Размещено на http://www.allbest.ru/

Етичні вчення Давньої Індії

Зміст

Встум

1. Етика веданти

2. Етика йоги

3. Етика джайнізму і буддизму

4. Етика локаяти, чарваки

Список використаної літератури

Вступ

Матеріальному світу давньоіндійська філософія приділяла значно менше уваги, вважаючи його предмети і явища мінливими, минущими, неістинними, своєрідним міражем. У центрі уваги етичних учень Давньої Індії була людина, її психіка, моральні аспекти буття. Виокремлення цих феноменів як об'єктів, що перебували у центрі уваги давньоіндійської філософії, відбувалося поступово.

1. Етика веданти

Тривалий час основою соціального укладу в Давній Індії була сільська община, що обумовлювало суспільні відносини і моральні виміри життя індусів. Після розпаду первіснообщинного ладу (П тис. до н. е.) на території Давньої Індії утворилися дрібні рабовласницькі держави, сформувалося класове суспільство, соціальною базою якого були чотири соціальні групи (варни, касти) -- брахмани, кшатрії, вайшії і шудри. Найвищою кастою були брахмани-жерці. До кшатріїв належали військові, родова аристократія. Вайшії об'єднували повноправних общинників, переважно землеробів, згодом і торговців та деяких ремісників. Шудри -- найнижча варна, яку представляли неповноправні, залежні землероби, ремісники і раби.

Така етнічна, соціальна, політична строкатість давньоіндійського суспільства породжувала численні соціальні конфлікти. Для утримання соціального порядку необхідна була жорстка правова регламентація відносин. Відчутну роль відігравали і моральні норми, правила, приписи, традиції.

Попри значущість попередніх періодів у розвитку Давньої Індії, в історії культури морального та духовного життя країни особливо важливими є ранній (ведичний) період, коли створювалися священні книги давньоіндійської (ведичної) релігії -- Веди (його початок припадає на П тис. до н. е.), а також період, упродовж якого сформувалися основні релігійно-філософські школи (розпочався у І тис. до н. е.) -- санкх'я, вайше-шика, веданта, міманса, йога, ньяя (ортодоксальні, тобто правовірні школи -- астика, які протистоять іновірним школам та єресям), джайнізм, буддизм, чарвака, локаята (неортодоксальні школи -- настика).

Веди (санскр. -- священне знання) -- найдавніша пам'ятка індійської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.

Об'єднані вони в такі чотири священні книги: Рігведа ("веда гімнів"), Самаведа ("веда мелодій"), Яджурведа ("веда жертвоприношень") і Атхарваведа ("веда заклинань"). До ведійської літератури належать також пізніші коментарі до Вед: Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (книги про правила поведінки пустельників) й Упанішади (філософські трактати). Ці тексти засвідчують переорієнтацію поглядів народів, що населяли країну, з явищ зовнішньої дійсності на внутрішній світ людини, її психіку, мислення та моральні якості, а також на стосунки між людьми. У цих книгах пояснюються причини соціальних відмінностей між людьми (кастового поділу), чому людині доводиться переживати то страждання, то блаженство, які сили зумовлюють такі особливості її буття. Непересічною цінністю для утвердження моральних вимірів особистості в давньоіндійському суспільстві, а відповідно, і для історії етики, є міркування про те, що пізнання світу вона має починати із самопізнання, яке є найвищою формою знання, джерелом щастя. Таке ж значуще для дієвості моралі сформульоване в Упанішадах вчення про сансару -- переселення людської душі в тіло іншої людини, тварини або навіть у предмети природи. Усе залежить від того, як вона жила: душа праведника знаходить пристановище в тілі людини вищої касти (варни), навіть брахмана (жерця), а душа грішника -- у тілі тварини чи навіть якоїсь потвори. Винагорода за добро, покарання за скоєне зло тлумачились як карма -- своєрідні віддяка або помста за те, як людина жила. їй слід дотримуватися властивих для своєї касти (варни) правил, норм, законів життя, оскільки їх встановив верховний бог Брахман і згідно з ними оцінює людські вчинки.

На цьому вченні вибудовуються концепції більшості філософських шкіл Давньої Індії, насамперед вед анти. Ця релігійно-філософська школа є однією з найпоширеніших в Індії. її назва походить від назви богословського твору "Веданта" (санскр. -- закінчення Вед). Вона об'єднує такі течії, як веданта, пурва-міманса, деякі вчення вішнуїзму і шиваїзму, а також неоіндуїзму. Веданта -- одна із ортодоксальних (таких, що визнають безперечний авторитет Вед) філософських шкіл. її засновником вважають Бадараяну (IV--III ст. до н. е.). Учення ґрунтується на тлумаченні висловлювань у священних текстах індуїзму про Брахмана (абсолют, вищу духовну реальність, творче начало) й атмана (суб'єктивне, індивідуальне духовне начало). Згідно з ученнями Брахман виник першим із богів, він -- творець усього, охоронець світу, атман є суб'єктивною психологічною основою індивідуального буття.

Мета пізнання, за ведантою, полягає у звільненні від хибних уявлень про світ і людину, осягнення істини, яку уособлює Брахман. Моральна мета -- в очищенні, звільненні від пристрастей, хибних схильностей, насамперед від семи гріхів (пияцтва, сварливості, порушення прав власності та ін.) і в поверненні в лоно Брахмана. Йдеться про злиття атмана з Брахманом як світовою душею, необхідною передумовою якого є звільнення від сансари (кругообігу народжень і смертей) з її нескінченними переродженнями (перенародженнями). Досягти цього дуже важко, адже воно доступне лише відданим, благочестивим людям, тобто жерцям-брахманам. Представники інших вари повинні всіма помислами і справами дбати про поліпшення своєї карми, тобто про підвищення якості наступного перенародження. Хто шукає лише приємного, а не спасенного, той віддаляється від істини і чеснот. Істинне благо здатний розрізняти тільки розум, він і є критерієм вибору добра. У ведійних творах, зокрема Законах Ману, йдеться про доконечну потребу пізнавати Веди, оскільки зашифроване в них знання -- вічне око предків, богів і людей, а їх приписи незбагненні й невимірні. Знання Вед, що доступне тільки брахманам, здатне спокутувати будь-який гріх. Тому брахман, який утримує їх у пам'яті, не заплямовується ніяким гріхом.

Для кожної варни існують свої обов'язки, чесноти, міра відплати за праведне чи грішне життя, кодекс справедливості. Однак відповідні закони життя, моральний обов'язок, своя дхарма (правила благочестивої поведінки) властиві не тільки кожній варні, а й кожній людині. Засобом очищення від гріхів, який наставляє на шлях добра, є аскетизм (відмова від життєвих благ і задоволень, крайнє обмеження потреб). Для людей, які належать до різних варн, він має свій сенс: для брахмана -- це насамперед здобування священного знання, для кшатрія -- охорона народу, для вайшія -- господарська діяльність, для шудри -- прислуговування іншим.

Багато мотивів етики веданти простежуються в етичних концепціях інших шкіл, які визнавали Веди.

2. Етика йоги

Моральні критерії веданти сповідує і релігійно-філософська школа йоги. Вона вимагає від людей активності й відповідальності за свої вчинки, пропонує практичний шлях до звільнення людини через систематичне тренування тіла й душі, своєрідний автотренінг, психотерапію, що ґрунтується на визнанні зв'язку між фізичним і психічним станами людини.

Йога (санскр. -- зв'язок, з'єднання, зосередження, зусилля) -- вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану "звільнення" свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, "блаженства самопізнання:

Засновник класичної йоги Патанджалі (прибл. II ст. до н. е.) розумів звільнення людини як її відособлення від світу, замкненість у собі. Метою етики йоги є звільнення розуму від усіх хибних уявлень. Система послідовного очищення і просвітлення розуму людини, згідно з йогою, полягає в дисципліні тіла, регулюванні дихання, ізоляції почуттів, зосередженні уваги, розмірковуванні, виробленні моральних установок. Правила моральної поведінки йоги сформульовані відповідно до таких засобів, як приборкання (не заподіяння шкоди живому), правдивість у словах і думках, не злодійство, не користолюбство, стриманість почуттів, бажань та ін. Йога довела невичерпність потенцій самовдосконалення людини.

Якщо згідно з ведантою звільнення людини (досягнення мокші) здійснює душа, яка назавжди відділяється від тіла, перестає залежати від нього і зливається з Брахманом, розчиняється в ньому, то йога обіцяє звільнення за життя.

Йога має багато спільного не лише з ведантою, а й із джайнізмом і буддизмом.

3. Етика джайнізму і буддизму

Обидва релігійні вчення сформувалися приблизно у VI ст. до н. е., коли брахманізм почав утрачати провідні позиції в духовному житті народів Індії.

Джайнізм -- релігійно-філософське вчення, згідно з яким до тих пір, поки душа "засмічена" тонкою матерією, вона, за законами карми, повинна постійно мандрувати, набуваючи нових існувань, і лише звільнившись від матерії шляхом правильного пізнання й аскетизму, досягає спасіння.

Джайнізм протистояв брахмансько-ведійському розумінню буття, виступав проти його догматизму, крайнього ритуалізму та апологетики кастової структури суспільства.

До джайністських общин належали вихідці з різних каст. До них не допускали тільки рабів. Джайністи по-різному і суперечливо пояснюють зв'язок матеріального і духовного начал. Процес "матеріалізації" душі вони уподібнювали поступовому затемненню світлої і блаженної душі. За їх переконаннями, тонка матерія "прилипає" до душі та обтяжує її. І чим аморальніше діяльність душі, тим стійкіша і важча кармічна матерія "прилипає" до неї. Обтяжена цією матерією душа людини втягується в круговорот перенароджень. Оскільки карма, що "прилипла" до душі, є наслідком дії самої душі, то вона має свободу вибору. Це свідчить, що джайнізм не поділяє фаталістичних поглядів. Душа людини залежить від внутрішніх і зовнішніх причин. Внутрішніми є пристрасті, гнів, гордість, жадність, осліплення. Падіння душі зароджується в думках, які зумовлюють прив'язаність душі до недобрих схильностей. Зовнішньою причиною є те, що душа міститься в тілі. Занепад душі сприяє тіснішому єднанню її з тілом. Оскільки будь-який зв'язок душі з тілом є джерелом страждань, то джайнізм прагне звільнити душу від будь-якої залежності від матеріального світу, досягти досконалості і віддатися недіяльному буттю. Шлях звільнення душі -- це шлях знання, оскільки саме неуцтво породжує пристрасті. Тому необхідно вивчати те, що говорили вчителі, визнавати їх авторитет і вірити в них. І тоді людині, яка шукає звільнення, відкриються три шляхи до спасіння: правильна віра, правильне знання і правильна поведінка. Правильна віра є повагою до істини. Правильне пізнання -- це пізнання реальної природи "Я" і "не-Я", душі і матерії.

Суть правильної поведінки полягає у виконанні п'яти великих обітниць:

1. Незашкодження життю (ахімса). Ця обітниця спонукає до безмежної обережності у поводженні з будь-якими формами життя. Зашкодити життю означає зашкодити душі, яка є вищою цінністю (згідно з джайнізмом все живе має душу).

2. Утримання від брехливості (сатья). Така налаштованість зобов'язує завжди говорити правду, причому лише добру, приємну і вичерпну, основою якої є повага до життя, а метою -- істина.

3. Утримання від злодійства (астея). Недотримання цієї обітниці наносить непоправної шкоди життю.

4. Утримання від потурання своїм слабкостям (брахмачар'я). Йдеться про відмову від усього, що може хоча б у думках викликати позитивні емоції.

5. Утримання від усіх прив'язаностей (апариграха). Вимагає відмови від прив'язаностей до об'єктів, які викликають у людини задоволення, навіть якщо то приємний звук, колір, смак, запах тощо. У цьому полягає доведений до абсурду фізичний і духовний аскетизм.

Моральним ідеалом у джайнізмі є мудрець -- святий. Досягти його може кожна людина завдяки власним зусиллям, самовдосконаленню, власній моральній мужності. Людину, яка досягла звільнення душі від матеріального світу, джайністи називали переможцем (джіна) і героєм (віра). Душа переможця оволодіває безмежним знанням, безмежною вірою, безмежною силою і безмежним блаженством.

Завершеною формою аскетизму вважалася добровільна голодна смерть, що розцінювалось як вищий подвиг і дозволялася тільки монахові, який досяг "звільнення". давньоіндійський моральний локаята культура

Загалом джайнізм справив відчутний вплив на індійську культуру.

Засновником однієї із трьох світових релігій -- буддизму -- був індійський принц Гаутама, який пізніше отримав ім'я Будди, тобто пробудженого, просвітленого. Характерною особливістю буддизму є його етико-практична спрямованість, а стрижнем змісту -- проповідь Будди про чотири благородні істини: існує страждання; причина страждання; звільнення від страждань; шлях, що веде до звільнення від страждань. Роз'ясненню й розвитку цих положень, зокрема й уявленню про автономію особистості, присвячена вся система буддизму.

Страждання спричинене людським "Его", яке має породжені невіглаством бажання, його можна зупинити, викоренити, досягнувши стану нірвани (санскр. -- заспокоєння, згасання) -- найвищого блаженства. Заслугою буддизму є спроба розрізнити моральне і корисне. Цінність саме морального (незаінтересованого) діяння полягає в тому, що тільки воно відповідає стану духовної чистоти, ясності свідомості, узгоджується з прагненням до нірвани.

Заперечуючи авторитет Вед, божественну обумовленість каст, джайнізм і буддизм так і не подолали огріхів етичної концепції веданти.

4. Етика локаяти, чарваки

Локаята є неортодоксальною філософською школою, що сформувалася всередині І тис. до н. е.

Локаята (санскр. Лока -- спрямований тільки на цей світ) -- давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря), Проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування -- насолоди.

Оригінальним у цьому вченні є проголошення принципу свабхави -- визнання індивідуальної природи кожної речі. Несумісні з природою речі спроби вплинути на неї є марними.

Згідно з етичною концепцією локаяти мета буття полягає у турботі про благополуччя людини, що зрештою виявилось у гедонізмі. Відповідно добром є все те, що приносить насолоду, злом -- те, що спричиняє страждання.

Учення локаяти за матеріалізм і вільнодумство, заперечення божественності Вед, антибрахманізм, тобто за відхід від усталених традицій давньоіндійської культури, більшість тамтешніх філософських шкіл піддавала нищівній критиці. Прихильників його переслідували, а їх твори знищували. З погляду гуманістичної свідомості це вчення вразливе для критики, оскільки воно ґрунтується на засадах індивідуалізму та егоїзму, подолання яких є основним завданням етики. Недосконалість його ілюструє хоча б таке висловлювання локаятиків про добро і зло: "Щедрість, самоприборкання, піст і чесність -- аж ніяк не є шляхами досягнення заслуг".

Різновидом локаяти було послідовно матеріалістичне вчення чарвака, яке заперечувало традиційні брахмансько-ведійські засади -- існування Бога і душі (брахмана й атмана), закон карми як основу моральної доцільності існуючого. Згідно з етичними принципами цього вчення реальними є лише страждання і насолода чуттєвим буттям. Визнаючи цінність земного життя людини, воно виправдовувало прагнення зробити його щасливим.

Отже, попри те, що джерелом етичних учень Давньої Індії були священні книги Веди, кожне з них мало свою специфіку, обумовлену різними поглядами на проголошувані у цих книгах засади людського буття і співіснування, поступовим перенесенням уваги народів, що населяли країну, з явищ зовнішнього на внутрішній світ людини.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. М.: “Финансы и статистика”, 2010. 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. К.: ЄУ. 2011. 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. Пособие. М.: Консалтбанкир, 2012.576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. К.: Наукова думка, 2011. 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник.2-е вид., перероб. і доп. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. К.: Либідь, 2010. 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. К.: Каравелла, 2013. 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. К.: ЄУФІМБ, 2012. 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. К.: Кондор, 2010. 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. К.: Професіонал, 2014. 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. К.: КНТЕУ, 2010. 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 232 с.

15. Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посібник. К.: Знання, 2012. 442 с.

16. Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування. 2-е вид. К.: Лібра, 2013. 416 с.

Размещено на Allbest.ru