Ніцшеанство в естетиці ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

УДК 111.852

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Ніцшеанство в естетиці ХХ століття

Спеціальність 09.00.08 - естетика

Калтишев Сергій Валерійович

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі світової філософії та естетики

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Суханцева Вікторія Костянтинівна, завідувач кафедри світової філософії та естетики Східноукраїнського національного університетуімені Володимира Даля

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, Поліщук Олена Петрівна, завідувач кафедри естетики, етики та образотворчого мистецтва Житомирського державного університету імені Івана Франка

кандидат філософських наук, доцент Деревянко Костянтин Васильович, доцент кафедри практичної філософії та теології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

Захист відбудеться 27 жовтня 2011 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.29.051.05 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а. філософський романтизм мислитель

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а.

Автореферат розіслано 21 вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Д. Ісаєв

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. ХХ століття стало для людства епохою фундаментальних змін в усіх без винятку сферах життя. Якщо до середини XIX століття часові відрізки між фундаментальними відкриттями людини могли вимірюватися століттями, то зараз щомісяця відбуваються концептуальні зміни в різних науках, зокрема й у філософії.

Для останнього століття характерною є орієнтація на глобальну переоцінку цінностей, яку проголосив наприкінці XIX століття Фрідріх Ніцше у сферах науки, мистецтва, політики, етики та естетики. Тому про ніцшеанство як комплекс парадигмальних установок не можна більше говорити лише як про сферу філософського знання, адже воно стало феноменом сучасної культури.

Вплив Ф. Ніцше на формування парадигми філософствування ХХ століття був визначальним. Основними концептами естетики німецького мислителя, що стали невід'ємними частинами сучасної філософії, є: ідея взаємозв'язку волі до влади як форми буття сущого, вічного повернення як принципу його розвитку та концепція надлюдини як проект духовного вдосконалення людства.

Мистецтво Ніцше розумів як форму буття сущого та експлікацію волі до влади: класична естетика не пояснює феномен мистецтва, адже вона не лише не може виразити його сутність як процесу творчості, але й віддаляє нас від сприйняття мистецтва як прояву діонісійських сил і не дозволяє відокремити його від масового мистецтва, яке догоджає натовпу. Під естетикою Ніцше, насамперед, розумів учення про творчі здібності духу.

Отже, уся сучасна філософія може бути зрозумілою як естетика, як утвердження нових цінностей, радикальний експеримент та протистояння устрою сучасного суспільства, що обмежує людську свободу. А новаторський напрямок філософії й художньої культури ХХ століття може бути визначено як такий, що зазнає впливу діонісійської естетики Ніцше.

Новаторські інтенції культури модернізму та постмодернізму є пошуком шляхів визначення місця людини у світі та прояву її творчих здібностей, біля витоків якої стоїть ніцшеанство, але не як філософія життя у вузькому її розумінні, а як парадигма та стиль філософствування нашого часу, у чому й полягає актуальність дослідження творчості Ф. Ніцше.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Зважаючи на значну кількість присвячених творчості Ф. Ніцше робіт, виданих протягом останнього століття, ми звертаємо увагу на ті, що мають найбільшу цінність для естетики.

Серед німецьких дослідників відзначимо М. Гайдеггера та Ф.Г. Юнгера. Гайдеггер присвятив Ніцше чимало робіт, серед яких найважливішими для нас є двотомник «Ніцше» та стаття «Європейський нігілізм». У книзі «Ніцше» Гайдеггер приділив значну увагу аналітиці феномену мистецтва як волі до влади, що на тлі тенденції розглядати естетику Ніцше в рамках «Народження трагедії» було просто таки проривом. Ф. Г. Юнгер розумів творчість Ніцше як «кентаврійську» (поєднання непоєднуваного) через спробу пов'язати між собою філософію та поезію. Він акцентував увагу на тому, що Ніцше виходить за межі філософії й занурюється в «ситуацію міфу», щоб дати слово діонісійській основі світу, виконуючи завдання поета філософськими методами.

Щодо рецепції робіт Ф. Ніцше в країнах СНД, то хронологічно першим і найпродуктивнішим етапом інтерпретації ідей Ніцше вітчизняною філософією був період осмислення його творчості в рамках російської релігійної філософії на межі XIX - XX століть. До робіт Ніцше зверталися: М. О. Бердяєв, А. Бєлий, В. І. Іванов, О. Ф. Лосєв, В. С. Соловйов, С. Л. Франк, Л. І. Шестов та ін.

Сказане вище свідчить про те, що вже на початку минулого століття Ніцше набув статусу парадигмальної фігури, зокрема й для вітчизняної культури. Проте після 30-х рр. минулого століття філософію Ніцше на пострадянському просторі було піддано забуттю через оцінку його спадщини як фундаменту фашистської ідеології.

Найважливішу роль у процесі денацифікації та популяризації творчості Ніцше в післявоєнні роки відіграли представники французького постмодернізму.

Ж. Дельоз у книзі «Ніцше» аналізував ніцшевську антиномію «активних» і «реактивних» сил, феномен нігілізму, концепти вічного повернення та волі до влади з позиції філософії постмодернізму. Для естетики принципове значення має стаття «Платон і симулякр», у якій Дельоз переосмислив ніцшевську мету «перегортання платонізму», пов'язав її з тлумаченням симулякра як естетичного феномену й утвердженням його у своїх правах серед копій і зображень та критикою реальності як світу копій.

М. Фуко у власному прочитанні Ніцше звернув увагу на його генеалогічний метод і проблему безумства. У доповіді «Ніцше, Фрейд, Маркс» Фуко вказав на те, що, говорячи про мову та знак, Ніцше відкрив той факт, що знак приховує інтерпретацію. На думку Фуко, Ніцше встановив вкрай хиткий статус речі та означаючого й повернув «мові» статус філософської проблеми.

Ж. Дерріда присвятив Ф. Ніцше статтю «Стилі Ніцше». Під «стилем» він розумів ніцшевську методологію, яка, на думку Дерріда, є близькою до його деконструкції. У «Стилях» Дерріда стверджував множинність уявлень про істину. Ніцше вважав, що істина може існувати тільки як вічне повернення й утвердження волі до влади, що має вибірковий характер. І тому, слідом за Ніцше, Дерріда також іменував свою деконструкцію інтерпретацією такою, що стверджує відмінності.

Дослідженню впливу Ніцше на філософію ХХ століття присвячено статті О. В. Дьякова, С. Зоргнера, О. С. Ігнатенко, Б. В. Маркова, Ю. В. Синьоокої та С. Л. Фокіна. Разом з тим, вплив Фрідріха Ніцше на формування сучасного естетичного дискурсу та парадигми естетики ХХ століття майже не досліджено. Рецепцію ідей Ф. Ніцше естетикою модернізму й постмодернізму стисло розглянуто в роботах В. В. Бичкова, В. М. Діанової та Г. Е. Іріцяна.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано в контексті інтегративної програми наукових досліджень філософського факультету Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. Вибраний напрям дослідження є одним із розділів комплексних наукових розробок, що проводяться професорсько-викладацьким складом кафедри світової філософії та естетики Східноукраїнського національного університету імені В. Даля..

Метою дисертаційного дослідження є філософська реконструкція естетичної концепції Ф. Ніцше та розгляд ніцшеанства як парадигми естетики ХХ століття.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

– розглянути естетичну парадигму напередодні ніцшеанства;

– визначити безпосередні витоки філософії Ніцше;

– системно й цілісно проаналізувати естетичні погляди Ніцше, зважаючи на їхній генезис у творчості німецького мислителя;

– розглянути категорії аполлонічного й діонісійського як основу естетики та метафізики Ф. Ніцше;

– виявити причини критики Ніцше сучасної йому естетики романтизму як форми експлікації нігілізму;

– розкрити причини виникнення концепції надлюдини;

– узагальнити естетичні погляди Ніцше в контексті аналізу мистецтва як форми волі до влади;

– розкрити змістовні аспекти рецепції поглядів Ніцше естетикою модернізму на прикладі філософії О. Шпенглера та Х. Ортеги-і-Гассета;

– простежити еволюцію естетики Ніцше в рамках постмодерністської парадигми на прикладі творчості Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда.

Об'єкт дослідження - парадигми класичної та некласичної естетики.

Предмет дослідження - ніцшеанство в естетиці ХХ століття.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою роботи стали фундаментальні дослідження філософії Ф. Ніцше: М. Гайдеггера, Ж. Дельоза, Б. В. Маркова, К. А. Свасьяна, Ю. В. Синьоокої та Ф. Г. Юнгера, а також аналіз сутнісних характеристик естетики модернізму й постмодернізму В. В. Бичкова, В. М. Діанової та Н. Б. Маньковської, завдяки чому дисертаційну роботу було побудовано на основі цілісного й критично-аналітичного підходу до аналізу традиції інтерпретації естетики Ніцше.

Теоретико-методологічну основу дослідження визначено з огляду на необхідність стисло розглянути процес формування парадигми класичної естетики від Аристотеля до Г. Гегеля й протиставити її естетиці Ніцше, а також розглянути ніцшеанство як сутнісну основу філософської та соціокультурної світоглядної парадигми сучасності. Тим самим досягаємо мети адекватного відображення генезису проблематики естетики модернізму й постмодернізму на прикладі філософії О. Шпенглера, Х. Ортеги-і-Гассета, Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда в контексті аналізу впливу на них ідей Ф. Ніцше. Цієї мети було досягнуто завдяки дотриманню принципів історизму та компаративності.

Сутнісне ядро дисертаційної роботи становить структурно-системний метод. Ніцшеанство як парадигму сучасної естетики розглянуто як змістовно новий етап становлення європейської філософії. Структурно-системний метод знаходить своє вираження в розгляді творчої спадщини Ф. Ніцше як системи й у виявленні зв'язків, що існують між ніцшеанством та естетикою ХХ століття.

Герменевтичний та діалектичний методи було використано насамперед під час аналізу першоджерел, що дозволило вийти на новий концептуальний рівень розуміння впливу Ніцше на сучасну філософію та естетику.

У зв'язку зі специфікою роботи дослідження має міждисциплінарний характер і вимагає звернутися до значного історичного, культурологічного та мистецтвознавчого матеріалу, що зумовило необхідність застосування комплексного історико-культурологічного підходу до дослідження.

Наукову новизну дисертації визначено такими положеннями, які виносимо на захист:

– на прикладі аналізу онтологічної естетики Аристотеля виявлено тенденцію до успадкування елементів елліністичної естетичної парадигми імпліцитною естетикою Ф. Ніцше;

– розглянуто основні характеристики й етапи формування парадигми класичної естетики як такої, що концентрується навколо категорії прекрасного, а також критику цієї категорії й основних постулатів експліцитної академічної естетики Ф. Ніцше;

– виявлено соціокультурні та філософські передумови виникнення естетики Ніцше; увагу акцентовано на впливі на філософію Ф. Ніцше творчості І. Гете, Ф. Гельдерліна, Р. Вагнера та А. Шопенгауера;

– проаналізовано категорії «аполлонічне» й «діонісійське» як сутнісні характеристики естетики Ніцше та концептуальну основу його метафізики;

– обґрунтовано позицію, згідно з якою появу феномену нігілізму детерміновано основними положеннями естетики романтизму;

– доведено, що концепції діонісизму, надлюдини, вічного повернення й волі до влади є елементами єдиної естетичної теорії Ф. Ніцше, послідовними етапами її еволюції й елементами програми переоцінки культурних цінностей та європейської метафізики як форм експлікації нігілістичної парадигми;

– розглянуто інтерпретацію Ф. Ніцше мистецтва як форми волі до влади та способу буття сущого як вічного повернення;

– виявлено причини наслідування основних ідей естетики Ф. Ніцше філософією О. Шпенглера, завдяки чому концепція останнього постає як еволюція естетичної теорії Ніцше в рамках кризової концепції європейської цивілізації й однією з основних тенденцій естетики модернізму;

– здійснено порівняльний аналіз концепцій елітарного й масового в культурі та мистецтві Ф. Ніцше й Х. Ортеги-і-Гассета; зроблено висновок, що концепція Х. Ортеги-і-Гассета є розвитком ідей німецького філософа, у творчості якого тенденція омасовлення суспільства вперше постає як естетична проблема з огляду на розуміння Ніцше маси як недиференційованої безлічі людей, нездатної створювати цінності;

– проаналізовано вплив естетики Ф. Ніцше на філософію Ж. Дельоза; зроблено висновок, що інтерпретація концепції вічного повернення Ф. Ніцше є вихідним пунктом філософії Ж. Дельоза, зокрема його симультаційного та номадологічного проектів;

– висвітлено проблему взаємозв'язку естетики Ф. Ніцше та творчості М. Фуко й доведено, що до рефлексії Фуко про Ніцше сходить розуміння ним проблем нескінченності інтерпретації, трансгресії й безумства;

– розглянуто вплив елементів естетичної концепції Ніцше на формування деконструктивної методології Ж. Дерріда й основоположних для його філософії концептів смерті трансцендентального означаючого й полісемічності істини;

– обґрунтовано, що розуміння проблематики сучасного філософського дискурсу представниками постмодернізму ґрунтується на ніцшевських ідеях плюралізму, протиставлення еліти і маси, девальвації категорії істини, принциповій відкритості світу й тексту для інтерпретації, неантизації традиційних цінностей та відмови від примату надсуб'єкта, що одночасно є вихідними положеннями постмодерністської естетики.

Теоретичне та практичне значення роботи визначено тим, що матеріал дисертації висвітлює сутнісні основи й основні етапи становлення парадигми класичної експліцитної естетики, протиставляючи її естетиці Ніцше. Аналіз концептуальних ідей філософії Ф. Ніцше з позиції естетики представляє його вчення як еволюцію основного концепту його філософії - діонісійської естетики. Матеріали дисертації дозволяють заповнити деякі прогалини вітчизняного ніцшезнавства, адже в роботі виявлено взаємозв'язок творчості Ніцше з естетикою XIX століття та вплив ідей Ніцше на формування модерністської й постмодерністської естетичної парадигми. Вивчення ролі Фрідріха Ніцше в усвідомленні кризи раціоналістичної філософії та академічної естетики, феномену нігілізму, антиномії елітарного й масового, секуляризації культури, теоретичних основ мистецтва ХХ століття, підготовки ґрунту для формування сучасного постмодерністського дискурсу та його вихідних положень мають важливе значення для розуміння логіки й закономірностей становлення сучасного суспільства.

Отримані результати дослідження може бути використано в лекційних курсах з естетики, культурології, філософії культури, а також для розробки спеціальних курсів, присвячених творчості Ф. Ніцше безпосередньо.

Особистий внесок дисертанта полягає в змістовному розгляді естетики Ніцше, виявленні її зв'язку з класичною та посткласичною парадигмами філософствування, а також у висвітленні основних етапів розвитку естетики як філософської науки та визначенні предметного поля сучасної естетики

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було викладено й обговорено на засіданнях кафедри світової філософії та естетики Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля; а також виголошено в доповідях на міжнародних наукових конференціях: «V Харківські студентські філософські читання» (Харків, 2008), «Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях студентської молоді» (Черкаси, 2008), «Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття» (Луганськ, 2008), «Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри» (Київ, 2009), «Сучасна молодь і проблема життєвих цінностей: філософські та етико-культурологічні виміри» (Київ, 2010), «Релігія, релігійність, філософія та гуманітарні знання у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти» (Луганськ-Рубіжне, 2010), «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень» (Луцьк, 2011).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження висвітлено в 12 наукових працях, серед яких 5 публікацій у фахових виданнях та 7 у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій - 5 д. а. Усі праці написано без співавторів.

Структура та обсяг дисертації. Мета й завдання дослідження зумовлюють відповідну структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 185 сторінок (165 сторінок - основна частина), список використаних джерел нараховує 195 найменувань.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено мету, завдання та теоретико-методологічні засади дослідження, сформульовано наукову новизну й положення, які винесено на захист, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ «Естетична свідомість напередодні ніцшеанства» містить три підрозділи, у яких виявлено основні характеристики парадигми класичної естетики в її імпліцитній та експліцитній формах і безпосередні передумови виникнення філософії Ф. Ніцше.

У підрозділі 1.1. «Естетика Аристотеля і формування предметного поля естетики» визначено, що сучасну естетику слід розуміти як науку про продукувальні здібності людського духу, а класичну естетику, насамперед, як науку про поняття «прекрасного». На прикладі аналізу категорії прекрасного в естетиці Аристотеля виявлено основні характеристики давньогрецької естетики. Ґрунтуючись на філософії Аристотеля, ми з'ясували значення для еллінської естетики таких категорій, як Космос, мімесис, благо, калокагатія та моральність. Розглянуто причини відмежування мистецтва від науки й ремесла та елітарний характер мистецтва.

Визначено, що естетика Аристотеля пов'язана з онтологією, космологію та етикою, з огляду на що ми можемо судити про Космос, чесноти, благо, світобудову як про прекрасні речі. Тією ж мірою прекрасними є поезія, музика, скульптура, живопис, наука, мораль і навіть соціальна стратифікація грецького суспільства. Акцентовано увагу на успадкуванні елементів еллінської естетичної парадигми філософією Ніцше. Зроблено висновок, що Аристотель фактично є творцем ідеї вічного повернення та елітарної концепції мистецтва.

У підрозділі 1.2. «Становлення категорії прекрасне в історії естетики та її значення для експліцитної естетики Г. Гегеля» висвітлено розвиток естетики в межах середньовічної, ренесансної та просвітницької філософських парадигм. Особливу увагу приділено формуванню академічної естетики в межах німецької класичної філософії, насамперед, в естетиці Гегеля. З'ясовано, що естетика Гегеля має історичний характер і визначена ним як «філософія мистецтва», яка має за предмет «велике царство прекрасного». Мистецтво Гегель розумів як засіб осягнення Абсолюту й, залежно від форми вираження в ньому ідеального змісту або чуттєвої краси, поділяв мистецтво на символічне, класичне та романтичне. Говорячи про останнє, Гегель указував на те, що в романтичному мистецтві абсолютний дух був змушений об'єктивуватися й тим самим перейти до мирського змісту суб'єктивності. Тому для романтичного мистецтва характерною є тенденція до заміщення божественного суб'єктивним.

Незважаючи на те, що Гегель деякою мірою випередив ідеї Ніцше, його естетика, як і парадигма класичної естетики загалом, стала для Ніцше об'єктом нищівної критики через її залежність від ідеалізму, гносеологізму та історизму, а також ілюзорність відкритості істини у феномені пластичного мистецтва й можливості її осягнення засобами спекулятивної філософії.

У підрозділі 1.3. «Безпосередні витоки філософії Ф. Ніцше» проаналізовано передумови виникнення філософії Ніцше. Установлено, що його естетика безпосередньо пов'язана із соціокультурною ситуацією, адже Ніцше виступив проти ідеї прогресу, науки як єдино істинного засобу пізнання світу та феномену демократії. Ніцше піддав критиці просвітницьку парадигму й протиставив її парадигмі еллінській, на що вплинуло осмислення грецької міфології у творах І. Гете та Ф. Гельдерліна. Особливу увагу приділено впливу на естетику Ф. Ніцше волюнтаристської метафізики А. Шопенгауера, міфотворчості й революційності Р. Вагнера, які стали концептуальною основою філософії Ніцше першого періоду його творчості.

У другому розділі «Естетика Ф. Ніцше», що містить чотири підрозділи, розглянуто основні концепти та етапи становлення діонісійської естетики Фрідріха Ніцше.

У підрозділі 2.1. «Естетика аполлонічного та діонісійського в контексті роботи Ф. Ніцше «Народження трагедії з духу музики» предметом аналізу є ніцшевська аналітика аполлонічної й діонісійської основ як змістотворних категорій його естетики. Ніцше називав мистецтво метафізичною діяльністю й засобом осягнення істини про світ, «прихованої» образами, які породжують аполлонічні сили. Засобом їх подолання є злиття з трагічним міфом через вживання в нього за допомогою діонісійського мистецтва - давньогрецької трагедії, що виникла з дифірамбу богові Діонісу.

Усі види еллінського мистецтва Ніцше оцінює залежно від ступеня прояву в них діонісійських сил. Незважаючи на значення діонісизму для становлення еллінської культури, його замінив сократизм - нова парадигма, що за основу мала віру в науку, рефлексію, логіку та діалектику. Ф. Ніцше, жадаючи повернутися до трагічної епохи, головною метою «Народження трагедії» визначив створення умов для відродження діонісійського міфу.

У дослідженні естетичної концепції Ніцше першого періоду творчості виявлено зв'язок між давньогрецької музикою, міфом і культом та розглянуто генезис трагедії як драматичного жанру. Зроблено висновок, що аполлонічну й діонісійську основу слід розглядати не лише як феномени художньої культури, але і як форми пізнання світу та істини про нього.

У підрозділі 2.2. «Критика Ф. Ніцше мистецтва романтизму як форми нігілізму» розглянуто естетику Ніцше другого періоду його творчості, який пов'язаний із критикою Ф. Ніцше сучасної йому культури та феномену романтизму зокрема. Виникнення романтизму Ніцше пояснив так: є два типи індивідів, які страждають, - ті, що страждають від надлишку життя, як греки, і ті, що страждають від збіднення життя, як романтики, що вимагають від мистецтва заспокоєння. Для Ф. Ніцше мистецтво є експлікацією сутності культури та її фундаментальною основою, проте йому властивий розважальний характер, воно не має нічого спільного з трагічним пізнанням і метафізичною розрадою, про що свідчить кризовий стан сучасної для філософа культури, наслідком якого є поява нігілізму.

Сутність нігілізму, на думку Ніцше, полягає у втраті віри в будь-які непохитні основи буття. Нігілізму Фрідріх Ніцше надав історичного значення, адже через поширення нігілістичної парадигми в Європі виникло усвідомлення того, що у світі немає мети, істини й, нарешті, Бога.

У підрозділі 2.3. «Концепція надлюдини та переоцінка європейських моралі й релігії з позиції естетики» проаналізовано подальшу еволюцію естетики Ф. Ніцше у її зв'язку з концепцією надлюдини.

З'ясовано, що засобом подолання нігілізму Ф. Ніцше вважав переоцінку всіх європейських цінностей з позиції надлюдської моральності, що зумовило створення вчення про надлюдину, яку ми охарактеризували такими рисами:

1) цей тип людини належить до аристократії, що протистоїть натовпу;

2) її цінностями є принципи, які можуть бути оцінені лише як такі, що примножують життєві сили;

3) для такої людини життя - це постійна боротьба, адже вона повинна завоювати свою свободу й право говорити «Так» світу;

4) моральним імперативом надлюдини, на противагу принципу любові до ближнього, має стати любов до дальнього;

5) сенс життя надлюдини полягає не в безцільній праці, а у творчості;

6) надлюдська творчість обумовлює руйнування всіх старих цінностей і чеснот, тому руйнування є так само природним для надлюдини, як і творення;

7) замість співчуття надлюдина стверджує егоїзм, адже вона має прислухатися до своєї самості й волі, щоб саме їх було реалізовано у творенні й саме вони були адекватною проекцією індивідуального «Я»;

8) вища людина визнає такі чесноти, які можуть нести страждання й смерть, адже надлюдина не повинна мати штучно подовженого життя, якщо вона втратила волю до створення й утвердження цінностей.

У концепції надлюдини Ніцше висловив переконання в цінності етичного вдосконалення людини й тому спробував переоцінити етику з позиції естетики.

Ніцше дійшов висновку, що тільки мистецтво, а не мораль може бути засобом подолання нігілізму, але навіть у разі подолання моралі Ніцше не міг гарантувати появи надлюдини, адже існувала інша причина появи нігілізму - європейська релігія. У дослідженні встановлено, що протест Ніцше проти християнства не має нічого спільного з богоборством або атеїзмом. Ніцше високо цінував вчення Христа, але був категоричний щодо його послідовників, які, на думку Ф. Ніцше, збудували сувору ієрархічну систему управління суспільством і придушення природних інстинктів. Наслідком цього стала поява протиприродної моралі, що зумовила появу нігілізму.

У підрозділі 2.4. «Мистецтво як воля до влади» проаналізовано ключове для естетики Ф. Ніцше поняття волі до влади як форму буття сущого.

У «Волі до влади» Ніцше ставить завдання розтлумачити все суще як волю до влади. Спираючись на тлумачення концепту волі до влади М. Гайдеггером, ми звели естетичний складник волюнтаристської метафізики Ніцше до п'яти таких пунктів:

1) мистецтво є безпосередньою формою прояву волі до влади;

2) мистецтво як прояв волі до влади необхідно розуміти з боку митця;

3) мистецтво є основною подією всього сущого, адже суще, оскільки воно є сущим, є самоутворювальним та створеним;

4) мистецтво є чітко позначеним протиборством нігілізму;

5) мистецтво є більш цінним, аніж «істина», адже воно є істиною про суще як волю до влади, але не істиною про буття, що має трансцендентну основу.

Говорячи про мистецтво як форму волі до влади, Ф. Ніцше має на увазі, насамперед, трагічне мистецтво, яке докорінно відмінне від мистецтва епохи романтизму. Щодо останнього Ніцше робить такі висновки:

1) романтичне мистецтво не є формою волі до влади, адже романтик не віддається життю як зростаючому почуттю влади;

2) художник-романтик - це актор, який прагне уречевлення й увічнення, але не створення й становлення; глядач-романтик - це споживач і представник натовпу; тому мистецтво не піддається розумінню з погляду митця;

3) романтичне мистецтво не може нічого сказати про суще через те, що романтики постійно апелюють до надчуттєвого;

4) мистецтво як відображення епохи decadence є формою нігілізму;

5) мистецтво романтизму нічого не говорить про істину, адже істина для романтизму є умиротворенням та протилежністю становлення волі до влади.

Установлено, що естетика Ніцше, яка виникла як аналітика аполлонічної й діонісійської основ та еволюціонувала в методологію переоцінки культурних цінностей, у кінцевому пункті повернулася до концепції діонісизму, але не як ностальгія за еллінським духом, а як жорстка критика нігілістичної культури.

У третьому розділі «Ніцшеанство в естетиці ХХ століття», що містить три підрозділи, досліджено вплив філософії Ф. Ніцше на формування парадигми модерністської та постмодерністської естетики.

У підрозділі 3.1. «Естетика Ф. Ніцше і проблема соціокультурної кризи (ніцшеанство О. Шпенглера)» проаналізовано естетичний складник кризової концепції цивілізації О. Шпенглера в його взаємозв'язку з естетикою Ф. Ніцше.

Стисло розглянувши концепцію О. Шпенглера, ми визначили, що, на його думку, усі культури на певному етапі їх розвитку через втрату їхньої творчої сили переходять у стадію цивілізації, що є ознакою їхньої смерті. Слідом за Ніцше найбільшу увагу Шпенглер приділив античній аполлонічній і сучасній йому західній культурі, яку він іменував фаустівською. Щодо сучасного мистецтва, то Шпенглер уважав його нездатним до подальшого розвитку й таким, що символізує занепад або «захід» Європи.

Доведено, що Шпенглер вільно трактував учення Ніцше й на догоду власній концепції редукував концепт волі до влади до буквального розуміння влади як підпорядкування, надлюдини - до супер-політика, а переоцінку цінностей - до підміни понять. Проте, незважаючи на сказане вище, Шпенглер продовжив справу Ніцше, адже вважав, що фаустівський світ завдяки його дослідженню втратить згубну енергетику, що веде його до загибелі.

У підрозділі 3.2. «Естетика Ф. Ніцше і критика масової культури (ніцшеанство Х. Ортеги-і-Гассета)» проаналізовано концепції елітарної й масової культури Ф. Ніцше та Х. Ортеги-і-Гассета.

Визначено, що Ніцше зафіксував тенденцію до омасовлення суспільства й розумів масу як недиференційовану й нездатну до творчості безліч людей. Ф. Ніцше констатував, що маси відіграють визначальну роль у формуванні культури, пригнічуючи прояви індивідуальності. Він звертав увагу на те, що в масовій культурі виникає нове розуміння призначення мистецтва: на зміну оцінці твору з естетичного погляду приходить його споживча оцінка з боку публіки, не готової сприйняти його художні переваги.

Х. Ортега-і-Гассет, розвиваючи ідеї Ф. Ніцше, уважав, що «велике» мистецтво має елітарний характер і є засобом виведення культури з кризового стану. На думку Ортеги-і-Гассета, елітарне мистецтво має відчужити людей від реальності та дегуманізувати останню. Сенс дегуманізації Ортега розкриває в багатьох проявах: звільнення мистецтва від усього особистісного, уникнення реалістичних форм, відсторонення від релігії й тяжіння до іронії. Дегуманізація для Ортеги є засобом «подолання» людини та відокремлення еліти від маси.

Установлено, що Ніцше й Ортега-і-Гассет визначали ступінь омасовлення суспільства завдяки аналізу провідних тенденцій у сучасному їм мистецтві, адже омасовлення є наслідком втрати людиною метафізичної творчої здібності.

Зроблено висновок, що мислителі передбачили сутнісні зміни художньої культури ХХ століття й виявили деструктивні тенденції розвитку суспільства масового споживання.

У підрозділі 3.3. «Ідеї Ф. Ніцше в естетиці постмодернізму (ніцшеанство Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда)» розглянуто вплив естетики Ніцше на філософію французького постмодернізму та еволюцію його ідей у рамках постмодерністських проектів.

Ж. Дельоз сприйняв ніцшевський поділ людства на активних і реактивних індивідів та розуміння сучасної культури як такої, що знаходиться в кризовому стані. Ключове значення для філософії Дельоза мала ідея вічного повернення, яку він розумів як виборчу думку та виборче буття, що стверджує розрізнення. Відштовхуючись від такого розуміння концепту вічного повернення, Дельоз сформулював проекти ідеальної гри та затвердження симулякра як естетичної категорії. Тлумачення сущого як такого, що залучене в гру вічного повернення та існує як симулякр, привело Дельоза до розгляду сучасної культури як культури ризоми або кореневища, що не має усталених зв'язків. Ризоматичний тип ствердження Ж. Дельоз протиставив «державній філософії», що зумовило створення ним проекту суб'єкта-номада, який також сягає творчості Ніцше, що було доведено в нашому дослідженні.

М. Фуко пов'язував з ім'ям Ф. Ніцше виникнення постмодерністської лінгвістичної філософії. На його думку, Ніцше відкрив той факт, що знак приховує інтерпретацію, адже для Ніцше знак - це маска, а не те, що означає. М. Фуко критикував сучасну науку й припустив, що вона не стільки вивчає власний об'єкт, скільки сама формує його. Факт божевілля Ніцше наштовхнув Фуко на сміливу ідею про те, що йому був доступний досвід трансгресії - виходу за ту межу, за якою втрачають сенс базові опозиції, цінності й смисли західного культурного світу.

Ж. Дерріда, як і всі постмодерністи, дотримувався скептичних поглядів щодо класичної філософії й розумів її як жорстку імперську ідеологію західної свідомості, у якій домінує амбіція приватного дискурсу претендувати на статус абсолютного. Тому парадигмальні установки онто-тео-телео-фало-фоно-логоцентричної філософії, на думку Дерріда, підлягають деконструкції.

Ідея «смерті Бога» Ніцше для Дерріда означає смерть трансцендентального означаючого та знака в його класичному розумінні. Дерріда дійшов такого висновку: якщо відмінність між означаючим і означуваним не можна вважати абсолютною, мова постає як гра означаючих. Дерріда, слідом за Ніцше, стверджував множинність уявлень про істину. Ніцше вважав, що істина існує як ствердження й не є істиною-наявністю. Ж. Дерріда також уважав, що його деконструктивна методологія продукує саме ствердження. На думку Дерріда, полісемантизм та плюралізм поняття істини в Ніцше мають на меті звільнити письмо від суб'єктивності автора.

Зроблено висновок, що ідеї деконструкції контексту, девальвації істини, ствердження відмінностей, сприйняття мистецтва як гри означаючих, розуміння виключності досвіду трансгресії, тлумачення індивіда як номада, сущого як симулякра, а світу як ризоми, - стали символом постмодерністської естетики.

Висновки

Завдяки дослідженню естетики Ф. Ніцше та ніцшеанства як парадигми естетики ХХ століття з'ясовано, що:

1) аналіз творчості представників некласичних форм філософствування свідчить про те, що їхнє розуміння дискурсу побудовано на ніцшевських ідеях переоцінки цінностей, плюралізму істини та принципової відкритості текстів для інтерпретації;

2) основними концептами філософії Ф. Ніцше, які продовжили свій поступовий рух у сучасній філософії, є: ідеї вічного повернення як засобу ствердження відмінностей та волі до влади як форми буття сущого, концепція надлюдини як вчення про відкритість людини своєму єству та вчення про діонісизм як споконвічну творчу здібність людини, що має стати засобом відокремлення активних індивідів від реактивних;

3) унаслідок розробки деяких проблем Ф. Ніцше з'явилися основоположні для філософії ХХ століття концепції: кризи європейської гуманістичної моралі та соціокультурної парадигми загалом, відмови від примату надсуб'єкта, а отже й проблематики класичної метафізики, діалектики елітарного та масового, пошуку нового принципу створення цінностей;

4) у тому, що Ніцше віддавав перевагу діонісійській основі в культурі, убачаємо теоретичну передумову для більш широкої інтерпретації феномена мистецтва, реалізовану в естетиці та художній практиці модернізму й постмодернізму;

5) мистецтво Ф. Ніцше розуміє не як відображення реальності, а як форму буття сущого, що не має нічого спільного з моральним імперативом, оскільки мистецтво як експлікація продукувальної здібності людини стоїть «по той бік добра і зла»; мистецтво не піддається раціональному розумінню, до нього не можна застосовувати критерій прекрасного, адже єдиною дійсною основою мистецтва є чуттєвість, а також, згідно з логікою Ніцше, і саме життя як споконвічний предмет естетики.

Ми також визначили, що розуміння статусу естетичного в культурі ХХ століття та філософії Ф. Ніцше має багато спільного. Для сучасної естетики мистецтво є не просто особливим об'єктом для рефлексії, але й специфічною метамовою, що вказує на області, які не розкривають методи наукового або філософського пізнання. Тому мистецтво розуміють як відображення істини.

Було доведено, що постмодерністська аналітика тотожності й відмінності, прийняття й відторгнення реальності, протиставлення форми і змісту певною мірою ґрунтується на діонісійській естетиці Ф. Ніцше, яка, так само як і інтерпретація основних концептів ніцшевської філософії, становить сутнісне ядро проблематики сучасної естетики та художньої практики.

Здійснене дослідження показало, що естетичні погляди Ніцше виявилися гранично актуальними й затребуваними філософією XX століття й тому мають парадигмальний характер, адже творча спадщина Ніцше стала інтелектуальною основою для модерністських і постмодерністських проектів подолання кризових явищ у сучасному мистецтві та культурі загалом, так само як і фундаментальною підставою появи пост-класичних методів пошуку істини про людину та її місце у світі.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях автора

1. Калтишев С. В. Діонісизм як феномен естетики / С. В. Калтишев // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. пр. / відп. ред. : М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - С. 82 - 89.

2. Калтишев С. В. Безпосередні витоки естетики Ф. Ніцше / С. В. Калтишев // Філософські дослідження : зб. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту імені В. Даля. - Вип. 11. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. - С. 69 - 79.

3. Калтышев С. В. Метафизика искусства Ф. Ницше / С. В. Калтышев // Філософські дослідження : зб. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту імені В. Даля. - Вип. 12. - Ч. 2. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. - С. 175 - 189.

4. Калтишев С. В. Проблема аналізу естетики Фрідріха Ніцше / С. В. Калтишев // Філософія і політологія в контексті сучасної культури : наук. журн. - Вип. 1. - Д. : Вид-во Дніпропетр. нац.. ун-ту, 2011. - С. 163 - 172.

5. Калтишев С. В. Мистецтво як воля до влади в естетиці Ф. Ніцше / С. В. Калтишев // Філософські дослідження : зб. наук. пр.. Східноукр. нац. ун-ту імені В. Даля. - Вип. 14. - Ч. 2. / HTML-версія журналу. - Луганськ, 2011. - С. 140 - 151. - Режим доступу до статті : http://fd.snu.edu.ua/info/files_articles/collection_14/article14.pdf

6. Калтишев С. В. Криза тенденцій сучасного гуманізму / С. В. Калтишев // V Харківські студентські філософські читання : матеріали міжнар. наук. конф. - Х. : ФОП «Петрова І. В.», 2008. - С. 103 - 105.

7. Калтишев С. В. Концептуальні витоки постмодернізму / С. В. Калтишев // Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях студентської молоді «Родзинка - 2008» : Х Всеукр. студ. наук. конф. - Черкаси : Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2008. - С. 83 - 85.

8. Калтишев С. В. Сутність діонісійської людини / С. В. Калтишев // Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття : матеріали тез І Всеукр. наук. конф. студ., магістрантів, асп. та докторантів (12 - 14 листоп. 2008 р.) / за ред. проф. В. Г. Ткаченко. - Ч. ІІ. - Луганськ : Елтон-2, 2008. - С. 239 - 240.

9. Калтишев С. В. Про користь і шкоду постмодернізму / С. В. Калтишев // Молодь у сучасному світі : філософсько-культурологічні виміри : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф. (Київ, 26 - 27 берез. 2009 р.) - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - С. 183 - 187.

10. Калтишев С. В. Сприйняття філософії Ф. Ніцше сучасною молоддю / С. В. Калтишев // Сучасна молодь і проблема життєвих цінностей : філософські та етико-культурологічні виміри : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф. (Київ, 15 - 16 квіт. 2010 р.). - К. : Вид. центр КНЛУ, 2010. - С. 52 - 55.

11. Калтишев С. В. Прахристиянський мотив естетики Ф. Ніцше / С. В. Калтишев // Релігія, релігійність, філософія та гуманітарні знання у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти / за заг. ред. канд. філос. наук Журби М. А. - Ч. І. - Луганськ :
Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. - С. 342 - 346.

12. Калтишев С. В. The influence of Friedrich Nietzsche's philosophy on contemporary aesthetics / С. В. Калтишев // Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень : матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. студ. і асп. (10 - 11 трав. 2011 р.) : у 3 т. - Т. 1. - Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. - С. 143 - 144.

Анотація

Калтишев С. В. Ніцшеанство в естетиці ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2011.

У роботі досліджено ніцшеанство як парадигму естетики ХХ століття. Зважаючи на протиставлення ніцшеанства як феномену сучасної естетики естетиці класичній, було виявлено сутнісні характеристики та етапи становлення останньої. Увагу акцентовано на тому, що вчення Ф. Ніцше є логічним етапом становлення європейської естетики. Шляхом системного аналізу естетики Ніцше як єдиного концепту в роботі розглянуто причини критики мислителем сучасної йому культури та основні концепти його філософії: учення про діонісизм, надлюдину й вічне повернення. Естетичні погляди мислителя було узагальнено на підставі розгляду мистецтва як об'єктивації волі до влади як форми буття сущого. Установлено, що діонісійська естетика Ніцше є вченням про продукувальні здібності людини як засіб подолання нігілістичної парадигми. Різні варіанти інтерпретації ідей Ф. Ніцше філософією ХХ століття показано на прикладі робіт О. Шпенглера, Х. Ортеги-і-Гассета, Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда. Зроблено висновок, що вплив Ніцше на естетику модернізму зумовив розуміння європейської культури як такої, що знаходиться в стадії кризи й зазнає деструктивного впливу мас. У дослідженні доведено вплив естетики Ніцше на симультаційний, номадологічний, текстологічний проекти постмодернізму та її роль у формуванні естетичної парадигми постмодернізму загалом.

Ключові слова: діонісійське, аполлонічне, воля до влади, надлюдина, вічне повернення, переоцінка цінностей, творчість, мистецтво, прекрасне, нігілізм.

Аннотация

Калтышев С.В. Ницшеанство в эстетике ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2011.

В работе проведено исследование ницшеанства как парадигмы эстетики ХХ века. Ввиду противопоставления ницшеанства как феномена современной эстетики эстетике классической были выявлены основные характеристики и этапы становления последней. Внимание акцентируется на том, что учение Ф. Ницше является логическим этапом развития европейской эстетики. Путем анализа эстетики Ницше как единого концепта в работе рассмотрены причины критики мыслителем современной ему культуры и основные концепты его философии: учения о дионисизме, сверхчеловеке и вечном возвращении. Эстетические взгляды мыслителя были обобщены благодаря рассмотрению искусства как объективации воли к власти как формы бытия сущего. Установлено, что дионисийская эстетика Ницше является учением о продуцирующих способностях человека как способе преодоления нигилистической парадигмы. Варианты интерпретации идей Ф. Ницше философией ХХ века показаны на примере работ О. Шпенглера, Х. Ортеги-и-Гассета, Ж. Делеза, М. Фуко и Ж. Деррида. Сделан вывод, что влияние Ницше на эстетику модернизма обусловило понимание европейской культуры как находящейся в стадии кризиса и подвергающейся деструктивному влиянию масс. В исследовании доказано влияние эстетики Ницше на симультационный, номадологический и текстологический проекты постмодернизма и ее роль в формировании эстетической парадигмы постмодернизма в целом.

Ключевые слова: дионисическое, аполлоническое, воля к власти, сверхчеловек, вечное возвращение, переоценка ценностей, творчество, искусство, прекрасное, нигилизм.

Annotation

Kaltyshev S.V. Nietzscheanism in the aesthetics of 20th century. - Manuscript.

The thesis for the degree of candidate of philosophical sciences, specialty 09.00.08 - Aesthetics. East Ukrainian National University named after Volodymyr Dahl, Luhans'k, 2011.

In this work, the research of Nietzscheanism as a paradigm of aesthetics of the 20th century is conducted. Because of contrasting Nietzscheanism as a phenomenon of the modern aesthetics to the classical esthetics, essential characteristics and the basic stages of formation of the last one have been revealed. Attention is accented on the fact, that the doctrine of F. Nietzsche is a logical step in the development of European aesthetics. By analysis of Nietzsche's aesthetics as an indivisible concept, the reason of the thinker's critics of contemporary culture and the basic concepts of his philosophy such as the doctrine of Dionysianism, Ьbermensch and the eternal returning are defined. Aesthetic views of the thinker were summarized by consideration art as an objectification of the will to power as a form of being of existence. It is established, that Nietzsche's Dionysian aesthetics is a doctrine of producing human's ability as a way of overcoming of nihilistic paradigm. Variants of the interpretation of Nietzsche's ideas by the philosophy of the 20th century are shown on the example of the works of O. Spengler, J. Ortega y Gasset, G. Deleuze, M. Foucault and J. Derrida. The conclusion is drawn, that Nietzsche's influence on the aesthetics of modernism caused the understanding of European culture as such, that is being in crisis and subjected to the destructive influence of the masses. The study proved the influence of Nietzsche's aesthetics on simulacrumational, nomadological, textual projects of postmodernism and its role in the formation of aesthetic paradigm of postmodernism in general.

Keywords: Dionysian, Apollonian, the will to power, the Ьbermensch, the eternal returning, revaluation of values, creativity, art, beauty, Nihilism.

Размещено на Allbest.ru

...