Історія становлення біоетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія становлення біоетики

Вступ

біоетика захист ембріон медичний

Уже стало аксіомою твердження про ще не знану людством складність і проблемність сучасного світу, які вимагають осмислення майбутнього та пошуку шляхів його збереження. Абсолютна віра у силу людського розуму та відкритого ним знання, що панувала принаймні останніх років двісті, втратила свою непохитність. Більше того, людство вже переконується, що невпинне зростання знань, котрі відкривають простір для здійснення неймовірних донедавна технологічних можливостей, стає об'єктивною загрозою самому існуванню людини як біологічної істоти.

Спостерігається парадоксальна ситуація: кінець XX і початок XXI ст. - це час тріумфу біологічних наук, які дають можливість зануритися в незвідані глибини таїни всього живого, людини передусім. Та вже зараз є очевидним, що цей тріумф людського пізнання, котрий несе, безперечно, позитивні для людського існування колосальні відкриття, уможливлює водночас перспективи глобальної катастрофи, спричиненої як нездатністю передбачити всі наслідки новітніх досягнень, так і неспроможністю зарадити негативним результатам людської діяльності щодо природи.

Пошук варіантів виходу з катастрофічних ситуацій традиційно зводився до розробки нових, більш раціональних технологій, які призводили до нового витка проблем, більш високого порядку. У другій половині XX ст. здійснюється спроба знайти шляхи спасіння через подолання протистояння між природничими та гуманітарними науками, більше того, - через налагодження між ними співпраці. Так з'являється біоетика (з грец. - етика життя), що засвідчила поєднання двох, здавалось би, таких різних наук - біології та етики, науки про живі системи і науки про системи моральних цінностей.

Біоетика - це надзвичайно складний культурний феномен, який функціонує у різних проявах людської діяльності. Біоетику розглядають як:

- галузь наукового знання;

- академічну дисципліну;

- соціальний інститут ;

- суспільний рух.

Згідно з зазначених способів функціонування біоетики розглянемо передумови та історію її становлення.

1. Передумови становлення

Перші десять років свого становлення (1960-ті-початок 1970-х рр.) біоетика розвивалася переважно в СІЛА. Згодом вона поширилася в країнах Західної Європи, а на даний час біоетика є світовим явищем.

Серед американських дослідників панує думка, що на становлення біоетики як нової галузі наукового знання справили вплив два фактори. По-перше, бурхливі суспільно-політичні події, які відбулися в СІЛА наприкінці 1960-х-початку 1970-х років, а саме: рух за громадянські права афроамериканців, очолюваний М.Л. Кінгом; протести проти війни з В'єтнамом; проведення акцій на визнання прав "жінок, американських індіанців, інвалідів, розумово відсталих осіб".

По-друге, інтенсивний розвиток біомедичного знання, зростання технічного забезпечення в медичній практиці та породжувані ним неоднозначні результати. Наприклад, апарати штучного дихання рятували життя одним пацієнтам і продовжували процес вмирання іншим; трансплантація органів вимагала перегляду визначення критеріїв смерті людини, що породжувало нові, досі не знані дилеми як для лікарів, так і для пацієнтів.

Варто зазначити, що наукові відкриття у медичній сфері та зміна на їх основі медичної практики притаманні багатьом попереднім вікам. Принципова відмінність біомедичних наукових досягнень кінця XX ст. полягає в тому, що медицина вже не тільки працює задля збереження життя та здоров'я, а отримує технологічні засоби для безпосереднього керування життям.

Біоетика як галузь наукового знання має коротке історичне життя. На початку 70-х років XX ст. американський учений Ван Рансселер Поттер (1911-2001) увів до наукового обігу термін "біоетика" яким позначив нову наукову дисципліну, що мала постати як результат діалогу природничих наук та гуманітарного знання. (Ван Рансселер Поттер - відомий американський біолог, вчений-гуманіст. Освіту здобув на біологічному факультеті Університету в Південній Дакоті (м. Брукінгс) та у Вісконсінському університеті (м. Медісон), в котрому згодом пропрацював багато років, успішно досліджуючи проблеми раку. В.Р. Поттер автор численних публікацій з біохімії та досліджень раку, а також 50-ти статей та книг з біоетики, серед котрих найвідоміші: "Біоетика: наука виживання" (1970), "Біоетика: міст в майбутнє" (1971), "Глобальна біоетика" (1988)).

Відсутність подібного діалогу робить, за переконанням В.Р. По-ттера, наше майбутнє сумнівним, тому єднання біології та етики можна розглядати як своєрідний "міст до майбутнього". "Сьогодні ми повинні усвідомити, - писав В.Р. Поттер у роботі "Біоетика: міст у майбутнє", - що етика людини більше не може вивчатися без реалістичного розуміння екології в широкому розумінні цього слова. Етичні цінності не повинні розглядатися поза біологічними факторами... виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи наших цінностей"¹.

Біоетика, на думку В.Р. Поттера, може не тільки пояснювати природні феномени, а й дати можливість тримати під контролем "небезпечні знання", вона повинна стати "наукою виживання", "новою мудрістю", що забезпечить людство "знанням про те, як використовувати знання" для досягнення соціального блага та покращання якості життя. Визнаючи небезпеку, яку несуть новітні технології, разом з тим В.Р. Поттер не виступав за мораторій для нових знань, а закликав бути "більш розумними, консервативними та відповідальними у взаємодії з довкіллям", намагатися поєднати біологічні знання та людські цінності, і таким чином відкрити шлях до "соціальної мудрості".

В.Р. Поттер наголошував на серйозності кризової ситуації, в яку потрапило людство, розв'язання котрої є, на його думку, нагальним і потребує пропагування ідеї, що майбутнє людства не гарантовано, а "існування світу не повинно залежати від терпіння Природи зносити наші образи та її здатності безкінечно підтримувати життя наших нащадків". Головна ідея В.Р. Поттера, полягає в тому, що єднання біології з гуманітарним знанням, яке найбільш репрезентується етикою, є умовою виживання.

Таким чином, біоетика, за В.Р. Поттером, - це наука виживання, що включає в сферу наукової зацікавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а світ всього живого.

Така позиція В.Р. Поттера сформувалася під впливом ідей Олдо Леопольда (1887-1948) - американського природоохоронника, вченого, еколога, письменника, одного із засновників Товариства дикої природи. О. Леопольд став відомим у світі як засновник екологічної етики. Ідеї О. Леопольда дістали гідне продовження у працях В.Р. Поттера.

На зламі 1980-1990-х років В.Р. Поттер висуває ідею глобальної біоетики, котра б покладала за мету досягнення прийнятного виживання (acceptable survial) людства, під яким розуміє не лише стійкий розвиток суспільства, а й розвиток здорової екосистеми. Основними умовами життєдіяльності людини визначаються:

а) збереження навколишнього середовища;

б) контроль за репродуктивною функцією людини.

Варто наголосити, що прийнятне виживання людини В.Р. Поттер розуміє не лише як виживання живої істоти, забезпеченої елементарними умовами життєдіяльності (продукти харчування, житло та ін.), а й як створення умов для духовного розвитку людини, котра спроможна взяти на себе відповідальність за своє життя, життя інших людей та майбутніх поколінь, врешті - за всіх живих істот. Для реалізації такої програми людство має не лише усвідомити небезпеку глобальної екологічної катастрофи та демографічного перевантаження планети, а й взяти на себе обов'язки змінити власний спосіб життя, а отже, і світогляд, працювати над покращенням здоров'я, виховувати молоде покоління адекватно цим вимогам та у відповідності до цього розвивати економіку і політику.

Як бачимо, В.Р. Поттер досить широко розглядав науковий простір біоетики, але в США його ідеї не дістали належного визнання з тієї причини, що достатньо розробленою була екологічна етика та через традиційний прагматизм американського світогляду. Ці фактори обумовили нове концептуальне бачення біоетики як простору діалогу між етикою та медициною і відповідно - як результат синтезу медичного та етичного знань.

Медична орієнтація біоетичних досліджень започаткована в наукових дослідженнях Інституту суспільства, етики та наук про життя (так званий Гастинзький центр, штат Нью-Йорк, утворений 1969 року, засновники Віллард Гайлін та Даніел Каллахан) та Інституту етики імені Кеннеді при Джорджтаунському університеті (США, Вашингтон), заснований 1971 р. (особливої уваги заслуговують ідеї Е.Д. Пеллегріно, котрий надав нового звучання осмисленню взаємовідносин "лікар- пацієнт")³.

2. Біоетика як академічна дисципліна

Особлива роль біоетики (в медичній інтерпретації) у забезпеченні реалізації майбутнього вимагала її популяризації як серед фахівців (біологів, медиків передусім, усіх, хто завдяки професійній орієнтації мав справу з живими системами), так і в широких суспільних колах, оскільки кожна людина зазнає негативних техногенних впливів або має безпосереднє відношення до їх продукування, поширення чи прийняття (через участь у них, чи прийняття відповідних рішень щодо їх поширення, чи байдуже ставлення до їхніх наслідків). Тому логічним було введення біоетики до переліку навчальних університетських курсів. Першим, хто надав їй академічної структури, а згодом увів до сфери біомедичних, політичних наук та засобів масової інформації був відомий американський акушер (голландець за походженням), засновник Інституту етики ім. Кеннеді для дослідження репродукції та розвитку людини Андре Хеллегерс. Він розглядав біоетику як науку, що виокремлює свій предмет у процесі діалогу між медициною, філософією та етикою. Таким чином, варіант розуміння біоетики, запропонований А. Хеллегерсом, зосередився переважно на традиційних проблемах лікарської етики та їхній новітній інтерпретації.

Біоетика як соціальний інститут

Усвідомлення людською спільнотою реальної загрози своєму існуванню та всього живого на планеті спонукало до об'єднання зусиль на міжнародному, національному та корпоративному рівнях. Створено спеціальні організації - Етичні комітети (на міжнародному рівні - при ООН, ЮНЕСКО, Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ), Раді Європи; національному рівні - в системі державних та професійних організацій; локальному рівні - в структурах дослідних та практичних організацій), що опікуються розробкою рекомендацій по конкретних проблемних ситуаціях медико-біологічної діяльності як з теоретичного, так і практичного погляду, а також здійснюють популяризацію проблемного поля біоетики, з метою привернути увагу як фахівців з інших галузей наукового знання, так і всіх небайдужих до нашого спільного планетарного майбутнього⁴.

3. З історії становлення етичних комітетів

Перший етичний комітет було створено в м. Сіетл (1961 р., США) при Центрі "Штучна нирка". Причина організації подібного комітету полягала в надзвичайній складності відбору пацієнтів для підключення до апарату штучної нирки, котра обумовлювала непосильну моральну відповідальність для медичного персоналу центру.

Розгорнулася широка публічна дискусія навколо діяльності комітету. В пресі його називали "божественним", оскільки доступ до апарату штучної нирки давав єдину можливість вижити хворій людині, яка за рішенням комітету отримувала можливість підключитися до апарату і, по суті, прирікав на швидку смерть того, хто такої можливості був позбавлений. Організатори першого етичного комітету здійснили своєрідне відкриття, продемонструвавши розуміння того, що врегулювання доступу до дефіцитного медичного ресурсу - це не лише медична, а й моральна проблема, оскільки для її справедливого вирішення потрібні не лише медичні знання. Цей дорадчий орган при медичному центрі на своїх засіданнях, в яких брали участь медики, богослови, юристи, психологи, представники громадськості, шукав морально обґрунтований підхід до розв'язання надзвичайно складних ситуацій.

Етичні комітети виконують надзвичайно важливу соціальну функцію - етичну експертизу. Потреба в етичній експертизі обумовлена такими чинниками:

широким впровадженням новітніх технологій, що породжують непередбачувані у віддаленому майбутньому наслідки, та створюють дилемні ситуації, вирішення котрих переобтяжене морально-психологічними факторами;

неспроможністю традиційних експертних інституцій виконувати свої функції на підставі широкої професійної компетентності, узгодженої з ціннісними суспільними орієнтирами.

Біоетичне знання є основою для здійснення власне етичної експертизи біомедичних, технічних, суспільних, політичних проектів. Етичні комітети відіграють роль посередника між державними, науковими структурами та громадянською спільнотою і виступають в ролі гаранта безпечності впровадження промислових, біомедичних, сільськогосподарських новацій для здоров'я та життя людей.

В Європі біоетичні комітети почали створюватися у 80-х роках XX ст. Так, 1983 р. розпочав свою діяльність Національний консультативний етичний комітет в галузі наук про життя та здоров'я у Франції, згодом в Італії (Національний консультативний комітет по захисту життя і здоров'я, біоетичний рух у цій країні активно підтримується католицькою церквою, зокрема, Центром з Біоетики при Католицькому університеті Святого Серця в Римі).

Виникнення локальних та національних біоетичних комітетів спонукало до організації подібних інституцій на міжнародному рівні.

У 1985 р. Комітет Міністрів та Рада Європи створили Експертний комітет з біоетики, який 1992 р. змінив назву на Керівний комітет з біоетики в Раді Європи (СБВІ). Він виконує експертні функції та відповідає за підготовку документів з біоетики на європейському рівні, таких як міжнародні конвенції та рекомендації з біоетики. До його складу входять 60 експертів, що пропонуються країнами - членами Ради Європи разом з іншими представниками Парламентської Асамблеї та Європейської Комісії, спостерігачами з країн, котрі не входять до Ради Європи, а також представниками міжнародних організацій. Засідання комітету відбуваються в м. Страсбург (Франція) в основному двічі на рік. Найважливішим документом, розробленим цією інституцією та затвердженим Комітетом Міністрів є "Конвенція про захист прав та гідності людини в зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини" (прийнята у 1996 р., м. Ов'єдо, Іспанія), котру ще називають "Конвенція з біоетики".

Ця угода з державами стала першим юридичним документом, що встановлює низку принципів і норм задля забезпечення гідності, недоторканності, прав і свобод людської особистості з метою її захисту від зловживань біомедичними досягненнями. Основний принцип конвенції - це домінування інтересів окремої людини над інтересами науки та суспільства. Держави, котрі долучилися до підписання цієї угоди, беруть на себе зобов'язання привести у відповідність до неї національного законодавства. Конвенція супроводжується додатковими протоколами, присвяченими окремим галузям біології та медицини, що мають таку ж юридичну силу. Такими є Додатковий протокол про заборону клонування людини, Додатковий протокол про трансплантацію органів та тканин людини. Планується завершення роботи над протоколом з біомедичних досліджень і над Протоколом, що стосується генетики людини. Ведеться робота з підготовки Протоколу про захист ембріонів та зародків людини.

У 1993 р. ЮНЕСКО створила Міжнародний біоетичний комітет (International Bioethics Commitee - IBC), до складу котрого входить 36 експертів, що призначаються генеральним директором ЮНЕСКО. Для вивчення рекомендацій, прийнятих IBC, створено Міждержавний біоетичний комітет (IGBC).

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) задекларувала свою участь у міжнародному біоетичному русі прийняттям 2000 р. Рекомендацій комітетам з етики, що проводять експертизу біомедичних досліджень.

При Міжнародній Раді наукових союзів (ICSU) створено Постійний комітет з відповідальності та етики в науці.

Особлива роль біоетичних організацій міжнародного рівня полягає в сприянні заснуванню біоетичних установ в тих країнах, в яких цей рух не виникав спонтанно.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р.Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й.М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А.А., Тимошенко О.І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И.Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В.Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю.І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю.І. Етика ділових відносин: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О.Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н.П., Радченко С.Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru