесуально кристалізується інстанція цілого - центр (суб'єкт), - відрізняється від символу графічного, що, навпаки, характеризується центробіжним рухом від зримої скомпонованості елементів, що ініціює пошук принципу, до культурно-контекстуальної периферії і до розчинення асоціативного її змісту в абрисі всезагальності. На відміну від поетичного символу, змістовні зв'язки якого формує множинне «нарощення» предметностей, музичний символ формується злиттям артистичної деталізації моментів естетичного і концентрації невербального синтезу, що долає психологічні підтексти і культурні контексти і водночас проявляє «голосові» витоки звучностей саме у їх логічній упорядкованості.

Схарактеризовано момент атрибуції символу, як реалізацію амбівалентності в цілісності за сполучення повноти суб'єкта і «суб'єктно неприуроченої» (М. Мамардашвілі) стихії всезагальності, концентрації і відкритого. Логіка смислу інтегрує моменти амбівалентності на всіх рівнях символізації: в динаміці трансгресії-акумуляції фігур мовно-ментальний план естетично-інтенціональної єдності формується прямуванням від антитези-синтезу до «безкінечного в кінечному». Ця остання градація амбівалентності, що несе катарсис, є не емоційно-естетичне одиничне, але фокус особливого в рефлексії екзистенційно неосяжного (що означає наявність логічного розриву між концептом музичного символу як моделі почуття і його естетичною реалією). Логіка форми ретроспективно проступає як виконана в експресії фігура відкритого, чим амбівалентність підноситься у ступінь цілісності, категорією ідентифікації якої є символ.

З'ясовано роль екзистенціальних метафор як асоціативно зв'язаних із актами символізації засобів атрибуції символу. Екзистенціальні стани у проривах «аналітики присутності» - динамічні вузли музикальної суб'єктивності - є не тематизації «любові» або «смерті», а злитні вияви «стихійної зрозумілості буття», якими у самості позначена розмірність переживань «світу». У силу єдності естетичного, крізь призму гармонії проглядає спектр екзистенціалів, - через що символ може бути пережитий як те, що є «більшим» за екзистенціальність. Звідси - етапне значення релігійних і психологічних образів символіки в русі естетики до проблеми музичної події.

Розгорнуто положення, що музичний символ є логічна модель виходу свідомості до відкритого, естетично представленого цілим, - або ноетон.

Проаналізовано атрибутивні судження щодо властивої музиці символічності і встановлено межі об'єктивації символу. Теоретичний факт існування принципів символізації і поняття символу не надає права прийняти апріорно об'єктивного буття символу або ототожнити його метафізичний зміст із явищем надчуттєвого принципу. Різноманітні об'єктивації символу несуть принцип репрезентативності, а, відтак, втрату цілого і нез'ясованість гнучкої кореляції між культурним модусом образу світу, сучасним текстові, і переживанням символу, сучасним «мені». Єдиним сильним аргументом на користь об'єктивації символу є існування логіко-культурних передумов символізації, які нею, однак, перетворюються (при історичній і індивідуальній варіативності символічної повноти переживання). Дієвість такого аргументу і сама зумовлена тим, що логікою новочасового твору опосередкована історична максима ідеї суб'єкта як «осі симетрії» цілого, що робить його якщо і не референціальним у позитивному розумінні, але врівноваженим і здатним увібрати практично необмежений смисловий діапазон, - носієм свободи. Звідси транслятивність логічних передумов гармонізації - на правах алгоритмів логіки смислу, збереженого в естетиці досвіду символу (принципів культури) і, нарешті, символів культури. Оскільки символ моделює логіку виходу суб'єктивно концентрованої мислі в горизонт відкритого - логіку стихійного метафізичного досвіду, - то, будучи і однократним, і приуроченим до твору, може бути об'єктивований тільки як унікальна форма осмислення принципів культурно даної всезагальності.

Обгрунтовано специфіку відношень музичного символу і музичної події, яка становить відкриття символу в масштабі музикальної суб'єктивності і його креативне середовище. В цьому розумінні музична подія і є інтерпретацією символу, де порядки образу, у силу культурної природи музично-знакових зв'язків, стихійно об'єктивуються слухачем як властивості твору. На цій основі музична структура свідомості стає даною як загальнозначуща конфігурація, мислиться як універсалія, переживається як дійсна співприсутність із всезагальним. У такий спосіб, музична подія є творенням символу, мислимим як його відтворення.

Розкрито стан проблеми символу в сучасній музичній культурі як прагнення рекреації цілісності і умов її можливості, підсилене колізією ідентичності, що визначило наступні зустрічні тенденції музичної практики. Перша - полягає в русі символу до поняття засобами семіотизації масиву музичної традиції («пантеон» символічних «формул»). Друга - актуалізує стихійні засади музикального, звертаючись до «мікрології» (П. Флоренський) звукових зв'язків (зокрема, східні ладомелодичні принципи, мікротемперація, прийоми зосередження на переходах тонів): текстуальне позначення актів синтезу має оживити «пам'ять про пам'ять» (Андрій Бєлий)). У діапазоні від рефлектизації символу до «десимволізації» відтворюється значущість музикального як царини символогенезу і концентрації символу.

У висновках узагальнюються основні положення, висвітлені в роботі.

Наріжною проблемою дисертаційного дослідження була інтерпретація музичної події як форми естетичного досвіду, який, будучи суттєвим зрушенням суб'єктивної реальності, разом із цим визначається чуттєво-емпіричним змістом музиціювання, твориться процесом концентрації естетичного, - процесом дивовижним і унікальним у його здатності піднести нештучні переживання звучань у ступінь форм осмислення всезагальності. Аналіз його принципів, факторів, динаміки і здійснено в дисертації, що передбачалося вибором предмета і реалізувало мету дослідження, яка акумулює головний смисл роботи і пов'язана з необхідністю послідовного з'ясування способу витворення взаємно представлених музичного цілого і музикальної суб'єктивності.

Значущість проблеми дослідження, яка, у силу особливостей музики, фокусує фундаментальну проблематику естетичних засад мистецтва і інтегрує проблемні питання музичного часу, гармонії, символу, суб'єкта музики, - обумовила стратегію роботи: багатобічне опрацювання досвіду естетики, інтерпретація поняття музичної події і виявлення взаємодій моментів і параметрів естетичного буття музики.

В дисертації висвітлені шляхи музичної естетики від принципів релігійно-метафізичної і соціокультурної об'єктивації твору - через осмислення відносної автономії інтерпретації музики - до ідеї музичної події; включаючи зовсім новий досвід, яким поняття «музична подія» переведено з розряду метафор драматургії твору в статус філософської категорії, артикульованої в концепції буття музики як світу людини.

Необхідність розробки адекватного сформульованій меті і завданням підходу до проблеми дослідження поставила здобувача перед засадничим для музичної естетики питанням способу існування музичного твору. Аналіз існуючих концепцій, виявлення естетичних засад музики і процесу музичної символізації дозволили дійти висновку, що буття музичного твору є музична подія, яка характеризується естетико-онтологічною самодостатністю.

Відповідно до поданого в роботі визначення музичної події розгорнуто ідею символічної гармонізації буття як культурного призначення музики, що реалізується естетичним змістом музичної події. Дисертація становить досвід концептуального аналізу музичної події, в ході якого сформульовано ряд взаємозв'язаних положень щодо темпоральної специфіки музичної символізації, визначення і динамічних порядків музикальної суб'єктивності, естетико-онтологічної змістовності музичної гармонії, знаку, символу.

Центральний момент дослідження полягав у виявленні засад музичного образу як плинної повноти буття, під формою якої себе являє темпоральність естетичного. Темпоральність музичної події трактована як процесуальна естетизація буттєвої плинності, що стає експресивно даною за посередництвом «логіки смислу» і формує порядки музичного розуміння як єдності чуттєвих і символічних актів, динаміку музичної самості від ритміко-гармонічних «позицій» і їх семантизації як явищ руху і простору до абсолютизації музикальної суб'єктивності. Суттєвим, з погляду дисертанта, було розкрити утворення смислової ієрархічності континууму, оскільки в такий спосіб екзистенціальна розмірність часу висвітлюється естетичним переживанням і формує гармонію, якою в музичній події кристалізується ціннісний вимір естетичного. За гармонічної концентрації цілого музикальна суб'єктивність сягає меж музично-емпіричної самості і векторно прямує до відкритого, що, можучи бути естетично дано тільки як ціле, і є адекватним статусу суб'єкта. У роботі показано, що відкритість і структурність, взаємно представлені у музичній події, визначають і вектор музичної «присутності», яка інтерпретує, структурує, долає і творить себе, і символ, як зняту в цілісністі амбівалентність, фігуру відкритого, переживання якого являє досвід незавершимості реальності, а, відтак, і суб'єктивності. Доведено, що музикою стихійно ставиться і інтерпретується проблема суб'єктивності як центру мислимої всезагальності, який не може не утверджуватись і разом із цим є форма трансгресії власних емпіричних засад у творенні самого себе, - що становить естетичний вираз проблем творчості, свободи, границь самого існування у формах музикального і являє герменевтичний потенціал музичної події як естетичного феномена.

Проведене дослідження дозволило з'ясувати ряд питань естетичного буття музики, і, разом із обгрунтованою його самодостатністю і завдяки цьому, засвідчило й понятійну невичерпність музики, яка органічно вплітається в радикально «тілесний» і суворо метафізичний контекст. У творах музичної класики наші сучасники бачать новітні моделі світоустрою (синергетичний і енерго-інформаційний підходи, «струнна» концепція). Відтак, перспектива досліджень музичної події визначається не стільки трансформаціями стилів самої музики, скільки стратегіями філософсько-естетичної рефлексії, за яких будуть приведені до очевидності все нові принципи музичної думки як фактора культурної свідомості, що інтегрує форми естетизації буття.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Рябініна О.В. Феноменологія музики. Досвід концептуалізації. - Х.: Харківський військовий університет, 2000. - 286 с.

2. Рябініна О.В. Метафеноменологія музичного символу // Філософська думка: Часопис Ін-ту філософії Нац. Акад. наук України. - 1998. - №4 - 6. - С. 191 - 211.

3. Герменевтичність музики крізь призму «негативної діалектики» Т.В. Адорно // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. - Вип. 12. - К.: Міленіум. - 2004. - С. 3 - 11.

4. Рябініна О.В. «Гілетична логіка» О.Ф. Лосєва як досвід обгрунтування музичного мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Альманах. - К.: Видав. центр КНЛУ. - 2004. - С. 180 - 188.

5. Рябініна О.В. До питання щодо смислової багатомірності музичного знаку // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: теорія культури та філософія науки. - №625 - 1/2004. - Харків. - 2004. - С. 129 - 133.

6. Рябініна О.В. Інтерпретаційні можливості музичного символу в просторі філософського пізнання // Мультиверсум: Філософський альманах. - Вип. 41. - К.: Український центр духовної культури. - 2004. - С. 236 - 246.

7. Рябініна О.В. Музична гармонія як царина культуротворення // Культура і сучасність: Альманах. - №2. - К.: ДАККіМ. - 2004. - С. 21 - 28.

8. Рябініна О.В. Музично-творчий акт як самоінтерпретація суб'єкта культури // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, психологія. - Вип. 1 (19). - 2004. - С. 135 - 146.

9. Рябініна О.В. Специфіка взаємодії емпіричних і трансцендентальних чинників музичного «Я» // Грані: Альманах. - Дніпропетровськ: РВВДНУ. - 2004. - №5 (37) - С. 103 - 107.

10. Рябініна О.В. Онтологічна специфіка музичного континууму // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, психологія. - Вип. 2 (20). - 2004. - С. 121 - 133.

11. Рябініна О.В. Музичний процес як подія створення смислу // Наук. зап. нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова. - Вип. 11. - К. - 2002. - С. 116 - 122.

12. Рябинина Е.В. К онтологии феномена музыкальной гармонии // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: теорія культури та філософія науки. Проблеми буття людини. - №501/2. - Харків - Дрогобич. - 2001. - С. 95 - 99.

13. Рябинина Е.В. «Порядок» и «хаос» в музыкально-гармонической феноменальности // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: теорія культури та філософія науки. - №501. - 2001. - С. 8 - 12.

14. Рябинина Е.В. Феноменология музыки как традиция // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: філософія. Філософські перипетії. - №531'2001. - С. 204 - 206.

15. Рябинина Е.В. Экзистенция как трансценденция. О факторах музыкального символизма // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. пр. Дніпропетр. нац. ун-ту. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ. - 2001. - С. 200 - 205.

16. Рябинина Е.В. «Я-анализ» как инстанция музыкального смыслоучреждения // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: філософія. Філософські перипетії. - №509'2001. - С. 67 - 69.

17. Рябініна О.В. Музична інтенція: своєрідність смислоконституювання // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. Х. - 2000. - С. 205 - 209.

18. Рябініна О.В. До проблеми феноменологічної інтерпретації музичного символу // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. VII. - 2000. - С. 68 - 72.

19. Рябинина Е.В. Музыка и танец: метафизика присутствия // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: філософія. Філософські перипетії. - №474'2000. - С. 167 - 168.

20. Рябинина Е.В. О темпоральности музыки // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: теорія культури та філософія науки. - №465. - 2000. - С. 52 - 57.

21. Рябинина Е.В. К проблеме феноменологической «эмансипации» музыкально-эстетического переживания // Вестн. Харьк. нац. ун-та. Сер.: теория культуры и философия науки. Post office. Образы времени - образы мира. - №484. - 2000. - С. 166 - 171.

22. Рябинина Е.В. Музыкальный семиозис как предмет феноменологического анализа // Вісн. Харк. нац. ун-ту. Сер.: філософія. Філософські перипетії. - №486'2000. - С. 123 - 125.

23. Рябініна О.В. Про своєрідність музично-естетичної екзистенціальності: до проблеми синтезу феноменологічних концепцій суб'єктності // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. ІХ. - 2000. - С. 113 - 117.

24. Рябініна О.В. Раціональні аспекти музичного мислення // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. VIII. - С. 97 - 101.

25. Рябініна О.В. Музична гармонія як феномен соціальності // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. ІІІ. - 1999. - С. 47 - 51.

26. Рябинина Е.В. Синестезия как феномен музыкального понимания // Вестн. Харьк. гос. ун-та. Сер.: философия. Философские перипетии. - №437'99. - 1999. - С. 80 - 82.

27. Рябініна О.В. Феноменологія музики і соціальна культурологія: онтологічні засади синтезу // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. - Вип. ІІ. - 1999. - С. 32 - 37.

28. Рябініна О.В. Три образи музичної темпоральності // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Сер.: соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. IV. - 1999. - С. 78 - 83.

29. Рябініна О.В. Феноменолого-діалектична картина музики у філософії О.Ф. Лосєва // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. - Вип. V. - 1999. - С. 83 - 88.

30. Рябинина Е.В. Философия музыкального эйдоса // Вісн. Харк. держ. ун-ту. Сер.: теорія культури та філософія науки. - №445. - 1999. - С. 3 - 6.

31. Рябинина Е.В. Метафизика музыки: проблема метода // Вестн. Харьк. гос. ун-та. Сер.: философия. Философские перипетии. - №409'98. - 1998. - С. 264 - 267.

32. Рябинина Е.В. К проблеме поиска метафизического смысла музыки // Вісн. Харк. держ. ун-ту: Актуальні проблеми філософії науки і сучасних технологій / Редкол.: проф. Абрамов Ю.О., Білик Я.М., Кулєшов М.М. та ін. - №388. - Х.: ХДУ - ХІПБ. - 1997. - С. 73 - 75.

33. Рябинина Е.В. Музыкальная культура и проблема произведения элиты // Проблеми та перспективи формування гуманітарно-технічної еліти: Зб. наук. пр. / за ред. Л.Л. Товажнянського та О.Г. Романовського. - У 2 ч. - Ч. ІІ. - Х.: НТУ «ХПІ». - 2002. - С. 117 - 120.

34. Рябинина Е.В. О символической культурологии // Философия культуры'97: Тез. докл. Рос. науч. конф. «Человек в культуре - культура в человеке» (19 - 20 мая 1997 г.) / Редкол.: проф. В.А. Конев (отв. ред.) и др. - Самара: Изд-во «Самарский университет». - 1997. - С. 24 - 28.

Размещено на Allbest.ru