Размещено на http://www.allbest.ru/

Естетика спорту

Зміст

Вступ

1. Досягнення досконалості у виконанні спортивних дій

2. Естетична організація спортивних змагань і свят

3. Естетичне перетворення предметного середовища в сфері спорту

Список використаної літератури

Вступ

Естетика спорту виникла й розвивається, з одного боку, як певна естетична дисципліна, а з іншого боку, як одна з наук про спорт. Відомо, що протягом багатьох сторіч естетика обмежувала себе сферою мистецтва. Але в дійсності світ естетичних явищ, і зокрема форми естетичної діяльності, значно ширший і різноманітніший. Естетичні цінності створюються й сприймаються людьми не тільки в мистецтві, але й у процесі праці, у побуті, у всіляких сферах людського життя й діяльності. Процеси естетизації будь-якого явища, діяльності, сфери, процеси перетинання, взаємопроникнення життя та мистецтва стають визначальними в сучасному постмодерністському культурному просторі. Цей процес розширення сфери естетики за межі мистецтва й залучення до неї всіляких форм людської діяльності й сторін життя не міг, природно, обминути спорт, що у цей час став важливим явищем, соціального життя й культури. В усьому світі мільйони людей прилучаються до активних занять фізичними вправами, беруть участь у спортивних змаганнях. Стрімкими темпами розвивається спорт вищих досягнень. Ще більш широке поширення одержують масовий спорт, різні форми фізичної активності людей (у тому числі оздоровчий біг, загартовування, лижні прогулянки, плавання, туризм і т. д.). У наші дні спорт придбав таку соціальну значимість, яку він не мав, мабуть, ніколи в історії людства. Не випадково спорт досить часто називають феноменом XX століття, одним з найважливіших елементів системи цінностей сучасної культури, дзеркалом громадського життя.

Естетика спорту, як особлива естетична дисципліна й наука про спорт вивчає всі ті естетичні явища, які складаються, функціонують і розвиваються в області спорту. спорт естетичний досконалість змагання

Світ естетичних явищ спорту, як і інших естетичних явищ, дуже складний і різноманітний. Насамперед він містить у собі певні естетичні цінності, тобто об'єктивно існуючі особливості, сторони, аспекти спорту, які в певних умовах здобувають естетичну значимість для людини, викликають в неї естетичні почуття, естетичне задоволення, оцінюються нею з особливої, естетичної, точки зору. Естетична оцінка істотно залежить від розвиненості в людини загальних естетичних смаків, ідеалів, від тих або інших естетичних поглядів, теорій, яких він дотримується, естетичних категорій, на які він спирається в ході пізнання й перетворення явищ спорту. Людина з розвиненим естетичним смаком має відповідні потреби, прагне створювати естетичні цінності, здійснюючи естетичну діяльність, що у різних формах представлена у світі спорту.

Всі явища, які досліджуються естетикою спорту, можна підрозділити на декілька груп:

1) це ті сторони спорту, які становлять його естетичний зміст, і, як усвідомлені й оцінені з естетичної точки зору, виступають естетичними цінностями;

2) це ті естетичні почуття, смаки, потреби, ідеали, погляди й теорії, які становлять світ естетичної свідомості, пов'язаної зі спортом;

3) це - естетична діяльність людини в сфері спорту.

Таким чином, естетика спорту - це наука, предметом вивчення якої є естетичний зміст та естетичні цінності спорту; закони свідомості, що відображають спорт з естетичної точки зору; форми естетичної діяльності людини в галузі спорту. Естетика спорту зачіпає й деякі питання естетичного виховання фізкультурників і спортсменів, з огляду на те, що даний процес є предметом вивчення ряду інших наук, наприклад теорії фізичного виховання, педагогіки та ін.

У процесі естетичної діяльності люди, керуючись своїми смаками, поглядами, уявленнями, ідеалами, створюють естетичні цінності, що вдовольняють їх естетичні потреби.

В області спорту естетична діяльність здійснюється в різних формах.

o діяльність, спрямована на досягнення досконалості у виконанні спортивних дій;

o естетична організація спортивних змагань і свят;

o естетичне перетворення предметного середовища в сфері спорту;

o формування прекрасного в людині.

1. Досягнення досконалості у виконанні спортивних дій

Однією з найбільш важливих форм є діяльність, спрямована на досягнення досконалості у виконанні спортивних дій. Спорт безпосередньо виступає як система різноманітних дій (окремих рухів, їхніх комбінацій і т. ін.), здійснюваних спортсменом або командою. До виконання цих дій пред'являються різні вимоги. Зокрема, вони повинні виконуватися вчасно, бути правильними в технічному відношенні й т. п. У сучасному спорті на одне з перших місць висувається й вимога досягнення досконалості у виконанні спортивних дій.

Який зміст цієї форми естетичної діяльності в спорті? Насамперед мова йде про артистизм і виразність у виконанні спортивних дій. Досконалість передбачає свободу, легкість, невимушеність рухів, їхню чітку координацію, ритмічність, пластичність виконання, оригінальність, творчий характер задуму й виконання.

Для виразності спортивних рухів важливе значення має те, що вони виражають, тобто та ідея, що керує цими рухами й направляє їх. Артистичність і виразність руху має особливе значення в тих видах спорту, де суддівська оцінка містить у собі оцінку самого характеру руху. У цих видах спорту перевагу одержують ті спортсмени, яким вдається домогтися більшої виразності рухів, що стає предметом особливої турботи як спортсменів, так і тренерів. Кращими зразками можуть служити програми таких спортсменів, як Л. Пахомова й О. Горшков, 3. Сааді, І. Дерюгіната ін.

Однак проблема виразності й артистизму рухів (особливо у зв'язку з розвитком видовищного спорту) має значущість не тільки для так званих "художніх" видів спорту. Тенденція до посилення естетичної оформленості дій, виразності руху є характерною рисою сучасного спорту в цілому. Важливо відзначити, що спорт має потребу в особливих засобах естетичного оформлення руху, які не можуть і не повинні бути запозичені з інших сфер естетичної діяльності.

Яскравим прикладом цьому служить швидкий та успішний розвиток танців на льоду. Як перші автомобілі походили на карети, так і спортивний танець спочатку тяжів до форм свого салонного бального родича. При цьому були очевидні "слабкі місця" спортивних танців, наприклад невідповідність руху музиці, механічне з'єднання музичних шматків, зупинки й розриви рухів. Досить очевидні були й голий техніцизм, безликість спортивного танцю. Завдяки зусиллям цілого ряду фігуристів і їхніх тренерів, танці на льоду перетворилися в яскравий специфічний вид спорту. Але для цього треба було не просто підвищення техніки катання, не просте освоєння нових ритмів у музиці. Головне полягало в тому, щоб знайти нове розуміння танцю на льоду, його характеру, його власної пластики.

Це питання є центральним в дискусії, що ведеться вже тривалий час - дискусії про рух і художній образ спорту Й мистецтва. Швидкий розвиток спорту як соціального явища, різко зрослий рівень спортивної майстерності, яскраво виражена видовищна сторона спорту, різноманітні форми прояву в ньому прекрасного привели до того, що спорт все частіше стали розглядати як певний різновид мистецтва. Головна проблема цієї дискусії - художній початок у спорті й у мистецтві. Питання про сутність спорту в естетичному контексті може бути зведено до питання про те, чи можлива художня образність у спортивній дії взагалі, й чи можна виразність рухів розглядати як прояв цієї художньої образності.

Насамперед слід зазначити, що хоча виразність спортивних рухів і має деякі загальні риси з художніми образами, але все-таки вони досить істотно від них відрізняються. Естетична діяльність в спорті пов'язана з досягненням естетичної досконалості у виконанні спортивних дій і скоріше має відношення не до сфери мистецтва, а до сфери так званих конструктивних видів естетичної практики (дизайн, оформлення садів і парків, оранжування букетів і т. п.), метою якого є не осмислення дійсності, а створення нових естетично цінних об'єктів. Естетичне "оформлення" рухів спортсмена в першу чергу має своєю метою надання їм естетичної виразності, привабливості, а не формування їх як образу певного явища. Зміст спорту й спортивних рухів - не в зображенні якихось явищ дійсності. Спортивні дії (як і інші продукти конструктивних видів естетичної практики) - це не відбиття життя в умовній системі виразних засобів, а сама безпосередня дійсність.

Отже, в основі естетичного оформлення спортивного руху лежить не логіка створення образу, не його характеристика, а логіка з'єднання необхідних елементів спортивної програми.

Спорт, як специфічна область естетичної діяльності, вимагає й своєї власної мови вираження, і визначення власних критеріїв естетичної значущості своїх феноменів. У зв'язку із цим нерідко зустрічається помилкове ототожнення артистизму спортсмена (як результат досягнутої ним естетичної досконалості у виконанні рухів) з артистизмом актора в театрі, як і взагалі спорту з театром.

В організації спортивного видовища повинно передбачатися рішення двоякого роду завдань. Одні з них пов'язані з організацією оптимальних умов для проведення самого спортивного змагання (виходячи з інтересів спортсменів), а інші - зі створенням найкращих умов для спостереження за змаганнями (виходячи з інтересів глядачів). Провідне значення при цьому має організація спортивної боротьби, тоді яку театрі все підпорядковано саме видовищній стороні справи.

Звичайно, не слід забувати й про те, що існує цілий ряд феноменів в області спорту, де видовищна сторона є головною, і тому акцент переноситься на другу із зазначених нами групу завдань. Такими є різного роду показові виступи, спортивні цирки, спортивні свята (маніфестації, паради й т. п.).

Тут спортивної боротьби у власному розумінні немає. Замість неї найчастіше демонструється поставлена режисером дія, шо імітує змагання або виражає в певній символіці цінності спорту. Відсутність спортивного конфлікту замішується конфліктом, штучно створеним за законами драматургії. Головною рушійною силою дії в цьому випадку є не логіка спортивної боротьби, а сюжет, задум постановника. Головною діючою особою виступає не спортсмен, а актор, або, точніше, атлет, що виконує запропоновану йому роль або лінію поводження.

Оскільки такого роду явища не мають прямого відношення до спорту, але реалізуються у формі спортивної дії, їх можна назвати параспортивними (псевдоспортивними). Змішування спортивних явищ з параспортивними й призводить до переоцінки ролі видовищності в спорті.

Цікаво відзначити, що не будь-який вид спорту можна перетворити в шоу. Так, лижний спорт, альпінізм, марафон, легка атлетика й багато інших видів не дозволяють змістити акцент із змагальної складової на видовищну. Відомо, наприклад, шо спроба організувати крижаний цирк, де виступали б ковзанярі-професіонали, закінчилася невдачею. Але це зовсім не означає, що дані види спорту не є видовищними. На спортивних змаганнях з ковзанів трибуни завжди повні.

Спорт представлений великою кількістю видів, але при всьому їх розмаїтті - він єдиний. Отже, і загальні принципи спорту справедливі для кожного його виду, які при всій зовнішній несхожості належать до єдиного класу явищ. І навпроти, при повній зовнішній ідентичності фехтування й сценічного фехтувального двобою, змагань фігуристів і виступів балету на льоду, гімнастики й циркової акробатики, вони - явища різних областей, різного походження, що підкоряються різним принципам побудови, законам функціонування й розвитку.

Питання співвідношення спорту і мистецтва в принципі має два аспекти:

Перший - спорт як суб'єкт мистецтва - сфера художньої творчості.

Другий - спорт як об'єкт мистецтва - об'єкт художнього відображення.

Вище ми прагнули показати, що в точному змісті слова, спорт не може бути суб'єктом мистецтва. Щораз, коли спортивне змагання, спортивна діяльність трактуються як художня діяльність, закони спортивної боротьби неминуче підмінюються законами сценічної дії, на перший план висуваються режисерські (організація дії) і виконавські завдання. Тоді увага атлета повинна бути орієнтована на глядача, а не на спортивний результат. 1 при цьому головним виявляється не стільки цей результат, скільки виявлення драматизму, емоційної напруженості спортивної дії, змагання або виконуваного трюку. Естетичний вплив на глядача підкоряє собі всі інші елементи програми. Це й є основною рисою таких традиційних "спортивних" жанрів мистецтва, як цирк, корида, акробатичні номери на естраді або більш молодий в порівнянні з ними балет на льоду.

Таким чином, спортивну боротьбу не можна замінити відношенням партнерів по сценічній дії. Коли спорт намагаються трактувати як безпосередню художню творчість, втрачається сама суть і специфічність спорту.

Інший, не менш важливий аспект теми "Спорт і мистецтво", до якого ми тепер звернемося у зв'язку з обговорюваним питанням про форми естетичної діяльності, пов'язаних зі спортом - це відбиття спорту в мистецтві.

2. Естетична організація спортивних змагань і свят

Більш широкі естетичні можливості в цьому плані містяться в масових спортивних святах, які надають необхідні засоби для реалізації синтетичних художніх завдань: масовість участі, емоційну установку, можливість використання різних видів мистецтва - театру, кіно, музики, живопису, монументального мистецтва, дизайну. Спортивні змагання й свята дозволяють у широких масштабах виховувати естетичні й художні смаки людей через розкриття й акцентування естетичного змісту й естетичних цінностей апорту. Потужність естетичного впливу масових спортивних заходів можна порівняти з силою впливу кінематографа - і в плані виховання естетичних смаків, і в плані детермінації відповідних ціннісних орієнтирів.

Але все це можливо при одній неодмінній умові - необхідна відповідна естетична організація цих спортивних змагань і свят. У противному випадку ефект їхньої дії може бути прямо протилежний.

Масове спортивне свято - область взаємопроникнення спорту й мистецтва. Організація масового спортивного свята - це галузь творчості, у якій ставляться великі художні завдання, і вирішуються вони нерідко засобами-мистецтва. Естетична організація спортивних змагань і свят, як форма естетичної діяльності в сфері спорту, містить у собі безліч всіляких аспектів, внаслідок чого воно вимагає й спеціальної організації, і спеціальних знань. Відомо, приміром, які складності виникають при складанні програм таких важливих, значних змагань, як олімпійські ігри, універсіади, спартакіади й т. п. Організаторам необхідно будувати програму Так, щоб глядачі могли побачити всі, або принаймні найважливіші й цікавіші її номери, і щоб різні види спорту були представлені в цих програмах найбільш вдало.

Необхідно також визначити (це є одним з найбільш складних завдань) сам порядок змагань, тобто етапи й моменти змагання і їхнє співвідношення, тому що в противному випадку утвориться хаос, накопичення окремих епізодів, у якому важко буде орієнтуватися й учасникам, і глядачам. А отже, змагання сильно програють у своїй видовищності.

Видовищність спорту виникає на основі об'єктивно чинних законів композиції спортивної боротьби, незалежно від того, чи то боротьба із супротивником або із граничною вагою, висотою, швидкістю. Закон спорту - "Перемагай або поступися найсильнішому". Саме перипетії боротьби, її далеко не формальна логіка, її загострений характер становлять сутність композиційної структури спорту й основу його видовищності.

Безпосередніми передумовами є композиції спортивної дії, стратегічні й тактичні плани, які попередньо розробляються спортсменами й тренерами. Ці плани передбачають основні лінії поводження й основні прийоми, так само як і техніку їхнього проведення для досягнення певного ігрового результату, що далеко не завжди означає безпосередній виграш. Відома загальна схема побудови спортивних дій: розвідка, нейтралізація супротивника, проведення відпрацьованого й високо результативного прийому. Але тільки найбільш повне й насичене активною дією розгорнення цієї схеми створює найбільш видовищні спортивні колізії. Кожний з її елементів має свою власну логіку, просторово-часову структуру, різну, звичайно, у різних видах спорту, деякі загальні моменти.

Ці закони важливо враховувати й при складанні спортивних програм. Перша естетична вимога до складання такої програми - чітке визначення її основних етапів і забезпечення логічних переходів від одного етапу до іншого.

Програма спортивного видовища повинна бути побудована також по таких принципах, які б гарантували збереження й розвиток спортивної форми учасників змагань і враховували б закони сприйняття глядачів. Повинні бути акцентовані й відповідним чином обставлені найбільш важливі відповідальні моменти. До цих етапів змагань, глядач повинен бути підготовлений, щоб сприймати їх з певним настроєм і підвищеною увагою. Саме так роблять, наприклад, у фігурному катанні, випускаючи на лід спортсменів один по одному у відповідності до займаних ними місць. У результаті увага глядачів постійно зростав, хоча не можна й не помітити, що такий порядок трохи знижує самостійність оцінки глядачів. Уміння передбачати вузлові моменти спортивних подій і на цій підставі створювати для них оптимальні умови - найважливіша вимога сучасного спорту до організаторів та менеджерів" Проблема видовищності спортивних програм особливо гостро стала у зв'язку з розвитком телебачення, що безпосередньо потребує професійної операторської й режисерської організації великого різноманіття спортивного матеріалу. Багато видів спорту зобов'язані телебаченню своєю популярністю, а отже, багато в чому - й своєму успішному розвитку. До таких видів спорту належать: хокей, фігурне катання на ковзанах, ручний м'яч і багато іншіх. Саме телевізійна камера відкрила для мільйонів глядачів красу польоту лижника-стрибуна, захоплюючий сюжет проходження слаломної траси, драматизм марафонського бігу.

Телевізійна камера, популяризуючи спорт, привела на стадіон і нового глядача, що вже звик (або привчений) до того, що центральні події від нього не можуть вислизнути. Це ще збільшує й без того велику відповідальність організаторів за таке побудування програми, таке представлення стартів, фінішів, визначення переможців, способів розташування місць проведення змагань, щоб глядач дійсно вільно орієнтувався в спортивних подіях, що відбуваються.

Особливе місце в складанні спортивних програм займають урочисті відкриття й закриття змагань, нагородження переможців, різного роду розважальні заходи. Ці моменти повинні бути тим більше барвисті й вражаючі, що вони мають і важливе пропагандистське, моральне значення. Традиції сприяють не тільки розвитку фізичної культури й спорту, але й служать справі прилучення широких мас до миру культурних цінностей. І широка пропаганда фізкультурних традицій - одне з насущних завдань фізкультурного руху.

Традиції одержують своє втілення в спортивних ритуалах. Ритуали радянського спорту розкривали традиції соціалістичного способу життя, відбивали цінності соціалістичного суспільства, соціалістичного гуманізму. Ритуали сучасного спорту більш орієнтовані на відбиття національної приналежності або на репрезентацію професійних, клубних інтересів. По суті, увесь комплекс спортивних дій і відносин виступає як знак тієї соціальної спільноти, у якій він склався. Ця функція спорту найбільш виразно проявляється в його ритуалах.

Система спортивних ритуалів містить у собі як елементи різного роду церемонії - паради, підйоми прапорів, нагородження, вітання, обмін вимпелами й т. п. Ритуальні дії, звернені до самої гри, указують на певні принципи поводження в змаганні, підготовляють до нього. Прикладами можуть служити олімпійська клятва, запалювання олімпійського вогню. У значній мірі це - умовні знаки, функція яких - підкреслити соціальну значущість спортивних дій і викликати (або підсилити) почуття причетності у спортсменів і глядачів. Дієвість спортивних ритуалів пов'язана й з тим, що вони виражають і розвивають у новій формі національні традиції, прилучають до них учасників спортивних відносин. Це досить істотно, оскільки вносить немаловажливий вклад у національну культуру, поза якою неможливе формування гармонійно розвинутої особистості.

Ритуал - це урочиста дія. Він підкреслює святковість і значущість того, що відбувається. Тому найважливіше значення має естетична сторона ритуалу. Відкриття олімпійських ігор, наприклад, - сувора й продумана в деталях церемоніальна дія, яка має надзвичайну естетичну виразність. Парад учасників, винесення олімпійського прапора, смолоскип з олімпійським вогнем, клятва - все це створює не тільки необхідний психологічний настрій, але й необхідний естетичний клімат змагань, створює відчуття людської спільності й історичної наступності.

Проблему естетичної організації спортивних змагань і свят неможливо вирішити, не оформивши відповідним чином і їх "декоративний візерунок". Яскраві колірні плями костюмів учасників, спортивних площадок, снарядів, прапорів і вимпелів, транспорантів і плакатів, гасел - елементи, з яких, він складається. Недостатньо одягти спортсменів у різну форму. Колір цієї форми повинен збуджувати позитивні естетичні емоції. Кольори також повинні чітко виділяти учасників в ігровому просторі. Тьмяний і невиразний колір форми шкодить спортивному змаганню, не говорячи вже про роздратування, що він викликає в глядачів.

Велике значення костюм має у фігурному катанні на ковзанах, де йому приділяється величезна увага. У менший мірі це береться до уваги в інших видах спорту, наприклад у футболі та хокеї, де іноді суперники виходять ледве не в однаковій формі (або вона здається такою на екранах телевізорів). В такому випадку глядачам складно орієнтуватися в ігровій ситуації, а відповідно, знижується видовищність зустрічі. Все це має пряме відношення й до таких видів спорту, як легка атлетика, ковзанярський і лижний спорт та ін. Яскраві кольори, кольори і форми предметів та учасників спортивної події, що чітко розрізняються, добре "прочитуються" у просторі, створюють дзвінку, радісну, піднесену обстановку.

Важливе декоративне значення мають і знакові атрибути спорту. Сюди ми відносимо спортивну геральдику, рекламу й сувеніри. Це та галузь, де спорт не може обійтися без засобів художнього вираження, без мови мистецтва. З огляду на значення спорту в сучасному суспільстві, його масовість, необхідно визнати, що ця його естетична функція заслуговує на велику увагу.

Під спортивною геральдикою ми розуміємо символи (кольори, герби або знаки) спортивних клубів і суспільств, а також кубки, медалі, значки, жетони, спортивні прапори й вимпели; Спортивна геральдика - один з найважливіших засобів збереження й розвитку традицій, у руслі яких вона звичайно Й формується. Це змушує досить відповідально ставитися до розробки й використання спортивних знаків. Спортивна геральдика використовується також для оформлення спортивних інтер'єрів і екстер'єрів, і це безпосередньо пов'язує її з монументальним мистецтвом.

Говорячи про спортивну рекламу, ми маємо на увазі не тільки анонси й афіші про змагання, але й програми, проспекти змагань, спортивний плакат, товарні знаки підприємств, що випускають спортивний інвентар. Спортивне змагання є в найвищому ступені емоційно насиченим явищем і має потребу у відповідній, особливо виразній рекламі. На жаль, можна констатувати, що цій стороні справи не завжди приділяється достатня увага.

Проміжне місце між геральдикою й рекламою займають емблеми змагань, які, як правило, являють собою знаки-індекси, що частково відтворюють в образній формі характер змагань (наприклад, схрещені ключки, м'яч над сіткою, боксерська рукавичка й т. ін.). В емблемах застосовуються вербальні й образотворчі знаки, які у своїй сукупності повинні вказувати на характер, ранг змагань, а також на місце й час. Можна відзначити досить стійку тенденцію використання в спортивних емблемах різноманітних аксесуарів спорту - снарядів, обрисів, площадок, а також фігур спортсменів. Розмаїтість і виразність видів спорту надає тут воістину невичерпні художні можливості.

Виготовлення спортивних сувенірів - це ціла галузь художньої промисловості. У цій галузі повинні працювати фахівці, що глибоко знають специфіку спорту й закони його розвитку.

Таким чином, естетична організація спортивних змагань і свят має величезне значення в справі пропаганди й розвитку спорту. Саме безособове, формальне оформлення тієї чи іншої спортивної події, а часом і повна відсутність його взагалі, особливо на рівні масового спорту, є тією причиною, по якій спорт недораховує багатьох своїх учасників і глядачів.

Для розвитку масового спорту потрібні не тільки грамотні тренери. Необхідні також сценаристи й режисери, здатні перетворити спортивні змагання в захоплююче й барвисте видовище. На жаль, у цей час слабко узагальнюється досвід найбільш удалої організації й естетичного оформлення спортивних заходів, відсутня і спеціальна підготовка працівників цього профілю.

3. Естетичне перетворення предметного середовища в сфері спорту

Говорячи про дану форму естетичної діяльності, мається на увазі, по-перше, проектування й промислове виготовлення спортивного устаткування - снарядів, одягу, взуття, спорядження й т. д. У цьому процесі важливо не тільки художньо-конструктивне рішення на основі традиційних форм і матеріалів. Велике значення має застосування нових матеріалів і їх нове функціональне використання. Мова йде також і про організацію місця й умов проведення спортивних змагань із застосуванням відповідної архітектури для спортивних споруд, з використанням спортивного інвентарю, спортивної реклами, візуальної інформації й т. ін. Тобто, естетична фізкультурна й спортивна діяльність вимагає певної організації умов - наявності спеціальних площадок, залів, стадіонів і устаткування.

Спорт є колосальною працею, але в той же самий час - він завжди святковий і вимагає святкової обстановки. Спортивне тренування також вимагає відповідного емоційного й разом з тим ділового тла. Створюється це тло на основі точного уявлення про цілі тієї або іншої форми фізкультурно-спортивної діяльності, а також залежно від характеру відношення (і естетичного в тому числі) конкретного суспільства до спорту.

Естетична організація спорту безпосередньо пов'язана з організацією дисциплінарною: суворий порядок занять або тренувань, спортивна уніформа, чіткість строю, підходи до снарядів, норми поводження в залі або на площадці - все це має глибокий організаційно-естетичний зміст.

Відомо, щодо занять спортом дітей та підлітків часто тягне не тільки ігровий інтерес, але й, значним чином, спортивні аксесуари - форма, номери, емблеми й т. п. Причому значення цих, для самого процесу гри нібито й другорядних речей, виявляється в юнацькому спорті таке велике, що найчастіше визначає саме відношення до гри, впливає на її інтенсивність і результативність. Всі ці фактори, однак, впливають тільки в тому випадку, коли спортивна діяльність приносить внутрішнє задоволення. Як тільки спортивна діяльність здобуває форму примусу, зникає і її привабливість, її естетична сторона.

Умови організації спортивної діяльності повинні виключати монотонність, або, точніше, сприяти зняттю монотонності, що може виявитися під час спортивних занять, особливо навчальних і тренувальних. Така організація важлива не тільки для суб'єкта спортивної діяльності, але й у не меншій мірі для глядача. Тому необхідно враховувати не тільки організацію самого процесу гри, змагання, спортивних атрибутів і аксесуарів, але й організацію зовнішнього середовища, елементом якого є, зокрема, і глядацька маса.

Художньо-конструкторський підхід до спортивного спорядження обумовлений насамперед видом і масовим характером його виробництва. Виробництво спортивних товарів, особливо масового призначення - інвентар, туристське спорядження, одяг, взуття, - ще зовсім недавно перебувало в країнах пострадянського простору майже поза сферою уваги дизайнерів. Досить вказати на традиційно самовитий вид тренувальних костюмів, наметів, гир, еспандерів, байдарок, човнів і т. п. На жаль, тут і дотепер нерідко зустрічається "функціоналізм" найнижчого технологічного характеру. Поки ще не можна говорити й про комплексне проектування спортивного встаткування. Як правило, кожна річ існує сама по собі, відособлена від інших. Правда, зараз можна зустріти, приміром, комплект туристського посуду або меблів для автотуристів, але видно, шо дизайнер не брав участь у їхньому проектуванні.

Використання в спорті нових матеріалів дає можливість не тільки модифікувати традиційні форми спортивних снарядів, але й проектувати зовсім оригінальне спорядження, призначене для учбово-тренувальних занять і для відпочинку.

Важливе місце, що займає спорт у культурі сучасного суспільства, постійно вимагає естетичного підходу до його предметної атрибутики. У соціальному плані це настільки ж відповідальне завдання, як і естетична організація побуту, виробничої сфери.

Спорт і його предметна атрибутика стають невід'ємними й досить значними елементами візуальної культури. Так, спортивні програми займають досить велику частину телевізійного часу. Питання, пов'язані із зображенням спортивних подій та їх тла, стоять досить гостро (як у чорно-білому, так і в кольоровому варіантах) і є чисто дизайнерськими - організація простору й кольорів.

У свій час ніхто особливо не замислювався, наприклад, над такими "дріб'язками", як колір легкоатлетичного ядра або боксерських рукавичок. Але на Олімпіаді в Мюнхені ядра розфарбували в яскраво-жовтогарячий колір, і вони стали чітко виділятися на зеленій траві сектора метання. Це важливо не тільки для суддів, але й для маси глядачів на трибунах і тих, хто спостерігає змагання біля екрана телевізорів. Участь художників-конструкторі в у виробництві спортивного устаткування не тільки робить спортивні снаряди більш привабливими, а спорт більш видовищним і, отже, втягує в сферу спорту все більші маси людей, але й стимулює розвиток самого спорту. Точно так само в промисловому виробництві діяльність художника-конструктора стимулює підвищення продуктивності праці.

Організація й проведення великих спортивних заходів зі складною й різноманітною програмою і масовою участю ставлять серйозні дизайнерські проблеми комунікаційного плану. Так, мають потребу в дизайнерських рішеннях засоби інформації - різного роду табло, прилади й форми демонстрації оцінок і результатів.

Сучасне містобудування пред'являє ряд важливих естетичних вимог до архітектури спортивних споруд. Необхідно органічно вписати спортивний комплекс у міський пейзаж і передбачити можливості подальшого пластичного розвитку цього комплексу. Необхідно також домогтися вільного й компактного розміщення десятків, а то й сотень тисяч глядачів і учасників змагань, щоб входи на спортивні спорудження мали максимум пропускної здатності, а переходи вимагали мінімуму часу.

У сучасному спорті важливе значення має правильна організація простору спортивного призначення: розміщення площадок, секторів, різних ділянок спортивної дії з погляду змагально-функціональної обґрунтованості й найбільшої зручності для глядацького спостереження. Відомо, наприклад, як важко буває часом розібратися в тому, що відбувається на легкоатлетичних змаганнях, через безліч учасників, стартів, через те, що змагання проходять одночасно в багатьох місцях, увага відволікається нагородженням переможців і т. ін. Для того щоб уникнути цього, необхідне чітке вичленовування елементів спортивної дії й чітка розстановка акцентів. Тому просторова організація спортивної дії є досить актуальним завданням.

Все це має відношення й до спортивного екстер'єру. Зручність розташування службових приміщень, тренувальних та ігрових площадок, трибун, коментаторських кабін, характер колірного вирішення безлічі елементів, що становлять загальний спортивний комплекс - такий далеко не повний перелік найскладніших архітектурних і дизайнерських завдань в області спортивного проектування. До числа важливих вимог належить й необхідність створення єдиного стилю в архітектурно-дизайнерському вирішенні спортивних споруд різного функціонального призначення, що входять у єдиний комплекс. Ця вимога особливо стосується художньої сторони архітектури спортивних будівель.

Істотною тенденцією розвитку сучасного спорту є його поступовий, але майже всезагальний перехід від користування природними площадками до закритих приміщень. Під дах переходять на постійне проживання хокей, волейбол, баскетбол, майже всі види гімнастики. У закриті приміщення переносяться змагання з легкої атлетики. На відкритих же стадіонах, спортмайданчиках широко використовуються штучні матеріали для покриттів, для виготовлення спортивних снарядів. Це тартанові й рікортанові покриття, штучний лід ковзанок; інший раз навіть сніг на лижні заміняють штучною масою. Замість традиційного дерева застосовують фіберглас, роблять нейлонові покриття ковзної поверхні лиж і т. ін. Із приводу настільки вираженого устремління спорту від природного середовища, на лоні якого він зробив перші кроки у своєму становленні, можна виражати або жаль, або ентузіазм. Важливо враховувати, що ця тенденція необхідно витікає з розвитку сучасного спорту. Вона - його сьогоднішня реальність. Від наявності спеціальних споруджень прямо й безпосередньо залежить і темп, і характер розвитку спорту. Так, наприклад, існує прямий зв'язок між поширенням штучних ковзанок і розвитком хокею й фігурного катання на ковзанах.

Таким чином, для забезпечення бажаного рівня розвитку фізичної культури й спорту в наш час необхідні, звичайно, певний масштаб і інтенсивність будівництва спортивних споруджень. Але разом із цією чисто технічною функціональною проблемою виникає й інша, хоча Й підпорядкована першій, але ніяк не другорядна, - проблема естетичної організації спортивного інтер'єру й екстер'єру, пошук нових виразних можливостей спортивної архітектури на основі синтезу мистецтва й спорту.

Оскільки спортивний зал, стадіон є школою не тільки фізичного, але й естетичного виховання учасників спортивних змагань і глядачів, то питання естетичної організації простору спортивних споруд, створення тут певної естетичної обстановки виявляються надзвичайно важливими.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. М.: “Финансы и статистика”, 2010. 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. К.: ЄУ. 2011. 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. Пособие. М.: Консалтбанкир, 2012. 576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. К.: Наукова думка, 2011. 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. К.: Либідь, 2010. 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. К.: Каравелла, 2013. 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. К.: ЄУФІМБ, 2012. 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. К.: Кондор, 2010. 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. К.: Професіонал, 2014. 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. К.: КНТЕУ, 2010. 280 с.

Размещено на Allbest.ru