Непрозорість знаків як проблема семіотичної естетики

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДЕНИСКО Петро Васильович

УДК 111.852 : 81'22

НЕПРОЗОРІСТЬ ЗНАКІВ

ЯК ПРОБЛЕМА СЕМІОТИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

Спеціальність 09.00.08 - естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Аляєв Геннадій Євгенович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Личковах Володимир Анатолійович,

Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри філософії та культурології;

кандидат філософських наук, доцент

Гатальська Стелла Миколаївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Живоглядова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Непрозорість знаків є однією з традиційних семіотичних проблем, яка постала в дослідженнях Едмунда Гуссерля в період виокремлення семіотики як науки. Ідея непрозорості знаків нині є більш актуальною, ніж ідея прозорості знаків, оскільки непрозорість знаків у сучасності має значно більше соціо-культурних умов. Передусім сучасне суспільство характеризується високим ступенем бюрократичності та надзвичайною ускладненістю соціальної машинерії. Відтак пересічному громадянинові досить складно збагнути специфіку функціонування численних соціальних інститутів та розгалуженої і багаторівневої системи державних органів влади: все, що приховується за їхнім фасадом, постає для звичайного громадянина як затемнене і непрозоре. Окрім того, фундаментальна роль засобів мас-медіа в сучасному суспільстві є однією з головних умов нинішньої втрати достовірності, адже завдяки мас-медіа людський досвід розгортається засобом цілої низки опосередкувань, а наявність незчисленних посередників по суті унеможливлює розуміння істинності чи хибності відомостей, а також робить початковий стан справ непрозорим. семантика непрозорість знак естетизація

На наше тверде переконання, непрозорість знаків є однією з важливих та складних проблем не лише загальної семіотики, а й, що вкрай суттєво, семіотики мистецтва та семіотичної естетики. Отож ця проблема вимагає для свого дослідження залучення широкого матеріалу з різних сфер мистецтва та естетики загалом. Симбіоз семіотики та естетики - семіотична естетика - нині, як ніколи раніше, не тільки відповідає “духові часу”, багатьом особливостям сучасної епохи, а й також забезпечує дослідників складним, багатоаспектним, ефективним інструментарієм для інтерпретації різноманітних явищ. Зокрема, лише семіотична естетика спроможна вповні осягнути і розтлумачити сенс, приміром, “суспільства спектаклю”, тотальної театралізації нинішнього соціального та повсякденного життя, адже тут семіотизація та естетизація якнайтісніше переплітаються.

Дослідження автореференції, - чи, в інших термінах, автотелічності, - котра тісним чином пов'язана з непрозорістю знаків, також є актуальним у контексті сучасної епохи. Не випадково чимало вчених розглядає автореференцію як одну з ключових характеристик постмодерності. В період, коли особливо гостро відчувається, що “немає нічого нового під сонцем” і що все вже було сказано, коли криза репрезентації набула небаченої гостроти, а віру в фінальні істини та цілковиту достовірність інтенсивно підірвано, автореференція перетворюється на базовий аспект нашого життя. Відтак природно, що в сучасну епоху і мас-медіа, і література, і візуальні мистецтва, і архітектура, і вся культура та соціальне життя загалом стали значною мірою автореференційними, авторефлексивними. Отже, значна кількість прийомів та способів автореференції не лише в сучасному мистецтві, а й у соціальному і повсякденному житті свідчить про домінування естетичного виміру в сучасному досвіді, хоча разом із тим не варто забувати, що нинішня інтенсифікація автореференційності також нерідко пов'язана із або ігровою, або субверсивною, або критичною функціями.

Кількість наукових праць, присвячених знаковій непрозорості, вкрай обмежена. Її було безпосередньо проаналізовано лише в роботах таких дослідників, як Анджей Богуславський, Ришард Зубер, Вінфред Нет, Юрій Степанов і Цвєтан Тодоров.

Референційну непрозорість (як одну з двох форм непрозорості знаків) досліджували У. Еко, П. Коул, В.О. Куайн, Л. Пріето, Г. Фреге. А загалом до традиції елімінації референції у семіотиці належать роботи А.-Ж. Греймаса, У. Еко, Л. Ельмслева, М. Ріффатера, Ф. де Соссюра, С. Ульмана, а також роботи постструктуралістів та американських деконструктивістів - Р. Барта, Дж. Гартмана, Д. Гілліса Міллера, Ж. Дельоза, Ж. Дерріди, Ю. Крістєвої, П. де Мана, М. Фуко. До цієї ж традиції елімінації референції безумовно причетні роботи Ж. Бодріяра та Ф. Джеймісона.

Аналіз непрозорості значення (як іще однієї форми знакової непрозорості) знаходимо в дослідженнях Е. Гуссерля, Ж. Лакана, М. Мерло-Понті, В. Нета, М. Пеше, С. Рубінштейна, С. Ульмана, А. Шафа. Цю ідею також по суті концептуалізували постструктуралісти, американські деконструктивісти і такі вчені, як Ж. Бодріяр і Ф. Джеймісон.

Тісно пов'язану із непрозорістю знаків автореференцію, яка відіграє першорядну роль у семіотичних аспектах естетичних явищ, вивчали С. Вартазарян, Р. Веллек, Г. Віталм, С. Віттіг, П. Во, В. Вольф, Л. Гатчіон, С. Гаджі, Н. Гудмен, Ч.А. Дженкс, У. Еко, Ж. Женет, В. Колап'єтро, П. де Ман, Я. Мукаржовський, В. Нет, Н. Рюве, Ж.-П. Сартр, Р. Стем, Б. Стоунгіл, Ц. Тодоров, Н. Фрай, Л. Чертов, Р. Якобсон.

Специфіка естетичних знаків і повідомлень стала предметом дослідження для таких учених, як Ю. Борєв, Н. Гудмен, У. Еко, Ю. Лотман, А. Моль, Ч. Морріс, Я. Мукаржовський, О. Нестеров, В. Нет, М. Сироткін, М. Храпченко, Л. Чертов, Р. Якобсон та ін.

Важливою основою дисертації стали праці вітчизняних естетиків (І. Бондаревська, Л. Левчук, В. Личковах, В. Панченко, Є. Скороварова та ін.), вітчизняних спеціалістів із семіотики мистецтва (О. Коваль, В. Мітіна, Ю. Полулях, В. Чернікова) та вітчизняних дослідників постмодернізму (О. Варениця, Т. Гуменюк, С. Куцепал, М. Павлишин, О. Соболь та ін.).

Недостатня вивченість знакової непрозорості в Україні спонукає до ретельного дослідження історії цього питання, а також до глибокого та всебічного аналізу зв'язку непрозорості знаків з естетичним досвідом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової програми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконана у межах науково-дослідницької теми 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб проаналізувати тісний зв'язок непрозорості знаків та естетичного досвіду. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

- розкрити різні тлумачення непрозорості знаків у історії семіотики та продемонструвати тісний зв'язок непрозорості знаків і автореференції в естетичних повідомленнях;

- виокремити різні види автореференції у мистецтві як квінтесенції естетичного;

- дослідити непрозорість знаків та авторефлексивний семіозис у ситуації “текст у тексті” як різновиді естетичного повідомлення;

- розкрити семантику прийому “театр у театрі” на прикладі творчості Луїджі Піранделло;

- на основі фільму М. Антоніоні “Блоу-ап” проаналізувати єдність референційної непрозорості фотографії та естетичного досвіду;

- на прикладі роману Т. Пінчона “Вигукують лот 49” дослідити непрозорість знаків у контексті постмодерної естетизації повсякденного життя.

Об'єкт дослідження - знакова (семантична) непрозорість.

Предмет дослідження - непрозорість знаків у естетичних повідомленнях.

Методи дослідження. При вивченні різних підходів до непрозорості знаків у історії семіотики використано історико-філософський та логічний методи дослідження, а для розгляду зв'язку непрозорості знаків із естетичним досвідом - аналітичний метод. Аналіз єдності непрозорості знаків із естетичним досвідом на прикладі конкретних творів мистецтва здійснено на основі традиційних для семіотики методів парадигматичного (дискурсивного) та синтагматичного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше в Україні як на теоретичному рівні, так і у сенсі аплікації щодо конкретних текстів, досліджено непрозорість знаків у естетичних повідомленнях. Наукова новизна розкривається у наступних положеннях:

- розкрито різні підходи до непрозорості знаків у історії семіотики та доведено втрату утилітарного інтересу в естетичних повідомленнях завдяки зв'язку непрозорості знаків і автореференції;

- вперше типізовано різні форми автореференції у творах мистецтва залежно від того, до чого саме відсилають наявні у них знаки та повідомлення;

- виокремлено різні стратегії інтерпретації “тексту в тексті” як естетичного повідомлення, що має “відкриту” логіку означників і тому може по-різному інтерпретуватися залежно і від його конкретних реалізацій, і від навантаженості нашої інтерпретації;

- проаналізовано семантику прийому “театр у театрі”, котрий не лише стирає відмінність між театром та життям, а й у процесі авторефлексивного семіозису експлікує семіотичну природу театральності;

- доведено взаємозв'язок референційної непрозорості фотографії, наративізації сприйняття знаків та естетичного досвіду;

- концептуалізовано таємницю як прояв непрозорості знаків, який невід'ємний від постмодерної естетизації повсякденного життя і в якому поряд співіснують як ковзаюче значення, так і приховане стабільне значення.

Практичне значення одержаних результатів. Робота має важливе значення для становлення в Україні семіотичної естетики як окремої дисципліни, яка вивчає естетичний вимір знакових феноменів та семіотичний вимір естетичних феноменів. Матеріали дисертації можуть бути практично використані викладачами на лекціях і семінарах із естетики, семіотики, філософії мови, теорії пізнання, загального мовознавства, теорії комунікації, теорії літератури та інших суміжних сфер.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження було апробовано на науковій конференції “Феноменологія та мистецтво” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Київ, жовтень 2002 року), на Днях науки НаУКМА (Київ, січень 2004 та січень 2005 років), на Всеукраїнській студентсько-аспірантській конференції “Філософія: нове покоління” у НаУКМА (Київ, лютий 2006 року) та на VII Всеукраїнській науково-практичній конференції “Людина, суспільство, економіка: актуальні проблеми і перспективи взаємодії” у Полтавському інституті економіки і права (Полтава, квітень 2010 року).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладено у 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків і списку використаних джерел українською, російською та англійською мовами (265 джерел). Загальний обсяг дисертації - 187 сторінок (162 сторінки - основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розглянуто зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, зазначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказано апробацію і публікації з теми.

У першому розділі - “Тлумачення непрозорості знаків у історії семіотики” - досліджено різні підходи в історії семіотики до проблеми знакової непрозорості та двох її видів: референційної непрозорості та непрозорості значення. У зв'язку з цим вивчається також зв'язок знакової (текстуальної) автореференційності та знакової непрозорості в естетичних повідомленнях з точки зору різних дослідників.

У підрозділі 1.1. - “Референційна непрозорість” - проаналізовано виникнення та розвиток ідеї референційної непрозорості. Ідея прозорості/непрозорості знаків уперше з'явилася у другому томі “Логічних досліджень” (1901) Едмунда Гуссерля, проте сам він не вживав понять “прозорість” та “непрозорість” німецькою і писав про два види спрямованості нашого інтересу під час сприйняття знаків і про різний предмет інтенційності. Як вважають дослідники, саме Г. Фреге вперше по суті встановив відмінність між референційною прозорістю та референційною непрозорістю, хоча він і не оперував подібними поняттями. Г. Фреге описав і навів приклади знаків, позбавлених значення істинності, тобто таких, що не є ані істинними, ані хибними. Саме поняття “референційна непрозорість” вочевидь з'явилося вперше у роботах В.О. Куайна, який, продовжуючи міркування Г. Фреге з цього приводу, займався аналізом різних видів непрозорих контекстів та висловлювань зі втраченим значенням істинності.

Обговорення проблематики референційної непрозорості порушило ширше коло питань, пов'язаних із наявністю чи відсутністю істинності в художніх, передусім у літературних, творах. Уже Л. Лінський заперечив традиційну аксіому про референційну непрозорість художніх творів та нестачу значення істинності в них. Невдовзі чимало дослідників (зокрема Д. Сьорл, Д. Льюїс, У. Еко) продемонстрували, як художні твори так чи так комбінуються із якостей, подій, предметів тощо, експортованих із дійсності, а тому їх не можна вважати суто фіктивними.

Загалом у семіотиці та лінгвістиці існує й дещо інша традиція тлумачення поняття “непрозорість”: він нерідко вживається як синонім довільності, немотивованості у плані стосунку знаку й об'єкта (референта) чи навіть несумірності знакових систем із референційною дійсністю. Безперечно акцент на дистанції між знаками та дійсністю закономірно був пов'язаний у багатьох семіотиків із визнанням визначальної ролі конвенцій та культурних кодів для виробництва та інтерпретації знаків (текстів).

У семіотиці є ціла традиція елімінації референта, основи якої заклали Ф. де Соссюр та Л. Ельмслев. Теорії значення таких несхожих учених, як С. Ульман, А.-Ж. Греймас, М. Ріффатер та У. Еко, не передбачають у межах семантичних зв'язків місця для референтів. Фактично до цієї традиції елімінації референції належать і різні версії постструктуралізму та роботи низки постмодерних учених. З такої точки зору референційна дійсність є неусувно непрозорою.

У підрозділі 1.2. - “Непрозорість значення” - вивчаються різні тлумачення непрозорості значення. На противагу дослідникам, які вважали, що непрозорість значення є чимось рідкісним, а прозорість значення має повсюдний характер, М. Мерло-Понті одним із перших розкритикував ідею прозорості значення. На його думку, значення не є наявним ані в окремих словах, ані у висловлюваннях загалом: слова лише натякають на значення, що з'являється внаслідок взаємодії між собою різних планів.

Ідею непрозорості значення також можна легко вичленувати з міркувань Ж. Лакана щодо плаваючих означників, бо для нього семантичні зв'язки розгортаються між самими означниками, а означуване лише “пробігає” ланцюгом означників. Пізніше у постструктуралізмі цю ідею динамічного, плинного значення було загострено до крайнощів. Значення перестало бути для постструктуралістів стаціонарною, наявною і, отже, прозорою даністю, набувши вигляду самої процесуальності означування. Акцент на динамічному характері значення, поза сумнівом, є продовженням теми “необмеженого семіозису”, порушеної свого часу ще Ч.С. Пірсом.

Теоретики французської школи аналізу дискурсу заперечили прозорість значення на інших підставах, вважаючи, що мова не є прозорою, а слова не володіють значенням, оскільки місцем утворення смислу є дискурсивна формація, а не слова чи сам суб'єкт.

Ще один підхід до непрозорості значення втілений у ідеї порожніх означників, сформульованої Ж. Бодріяром та Ф. Джеймісоном. У першого дослідника втрата значення компенсується нав'язуванням реципієнтові фізичної інформації самого означника, а у другого втрата значення спричиняє галюцинаторне сяяння відокремлених один від одного означників.

У підрозділі 1.3. - “Непрозорість та автореференція” - досліджено виокремлення різних видів автореференції в історії семіотики та зв'язок цих видів зі знаковою (текстуальною) непрозорістю. Найчастіше процес автореференції пов'язують або з естетичними феноменами як певним типом повідомлень, або - більш вузько - зі сферою літератури та специфічним для неї модусом означування (втіленим найбільш яскраво в поезії), адже автореференція несумісна з утилітарним інтересом, здатним реалізовуватися лише засобом референції, а тому є однією з найважливіших умов, завдяки якій знаки і повідомлення перетворюються на естетичні стимули. Також автореференцію нерідко характеризують як одну з ключових рис постмодерності, як визначальний аспект сучасного мистецтва, мас-медіа та всього соціального життя. Загалом у мистецтві як квінтесенції естетичного знаки та повідомлення спроможні відсилати до таких своїх якостей чи аспектів: своєї будови, системності, синтаксису чи просто зв'язку означника з означуваним; плану вираження, форми; особливостей субстанції плану вираження, матерії означників; свого створення чи походження; інших знаків чи текстів; своєї фіктивної природи. Кожен із цих видів автореференції передбачає призупинку, модифікацію чи навіть елімінацію референційної функції (а отже невід'ємний від утрати утилітарної спрямованості), а, на думку окремих дослідників (Ж.-П. Сартр, Л. Чертов), випадки автореференційності не пов'язані навіть із виникненням значення і, отже, не мають стосунку до процесу семіозису.

У підрозділі 1.4. - “Ян Мукаржовський про самоцільність естетичних феноменів як знаків” - аналізуються міркування Я. Мукаржовського щодо специфіки естетичної функції та її автотелічного характеру. У концепції Я. Мукаржовського самоцільність художніх творів як знаків (естетична функція) має обмежений характер і не виключає предметного відношення до дійсності (комунікативної функції). Істотна особливість криється у тому, що внаслідок відносного переважання у мистецтві естетичної функції предметне відношення стає множинним, і право його здійснення значною мірою покладається на активні зусилля самого реципієнта. У такий спосіб Я. Мукаржовський непрямо доходить до ідеї довільності у плані стосунку знаків із референційною дійсністю у творах мистецтва.

У підрозділі 1.5. - “Спрямованість повідомлення на себе та проблема референційної функції у роботах Романа Якобсона” - розглянуто семіотичні особливості поетичної функції з точки зору Р. Якобсона. Так само, як і Я. Мукаржовський, Р. Якобсон не був прибічником ідеї цілком самодостатнього характеру мистецтва, і його важко звинуватити у редукціонізімі, оскільки він завжди підкреслював, що в будь-якому повідомленні наявною є ціла низка функцій, і що домінування однієї з них не призводить до зникнення інших функцій. Так, домінування поетичної функції у художніх повідомленнях співіснує разом із референційною функцією, яка внаслідок свого вторинного і другорядного становища набуває неоднозначного та розщепленого характеру, фіксуючи момент поглиблення дистанції між знаками та предметами, втрату цінності “прямого документа”, що фактично передбачає конституювання довільності, референційної дистанції у плані зв'язку повідомлення з дійсністю.

Головні висновки першого розділу полягають у тому, що ніхто з дослідників не зробив спроби поєднати знакову непрозорість із процесами наративізації сприйняття чи специфічним явищем енігматичних знаків і повідомлень. Отож виникла необхідність виокремити й охарактеризувати ці два випадки знакової непрозорості, а також проаналізувати наявні тут естетичні аспекти. Окрім того, не було ретельно досліджено ускладнення автореференційності в естетичних повідомленнях, характерним прикладом чого є ситуація “текст у тексті” у творах мистецтва з її авторефлексивністю. Вивчення ж різних тлумачень знакової (текстуальної) автореференційності - передусім робіт Я. Мукаржовського та Р. Якобсона - дає нам змогу тісним чином пов'язати автореференційність, необмежений семіозис і естетичний досвід.

У другому розділі - “Авторефлексивний семіозис та непрозорість знаків у ситуації “текст у тексті”” - вивчаються особливості ситуації “текст у тексті” у творах мистецтва в контексті проблематики непрозорості знаків та ускладнення автореференційності.

У підрозділі 2.1. - ““Текст у тексті” як естетичне повідомлення” - на прикладі літератури, живопису і театру досліджено способи використання цього прийому, його семантику та проблеми інтерпретації. “Текст у тексті” у творах мистецтва є зразковим видом естетичного повідомлення (яким є лише комунікативні аспекти естетичних стимулів), оскільки вирізняється високим рівнем авторефлексивності, неоднозначністю, “відкритою” логікою означників, особливою важливістю матерії означників, а також ізоморфністю структури різних рівнів повідомлення. Диференціація в ситуації “текст у тексті” реального та фіктивного, а також ідентифікація тих чи тих елементів художнього твору як реальних (таких, що мають референти в дійсності) або фіктивних (таких, що не мають референтів) - це проблема конструювання засобом сприйняття та інтерпретації, які до того ж виявляються ще й тісним чином взаємопов'язаними. Здійснювати таку ідентифікацію можна по-різному, бо вона є результатом “відкритої” логіки означників у естетичному повідомленні. У таких типових випадках “тексту в тексті”, як “картина в картині”, “театр у театрі”, “фільм у фільмі” і т.д. автореференційність наскільки ускладнюється та посилюється, набуваючи вигляду авторефлексивності, що відбувається елімінація референції або, щонайменше, її призупинення. Це є однією з головних семіотичних умов можливості естетичного переживання.

Особливо непростою є ситуація “театр у театрі”, адже з певної точки зору будь-яку театральну виставу можна інтерпретувати як її реалізацію. Як тільки ми визнаємо, що наша повсякденна комунікація має театральний характер, конституюється на основі театральних принципів і запозичує в театру механізми свого функціонування (про що ми знаємо завдяки передусім дослідженням Ірвіна Гофмана), що завдяки засобам мас-медіа сучасне суспільство перетворилося на нескінченну кількість спектаклів та шоу (як це був передусім продемонстрував Гі Дебор) і що, отож, фактично не театр наслідує життя, а навпаки, тоді ми муситимемо констатувати: театральна вистава вже першопочатково є сферою авторефлексивного семіозису, бо на сцені неодмінно розгортається, експлікується або театральна основа повсякденного спілкування між людьми, або театральна основа суспільних подій. Це, можливо, істотно вирізняє театр з-поміж інших мистецтв, оскільки такої виразної тенденції самоподвоюватися ймовірно немає у жодного іншого виду мистецтва. Нинішня популярність ідей тотального характеру театральності - симптом інтенсифікації естетичного виміру в сучасному досвіді, оскільки вони добре узгоджуються з домінуванням постмодерної естетизації повсякденного життя.

У полотнах Рене Магріта, побудованих на прийомі “картина в картині”, авторефлексивний семіозис змушує фокус уваги глядача постійно осцилювати між кількома подібними образами. Тут на перший план виходить гра зміщень, де кожен із візуальних образів симулює іншого, набуваючи парадоксального статусу, оскільки кожен з них є одночасно і означником, і означуваним для іншого. Разом із авторефлексивністю неодмінно розгортається і непрозорість наявних живописних зображень - усунення картинної репрезентації.

У підрозділі 2.2. - “Авторефлексивний семіозис та розрив між означником і означуваним у п'єсі Луїджі Піранделло “Шестеро персонажів у пошуках автора”” - аналізується автореференційна семантика прийому “театр у театрі” у Л. Піранделло. У “Шістьох персонажах у пошуках автора” він нескінченно обігрує мотив неможливості взаєморозуміння Акторів та Персонажів, а оскільки зв'язок актора та персонажа у межах театральної сцени як системи знаків - це зв'язок означника та означуваного (адже гра актора позначає драматичного персонажа), то справжньою темою п'єси фактично стає тема фундаментального розриву між означником та означуваним, планом виразу та планом змісту. Окрім базового розриву між акторами та персонажами, ми стикаємося тут також зі ще одним сутнісним розривом - між одномірною зовнішньою маскою (і абстрактними словами, звісно) та багатомірним, ускладненим внутрішнім світом людини, котрий є непрозорим для інших. Усе це, поза сумнівом, наштовхує на думку щодо наявності паралелізму, покликаного інтенсифікувати тему гетерогенності означника та означуваного, їхньої постійної розбіжності.

Прийом “театр у театрі” у Л. Піранделло слугує для означення театральності людської комунікації, поведінки та переживань, і, отже, людського життя загалом, через те “театр у театрі” тут стає “театром про театр”, театром, котрий авторефлексивно означує сам себе. У “Шістьох персонажах” чітко впадає у вічі намагання Персонажів за всяку ціну зіграти свою роль, втілити свої пристрасті лише у театральних формах, які вони розглядають як єдино можливий спосіб для власної реалізації. Проте ланцюжок невдалих спроб здійснити це, врешті, лише свідчить про театральну несумірність означника та означуваного.

“Театр у театрі” в Л. Піранделло не лише стирає межу між життям та театром (реалізуючи естетизацію повсякденності у формі її театралізації), а й породжує черговий додатковий план змісту: ефемерність, примарність людського пізнання. У “Шістьох персонажах” епістемологічний скептицизм маніфестовано передусім неможливістю проникнути у внутрішній світ іншої людини, але разом із тим цей план змісту втілено і в ідеї динамічного характеру дійсності та постійної розбіжності наших образів самих себе з одного боку та нашого життя з другого, оскільки особистість - це тільки маска, що зношується і замінюється іншими масками. В обох випадках ми маємо справу з ізоморфним розривом між означником та означуваним, знаком та референтом, а ізоморфність структури різних рівнів повідомлення - це одна з фундаментальних властивостей естетичного повідомлення, котра свідчить про ускладнення процесів автореференційності.

Розрив між означником та означуваним є реалізацією власне театральності, адже хоча в театрі далеко не все є знаками, однак тільки завдяки більшій чи меншій дистанції між актором та персонажем, виставою та реальністю з точки зору глядача - та здійснюваного ним декодування - є можливим функціонування театру як такого. Тому п'єса Л. Піранделло, побудована на прийомі “театр у театрі”, це ще й до всього експлікація семіотичної природи театральності, котра здійснюється в межах процесів авторефлексивного семіозису.

У третьому розділі - “Естетичний аспект у двох специфічних випадках непрозорості знаків” - на прикладі кінофільму та роману розглядається єдність непрозорості знаків і естетичного досвіду.

У підрозділі 3.1. - “Референційна непрозорість фотографії у фільмі Мікеланджело Антоніоні “Блоу-ап”” - досліджено зв'язок референційної непрозорості фотографії з наративізацією сприйняття і естетичним досвідом на прикладі фільму “Блоу-ап” М. Антоніоні. У випадку візуального сприйняття головного героя фільму Томаса ми бачимо досить характерну ситуацію, коли ефекти первинної категоризації виявляються недостатніми для повнокровної організації процесів бачення. Ретельно розглядаючи свої фото, Томас здійснює наративізацію, вписуючи їх у певну оповідь, тобто у визначену послідовність подій, що має початок, середину та кінець. Вписування ж фотографій у оповідь уже першопочатково невід'ємне від естетичного сприйняття фотографій та семіотичної автореференційності, бо зв'язування елементів оповіді ґрунтується на знакових взаємопосиланнях і, окрім того, кожен елемент оповіді у концентрованому вигляді містить у собі всю оповідь у цілому. Наративізація фотографій перетворює їх на естетичне повідомлення, яке має “відкриту” логіку означників і в якому ключову роль відіграє авторефлексивний семіозис. Через те подальше намагання Томаса приписати фотографіям референцію неодмінно зазнає невдачі, оскільки як естетичне повідомлення вони є референційно непрозорими, позбавленими значення істинності.

Як бачиться, справа тут не тільки у наративізації, що з необхідністю тягне за собою референційну непрозорість фотографії, справа також у неминучій ущербності знаків як таких, які завжди забезпечують нас частковим і неповним знанням. Ще одна підстава для конституювання референційної непрозорості фотографії у фільмі - це рухливі, ковзаючі значення, пов'язані з розгортанням процесів наративізації. Якщо референційна функція завжди є тільки додатком сигніфікативної функції і не може бути здійсненою без її допомоги, тоді стає зрозумілим, що відчуття невизначеності референтів є результатом невизначеного характеру значень знаків, а відчуття дійсності, яка вислизає, пов'язане насправді з ковзаючим, динамічним планом змісту.

У підрозділі 3.2. - “Непрозорість знаків і постмодерна естетизація повсякденного життя в романі Томаса Пінчона “Вигукують лот 49”” - на прикладі роману Т. Пінчона “Вигукують лот 49” проаналізовано непрозорість значення та референційну непрозорість у контексті теми необмеженого семіозису, а також розкрито їхній зв'язок з естетизацією повсякденного життя. Інтерпретація роману дала нам змогу виокремити специфічну форму необмеженого семіозису, де пошук прихованого трансцендентального означуваного зумовлює не тільки експансивне примноження знаків і зміщення значення, а й референційну непрозорість також. При цьому ми дослідили таємницю як семіотичний феномен, участь у конституюванні якого завжди бере цілий пучок знаків. Отож енігматичні знаки, весь час відкладаючи своє значення на майбутнє чи у минуле і посилаючись один на одного, разом із тим імплікують стабільне значення “таємничість”. Енігматичні знаки і повідомлення наявні лише тоді, коли їхній референт за жодних обставин не може бути проясненим. Тому вони є одним із найбільш характерних зразків референційної непрозорості. У протилежному разі ми повинні говорити про секретні знаки і повідомлення. Таким чином, головна героїня роману Едипа утилітарно прагне впорядкувати предмети навколишнього повсякденного світу, однак таке її утилітарне бажання руйнується і розпадається, оскільки поєднання його з установкою на таємничість та інтерпретацією з підозрілістю закономірно призводить до знакової непрозорості як у формі непрозорості значення, так і у формі референційної непрозорості.

По суті, головна героїня роману “Вигукують лот 49” є втіленням типової фігури сучасного постмодерного суспільства: людини, котра, перманентно перебуваючи у стані “мультифренії”, практикує надзвичайно насичене споживання автореференційних знаків та образів, якими переповнене повсякденне життя. Відтак відмінність між мистецтвом і дійсністю стирається, повсякденне життя естетизується, перетворившись на інтенсивний потік автореференційних знаків, котрі викликають у споживачів неутилітарне, естетичне задоволення. Все це є можливим тому, що в постмодерному суспільстві споживання надзвичайно гіпертрофується і набуває вигляду споживання заради споживання, де утилітарні компоненти зникають, а естетичні компоненти починають домінувати, що особливо притаманне різним формам автотелічного споживання інформації. Отже, “Вигукують лот 49” майстерно змальовує постмодерну естетизацію повсякденності, в якій разом переплітаються доведена до крайнощів практика споживання, надмірність автореференційної інформації, естетичне переживання, розпад утилітаризму, дереалізація, втрата знаками і повідомленнями референції.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано підсумки дисертаційного дослідження:

1. Загалом в історії семіотики дослідники говорили про дві ключові форми знакової непрозорості: референційну непрозорість (непрозорість зв'язку знаку з референтом) та непрозорість значення (непрозорість зв'язку означника з означуваним). Також учені постійно наголошували на тісному зв'язкові між знаковою непрозорістю і автореференцією.

2. Знаки та повідомлення у мистецтві спроможні відсилати до таких своїх якостей чи аспектів: своєї будови, системності, синтаксису чи просто зв'язку означника з означуваним; плану вираження, форми; особливостей субстанції плану вираження, матерії означників; свого створення чи походження; інших знаків чи текстів; своєї фіктивної природи. Кожен із цих видів автореференції є важливою умовою для естетичного переживання.

3. “Текст у тексті” у творах мистецтва є зразковим видом естетичного повідомлення, розрахованим на емоційно-концептуальне сприйняття. У типових випадках “тексту в тексті” авторефлексивний семіозис наскільки ускладнюється та посилюється, що відбувається елімінація референції або, щонайменше, її призупинення.

4. Прийом “театр у театрі” зазвичай слугує для означення театральності людської комунікації, поведінки та переживань, і, отже, людського життя загалом, через те “театр у театрі” стає “театром про театр”, театром, котрий авторефлексивно означує сам себе. У свою чергу в межах процесів авторефлексивного семіозису здійснюється експлікація семіотичної природи театральності.

5. На основі аналізу фільму М. Антоніоні “Блоу-ап” ми дійшли висновку, що наративізація фотографій за допомогою культурних схем закономірно призводить до референційної непрозорості як втрати значення істинності, адже фотографії перетворюються на естетичне повідомлення, яке має “відкриту” логіку означників і в якому ключову роль відіграє авторефлексивний семіозис.

6. Інтерпретація роману Т. Пінчона “Вигукують лот 49” дала нам змогу пояснити таємницю як прояв непрозорості знаків і розкрити специфічну форму необмеженого семіозису, де пошук прихованого трансцендентального означуваного призводить не тільки до експансивного примноження автореференційних знаків і зміщення значення, а й до референційної непрозорості та непрозорості значення, які розгортаються в контексті постмодерної естетизації повсякденного життя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Дениско П. Обмеженість дихотомії прозорість-непрозорість знаків / П. Дениско // Філософські обрії. - 2007. - № 17. - С. 227-238.

2. Дениско П. Феномен непрозорості знаків у історії семіотики / П. Дениско // Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Маґістеріум. - Випуск 19. Культурологія. - К. : Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. - С. 27-33.

3. Дениско П. Критика референції Роланом Бартом / П. Дениско // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - Випуск ХІІ. - К. : Міленіум, 2004. - С. 103-111.

4. Дениско П. Процес інтерпретації та ентропія у романі Томаса Пінчона “Вигукуючи лот 49” / П. Дениско // Філософські обрії. - 2004. - № 12. - С. 180-192.

5. Дениско П. Рецепція фільму й опозиція кіно/реальність / П. Дениско // Кіно-Театр. - 2004. - № 5. - С. 31-35.

6. Дениско П. “Блоу-ап” Антоніоні: бачити, мислити, уявляти / П. Дениско // Кіно-Театр. - 2003. - № 6. - С. 43-46.

АНОТАЦІЇ

Дениско П.В. Непрозорість знаків як проблема семіотичної естетики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертацію присвячено аналізу зв'язку непрозорості знаків та естетичного досвіду, що є однією з важливих і актуальних проблем у сфері семіотичної естетики. Досліджено різні підходи в історії семіотики до проблеми знакової непрозорості. У зв'язку з цим проаналізовано єдність автореференції, непрозорості та естетичного досвіду, а також виокремлено різні види автореференції у творах мистецтва. Вивчено непрозорість знаків та ускладнення автореференції (яке виявляється як авторефлексивний семіозис) у “тексті в тексті” як різновиді естетичного повідомлення, а також розкрито семантику прийому “театр у театрі”. На прикладі фільму “Блоу-ап” М. Антоніоні і роману “Вигукують лот 49” Т. Пінчона детальніше розглянуто взаємозв'язок непрозорості знаків, автореференції та естетичного досвіду.

Ключові слова: непрозорість знаків, автореференція, естетичний досвід, авторефлексивний семіозис, естетичне повідомлення, “текст у тексті”.

Дениско П.В. Непрозрачность знаков как проблема семиотической эстетики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию связи непрозрачности знаков и эстетического опыта, что является одной из важных и актуальных проблем в сфере семиотической эстетики. Проанализировано различные подходы в истории семиотики к непрозрачности знаков, существующей в двух ключевых формах: непрозрачности значения и референциальной непрозрачности. В связи с этим рассматривается единство автореференции, непрозрачности и эстетического опыта, а также выделяются различные виды автореференции в искусстве, поскольку знаки и сообщения здесь способны отсылать к различным своим качествам и аспектам. Особое внимание уделено анализу идей Я. Мукаржовского о самоцельности эстетических феноменов как знаков и разбору поэтической функции и нацеленности сообщения на себя с точки зрения Р. Якобсона, ибо это дает возможность понять, каким образом автореференция и непрозрачность становятся необходимыми условиями возможности эстетического опыта.

На примере литературы, живописи и театра исследуются способы использования приема “текст в тексте”, его семантика и проблемы интерпретации. “Текст в тексте” рассматривается как образцовый пример эстетического сообщения, рассчитанного на эмоционально-концептуальное восприятие, а также отличающегося усилением и усложнением автореференции, проявляющей себя как авторефлексивный семиозис, вследствие чего происходит элиминация референции или, как минимум, ее приостановка.

Семантика приема “театр в театре” анализируется на примере пьесы Л. Пиранделло “Шесть персонажей в поисках автора”, где “театр в театре” использован для демонстрации театральности человеческой коммуникации, поведения и переживаний, а также для экспликации семиотической природы театральности, совершающейся благодаря авторефлексивному семиозису. На разных уровнях пьесы просматривается изоморфный разрыв между означающим и означаемым, планом выражения и планом содержания, а изоморфность структуры разных уровней - одна из ключевых особенностей эстетического сообщения, свидетельствующая об усложнении процессов автореференциальности.

Разбор фильма М. Антониони “Блоу-ап” свидетельствует о том, что нарративизация фотографий приводит к их референциальной непрозрачности, а также трансформирует их в эстетическое сообщение, имеющее “открытую” логику означающих и характеризирующееся авторефлексивным семиозисом. В свою очередь интерпретация романа Т. Пинчона “Выкрикивают лот 49” раскрывает специфическую форму неограниченного семиозиса, где поиск скрытого трансцендентального означаемого приводит к непрозрачности знаков, интенсивному потреблению автореференциальных знаков и утрате утилитаризма в контексте постмодерной эстетизации повседневной жизни.

Ключевые слова: непрозрачность знаков, автореференция, эстетический опыт, авторефлексивный семиозис, эстетическое сообщение, “текст в тексте”.

Denysko P.V. Sign opacity as a problem of semiotic aesthetics. - Manuscript.

The dissertation for obtaining a degree of the candidate of philosophy by the speciality 09.00.08 - aesthetics. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2011.

The dissertation is devoted to the analysis of connection between sign opacity and aesthetic experience, which is one of the most crucial problem of today within the scope of semiotic aesthetics. Two main forms of sign opacity have been researched in the history of semiotics - sense opacity and referential opacity. Moreover, the close link between self-reference, sign opacity and aesthetic experience has been analysed and also typified various kinds of self-reference in artworks. The sign opacity and the complication of self-reference (manifested as auto-reflexive semiosis) in the text-within-the-text structure have been studied, same as the meaning of theatre-in-the-theatre device. “Blow-Up” by M. Antonioni and “Crying for lot 49” by T. Pynchon is the case study for the detailed consideration of interconnection between sign opacity, self-reference and aesthetic experience.

Key words: sign opacity, self-reference, aesthetic experience, auto-reflexive semiosis, aesthetic message, text-within-the-text.

Размещено на Allbest.ru