Засадничі принципи "наукової естетики" Томаса Манро

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 111. 852 (Т. Манро)

Спеціальність 09.00.08 - естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЗАСАДНИЧІ ПРИНЦИПИ "НАУКОВОЇ ЕСТЕТИКИ" ТОМАСА МАНРО

ШЕЛЯКІНА

Алевтина Вікторівна

Луганськ

2008



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі філософії культури і культурології.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Воєводін Олексій Петрович,

завідувач кафедри філософії культури

і культурології

Східноукраїнського національного університету

імені Володимира Даля

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Федь Анатолій Михайлович,

завідувач кафедри естетики, історії та культури

Слов'янського державного

педагогічного університету

кандидат філософських наук, доцент

Ірдинєнко Катерина Олександрівна,

завідувач кафедри хореографії

Луганського національного університету

імені Тараса Шевченка

Захист дисертації відбудеться 23 жовтня 2008 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.05 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ,

кв. Молодіжний, 20-а, ауд. 427.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034,

м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

Автореферат розіслано 30 серпня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Д. Ісаєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність роботи. Естетична свідомість ХХІ століття зазнає впливу нових ідей і потребує переосмислення й врахування класичного досвіду, тому цілком природним є обговорення сучасними науковцями кардинальних проблем, пов'язаних з уточненням предмета некласичної естетики, її співвідношенням з філософією, мистецтвознавством, художньою практикою, а також її місцем в системі міжпредметних зв'язків й відтворенням цілісного теоретичного простору.

Необхідність багатоаспектного дослідження спонукала українських фахівців до активного ознайомлення з теоретичною спадщиною вчених США. Аналіз основних тенденцій в американській естетиці ХХ століття, на який за сучасних умов не поширюються ідеологічні обмеження, дає змогу органічно поєднати досягнення вітчизняної науки зі світовим досвідом, ввести в широкий науковий ужиток нові джерела.

З огляду на зазначені тенденції актуальним є дослідження естетичного доробку відомого американського естетика Томаса Манро (1897-1974), президента Американської естетичної спілки й одного із засновників-редакторів журналу "Journal of Aesthetics and Art Criticism" ("Журнал з естетики й художньої критики") , який видається з 1942 року. Ідеї Томаса Манро в галузі естетичної освіти стали підґрунтям музейних програм ЮНЕСКО та впровадження ефективних методик навчання мистецтва. Значення естетичної концепції Манро є величезним не тільки в США, а й далеко за їхніми межами. Численні праці ученого вирізняються масштабністю, різноманітністю естетичної проблематики, всеохопним аналізом історії естетичної думки, спробою осмислити шляхи її розвитку на загальному рівні соціально-історичних подій. Постать Т. Манро є визначальною для американської культури. Він був людиною надзвичайної працездатності й освіченості. Його справедливо вважають не лише визначним філософом й естетиком, а й педагогом, що присвятив все своє життя служінню молодому поколінню, підвищенню його загального культурного рівня, що, безумовно, сприяло суспільному прогресу та розвитку світової культури в цілому. Тому спроба концептуального аналізу провідних філософсько-естетичних праць Т. Манро є актуальною у сучасній українській естетиці.

Хоча Т. Манро є визнаним у сфері естетики теоретиком, в українській науці немає спеціальних досліджень його творчості. Крім того, погляди Т. Манро щодо місця естетики в системі міжпредметних зв'язків, "естетичної психології", питань художньої творчості взагалі й дитячої зокрема, методів наукового дослідження естетичного феномена залишаються недостатньо вивченими і в російських, і в українських наукових колах. Погляди Манро досить обмежено представлені і в сучасній західноєвропейській теорії.

Незважаючи на те, що Т. Манро розпочав свою наукову діяльність у першій половині минулого століття і ще в 1920-х роках опублікував свої перші праці, його естетичний доробок став предметом дискусій серед представників радянської школи тільки в другій половині ХХ ст. ( Ю. Б. Борєв, Г. П. Вижлецов, А. Ф. Єремєєв,

В. В. Прозерський, В. Н. Самохін, В. П. Шестаков, Є. Г. Яковлєв). Праці згаданих учених стосуються лише окремих проблем естетики Манро, здебільшого в контексті критики західноєвропейської чи американської теоретичної спадщини.

Найбільш послідовний виклад концепції Манро - уявлення ученого про прогрес у мистецтві та похідні елементи в побудові його естетичної теорії - був здійснений Т. С. Георгієвою, яка висвітлила ці питання в кандидатській дисертації "Про сутність естетичних поглядів Т. Манро " (1968).

Аналіз його ідей щодо соціально-філософського розуміння мистецтва представлено російською авторкою І. П. Адаєвою в кандидатській дисертації "Соціально-філософське розуміння мистецтва (школа Томаса Манро)" (2000).

Можна виокремити не лише аналіз концепції Манро, а також важливі маловідомі сторінки творчої біографії естетика в дослідженнях та спогадах західно-європейських фахівців (Р. Арнхейма, Т. Вульфа, Т. Делтона, М. Мейерс, Д. Мендер-сона, М. Мерри, П. Сміта).

Особливе місце в межах проблеми, що розглядається, посідають праці самих американських та західно-європейських естетиків, що "руйнують" класичне розуміння межі естетичного предмета, естетичних категорій, сприяють інтеграції естетики з філософією, мистецтвознавством, психологією, етикою (Г. Фехнер, Г. Спенсер, Г. Аллен, Дж. Дьюї, Б. Кроче, Г. Біркхоф, Л. Вітгенштейн, Ч. Огден, Р. Карнап, А. Річардс).

Робота над дисертацією потребувала опори на праці класиків філософсько-естетичної думки (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Р. Декарт, З. Фрейд).

Суттєве значення у формуванні загальнотеоретичного підгрунтя дисертації мали дослідження українських та російських науковців: Ю. Б. Борєва, Т. І. Домбровської, В. Д. Ісаєва, М. С. Кагана, О. О. Кривцуна, І. Ф. Надольного, Ю. В. Сачкова, В. К. Суханцевої.

Реконструкція наукового доробку Т. Манро як складової філософсько-естетичної думки ХХ ст. передбачає урахування узагальненого історичного досвіду і спирається на науково-теоретичні розвідки А.К. Бичко, К. Гілберта, Г. Куна,

В. П. Кохановського, М.Ф. Овсянникова, Є. Г. Яковлева.

Високо оцінюючи естетичну концепцію Т. Манро, не можна ігнорувати того факту, що вона формувалась у певному філософському контексті в першій половині ХХ ст., тож деякі тогочасні ідеї іноді можуть здаватися суперечливими сучасним науковцям, тому є предметом їхнього послідовного аналізу та оцінки не лише за кордоном, а й в Україні. Підґрунтям осмислення сутності позитивістської естетики в США стали праці українських (Л. Т. Левчук, В. А. Личковах) та польських (Б. Дземідок) естетиків, а також теоретиків СНД (Є. Я. Басін, А. С. Богомолов, А. В. Гуреєва, В. В. Заборова, М. С. Козлова, Н. С. Юліна), у яких досліджуються та узагальнюються особливості західноєвропейського та американського філософського світогляду.

Крім того, дослідження ідей Манро порушує чимало суміжних проблем, до яких належать загальнотеоретичні питання естетики й мистецтвознавства, що аналізуються у працях українських науковців О. П. Воєводіна, Д. Ю. Кучерюка, Л. Б. Мізіної, В. І. Панченко.

Опрацювання й осмислення доробку Т. Манро з питань естетичного сприйняття й художньої творчості спонукало звернутися до праць М. Н. Афасіжева,

О. А. Кривцуна, О. І. Оніщенко.

Важливу роль у осмисленні філософсько-естетичного доробку Манро як складової загальної позитивістської традиції відіграють також праці молодих українських учених Є. В. Дніпровської, К. О. Ірдинєнко, Н. О. Павленко.

Аналіз розробленості даної проблеми засвідчив, що, незважаючи на певну кількість наукових досліджень, присвячених творчій спадщині Т. Манро, існує необхідність подальшого її осмислення з огляду на багатство й різноманітність ідей ученого. Отже, подальше вивчення проблеми є актуальним і теоретично перспективним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано відповідно до програми наукових досліджень кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля "Людина і суспільство: антропологічні виміри культури" (БС- 4-05).

Об'єктом дослідження є теоретична спадщина Т. Манро.

Предмет дослідження - концепція "наукової естетики" Т. Манро.

Мета дисертаційної роботи полягає в аналізі основних положень концепції "наукової естетики" Т. Манро і з'ясуванні її впливу на культуротворчий процес у ХХ столітті.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність виконання таких завдань:

- реконструювати концепцію "наукової естетики" Т. Манро, проаналізувати позицію вченого щодо можливості застосування наукових методів в естетиці;

- визначити проблему предмета та категорій естетики в контексті засадничих принципів "наукової естетики" Т. Манро;

- дослідити погляди Т. Манро на процеси художньої творчості та естетичного сприйняття як складових "естетичної психології";

- охарактеризувати позицію Т. Манро щодо оцінювання художніх творів взагалі та дитячих зокрема;

- визначити роль і місце творчої спадщини письменника в американській та європейській духовній культурі та естетичній свідомості ХХ ст.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є загальнонаукові принципи комплексного підходу, повноти охоплення матеріалу, історизму та об'єктивності аналізу, спираючись на які дисертант намагався уникнути однобічності, монологізму та спрощення. Задля цього в процесі дослідження творчості Т. Манро були проаналізовані погляди багатьох українських, російських, зарубіжних учених сучасності та минулого. Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні сучасних філософських, естетичних, мистецтвознавчих, психологічних концепцій. У матеріалі дисертації застосовано також метод біографічного аналізу.

Основу дослідження становить концепція "натуралістичної естетики" Т. Манро, загальнотеоретичним підгрунтям якої є неопозитивістський підхід. Це зумовило звернення дисертанта до аналізу деяких філософсько-естетичних напрямів ХХ ст. (неопозитивізму, психоаналізу, аналітичної естетики, прагматизму, семантики) для з'ясування їхньої позиції стосовно таких проблем, як визначення предмета естетики, естетичних категорій, естетичної сутності мистецтва, методів дослідження естетичного феномена, ролі психології у вивченні естетичних процесів тощо.

Підгрунтям дисертаційної роботи є першоджерела теоретичної спадщини

Т. Манро, частина з яких є авторським перекладом дисертанта і вперше вводиться в теоретичний ужиток в Україні, дослідження зарубіжних та вітчизняних естетиків, а також спогади декотрих американських учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській естетиці здійснено спробу реконструювати концепцію "наукової естетики" Т. Манро, наголошуючи на проблемах предмета естетики, її місця в системі міжпредметних зв'язків, на особливостях процесів художнього сприйняття та творчості, можливості застосування наукового методу в естетичних дослідженнях, а також на особливостях оцінювання дитячої творчості. Новизна дослідження полягає і в тому, що завдяки аналізу та реконструкції творчої спадщини Т. Манро визначається місце цього автора в американській духовній історії та культурі, а також його вплив на весь західноєвропейський соціокультурний простір.

У результаті вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань обгрунтовано положення, що мають ознаки наукової новизни, а саме:

- вперше в українській естетиці реконструйовано концепцію "наукової естетики" Т. Манро, проаналізовано позицію вченого щодо можливості застосування наукових методів в естетиці;

- розглянуто проблему предмета естетики, що, на думку Т. Манро, підносить її на новий - двопредметний - рівень, завдяки розподілу на "естетичну морфологію" та "естетичну психологію"; проаналізовано концепцію естетичних категорій Т. Манро у зіставленні з позиціями інших естетичних шкіл, мета якої - переосмислення поняттєво-категоріального апарату класичної естетики й впровадження "редефініції" термінів для їхнього більш чіткого окреслення та визначення;

- досліджено погляди Т. Манро на процеси художньої творчості та естетичного сприйняття в "естетичній психології" та оцінено спробу вченого "пристосувати" дослідження психології до вивчення естетичного феномена;

- охарактеризовано позицію Т. Манро щодо оцінювання художніх творів взагалі та дитячих зокрема, подгрунтям якої є помірний релятивізм;

- визначено роль і місце творчої спадщини письменника в американській та європейській духовній культурі та естетичній свідомості ХХ ст. Встановлено, що науковий доробок Т. Манро має значний вплив на формування культуротворчого процесу не тільки за кордоном, а й в Україні, та сприяє розгляду естетичної, культурологічної, історико-естетичної проблематики в новому ракурсі крізь призму актуальних завдань сучасної гуманітаристики та соціокультурного буття.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Застосовані підходи й одержані з їхньою допомогою теоретичні положення та висновки відкривають можливості для нового прочитання та подальшої естетико-філософської оцінки сучасної культури. Результати дослідження збагачують загальне уявлення про особливості формування та розвитку американської та західноєвропейської гуманітаристики у складні часи першої половини ХХ століття.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для розробки нормативних курсів, спецкурсів, факультативів, розділів підручників з проблем естетики, історії філософії, психології, педагогіки, мистецтвознавства, культурології, історії США. Оскільки естетична концепція Томаса Манро пов'язана з практикою мистецтва, деякі з її положень мають педагогічну спрямованість, а значна частина висвітлює проблеми організації та роботи музеїв мистецтв, матеріал дисертації може бути корисним для навчальних закладів мистецької орієнтації та у культурно-просвітницькій діяльності музеїв.

Апробація дисертації. Основні положення та отримані результати дисертаційної роботи були викладені й обговорені на засіданнях кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля; були відображені у 10 (десяти) публікаціях, зокрема 5 (п'ять) - статті у провідних фахових виданнях та 5 (п'ять) були оприлюднені на науково-практичних конференціях: "Філософія етнокультури та морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення" (Чернігів, 2006), "Формування національних і загальнолюдських цінностей в українському суспільстві" (Харків, 2006), "На шляху до синтезу філософії, релігії і науки" (Львів, 2007), "Соціокультурний простір - 2007" (Київ, 2007), " Простір і час сучасної науки" (Київ, 2008).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (шістьох підрозділів), висновків та списку використаних джерел (160 позицій). Загальний обсяг становить 173 сторінки. Основний текст дисертації - 158 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначається ступінь наукової розробки, мета й завдання, теоретико-методологічні засади, формулюється наукова новизна та положення, що виносяться на захист, теоретична значущість, апробація результатів роботи.

Перший розділ - "Пошук Томасом Манро визначення змісту й предмета естетики як науки " - складається з двох підрозділів і відтворює методологічні засади та соціокультурні джерела американської естетичної традиції, а також становлення та розвиток естетичних поглядів Т. Манро на предмет і завдання естетики як самостійної дисципліни та її місце у системі міжпредметних зв'язків, досліджує соціокультурний контекст творчості письменника.

У параграфі 1.1 - "Томас Манро про предмет і завдання естетики як самостійної науки у світлі американської позитивістської традиції першої половини ХХ століття" - розглянуто підхід філософа до визначення предмета та завдань естетики, а також до реформування категоріального апарату естетичної науки, що відображено в запропонованому ним алгоритмі "редефініції" терміна, реконструйовано його естетичні погляди на окреслені проблеми.

У дисертації показано, що Т. Манро, який був у фарватері американських естетичних розвідок у зазначений період, будував свою естетичну концепцію на межі методологій - класичної та некласичної, коли в науковому світі почала утверджуватися думка про те, що естетичні процеси пронизують всі сфери соціального життя й є невід'ємними складовими інтелектуальної, духовної, а також утилітарної діяльності суспільства. У зв'язку з цим з новою силою постає проблема визначення предмета і завдань естетичного дослідження, змушуючи вчених порушувати питання про перегляд та реформування вище згаданих понять, залучати до дослідження естетичних феноменів такі науки як філософія, психологія, соціологія, антропологія, історія мистецтва тощо.

Систему естетичних поглядів Т. Манро вибудовує на грунті неопозитивістської філософії, підтверджуючи свою належність саме до цього напряму американської естетичної думки. Прагнучи поставити естетику на міцний теоретичний фундамент, Манро переосмислив пояснення деякими вченими-позитивістами естетичних феноменів на основі біологічних аналогій, справедливо стверджуючи, що дослідження їх тільки на фізіологічному рівні було однобічним і недостатнім, а методологія, заснована лише на аналогії з біологічною наукою, потребувала перебудови. Учений впевнений, що оскільки навколо природи таких складних процесів, як художня творчість та сприйняття мистецтва, залишається багато невизначеного через те, що їх важко, а іноді й неможливо цілеспрямовано спостерігати й досліджувати, особливо в лабораторних умовах, вони становлять в естетиці ще одну сферу пізнання. Залучення до сфери естетичного дослідження психології зумовило виокремлення двох складових предмета естетики - "естетичної морфології" та "естетичної психології". Якщо предметом вивчення "естетичної морфології" є форма, то предмет вивчення "естетичної психології" - це людина, художник або глядач, який цікавить філософа своїми загальнолюдськими рисами й біологічними особливостями і чия поведінка, турботи, емоції, становлять, з погляду Манро, зміст естетичного досвіду. Таким чином, можна стверджувати, що пропозиція щодо поділу естетики на дві сфери, яка призвела до так званої двопредметності, свідчить про розуміння філософом теоретичної й структурної складності предмета естетики, яка вже не сприймалась як наука про красу й потребувала певного реформування.

Один з найперших кроків на цьому шляху Т. Манро вбачає в уточненні й ревізії естетичних понять і термінів. Як послідовний позитивіст, він наслідує теоретичні розробки А. Річардса та Ч. Огдена, які стверджували, що причиною нечіткості є багатозначність понять. Долучаючись до їхньої позиції, Манро пропонує алгоритм "редефініції" терміна, який полягає в наступному: а) дослідити, які різноманітні ідеї, відношення і різновиди відгуку можуть міститися в терміні художньої критики; б) під кожним критичним терміном необхідно навести його найближчі еквіваленти в інших мовах і найголовніші загальні конотації кожного слова; в) зважаючи на те, що визначення в словнику часто є стислими і не містять найновіших значень слова, треба дослідити сучасне його вживання; г) якщо термін не зрозумілий, його значення можна вивести з контексту; д) назвати об'єкти, яких це слово стосується, теорії, які з ним асоціюються, а також інші слова, що вживаються як його синоніми й антоніми. Завдяки такій роботі, на думку вченого, відбувається виокремлення значення неясного і неточного, і до нього добирається інше слово. А в рідкісних випадках, як стверджує Манро, можна навіть вигадати нове слово або символ.

Аналіз проблеми дає змогу виокремити такі її важливі складові: визначення естетики як науки про теоретичне дослідження видів мистецтв та типів поведінки та досвіду, які до них належать; визначення окремого, рівнозначного місця естетики відповідно до філософії; визначення двопредметності естетики і відповідний її розподіл на "естетичну морфологію" та "естетичну психологію"; спроба проаналізувати поняттєво-категоріальний апарат естетики та ін.

У параграфі 1.2 - "Естетика в структурі міжпредметних зв'язків" -простежено тенденції до залучення досягнень інших наук в естетику та її місце в структурі міжпредметних зв'язків. У роботі зазначено, що подібна тенденція була притаманна не лише американській естетичній думці, яка формувалась як на ґрунті власних традицій, так і завдяки європейським впливам. Важливими особливостями американського філософсько-естетичного мислення того часу є, з одного боку, негативне ставлення до філософсько-умоглядного підходу у вирішенні проблем естетики, а з іншого - інтерес до естетичних розвідок у сфері наук, з їхніми спеціальними методами наукового дослідження, розуміння того факту, що естетика, як і будь-яка наука, може реалізувати свій потенціал лише у взаємодії з іншими науковими дисциплінами.

З'ясовано, що Т. Манро визначає окреме, рівноправне місце естетики серед інших дисциплін; робить наголос на більш широкому підході до вивчення естетичного явища, а саме на синтезі інших напрямів дослідження: історії мистецтва, художньої критики, загальної та дитячої психології, практичної мистецької діяльності, педагогіки; намагається довести необхідність практичного застосуванні естетичного знання, зокрема для складання навчальних програм та організації художніх музеїв; надає естетиці освітньої функції, підвищення загального культурного рівня людства. Наводиться розроблений Т. Манро перелік питань, своєрідна технологія взаємодії з мистецьким твором, яку американський естетик вважав за необхідне використовувати під час його аналізу. Слід зазначити, що на початку ХХ ст. метод опитування в естетиці майже не застосовувався і подібний крок слід вважати новаторським у дослідженні естетичного феномена.

Відтворено основні біографічні віхи життя і творчості Т. Манро, що дає можливість ясніше зрозуміти наукові засади, на яких будував свою естетичну концепцію вчений. Брак фахових естетичних розвідок, які висвітлювали б постать Т. Манро, стала причиною того, що в роботі довелося узагальнювати наявні дослідження його життя й творчості, здійснені зарубіжними фахівцями у сфері гуманітарних наук. Це дало змогу ширше розкрити постать цього видатного естетика, а також образ епохи в яку він жив, його оточення і чинники, що вплинули на його науковий та загальнолюдський світогляд. У дослідженні акцентується увага на тому, що свою наукову діяльність Т. Манро присвятив шляхетній меті - навчити людей, особливо дітей, розуміти мистецтво й насолоджуватися ним. Цю місію він покладає саме на естетику і ставить перед нею дуже важливі завдання, які спрямовані на підвищення загального культурного рівня людини, вбачаючи в цьому підґрунтя суспільного прогресу. Відзначається також, що учений разом із Дж. Дьюї, якого Т. Манро вважав своїм учителем, працював у фундації, яка була заснована колекціонером творів сучасного мистецтва Альбертом Барнесом. Метою цієї організації було створити не просто галерею мистецтв, а навчальний заклад, який ставив на меті вивчати художні твори, досліджувати особливості їхнього сприйняття та оцінки. Ця незвичайна на той час ідея відображала бажання А. Барнеса та його колег подбати про практичні механізми, необхідні для розуміння та інтерпретації творів мистецтва.

Другий розділ - "Науковий метод в естетиці" - складається з двох параграфів, у яких здійснено спробу реконструкції проекту застосування наукового методу в естетиці Т. Манро, розглядається проблема конфлікту між традиційними й новаторськими методами дослідження естетичного феномену.

У параграфі 2.1 - "Історико-філософські передумови утвердження наукового методу в естетиці позитивізму" - розглядаються наукові, соціальні та культурні джерела та чинники, що визначили вектор розгортання естетичної позитивістської традиції. Зазначено, що звернення до витоків позитивістської традиції зумовлює досить широке коло досліджень, яке охоплює значний відтинок часу та залучає й історію філософської думки, й історію розвитку науки й суспільства загалом.

У результаті аналізу різних поглядів на визначення сутності та розуміння природи методу наукового пізнання в роботі з'ясовано, що потреба у визначенні процедурної сторони отримання нового знання виникла завдяки усвідомленню вченими того факту, що суто гносеологічний підхід до методу, який правильно розкривав його об'єктивну природу, його можливості відображати особливості й закономірності дійсності, був недостатнім і залишав поза увагою механізми та засоби такого відображення. З цією метою розробляється метод наукового дослідження як певна операційна структура, тобто сукупність правил, операцій, процедур, спрямованих на об'єкт пізнання. Обмеженість суто гносеологічних уявлень про метод стала сприйматися багатьма вченими, позитивістами зокрема, як слабка сторона філософської спекулятивної думки. Тому представники позитивістської філософії намагалися побудувати науку про суспільні явища ( в тому числі філософію й естетику) за моделлю природничих наук. Намагання зрозуміти й розкрити зміст методу як специфічної процедури наукового дослідження походить саме від представників природознавства, а не філософії.

У параграфі відзначається, що саме доба Нового часу завдяки успіхам емпіричних наук, які грунтувалися на результатах спостережень та експериментів, виступила своєрідною базою для позитивістського напряму. Емпірична спрямованість філософії Ф. Бекона, що означає не тільки панування людини над природою за допомогою науки, а й першорядну роль природничих методів в процесі людського пізнання; вчення Т. Гоббса про походження й роль мови в мисленні, проблема істини й метода, а також запропоновані ним методи пізнання; розробка Декартом нового методу пізнання, який він уявляв як сукупність точних правил, дотримання яких гарантує істинність, стали основним підґрунтям, на базі якого зросли й розвинулись уявлення про метод у філософії позитивізму.

Показано, що Т. Манро розглядає натуралістичну естетику як таку, що має базуватися на емпіризмі та науковому раціоналізмі, а сутність натуралістичного методу вбачає в поєднанні методів природничих наук, психології, антропології, соціології.

У роботі зазначається, що американський естетик виокремлює три основних передумови становлення "наукової естетики": по-перше, наявність наукової й культурної спадщини, яка дає можливість порівнювати, узагальнювати, і, якщо необхідно й можливо, впроваджувати певні наукові методи; по-друге, розвиток та взаємодію соціальних наук; по-третє, розвиток психології, яка, на його думку, дає "натуралістичний опис" людської природи, її фізіології, природжених механізмів, навичок, процесів навчання, природи емоцій та мотивації, які мають безпосереднє відношення до мистецтва.

У параграфі 2.2 - "Проект Т. Манро щодо застосування наукового методу в естетиці" - розкривається спроба Т. Манро дослідити можливість застосування наукових методів у естетиці та реконструйовано запропоновану ним модель дослідження естетичного феномену та формулу художнього.

Показано, що для творчості Т. Манро характерні некласичні форми естетичної свідомості, але в поєднанні з базовими принципами класичної естетики. Т. Манро не протистояв універсальним мистецьким і культурним цінностям, які не втрачають своєї актуальності протягом багатьох культурно-історичних періодів. Його намагання надати естетиці більшої "науковості", застосування і розробка формули художнього пояснюється особливістю американського гуманітарного мислення того часу, яке характеризується прагненням побудувати естетику як науку за ідеалами позитивізму. Пошуки естетиками-позитивістами пояснення сутності естетичного призвели до зсунення естетичного факту у сферу психіки суб'єкта. Але цю сутність, на думку Т. Манро, треба було шукати не в елементарних (на рівні чуттів), а в більш складних формах психіки. Тому, як вважає Манро, досліджуючи та спостерігаючи естетичний феномен, треба вивчати не тільки його безпосередньо, а й психологічний, емоційний відгук реципієнта на нього. Звідси і походить його формула художнього OSC > R (естетична реакція R є результатом взаємодії трьох факторів: об'єкта сприйняття О, суб'єкта сприйняття S, а також навколишнього середовища С ). В дисертації зазначено, що на шляху до цілісного (за Манро "органічного") сприйняття художньої форми індивід має пройти п'ять окремих етапів за безпосереднього багаторазового контакту з мистецьким твором. Згідно з теорією Т. Манро, класифікація художніх форм має такий вигляд: за матеріалом мистецтва - фізичний матеріал, з якого зроблено річ (метал, камінь); інструменти й знаряддя (пензлики, різці); ступінь обробки матеріалу (сирий, напівоброблений, повністю оброблений); фізичні феномени, які використовуються як стимули чуттєвого сприйняття (звукові хвилі в музиці, світові хвилі); а також фактура матеріалу, тембр звуку і таке інше; за технікою створення творів мистецтва: малювання, гравірування, живопис, танець, спів, різьблення, плетіння тощо; за характером готового продукту (підхід до мистецтва з погляду споживача, а не митця). У цьому розділі чотири типи композицій, які Манро називає анатомією мистецтва: а) утилітарний тип, що підпорядковується певній практичній меті; б) зображувальний тип; в) пояснювальний тип (герби, символи); г) тематичний тип (ритм, повторення, варіація, які інтегрують частини в ціле).

У роботі з'ясовано, що в пошуку об'єктивного дослідження естетичного феномена Манро визначає художню критику найближчим шляхом до об'єктивності мислення, пояснюючи свою позицію тим, що вона є результатом безпосередньої взаємодії реципієнта і твору мистецтва, тому її методи і терміни є ближчими до практики, ніж метафізичний підхід, який, на думку вченого, спирається тільки на абстрактні ідеї.

Естетичні погляди Т. Манро щодо застосування наукових методів дослідження в естетиці характеризуються: 1) зверненням до класичних форм естетичного досвіду, переосмисленням традиційних знань; 2) пошуком шляхів створення нового підґрунтя для побудови "наукової естетики", яка, на його думку, має базуватися не тільки на проведенні експериментів та лабораторних методах дослідження, а також на синтезі методів гуманітарних наук шляхом застосування всебічного спостереження за естетичним явищем; 3) наголосом на використанні емпіричних (спостереження, вимірювання, експеримент тощо), а також загальнонаукових методів (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, гіпотетико-дедуктивний та ін.); 4) чіткою позицією щодо помірного використання методів дослідження естетичного феномена в лабораторних умовах.

Третій розділ - "Естетичне сприйняття й художня творчість як предмет дослідження "естетичної психології" Т. Манро" - складається з двох параграфів, у яких досліджуються погляди Т. Манро на місце і роль процесів естетичного сприйняття й художньої творчості в "науковій естетиці", а також особливості оцінювання мистецьких творів.

У параграфі 3.1 - "Особливості процесів естетичного сприйняття й художньої творчості в системі естетичних поглядів Т. Манро" - розглядається питання, яке на початку ХХ ст. було предметом палких дискусій, - співвідношення процесів художньої творчості та сприйняття мистецтва на прикладі теоретичних поглядів представників гештальтпсихології, з одного боку, та теорії Т. Манро - з іншого. В результаті реконструкції поглядів Манро на означену проблему з'ясовано, що, згідно з його концепцією тотожність процесів сприйняття й творчості є неможливою і вони не мають точок дотику. Процес сприйняття художнього твору, на думку Манро, і здатність до сприйняття деякою мірою збігаються з процесом творення, але вони не тотожні, і немає підстав вважати, що перший обов'язково має бути лише "недосконалим повторенням" другого.

У дослідженні встановлено, що естетичні погляди Т. Манро характеризуються наступним: 1) художнє сприйняття, за Т. Манро, носить переважно аналітичний характер і розвивається в процесі пізнавальної діяльності людини; 2) активною позицією ученого щодо сполучання процесів сприйняття й творчості, спростування їхньої тотожності; 3) намаганням дослідити процес індивідуального естетичного розвитку людини у різні вікові періоди з метою побудувати "зріз нормального естетичного розвитку", який він вважав необхідною умовою вивчення мистецтва взагалі й процесів сприйняття й творчості зокрема; 4) визначенням художнього й естетичного ставлення в процесі сприйняття мистецтва; 5) досить різким відокремленням процесу продукування від процесу безпосереднього сприйняття мистецтва й визнання за ним радше механічного характеру, ніж творчого; 6) визнанням творчого характеру мистецької діяльності лише за умови наявності реальної новизни в техніці виконання, а також лише з позиції історичної цінності.

У параграфі 3.2 - "Томас Манро про проблему оцінювання художніх творів" - розглядається позиція Т. Манро, який вважається автором "ненормативної" естетики, стосовно оцінювання мистецьких творів. У роботі зазначається, що його естетична теорія не претендує на оцінку певних явищ, не наполягає на істинності чи хибності тих чи інших напрямів у мистецтві. В той же час, розуміючи неможливість уникнути оцінних суджень, Т. Манро пропонує дотримуватися принципів помірного релятивізму, який він вважає середньою позицією між абсолютизмом та індивідуалістичною анархією.

Спираючись на аналіз творчої спадщини Т. Манро, а також дослідження в інших сферах гуманітарних наук, була здійснена спроба відтворити й проаналізувати деякі причини виникнення хибних оцінок і чинників, які впливають на них. Звертається увага на запропонований Т. Манро "аналіз естетичної ситуації", який полягає в обов'язковому поєднанні трьох компонентів: аналіз форми, індивідуальний (внутрішній, емоційний) аналіз реципієнтом причин певної реакції на мистецький твір, врахування й аналіз інваріантів колективної думки. Це свідчить по те, що Манро визнає складну природу естетичного судження, яке завжди має емоційно-інтелектуальний характер, і тільки з метою аналізу він розглядає процес оцінювання як такий, що складається з двох рівнів - рівня чуттєвої оцінки і рівня інтелектуальної оцінки.

У значній частині праць Т. Манро висвітлює проблеми дослідження дитячої творчості, що й стало предметом аналізу в цьому параграфі. З'ясовано, що в оцінюванні дитячої творчості Манро пропонує звертати увагу на таке: 1) уникати загальних стандартів оцінювання, замість цього доцільним є сприяння розвитку дитини, особливо її естетичних та художніх здібностей. Вирішальну роль у цьому процесі учений вбачає в законах біології та психології, не заперечуючи при цьому впливу соціального фактору; 2) не судити про художню цінність на підставі ступеню реалізму у творі мистецтва; 3) не застосовувати рівень зрілості та розвитку як еквівалент досконалості; 4) не вважати певні універсальні стандарти оцінювання придатними і для мистецтва дорослих, і для мистецтва дітей; 5) конкретизувати дослідження того, які чинники впливають на ту чи іншу оцінку художнього твору для виявлення його об'єктивної цінності. До таких чинників, на його думку, належать: умови, за яких об'єкт постає перед реципієнтом, самого реципієнта - його вік, стать, здібності, освіта, звички і настрій, а також заняття мистецтвом.

На основі проведеного дослідження сформульовано висновки.



ВИСНОВКИ

Дослідження творчого шляху Т. Манро дало змогу здійснити комплексну реконструкцію його концепції "наукової естетики", сформулювати основні положення, які висвітлюють проблематику і загальну структуру роботи, окреслюють перспективи подальшої розробки даної теми.

Опрацювання й осмислення джерел, що стосуються життя та творчості письменника показало, що значний вплив на життєві та творчі пріоритети естетика справила співпраця з Дж. Дьюї та його прагматична концепція. З'ясовано, що естетичні погляди Т. Манро, які трансформувалися у "натуралістичну" естетику, сформувались на основі дослідження та переосмислення як принципів класичної естетики й філософії, так і на підгрунті посткласичної та некласичної естетичної свідомості - позитивізму О.Конта, біоеволюційної та психологічної концепції Г. Спенсера, прагматизму Дж. Дьюї, "науки про мистецтво" М. Дессуара, "емотивно-евокативної" природи мови А. Річардса та Ч. Огдена. Це є свідченням того, що доробок Т. Манро споріднений з широким культурним надбанням людства, і синтез різноманітних теорій сприяє широкому погляду на факти, теоретичному й практичному дослідженню всіх видів мистецтва, художнього досвіду й поведінки людей.

Продемонстровано, що в центрі естетичних поглядів Манро стоїть проблема застосування наукового методу дослідження естетичного феномена, що, на його думку, можливо лише завдяки поєднанню методів наукового дослідження інших наук і призводить до розподілу естетичної науки на дві складові - "естетичну морфологію" та "естетичну психологію". Творча спадщина ученого та його практична діяльність свідчать про наукове кредо Манро - не відривати естетику й мистецтво від реальної дійсності й "стерти межу" між ними, що заслуговує на високу оцінку сучасних українських науковців. Крім того, зближення естетики з психологією, продовження розробки та інтерпретації ідей А. Річардса, Ч. Огдена та Г. Спенсера, наголос на ролі й значенні емоційного рівня стимулювали до перевірки психологією естетичних принципів у подальшій естетичній практиці. Позитивно оцінено визначення Томасом Манро окремого, рівноправного місця естетики серед інших дисциплін; спроба довести необхідність практичного застосування естетичного знання; надання естетиці освітньої функції, мета якої - підвищення загального культурного рівня людства; а також саму спробу ученого звернутися до проблеми реформування категоріального апарату естетики, надання окресленості та визначеності окремим поняттям, хоча, безумовно, ідея так званого "перевизначення" категоріального апарату естетики та спроба надати естетиці статусу "ненормативної науки", щонайбільш позбавленої оцінних суджень є досить спірною, тому що, спростовуючи традиційний поняттєво-категоріальний апарат, що складався століттями, Манро не пропонує будь-якої заміни, а лише обмежує його поняттями "факт", "форма", "досвід".

Проаналізовано основні положення естетичної концепції Томаса Манро, розкрито зміст опрацьованих понять: "двопредметність", "естетична морфологія", "естетична психологія", "редефініція терміну", "досвід", "форма", "естетичне сприйняття", "художня творчість", "факт", "експериментальна естетика", "конфігурація", "оцінка", "формула художнього" та ін.

Визначено роль і місце творчої спадщини письменника в американській та європейській духовній культурі та естетичній свідомості ХХ ст. Встановлено, що науковий доробок Т. Манро має значний вплив на формування загального культуротворчого процесу не тільки за кордоном, а й в Україні та сприяє розгляду естетичної, культурологічної, історико-естетичної проблематики в новому ракурсі крізь призму актуальних завдань сучасної гуманітаристики та соціокультурного буття.

Особливо евристичним і перспективним є подальше дослідження наукової спадщини Манро, що стосується проблем освітньої функції естетики, дитячої творчості, первісного мистецтва, організації роботи художніх музеїв, освітніх програм з естетики й мистецтвознавства.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Шелякіна А. В. Естетика в системі міжпредметних зв'язків: концепція "наукової естетики" Томаса Манро // Схід. -- 2008. -- № 5 (89). -- С. 116--120.

2. Шелякіна А. В. Науковий метод в естетиці: можливість застосування // Гуманітарний часопис : зб. наук. пр. -- 2007. -- № 2 -- С. 99--107.

3. Шелякіна А. В. Предмет і завдання естетики: школа Томаса Манро // Науковий часопис НПУ ім. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- 2006. -- № 8 (21). -- С. 165--172.

4. Шелякіна А. В. Проблема художнього сприймання у сучасній американській естетичній та педагогічній думці // Гуманітарний часопис: зб. наук. пр. -- 2006. -- № 2 -- С. 31--40.

5. Шелякіна А. В. Томас Манро: естетико-педагогічні засади дитячої творчості //

Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. -- 2005. -- Вип. 16. -- С. 84--90.

6. Шелякіна А. В. Місце естетики у системі міжпредметних звязків: естетика й художня діяльність // Простір і час сучасної науки : матеріали четвертої Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 24--26 квіт. 2008 р. / Ін-т наук. прогнозування, Крим. ін-т економіки та госп. права. -- К., 2008. -- С. 81--84.

7. Шелякіна А. В. Концепції естетичного сприйняття та художньої творчості: провідні вчення американської естетики ХХ століття // Сучасний соціокультурний простір 2007 : матеріали четвертої Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 20--22 верес. 2007 р. / Ін-т наук. прогнозування, Крим. ін-т економіки та госп. права. -- К., 2007. -- С. 94--96.

8. Шелякіна А. В. Т. Манро про застосування методів точних наук в естетиці // Науково-практична конференція "На шляху до синтезу філософії, релігії і науки", 16-17 березня 2007 року : тези доп. / Ін-т гуманіст. та соц. наук НУ "Львів. політехніка", каф. філософії НУ "Львів. політехніка" [та ін.]. -- Львів, 2007. -- С. 94--96.

9. Шелякіна А. В. Томас Манро про роль естетичного виховання у формуванні ціннісних орієнтацій особистості // Всеукраїнська наукова конференція "Формування національних і загальнолюдських цінностей в українському суспільстві" (Харків, жовтень 2006) : зб. ст. / за заг. ред. О. С. Черемської. -- Х., 2006. -- С. 283--287.

10. Шелякіна А. В. Томас Манро про місце естетичних категорій в натуралістичній естетиці // Міжнародна наукова конференція "Філософія етнокультури та морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення" (9--10 червня, 2006 року) : зб. наук. ст. / за ред. В. А. Личковаха. -- Чернігів, 2006. -- С. 125--127.



АНОТАЦІЯ

Шелякіна А.В. Засадничі принципи "наукової естетики" Томаса Манро. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2008.

Дисертація присвячена комплексній реконструкції й осмисленню концепції "наукової естетики" Т. Манро.

З'ясовано, що естетичні погляди Т. Манро сформувались на основі дослідження та переосмислення принципів класичної естетики, а також на підгрунті некласичної естетичної свідомості, що знайшло відображення у проекті застосування наукових методів дослідження естетичного феномена, в ідеї двопредметності естетики, зближенні естетики з психологією, в спробі уточнити й окреслити її поняттєво-категоріальний апарат та твердій позиції щодо необхідності залучення наукових методів інших дисциплін. Виявлено значний вплив на творчість Т. Манро філософсько-естетичних поглядів О.Конта, Г. Спенсера, Дж. Дьюї, М. Дессуара, А. Річардса та Ч. Огдена.

Опрацювання й осмислення наукового доробку Т. Манро, а також інших джерел, що стосуються життя та творчості американського естетика, показало, що основні положення концепції "наукової естетики" Томаса Манро визначаються через поняття "двопредметність", "естетична морфологія", "естетична психологія", "редефініція терміна", "досвід", "форма", "естетичне сприйняття", "художня творчість", "факт", "експериментальна естетика", "конфігурація", "оцінка", "формула художнього", "естетична ситуація" та ін.

Доведено значний вплив естетичної концепції Т. Манро на формування культуротворчого процесу не лише у західноєвропейських країнах, а також в Україні.

Ключові слова: Томас Манро, естетична концепція, "наукова" естетика, "естетична морфологія", "естетична психологія", "алгоритм редефініції" терміну, формула художнього, конфігурація, форма, досвід.



АННОТАЦИЯ

Шелякина А.В. Основополагающие принципы "научной эстетики" Томаса Манро. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2008.

Диссертация посвящена комплексной реконструкции и осмыслению концепции "научной эстетики" Т. Манро.

Выяснено, что эстетические взгляды Т. Манро сформировались на основе исследования и переосмысления как принципов классической эстетики, так и неклассической эстетической мысли, что нашло свое отражение в проекте использования научных методов изучения эстетического явления, идее двупредметного уровня эстетики, сближении эстетики с психологией, попытке уточнить ее понятийно-категориальный аппарат и жесткой позиции, что касается необходимости привлечения научных методов других дисциплин. Отмечается, что данные вопросы воспринимаются учеными неоднозначно и являются предметом дискуссий в современной гуманитаристике, особенно идея ревизии категориального аппарата, попытка приписать эстетике статус "ненормативной" науки, лишенной оценочных суждений. Положительно оценено присуждение эстетике равнозначного места среди других наук; попытка доказать необходимость практического использования эстетического знания; отведение эстетике общеобразовательной функции. Установлено значительное влияние на творчество Т. Манро философско-эстетических взглядов О. Конта, естетичніий манро двопредметність культуротворчий

Г. Спенсера, Дж. Дьюи, М. Дессуара, А. Ричардса и Ч. Огдена.

Обработка и осмысление научного наследия Т. Манро, а также работ отечественных и зарубежных авторов, посвященных его жизни и творчеству, показали, что основные положения концепции "научной эстетики" Томаса Манро определяются через понятия "двупредметность", "эстетическая морфология", "эстетическая психология", "редефиниция термина", "опыт", "форма", "эстетическое восприятие", "художественное творчество", "факт", "экспериментальная эстетика", "конфигурация", "формула художественного", "эстетическая ситуация" и др.

В диссертации предпринята попытка использования биографического метода, что дало возможность шире раскрыть образ эпохи, в которой жил и творил Томас Манро, окружение и факторы, оказавшие влияние на его научное мировоззрение. Отмечается, что всю свою научную деятельность Т. Манро посвятил благородной цели - научить людей понимать и наслаждаться искусством. Эту роль он отводит именно эстетике и ставит перед ней задачи, направленные на увеличение общего культурного уровня человечества, что, по его убеждению, является необходимым условием общественного прогресса.

Доказано, что эстетическая концепция Т. Манро имеет значительное влияние на формирование культуротворческого процесса не только в странах Европы и Америке, но и в Украине.

Ключевые слова: Томас Манро, эстетическая концепция, "научная" эстетика, "эстетическая морфология", "эстетическая психология", "алгоритм редефиниции" термина, формула художественного, конфигурация, форма, опыт.



SUMMARY

A.V. Shelyakina. Fundamental principles of Thomas Munro's "scientific aesthetics". - Manuscript.

The Dissertation for achieving the Degree of Philosophy Sciences Candidate according to specialization 09.00.08 - Aesthetics. - Volodymir Dal East-Ukrainian National University, Luhansk, 2008.

The dissertation is devoted to complex reconstruction and comprehension of aesthetic conception of Thomas Munro.

The analysis of scientific literature shows that T. Munro's aesthetic views were formed on the basis of investigation and re-comprehension of classical, postclassical and non-classical aesthetics, which resulted in the following projects: use of scientific methods in aesthetic study, the idea of aesthetic morphology and aesthetic psychology as two components of aesthetics as a science, use of psychological knowledge in aesthetic investigation, attempt to revise and modify aesthetic terms, interdisciplinary approach.

The study of T. Munro's scientific heritage and other literature sources devoted to his life and work proves that fundamental principles of his "scientific aesthetics" can be determined through such concepts as "aesthetic morphology", "aesthetic psychology", "redefinition of a term", "experience", "form", "art appreciation", "creative ability", "fact", "experimental aesthetics", "configuration", "evaluation of art", "formula of artistic", "aesthetic situation", etc.

The thesis considers the influence of T. Munro's theory on American and European aesthetic world-view as well as Ukrainian humanitarian knowledge.

Key words: Thomas Munro, aesthetic conception, "scientific" aesthetics, aesthetic morphology, aesthetic psychology, redefinition of a term, formula of artistic, configuration, form, experience.

Размещено на Allbest.ru

...