Размещено на http://www.allbest.ru/

Етичні вчення Давнього Китаю

Зміст

Вступ

1. Етика даосизму

2. Етика конфуціанства

3. Етика моїзму

4. Етика легізму (законників)

5. Етика матеріалізму

Список використаної літератури

Вступ

Зародження давньокитайської філософської думки припадає на VIII ст. до н. е. Тогочасні мислителі переймалися переважно моральною проблематикою, з якою за актуальністю могли конкурувати хіба що проблеми побудови ідеальної держави і права. Здебільшого вона стосувалася відносин між людьми різних соціальних верств, моральності правителя, стосунків у сім'ї тощо. Вже у найдавнішій пам'ятці китайської народної творчості "Ші цзин" ("Книзі пісень") піддано осуду жорстокість, несправедливість правителів, хоча в інших її розділах прославлялись їх сила, благородство, доблесть, що відповідало поглядам тогочасної аристократії. Різноманітні аспекти моральної проблематики (досконалість правителя, моральні якості особистості) порушено в "Шуцзин" ("Книзі історії").

Значну роль у становленні і розвитку етики Давнього Китаю відіграла "І цзин" ("Книга перемін"). Основна ідея полягає у нероздільності неба, землі і людини, у визнанні постійних змін природних і суспільних явищ, зумовлених взаємодією "янь" та "інь" (світлого і темного, твердого і м'якого, чоловічого і жіночого, успішного і невдалого тощо). Янь -- активне, всепроникаюче, те, що освітлює шлях пізнання; інь -- пасивне, темне начало. Символіка, афористичність і термінологічна багатозначність "Книги перемін" відкривали простір для найрізноманітніших філософських її тлумачень представниками різних філософських шкіл Давнього Китаю. Кожне питання вони висвітлювали через призму моральності.

1. Етика даосизму

Засновником даосизму вважають напівлегендарного мудреця Лао-цзи (Лі Ер, Лі Баянь), який жив у VI-- V ст. до н. е. (а можливо, й раніше). Головний трактат філософії даосизму "Шлях доброчесності" ("Дао де-цзин") приписують то самому Лао-цзи, то його послідовникам, які дотримувались головних положень свого вчителя.

Даосизм (кит. -- школа дао) -- філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього Існуючого --дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Даосисти закликали слідувати природі, жити природним життям. Вони тлумачили дао як "головне в усіх речах", "корінь", "мати землі й неба", "першооснова світу", "творець усього сущого", яке існує у складних взаємозв'язках і взаємозалежностях: людина залежить від землі, земля -- від неба (космосу), небо -- від дао, а дао -- від себе.

Людину і світ це вчення трактує як закономірне породження дао, частину природи, призначенням якої є дотримання чеснот (де), тобто жити згідно з природою. Навпаки, будь-яке штучне втручання, спроби змінити природний порядок буття згубні для людей, є джерелом зла. Крім того, даосизм стверджує, що у відході від законів природи винні правителі, а не народ, оскільки ініціатива підкорення інших країн йде саме від них. Той, хто керується дао, ніколи не підпорюватиме інші країни, тому що це може обернутися проти нього. Адже там, де побували війська, нічого не росте. Тому після великих війн настають голодні роки.

Основний моральний принцип даосизму -- у вей (не-діяння): людина, яка пізнала дао, -- бездіяльна; хто служить дао, той пригнічує свої бажання, стаючи бездіяльним. Даосизм возвеличував аскетизм і недіяння, яке є водночас найбільшим діянням, оскільки завдяки йому можна досягнути вершин пізнання. Однак пропагування лаоською філософією квієтизму (лат. quietus -- спокійний) має і раціональне начало, оскільки свавільна діяльність людей, ігнорування об'єктивних законів розвитку природи і суспільства часто породжують зло, до яких належать і експерименти із суспільством (революції), і "перетворення" (точніше "спотворення") людиною природи тощо.

Отже, основні положення етики даосизму проголошують необхідність дотримання визначеного природою шляху, сповідування принципу недіяння. Щастя народу полягає у поверненні до рівності й родоплемінних відносин, а щастя мудреця -- у помірності, простоті, близькості до природи. Тому у справжній людині головним є не "благородство" (соціальний статус), а природність доброчесності.

2. Етика конфуціанства

Як етична філософсько-релігійна доктрина конфуціанство є духовною основою китайського суспільства, оскільки формулює засади соціального порядку, обґрунтовує ідеал досконалої людини.

Його засновник китайський мислитель Конфуцій (Кун-цзи, Кун Фу-цзи, Кун Цю, Кун Чжунні), який жив протягом 551--479 до н. е. Він мало цікавився основними проблемами філософії, зокрема онтологією та гносеологією, зосереджуючись переважно на проблемах природи моралі, сім'ї, управління державою. За переконаннями Конфуція, поведінка, суспільне становище людей, їх моральні норми залежать від неба, вищої духовної сили, яка діє свідомо, є творцем і водночас частиною природи. Небесне веління є долею, якій підкоряються і люди, і держави: "Для життя і смерті існує доля; багатство і знатність залежать від неба... Небо породило в мені моральні якості". Людині слід беззаперечно виконувати волю неба, оскільки воно карає за провини.

Конфуціанство (кит. -- школа вчених-книжників) -- етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.

Основною ідеєю конфуціанства є непорушність установлених небом порядків у Піднебесній (Китаї). Етика конфуціанства проголошує верховенство добра над злом, основним поняттям, своєрідним моральним законом якої є "жень" -- гуманність, людинолюбство, людяність. Учення про жень було на той час новою мораллю, що ставила під сумнів засади патріархально-родових звичаїв, намагалася регулювати стосунки між незнайомими, не з'єднаними родинними зв'язками між людьми у великих містах, які у своїй взаємодії переслідували різні, а часом протилежні інтереси. За конфуціанською етикою, людина, яка щиро дотримується принципу людяності, не скоїть зла, вона здатна виявляти шанобливість, ввічливість, правдивість, кмітливість, доброту. Тому шанобливу людину не зневажають, ввічливу -- підтримують, правдивій -- довіряють, кмітлива досягає успіхів, а людина добра може використовувати інших. До людей слід ставитися так, як до дорогих гостей, потрібно стримувати себе, щоб поводитися згідно з ритуалом, а на те, що не відповідає його вимогам, не слід дивитися, його не можна слухати, робити.

Обумовлюючи відносини людей у суспільстві і сім'ї, моральний принцип жень перебуває в органічному зв'язку з принципом сяо -- шанування рідних і старших: "Молоді люди повинні вдома виявляти шанобливість до батьків, а поза домом -- поважність до старших. .."; "За життя батьків -- служити їм, дотримуючись ритуалу. Коли вони умруть, поховати їх відповідно до ритуалу і приносити їм жертви, керуючись ритуалом". Церемонії, тобто зовнішні вияви поваги, синівської любові, відданості, украй необхідні.

На визнанні важливості церемоній ґрунтується принцип лі (правило, норма, ритуал, церемоніал, етикет), всупереч якому не можна ні дивитися, ні слухати, ні говорити, ні діяти. Без лі не може існувати держава. Він має бути основою виховання, яке вибудовується на особистому прикладі, вимозі до неухильного дотримання церемоній, етикету. Ця вимога часто критикувалася, оскільки, як стверджували її опоненти, людині, що дотримується приписів конфуціанства, ніколи бути доброчесною і творити добро, тому що вона зайнята безперервними церемоніями.

Конфуціанство не обминає увагою людських вад, яких можна позбавитись шляхом самовдосконалення. Адже, хоч би як людина цінувала правдивість, відвертість, мужність, твердість, людинолюбство, вона повинна їх навчитися, тобто виховувати в собі ці якості. Інакше їй не минути тупості, баламутства, грубості. А не виробивши любові до навчання, людина завдасть собі непоправної шкоди.

Традиційна китайська ідеологія ґрунтувалася на асоціативному розумінні залежності правителя ("вана") від Неба як джерела благодаті -- магічної сили "де", завдяки якій "ван" ("Син Неба") упорядкував суспільство. Конфуцій вважав, що ця сила спрямована не лише на правителя -- кожна людина відповідальна за справи у суспільстві і здатна на них впливати. Таке розуміння передбачало ширший діапазон свободи індивіда, водночас підвищувало відповідальність його перед суспільством.

Якщо Лао-цзи трактував "дао" як об'єктивний всесвітній принцип, то Конфуцій -- як людське "дао" (істинний принцип людської діяльності). Еталоном людини, яка йде по шляху дао, він вважав "цзюн-цзи" (шлях "благородного мужа") -- морально самостійної і самодостатньої особи, щирої і правдивої у словах, чесної, шанобливої та справедливої у вчинках.

Благородний муж є представником аристократії та досконалою людиною. Однак належність до аристократії не гарантує людської досконалості, оскільки для цього потрібна наполеглива праця над собою. Стати благородним мужем надзвичайно складно (навіть себе він не вважав таким), адже це -- ідеал, орієнтир для тих, хто дбає про самовдосконалення.

Основні якості благородного мужа -- жень (людинолюбність, милосердя, гуманність), і (справедливість), чжі (знання), лі (ритуал, обряд, етикет, церемонія), вень (вихованість).

Гармонійними і моральними він вважав лише справедливі стосунки між людьми. Для утвердження справедливості правитель має діяти як правитель, а підданий -- як підданий, батько -- як батько, син -- як син. Відносини між людьми у суспільстві мають вибудовуватися в дусі солідарності, подібної до стосунків у сім'ї. їх необхідно регулювати переважно нормами моралі, а не права. Для реалізації принципу справедливості потрібні знання того, що і як слід робити, а також дотримання правил благопристойності, наслідком чого є міра та упорядкованість поведінки і діяльності.

Упорядкованість відносин громадян, правильна поведінка передбачають постійний контроль і самоприборкання, підкорення культурній нормі, без якої неможлива стабільність у суспільстві. Принцип справедливості теж спрямований на самоприборкання, обмеження впливу егоїзму на поведінку і діяльність людини. Благородний муж має дотримуватися і створених мудрецями-правителями стандартів, традицій, в яких акумульовано досвід тисячоліть.

Обираючи собі друзів, слід орієнтуватися на те, що одні з них корисні, інші завдають шкоду. Корисним є справедливий друг, щирий друг і друг, який багато знає; шкідливий -- підлесливий (лукавий), нещирий друг і друг красномовний (базіка).

Благородний муж, на думку Конфуція, найбільше цінує справедливість. Навіть із простими людьми він поводиться справедливо. Сміливий, але несправедливий, благородний муж викликає смуту; смілива, але несправедлива мала людина стає розбійником.

Видатною людиною є не та, яку прославляють, а та, яка є відвертою, любить справедливість. Той, кого прославляють, нерідко лише зовні виявляє людяність, а поводиться всупереч їй. Істинно справжня людина за зло платитиме по справедливості, а за добро -- добром.

Великого значення Конфуцій надавав справедливості правителя: "Коли правитель любить ритуал, ніхто в народі не посміє бути нешанобливим; коли правитель любить справедливість, ніхто в народі не насмілиться бути неслухняним; коли правитель любить правду, ніхто в народі не посміє бути нечесним ". За його словами, впродовж життя необхідно керуватися одним словом -- "взаємність", та послуговуватися настановою: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не ставитимуться вороже ".

Будучи глибоко переконаним в істинності й гуманності свого вчення, Конфуцій шукав правителя, який сповідував би його принципи управління державою. Однак це йому не вдалося. Хоча в епоху династії Хань (II ст. до н. е. -- II ст. н. е.) конфуціанство стало офіційною ідеологією, яка регламентувала все суспільне життя, а згодом у формі неоконфуціанства його канони були піднесені до статусу непорушних догм. Так тривало до початку XX ст.

Після смерті Конфуція у лоні його вчення визріло вісім шкіл, найвідомішими з яких є школи Мен-цзи і Сюнь-цзи.

Школа Мен-цзи. Розвинувши і систематизувавши основні ідеї Конфуція, Мен-цзи переконував, що будь-який опір волі неба як верховної сили призводить до загибелі. Воно е зразком досконалості і всеохоплюючою нормою поведінки людей: "Небо виявляє моральну досконалість (чень), а людина зобов'язана постійно думати і прагнути до нього. Чень -- шлях неба, а розмірковування про чень -- шлях людини ".

Принципово новою ідеєю Мен-цзи є визнання того, що людина добра від народження. Притаманні їй правду і доброту слід розвивати, однак до такого навчання і закріплення моральних якостей здатні лише благородні мужі, простому люду це не під силу. У навчанні благородних мужів важливу роль відіграють особистий приклад, удосконалення чеснот, розвиток здібностей, прагнення людини самостійно зміцнювати і розвивати у собі добрі начала природи.

Етика Мен-цзи охоплює такі елементи:

-- жень (загальний моральний закон, заснований на гуманності, любові до людей);

-- і (почуття обов'язку, справедливості);

-- лі (вимога виконання норм і форм поведінки);

-- чжі (знання моральних чеснот).

Кожен із цих елементів визначає внутрішній світ людини та її зв'язки з іншими людьми. Гуманність, наприклад, виявляється у стосунках між батьком і сином, почуття обов'язку, справедливості -- у відносинах між правителем і підданими, дотримання відповідних норм поведінки -- між господарем і гостями, знання моральних чеснот -- у наслідуванні мудреця.

Школа Сюнь-цзи. Китайський мислитель Сюнь-цзи часто переходив від традиційного конфуціанства на позиції даосизму. Моральне начало він розглядав як найхарактернішу якість людини, що є найвищим досягненням природи. Оскільки людина, на думку Сюнь-цзи, за своєю природою зла, її доброчесність формується унаслідок практичної діяльності, тобто виховання. Без знання моральних правил і законів неможливе управління, їх джерелом є раціонально організоване суспільство, яке потребує чіткого регулювання і регламентування людської поведінки. Суворий і нещадний закон має бути основою її норм. Для того щоб був порядок у державі, правитель повинен спиратися на закон, поширювати знання норм поведінки, адже "правитель -- човен, простий народ -- вода". Однак вода, хоч і тримає човен, не має перевертати його.

Отже, сповідуючи людинолюбство як моральний принцип, підмінюючи право мораллю, пошановуючи традиції, конфуціанство намагалося регулювати соціальні відносини, що певною мірою Йому вдавалося. Саме в цьому виявлялися його неабиякий соціальний прагматизм і моральна сила. Вихована в такому дусі людина вивіряла свої вчинки з інтересами інших людей, вважаючи справжнім благом те, що вважають благом усі.

моральний даосизм конфуціанство етика

3. Етика моїзму

Засновником моїзму був Мо-цзи (Мо Ді), який жив протягом 479--400 до н. е. Він, як і конфуціанці, визнавав волю неба, однак лише на словах. Насправді, волю неба Мо-цзи вважав способом захисту сформульованих ним положень. "У мене воля неба, -- стверджував він, -- що у стельмаха циркуль, у столяра косинчик". Це означає, що Мо-цзи наділяв небо етичними принципами свого вчення, щоб з більшим успіхом поширити свої погляди. Дотримання волі неба (тобто етичних принципів Мо-цзи) породжує взаємну любов і вигоду, а порушення має своїм наслідком взаємну ненависть і шкоду. "По всій Піднебесній... люди повинні дотримуватися доброчесності, -- вважав Мо-цзи, -- щоб дати користь народу..."

Моїзм -- філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії -- багатії, ті, хто має владу. Сповідуванні конфуціанцями принцип гуманності (жень) і принцип церемонії (лі) не звільняють людей від зла, оскільки вони закріплюють нерівність і несправедливість. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність "ми -- вони" ("наш рід" і "чужий рід", "вільний" і "раб", "пролетарів і "експлуататор"). "Нині, -- писав Мо-цзи, -- правителі царств знають лише про любов до свого царства і не люблять інші царства, а тому всіма силами країни прагнуть завдати удару іншій країні. Нині глави сімейств знають лише про любов до своєї сім'ї, проте не люблять інші сім'ї і тому, не гребуючи нічим, всіма силами сім'ї прагнуть розграбувати іншу сім'ю... Якщо відсутня взаємна любов між людьми, то неодмінно з'являється взаємна ненависть; ...якщо між людьми Піднебесної немає взаємної любові, то сильний неодмінно підкоряє слабкого, багатий неодмінно ображає бідного, знатний неодмінно чваниться перед простолюдином, хитрий неодмінно обманює простодушного..." Мислитель дійшов висновку, що окрема любов породжує велике зло, а загальна -- велику користь.

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.

4. Етика легізму (законників)

Представники легізму (законники) вважали, що державна влада має здійснюватися на основі законів, перед якими всі рівні. Життя суспільства теж повинні регламентувати закони держави, а не моральні норми. Видатні політичні діячі, зокрема законодавці-практики і законники Лі Куй, У Ці, Шан Ян і Хань Фей-цзи, загинули в боротьбі з прибічниками традиційного управління державою.

Легізм (лаг. legis -- закон) -- давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.

На думку одного з представників цієї школи Хань Фей-цзи (280--233 до н. е.), дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа. Це означає, що як форма суспільної свідомості вона є похідною правової форми суспільної свідомості.

Хань Фей-цзи стверджував, що люди від природи є злими, подолати суперечності між ними можна лише за допомогою сили справедливих і суворих законів. Засновану на законі (юридичну) рівність він протиставляв рівності, яка спирається на конфуціанські (людинолюбні, гуманістичні) принципи, доводив, що для управління державою вони є несправедливими і непридатними. В управлінні державою Хань Фей-цзи обстоював принцип "ціль виправдовує засоби" (згодом його названо принципом Макіавеллі), що дало підґрунтя деяким дослідникам вважати моральне вчення легізму антигуманним, у якому жорстокість доведена до краю, а милосердя зведено нанівець.

Таких засад дотримувався імператор Китаю Цінь Ші-хуанді (259--210 до н. е.), який силою та нещадним придушенням інакодумців досягнув на деякий час і однодумності, і політичної стабільності. Проте цей режим зазнав краху, а разом з ним була дискредитована й концепція легізму. Щоправда, окремі її мотиви стосовно політики та управління перейняло конфуціанство.

5. Етика матеріалізму

Матеріалістичні тенденції простежувалися ще в ранньому даосизмі, згідно з яким першоосновою світу є не надприродне начало, а дао. Людина, як і весь світ, є закономірним породженням дао, тобто частиною природи. Визнавали даосисти й пізнаванність світу. Проте поняття "дао" багатозначне, його можна тлумачити і з ідеалістичних позицій (це особливо стосується пізнього даосизму). Тому даосизм не був послідовним матеріалізмом.

Матеріалізм (лат. materialis -- речовинний) -- напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення -- вторинним, похідним, що світ є матеріальним і пізнаваним.

Цей напрям заперечує існування надприродних сил. Послідовними матеріалістами у сфері етики були Ян Чжу і Ван Чун. Обидва вони спростовували існування потойбічного світу, безсмертної душі, легенду про виникнення світу та людські якості неба.

Етична концепція Ян Чжу. Мислитель-вільнодумець Ян Чжу (440--360 або 414--334 до н. е.) вчив, що шлях людського життя визначається не небом і долею, а природною необхідністю. Людина є частиною природи, тому підкоряється її законам. Він критикував конфуціанство, виступав проти містики, висміював віру людей у силу знахарів і ворожбитів, заперечував безсмертя. А якщо людина смертна, то щасливого життя необхідно домагатися на землі, для людини важливо почуватися щасливою, турбуватися про своє життя, звільнятися від жорстоких деспотів, тобто від будь-яких перешкод, що заважають вільно жити (слухати музику, милуватися красою, вдихати аромати, мислити, говорити, знаходити душевний спокій у прекрасному). Завдяки розуму вона розрізняє добро і зло, приборкує пристрасті, які руйнують і поневолюють її. Будучи найрозумнішою істотою, людина займає особливе місце на землі.

Учення Ян Чжу одні дослідники кваліфікують як егоїстичне, інші, не погоджуючись із такими твердженнями, наводять його висловлювання про необхідність людей допомагати і співчувати одне одному.

Етична концепція Ван Чуна. Прибічником поглядів Ян Чжу був Ван Чун (27--97/104), який присвятив етичним проблемам праці "Трактат про звичайну мораль", "Про виховання характеру людини", "Критичні міркування" (з них збереглася лише остання). Основою всього сущого, зокрема й неба, він вважав ці -- першо-матерію, субстанцію світу, яка є життєвою силою, властивою всім живим істотам. Вона не містить нічого надчуттєвого й містичного. Світ і людина, за цією теорією, матеріальні. Людина, належачи до тварин, найвища і найцінніша серед них, оскільки здатна пізнавати світ, її поведінка і життя детермінуються (визначаються) природою, однак необхідними є і виховання, освіта. Виховуючи людину, слід спиратися на властиві людській природі розумність і здатність до пізнання. Людина прониклива і розумна, оскільки наділена п'ятьма моральними якостями (гуманністю, почуттям обов'язку, почуттям міри, мудрістю і вірністю), які кореняться в п'яти її внутрішніх органах (серці, печінці, шлунку, легенях, нирках). Якщо ці органи починають хворіти, розум людини затьмарюється. Поведінка людини може стати моральною чи аморальною, тому що людина за своєю сутністю діяльна (іноді Ван Чун повертався до ідеалу даосизму, який ґрунтувався на принципі недіяння). Основою діяльності, а відповідно, й моральності, є бажання (прагнення, потреби), зумовлені чуттєвою природою людини.

На основі різних точок зору на природу людини (добра за своєю природою; зла від народження, хоча піддається вихованню; зла від природи, і зупинити її спроможна тільки сила) Ван Чун доводив, що більшості людей не властиві від природи ні добро, ні зло, а їх моральні якості формуються поступово завдяки активності в навчанні і вихованні. Дехто з них творить благо, не прагнучи до цього.

Особливості етичних учень Давнього Китаю зумовлені переходом від родоплемінних відносин, де панувала родова аристократія, до утворення держав на чолі з царями (валами). Соціальні кризи цієї епохи зумовили інтерес давньокитайської думки до проблем політики і моралі.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 232 с.

15. Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посібник. - К.: Знання, 2012. - 442 с.

16. Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування. - 2-е вид. - К.: Лібра, 2013. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru