Сучасні етикетні мовні формули звертання в професійному спілкування

Мова - це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Вона є основою зростання особистості, спрямована на внутрішній світ людини та її психіку, у зовнішній світ людських взаємин. Культура особистості значною мірою залежить від бездоганного зразкового мовлення.

Між рівнем освіченості, загальної культури й рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність.

Додержання норм етикету пов'язане із загальною культурою людини, її самоусвідомленням, самоповагою та мірою її ставлення до інших.

Культура поведінки - це вміння тримати себе в товаристві, знання, пов'язані з професійною етикою, навички правильного поводження за столом, форми звертання до старших, жінок, співробітників, друзів - гречність і порядність у взаєминах із людьми. Нагадаємо педагогам найважливіші формули мовного етикету, використання яких допоможе їм у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, колегами.

Відомо, що перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, людині треба вітатися завжди привітно. Відомо, що поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки їх можна спровокувати на зустрічну неприязнь.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, - відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами - доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою - виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету - умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких - прагнення до порозуміння, злагоди.

Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак, важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне досягнення кожної людини передбачає знання державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально культурних досягнень особистості і способом її презентації у суспільстві.

Незважаючи на широту теоретичних досліджень проблеми мовного етикету, появу цілої низки практичних посібників і підручників, питання мовної культури населення стоїть гостро, про що свідчать спостереження над усним і писемним мовленням наших співвітчизників. Низька культура мовленнєвого спілкування, недотримання комунікативних норм спричинені, на думку дослідників мовного етикету та на мій погляд, значною мірою тим, що населення не лише погано знає культурно-мовні закони, а й не враховує їх національної специфіки.

1. Мовний етикет

мовний етикет звертання формула

Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Моє шанування! Вітаю Вас!

Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для даної ситуації.

Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі. Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

Якщо Ви молодший, вітайтеся першим.

Якщо Ви кудись зайшли (до установи, до квартири чи оселі друзів), вітайтеся першим (першою).

Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

Підлеглий має привітати свого керівника.

Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається особа, яка заходить до кімнати (кабінету).

Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

Формули прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові!

Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, перепрошую тощо.

Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, прошу Вас, маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити тощо.

Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку.

Конструкції побажання: Будь(-те) щасливий (-а, і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить!

Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь .... Я хочу представити тобі (Вам).... Дозволь(-те) представити (познайомити, рекомендувати) .... Рекомендую .... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, звичайно, певна річ, так, напевно, обов'язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; не можна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтеся; шкодую, але я мушу відмовитися; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...

Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання); це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я співпереживаю (Вашу втрату); треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль ...).

Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

Кожна із ситуативно-тематичних груп становить синонімічний ряд етикетних одиниць, які різняться за семантичними та стилістичними ознаками.

Вибір етикетних одиниць комунікантами, передусім, залежить від таких визначальних екстралінгвістичних факторів, як:

соціальна роль;

вік;

місце проживання;

стать;

культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними;

характер ситуації спілкування;

специфіка взаємин між комунікантами.

3. Історичні умови формування і специфіка вживання етикетних формул звертання

Антропоцентричний і комунікативний підходи до вивчення мови зумовили посилену увагу вчених до культурологічної проблеми, її національної специфіки взагалі і до питання мовного етикету зокрема. Значний внесок у науку про культуру мови зробили вітчизняні лінгвісти Акуленко В., Бабич Н., Бацевич Ф., Богдан С, Мацько Л., Стельмахович М., Формановська Н. та інші.

Суспільство, розвиваючись, виробляє правила мовної поведінки, обов'язкові для всіх членів, тобто формує мовний етикет. Згідно із словником, етикет - це установлені норми поведінки і правила ввічливості в товаристві. Мовний етикет - система стійких мовних формул, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спілкування у відповідності до соціальних ролей в офіційних й неофіційних обставинах.[ 5, с. 138 ]

Мовний етикет має національну специфіку і закріплений в системі мовних етикетних формул звертань і вітань, вибачення, прохання, подяки, прощання, побажання; способів висловлення співчуття, жалю, вини, горя тощо, а також слів і висловлювань на позначення згоди, відмови, запрошення, привітання, привернення уваги, знайомства, похвали і т. под.

У структурі мовного етикету нашу увагу привертає звертання, що вживається при налагодженні контакту між мовцями.

Звертання - це той елемент мовного етикету, який передусім сигналізує про соціальні відносини, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.

4. Історичні аспекти формування етикетних форм звертання на теренах України

Етикетні формули звертання українців формувалися з дохристиянських часів, про що свідчать збережені у народному побуті діалектні висловлювання, насамперед призначені для родинного спілкування: мамо, ненько, неню, тату, татку, няню (до батька), вуйку, вуйно, тітко, дядьку, стрийку, стрийно, небого, кумо, куме, свате, свахо, брате, сестро,сестрице, бабцю, дідусю, діду, нанашко, нанашку (до хрещених), швагре, братово, донцю, сину, онучко, онучку і т.п.

У часи Запорізької Січі козаки звали себе «товаришами», про що зафіксовано у багатьох фольклорних творах, художніх творах на історичну тематику, а також в « Історії України - Руси » М. Грушевського. Крім того, у козаків побутували звернення, подібні до звернень у родині: батьку (гетьмане, отамане ), діти, братове, браття, братці, брати, братики.

Донедавна вважалося, що шанобливо-ввічливі форми звертання «пане», «пані», «панове» поширились в Україні під впливом польської мови і характеризує мовлення жителів Західної України. Але аналіз текстів усної народної творчості (колядок, щедрівок, прислів'їв, приказок тощо), історичних текстів та літописів переконує у давності цієї етикетної формули на українських теренах.

Слова «пан», «пані», «панове» можуть уживатися самостійно або в поєднанні з іменем, прізвищем, назвою особи за фахом чи родом занять: пане професоре, панове присутні, пані Ніно тощо.

При спілкуванні в піднесеній тональності у листах ці звертання вживаються з означеннями «шановний», «вельмишановний», «високоповажний». В усній народній мові вони, як правило, з прикладкою: «пане-господарі», «пане-брате», «пане-сватове». «Чи дома,дома цей пан-господар?/ Цей пан-господар на ім'я Михайло?» [3;46].

Одним із традиційних українських виявів шанобливості є вживання пошанної множини. Сьогодні багато непорозумінь і суперечок викликає проблема: як традиційно звертались українці до рідних - на «ти» чи на «ви»? Яка форма є давнішньою, адже в сучасному українському мовленні обидві вважаються нормативними? Тим паче, що зникнення «Ви» у звертанні до рідних, особливо в останні десятиліття, багатьма людьми сприймається дуже болісно:« Вже рідні діти з матір'ю на «ти»». ( Л.Костенко)

Як свідчать джерела, у Київській Русі звертання на «Ви» не знали, воно було запозичене українською мовою значно пізніше, десь у кінці 14 століття. Така граматична форма етикету стала традиційною для національного мовлення у родинному колі: «Встали мама, встали тато…»(П.Тичина), «Якби моя бабуся встали» (Остап Вишня). У сучасному спілкуванні загальноприйнятим є звертання на «Ви» до малознайомих, незнайомих, а також у діловій комунікації.

Займенник «Ви» варто писати з великої літери тоді, коли звертаємося до однієї особи: «Іване Петровичу! Запрошуємо Вас…», «Шановна Ірино Степанівно! Вітаємо Вас… », «Пане (пані) голово! Звертаємося до Вас …» тощо. При звертанні до кількох осіб займенник слід писати з малої літери: «Дорогі колеги! Вітаємо вас …»

Займенник «ти» є виразником близьких стосунків між людьми. Він передає повагу, що виникла на основі дружби, товариськості чи кохання. На «ти» спілкуються між собою товариші, колеги, співробітники, друзі, члени родини тощо.

Вживання мовної етикетної форми звертання на«ти» чи «ви» у багатьох випадках регулюється ситуацією.

Протягом століть український мовний етикет не був позбавлений інокультурних виявів, тому варто з розумінням ставитися до всього, що прийшло до національної системи мовного етикету з інших мов і не суперечить нашим традиціям.

Правильне й доречне використання етикетних формул звертання свідчить про вихованість, чемність і високий рівень культури мовця.

Висновки

Наведений перелік поширених в українській мові формул ввічливості може бути продовжений.

Підсумовуючи, треба зазначити, що дотримання правил мовного етикету є складовою загальної культури людини. Культура мови - це володіння літературними нормами на всіх рівнях, вміння користуватися мовними засобами, вона передбачає смислову точність, різноманітність, чіткість, художню виразність.

Правила культури поведінки людини, мовний етикет вимагають того, що вибираючи звертання потрібно враховувати ситуацію спілкування: в родині, з друзями, з незнайомими людьми. Мовний етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого -- зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної людини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхідності для неї співіснувати із собі подібними.

Список використаної літератури

1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. / С.К. Богдан - К.: Рідна мова, 1998. - 488с.

2. Мацько Л.І. Культура української фахової мови. / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець - К., 2007. - 198с

3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. - Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2004. - 480 с.

4. Білик Е. В. Сучасна енциклопедія етикету : 1000 правил і корисних порад / Е. В. Білик. -Донецьк : ТОВ ВКФ “БАО”, 2005. - 384 с

5. Плющ Н. П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і сучасність. -- К.: НМК ВО. -- 1991. -- С. 90-98.

Размещено на Allbest.ru