Історична динаміка художнього стилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 111.852

Спеціальність 09.00.08 - естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ІСТОРИЧНА ДИНАМІКА ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ

Коннов Олександр Федорович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник:

- к.філософ.н., доцент Кучерюк Дмитро Юрійович

- доктор філософських наук, професор Левчук Лариса Тимофіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри етики, естетики та культурології.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, доцент Мізіна Лариса Борисівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ, професор кафедри світової філософії та естетики;

- кандидат філософських наук Стоян Світлана Петрівна, Благодійна організація "Центр практичної філософії", м. Київ, директор наукового проекту "Філософія для всіх".

Захист відбудеться 13 травня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий "_09_" квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Живоглядова

Анотації

Коннов О.Ф. Історична динаміка художнього стилю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Предметом дисертаційного дослідження є стильова трансформація мистецької практики (від Середньовіччя до постмодернізму). У роботі здійснюється експлікація терміна "стиль" (акцент зроблено на розумінні художнього стилю як естетичного феномену). З'ясовується потенціал стильового аналізу у виявленні естетичної цінності твору. Демонструється, що художній стиль зберігається у мистецькій практиці модернізму і постмодернізму на рівні манери. Обґрунтовуються поняття про змістовні та матеріальні домінанти стилю, вводяться такі змістовні поняття стилю як "трансцендентність", "символічність", "симулятивність" та "іманентність". Аналізується узгодженість формальних стильових ознак із духовним змістом твору та встановлюється закономірний зв'язок між домінантами стилю "ступінь умовності", "іманентність", "трансцендентність". Уточнюється значення терміна "великий стиль", обґрунтовується доцільність введення нових формальних понять стилю. Пропонується модель історичної динаміки художнього стилю, у якій розгорнуто концептуальне осмислення мистецької активності Відродження, Нового часу, 20-го ст. й сьогодення як стильових єдностей.

Ключові слова: художній стиль, манера, досконалий стиль, високий стиль, естетичне, культурно-історична епоха, трансцендентність, символічність, симулятивність, іманентність.

Коннов А.Ф. Историческая динамика художественного стиля. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Предметом диссертации является стилевая трансформация художественной практики от Средневековья к постмодернизму. В работе анализируется проблемная ситуация, сложившаяся в исторической типологии искусства в середине 20-го ст. В историко-художественных исследованиях конца 19-го и первой половины 20-го вв. художественный стиль был одной из ведущих категорий. В этот период сложилась известная схема европейской истории искусства, в которой она представляется как чередование "великих, больших стилей": романский стиль, готика, стиль Возрождения, барокко, классицизм, романтизм, реализм, символизм (модернизм). Такая модель (с разнообразными дополнениями и уточнениями) воспроизводится в многочисленных типологиях художественного развития. Проблема заключается в том, что более подробная разработка эмпирического материала искусства Возрождения, Нового времени, культуры модернизма и постмодернизма продемонстрировала несоответствие указанной схемы фактам художественной практики. Появились предложения отказаться от его использования в историко-художественных исследованиях и констатации исчезновения феномена художественного стиля в искусстве 20-го ст. и современности.

Анализ арт-практики модернизма и постмодернизма показал принципиальную возможность стилевого прочтения проблемного периода истории искусства. В качестве решения проблемной ситуации в диссертационной работе предлагается рассмотрение "стилей" Возрождения и Нового времени как модусов единого стиля. Этот стиль культурно-исторической эпохи в работе называется "имманентным стилем". Художественную практику периода модернизма и постмодернизма также целесообразно рассматривать как такую, что охватывается единым "симулятивным стилем". В результате получена такая модель динамики художественного стиля: романский стиль, готика, имманентный стиль, симулятивный стиль. Она нуждается в дальнейшей разработке и уточнении, что может стать направлением работы в дальнейшем.

Поскольку стилевой подход не исчерпал себя, имеет смысл продолжить его развитие. В работе обосновывается целесообразность использования понятий, которые будут характеризовать материал и содержание произведения искусства, подобно тому, как "основные понятия истории искусства" Г.Вёлфлина характеризовали форму. Т.е., предлагается наряду с формальными использовать при анализе художественного стиля содержательные и материальные категории.

В диссертации вводятся следующие содержательные понятия: имманентность, трансцендентность, символичность, симулятивность. Была проанализирована связь между формальными и содержательными аспектами стиля и зафиксирована такая закономерность: когда культурно-историческая эпоха концентрируется на трансцендентном, ноуменальном бытии, возрастает художественная условность произведений, создаваемых в это время. Содержательной стилевой доминанте "трансцендентность" соответствует формальная доминанта "условность", а содержательной доминанте стиля "имманентность" соответствует формальная доминанта "миметичность".

Делаются уточнения для комплекса стилевых понятий, наработанных Д. Чижевским, А. Соколовым, А. Есиным и другими специалистами. Обоснована целесообразность использования таких формальных понятий стиля: "исчезновение", "объективная каноничность", "субъективная каноничность", "внутренняя красота", "внешняя красота", "предметная условность", "нефигуративная условность". С помощью терминов "манера эпохи", "совершенный стиль" и "высокий стиль" разведены определенные аспекты значения термина "большой стиль".

В диссертационном исследовании осуществляется экспликация термина стиль, предлагается понимание художественного стиля как характера эстетического. В работе показано, что стиль сохраняется в художественной практике модернизма и постмодернизма на уровне манеры. Рассматривается потенциал стилевого анализа в определении эстетической ценности произведения искусства.

Ключевые слова: художественный стиль, манера, совершенный стиль, высокий стиль, эстетическое, культурно-историческая эпоха, трансцендентность, символичность, симулятивность, имманентность.

Konnov A.F. Historical dynamics of artistic style. - Manuscript.

The Dissertation for the Candidate of Philosophical Sciences Degree, Specialization 09.00.08 - Aesthetic. - Taras Schevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2010.

The dissertation deals with transformation of artistic style in artistic practice (from Middle Ages to postmodernism). Terms "style" and "great style" are defined more precisely in the investigation (the interpretation of artistic style as an aesthetical phenomenon is being stressed upon). The dissertation reveals the potential of style's analysis in defining the aesthetical value of an art object. It is demonstrated, that artistic style is kept in artistic practice of modernism and postmodernism at the level of manner. The author examines the question about coordination between the content and formal parameters of artistic style. Concepts of content and material dominants of style are substantiated; notions of "transcendency", "symbolity", "immanence", "simulativeness" are introduced. The work proposes more precise definitions of the categories of style's analysis by D. Chizhevskiy, A. Sokolov, A. Yesin, and establishes a regular dependence between content and formal dominants of artistic style. A model of historical dynamics of artistic style of Renaissance, New time, modernism and postmodernism is constructed.

Key words: artistic style, manner, perfect style, high style, aesthetic, cultural-historical epoch, transcendency, symbolity, simulativeness, immanence.

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасній мистецькій практиці наявні релятивні тенденції, що пов'язані з втратою строго вивірених критеріїв художності. 20-те століття розширило сферу художнього, включивши до неї ті явища, котрі попередня традиція не ідентифікувала як витвори мистецтва. Йдеться про реді-мейд, "знайдені об'єкти", інсталяції, про ті форми творчої активності, які зараз називають "проектами" тощо. В цих феноменах часто вбачають симптоми "вмирання мистецтва". Останнє, у свою чергу, зв'язують у тому числі і із зникненням стилю. Чи справедлива така оцінка, наскільки далеко зайшла деструкція цілісних стильових систем, чи зберігається взагалі художній стиль як "явище дійсності"? Ці питання є дискусійними для сучасної естетичної теорії.

Аналіз мистецтва нашого часу за допомогою класичних категорій естетики (категорії стилю у тому числі) давно став проблематичним. Відповідно розробка понять і методологічних прийомів, що дозволяють інтерпретувати результати новітніх художніх практик, зараз відноситься до актуальних проблем естетики.

Поняття "стиль" вже довгий час входить у категоріальний апарат гуманістики. Розробка цього поняття започатковується античною риторикою. Над категоріальним оформленням уявлень про стиль працювали софісти, Платон, Арістотель, стоїки, Теофраст, Діонісій Галікарнаський, Цицерон, Деметрій, Гермоген.

Протягом Середньовіччя стильова проблематика розглядається у працях Алкуїна, Беди Вельмишановного, М. Псела, Іоанна Гарландського, Віллара де Онекура. У цей період теорія трьох стилів оформлюється у вигляді "колеса Вергілія" (найбільш докладно в Іоанна Гарландського), що використовується до 18-го ст..

Доба Відродження і Новий час відтворює феномен стилю завдяки дослідженням Дж. Вазарі, Ж. Скалігера, Дж. Ломаццо, Н. Буало, І. Зульцера, Ж. Бюффона, І. Вінкельмана. Помітне значення для подальшого розвитку теорії стилю мали концепції І. Гете, Ф. Шіллера, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля, Ф. Фішера. А. Шлегель та Ф. Шлегель започатковують розробку прийомів стильового аналізу для літератури, А. Маркс - для музики, К. Румор - для образотворчого мистецтва. Наприкінці 18-го століття розпочинається розведення понять "стиль" і "манера", зокрема, у працях І. Гете і Г. Гегеля.

В рамках позитивістського напряму над проблемою стилю працювали Г. Земпер, І. Тен. У другій половині 19-го на початку 20-го віків закладаються основи сучасного розуміння стилю. Мова йде про роботи О. Вальцеля, Г. Вьолфліна, А. Гільдебранда, М. Дворжака, Е. Кассірера, Л. Келлена, Е. Кон-Вінера, А. Рігля, К. Фідлера, А. Хаузера. Стиль у цей час стає провідною категорією історії мистецтва, а феномен стилю розглядається як виразник "духу" великих культурних епох. Остання обставина стимулювала вихід за межі суто естетичної та мистецтвознавчої проблематики при аналізі стилю. Поступово стиль набуває статусу однієї з головних категорій культурології і гуманітарного знання взагалі, що пов'язане, у першу чергу, з ім'ям О.Шпенглера. Стала наявною присутність стильових явищ у будь-якій сфері культури. Почали говорити про стилі життя, наукового мислення, господарювання тощо. Більше того, існує точка зору, що властивості стилю можна виявити і поза культурою - у природі, у формах самого життя (А. Кребер).

Протягом 20-го століття питання стилю розроблялися у працях Р. Арнхейма, Я. Бялостоцького, В. Вейдле, Н. Гартмана, В. Жирмунського, Г. Зедльмайра, С. Зонтаґ, Вяч. Іванова, Д. Лихачова, О. Лосєва, Е. Панофського, В. Перетца, П. Флоренського, Е. Фора, М. Шапіро.

В другій половині 20-го ст. застосування поняття стилю переживає кризу, зокрема, у історико-художніх розвідках. У дослідженнях кінця 19-го та першої половини 20-го ст., побудованих на основі стильової методології, європейську історію мистецтва уявляли як відому послідовність: романський стиль, готика, стиль Відродження, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, символізм (модернізм). Така схема (з різноманітними доповненнями та уточненнями) ще й зараз відтворюється у численних історіях мистецтва. ЇЇ інтерпретують або як лінійну послідовність конкретно-історичних стилів, котрі не редукуються один до одного, або як циклічне чергування двох основних стилів. Обидва варіанти зараз не задовольняють більшість дослідників. Проблема полягає у тому, що факти (більш докладна розробка емпіричного матеріалу мистецтва Відродження, Нового часу, та 20-го ст.) не узгоджуються із схемами мистецького розвитку, котрі пропонує стильова методологія. Можливо, що доцільним буде констатувати відсутність феномену стилю в сучасній художній практиці і обмежити застосування категорії "стиль" аналізом стародавнього мистецтва. Вказане питання потребує осмислення та вирішення. Сучасна історія мистецтва вимагає нових концептуальних схем, які б адекватно описували художню динаміку Відродження, Нового часу і сьогодення.

Наразі, відчувається потреба у теоретичних підходах, що дозволяють включити мистецтво 20-го століття у більш широкий історичний контекст, встановити його відношення з попередньою художньою традицією і виробити поняття, за допомогою яких було б доцільно інтерпретувати як класичне мистецтво, так і сучасні художні явища. Певний евристичний потенціал в межах вказаної проблематики вміщує спроба розвинути стильовий підхід та поширити його на мистецьку практику нашого часу.

Нарешті, 20-те століття розглядається в сучасних гуманітарних дослідженнях як перехід до принципово нової культурної парадигми, що також вимагає осмислення. Поняття "стиль" може бути цілком слушним у такій ситуації, оскільки воно тісно пов'язане з духовною самоідентифікацією культурно-історичних епох.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у контексті інтегративних досліджень кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри суспільних і політичних дисциплін Державної академії житлово-комунального господарства (м. Київ).

Об'єктом дослідження є історична динаміка художнього стилю.

Предмет дослідження - стильова трансформація мистецької практики: від Середньовіччя до постмодернізму.

Метою роботи є розробка теоретичної моделі європейської динаміки художнього стилю від Середньовіччя до постмодернізму. При цьому враховуються факти, що не вкладаються у схеми історії мистецтва, які відбивають відому послідовність: романський стиль, готика, стиль Відродження, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, символізм (модернізм). Для досягнення мети потрібно запропонувати корективи "стильової методології" (Д. Чижевський), що конкретизується у таких завданнях:

· здійснити експлікацію терміна "стиль", визначити, чи зберігається феномен художнього стилю у мистецькій практиці модернізму і постмодернізму та встановити межі і можливості стильового аналізу новітніх результатів художньої творчості;

· обґрунтувати поняття, що виражають змістовні і матеріальні виміри стилю;

· прослідкувати зв'язки між змістовними і формальними стильовими ознаками, розвинути розуміння художнього стилю як єдності, що стосується усіх компонентів художнього твору;

· уточнити комплекс понять, дотичних до стилю, який було напрацьовано у фахових дослідженнях;

· охарактеризувати стилі Середньовіччя, Відродження, Нового часу, модернізму і постмодернізму, оформити отримані результати у вигляді моделі історичної динаміки художнього стилю.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Для дослідження художнього стилю як явища дійсності застосовуються системний підхід та історичний метод. За допомогою порівняння у діахронному та синхронному рядах досліджуються стилі Середньовіччя, Відродження, Нового часу, модернізму і постмодернізму. Встановлюючи предметне значення терміна "художній стиль", здійснюється його експлікація. Важливим методологічним принципом роботи виступає закон зв'язку формальних і змістовних вимірів художнього твору, що використовується для дослідження результатів художньої діяльності.

Дисертаційне дослідження відштовхується від розробок категоріального апарату для аналізу стилю А. Єсіна, Д. Кучерюка, Л. Мізіної, О. Соколова та від напрацювань з логіки і методології науки О. Зінов'єва, С. Кримського, А. Парахонського, М. Поповича. Крім того, дисертант спирався на загальнотеоретичні праці з широкого кола питань естетики та культурології, в контексті яких виявляється природа стилю: Ю. Білодіда, М. Бровка, Л. Левчук, В. Личковаха, О. Літвінова, Д. Наливайка, О. Оніщенко, В. Панченко, Л. Поліщук, С. Стоян, Н. Чечель, Р. Шульги.

Наукова новизна: вперше обґрунтовуються корективи стильової методології для аналізу проблемних аспектів стильової динаміки Відродження, Нового часу, модернізму і постмодернізму. Наукова новизна здійсненого дослідження розкривається у таких положеннях, що виносяться на захист:

· здійснено експлікацію терміна "стиль", показано, що стиль зберігається у мистецькій практиці модернізму і постмодернізму на рівні манери, з'ясовано потенціал стильового аналізу у виявленні естетичної цінності твору;

· вперше обґрунтовані поняття про змістовні та матеріальні домінанти стилю, введені такі змістовні поняття стилю як "трансцендентність", "символічність", "симулятивність" та "іманентність";

· прослідковано узгодженість формальних стильових ознак із духовним змістом твору та встановлено закономірний зв'язок між домінантами стилю "ступінь умовності", "іманентність", "трансцендентність";

· уточнено значення терміна "великий стиль", розведено певні аспекти його смислу за допомогою термінів "манера доби", "досконалий стиль" та "високий стиль", обґрунтована доцільність введення таких формальних понять стилю: "зникнення", "об'єктивна канонічність", "суб'єктивна канонічність", "внутрішня краса", "зовнішня краса", "предметна умовність", "нефігуративна умовність";

· охарактеризовано стилі Середньовіччя, Відродження, Нового часу, модернізму і постмодернізму, побудовано стильову модель європейської мистецької практики, у якій розгорнуто концептуальне осмислення художньої активності Відродження і Нового часу, 20-го ст. й сьогодення як стильових єдностей.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичні і методологічні положення дисертації сприяють вдосконаленню інтерпретації стильових аспектів сучасної арт-практики та теоретичного відображення художньої динаміки Середньовіччя, Відродження, Нового часу, модернізму і постмодернізму. У роботі демонструється доцільність застосування категорії "художній стиль" для аналізу мистецтва модернізму і постмодернізму, що дозволяє чіткіше з'ясувати відмінності та зв'язки між мистецькою творчістю сьогодення та попередньою традицією. Такий підхід надає можливість побачити внутрішню логіку художнього розвитку від Середньовіччя до постмодернізму. Завдяки введенню нових понять відбувається розширення понятійного тезаурусу естетики. Матеріали та висновки роботи можуть бути використані при викладанні курсів з естетики, мистецтвознавства, культурології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою, здійсненою на основі аналізу результатів художньої практики, наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Висновки і положення новизни одержані автором самостійно. Всі публікації автора є одноосібними.

Апробація результатів дисертації. Головні положення і результати дослідження оприлюднені на Міжнародній науковій конференції "Людина-Світ-Культура" (2004), Міжнародній науковій конференції "Філософія природи та практична філософія" (2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика - '2006", ІV Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасних наук - 2008", ІV Міжнародній науково-практичній конференції "Передові наукові розробки" (2008), 4-й Міжнародній науково-практичній конференції "Перспективні питання світової науки - 2008".

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій: 11 статей, що були розміщені у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 1 підрозділ колективної монографії, 6 опублікованих тез виступів на конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлена логікою розкриття теми дослідження, характером його предмету, метою та завданнями роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаної літератури з 203 найменувань. Загальний обсяг становить 182 сторінок. Основний текст роботи - 158 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується рівень наукової розробленості, визначаються об'єкт і предмет дослідження, його мета, завдання і методи, формулюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводиться інформація про публікації, апробацію головних положень дисертації та її структуру.

У першому розділі - "Художній стиль в контексті історичної типології мистецтва" - дається огляд літератури, що присвячена стилю, аналіз головних понять історичної типології мистецтва, опис проблемних питань, визначається місце дисертаційної роботи у їх розв'язанні.

У підрозділі 1.1. - "Проблеми застосування категорії стилю у дослідженнях історії мистецтва" - характеризуються проблемна ситуація, що склалася у сучасних історико-мистецьких розвідках. Наприкінці 19-го - у першій половині 20-го ст. художній стиль був провідною категорією історичної типології художнього розвитку. У той час склалася відома схема динаміки європейського мистецтва: романеск, готика, Відродження, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, символізм (модернізм). Ця послідовність розглядається або як лінійне сполучення, або як чергування двох основних стилів. У результаті більш докладної емпіричної розробки мистецтва Відродження, Нового часу виявилося, що факти не відповідають вказаній схемі. Якщо романський стиль поступається місцем готичному, то далі стилі розвиваються паралельно, а не послідовно; твори і творчість значних митців сполучають ознаки різних стилів; мають місце "випередження" й "анахронізми", які важко пояснити; зростаюча атомізація художніх явищ опирається стильовому прочитанню; складною є оцінна інтерпретація художнього твору. З'являються твердження, що сучасне мистецтво не укладається у поняття стилю, що він взагалі зник як явище художньої культури. Таким чином, було отримано проблемну ситуацію, яку, крім того, ускладнює багатозначність терміна "стиль". Фахівці розрізняють такі ступені художнього стилю: "манера", "власне стиль" (у роботі цей рівень називається "досконалим стилем"), "великий стиль", що можуть інтерпретуватися як рівні індивідуальної майстерності митця, або як ступені художнього розвитку певної цивілізації, історичного проміжку. Присвячена питанню література демонструє, що термін "стиль" позначає тотальні художні спільності (романіка, готика, Відродження, бароко тощо), індивідуальні особливості творчості, один або усі рівні стильової єдності (манера, досконалий стиль, великий стиль).

У підрозділі 1.2. - "Основні напрямки аналізу художнього стилю" - виокремлюються "матеріальний", "формальний" та "змістовний" напрямки тлумачення феномену стилю. У першому стиль визначається через матерію твору, у другому - через художню форму, у третьому - через духовний зміст. Наявність узгодженості між матеріальним, формальним і змістовним вимірами стилю визнається великою кількістю фахівців, проте стиль продовжують розуміти здебільшого як категорію форми. В результаті не достатньо розробленим є питання співвідношення формальних стильових домінант і змісту, який вони виражають, а матеріальний вимір стилю майже не згадується у дослідженнях 20-го ст., оскільки вважається другорядним. Потрібно усунути "розірваність" між змістовним і формальним параметрами стилю і з'ясувати, які змістовні елементи (ідеї, цінності, настрої) потребують для втілення, наприклад, жорстких геометричних форм, які - складних опуклих ліній тощо. Крім того, необхідно враховувати і матеріальний аспект стилю, попри його другорядність.

Другий розділ - "Художній стиль як категорія естетичного аналізу мистецтва" - присвячений обґрунтуванню категорії стилю як методологічної основи аналізу проблемного періоду мистецької практики. У розділі розробляються положення, спираючись на які можна розпочати наближення до розв'язання висвітлених у першому розділі теоретичних утруднень.

У підрозділі 2.1. - "Експлікація терміна "стиль". Естетична природа стилю" - стиль характеризується як естетичний феномен, встановлюється предметне значення терміна. Оскільки питання про міру присутності стилю у арт-практиці нашого часу є дискусійним, необхідно визначити, чи залишається стиль як складова мистецької культури на сучасному етапі. Можливо, що Відродження, Новий час і сьогодення просто не коректно піддавати стильовому прочитанню. У підрозділі показується, що термін "стиль" вказує на такі властивості дійсності як "відмітні особливості", "закономірність", "вираження", "довершеність", "значущість духовного змісту". Вони розподіляються між трьома ступенями художнього стилю: манерою, досконалим стилем і великим стилем. Кожен ступінь обов'язково вміщує всі попередні. Твір може бути позбавленим досконалого стилю і великого стилю, але не манери.

У підрозділі 2.2. - "Потенціал категорії стилю у естетичному дослідженні мистецької практики" - твори 20-го ст. та сучасності розглядаються з метою встановити, чи вміщують вони таке явище художньої дійсності як стиль. Здійснений аналіз підтвердив справедливість висловлювання про атрибутивність манери. На цьому початковому ступені стиль присутній у арт-практиці сьогодення і на індивідуальному, і на стадіальному рівнях, що робить стильове прочитання проблемного періоду історії мистецтва принципово можливим. Щоб уникнути термінологічної плутанини, уточнюється значення терміна "великий стиль". Під великим стилем розуміють 1) особливості певного історичного періоду, що присутні у всіх творах, котрі виникли у цей час, 2) стиль, у якому об'єктивуються значущі духовні змісти. Для позначення першого значення терміна пропонується використовувати словосполучення "манера доби", другого - "високий стиль". стиль художній естетичний постмодернізм

У підрозділі також з'ясовується потенціал стильового аналізу у виявленні естетичної цінності твору.

У підрозділі 2.3. - "Поняття про змістовні, формальні та матеріальні домінанти стилю" - здійснюється розробка питання про зв'язки між змістовним, формальним та матеріальним вимірами стилю, що є не достатньо висвітленим. На нашу думку, доцільно ввести поняття, що будуть характеризувати зміст і матеріал твору подібно до того, як "основні поняття історії мистецтва" Г.Вьолфліна характеризували форму. Усі категорії потрібно розглядати у єдності і так здійснювати стильовий аналіз. Стильова властивість твору (явище дійсності) позначається у роботі терміном "домінанта", а поняття, що її відображає - терміном "категорія".

У підрозділі 2.4. - "Стильова єдність культурно-історичної епохи" - обґрунтовується положення, згідно з яким культурно-історична епоха може мати тільки один стиль. Виходячи з цього, пропонується розглядати стилі Нового часу (початком якого є Відродження) не як окремі дискретні утворення, а як специфікації єдиного стилю епохи. Дійсно, якщо Модерн є цілісною добою, то він повинен виражати себе не у різноспрямованих і конфліктуючих стилях, а у єдиному стилі. Такій підхід дозволить вирішити питання, що утворюють окреслену у першому розділі проблемну ситуацію.

У третьому розділі - "Теоретична модель динаміки художнього стилю: європейська традиція" - здійснюється впровадження напрацьованих у попередньому розділі методологічних положень для побудови моделі динаміки художнього стилю, що враховує проблемні факти, які не укладаються у вказану вище схему історичного розвитку мистецтва.

У підрозділі 3.1. - "Естетичний ідеал Середньовіччя у стилі доби" - виявляються загальні стильові тенденції художньої практики Середньовіччя. Мистецтво цієї епохи характеризується такими формальними стильовими домінантами: "площинність", "лінійність", "статика", "закінченість", "закритість", "виразність", "внутрішня (духовна) краса", "риторичність", "симетрія", "канонічність", "умовність". Для відображення специфіки духовного змісту, що втілюється у витворах епохи, вводиться стильова категорія "трансцендентність". Трансцендентність притаманна мистецтву історичних періодів, культура яких зорієнтована переважно на умоглядні, феноменальні шари буття. Саме такими було Середньовіччя.

У підрозділі 3.2. - "Ідеал прекрасного Нового часу: стильовий аспект" - з'ясовується система домінант стилю Нового часу. Новий час тлумачиться як епоха, що відкривається Відродженням і завершується у 20-му ст.. Розгляд показує, що мистецтво доби Модерну демонструє стильову узгодженість. Всі "стилі" Нового часу вміщують спільну естетичну домінанту - міметичність, у той час як середньовічне мистецтво і мистецтво 20-го століття принципово відмовляються від наслідування природі. Отже, є підстави розглядати епоху Модерну як таку, що виражає себе у єдиному стилі доби. Йому притаманні такі формальні стильові домінанти: "глибинність", "живописність", "динаміка", "зображальність", "зовнішня (фізична) краса", "суб'єктивна канонічність", "номінативність", "міметичність". Для відображення специфіки духу Нового часу вводиться стильова категорія "іманентність". Іманентністю пропонується називати змістовну категорію стилю, у якому виражається епоха, що концентрує увагу здебільшого на феноменальній, природній дійсності. Такою добою був Новий час.

У підрозділі 3.3. - "Художній стиль у культурі модернізму та постмодернізму в умовах трансформації уявлень про естетично досконале" - здійснюється стильовий аналіз арт-практики модернізму і постмодернізму. Стильові властивості останньої відображаються у таких категоріях стилю як "новизна", "оригінальність", "умовність".

Художній творчості 20-го ст. і сьогодення притаманна умовність (у цьому вона подібна до середньовічної). Умовне мистецтво створюється усередині культури, яка спрямована за межі іманентної дійсності у надприродні, трансцендентні онтологічні регіони. Таке спостереження є підставою для того, щоб зафіксувати закономірний зв'язок між духовними і естетичними складовими художнього стилю: трансцендентність змісту витвору мистецтва потребує на умовність форми.

Проте, у мистецтві Середньовіччя умовність форми досягається за допомогою інших стильових прийомів, ніж у модернізмі та постмодернізмі. Для відображення вказаного нюансу вводяться формальні стильові категорії "предметна умовність", "нефігуративна умовність" та змістовні категорії стилю "символічність", "симулятивність". "Предметна умовність" та "символічність" властиві художній творчості Середньовіччя, а "нефігуративна умовність" та "симулятивність" характеризують модернізм і постмодернізм.

У підрозділі 3.4. - "Періодизація стильової динаміки" - з огляду на здійснений аналіз європейської художньої практики пропонується така схема динаміки стилю: романський стиль, готичний стиль, "іманентний стиль" (Відродження, Новий час), "симулятивний стиль" (культура модернізму і постмодернізму). Демонструється, що дана модель вирішує вказані у першому розділі проблемні питання.

Для характеристики симулятивного стилю додаються категорії "зникнення", "безмежність", "експресія", "незугарне". Симулятивний стиль властивий мистецтву історичних періодів, культура яких спрямована на трансцендентне "ніщо".

В результаті проведеного дослідження отримано такі висновки.

? Здійснена експлікація терміна "стиль" дозволила з'ясувати, яке явище називається мистецьким стилем, і встановити, чи присутнє воно на сучасному етапі розвитку мистецтва. В роботі було розглянуто твори 20-го ст. та сучасності для того, щоб встановити, чи вміщують вони таке явище художньої дійсності як стиль. Здійснений аналіз показав, що художній стиль присутній у арт-практиці сьогодення на рівні манери. Висловлювання про досконалий стиль та високий стиль потребують на застереження та уточнення. Оскільки рівні досконалого і високого стилю вміщують манеру, то розрізнити їх дуже важко. Для цього немає точних критеріїв, тут використовуються "судження смаку".

? У дослідженні показано, що категорія художнього стилю є гнучким інструментом, який дозволяє достатньо адекватно відбивати оцінні нюанси при аналізі витвору мистецтва. Чітке усвідомлення троїстості структури стилю дозволяє визначати аксіологічний статус твору, завдяки розведенню ціннісної значущості художніх рішень, що застосовані при його створенні та духовних змістів, що опредмечують себе у ньому.

? У якості спроби удосконалення стильової методології в даній роботі були запропоновані такі положення. Як зазначалося, художній стиль має три виміри: змістовний, формальний та матеріальний. Перші два з них є головними. Тому у присвяченій стилю літературі він постає насамперед системою формальних властивостей, домінант ("живописність", "лінійність", "тип художньої умовності" тощо), яка корелює з духовним змістом, виражає його. Матеріальний вимір не є визначальним, і сучасні дослідники практично не приділяють йому уваги. Незважаючи на визнання зв'язку між вказаними прошарками стилю, у фахових дослідженнях вони постають як ізольовані. На нашу думку, доцільно ввести поняття, що будуть характеризувати зміст і матеріал твору. Отже, пропонується поруч з формальними залучати до інтерпретації змістовні та матеріальні категорії стилю. Вказане доповнення до категоріального апарату зменшить вірогідність помилок при побудові моделі художнього процесу Відродження, Нового часу, модернізму і постмодернізму та буде корисним для розробки недостатньо висвітленого питання про зв'язки між шарами художнього стилю.

? У дисертації було запропоновано такі змістовні категорії: іманентність, трансцендентність, символічність, симулятивність. Історичний підхід до феномену стилю дозволив зафіксувати таку закономірність: коли дух доби набуває трансцендентного характеру, коли епоха концентрується на надчуттєвому бутті, зростає ступінь умовності художніх творів, що з'являються у той час. Змістовній стильовій домінанті "трансцендентність" відповідає формальна стильова домінанта "умовність", а змістовній стильовій домінанті "іманентность" відповідає формальна стильова домінанта "міметичність". Вказану узгодженість можна записати у вигляді такої формули: чим більш трансцендентним є зміст твору, тим більшої умовності набуває його форма. Цей закономірний зв'язок, на нашу думку, має статус естетичного закону. Він відображає кореляцію між змістовним та формальним вимірами стилю, які описуються за допомогою понять іманентність, трансцендентність та ступінь художньої умовності.

? У ході розгляду європейської динаміки художнього стилю виявилося, що занурення у емпіричний матеріал за допомогою парних стильових категорій ("площинність"-"глибинність", "лінійність"-"живописність" тощо) викликає його пручання. Тому доцільно зробити деякі уточнення для комплексу понять стилю, який було напрацьовано Д. Чижевським, О. Соколовим, А. Єсіним та іншими фахівцями.

? Проблемним полем історійко-мистецьких розвідок є стильова динаміка Нового часу (який починається Відродженням), 20-го сторіччя й сьогодення. Для вирішення окреслених у першому розділі складних питань пропонується розглядати стилі Нового часу як модуси, специфікації цілісного стилю епохи. Стиль Нового часу пропонується називати "іманентним стилем". Він розташовується у проміжку 14-20 ст.. Міметичність і іманентність виступають наскрізними домінантами стилю доби. Художню творчість 20-го ст. та сучасності також пропонується розглядати як таку, що характеризується єдиним "симулятивним стилем". Його стильовими константами є умовність і симулятивність. Таким чином, складається схема, що відповідає глобальним цивілізаційними стадіям: Середньовіччя, Новий час, культура модернізму і постмодернізму. Уточнення хронологічних меж зазначених стильових стадій, більш докладна розробка понять про іманентний і симулятивний стилі є завданням на майбутнє.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Коннов О.Ф. Змістовний та формальний виміри художнього стилю: проблема виявлення зв'язку / О.Ф. Коннов // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності / Зб. наук. праць, випуск 23 / Відп. ред.: М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2009. - С. 299-307.

2. Коннов О.Ф. Художній стиль як категорія аксіології мистецтва / О.Ф. Коннов // Практична філософія. - 2009. - № 3. - С.179-181.

3. Коннов О.Ф. Феномен стилю у мистецькій практиці ХХ ст. і сучасності / О.Ф. Коннов // Практична філософія. - 2008. - № 4 - С. 103-108.

4. Коннов О.Ф. Понятійний апарат історії мистецтва: духовні та чуттєві категорії стилю / О.Ф. Коннов // Практична філософія. - 2008. - № 3 - С. 95

5. Коннов О.Ф. Співставлення категорії "художній стиль" з категоріями "мистецький напрям" і "творчій метод" / О.Ф. Коннов // Практична філософія. - 2007. - № 1 - С. 190-195.

6. Коннов О.Ф. Порівняльний аналіз стильових парадигм образотворчого мистецтва Заходу і Сходу ХIV-XV ст. / О.Ф. Коннов // Практична філософія. - 2006. - № 4 - С. 110-115.

7. Коннов О.Ф. Стильова методологія у контексті сучасної історії мистецтва / О.Ф. Коннов // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - № 10 (23). - С. 98-104.

8. Коннов О.Ф. Онтологічний смисл художнього стилю / О.Ф. Коннов // Практична філософія. - 2005. - № 3. - С. 149-159.

9. Коннов О.Ф. Реалізація духовного в мистецтві / О.Ф. Коннов // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Вип. 10: Зб. наук. праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2002. - С. 74-81.

10. Коннов О.Ф. Ікона ХХ століття / О.Ф. Коннов // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск VІІІ: Зб. наук. праць. - К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва, 2002. - С. 185.

11. Коннов О.Ф. Зміст мистецтва: три парадигми / О.Ф. Коннов // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць у 2-х частинах. Випуск ІХ: Частина ІІ. - К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва, 2002. - С. 200-212.

12. Коннов О.Ф. Взаємовідношення людини з природою як онтологічна проблема / О.Ф. Коннов // Філософія природи: Монографія / А.В. Толстоухов, Ю.О. Мєлков, С.М. Ягодзінский та ін. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2006. - С. 51-67.

13. Коннов О.Ф. Проблема визначення художньої творчості // Материалы 4-й Международной научно-практической конференции "Перспективные вопросы мировой науки - 2008". История. Философия. Политика. Том 17. - София: "Бял Град-БГ" ООД, 2008. - С. 35-36.

14. Коннов О.Ф. Чувственные категории художественного стиля // Матеріали ІV Міжнародній науково-практичній конференції "Передові наукові розробки". Том 3. - Прага: Publishing House "Education and Science" s.r.o., 2008. - С. 91-93.

15. Коннов О.Ф. Духовные доминанты художественного стиля // Матеріали ІV Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасних наук - 2008". Том 16. - Przemysl: Nauka i studia, 2008. - С. 57-58.

16. Коннов О.Ф. Перспективи використання стильової методології для вирішення проблем сучасної історії мистецтва // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика - '2006". Том 7. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 3-5.

17. Коннов О.Ф. Онтологічні виміри стилю // Матеріали Міжнародної наукової конференції "Людина-Світ-Культура". - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 494-496.

18. Коннов О.Ф. Мироощущение в искусстве 20-го века: онтологический аспект // Материалы конференции "Философия природы и практическая философия". - К.: 2004. - С. 58-59.

Размещено на Allbest.ru