Декоративне мистецтво

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ: «Виробничий дизайн та ергономіка»

1. Перші форми предметно-художньої діяльності людини

Витоки мистецької, або художньої, творчості людини містяться, безумовно, в міфологічній та первинно-релігійній творчості. Людина була впевнена у безпосередній дійовості створених нею зображень, її співів і танців, що спершу мали ритуальне призначення. Дійовість створених образів (у наскельному малюнку, у співі, у танцювальних рухах) сприймалася людиною як щось самоочевидне. Прадавня людина була впевнена в тому, що "проткнути зображення бізона реальною або намальованою стрілою -- означає забезпечити успішне полювання, а виконати войовничий танок -- означає забезпечити перемогу над ворогами". Хіба можна було піддавати сумнівам реальну, дійову, повсякденну необхідність мистецтва, коли воно було органічно вплетене в практичне життя людей, було невід'ємним від ремесел, що створювали необхідний для існування людей світ предметів, речей, знарядь? Мистецтво тісно було пов'язане з магічними обрядами, завдяки яким люди намагалися впливати на довколишню дійсність. Чи не тому Орфей, якому грецька міфологія надала роль творця музики та віршування, міг своїм співом схиляти віти дерев, рухати каміння й приборкувати диких звірів? декоративний прикладний мистецтво естетика

Поступово поряд із реально-практичним визнанням необхідності мистецької творчості, створення художніх образів людиною усвідомлюється власне естетична функція як самої цієї форми діяльності, так і її продуктів. За словами Арістотеля, усе людське життя складається з праці й дозвілля, з війни та миру, а вся діяльність людини скерована почасти на необхідне й корисне, почасти на прекрасне. Поступово диференціюється досвід людини створювати й сприймати прекрасне: спочатку "ми прагнемо того, що здається нам прекрасним, потім найвищою метою прагнення стає те, що справді прекрасне". Так формуються уявлення про ідеал прекрасного, відшукуються засоби його досягнення як у творчості, так і в реальному житті. Культура Стародавньої Греції та Риму створила своєрідний культ прекрасного, вершинним утіленням якого була людина -- прекрасна тілом, вміннями, гідністю.

Так людина, накопичуючи відчуття та уявні образи щодо навколишньої дійсності, поступово починає диференціювати їхній зміст іще й за ознакою прекрасного, краси. У стародавні часи вважалося, що Світ, Природа несуть у собі певну гармонію, а людина поступово навчається бачити, споглядати її. Стверджувалось існування природного мистецтва, або мистецтва Природи: "Природа не має ні рук, ні пензля художника для виготовлення живих істот, які були б копією форм. Якщо природа відображає ці істоти, то тільки за допомогою природного мистецтва. Вона подібна до художника, якому достатньо поглянути на свою модель, шоб на полотні з'явилося її зображення" (Плотіп). Мислитель наголошував, що споглядання є первинним принципом тілесного життя людини: споглядання Природи, що "розфарбовує" крильця метелика, споглядання Краси у зовнішньому світі -- шлях до пробудження здатності споглядати свій внутрішній світ, природу свого "Я", відшукувати там еталони прекрасного й доброго. Якщо людині властивий дар художника, вона використає певний мистецький засіб, аби висловити, виявити, зобразити побачене, відчуте, уявлене. Арістотель також стверджував: "отже, за допомогою мистецтва постає те, форма чого закладена в душі".

Ціцерон указував, що "мистецтво черпає красу з природи", проте еталон краси -- це завжди узагальнене уявлення, "збірний образ", який не досить часто можна зустріти у природі, в реальному житті. Відомою є легенда про те, як у стародавні часи жителі Кротона забажали прикрасити храм богині Гери, яку особливо шанували, й запросили для цього художника Зевксіда, громадянина Гераклеї, який у той час затьмарив славою всіх малярів. Зевксід заявив, що він хоче намалювати портрет Єлени Троянської таким, щоб зображення містило в собі риси неперевершеної жіночої вроди. Зевксід попросив привести до нього най вродливіш их дівчат і вибрав не одну дівчину, а п'ять.На думку Зевксіда, всіх рис, потрібних йому для зображення довершеної краси, немає в одної людини, бо природа не наділила одну особу досконалою вродою. Еталон ніби завжди поруч і в той же час -- недосяжний.

В естетиці Стародавньої Греції існувало поняття мімезису, яке відображало основу виділення мистецтва як самостійної форми творчого діяння людини через наслідування, відтворення певних форм зображувальної діяльності та поступову їх спеціалізацію. Епос, трагедія і комедія, дифірамбічна поезія, більша частина флейтової й кіфаричної музики -- усе це, стверджував Арістотель, є наслідувальні мистецькі оЬорми. Відрізняються вони одна від одної трьома моментами: засобами, предметом і способом зображення. Так само як одні митці відтворюють предмети за допомогою кольору або форми, а інші -- за допомогою голосу, так і в усіх названих видах поетичної творчості відтворення відбувається за допомогою ритму, слова й мелодії, причому користуватися цими засобами можна всіма зразу або кожним окремо.

Оскільки мистецтво грунтується на наслідуванні, воно має пізнавальну функцію, адже у здатності людини до наслідування постає первинне джерело її знань. В той же час мистецтво -- не що інше, як здатність творити щось на основі певного, правильного міркування. Будь-яке мистецтво має справу з виникненням і вмілим обдумуванням, аби постало "щось" із речей, які можуть бути або не бути і чиє джерело міститься у творці, а не у витворі. Витвором мистецтва не є те, що виникає з необхідності або відповідно до законів природи; мистецтво ж не є безпосередньою реально-практичною діяльністю, воно є діяльністю творчою, що спрямована велінням духу. Зображення життя в художньому творі, мистецькому образі водночас дає змогу пізнати саму дійсність і сповнює естетичним задоволенням того, хто сприймає цей твір.

Мистецтво не повинне копіювати дійсність, адже тоді воно буде лише "скупим відбитком" (Плотін) того, що представляють нам Природа, Світ. Справжня функція мистецтва є евристичною: витвір мистецтва дає нам можливість прилучитися до вічного, до Ідеї, предметною, речовою реальністю якої постає створене зображення. Достотне творіння має втілювати справжнє "Я" митця, чиї внутрішні зміни продиктовані Вічністю. Митець володіє даром не тільки зображати щось. Спочатку він здатен побачити ознаки образу, що поєднують, концентрують у собі сутність Ідеалу, Еталону, Ідеї тощо. А через утілення побаченого образу художник надає можливість іншим побачити, збагнути те ж саме, що відкрилося йому в кольорі, звуці, ладі, пластичній формі тощо.

Сутнісно труд художника постає символом пошуку ним власного, істинного "Я". Подібно до того, як з неоформленого каменя скульптор намагається отримати форму, що відображає дійсну красу, так душа намагається надати собі духовну форму, відкидаючи все те, що не є нею самою. У процесі творення не тільки вибудовується предметне створіння, при цьому формується, розвивається і виявляється індивідуальна сутність творця -- створіння духовне. Мистецьке творення як таке відбувається всередині душі, всередині духовного динамізму художника. Через цю індивідуальну інтимність творіння саме й відбувається духовний поступ людства. Мистецький твір -- це опредметнений еталон чи ідеал, втілена душа творця і, звичайно, -- ознака інтенції руху, розвитку духовної, творчої культури людства в цілому.

Предметний світ, що оточує людину, в умовах сучасного суспільства цілком і повністю створений нею, ЇЇ генієм, це результат її практичної творчості. Безпосереднє реально-практичне перетвореня явищ світу шляхом прямої предметно-практичної взаємодії з ними і складає суть практичної творчості людини. Як тільки людина почала пристосовуватись до умов середовища, улаштовувати житло, вести побут, вона почала предметно перетворювати середовище свого існування. Перші елементарні знаряддя праці, предмети побуту створювалися відповідно до умов і потреб реального життя людини. З розвитком суспільного способу життя і диференціацією основних форм праці відбувалося вдосконалення існуючих знарядь, винаходилися нові. Сьогоднішній рівень цивілізації має у своєму доробку найсучасніші технології, величезний арсенал технічних засобів. Побут сучасної людини організований відповідно до умов та вимог суспільного життя, а предмети побуту, що оточують людину, відображають здобутий людською культурою рівень їх промислового виробництва.

Проте й сьогодні залишається актуальною і надалі розвивається форма творчого діяння людини, яка поєднує в собі ознаки і практичної, і мистецької творчості. Йдеться про прикладне мистецтво, що створює предмети побуту за законами краси, відповідно до еталонів прекрасного. Майстри прикладного мистецтва виробляють речі не тільки корисні в побуті, а й красиві, шо мають свій стиль і відтворюють певний художній образ, який виражає призначення цих предметів і несе узагальнену інформацію про тип, стиль життя та світобачення не тільки самого творця, але й народу, епохи в цілому. Естетичний вплив предметів прикладного мистецтва людина сприймає повсякчасно, повсякденно. Речі, що оточують людину та слугують певним її цілям, створюють затишок, певним чином організують побутову діяльність особистості, можуть за своєю досконалістю й витонченістю підійматися до вершин мистецтва.

2. Прикладне мистецтво - знаряддя праці у процесі розвитку суспільства

Прикладне мистецтво є національним за своєю суттю, оскільки воно народжується зі звичаїв, обрядів, вірувань народу і безпосередньо наближене до його виробничої діяльності, до його побуту.

У давнину твори прикладного мистецтва -- це насамперед предмети розкоші (Єгипет), гарні та зручні речі (Греція), речі, що вирізняються витонченим смаком (Рим). Середньовічний аскетизм наклав свій відбиток на прикладне мистецтво, надавши йому суто конструктивного, раціоналістично-суворого, утилітарного характеру. В більш пізні часи розвитку феодального суспільства для прикладних речей стає характерним поєднання прикраси та конструкції. На виготовлення меблів, пошиття костюмів почали переносити принципи та форми архітектури, в цей час особлива увага надається оздобленню, орнаментуванню вироблених речей. В епоху Відродження важливого значення набуває єдність функції та краси. Речі, створені тієї пори, досьогодні зберігають свою індивідуальну неповторність. Це унікальні твори мистецтва, що передають чарівність таланту і всієї особистості їхнього творця -- майстра, художника, ремісника.

Розвиток виробництва в сучасну епоху потребує дедалі більшої стилізації, своєрідного "універсального спрощення" форми предметів, що створюються виробничим шляхом. Проте неможливо відокремити від предметного призначення речі ЇЇ власне естетичну функцію. Тому в промисловості активно і плідно працюють художни-ки-дизайнери, що вибудовують нові форми, лінії та пропорції сьогоднішнього дня.

Практична творчість у цілому спрямована на постійне, повсякденне відтворення власне життя людини. Будь-яка діяльність, що має за мету підтримувати життєдіяльність людини, суспільства, є первинно цінною. Якщо ж вона виконується з привнесенням у її процес і результат творчого натхнення і творчого пошуку, вона може сягати вершин творчого діяння людини, отримувати статус достотної майстерності.

Проблема витоків творчості, як і проблема свободи волі, вказує К.Юнг, є проблема трансцендентна, яку психологія може описувати, але не вирішити. Творча особистість -- це теж загадка, яку можна вирішувати за допомогою багатьох засобів, проте до кінця вона ніколи не буде розгаданою. Здатність до творчого діяння є онтологічною, сутнісною ознакою людського способу існування, а отже, поки існуватиме людина, людська цивілізація в цілому, вона буде шукати можливості виявити свою природу і, звичайно, змінюватиме і розвиватиме форми й засоби власного діяння у світі.

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творити оздоблювати ужиткові вироби з'явилося і удосконалювалося з часу появи людства на землі Уміння прикрашати своє оточення розвивалося у взаємозв'язку з потребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональний особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище створене людиною, втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і доброти його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева глини каменю і творами-предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо народний майстерсвідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність форми конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймається емоційно-чуттєво стає не лише предметом, а твором мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види -кераміка, обробка кістки і каменю, вироби з бісеру, витинанки з паперу- їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово «ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці. Зрозуміло, що й художнє ремесло донедавна вважалося роботою нижчого ґатунку порівняно з «класичними» видами мистецтва. Отож Г. Гегель у «Системі окремих мистецтв» хоч і розпочинає лекції з архітектури, однак серед високих мистецтв не знаходив місця для декоративно-прикладного. Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося, утвердився лише у 70-х роках цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжній літературі вживалися поняття: « прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін. З другої половини XIX ст.. етнографи,історики мистецтва та мистецтвознавці все більшого значення надають вивченню народних художніх промислів і професійних ремесел, складовим галузям декоративно-прикладного мистецтва. У центрі уваги стають проблеми специфіки і морфологічної класифікації декоративно-прикладного мистецтва. У 1860 р. німецький архітектор і теоретик мистецтв Г. Темпер запропонував поділити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічними властивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м'які, пластичні (легко моделюють форму і добре зберігають її); гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідси він вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний, керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав на увазі художню обробку дерева, а під стереотомічним - каменю.

Висновки

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво Набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організуються.

Література

1. Белов А.А., Гвоздев Е.М. История дизайна: Лекции. - СПб.: Образование, 1993. - 76с.

2. Виноградова И.П. Основы дизайна.-Карагевс: КЧГПУ, 1999.-93с.

3. Даниленко В.Я. Дизайн: Підручнник для студ. вищих навч. закл., які навч. за спец. “Дизай” /Харківська держ. академія дизайну і мистецтв; Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України.-Х.: Видавництво ХДАДМ, 2003. - 320 с.

4. Ковешникова Н.А. Дизайн: история и теория. - М.: Омега. - Л, 2005. - 224 с.

5. Мосорова Н.Н. Философия дизайна: Учеб. пособие /Урал. гос. архит. - худож. акад. - Екатеринбург, 1999. - 173 с.

6. Безмоздин Л.Н. В мире дизайна /Ташк. политехн. ин-т им. Бируни.- Ташкент: Фан, 1990. - 311 с.

7. Глазычев В.Л. О дизайне (Очерки по теории и практике дизайна на Западе). - М.: Искусство, 1970. - 192 с.

8. Кантор К.М. Правда о дизайне. Дизайн в контексте культуры доперестроичного тридцатилетия 1955-1985. История и теория. - М.: АНИР, 1996. -288 с.

9. Лазарев Е.Н. Дизайн машин. - Л.: Машиностроение. Ленингр. отдние, 1988. - 254 с.

10.Мироманов В. Искусство и миф.-М.: Согласие, 1997. - 428 с.

11.Тайлор Э.Б. Первобытная культура: Пер с англ. - М., 1989. - 573с.

12.Мартынов В.Ф. Философия красоты. - Мн.: Тетра Системс, 1999. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru