Семіотичні виміри естетичної реальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 111.852 : 165.21

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СЕМІОТИЧНІ ВИМІРИ ЕСТЕТИЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

полулях юрій юрійович

09.00.08 - естетика

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі філософії культури та культурології.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Воєводін Олексій Петрович, завідувач кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Рябініна Олена Володимірівна, завідувач кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін Університету цивільного захисту України.

кандидат філософських наук, доцент Вячеславова Олена Анатоліївна, завідувач кафедри філософії та соціальних наук Луганського державного медичного університету

Захист відбудеться 24 вересня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.05 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а.

Автореферат розісланий 21 серпня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Д. Ісаєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Безліч напрямів самоствердження та рефлексії сучасної української естетики вимагають критичного осмислення існуючих форм і парадигм естетичної думки. Одним з вкрай важливих, але ще мало досліджених в українській філософсько-естетичній думці напрямів є семіотична парадигма в естетиці. Семіотична традиція з початку свого виникнення супроводжувалася застосуванням семантичних методів дослідження та моделей знакового аналізу в естетиці й мистецтвознавстві. Проблема знаку і його модифікацій в естетичній сфері набула актуальності в зв'язку з усвідомленням інтерпретативного характеру культури та систем культурного виробництва. У той же час, естетичні процеси є недостатньо дослідженими з точки зору їх естетичної організації як знакових структур поза межами образно-художньої гносеологічної інтерпретації. Семіотичний підхід в естетиці не піддавався ґрунтовному критичному аналізу, що сприяло створенню метафізичних схем знакового впливу на соціум й некритичному використанню надбань семіотичної думки.

На основі тези про умовність знаку та фундаментальну інформаційну відмінність естетичної комунікації від буденної, художня практика виробила художні твори, які своєю знаковою стороною сприяли наростанню індивідуалізму в сфері інтерпретативних оцінок й певному роз'єднанню суспільства на основі розподілу культурного капіталу по соціальним прошаркам, а не соціальній гармонізації. Заперечення соціально-культурної сутності знаків, у тому числі і тих, що використовуються в естетичній та художній практиці, створює кризисні ситуації відношення суспільства та мистецтва, суспільства та художників, суспільства та естетичної сфери взагалі. Неоднорідність естетичного некритично зводиться до різних психофізіологічних умов сприйняття естетичних предметів та до неоднорідності психічної сфери індивідів, яка постає ідеальним (духовним) смисловим шаром естетичного. Згідно із цим, акт розшифровки кодів естетичних об'єктів вважається в сучасній естетичній практиці спонтанним, а суб'єктивні оцінки при оцінці творів постають як позитивний чинник, що породжений самодостатньою структурою творчих процесів, які апріорі уявляються як позаісторичні та позасоціальні. Артефакти, які представляють як естетичні об'єкти в сучасній культурі, створюються зазвичай для самовираження, епатажу, шокування, експерименту, ігрової розваги, еклектичного комбінування виразних та образних елементів.

На тлі вивчення різних сторін естетичних феноменів (ціннісної та культурної специфіки мистецтва, психології художника, особливостей естетичного сприйняття та переживання, соціальної судьби мистецтва, ролі та функцій естетичного в соціумі тощо) треба констатувати відсутність загальнотеоретичних праць по семіотиці естетичних процесів. У той час, як у культурології та антропології семіотичний принцип дослідження визнається найбільш фундаментальним для характеристики та аналітики людського життєсвіту, а семіотичні системи активно досліджуються у всіх сферах людської діяльності, осмисленню принципів функціонування знакових систем у рамках розширеної естетичної сфери в сучасній українській естетиці не приділяється адекватної уваги. Виявлення основних категорій естетичного семіозису та формулювання їх концептуального змісту представляє не тільки іманентну проблему теоретичної естетики та філософії, але й практичну проблему аналітики та критики сучасних естетичних процесів, трансформація яких придбала яскраву знаково-інформаційну виразність в інфосфері інформаційного соціуму, що поширюється в сучасному українському суспільстві.

Ступінь наукової розробки проблеми. Інтерес до зв'язку естетичного та семіотичного супроводжував історію філософії від античних раціональних теорій до новочасових сенсуалістичних концепцій. Але концептуалізація семіотичного дослідження та розбудова системної теорії семіотики з використанням її в естетичній проблематиці в першу чергу була проведена Ч. Пірсом та Ч. Морісом. Моделі знаку були представлені так само в роботах Г. Фреге, К. Огдена та І. Річардса, Ф. Сосюра. Саме модель Соссюра (знак як єдність означника та означуваного) зробила фундаментальний вплив на європейську семіотику. Вона використовувалася і в дослідженнях мистецтва, і в дослідженнях соціуму, і в дослідженнях культури тощо. У працях дослідників розглядаються різні семіотичні особливості репрезентації в мистецтві: проблема засобів вираження семантики образів в візуальних знаках живопису (Н. Гудмен, Ю. Даміш, В. Коваль, Б. Кокюл, А. Лєруа-Гуран, К. Пейруте, С. Раппопорт, Ф. Тюрлєман, Б. Успенський, Ж.-М. Флош, П. Франкастель, Т. Цивьян, О. Частник, М. Шапіро, Ю. Шатін); проблема практичних, топологічних та естетичних смислових функцій та їх синтезу в знаках в архітектурі (Р. Демчук, У. Еко, Є. Котляр, М. Розенфельд); проблема кадру як знаку та естетики кінотексту в кіно (Ж. Дельоз, Ф. Жост, Вяч. Іванов, М. Колен, К. Мєтц, Ю. Цивьян); особливості знакового хронотопа в театрі (О. Левченко, Я. Мукаржовський, В. Топоров); проблема синтагматичності та парадигматичності, символічності та інтертекстуальності семіотичних утворень в літературі (Р. Барт, К. Бремон, А.-Ж. Греймас, Ж. Дерида, Ж. Женетт, Ж.-П. Жюсто, К. Зильбербер, Ю. Крістева, Г. Косіков, О. Лосєв, Ю. Лотман, Л. Прієто, Ц. Тодоров, Р. Якобсон); специфіка семантичних структур в інтонаційно-емоціональних знаках в музиці (М. Арановський, М. Бонфельд, А. Гуріна, Л. Зайцева, О. Козаренко К. Леві-Строс, В. Медушевський, Н. Назаренко, Ж.-Ж. Натьєз, Н. Рюве, О. Рябініна, С. Шип, Г.-П. Шпрінгер).

Слід вказати, що класичне розуміння функції знаків у вітчизняній естетиці є продовженням гносеологічної традиції розрізнення мистецтва як образного й науки як понятійно-дискурсивного пізнання дійсності (О. Андрєєв, В. Арсланов, Н. Арутюнова, Ю. Борєв, В. Бичков, А. Гулига, Л. Закс, А. Зісь, М. Каган, О. Казін, Н. Лєйзєров, Б. Мейлах, М. Мечковська, М. Храпченко, Є. Яковлєв тощо). Знак у даній традиції естетики розуміється як знаконосій - заступник речі, події, процесу, мислення та цілком зависить від образної структури художнього твору, але при цьому поняття «знак» та «образ» розуміються як контрарні. У згаданому сенсі знаки як носії визначеного значення апріорі відносяться до сфери раціонального, яке не може відноситися до суті естетичного, одиницею якого уявляють художній образ, котрий розуміється як многозначна метафора. Таким чином, в даній парадигмі чуттєві процеси як естетичні процеси не розглядаються як знаково опосередковані, а семіотичні закономірності естетичного виступають певним чином вторинними та несуттєвими. У цьому разі треба вказати на обмеженість розрізнення знаку та художнього образу, бо художній образ не є специфічним засобом виразу почуттєво-емоціональної сфери естетичного, а є способом інтуїтивно-логічного узагальнення, отже, теж є семіотичним засобом сигніфікації дійсності. естетичний художній твір семіотичний

Саме тому проблема визначення естетичних структур як семіотичних конструктів виявляє більший евристичний потенціал у рамках традиції розуміння знака як знакової ситуації (семіозису). Семіотика, в якій не мова, а саме семіозис як семіотична діяльність та семіотичне мислення кладеться в основу дослідження естетичної сфери, розроблялася в роботах Ч. Моріса та Я. Мукаржовського. На основі виділення Ч. Пірсом у знаку відношень об'єкта, репрезентамена та інтерпретанта Ч. Моріс намагається виділити особливий естетичний знак, пропонуючи розрізняти естетичну семантику, естетичну синтактику та естетичну прагматику. Я. Мукаржовський вказує, що естетична функція діяльності є знаковою, а естетичний знак в своїй структурі визначається естетичною нормою та естетичною цінністю. Особливість естетичного тут розглядається як семіотична особливість. Воєводін О.П. так само підкреслює знаковий характер емоційно-естетичних процесів. А. П'ятигорський виділяє неоднорідність знакових ситуацій, які залежать як від об'єкту знаку, так і від спостерігача знаку. Основні положення цих дослідників і кладуться нами в підставу аналізу семіотичних принципів естетичних систем. Додатковими принципами, на які ми спираємося, є принципи теорії інформації. В загальному розумінні естетичного та різноманітних рівнів загальноестетичної проблематики використовувалися праці М. Бровка, В. Ісаєва, Л. Левчук, В. Личковаха, Л. Мізіної, В. Панченко, О. Рябініної, В. Суханцевої, С. Уланової, А. Федя, І. Федя.

Таким чином, перед нами є певна дослідницька проблема: деконструювати традиційне значення поняття «естетичний знак» та розробити й сформулювати новий зміст у контексті аналізу естетичного семіозису, що потребує виведення поняття «естетичний знак» за межі інтерпретативного горизонту художніх творів як чистих естетичних предметів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної науково-дослідної програми «Людина та суспільство: антропологічні виміри культури» кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета та завдання дослідження.

Метою дослідження є розуміння особливостей знакового функціонування естетичних процесів та системної організації естетичного семіозису.

Виходячи з поставленої мети, в роботі визначено наступні завдання:

- здійснити історико-філософську реконструкцію існуючих теоретичних усвідомлень змісту поняття «естетичний знак» як основної смислової одиниці семіотичної проблематики в аксіологічному просторі філософсько-естетичних досліджень;

- дослідити теоретичні можливості існуючого концепту «естетичний знак як художній конструкт» й проаналізувати обмеженість класичної інтерпретації поняття «естетичний знак»;

- розглянути основні теоретичні концептуалізації художнього твору як знаку та як тексту для виявлення особливостей семіотичної організації художнього твору;

- охарактеризувати семантичні, синтактичні й прагматичні ознаки естетичного знаку в контексті естетичного семіозису для обгрунтування семіотичної функції естетичних процесів;

- виявити концептуальне визначення естетичної інформації, на цій основі проаналізувати її вплив на формування естетичних знакових ситуацій;

- отримати обґрунтовані знання щодо специфіки естетичного знаку для розробки морфологічної моделі естетичного семіозису як типології форм естетичного знаку.

Об'єктом дослідження є функціонування знакових процесів в естетичній сфері.

Предметом дослідження є специфіка та сутність естетичного семіозису.

Теоретико-методологічні основи дослідження.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на загальних принципах філософської та наукової методології. Складність та багатоплановість предмета дослідження потребувала використання сучасних концепцій провідних вітчизняних та зарубіжних вчених. Конкретними методами, якими аналізувалася проблематика дослідження, є:

- метод реконцептуалізації (виявлення структурно-концептуальних положень існуючих семіотичних теорій естетичного феномену, з'ясування переваг та обмежень їх конструктивних концептів);

- метод деконструкції (виявлення протиріч існуючих концептів естетичних знакових ситуацій та конструктивне переформулювання їх у позитивну епістемну даність естетичного знаку);

- метод конкретизації (аналіз фазових модифікацій у реалізації естетичного семіозису як сходження від абстрактного до конкретного);

- метод наукового моделювання (теоретична дескрипція структурно-функціонального устрою естетичного семіозису як типів естетичного знаку).

Наукова новизна дослідження пов'язана з наступними його аспектами:

· вперше в український естетиці естетичні процеси послідовно та систематично розглядаються з точки зору естетичного семіозису, який, на відміну від сформованого лінгвоцентричного підходу з його моделями мовленнєвих знаків як первинних засобів сигніфікації, розуміється як особливий семіотичний конструкт, сутністю якого є закріплення у різних знакових формах атенціональності ціннісного досвіду;

· естетичний семіозис є діалектичним взаємовідношенням естетичної інформації, естетичного коду та естетичного інтерпретанта, які у своїй динаміці утворюють прото-естетичний семіозис (знакове закріплення біфункціонального використання естетичного), авто-естетичний семіозис (знаковий вираз самодостатньої цінності естетичного), мета-естетичний семіозис (знакове моделювання смислової змістовності естетичного) та транс-естетичний семіозис (знакове використання естетичного у симуляції позасвідомого) з конкретними серіями естетичних знаків у цих семіозисах;

· категорія естетичного знаку тлумачиться в контексті становлення естетичного семіозису в соціокультурній динаміці. Естетичний знак постає як реалізація форм ціннісного відношення у просторі інформаційних надмірних структур, що конкретизує естетичну інформацію (міру атенціональної значимості) у вимірах естетичного інтерпретанта (форми закріплення естетичних емоцій) та естетичного коду (складності серії матеріальних значєннєвих елементів);

· концептуальна різниця між співвідношенням художнього та естетичного семіозисів полягає в семіотичних особливостях їх організації. Художній семіозис дається у його текстуально-наративній формі моделювання чуттєво-емоційного відношення до світу. Взятий як момент естетичного досвіду, художній семіозис постає як структура мета-естетичного семіозису, який є одним з видів реалізації естетичного семіозису. Загальна модель естетичного знаку конкретизується у художньому семіозисі у виді тропів (метафора, метонімія, алегорія тощо) й художньої образності (реалістичний образ, художній символ, схематичне уособлення, тип тощо);

· на основі впровадження семіотичної теорії в естетичний контекст переосмислюються та вводяться в концептуальне поле сучасної естетики поняття «естетичний семіозис», «естетична семантика», «естетична синтактика», «естетична прагматика», «естетичний знак», «естетична інформація», «естетичний код», «естетичний інтерпретант».

Теоретичне й практичне значення дослідження.

Поняття естетичного знаку та естетичного семіозису мають універсальну значущість для сучасної естетичної теорії. Результати дослідження значно расширюють можливості естетичного знання в подальшому теоретичному усвідомленні феномену естетичного в естетиці, мистецтвознавстві, філософії, культурології тощо. Отримані в дисертації теоретичні та концептуальні результати можуть знайти саме широке застосування. По-перше, вони можуть сприяти вдосконаленню засобів теоретичного вивчення, аналізу та регуляції естетичної сфери. По-друге, уточнені знання про естетичний семіозис підкреслюють невід'ємну соціокультурну роль естетичних знакових систем та дають нові підстави для дослідження динаміки змін, що відбуваються в естетичній сфері. По-третє, результати дослідження позволяють уточнити категоріальні та концептуальні положення теоретично-методологічної парадигми естетичної теорії з урахуванням досягнень семіологічної концепції. В-четвертих, окремі висновки дисертації можна використовувати при оцінці та критиці сучасної художньої практики й при розробці програм регуляції, оптимізації та гармонізації естетичного життя українського суспільства. В-п'ятих, теоретичні уявлення про естетичний знак та естетичний семіозис заслуговують на широке впровадження в навчальну практику підготовки професійних естетиків та мистецтвознавців. В-шостих, матеріали дисертації можуть знайти застосування під час викладання відповідних курсів естетики, семіотики, філософії та культурології.

Апробація положень дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, аспірантських семінарах кафедри, засіданнях Монтенівського філософського товариства (м. Луганськ), а також доповідалися на конференціях: Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2006» (Київ, 2006); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2007» (Київ, 2007), Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2008» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції «V Харківські студентські філософські читання» (Харків, 2008), Міжнародній науковій конференції «Ломоносов-2008» (Москва, 2008), Міжнародній науковій конференції «ОМЭК III» (Москва, 2008), Міжнародній науковій конференції «Людина. Світ. Суспільство» (Київ, 2009).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження викладено у 12 наукових працях, серед яких 5 публікацій у фахових виданнях та 7 публікацій у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій - 4,21 д.а. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 208 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 189 сторінках. Список використаних джерел містить 235 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, з'ясовано ступінь наукового опрацювання проблеми, окреслено теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, визначене теоретичне та практичне значення результатів проведеного дослідження, представлено відомості про апробацію положень дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічний досвід філософсько-естетичного аналізу естетичного знаку» проаналізовано концептуальні засади аналітики та репрезентації теоретичного використання поняття «естетичний знак».

У підрозділі 1.1 «Аксіологічний горизонт філософсько-естетичного аналізу поняття «естетичний знак» розкрито головні концептуальні формулювання поняття естетичного знаку в контексті семіотичного розуміння естетичних процесів.

В роботі використовується визначення знаку Ч.С. Пірса. Згідно з Пірсом, знак має три типи функціональних відношень: 1) знак по відношенню до себе (знак як такий, репрезентамен); 2) знак по відношенню до об'єкта (знак у відношенні до реальності); 3) знак по відношенню до інтерпретанта (знак як знак знаку, «підстава нескінченного семіозису»). Виходячи з цього визначення, аналізуються основні теоретичні форми розгляду проблеми естетичного знаку. З підходів, що визначають концептуальне уявлення про естетичний знак, можливо виділити наступні: а) естетичний знак як спосіб сигніфікації означуваного об'єкту, результатом якого є іконічний знак із ціннісним десигнатом (Ч. Моріс, К. Амікс, Є.А. Єліна; К.Б. Прайс, Л. Робертс, Р. Руднер, Ю.В. Шатін); б) естетичний знак як спосіб виразу, презентації та закріплення естетичної цінності в семіотичному плані (У. Еко, Я. Мукаржовський, А.Н. Столович); в) естетичний знак як взаємодія знакової структури та художнього образу (М.Б. Храпченко); г) естетичний знак як різнорівневий феномен, який співвідноситься з різними типами знакової ситуації (А. Нестеров).

Горизонтом інтерпретації філософсько-естетичного аналізу естетичного знаку виступає ціннісна характеристика зрізу естетичного знаку. Пірс та Моріс постулюють, що мистецтво комунікативно транслює цінності, яки перетворюються в естетичні цінності. У. Еко та Я. Мукаржовський вказують, що естетичний знак у першу чергу пов'язаний з моментом оформлення та презентації естетичних цінностей; А. Столович підкреслює, що саме знакова конструкція є виразом естетичної цінності. М. Храпченко критикує поняття «естетичний знак» саме за його ціннісний характер. Особливу увагу до прагматичного (тобто ціннісного) аспекту естетичного знаку проявляє А. Нестеров. В рамках аналізу теорій естетичного знаку виявлені певні протиріччя та проблеми (різнорідна взаємодія знаку з цінністю та естетичною цінністю; неможливість звести естетичне лише до одного типу знаків; протиріччя між цінністю конкретної індивідуальної полісемантичністі та цінністю загальної абстрактної відкритості; зведення цінності естетичного знаку до цінності творів мистецтва; необгрунтоване протиставлення художнього образу та естетичного знаку; гносеологічна установка у виявлені відношенні знаку та образу, яка не виявляє їх цінністної єдності; метафізичні визначення семантичного боку естетичного знаку, які ірраціоналізують його сутність). Вони дозволяють говорити про необхідність подальшого аналізу концепту естетичного знаку, бо крім ціннісного, у знаковій ситуації можна виділити значимий та значеннєвий рівні. Треба взяти до уваги, що ціннісний рівень естетичного знаку не вичерпує його структурних, морфологічних та функціональних особливостей існування.

У підрозділі 1.2 «Класичний горизонт інтерпретації поняття «естетичний знак» в системі художньої діяльності» проаналізовані теоретичні підходи до визначення поняття «естетичний знак» у його відношенні до знакової будови мистецтва.

Тип естетичного знаку, з яким ми зустрічаємося при рецепції художніх творів, можна назвати художнім знаком. Якщо художній знак є видом естетичного знаку, то він повинен мати загальні з естетичним знаком особливості, але у той же час мати свою специфіку, яка буде підкреслювати його семіотичний статус. Тут можна виділити наступні підходи до визначеної проблеми: а) виявлення особливих знаків мистецтва і розгляд особливостей функціонування знакових структур у мистецтві, та б) аналіз твору мистецтва як знаку і як тексту.

В історичній перспективі філософський аналіз проблеми знаків мистецтва починається з епохи Просвітництва, в рамках якої англійські, французькі та німецькі філософи постулювали проблему знаку як одну з найважливіших проблем філософії. Саме тоді виникло питання про знаки мистецтва як про знаки природні та штучні в мистецтві. Семіотичний аспект дослідження мистецтва оформляється у Баумгартена, що виділив «семіотику» як частину «естетики». Виділення знаків мистецтва в категорію почуттєвої здатності пізнання є великим внеском як в естетику, так і в семіотику. Ідеї Баумгартена (алегоричність та метафоричність знаків мистецтва) продовжують розвивати його послідовники (Р. Майєр, М. Мендельсон). У дослідженнях Лесінга чітко виражений семіотичний підхід до мистецтва. Розрізняючи живопис як відтворення простору та поезію як відтворення часу, він постулював і відмінність у знакових засобах цих мистецтв. В рамках проблеми знаків мистецтва просвітителями ці знаки розумілися в першу чергу як різні способи іносказання - тропи, тобто метафори, синекдохи, катахрези тощо; але особлива роль відводилася алегорії. Знаки мистецтва уявляються як риторичні фігури, які використовуються для передачі значення твору мистецтва. Але вже в Гегеля проблема алегорії та знаковий фактор в естетиці відступає на задній план і центральне місце займає проблема художнього образу. Семіотична проблематика мистецтва як алегоричного та метафоричного більш не займає видного місця в естетиці, її місце займає проблема співвідношення знаку (символу) з алегоріями та метафорами в художньому процесі, але проблема алегорії, метафори тощо не втрачає семіотичної привабливості (В'яч. Іванов, О.Ф. Лосєв, К.А. Свасьян, С.В. Шип). Проблему знаків мистецтва можна розглядати як різні модуси тотожності означника та означуваного знаків мистецтва (алегорія, схематичне уособлення (персоніфікація), художній образ, емблема, метафора, тип, реалістичний образ, натуралістична копія, міф, нарешті, художній символ). Всі ці тотожності постають у вигляді художнього знаку, для якого постулюється, що він має багатозначність та невизначеність референції. Йому може додаватися особливий самоцінний статус, але він не пояснює того, чи є ці знаки спочатку художньо-багатозначними. Головним теоретичним недоліком концепції «художніх знаків» є те, що всі ці семантичні аномалії, тобто неоднозначні способи вживання знаків та відхилення від так званої трансформаційної генеративної граматики, зустрічаються в першу чергу не у творах мистецтва, а в буденній (природній) мові, буденній свідомості.

Питання про естетичні знаки, яке постає як питання про знаки мистецтва, стає проблемою знаків в мистецтві, тобто про те, як знаки, які володіють в першу чергу соціально-культурною валентністю, знаходять статус художніх (або естетичних) знаків (Л.М. Толстой, Р. Барт, С.Х. Раппопорт, А. Зісь, Ю. Лотман). Роботи ціх дослідників доводять, що багатозначність знаки набувають завдяки контексту, отже, намагання вичленувати клас особливих художніх знаків уявляється маловірогідним. Вірогіднішим є припущення, що дискретні, а, точніше, диференційні знаки в художніх творах визначаються більшими семіотичним структурами - надзнаком та текстом. Тут чітко визначає себе проблема осмислення художнього твору як знаку та як тексту, тобто проблема аналізу особливостей устрою художньої знакової ситуації.

У підрозділі 1.3. «Художній твір як знак і як текст» проаналізовано специфічні семіотичні механізми утворення знакових систем художнього виразу.

Твір мистецтва в семіотиці принципово виступає як естетико-художній знак або сукупність таких знаків. У першому випадку художній твір виступає у вигляді потрійного утворення, яке складається з: а) авторської ідейної задумки, що забезпечує цілісність твору (ідея, значення, об'єкт, означуване, образ); б) предметного матеріального виразу цієї задумки в структурі твору (матеріал, репрезентамен, означник); в) плану сприйняття реципієнта, який споживає твір (інтерпретація, оцінка, «естетичний об'єкт»). У другому випадку мова йде про синтагматичні та асоціативні ланцюжки, які породжуються з'єднанням значущих одиниць, або про художній твір як сукупність знаків, як художній текст. Можна стверджувати, що текст є семіотична реалізація сфер культури й соціуму в предметному полі, але у відмінності від знаку, який вдає із себе деяку цілісність (єдність), текст є процесуальним здійсненням культури та соціуму в предметі. Інакше кажучи, знаковий бік виконує роль синхронії, а текстуальний - діахронії, знак - предикація, текст - потік предикацій. Поняття «художній надзнак» та «художній текст» схоплюють один і той же феномен, але з різних боків: а) надзнак вказує на структурно-формальну єдність феномену як гетерогенної цілісності, у творі мистецтва виконуючи роль як цілісності предмета, так і цілісності його сприйняття та інтерпретації, тобто структурно-функторну цілісність; б) текст вказує на процесуально-наративне представлення феномену, його артикуляцію в серійній предикації та інтерпретативній матриці, яка виявляється як синтагматична реалізація неоднорідної репрезентації. Художній знак є семантичною субзнаковою одиницею художнього твору, яка свій естетично-художній зміст отримує від артикуляції цієї одиниці від контекстуальної смислової обрамленості нарацій твору надзнаковою цілісністю твору. Художній твір (художній знак-текст) відрізняє від інших творів (інших знаків-текстів) самоспрямованість нарації художнього твору, розповіді для розповіді, але не в значені мистецтва для мистецтва, а в позитивній даності того, про що розповідається, в тому, чим розповідається, так, щоб твір викликав зацікавленість й переживання. Це - абстрактне, порожнє визначення, конкретизація якого залежить від конкретних випадків художньої події естетичного досвіду.

У другому розділі «Естетичний знак як носій естетичної інформації» розглядається специфічне утворення естетичних знакових ситуацій як семіотичних конструкцій.

У підрозділі 2.1 «Естетичний знак, естетичний семіозис та естетична інформація» проаналізовано умови виникнення естетичної знакової ситуації та виведені необхідні категорії, які описують ці умови.

Знаковість кожного естетичного факту не універсальна предикація, а кожного разу виникаюча та специфічно оформлена структура естетичного функціонування знаку, яка залежить від будови, матеріалу та сутнісних у даній ситуації ознак предмету (події, процесу, акту свідомості). Знак вторгається в досвід та створює естетичну оцінку або породжується на основі цього досвіду. Естетичний знак кожного разу залежить від ситуації свого породження, від виробництва знакових систем естетичного типу, тобто від естетичного семіозису, де породження художніх образів - один із видів цього семіозису. Як і всякий семіозис, естетичний семіозис розкривається в трьох вимірюваннях: семантики, синтактики та прагматики.

Перед естетичною семантикою виникає проблема існування того значення, що утворює естетичний ефект. Естетичний факт, або річ, з естетичною функцією повинні володіти естетичним значенням, але не в смислі лінгвістичного або предметного, а в тому смислі, в якому передує і цим «значенням». Інформація, яка тут з'являється, виступає як естетична інформація, і всі значення, що виникають на її основі (денотати і коннотати) у всіх зрізах знаку вже володіють ознакою естетичності. Перед естетичною синтактикою піднімається питання про те, яким семіотичним чином виникає або конструюється з аскрипторів, які поширені в соціокультурній сфері, естетичний знак. Тут важливий набір правил (принципів), по яких здійснюється предметна трансформація та розподіл естетичної інформації в композиції репрезентації, тобто виникає проблема естетичного коду. Естетичний код визначає розподіл певних елементів як знаків у єдину структуру естетичного знаку. Перед естетичною прагматикою, виникає проблема того, які структури перед-інтерпретації розташовують суб'єкта до модифікативної естетичної оцінки, до різних нюансів у судженні смаку, що привертає до тієї або іншої естетичної інтерпретації різних об'єктів у їх залежності від гетерогенності соціокультурного поля та персонального тезауруса, інакше кажучи, тут перед нами в семіотичному зрізі виявляється проблема естетичних цінностей (естетичних образів) та естетичних предметів.

У підрозділі 2.2 «Концептуальні визначення естетичної інформації» розглянуті теоретичні усвідомлення дефініції естетичної інформації та виявлена необхідна умова розгляду естетичної інформації.

Аналіз основних концепцій естетичної інформації (Моль, Бензе, Еко, Салямон, Філіпьєв, Крюковський) виявляє у концепті естетичній інформації а) рівень стилістичної індивідуалізації, б) рівень надмірної структури матеріальної організації, в) полісемантичне зняття надмірності, г) емоціонально-комунікативний багатозначний зміст, ґ) сигнально-імпульсне структурування, д) знаково-системний зріз трансляцї інформації. Виявлення цих концептуальних планів дозволяє виділити три теоретичні принципи, які застосовуються при концептуалізації даного поняття: 1) естетична інформація це семіотичний (семіологічний) конструкт; 2) естетична інформація являє собою багатозначний феномен; 3) естетична інформація в повному та конкретному вигляді виявляє себе в мистецтві.

Перший принцип виявляється в тому, що естетична інформація в своїй ситуації конкретизації як знакова система визначена соціумом та культурою. Другий та третій принцип указують на теоретичне обмеження поняття «естетична інформація» в рамках поняття «художня інформація», яке витікає з постулатів неоднозначності та самоцінності як естетичної інформації, так і естетичного знаку, що позиціонується в концептах як художній знак. Дані постулати можна звести до принципу автореференціальності, який, проте, не дозволяє виявити специфіку естетичної інформації, оскільки питання про багатозначність естетичного знаку та естетичної інформації носить у першу чергу не естетичний, а культурологічний характер, який пов'язаний з соціологію знання. Як концепт, який міг би визначити специфічне використання поняття естетичної інформації, пропонується використовувати поняття атенціональності, запропоноване для визначення специфіки естетичного досвіду Скороваровою Є.В. Концептуалізація атенціональності з погляду кібернетики та семіотики дозволяє використовувати дане поняття для характеристики естетичної інформації. Атенціональність пов'язана з атракторною системою взаємодії сигналів об'єкта та суб'єкта, з інформацією атрактора, в якій сигнали суб'єкта та об'єкта об'єднані в нову сигнальну якість, яка з вірогідних варіацій одні варіації висуватиме на перший план сприйняття так, що саме ці варіації розподілятимуть увагу, причому не тільки несвідомим, але і свідомим шляхом. Утворення різної естетичної інформації як модальної реалізації атенціональної конфігурації в рамках досвіду та практичної діяльності дозволяє нам розглядати естетичний семіозис у єдності естетичної інформації як міри утворення антенціональної виразності (міри атенціональної значимості), естетичного коду як серій поданя матеріальних конкретних одиниць (надмірних структур організації ефектів значення) та естетичного інтерпретанта як форми оформлення естетичної емоції (судження, цінності, форми). Естетичний знак та естетична інформація є надатенціональними феноменами соціокультурної діяльності.

У підрозділі 2.3 «Типологія форм естетичного семіозису» сконструйована теоретична модель знакового розгортання естетичного семіозису від речі до особливих знаково-естетичних утворень.

В естетичному знаці фіксується рухома та мінлива ситуацію, яка будується на певних рухах семіозису як розгортання естетичного семіозису від речі (події, акту, процесу, мислення, діяльності) в її безпосередній даності чуттєвого виразу до осмислення речі в понятійному мисленні. Завдяки імманентному аналізу можливо виділити такі фази естетичного семіозису у вигляді знакової ситуації, як: а) прото-естетичний семіозис (конкретне естетичне ще не виділяється у окреме виразне поле, воно невіддільне від синкретичного використання та споглядання навколишнього світу); б) авто-естетичний семіозис (конкретне естетичне формулюється у структурній формі сприйняття, яке дозволяє говорити про фігурно-перцептивне створення цілісності світу у його співвідношенні з практичним цілеполяганням як знятим у естетичному образі); в) мета-естетичний семіозис (конкретне естетичне формулюється у змістовній формі сприйняття, яке дозволяє говорити про семно-афективне утворення цілісності світу у його співвідношенні з практичним світовідношенням як знятим у художньому образі); г) транс-естетичний семіозис (конкретне естетичне розчиняється у прецесії симулякрів, не виробляючи предметність, а конституюючи несвідоме як модель утворення смислу).

У Висновках підсумовано й узагальнено основні теоретичні результати роботи. За результатами проведеного аналізу пропонуються наступні висновки:

- сучасній семіотичній та естетичній думці властива певна обмеженість семіотичних моделей естетичних процесів. Ця обмеженість зумовлена трактуванням мистецтва та художньої діяльності як ідеальних корелятів естетично-семіотичного теоретичного моделювання. Естетичний знак у сучасній науці розуміється як знак мистецтва - художній знак;

- знак мистецтва як особливий художній знак виявляє себе в позиціонуванні по відношенню до полісемантичних систем вираження та автономної структури свого функціонування. Знаком мистецтва є особлива художня модифікація естетичного семіозису, що виявляє себе як мета-функціональна значеннєва одиниця, котра залежна від форм, у яких вона здійснюється, а художній характер знаку випливає із структури, у якій він функціонує;

- поняття художнього тексту в його єдності з поняттям художнього надзнаку дозволяє виявити особливість семіотичного конструкту художнього твору. Художній надзнак для художнього твору виступає підставою структурно-функторної цілісності, художній текст - підставою синтагматичної реалізації неоднорідної репрезентації;

- розгляд концептуальних трактувань естетичної інформації позволяє деконструктувати концепт автореференції естетичної інформації та естетичного знаку. Замість концепту автореференціальності пропонується концепт атенціональності, який позволяє виявити сутнісні та специфічні особливості естетичної інформації та естетичного знаку;

- функціональний аналіз естетичного семіозису виявляє, що генеральне призначення естетичної інформації полягає в утворенні різних естетичних знаків як модальної реалізації атенціональної конфігурації естетичного семіозису у рамках мінливості досвіду, практичної діяльності та соціокультурних умов;

- узагальнюючи концептуальні положення дисертації, дається наступне визначення фундаментальних семіотичних категорій в естетиці. Естетична інформація - це міра утворення атенціональної виразності, міра атенціональної значимості, котра у естетичному досвіді конфігурує зовнішню структуру досвіду; естетичний знак - це атенціональний стан ціннісно-значимих та ціннісно-значущих об'єктів семіотичної ситуації по відношенню до суб'єкта цієї ситуації; естетичний семіозис - це система смислової організації діяльності та мислення таким чином, що результатом цієї організації є конкретний естетичний знак.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Полулях Ю.Ю. До семіотики симулякра: нескінченний семіозис та естетичне повідомлення / Ю.Ю. Полулях // Вісник Дніпропетровського університету. - Філософія. Соціологія. Політологія. - 2008. - Вип. 17. - С. 300-304.

2. Полулях Ю.Ю. Концептуальні засади семіотичної естетики як семіотики мистецтва Ю.Ю. Полулях // Практична філософія. - 2008. - №3 (29). - С. 128-134.

3. Полулях Ю.Ю. Семіотика естетичного знаку у Я. Мукаржовського/ Ю.Ю. Полулях // Культура і сучасність: Альманах. - К.: Міленіум, 2008. - № 2. - С. 35-39.

4. Полулях Ю.Ю. Художній знак і художній текст у контексті проблеми естетичного знаку/ Ю.Ю. Полулях // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2008. - № 3. - С. 37-41.

5. Полулях Ю.Ю. Семіотика форм естетичного знаку / Ю.Ю. Полулях // Учёные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Философия. Социология. - 2008. - Т. 21 (60). - № 2 (208). - С. 237-241.

6. Полулях Ю.Ю. Естетичний код та код естетичного: комунікація, естезіс, культура / Ю.Ю. Полулях // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнар. наук. конф. 12-13 квітня 2006 р.: Матеріали доп. та виступів. - К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2006. - Ч. IV. - С. 35-37.

7. Полулях Ю.Ю. Проблеми естетичної референції / Ю.Ю. Полулях // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнар. наук. конф. 18-19 квітня 2007 р.: Матеріали доп. та виступів. - К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2007. - Ч. ІІ. - С. 34-35.

8. Полулях Ю.Ю. Симулякр, нескінченний семіозис та естетичне повідомлення / Ю.Ю. Полулях // V Харківські студентські філософські читання: Міжнар. наук. конф. 2008 р.: Матеріали доп. та виступів. - Х.: Вид-во ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. - С. 117-119.

9. Полулях Ю.Ю. До семіотики форм естетичного знаку / Ю.Ю. Полулях // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнар. наукова конф. 16-17 квітня 2008 р.: Матеріали доп. та виступів. - К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2008. - Ч. ІV. - С. 30-32.

10. Полулях Ю.Ю. Морфология эстетического знака / Ю.Ю. Полулях // XV Международная научная конференция студентов, аспирантов, молодых ученых «Ломоносов»: Секция «Философия, политология, религиоведение». Материалы конференции (10 апреля 2008 г.) / Под ред. А.А. Скворцова, П.Н. Костылева, А.В. Федякина; Электронная версия, сост. П.Н. Костылев. - М.: 2008. - С. 79-81.

11. Полулях Ю.Ю. Знак в измерениях семиозиса и эстезиса / Ю.Ю. Полулях // III Овсяниковская международная эстетическая конференция. Методы, понятия и коммуникации в современном эстетическом дискурсе. Москва, МГУ, 21-22.11.2008: Сб. науч. докл. - М., 2008. - С. 189-207.

12. Полулях Ю.Ю. До визначення категорії естетичного семіозису / Ю.Ю. Полулях // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Міжнар. наукова конф. 21-22 квітня 2009 р.: Матеріали доп. та виступів. - К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2009. - Ч. V. - С. 53-55.

АНОТАЦІЯ

Полулях Ю.Ю. Семіотичні виміри естетичної реальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2009

У дисертація представлено концепцію естетичного знаку як специфічної модальності соціокультурної інформації у атенціональній даності. Виявлені основні концептуальні підходи по проблеми визначення естетичного знаку, сформульовані основні протиріччя існуючих положень та вказана можливість їх вирішення. Проаналізована специфіка організації художнього твору у відношенні до семіотичної організації естетичних об'єктів, розглянуті особливості знакових конструкцій у естетичних процессах. Досліджено загальносеміотичні моменти в організації естетичного семіозису, проаналізовано особливості естетичної семантики, естетичної синтактики та естетичної прагматики. Естетичний знак розглянуто як носій естетичної інформації. Зроблений аналіз концептуальних положень теорій естетичної інформації, виявлені основні аспекти естетичної інформації та розкрит атенціональний механізм утворення естетичної інформації. З позицій соціокультурного та антропологічного підходів к естетичним процесам, мистецтву та знаковим системам сконструйовано типологію форм естетичного семіозису.

Ключові слова: естетичний знак, художній знак, художній текст, художній образ, нарація, наратив, знакові системи, естетичний семіозис, надлишковість складності, полісемантичність, естетична інформація, естетичний код, естетичний інтерпретант.

АННОТАЦИЯ

Полулях Ю.Ю. Семиотические измерения эстетической реальности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2009

В диссертации представлена концепция эстетического знака как специфической модальности социокультурной информации в аттенциональную данность. Выявлены основные концептуальные подходы к проблеме определения эстетического знака, сформулированы основные противоречия существующих положений и указана возможность их решения. Проанализирована специфика организации художественного произведения в отношении к семиотической организации эстетических предметов, рассмотрены особенности знаковых конструкций в эстетических процессах. Понятия художественного знака и художественного текста рассмотрены в контексте проблемы эстетического знака, разобрана их структурная и функциональная направленность и конкретизирована нарративная особенность художественного произведения. Исследованы общесемиотические моменты в организации эстетического семиозиса, проанализировано особенности эстетической семантики как исследования эстетической информации, эстетической синтактики как исследования эстетического кода и эстетической прагматики как исследования эстетического интерпретанта. Эстетический знак рассмотрен как носитель эстетической информации. Проведён анализ концептуальных положений теорий эстетической информации, выявлены основные аспекты эстетической информации, проанализированы противоречия концепта автореференциальности эстетической информации и раскрыт аттенциональный механизм создания эстетической информации. Эмоционально-ценностные и структурно-материальные особенности эстетического знака разобраны с точки зрения их семиотико-эстетической организации. Эстетический знак рассмотрен как событие реализации эстетического семиозиса. C позиций социокультурного и антропологического подходов к эстетическим процессам, искусству и знаковым системам сконструировано типологию форм эстетического семиозиса. Рассмотрены понятия прото-эстетического семиозиса, авто-эстетического семиозиса, мета-эстетического семиозиса, транс-эстетического семиозиса в динамике образования форм эстетических знаков.

Ключевые слова: эстетический знак, художественный знак, художественный текст, художественный образ, наррация, нарратив, знаковые системы, эстетический семиозис, избыточность сложности, полисемантичность, эстетическая информация, эстетический код, эстетический интерпретант.

ANNOTATION

Poluliah J.J. Semiotic dimensions of aesthetic reality. - Manuscript.

Thesis for the candidate degree is specialized in Aesthetics. - 09.00.08. Eastern-Ukrainian University after V. Dalja, Luhansk, 2009.

The conception of aesthetic sign as specific modality of the sociocultural information in attentionality reality has been represented in the dissertation. The basic conceptual approaches to a problem of definition of an aesthetic sign are revealed. Specificity of the semiotics organization of a work of art in the relation to the semiotics organization of aesthetic subjects is analyzed, features of sign designs in aesthetic processes are considered. It is investigated the general semiotics moments in the organization aesthetic semiosis, it is analyzed features of aesthetic semantics, aesthetic sintactics and aesthetic pragmatics. The aesthetic sign is considered as the vehicle of the aesthetic information. The analysis of conceptual positions of theories of the aesthetic information are revealed and analyzed attentionality mechanism of creation of the aesthetic information. Using the sociological, culturalogical and anthropological approach to aesthetic processes, art and sign systems it is designed typology of forms aesthetic semiosis.

Keywords: aesthetic sign, artistic sign, artistic text, artistic image, narration, narrative, semiotic system, aesthetic semiosis, polysemantic, aesthetic information, aesthetic cod, aesthetic interpretant.

Підп. до друку 03.07.2009 р. Формат видання 145х215

Формат паперу 60х90/16. Папір офсетний.

Обсяг 0,8 авт. аркуша. Тираж 100 примірників. Замовлення № 677

Ротапринт СНУ, 91034, м. Луганськ, квартал Молодіжний, 20а

Размещено на Allbest.ru