Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості дипломатичного спілкування та норми дипломатичного протоколу окремих країн Азії, Близького Сходу та Австралії

Зміст

дипломатія служба австралія японський

1. Японська дипломатія

2. Національні особливості китайської дипломатії

3. Особливості дипломатії Індії

4. Дипломатія арабських країн

5. Особливості дипломатії Австралії

Список використаної літератури

1. Японська дипломатія

Хоча японська дипломатія порівняно молода (її історія нараховує близько 100 років), вона може пишатися своїм професіоналізмом. Дипломатичні кадри підбираються дуже ретельно. Кандидати проходять суворі іспити при вступі на службу. Принципом японських дипломатів є постійне поповнення своїх знань. Від них вимагається щодня "завзято займатися", з повною віддачею сил, забуваючи про особистий час. "Для тих, хто ненавидить принцип "майхому сюгі" (мій будинок, моя родина, а для вас родина - насамперед МЗС), наше міністерство - невідповідне місце, - говорив, звертаючись до молодих, дипломат, начальник секретаріату міністерства закордонних справ, - дипломат повинен віддавати себе роботі повністю". Велика увага приділяється вивченню англійської мови як світової, тому що вважається, що для дипломатів глибокі знання мови особливо важливі [3, с. 287].

Одна цікава риса відрізняє кадри японської дипломатії - визнання позитивної ролі династії в дипломатії, що, на думку японців, сприяє професіоналізму дипломатів та їхній відданості державі. В Японії нерідко можна зустріти дипломатів у третьому і навіть четвертому поколіннях. Багато з них уже посіли найвищі посади. Трапляються випадки, що послами стають три брати. Перевага при прийомі на роботу надається дітям дипломатів чи тих, хто тривалий час перебував за кордоном. Вважається, що ці молоді люди вже мають певний досвід і добре знають мову. В японській дипломатії створена і підтримується атмосфера високої вимогливості до співробітників. Усі успіхи і поразки дипломатів фіксуються.

Сильною стороною японської дипломатії є ретельне відпрацювання питань, фахова підготовка до бесід, контактів, переговорів. У той же час далеко не всі японські дипломати здатні орієнтуватися у складних ситуаціях.

Говорячи про японський характер та зіштовхуючись із японцями, іноземці звертають увагу на "загадкову посмішку" та їхнє мистецтво приховувати свої думки. Боб Дан Хем у книзі "Мистецтво бути японцем", ніби відповідаючи на питання про те, які вони - японські дипломати, - пише: "На Заході люди говорять вам правду або обманюють. Японці ж майже ніколи не обманюють, однак їм ніколи не спаде на думку говорити правду".

Відомо, що дипломати воліють не говорити "так" чи "ні" і роблять це дуже рідко. Для японця вимовити слово "так" і "ні" далеко не проста справа. Вони ретельно уникають також слів "не можу", "не знаю", поширюючи цю особливість і на сферу ділових відносин. Японці не схильні висловлювати свої думки прямолінійно, а зміст фраз навмисне затуманюється обмовками, в яких закладена невизначеність. З "покоління в покоління їх привчали говорити натяками, щоб уникати зіткнення думок, радили уникати прямих тверджень".

У спілкуванні європейців із японцями найбільші труднощі і непорозуміння виникають через неправильне тлумачення японського слова "хай". Це слово звичайно перекладається як "так". Слухаючи співрозмовника, японець може ледве чи не на кожну фразу відгукнутися словом "хай", супроводжуючи його кивком, але це зовсім не означає, що він згідний із співрозмовником. Уживання слова "хай" звичайно означає тільки "я уважно вас слухаю, продовжуйте".

Традиційна японська мораль не дозволяє відповісти "ні". Замість слова "ні" японці дають ухильні відповіді, найпоширеніша з яких - "це важко". Іноді вимовляють довгу промову, складену з туманних фраз, надзвичайно чемних зворотів, пояснень, вибачень, суть якої зводиться все до того ж вислову "це важко", і який слід розуміти як відмову. Чого тільки не винаходять японці, щоб не вимовляти цього забороненого слова!

У розмовах люди всіляко уникають слів "немає", "не можу", "не знаю", немов це якась лайка, щось таке, що ніяк не можна висловити прямо, а тільки натяком. Навіть відмовляючись від другої чашки чаю, гість замість "ні, дякую", вживає вислів, що дослівно означає: "Мені і так добре".

Щоб уникати слова "ні", японці розсилають запрошення гостю, додаючи до них листівку зі зворотною адресою. На ній варто підкреслити або слово "дякую", або слово "шкодую" і знову кинути таку листівку в поштову скриньку [2, с. 141-142].

У розмовах, контактах з японцями варто пам'ятати про ще одну їхню рису, втім, властиву дипломатам інших країн, - вони не терплять найменшої образи, грубого слова і самі утримуються від подібних висловів. їхня ввічливість робить їх приємними співрозмовниками. Природно, що вони і від вас чекають такої ж люб'язності. Делікатність цінується японцями найбільше. Можливо, ще більше, ніж у англійців, у японців цінується мовчання. Про всі ці якості треба, звичайно, пам'ятати, коли ви встановлюєте контакти з японцями.

Спілкуючись із японськими партнерами, ніколи не використовуйте рукостискання. Японці уникають прямого погляду в вічі, який неминучий при рукостисканні. А за традицією найважливішим елементом чемної поведінки є уклін. Вітаючись, застосовують три види поклонів - найнижчий ("сайкейрей"), середній уклін під кутом приблизно 30° і легкий - приблизно 15°. Вітаючи один одного, японці повинні вклонитися не раз і не двічі: для звичайного вітання потрібно п'ятнадцять поклонів, а для того, щоб висловити особливу повагу до дуже шанованої особи - дев'яносто разів підряд.

Японцям, на відміну від італійців, властива акуратність, їхній стиль - обов'язковість, пунктуальність у всьому. Вони вміють слухати партнера, демонструють увагу, заохочуючи співрозмовника висловлюватися, що, однак, аж ніяк не слід розуміти як згоду з вашою думкою [3, с. 289].

2. Національні особливості китайської дипломатії

Китайська дипломатія в другій половині XX ст. зазнала значних змін. З відсталої країни Китай перетворився в ядерну державу з мільярдним населенням, з потужною промисловістю. "Культурна революція" завдала серйозного удару по іміджу КНР і в дипломатії. Більше 40 китайських послів було відкликано з-за кордону, іноземні дипломати в Пекіні зазнали принижень і образ, "червона гвардія" навіть фізично розправилася з кожним із них. На радянське й англійське посольства було вчинено напад.

У 1971 році уряд Китаю приніс свої вибачення потерпілим у роки "культурної революції" країнам, компенсував збитки, завдані посольствам, посів своє місце в Раді Безпеки.

Іноземні дипломати, що працювали в Китаї, поважають високий професіоналізм китайського керівництва. Відомий американський дипломат Дж. Кеннан у своїх мемуарах писав, що в "індивідуальному плані китайці найрозумніші люди серед всіх народів світу".

У зв'язку з тим, що остаточні рішення приймаються, як правило, керівниками країни, то без їхнього схвалення жодна зміна відносин неможлива. Разом з тим, керівники Китаю рахуються з думкою дипломатів, учених. У китайській делегації, як правило, багато експертів, наприклад, експерт із фінансових питань, технічних тощо. У результаті чисельність делегації виявляється досить великою [4, с. 179].

Самі китайці відстоюють свої позиції дуже суворо і роблять вчинки тільки тоді, коли переговори зайшли в глухий кут. Вони вміло використовують помилки, допущені партнерами [3, с. 290-291].

Китайці - привітні господарі. Якщо вас запросять додому або в ресторан на обід, приготуйтеся до того, що подадуть два десятки страв, а то й більше. Категорично відмовлятися від запропонованого частування не слід. Навіть якщо якась із екзотичних страв здається вам огидною, спробуйте з'їсти хоча б шматочок чи кілька ложок, а решту залишіть. Якщо подають суп, значить, обід підходить до кінця. Гість у Китаї повинен підводитися з-за столу першим.

У Китаї популярними є і горілка, і вино. П'ють, як правило, після тосту. Келих варто тримати в правій руці, підтримуючи її лівою. Цокаються нечасто, але якщо цокаються, то дотримаються правила: келих молодшого за рангом повинен торкнутися верхньою частиною ніжки келиха, що тримає людина вищого рангу. В чужі келихи потрібно наливати до країв, інакше це буде розцінено як неповага [2, с. 137-138].

3. Особливості дипломатії Індії

Дипломати Індії близькі до англійської школи, багато хто з них закінчували англійські університети і стажувалися в англійському Форін Офісі. Деякі індійські дипломати до дипломатичної служби були чиновниками англійської колоніальної адміністрації. Індійські дипломати відрізнялися високим професіоналізмом, різнобічними зв'язками, вмілим відстоюванням інтересів своєї країни.

Підтримуючи контакти з представниками Індії, варто пам'ятати про те, що в індійців високо розвинене почуття власної гідності. Індус не дозволить образити себе. Колись принижений у результаті довгого колоніального панування Англії, він дуже оберігає свою незалежність.

Американський дипломат, посол Уотсон, у своїй книзі "Дипломатія" відзначає високу компетентність індійських колег у двосторонній і багатосторонній дипломатіях.

Імпонує ще одна риса індійських політиків і дипломатів - це їхні реалізм, практичність, підпорядкованість одній меті - інтересам країни.

Індійський дипломат ревно ставиться до своєї честі. Ось, наприклад, у Лондон до батька, посла Індії, приїхав син- школяр, і в магазині, куди він пішов один, його спокусили кольорові олівці, які він вкрав. Його затримали, але як неповнолітнього, звичайно, відпустили. Про це дізналися журналісти жовтої преси. В одній із газет з'явилася стаття: "Батько заявив, що вчинок його сина не дозволяє йому представляти свою країну, негайно подав у відставку і покинув Лондон".

4. Дипломатія арабських країн

У світі більше 20 арабських держав, розташованих в Азії й Африці. Усіх їх поєднує арабська літературна мова, хоча діалекти значно відрізняються один від одного. Тому, обираючи перекладача, потрібно бути впевненим у тому, що він досконало знає той чи інший діалект.

Незважаючи на спробу арабських країн досягти єдності, між ними існують серйозні протиріччя. Але, незважаючи на розкол, розбіжності, юніоністська ідея пустила глибокі корені. Не випадково значні зусилля арабської дипломатії були спрямовані на досягнення проміжних об'єднань. Такі спроби були розпочаті в ЗО-60-х роках - створення Об'єднаної Арабської Республіки із Сирії та Єгипту, спроби об'єднання Лівії з Тунісом, Марокко, Єгиптом і Суданом, створення низки інших осей, арабський фронт відмови, що був утворений після Кемп-Девідського договору тощо. Практично "золоте правило" арабської дипломатії - приділяти першочергову увагу стосункам із своїми, як вони говорять, "арабськими братами". Це перше найближче коло кожної з арабських держав.

Наприклад, Саудівська Аравія і князівства Перської затоки. Вони активно проводили в 70-80-х роках так звану доларову дипломатію. Суть її зводилася до надання значної безоплатної допомоги "арабським братам" в обмін на лояльну просаудівську і проеміратську політику.

Арабська дипломатія в післявоєнний період відрізняється прихильністю до ідеї арабської єдності. У 1945 році у Каїрі був укладений пакт про Лігу арабських держав, доповнений у 1949 році договором про взаємну оборону і співпрацю. Мета Ліги - зміцнення зв'язків між державами, координація їхньої політичної активності задля забезпечення незалежності і суверенітету, а також сприяння інтересам арабських країн. Її завданням є також співпраця в сфері культури, охорони здоров'я, транспорту, економіки і фінансів. У 1996 році у Каїрі була проведена тридцята нарада глав арабських держав. Але протиріччя в цій організації призвели до розколу і навіть до воєн між арабськими країнами [З, с. 298-299].

Що можна сказати про дипломатію арабських держав, про встановлення контактів з дипломатами цих країн і їхню систему ведення переговорів?

Насамперед, незважаючи на спільні мову, давню культуру, ці країни настільки відрізняються одна від одної, що в присутності представників іншої країни можуть уникати обговорення питань, пов'язаних із проблемами Близького Сходу, суперечок. Усе це свідчить про те, що до кожної спроби встановити контакти і вести переговори варто готуватися уважно, з огляду на особливості кожної окремої країни та її політику.

Дипломати різних арабських країн дуже відрізняються. Деякі вкрай мовчазні. Інші - представники, скажімо, Сирії, деякі єгипетські дипломати - значно балакучіші.

Необхідність ретельної підготовки бесід з арабськими політичними діячами і дипломатами диктується високим професіоналізмом арабських дипломатів. По-перше, всі вони повинні мати свідоцтва про закінчення вищих навчальних закладів. Багато з них закінчували англійські, американські і французькі університети. У 50-60-х роках і в арабських країнах стали організовуватися школи й інститути із підготовки дипломатів.

По-друге, вони добре знають іноземні мови, в основному, англійську і французьку. Арабський дипломат Муса Фараг у своїй книзі про арабську дипломатію пише, що "ці мови широко поширені в дипломатичних колах" арабських країн. Дехто з них знає і російську.

По-третє, сама дипломатична служба арабських країн добре організована, а дипломати - дисципліновані. Так, у МЗС Єгипту роботою із близькосхідної проблеми спеціально займаються 3-4 дипломати. Кожен з них, крім загального спостереження за проблемою, веде окремі її аспекти і, що вкрай важливо, має про неї власну інформацію і виходить зі своїми пропозиціями безпосередньо на міністра, а то й на президента.

Це дозволяє оперативно вирішувати важливі проблеми. В інших арабських країнах жорстко поставлена координація зовнішньополітичних проблем міністерством закордонних справ. Щоб домогтися зустрічі з яким-небудь міністром, ви повинні відправити в МЗС ноту й отримати дозвіл.

Практично всі арабські держави є мусульманськими, входять до складу Організації "Ісламська Конференція", тому питання становища ісламських меншин, релігії, насамперед ісламу, є для них архічуттєвими.

Саудівці, маючи значні кошти у своєму розпорядженні, негласно провадять лінію на те, щоб тримати своїх послів, особливо в арабських країнах, якомога довше, всіляко прагнучи до того, щоб їхні представники були дуайєнами. При цьому вони беруть на себе всі витрати, пов'язані зі здійсненням цієї досить копіткої посади. Єгиптяни, претендуючи на роль, природно, лідера арабського світу, намагаються, як правило, групувати арабських послів і представників навколо себе, прагнучи прибрати у свої руки ініціативу в організації різноманітних політичних демаршів, зустрічей тощо [З, с. 301-302].

Арабські дипломати хороші полемісти й оратори, і це варто враховувати на переговорах і конференціях. Вони вміють налагоджувати контакти, виділяються гостинністю. У Лондоні особливо відрізнялися своєю гостинністю марокканське і ліванське посольства. Арабські дипломати - непогані актори. Коли вони не хочуть відповідати, вони посміхаються, запевняють, що не знають цього питання, відтягують час чи обмовляються "загальними фразами". Посли арабських країн звичайно суворо дотримуються інструкцій. Не маючи інструкцій, вони воліють не вступати в обговорення питання.

Араби віддають перевагу непрямолінійним відповідям на зразок: "Якщо буде завгодно Аллаху". Відмова звичайно супроводжується словесними викрутасами і похвалами на користь відхиленої пропозиції [2, с. 133-134].

Дипломати низки арабських країн воліють триматися і щодо контактів, і щодо зустрічей пасивно. Недовіра, особлива обережність характерні для низки арабських дипломатів і політиків. Один арабський дипломат визнав, що навіть при рутинних розмовах з офіційними особами інших країн він воліє говорити, що нічого не знає про обговорення питання, навіть якщо він добре поінформований, просто для того, аби мати час подумати. Іноді арабські дипломати вживають такі фрази, що відразу не зрозумієш, що вони означають, їх важко розуміють навіть самі дипломати.

Для арабів однією з важливих умов контактів, зв'язків, переговорів є встановлення довіри. Вони намагаються не стільки передбачити рішення проблеми шляхом аналізу подій, скільки використати рішення з досвіду минулого.

При цьому окремі країни мають свої особливості. Учасник переговорів у Кемп-Девіді У. Квандт відзначає, наприклад, такі типові риси єгипетської дипломатії, як почуття національної гідності, твердий стиль ведення переговорів, неухильне дотримання національної незалежності (будь-які втручання в їхні внутрішні справи рішуче відкидаються).

В арабських державах існуть свої норми етикету, протоколу, звичаї, пов'язані із способом життя, релігією, ідеологією. В одних країнах вони ближчі до середньовічних, у інших - до сучасного цивілізованого світу. їх, звичайно, треба знати, налагоджуючи контакти, при бесідах, переговорах, особливо якщо ви їдете в арабську країну. Насамперед - це відношення до Корану, до мусульманської релігії. Не варто допускати жодної критики Корану і, звичайно, треба виявляти повагу до нього. Враховуючи відношення до жінки, що прийнято в цій країні, у жодному випадку не подавати їй руку, оскільки можуть виникнути ускладення. У жодному разі не подавати чоловікові для вітання ліву руку.

Знайомлячись, не прийнято розпитувати про дружину, передавати їй привіти, і навпаки, якщо ви знаєте, що у вашого партнера е діти, потрібно розпитати про них, розповісти про своїх.

У мусульман, арабів не прийнято вживати вино, і, запрошуючи на ланч, обід, коктейль, не треба примушувати їх пити. Не можна подавати до столу свинину, а найкраще через помічника розпитати - до якої їжі більш схильні гості. В Іраку, наприклад, на великих прийомах на стіл подають частини туші корови й усі розривають її руками, тому не просіть ніж і виделку. Якщо перед кавою вам пропонували прохолодні напої - це означає, що час, відведений для зустрічі, вичерпано. У Північній Африці не прийнято пити під час їжі. У Марокко після їжі вам запропонують три склянки чаю з м'ятою - і ви все це повинні випити. Потиснувши руку господарю-марокканцю, потрібно піднести її до губ.

5. Особливості дипломатії Австралії

Дипломатія Австралії як незалежної, самостійної держави почала формуватися після Першої світової війни, але найбільш завзято вона розвивалася наприкінці Другої світової війни і після неї. З кожним роком Австралія все активніше включалася в світову дипломатію. Ймовірно, це пояснюється и економічним, промисловим розвитком, освоєнням нових енергетичних джерел, ростом життєвого рівня населення і відповідно престижу країни. Раніше її залежність від зовнішньої політики Англії була настільки великою, що не давала можливості розвитку самостійної дипломатії. Послаблення цієї залежності, посилення зв'язків (а іноді і залежності) з США, активність її власних сусідів в Азіатсько- Тихоокеанському реґіоні, що бажали розширити стосунки з багатою Австралією, змусили керівництво країни до формування власної дипломатії суверенної Австралії. Цьому процесу сприяло створення ООН, у якому брала участь і Австралія.

У підготовці конференції та її проведенні в Сан-Франциско значну роль відіграв видатний політичний діяч країни, міністр закордонних справ доктор Г. Бват. Згодом він був і головою Генеральної Асамблеї ООН. Австралія взяла активну участь у низці міжнародних організацій Азії і басейну Тихого океану.

Одним з основних напрямів австралійської дипломатії став "північний напрямок". Прем'єр-міністр країни Р. Мензис, що посідав цю посаду з перервою близько 20 років, говорив, що та частина Азії, яку Англія називає "Далекий Схід", для Австралії звучить як "Ближня Північ".

Інтереси і позиції Англії на "Далекому Сході" з часом слабшали, а в Австралії, навпаки, посилювались. Австралійська дипломатія стала більш концентруватися на цьому районі, що, за висловлюванням одного австралійського дипломата, "можливо, несе для нас певний ризик, однак надає нам великі можливості".

Проте, незважаючи на всі старання, далеко не всі австралійські дипломати зуміли позбутися звички відноситися до країн "іншого кола" без зарозумілості, висловлювати свою думку з зайвим натиском і охоче повчати своїх сусідів, що частково призводить до ефекту, зворотного бажаному. Австралійські дипломати іноді впадають у крайнощі, від гегемо- ністських замашок до догідливості. Зокрема, це виявляється в дипломатичних контактах з найскладнішими для Австралії державами Південно-Східної Азії - Малайзією та Індонезією з їхньою прямолінійністю. Необхідно, однак, зазначити, що ці якості притаманні не тільки Австралії, але й деяким іншим державам, що недавно стали на шлях створення своєї власної, цілком національної дипломатії, і навіть багатьом керівникам дипломатії великих європейських держав, коли їх партії приходять до влади і посади глав дипломатичних відомств посідають особи, що раніше не працювали на дипломатичному поприщі.

Але з кожним роком австралійська дипломатія позбавлялася своєї "провінційності". І якщо її вплив у справах Європи ще не настільки відчутний, як в Азії, то у багатьох міжнародних організаціях вона вже відіграє провідну роль. Австралійська дипломатія стала більш гнучкою, її зв'язки з Японією, Південною Кореєю, Індонезією, арабськими країнами набули більш змістовного і глибокого характеру.

Австралійські дипломати - фахівці високого рівня, інтелігентні люди, вони - майстри у встановленні контактів, уміють притягувати до себе. Навіть під час обговорення спірних питань вони поводяться коректно і завжди намагаються завершувати бесіди й переговори на добрій ноті. Більшість дипломатів знають французьку і німецьку мови. Австралійська дипломатія має у своєму розпорядженні фахівців, що знають мови країн, у яких вони працювали: Китай, Росія, арабські країни.

Переговори австралійці ведуть розумно і вміло, відстоюють свою думку твердо, але, допустившись помилки, негайно її виправляють. До партнерів із переговорів відносяться уважно, вміють слухати, зацікавити бесідою.

З дипкорпусом підтримують активні стосунки. Доступ до міністра закордонних справ для послів не є проблемою. Але, на жаль, міністр часто відсутній у Канберрі.

На відміну від англійців, австралійські дипломати, незважаючи на англійську школу, більш відкриті для партнера, формулювання їхніх позицій під час переговорів більш певні і не містять (як у англійців) подвійного розуміння. Манери австралійських дипломатів більше відповідають не англійській школі, а національному характеру австралійців, а він дуже своєрідний. Особливо вражає в них почуття власної гідності. Кожен австралієць, ким би він не був, "вважає себе королем", як кажуть в Австралії. Вони з повагою ставляться до співрозмовника, але й вимагають такого ж відношення до себе. Вони прості у спілкуванні, привітні, більш відверті, ніж деякі інші національності, однак можуть бути й різкими, якщо їм намагатимуться читати нотації чи "командувати" ними. Члени парламенту більш доступні дипломатам, вони навіть полюбляють зустрічатися з дипломатами. Таке спілкування дає можливість парламентаріям розширити свій світогляд. Зі свого боку, міністерство закордонних справ Австралії, аби перебороти географічну віддаленість своєї держави від інших континентів їхньої зовнішньої політики і дипломатії, ввело курсову систему підготовки і підвищення кваліфікації дипломатів. На курсах вчаться не тільки австралійці, але й представники Азії й Африки. Австралійські дипломати за своїм рівнем цілком можуть конкурувати з відомими дипломатами Заходу. Виступаючи в парламенті, міністр закордонних справ Австралії говорив, що австралійська дипломатія швидко вдосконалюється.

На дипломатію Австралії накладають свій відбиток і національні проблеми, пов'язані з імміграцією в Австралію. Ставлення до емігрантів з Європи у більшості австралійців більш-менш сприятливе. Але у частини жителів країни є упередження проти розширення азіатської імміграції. Корінні австралійці побоюються, що через її ріст вони залишаться в меншості. У душі багато австралійців називають свою країну "білою Австралією" і вважають, що запобігти її перетворенню в "жовту" чи "чорну" - завдання, насамперед, австралійських дипломатів, а тим часом лейбористська партія вже в 1966 році викреслила зі своєї програми термін "біла Австралія".

Дипломатичний корпус країни відносно невеликий. Багато держав, будучи передусім зацікавленими в торгівлі з Австралією, представлені генеральними консульствами. Ген- консули воліють знаходитися в головних промислових і торгових центрах країни - Сіднеї і Мельбурні, до того ж дуже красивих містах, що мають прекрасні океанські пляжі, театри й інші центри розваг, які відрізняють їх від нудної і відірваної від океану Канберри, роблять життя в цих містах для іноземних дипломатів і приємним, і цікавим.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. М.: “Финансы и статистика”, 2010. 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. К.: ЄУ. 2011. 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. Пособие. М.: Консалтбанкир, 2012.576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. К.: Наукова думка, 2011. 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник.2-е вид., перероб. і доп. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. К.: Либідь, 2010. 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. К.: Каравелла, 2013. 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. К.: ЄУФІМБ, 2012. 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. К.: Кондор, 2010. 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. К.: Професіонал, 2014. 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. К.: КНТЕУ, 2010. 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 232 с.

Размещено на Allbest.ru