Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 18:159.954.4

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

Смігунова Олена Геннадіївна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри етики, естетики і культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Панченко Валентина Іванівна

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор завідувач кафедри суспільних наук Київського національного університету кіно і телебачення імені І. Карпенко-Карого Оніщенко Олена Ігорівна;

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Національного аграрного університету (м. Київ) Павлова Олена Юріївна

Провідна установа: Національний університет “Києво-Могилянська Академія”

Захист відбудеться “14” червня 2007 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "10" травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.

АНОТАЦІЯ

Смігунова О.Г. Естетика І. Канта: продуктивна уява і принцип доцільності. - Рукопис. філософія естетика кант

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено аналізу місця й значення ключових ідей естетики І. Канта - продуктивної уяви, здатності судження, принципу доцільності - у філософській системі німецького мислителя та у сучасній теоретичній думці. На основі опрацювання теоретичної спадщини І. Канта визначений новий вектор розвитку класичної теорії через поєднання її із актуальними розробками сучасної естетики, психології, філософії. У ході дослідження встановлено, що певні положення естетичної теорії мислителя можуть бути використані як методологічний засновок для аналізу історично варіативних форм мистецтва і естетичної діяльності індивіда в цілому. Так, художня форма твору визначена як змістовний концентрат естетично значимого в історичному розвитку спільноти.

Ключові слова: естетика Канта, продуктивна уява, естетичне судження, здатність судження, доцільність, художня форма, естетика, прекрасне, естетична діяльність, геній.

АННОТАЦИЯ

Смигунова Е.Г. Эстетика И. Канта: продуктивное воображение и принцип целесообразности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетике. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена анализу места и значения ключевых идей эстетики И, Канта - продуктивного воображения, способности суждения, принципа целесообразности - в философской системе самого мыслителя и в современной теоретической мысли. Именно они определены как такие, которые указывают на формирования новой парадигмы философии, отталкивающейся от личностного понимания индивида. “Коперниканский переворот” был невозможен без выхода на эстетическую проблематику, а эстетика как наука невозможна без этого нового способа постановки вопроса о человеке у Канта. Таким образом в первую очередь продуктивное воображение рассматривается как фундамент способности человека к свободе действия вопреки закономерной необходимости мира природы.

Способность суждения у Канта - определяющая для понимания человека во всей полноте его познавательных, волевых и оценочных действий. Понимание важности этой индивидуальной способности приходит в европейскую философию лишь с появлением и развитием понятия личности, обусловленным культурно-историческими, экономическими и идеологически-религиозными особенностями развития Европы в XVI-XVIII столетиях. Это понимание, зарождающееся в формирующейся буржуазной среде на основе дискурса о вкусе, безвкусице, дурном вкусе, в конечном итоге и перерастает в необходимость появления новой науки - эстетики. Её ключевые понятия - продуктивное воображение, целесообразность, суждение вкуса, в совокупности с фундаментальными способностями к познанию и волеизъявлению, способны дать целостную картину человека как личности в рамках философии.

На основе работы с теоретическим наследием И. Канта определен новый вектор развития классической теории в дополнении её актуальными разработками современной эстетики, психологии, философии.

В ходе исследования установлено, что определенные положения эстетической теории мыслителя могут быть использованы как методологическое основание для анализа исторически вариативных форм искусства и эстетической деятельности индивида в целом. Так, художественная форма произведения определена как смысловой концентрат эстетически значимого в историческом развитии общества, выводимый на основании принципа целесообразности.

Ключевые слова: эстетика Канта, продуктивное воображение, эстетическое суждение, способность суждения, целесообразность, художественная форма, эстетике, прекрасное, эстетическая деятельность, гений.

ANNOTATION

Smigunova O.G. Immanuel Kant's aesthetics: рroductive imagination and the principle of expediency. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the academic title of candidate of philosophical studies in specialty 09.00.08 - aesthetics. - Kyiv national Taras Shevchenko university, Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to the analysis of the place and significance of the key ideas of I. Kant's aesthetics - productive imagination, ability to reason, principle of expediency - in the philosophical system of the German thinker and in modern theoretical thought. Based on the analysis of Kant's theoretical heritage, a new vector was determined in the development of classical theory through combining it with relevant developments of modern aesthetics, psychology, philosophy. In the course of research we have established that certain claims of the thinker's aesthetic theory can be used as a methodological foundation for the analysis of the historically varying forms of art and the aesthetic activity of an individual in general. Thus, the artistic form of a created work is described as the substantial concentrate of the aesthetically significant in the historical development of the community.

Key words: Kant's aesthetics, productive imagination, aesthetical reasoning, ability to reason, expediency, artistic form, aesthetics, the beautiful, aesthetic activity, genius.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. На відміну від науки, де діяльність кожного наступного вченого розпочинається із засвоєння здобутків цілих епох попередників, кожна нова філософська течія і кожен філософ починає розбудову власної системи із відмови в претензії на істину попереднім колегам. Спадкування знання тут відбувається через принаймні часткове заперечення вже накопиченого. Тому в таких філософських науках, як естетика, важливими є історико-філософські дослідження витоків тих ідей, категорій, понять, що функціонують тривалий час у цій складній, нелінійній динаміці розвиту знання: це допомагає не тільки відтворити історичну логіку розгортання явища, але й відшукати перспективи його розвитку, закладені великими умами минулих епох. Для естетики як ланки філософського знання ключовою фігурою в історії розвитку науки є І. Кант, і ні в кого не викликає сумнівів те, що саме батько німецької класики багато у чому визначив її вигляд і головні задачі впритул до сучасності.

Найголовнішим же здобутком філософа є новий спосіб постановки питання про людину. Естетика не випадково зароджується як наука у середині ХVIII століття - сформувавшись у надрах англійського сенсуалізму в контексті вчень про індивідуальний смак як конкретне проблемне поле, сфера чуттєвості людини стає першим предметом розгляду, у якому відображається особистісне розуміння індивіда, його претензії на власне бачення, власні вподобання. Кант втілює загальний абрис “нової людини” у своїй філософській системі - не в останню чергу саме через естетичний сегмент. І саме цей вихідний принцип звернення до проблеми людини дозволяє нам казати про те, що серед естетичних концепцій німецької класики саме його ідеї і по сьогодні залишаються актуальними - через тотожність кантівського, модерного і постмодерного розуміння предмету філософії, ракурсу погляду на цей предмет більш конкретні питання, як то - здатність судження, продуктивна уява, доцільність - набувають нового значення у рамках сучасних напрямків філософії, що підтримує даний методологічний засновок.

Актуальність теми є очевидною, якщо розглядати її у нерозривному зв`язку із розвитком європейської культури. Великий гуманістичний і естетичний потенціал кантівської концепції, її позачасовість виявляються у тому, що Іммануїл Кант, “останній філософ Просвітництва”, багато у чому передбачив не тільки загальний вектор розвитку художньої сфери в наступній культурній добі (Модерні), але і вказав на ймовірні наслідки такого розвитку. І через те, що сучасна філософська і культурна доба не часто звертається у своїх пошуках до академічної, класичної філософії, яка вважається ледь не актуальною, цей потенціал не є розкритим у рамках естетики постмодернізму.

Окрім аналізу праць філософів і критиків у британській традиції, що закладають теоретичне підґрунтя під вчення про смак (Дж. Локк, А. Шефтсбері, Дж. Адісон, Г. Хоум, Дж. Берклі, Д. Г`юм Е. Бьорк), а також робіт безпосередніх попередників і сучасників Канта у цій сфері - Г. Ляйбніца, О. Баумгартена, Г. Лессінга, Й. Гердера, дослідження спирається на теоретичні праці Й. Шіллера, Й. Гете, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга і Г. Гегеля - як представників єдиної філософської парадигми і найбільш близьких у часі послідовників мислителя.

На рівні модерної філософії осмислення класичної теми здатності судження, продуктивної уяви, естетичної доцільності вбувалося у працях А. Шопенгауера, К. Маркса, І. Тена, Е. Кассірера, М. Гайдеггера, В. Віндельбанда, Е. Гуссерля, Г. Когена, А. Бергсона, Г. Башляра, Ф. Коплстона, Р. Кронера, Р. Бубнера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, серед постмодерністів можна виділити Т. Адорно, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ю. Габермаса, Р. Рорті. У вітчизняній традиції, що розпочинається іменами П.Д. Юркевича, С.С. Гогоцького, П. Флоренського, Г. Шпета, М. Бердяєва, радянський період, попри свою ідеологічну неоднозначність і дещо упереджене ставлення до філософії Канта, додав такі визначні постаті, як В.Ф. Асмус, М.Н. Афасіжев, В.В. Васільєв, П.П. Гайденко, А.В. Гулига, В.А. Жучков, М.С. Каган, П.В. Копнін, О.Ф. Лосєв, І.С. Нарський, А.П. Скрипник, Л.А. Суслова, В.П. Шестаков. Історико-філософіськи та естетичні аспекти філософії Канта, явищ продуктивної уяви та здатності судження підіймаються у працях українських дослідників: А.Л. Богачова, І.А. Бондаревської, М.М. Бровка, І.В. Бичка, Т.К. Гуменюк, А.М. Єрмоленко, Ю.В. Кушакова, Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко, О.Ю. Павлової, В.А. Сіверса, А.М. Лоя, В.І. Шинкарука та інших.

Віддаючи належне дослідникам, праці яких спрямовані на всебічне висвітлення спадщини славетного мислителя, варто відзначити, що естетичні дослідження філософії Канта здійснюються переважно як похідні від історико-філософських, отже не ставлять перед собою завдань по розкриттю естетичної проблематики як самоцінної. Саме тому актуальність обраної теми не в останню чергу визначена необхідністю розгляду філософського здобутку І. Канта з точки зору актуальної естетичної проблематики. Крім цього, найбільш потужні фундаментальні дослідження естетики і філософії мислителя у вітчизняній традиції здійснювалися на ідеологічних засадах марксизму-ленінізму. Не ставлячи під сумнів їх вирішальне значення для розвитку кантознавства, хотілося б відмітити у них певний брак уваги до особистісного начала людини, що промальовується у класичній концепції, але не акцентується у її аналізі.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в контексті інтегративної програми наукових досліджень філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченко.

Об`єкт дослідження - естетика І. Канта як рівноцінна складова його філософської системи.

Предмет дослідження - продуктивна уява і принцип доцільності в контексті естетичної теорії І. Канта.

Мета дослідження полягає у розкритті взаємодії здатності продуктивної уяви і принципу доцільності у естетиці І. Канта.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:

визначити історичні, культурні та філософські передумови становлення естетики як філософської науки в рамках німецької теоретичної думки;

проаналізувати роль і місце естетики в системі філософії Канта, виокремити поняття і категорії, ключові для даної системи, які дозволяють говорити про актуальність класичного вчення у сучасній філософській парадигмі;

розкрити значення здатності судження у її зв`язку із іншими здатностями психіки людини - розсудком і розумом;

дослідити принцип доцільності як методологічний засновок аналізу історичного розвитку художньої культури;

розглянути продуктивну уяву як чинник естетичної діяльності в контексті естетики Канта та у працях його послідовників;

прослідкувати історичні трансформації естетичних теорій Канта про продуктивну уяву і принцип доцільності у працях його історичних послідовників (німецька класична філософія, модерн, постмодерн).

Теоретико-методологічної основою дослідження є загальнонаукові принципи об`єктивного розгляду фактів невідривно від їх місця і значення в історії теоретичної думки, принципи історизму, системності, неупередженості, які дають можливість всебічно проаналізувати класичну концепцію естетики у контексті сучасної теоретичної думки. Принцип історизму є важливим методологічним засновком роботи. Широко застосовується метод порівняльного аналізу, що дозволяє більш повно охарактеризувати культурне поле розглянутих питань. Для розгляду значення здатності продуктивної уяви за межами естетики використовується філософсько-антропологічний і еволюційний підходи.

Науковий пошук здійснено на основі опрацювання першоджерел, праць безпосередніх послідовників і аналізу академічної коментуючої літератури, а також системного вивчення творів мистецтва і естетичної діяльності представників різних мистецьких парадигм, що дозволило застосувати результати дослідження філософської системи до аналізу фактів практичного вияву сфери естетичного.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в українській естетиці здійснюється комплексний аналіз класичної естетичної концепції І. Канта в контексті значення для сучасної естетики його положень про принцип доцільності і продуктивну уяву.

Результати дослідження, що виносяться на захист, сформульовано у наступних положеннях:

визначено, що постання естетики як повноцінної філософської науки у рамках філософії І. Канта має безпосередні причини не тільки у сфері розвитку філософського знання Нового Часу, але також у економічному, суспільно-політичному та релігійно-ідеологічному положенні Німеччини і Європи у XV-XVIII століттях, що зумовили зміщення акцентів філософського пошуку у сферу внутрішнього світу людини, актуалізацію проблеми особистості;

проаналізовано місце і значення естетики у структурі філософії І. Канта як рівноцінної складової системи та єднальної ланки між гносеологією та етикою, розглянуто центральні категорії і поняття науки: здатність судження, прекрасне, піднесене, доцільність, продуктивна уява, переживання, серед яких продуктивна уява і принцип доцільності визначені як такі, що у теперішній час надають естетиці Канта нового, актуального звучання;

виявлено, що здатність судження уможливлює перехід ідей розуму у світ розсудку, тим самим поєднує світ свободи волі із світом необхідності природи;

розглянуто принцип доцільності, який у сучасній естетиці може бути застосований до аналізу не тільки фактів художньої дійсності у їх взаємозв`язку із культурною епохою, але й для розкриття суті естетичної діяльності людини як самоцінної особистості;

визначено, що продуктивна уява є не тільки здатність душі, що приймає участь у процесі пізнання, але і є елементом, обов`язковим для виникнення естетичного переживання, розглянуто основні напрямки філософського осмислення цієї здатності у подальшій філософії;

доведено, що хоч естетичні теорії І. Канта не отримали широкого використання у мистецькій практиці, і, з постанням модерну, ніби то відійшли у затінок нових ідей, їх актуальність не зникла, а у поєднанні із сучасними філософськими концепціями (екзистенціалізм, феноменологія, психоаналіз, філософська герменевтика) дані положення здатні набувати міждисциплінарного значення.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Основні теоретичні положення і одержані наукові результати доповнюють сучасне історико-естетичне розуміння ролі й місця філософії Канта у процесі розвитку естетичного знання. Проведене дослідження та його результати дають змогу розширити теоретичні засади сучасної української естетики через уточнення вихідних засад формування цієї науки, а також зміщення акцентів при розгляді класичної проблематики у контексті актуальних питань сучасної естетики і філософії.

Результати дослідження мають практичну цінність і можуть бути використані в естетичній, філософсько-антропологічній, культурологічній та мистецтвознавчій галузях наук. Вони стануть допоміжним засобом при складанні навчальних планів, спецкурсів, семінарів та розробці навчальних програм. Висновки дисертації можуть бути використані в лекційних курсах з історії західноєвропейської естетики XVIII-ХХ ст., культурології, історії та теорії мистецтва.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом відображення положень і висновків дослідження у 4 (чотирьох) публікаціях у провідних фахових виданнях України та у формі виступів на 4 (чотирьох) науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція “Людина. Світ Культура”. (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція “Кант и современная философия” (Москва, 2004); Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка” (Київ, 2006); Міжнародний науковий симпозіум до Всесвітнього Дня філософії ЮНЕСКО (Київ, 2006).

Структура дисертації визначена логікою розкриття теми, а також поставленою метою і основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (184 найменувань, у т.ч. іноземною мовою). Повний обсяг дисертації - 191 сторінок (178 сторінок - основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження, проаналізовано стан розробки проблеми, визначено об`єкт, предмет, мету та завдання роботи, окреслено теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне її значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, подано форми апробації.

Перший розділ - “Становлення естетики як філософської науки у ХVІІІ столітті” - складається з трьох підрозділів і розкриває історичну закономірність появи естетики як філософської науки у ХVІІІ у її зв`язку із економічними, релігійними процесами у європейському суспільстві цього часу, а також постанням у рамках філософії Нового Часу нового розуміння людини.

У підрозділі 1.1. - “Антропоцентричний поворот у філософії Нового Часу” показано, як суспільно-економічні умови, що складаються у Західній Європі в часи з Відродження до Просвітництва, обумовлюють коло інтересів філософії та задають загальний вектор її розвитку, що у підсумку призведе до появи нового способу осмислення людини - “коперніканського перевороту” І. Канта.

Важливим суспільно-історичним компонентом, без якого не відбулась би німецька класична філософія - це переворот у свідомості людини, що розпочався із сфери релігії. Кант закладає нове розуміння місця людини в світі у фундамент своєї філософської системи, але по суті вносить у філософію ті уявлення, які вже певний час функціонували навколо нього. Мова йде про “релігійну революцію” Мартіна Лютера та її відбиття у “коперніканському перевороті” Іммануїла Канта. Зрушення, що відбувались у традиційному суспільстві, були наслідком тих змін, яких зазнавала свідомість, ціннісні орієнтири і ідеали людини із поширенням протестантизму - гілки християнства, що вимагала від людини особистої відповідальності за власні вчинки на рівні і дії, і думки. Особистість - нове явище, що потребує осмислення на рівні філософії.

Новий Час - епоха формування у філософії кола проблематики і категоріального апарату, у першу чергу зверненого до проблем методу науки і обґрунтування її істини. Однак тенденцією пізнього Просвітництва стає поступове формування антропологічної парадигми. Виснажена суперечками про метод, правило і істину, філософія, ніби у опозицію до магістрального напрямку, дає приклади нового світорозуміння у концепціях Джамбатісто Віко, Жана-Жака Руссо, що врешті решт оформлюється у філософській системі Іммануїла Канта, який принаймні формулює саму постановку питання про нову людину - людину як особистість, людину як центр обертання її світу, а отже: людину як суб`єкта пізнання, людину як носія свободи волі і людину як істоту, здатну до судження смаку.

У підрозділі 1.2. - “Становлення поглядів на природу естетичного в новоєвропейській філософії” відбувається перехід до розгляду власне естетичної проблематики у філософії зазначеного часу.

Першочергово орієнтована на запити науки, що бурхливо розвивається у цей час, філософія все ж починає звертатися до принципово нового об`єкту дослідження - людини як особистості. Одним з наслідків таких звернень стає розвиток теорій смаку в англійській філософській традиції, збільшення спроб осмислення явища мистецтва та категорій прекрасного, піднесеного, героїчного, трагічного у французькому та німецькому Просвітництві. Первинно виходячи з єдності прекрасного і доброго, теоретики зрештою приходять до “відкриття” світу естетичного і відділення його від проблемного поля етичної науки.

Є логічним, що британській емпіризм приділяє велику увагу розробці категоріального апарату, який відображає у філософії процес чуттєвого осягнення світу. Вихід на дотичні до майбутньої науки естетики теми у своїх розробках здійснюють Шефтсбері, Адісон, Хоум, Берклі, і, звичайно ж, Г`юм, для філософії якого відчуття стають центральним поняттям. Свого значення вони набувають як певний медіум, що перетворює об`єкти зовнішнього світу на наші перцепції, які, у свою чергу, поділяються на враження та ідеї. Саме у сфері вражень ми можемо казати про формування моральних та естетичних чуттів, які не є за Г`юмом атрибутами чи властивостями самих речей. Ставши на шлях такої суб`єктивізованої дескриптивної естетики, Г`юм закладає у описах цієї сфери той потенціал, який розкриється значно пізніше - частково у роботі Канта “Критика здатності судження”, а частково вже за межами німецької класики.

Важливим є також аспект розвитку сенсуалістичних теорій: вони відкривають для філософії нове проблемне поле. Британці формулюють питання про варіативність смаків, про можливість оцінки перцепцій, виходячи із особистісних вподобань. Пов`язане із особливостями зародження і функціонування нового прошарку суспільства - “третього стану”, буржуа - це явище у повній мірі буде осмислене Кантом через його аналіз такої властивості психіки людини, як здатність судження.

“Чуттєвість” і “смак” стають тими поняттями, які дозволяють вольфіанцю Баумгартену ввести у якості первинної ланки у власну теорію пізнання естетику - нову науку, що вивчає судження смаку і пізнає прекрасне на основі чуттєвого сприйняття.

Підрозділ 1.3. - “Естетика в системі філософії Канта” - розкриває, яким саме чином здобутки попередніх дослідників були переосмислені Кантом і використані при розбудові його власної філософської системи.

У підрозділі зроблено акцент на важливості системного підходу до розгляду філософії мислителя, яка втрачає своє світоглядне значення при дискретному розгляді. Три частини критичної філософії - теорія пізнання, етика та естетика, викладені у “Критиці чистого розуму”, “Критиці практичного розуму” та “Критиці здатності судження” є єдиним цілим, що описує нове розуміння людини. Адже саме питання про людину є центральним у філософії Канта, для якого істина, добро та краса втрачають свій зміст і значення за межами людської свідомості.

Двоїста суть людини як істоти, що одночасно належить і природі, і духу, робить питання про фактор, що об`єднує ці майже протилежні складові, надзвичайно важливим. Естетика тут постає єдино можливим способом переходу від світу необхідності в природі до світу свободи. Кант постулює примат практичного розуму над теоретичним. Результат теоретичної діяльності потрібен для практичного результату, інакше б вона просто не мала олюдненого сенсу. Але дія заради результату - це скінчена дія, обмежена. За виведеною Кантом у “Критиці чистого розуму” системою категорій тут має спрацьовувати закон діалектики, отож якщо є дія обмежена - має бути і нескінченна. Цією нескінченною дією, що виходить з доцільності без цілі, і є діяльність естетичної свідомості людини. Вона водночас і є самодостатньою, і робить можливим перехід ідей волі у світ природної необхідності.

Другий розділ - “Центральні поняття естетики Іммануїла Канта” розкриває історично нову парадигму бачення людини у теоретичній думці через поняття філософії Канта “здатність судження” та “продуктивна уява”, їх значущість у сучасній естетиці.

У підрозділі 2.1 - “Судження смаку як фундамент естетики Канта” розкриваються вихідні положення естетики філософа, що стосуються здатності судження людини.

В “Критиці здатності судження” поряд із здатністю теоретичного пізнання та здатності практичного воління, Кант виокремлює почуття задоволення та незадоволення, апріорним принципом якого є доцільність, а визначальною здатністю - здатність судження. Вперше сфера естетичного постає не як певне абстрагування від художньої діяльності індивіда, від практичних її виявів, а аргументується “згори”, тобто - необхідність її існування випливає з самої суті людського існування в світі, а не з аналізу результатів людської діяльності. Здатність судження тут стає первинним способом виявлення естетичного, а телеологія вибудовується як єдино можливий спосіб переходу та співвіднесення пізнавальної діяльності із моральним обов`язком.

Судження смаку претендує на загальність - але не так, як логічне судження. Останнє ґрунтується на понятті про об`єкт, а отже є об`єктивним. Судження смаку претендує на загальність суб`єктивного плану, бо ґрунтується не на понятті, і про об`єкт нам нічого не повідомляє - воно стосується тільки суб`єкта. Тож претензія на загальність виходить не з об`єкту, а схоплюється суб`єктом у відшукання доцільності в уявленні про предмет.

Підрозділ 2.2. - “Кантівська концепція доцільності без цілі в естетиці” - розкриває зміст кантівського уявлення про доцільність в естетичній науці, яке на рівні сучасної теоретичної думки може отримати важливе методологічне значення у осмисленні явищ естетичної діяльності людини і мистецтва зокрема.

Для спекулятивної метафізики питання єдності світу вирішувалося за допомогою введення у філософію божественного начала, логосу, трансцендентного абсолютного розуму тощо. Кант дає інше пояснення тотальній закономірності, що панує довкола нас: її встановлює не абсолют у світі, а людська свідомість, ще точніше - здатність судження, у множині вражень, що стали нашим здобутком на рівні єднання емпіричного матеріалу і апріорних принципів наших форм свідомості. Ці два моменти: пасивний - рефлективний, момент чистого афектування, сприймання, і активний - конструктивний, формотворчий, у своїй єдності і описують спосіб творення цілісного світогляду: значення жодного з них не має бути применшеним. Така доцільність, внутрішня закономірність, що робить твір мистецтва єдиним самототожнім цілим, діалектична - саме тому сфера естетичного у Канта є містком між двома світами - природи і свободи. І не дивлячись на те, що Кант каже, що у сферу рефлективного судження смаку може потрапити форма доцільності предмету, такий місток не розглядається як формальний.

Кант каже про те, що доцільність - це спосіб помислити обєкт не тільки тоді, коли у нього є наявною практична ціль, але й тоді, коли ми можемо уявити дію волі, що створила цю закономірність на основі певного правила. Прикладом такої волі може бути і квітка тюльпана, і твір мистецтва. Судження смаку людина вибудовує на основі феномена, тобто емпіричного засновку, що у певній мірі вже освоєний її загальним чуттям, а отже і несе на собі відбиток людської свідомості, сприйняття об`єкту через її призму. Цікавий розвиток ідея естетичної доцільності набуває у працях Т. Адорно, який крізь призму методології Франкфуртської школи філософії виходить на аналіз естетики Канта і знаходить спосіб її реактуалізації у контексті історичного a priori.

Підрозділ 2.3 - “Продуктивна уява в контексті вчення про художню діяльність” - висвітлює конструктивний характер продуктивної уяви як єдино можливого способу синтезу чуттєвості і розсудку у відношенні не тільки пізнавальної, але і художньої діяльності суб`єкта.

Важливим не тільки для естетики, але й для всієї філософії стало відкриття Кантом того факту, що уява людини носить не тільки відтворювальний характер. Продуктивна уява - це необхідна складова процесу сприйняття в цілому. І не дивлячись на те, що у виданих (не рукописних) текстах філософа тема уяви підіймається виключно у двох аспектах - трансцендентальному та антропологічному, для сфери естетики осягнення цього поняття є принципово важливим через свій теоретико-методологічний потенціал для новітньої філософії.

Вільна гра пізнавальних здібностей - уяви і розсудку - і породжує відчуття незацікавленого задоволення від усвідомлення чисто формальної доцільності. Здатність повідомлювати цей стан вільної гри є специфічно людською і вона лежить в основі мистецтва. Вчення про геній, тісно пов`язане із теорією художньої діяльності, підкреслює принципову неспроможність раціонально розкласти на складові процес створення нового витвору мистецтва, як можливо розкласти на метод, матеріали і ресурси процес наукового дослідження. Втім, тричленна структура системи філософії Канта дозволяє вирішити це питання не у рамках теорії пізнання (адже і з`являється воно не у гносеології), а методами і засобами естетичного аналізу.

Природа через генія впроваджує правила саме у мистецтві, а не у науці. Останній момент є важливим: витончені мистецтва не передбачають для своєї оцінки правила, адже якщо судження ґрунтується на понятті - то це не судження смаку. Проте правило передує появі твору мистецтва - через те, що його вкладає туди невимушена діяльність генія, тобто природа, а отже ідея, хоч і геніальна, може бути зрозуміла іншим людям, бо виходить із тих самих формальних засновків нашого естетичного споглядання, що властиві людству як роду.

Третій розділ - “Теоретичний потенціал естетичних поглядів Канта”. Тут принцип доцільності і продуктивна уява розглянуті як складові елементи філософських систем і методологічних засновків сучасних естетичних теорій. Доводиться, що попри відмову постмодерністської філософії від класичних теорій як таких, що претендують на статус метаоповідей, що не відповідають вимозі нелінійності, саме філософська система Канта задає нову систему координат модерній і сучасній філософії, а естетика отримує обґрунтування на рівні структури свідомості, значення якого не тільки не втрачається у новій філософії знання, але й набуває наукової актуальності. Розділ складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1 “Естетика Канта в логіці філософії німецької класики і модерну” присвячений окресленню загального вектору розвитку ідей Канта у працях його послідовників.

У даному розділі у найзагальніший рисах окреслено дві тенденції, що стали знаковими для розуміння Канта у сучасній філософії і створили основні питання, довкола яких сьогодні ведуться суперечки. По-перше це зведення естетики Канта до формалістичного витлумачення доцільності і філософії прекрасного, яке частково знімається тільки із постанням філософії постмодернізму, зокрема теорії історичного a priori. По-друге це розвиток вчення про продуктивну уяву у рамках феноменології і екзистенціалізму, а також розвитку ідей Канта у руслі філософської герменевтики.

Підрозділ 3.2 “Категорія прекрасне в модерній та сучасній естетиці: місце принципу доцільності в категоріальному апараті науки” обґрунтовує конструктивність застосування відкритих Кантом засновків естетичного судження у системному історико-естетичному аналізі розвитку як художньої культури людини, так і історії розвитку філософських вчень про прекрасне.

Так, протягом історичного розвитку людства ми можемо виділити три парадигми мистецтва, що на перший погляд виглядають запереченням одна одної: доісторична, класична та модерна. Доісторичне мистецтво - синкретична діяльність, що включала в себе значні за обсягом і змістом елементи побуту і релігійних уявлень, що поєднувалися через метафору у твір. Класичне мистецтво виходить з принципу мімезісу і важливе значення приділяє стійким художнім формам (канону). Модерне мистецтво підносить творчість, новаторство, і вихідним принципом для нього є експресія.

Теорія Канта - одна з небагатьох, що здатна на теоретичному рівні обґрунтувати єдність цих подекуди антагоністичних явищ під єдиною назвою “мистецтво”. Виходячи з принципу доцільності кантівської естетики можна з однаковим успіхом пояснити феномен і “Чорного квадрату” Малевіча і наскельних розписів у печері Альтаміра як з точки зору особливостей сприйняття цих об`єктів, так і з точки зору рушійної сили, що призвела до їх появи.

Одним з найбільш цікавих продовжень розробки цього аспекту естетики Канта стала естетична теорія Теодора Адорно, що відкриває нові обрії інтерпретації творів і застосування принципу доцільності у мистецтві та в аналізі естетичної діяльності людини через поєднання із психоаналітичною теорією, а також соціальною філософією Франкфуртської школи. Спираючись на принцип історичного a priori, Адорно інтерпретує мистецьку форму як доведений до високого рівня абстрактності зміст, що викристалізовується поступово, під шліфуючою дією загальних елементів здатності судження суспільних поколінь. Так стає можливою трансляція естетичних переживань, що з одного боку вимагає дію автора по втіленню їх у художньому образі, з іншого - дію реципієнта у адекватному сприйнятті.

Підрозділ 3.3. - “Продуктивна уява як чинник естетичної діяльності в теоретичній думці наступників Канта” присвячений розгляду розвитку зазначених ідей Канта, у першу чергу в контексті відкриття екзистенційного виміру людини.

Як не дивно, не безпосередні послідовники, а екзистенціалісти надали теорії продуктивної уяви розвитку у найбільш відповідному до задуму Канта ключі. Безпосередні продовжувачі уяві надавали характер відтворення, в той час як вся ірраціональна традиція (включаючи інтуїтивізм, психоаналіз тощо) описує цю здатність як ключову у процесі освоєння людиною світу. Естетика екзистенціалізму звертається до питання єдності світу і світосприйняття, де уява і стає засобом переходу дійсного у мислиме.

Філософська антропологія теорія розвиває цю тезу у рамках еволюційної концепції. Тут уява, у поєднанні із такими здатностями людини як бажання і цілепокладання, стає поштовхом для початку перетворення людиною світу у відповідності до власних потреб. Розглянуто обґрунтування можливості довільної дії, не детермінованої світом неживої природи і причинно-наслідковими зв`язками фізичного світу, через здатність продуктивної уяви.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, що в узагальненому вигляді формулюються як елементи новизни, висвітлюються тези, які мають перспективне значення для подальшої розробки. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

Поява естетики як філософської науки у Новий час обумовлена конкретними суспільно-історичними передумовами, серед яких в економіці - виділяємо формування “третього стану” з його відносною економічною незалежністю, в ідеології - поширення теренами Європи протестантської етики особистої відповідальності, у філософії - “відкриття” внутрішнього світу людини, перехід від атрибутивного її розуміння до буттєвого.

“Коперніканський переворот” І. Канта засвідчує собою остаточну вичерпаність і кризу філософії Нового Часу, в той же момент переформульовує основні її питання для нової епохи - Модерну, який постане по завершенню епохи класичного німецького ідеалізму. Це - ключовий момент у розвитку новоєвропейської філософії, що зумовлює загальний вектор філософського пошуку на наступні століття - до теперішнього часу.

Сучасна кантознавча традиція представлена двома потужними гілками - гносеологією і етикою - часто не враховує значення принципу системності у філософії І. Канта. Це призводить до викривлення і гіперболізації значення того чи іншого сегменту філософського знання, у той час як Кант намагався ствердити паритет складових частин системи.

Здатність судження є фундаментом естетики І. Канта. І хоча виходить вона з форм споглядання об`єктів, філософію Канта не можна назвати формалізмом. Особливо яскраво це видно на прикладі мистецтва: “суб`єктивний” зміст переживання твору може транслюватися від суб`єкта до суб`єкта, проходячи нову реконструкцію від чуттєвого образу до емоційного переживання.

Принцип доцільності, виведений Кантом з аналітики прекрасного у “Критиці здатності судження” як основа схоплення свідомістю художнього об`єкту, може бути застосований до аналізу не тільки фактів художньої дійсності у їх взаємозв`язку із культурною епохою, але й для розкриття суті естетичної діяльності людини як самодіяльності, для аналізу джерел формування її внутрішнього світу не тільки у сфері естетичного, але й у інших сферах.

Роль продуктивної уяви у діяльності психіки людини, за Кантом, не обмежується виключно початковою стадією пізнавального процесу. Продуктивна уява постає як елемент, що є необхідним для виникнення естетичного переживання. Для Канта тут є важливими два аспекти розгляду здатності - гносеологічний та антропологічний, але довільність як атрибут дії уяви підкреслює значення здібності для художньої діяльності, зокрема - в діяльності генія.

Естетичні погляди І. Канта втілили особливості суспільно-історичних, релігійних та філософських підвалин епохи, які сформувало нове бачення людини. Не дивлячись на те, що під вплив кантівської філософії так чи інакше підпадав кожен наступний мислитель, плідне продовження його ідей стало можливим тільки у руслі філософії, що виходить із буттєво-особистісного розуміння людини, а отже актуальність ідей Канта не зникла, а у поєднанні із сучасними філософськими концепціями (екзистенціалізм, психоаналіз, феноменологія, структуралізм, філософська герменевтика) ці положення набувають нового прочитання.

Зокрема, принцип доцільності без цілі як основа естетичного сприйняття, може бути застосований до аналізу творів мистецтва усіх етапів розвитку людської цивілізації: доісторичного, класичного, модерного, не дивлячись на те, що різні культурі епохи передбачали різне ставлення до діяльності митця і результатів його творчості. Концепція здатності продуктивної уяви на різних засадах знайшла своє плідне продовження у працях екзистенційно-герменевтичної філософії як основа екзистенції людини і спосіб прочитання нелінійної герменевтичної істини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Смігунова О.Г. “Критика здатності судження” та принцип системності у філософії І. Канта в контексті актуальних проблем сучасної філософії // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова: Зб. наук. пр. - Серія 7. - К., 2005. - №7 (20). - с. 122-128.

2. Смігунова О.Г. Телеологія І. Канта в естетичній теорії Т. Адорно // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - Серія: Філософія. Політологія. - Вип. 81-83. - К., 2006. - с. 115-117.

3. Смігунова О.Г. Динаміка категорії “прекрасного” в німецькій класичній естетиці // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. Вип. XVII. - К.: Міленіум, 2006. - с. 47-55.

4. Смігунова О.Г. Вчення про геній у філософській системі Іммануїла Канта // Гуманітарний часопис. Зб. наукових праць. - Харків: ХАІ, 2006. - №4. - С. 16-22

Размещено на Allbest.ru