Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридична мораль і етика

Зміст

Вступ

1. Співвідношення моралі і права

2. Насильство і мораль

3. Мета і засоби її досягнення

4. Особливості професії юриста

5. Моральні якості юриста

Література

Вступ

Мораль юриста є різновидом вселюдської і водночас професійної моралі, що функціонує у сфері правосуддя і правоохоронної діяльності й виявляється в домінуючій серед юристів громадській думці про належне (мораль) і в реальних моральних стосунках між юристами, юристами й іншими громадянами держави (моральність юриста).

Юридична етика не є усталеним терміном, оскільки часто замість нього послуговуються термінами " професійна етика юриста", "правова етика", "етика права", "етика представників права" тощо.

Юридична (лат. juridicus -- судовий) етика -- різновид теорії професійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

Мораль юриста обумовлена специфікою його професійної діяльності, його соціальним станом. Ця діяльність істотно торкається прав, інтересів людей, впливає на їхні долі, тому таким важливим є її моральний вимір. Безперечно, передусім вона регулюється чинним законодавством держави, однак немало в ній залежить не тільки від правової, а й від моральної свідомості юриста.

1. Співвідношення моралі і права

Проблема співвідношення моралі і права посідає важливе місце в етиці, оскільки її осмислення пов'язане з розумінням відношення "людина -- суспільство", розкриває специфіку моральних норм, сутність моралі. Про взаємозв'язок моралі і права свідчить афоризм: "Право є мистецтво добра і справедливості".

Мораль як форма суспільної свідомості має багато спільного з правосвідомістю. Як мораль, так і право є сукупністю відносно усталених норм, правил поведінки людини, які ґрунтуються на уявленнях про належне і справедливе. Ці норми є загальними і поширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства. І моральні, і правові норми стосуються всіх сфер життя людини.

Усепроникність моралі загальновизнана. Про все-проникність права свідчать поняття "міжнародне право", "державне право", "економічне право", "цивільне право", "кримінальне право", "екологічне право" та ін.

Водночас між мораллю і правом існують суттєві відмінності. Так, норми права, крім звичаєвого, мають писаний характер, офіційно проголошуються державою. А норми моралі існують здебільшого у суспільній свідомості й виявляються насамперед у громадській думці. Та найістотніше відрізняє мораль і право спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Дотримання норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) з використанням апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою громадської думки. Тобто моральні санкції здійснюються шляхом духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними особливими повноваженнями, а громадською думкою колективу, соціальної групи, суспільства загалом. Більшість суспільних відносин регулюється нормами права і моралі. Між вимогами права і моралі часто виникають суперечності, тому закономірним є питання, на юридичні чи моральні норми орієнтуватися. Однозначна відповідь на це питання неможлива. Загалом право має орієнтуватися на принципи моралі. Принаймні воно не може ігнорувати моральних вимог. Найефективніше діє право, якщо його норми узгоджуються з нормами моралі. Саме до такого ідеалу прагне правова держава.

Оскільки дотримання норм права забезпечується здебільшого засобами примусу, а примус є проявом насильства, принаймні пов'язаний з ним, то осмислення специфіки юридичної моралі передбачає з'ясування сутності насильства, його спроможності бути морально санкціонованим.

2. Насильство і мораль

Насильницькими є дії із застосуванням сили, з опорою на силу. Насильство можливе тільки у відносинах між людьми, оскільки лише вони мають свободу волі. Насильницькими вважають дії одних людей, безпосередньо спрямовані проти життя, здоров'я чи власності інших людей (убивства, каліцтва, розбій, пограбування, погрози, завоювання).

Чи не основною ознакою насильницьких дій є свідоме порушення загальноприйнятих норм, правил, домовленостей, що руйнує усталені форми комунікації, породжує хаос. Правда, хаос часто трактують як перехідний період до "нового" порядку. В цьому сенсі насильство можна розглядати як піднесення сили до рангу закону, що регулює відносини між людьми. Невипадково суб'єкти насильства нерідко апелюють до справедливості, людських цінностей, навіть до ідеалів.

Термін "насильство" асоціюється з негативними вчинками людей. Проте людство не може існувати, не вдаючись до насильства проти насильства. Історично першим його проявом було правило тальйону, яке зобов'язувало керуватися в насильницьких акціях за межами кровнородинного об'єднання правилом рівноцінної відплати. Другою формою насильства проти насильства стала держава. Позиція держави щодо насильства характеризується такими ознаками: вона монополізує, інституціоналізує насильство, замінює його опосередкованими формами. Це означає, що в державі право на насильство зосереджується в руках особливої групи осіб (воїнів, працівників міліції, поліції), покликаної захищати життя і власність людей як від взаємних посягань, так і від зовнішньої експансії. Це насильство здійснюється за встановленими правилами -- юридичними законами.

Побутує думка, що легітимність (узаконеність) насильства як у формі тальйону, так і в державно-правовій формі є способом його обмеження, оскільки одержує моральну санкцію лише тією мірою, якою виступає необхідним чинником й етапом на шляху подолання насильства. Це міркування засвідчує необхідність фактичного і термінологічного розмежування насильства і спрямованих на його приборкання дій прибічників тальйону чи представників держави.

Розрізнення насильства і подібних до нього дій передбачає з'ясування проблеми співвідношення мети, заради якої вдаються до насильства, і засобів, що при цьому використовують.

3. Мета і засоби її досягнення

Мета є однією зі складових поведінки і свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачуваність результату її діяльності і шляхи його досягнення з використанням відповідних засобів. Це і своєрідний засіб інтеграції дій людини, адже завдяки меті вони набувають певної послідовності, системності, стають своєрідним проектом діяльності людини, що визначає характер і системну впорядкованість її різних актів і операцій. Під час досягнення мети відбувається процес переборення суперечності між реальною життєвою ситуацією і метою як прогнозованим результатом діяльності людини. Інтегральну функцію мети визнають не всі мислителі. Наприклад, В. Вундт переконаний, що між нею і результатами є суттєві розбіжності. Проблема співвідношення мети і засобів її досягнення існує споконвіку. А міркування про те, що прогрес матеріальної і духовної культури спрямований проти людини, були відомі в різні часи. Факти іноді свідчать, що реалізація добрих намірів призводить до результатів, які є моральним злом. Натомість зло, низькі мотиви діяльності, як зазначають деякі мислителі, можуть бути і рушійною силою суспільного прогресу. У сфері моралі цей парадокс постає як суперечливість між цілями і засобами: висока мета досягається аморальними засобами. Така історична практика живила висновок, що задля досягнення високої мети виправданим є використання будь-яких засобів (макіавеллізм): обману, наклепів, жорстокості тощо. Противники макіавеллізму категорично стверджують, що висока мета має досягатися високоморальними засобами. Досвід підтверджує, що застосування негуманних засобів спотворює най гуманніші цілі.

Якщо проблема співвідношення мети і засобів стосується питань права і правозастосування, то набуває правового статусу. Наприклад, учасники кримінально-процесуальних відносин, діючи в установлених законом межах, мають різні цілі і для досягнення їх вдаються до різних засобів.

У тоталітарних державах метою кримінального процесу є неодмінне викриття злочинця і жорстоке його покарання "на науку іншим". Система доказування переважно ґрунтується на самообмові, а головним засобом одержання доказів є катування. У демократичних державах проблема співвідношення мети і засобів у кримінальному процесі розв'язується на принципово інших правових і моральних засадах. Метою кримінального процесу є захист особи і суспільства від злочинних посягань за допомогою справедливого правосуддя, яке водночас має бути і моральним.

Вступаючи в моральні відносини і відповідно діючи, люди, як правило, мотивують свою поведінку. Мотив є основою вчинку, внутрішньою спонукою до дії і виражає зацікавленість у її реалізації. Він взаємопов'язаний з метою, бажаним результатом дії. Реалізуючи мету, людина використовує засоби, що можуть бути як моральними, так і аморальними. Розрізнити їх непросто. Так, деякі засоби карного розшуку, на перший погляд, є тотожними тим, якими користуються злочинці: проникнення у злочинну групу, конспіративність, оперативна комбінація (дезінформація), вербування, облуда, приховане спостереження й розвідка тощо. Моральним вважається необхідний і достатній для досягнення моральної мети засіб, який не суперечить вищій і найвищій меті, не змінює її морального характеру. Це формулювання містить дві вимоги до засобів морального вибору -- ефективність і моральну цінність.

Засоби в кримінальному процесі повинні бути не лише моральними й ефективними, а й дозволеними законом. Необхідною умовою їх ефективності є науковість.

Законодавство має створювати умови для постановки тільки суспільно корисних й узгоджених з інтересами людини як особистості цілей, а також для використання моральних засобів їх досягнення. Передумовою справедливості є незалежність судів, інших правоохоронних органів, створення відповідних матеріальних умов для їх працівників.

4. Особливості професії юриста

Об'єктивною основою специфіки моралі й етики юриста є особливості його професійної діяльності. Юристи належать до представників влади, посадових осіб, які здійснюють відповідні повноваження. Вони мають особливі повноваження щодо захисту інтересів держави, суспільства і громадян від різних посягань. Усе це вимагає від них великої відповідальності. Закон нерідко прямо визначає державний характер рішень, які приймають юристи. Наприклад, вироки з кримінальних справ і рішення з цивільних виносять від імені держави; прокурор здійснює нагляд за виконанням законів і підтримує державне обвинувачення. Одягнувши форму працівника органів внутрішніх справ, людина стає своєрідним символом Закону і Держави, Діяльність судді, прокурора, слідчого стосується безпосередніх прав громадян і часто визначає долю людей, їх життя, здоров'я, благополуччя. Саме тому вона повинна строго відповідати законам держави і високим моральним нормам.

Специфікою діяльності юристів вважають і те, що всі їхні дії детально врегульовано законом. І якщо закони не суперечать вселюдським нормам моралі, то діяльність юриста переважно залежить від його професійних знань, умінь і навичок та особистого бажання діяти відповідно до законів. У тоталітарних державах робота юристів складніша, оскільки вимоги права і моралі часто не збігаються, панує свавілля, ігноруються закони. В таких реаліях необхідною, хоч і недостатньою, умовою збереження людяності є відмова від професії юриста. Відмова юриста від чинного законодавства, оскільки воно суперечить вселюдським нормам моралі, вимагає зусиль, на які не кожен здатний.

У демократичній державі відхід від закону, порушення, перекручення, хибне його тлумачення і застосування розцінюють як аморальний вчинок, що суперечить нормам етики юриста. Нерідко аморальними вважають не лише свідомі порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії й рішення, спричинені небажанням глибоко оволодіти необхідними знаннями і постійно їх удосконалювати, неохайністю, неорганізованістю, відсутністю внутрішньої дисципліни й належної поваги до права.

Якщо вимоги моралі і права збігаються, то юрист повинен визнати виняткову важливість принципу діяльності органів юстиції, який зобов'язує підпорядковуватися тільки закону. Цей принцип дієвий лише за умови незалежності юриста. Суддя, прокурор, слідчий не мають права керуватися у своїй професійній діяльності вказівками, порадами, проханнями осіб і установ навіть найвищого статусу. Юрист особисто відповідальний за законність чи незаконність своїх дій і рішень як перед державою, суспільством, людьми, так і перед своєю моральною свідомістю, совістю. Специфічними ознаками професійної діяльності юриста є гласність, контроль громадськості, громадської думки. Тому розгляд справ у судах, як правило, відбувається відкрито, а вироки завжди оголошуються публічно.

Суддя, прокурор, слідчий реалізують свої повноваження у сфері соціальних і особистих відносин. Беручи участь у розв'язанні найрізноманітніших конфліктів, юристи несуть особливу правову й моральну відповідальність за свої дії, рішення і навіть за поведінку та вчинки поза сферою професійної діяльності.

Особливості професії юриста зумовлюють специфіку моралі людини, яка присвятила своє життя захисту права. Це актуалізує і роль науки про цю мораль -- юридичної етики. З огляду на особливості різних юридичних спеціальностей, правомірними є твердження про необхідність виокремлювати етику судді, прокурорську етику, етику слідчого, адвоката, арбітра, юрисконсульта, нотаріуса тощо.

Представники юридичної професії у своїй службовій діяльності і повсякденному житті повинні керуватися вселюдськими нормами моралі. Іноді загальні моральні норми не спрацьовують, а вчинок юриста не може вважатися високоморальним, оскільки він ігнорує специфічні моральні норми представників цієї професії. Наприклад, адвокат, отримавши від підсудного інформацію-зізнання в злочині, не може виступати на суді свідком проти обвинувачуваного як з точки зору права, так і згідно з принципами моралі.

Отже, специфічні норми моралі юриста не повинні суперечити принципам і нормам вселюдської моралі. Вони лише доповнюють і конкретизують їх з огляду на умови діяльності юриста.

Юридичну етику трактують і як звід моральних вимог до працівників юридичної професії, сукупність правил їх поведінки, моральний кодекс юристів різних спеціальностей!! Однак мораль юриста також є сукупністю таких вимог. Цю суперечність долають у процесі розмірковувань, які ґрунтуються на тому, що серцевиною моралі є система вимог, а етика досліджує, з'ясовує їх об'єктивну основу, виправдовуючи одні, піддаючи сумніву чи запереченню інші. Раціональні норми закріплюють у відповідних професійних кодексах. Метою етики є вдосконалення моралі. Громадська думка, яка захищає мораль, здебільшого консервативна, байдужа до новацій. Тому рекомендації етики вона приймає повільно. Це стосується й моралі юриста та юридичної етики.

Завдання юридичної етики полягає в гуманізації моралі юристів. Вона орієнтує їх на дотримання моральних вимог, забезпечення справедливості, захисту прав, свобод, честі й гідності громадян, а також особистої честі й гідності. Юридична етика позитивно впливає і на законодавство держави та правозастосування.

Серед принципів юридичної етики, що загалом збігаються з принципами загальної теорії моралі, особливого значення надають принципу справедливості. До речі, слово "юстиція" латинською мовою означає справедливість. Цей принцип є визначальним у Всезагальній декларації прав людини, законодавстві сучасних демократичних держав, Конституції України. Справедливість за змістом часто вважають тотожною правосуддю, оскільки справедливе рішення повинне відповідати не лише букві, а й духу закону.

5. Моральні якості юриста

мораль юрист насильство правоохоронний

Законодавство передбачає моральні вимоги і до діяльності судів, правоохоронних органів та їх працівників. Адресуються вони конкретним людям.

Передумовою правової і високоморальної діяльності судів і правоохоронних органів є справедливі закони. Проте вона немислима за відсутності у служителів закону, права відповідних моральних якостей, серед яких виокремлюють:

-- досконале знання чинного законодавства. Без цього юристу не уникнути неправової й аморальної діяльності навіть за наявності в нього багатьох високоморальних якостей і спрямованості на добро. Тому деякі юристи, передусім судді, неодмінно повинні мати вищу юридичну освіту;

-- уміння правильно застосовувати знання законів, зважаючи не лише на їх букву, а й на дух, яке неможливе без відповідного фахового й життєвого досвіду. Цим зумовлена регламентація вікового цензу, стажу професійної діяльності кандидата на посаду судді;

-- наявність добрих намірів, глибоких переконань у необхідності жити і діяти згідно з чинним законодавством і високими моральними принципами. Без цього не будуть належно реалізовані ні висока професійна освіта, ні найдосконаліші фахові вміння.

Ефективне виконання юристом свого професійного обов'язку передбачає гуманність і вимогливість до себе й інших людей, чесність, сумлінність, неупередженість, вірність чинному законодавству.

Моральні якості працівників різних юридичних спеціальностей мають свої особливості. Наприклад, для працівника міліції, крім перелічених моральних якостей, необхідні ще й мужність, стійкість, самовладання, кмітливість, висока професійна майстерність, володіння правилами етикету.

Література

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru