Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 111.852:7.01:130.31

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ТВІР МИСТЕЦТВА ЯК СИМВОЛІЧНА РЕАЛЬНІСТЬ

Спеціальність 09.00.08 - естетика

ЩЕРБАНЬ ОЛЕСЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській академії бізнесу та підприємництва Державного комітету з питань підприємництва та регуляторної політики Кабінету міністрів України на кафедрі філософії та суспільних наук.

Науковий керівник:

Петров Юрій Васильович, доктор філософських наук, Українська академія бізнесу та підприємництва Державного комітету з питань підприємництва та регуляторної політики Кабінету міністрів України, завідувач кафедри філософії та суспільних наук.

Офіційні опоненти:

Гуменюк Тетяна Костянтинівна, доктор філософських наук, професор, Національна музична академія імені П.І. Чайковського, Міністерства культури і туризму України, проректор;

Хандогіна Леся Леонідівна, кандидат філософських наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра етики, естетики та культурології, доцент.

Захист відбудеться "12" червня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано "7" травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філософських наук Т.В. Гардашук.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема творчого освоєння людиною культурних передумов власного самовизначення в сучасному плюралістичному світі, який трансформується, є однією з найбільш актуальних тем філософсько-естетичної рефлексії. Зміна пріорітетної парадигми філософсько-гуманітарних досліджень, у тому числі в естетиці, що має місце в Україні й в усьому світі на межі ХХ - ХХІ століть, полягає в переході від бачення історії культури як обтяжливого вантажу "пережитків", якого треба позбавитись, до її розуміння як неосвоєного тезауруса культурних символів і цінностей, що забезпечують самореалізацію людини в новітніх умовах її буття.

Це зумовлює актуалізацію духовно-практичних форм освоєння дійсності, насамперед, мистецтва. Мистецтво є унікальним засобом освоєння культурного тезауруса цінностей і смислів культури, забезпечуючи їх наочно-символічну репрезентацію й особистісне переживання сучасною людиною. Мистецтво визначає велику "ступінь небайдужості" (А.С. Канарський) змісту символічних форм культури для нашого самовизначення і завдяки цьому робить культурний досвід людства частиною внутрішнього досвіду сучасної людини. Мистецтво компенсує порушення процесів практичного освоєння культурних цінностей, тобто життєвого відтворення тих норм і зразків, які забезпечували людині її історичну ідентичність з певним народом і культурою. Порушення процесів практичного освоєння загальнолюдського культурного досвіду є одним із тих негативних наслідків розвитку сучасної цивілізації, які обумовлюють його кризовий стан. Однією з принципових рис доби Постмодерну, яку переживає сучасне людство, є відрив людини від культурних традицій на рівні світогляду і культуротворчості. Культурний досвід, який містить у собі світова і національна традиція, щоби бути зрозумілим, має стати інтимно близьким сучасній людині, бути особистісно пережитим, зокрема, за допомогою образів і символів мистецтва. Саме мистецтво здатне зробити культурно-історичний досвід людства частиною власного життєвого досвіду сучасної людини. Тим самим мистецтво, як символічна "конденсація" загальнолюдського досвіду, стає одним з актуальних предметів дослідження сучасної естетичної науки.

Для художньої практики ХІХ - ХХ століть саме культурні символи, які відображають екзистенціальний досвід особистісного самовизначення людини, поступово ставали домінуючим предметом художньої рефлексії, що було наслідком згаданої цивілізаційної кризи умов і змісту людського буття в цю епоху. Завдяки цьому мистецтву вдалося стати одним із найважливіших чинників соціокультурних трансформацій. Як зазначав професор Кассельського університету Р. Пецольд, "художні твори... динамізують форми символічної репрезентації... Врешті-решт мистецтво вимагає усвідомлення зрушень і змін у культурному житті".

Твір мистецтва, як основна форма культурного втілення художнього досвіду людства, в цьому контексті постає як особлива символічна реальність, яка вимагає специфічного підходу до її вивчення. Традиційні підходи естетики до розуміння феномена художнього твору, які ґрунтуються на традиційних дихотоміях форма-зміст, зображення-вираження, образ-предмет тощо, виявляються неадекватними для розуміння його символічної функції. Отже, стає очевидною актуальність вивчення структур і функціонування твору на основі первинності його символічного смислу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми "Естетичні аспекти розвитку особистості студента (Молодь, суспільство цивілізація)", що виконувалась на кафедрі філософії та суспільних наук Української академії бізнесу та підприємництва Державного комітету з питань підприємництва та регуляторної політики Кабінету міністрів України м. Київ.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Символічний підхід до аналізу мистецтва взагалі та художнього твору зокрема, як такий, не є абсолютно новим - він плідно розроблявся в період символізму, як потужного напрямку в мистецтві ХІХ - ХХ століть, багатьма європейськими та російськими діячами мистецтва (Ж. Мореас, Ш. Бодлер, П. Валері, В'яч. Іванов, А. Бєлий та ін.), а також деякими відомими естетиками XX століття (Б. Кроче, Е. Кассірер, С. Лангер, Л. Уайт). У контексті нашого підходу їхня теоретична спадщина набуває нової актуальності. Крім того, дослідження художнього твору, як символічної структури, в наш час не може не спиратися на новітні дослідження символу й символічних основ культури в роботах А.Ф. Лосєва, К.А. Свасьяна, М.М. Рубцова, М.К. Мамардашвілі та ін. Академік С.С. Аверінцев запропонував термін "символологія" для позначення особливого методу аналізу творів, спрямованого на реконструкцію їх символічної будови.

В українській естетичній думці поки що єдиною концепцією, яка працює саме із символічним рівнем художнього смислу творів, залишається концепція О.К. Шевченка, що ґрунтується на рецепції та переосмисленні ідей герменевтичної естетики. Зокрема, цей автор трактує загальнокультурну функцію художнього твору як його здатність продукувати нові думки. Як відзначає О.К. Шевченко, реципієнт зазнає примусового впливу образно-символічної системи твору, потрапляє в його "силове поле", яке примушує реципієнта переживати такі життєві ситуації, яких він не знав у своєму повсякденному житті. Таким чином, відбувається трансформація і його саморозуміння, і розуміння ним різних сфер об'єктивної реальності, а в граничному варіанті - і трансформація його особистісного світовідношення. Як зазначає цей автор, "людина приходить до твору не заради суто "естетичного задоволення", а для розв'язання своїх одвічних смисложиттєвих проблем..., тому "істина", з якою людина відходить від твору, не існує до зустрічі з ним..., вона дійсно відбувається в момент зустрічі". Саме таке розуміння загальнокультурної функції художнього твору випливає з його сприйняття, як символічної реальності, тобто реальності, яка несе в собі надестетичний екзистенціальний смисл, який трансформує людську особистість.

Названі автори окреслили нове проблемне поле для естетичної науки - розгляд феномена художнього твору як символічної реальності та мали важливий вплив на розвиток подальших досліджень у цьому напрямку, розглядаючи ключові аспекти цієї загальної проблеми. Утім, системне дослідження феномена художнього твору, як символічної реальності, залишається актуальною темою, яка ще не розкрита повною мірою.

Методологічною передумовою аналізу специфіки художнього твору, як символічної реальності, є також становлення культурологічної парадигми в естетиці 90-х років - як українській (роботи Ю.Л. Афанасьєва, В.А. Бітаєва, М.М. Бровко, В.А. Личковаха, В.А. Малахова, В.І. Панченко, Ю.В. Петрова, В.К. Суханцевої, В.Є. Чернікової, О.К. Шевченко), так і зарубіжній (Н. Гудман, Я. Куровіцький, Р. Пецольд, І. Топп та ін.). Аналіз естетичної проблематики в загальнокультурному контексті логічно приводить до постановки питання про мистецтво як символічну реальність, символічну "конденсацію" й відтворення загальнолюдського культурного досвіду.

Об'єктом дисертаційного дослідження є феномен художнього твору в контексті функціонування мистецтва в культурі.

Предметом аналізу є символічна структура художнього твору, процеси рефлексії та інтерпретації символічних значень художніх образів і творів; специфіка окремих видів і жанрів мистецтва як символічних форм.

Метою дослідження є всебічний аналіз специфіки художнього твору як символічної реальності, починаючи з її прояву на рівні предмета мистецтва, структури художнього образу й твору, а також особливості інтерпретації художніх творів, спрямованої на реконструкцію їх символічного змісту.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- визначити принципову специфіку художнього символізму;

- визначити евристичне значення естетичних концепцій, які трактували мистецтво як символічний феномен;

- визначити специфіку художнього твору як символічної форми;

- обґрунтувати методологічну модель інтерпретації художнього твору як символічної форми;

- перевірити ефективність запропонованої моделі в процесі інтерпретації конкретних творів мистецтва.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у концептуалізації розуміння художнього твору як символічної реальності, що визначається в контексті символічної природи естетичного досвіду, а саме його здатності відтворювати смислову багатозначність художньої образності та творчий спосіб її інтерпретації реципієнтом. У процесі дослідження досягнуті результати, які мають наукову новизну та виносяться на захист:

- моделювання дійсності в мистецтві відбувається відповідно до категорій чуттєвого досвіду, який зафіксовано в естетичних категоріях і визначається як символічний зміст кожного елемента художньої форми (образу, композиції, стилю, цілісного твору й т. ін.);

- художньо-символічна модель дійсності становить собою самостійне осмислене ціле, що розвивається за певним внутрішнім сюжетом, інваріантною структурою якого є боротьба космосу й хаосу, осмисленості (порядку) й безглуздя (безладу), раціональних й ірраціональних елементів у людському бутті й культурі;

- специфіка видів і жанрів мистецтва, як форм художнього символізму, визначається тим, що кожен з видів і жанрів мистецтва реалізує свій особливий спосіб побудови "образу світу", який розкриває універсалії людського світовідношення в їх художньо-естетичному модусі й відповідно до особливостей того типу культури, до якого належить той або інший твір;

- художній твір, як символічна форма відображення дійсності, створює ефект перенесення форми з твору на реальність, яку в ньому відображено (виражено); таке перенесення не є штучним явищем, але реконструює глибинну структуру самої реальності, яка полягає в боротьбі процесів самоорганізації та дезорганізації соціокультурного буття людей;

- завданням символічної інтерпретації художнього твору як форми є інтенсифікація й трансформація загальнокультурного людського досвіду за допомогою цього твору, який може бути виконаний завдяки застосуванню методологічної моделі, зокрема, герменевтики соціокультурних універсалій, репрезентованих у творі.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи об'єктивності й історизму; використано філософські методи феноменологічного опису (в аналізі символічного змісту художніх форм) та герменевтичної рефлексії (в аналізі принципів інтерпретації художніх символів). В основу дослідження було покладено концепцію мистецтва як специфічного виду духовно-практичного освоєння світу, якому є притаманною продуктивна єдність сукупності функцій, що дозволяє органічно поєднувати емоційні реакції та раціональну рефлексію, пізнавальне і моральне відношення до дійсності в єдиному процесі художнього сприйняття. Основою дослідження також є культурно-діяльнісний підхід до естетичної проблематики, який спирається на роботи засновників київської естетичної школи, зокрема, В.П. Іванова, А.С. Канарського, Л.Т. Левчук і В.І. Мазепи. Крім вищезгаданих авторів, суттєвий вплив на формування теоретичної бази й конкретних концепцій дисертаційної роботи мали дослідження Ю.В. Петрова, Т.К. Гуменюк, В.А. Личковаха, В.А. Малахова, С.В. Овчаренко, О.М. Петрової, Р.І. Шульги; серед зарубіжної традиції - естетична спадщина німецької класичної філософії, а також роботи Б.В. Асаф'єва, В.Ф. Асмуса, М.М. Бахтіна, О.В. Волкової, Г. -Г. Гадамера, Г.Д. Гачева, Р. Інгардена, М.С. Кагана, Д.С. Лихачова, О.Ф. Лосєва, М.К. Мамардашвілі, Х. Ортеги-і-Гассета, П. Рікера.

Методологічною основою дисертаційного дослідження служить зв'язок філософсько-естетичних узагальнень з результатами літературознавчих досліджень, філософський аналіз функціонування ключових категорій дослідження в системі філософського знання, осмислення естетичної проблематики у загальнофілософському контексті.

Теоретичне й практичне значення дисертації. Результати дисертаційного дослідження є важливими для розвитку сучасної естетичної теорії, зокрема, для розуміння феномена художнього твору як символічної реальності в якості однієї з функцій мистецтва.

Результати проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані під час читання загальних курсів з естетики, теорії та історії культури, історії мистецтва; спецкурсів з методології аналізу художнього твору та філософії мистецтва.

Результати дослідження є внеском до сучасної естетичної теорії й художньої практики, зокрема, вони можуть бути використані в аналізі особливостей процесів інтерпретації творів мистецтва, дослідженні природи художнього сприйняття та впливу мистецтва на розвиток особистості.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у виявленні опосередкованості й обумовленості зв'язку розуміння світу людиною її саморозумінням, комунікативними процесами, творчою діяльністю, які відбуваються у сприйнятті художніх творів як символічної реальності.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані дисертантом самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційної роботи відображено в наукових публікаціях, доповідях на міжнародних наукових конференціях.

Матеріали дисертації обговорювались на науково-практичних семінарах кафедри кримінології, конфліктології та соціології Луганського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України м. Луганська, використовувались дисертантом під час проведення семінарських занять, а також доповідалися на міжнародних наукових конференціях, круглих столах:

1. Проблема художнього втілення ідеалу в естетиці Ф.М. Достоєвського / Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку України в сучасних умовах: матеріали Дев'ятої науково-методичної конференції Української академії бізнесу та підприємництва, (Київ, 19-20 квітня 2007 р.) / Держ. ком. з пит. підприємництва та регуляторної політики, Укр. акад. бізнесу та підприємництва. - К.: Вид. УАБіП, 2007. - С. 113-114.

2. Произведение искусства как символический "образ мира" / Традиція і культура: матеріали Міжнародної наукової конференції ["Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь"], (Київ, 8-9 червня 2007 р.) / Асоціація "Новий Акрополь" - Частина І. - К.: "Новий Акрополь", 2007. - С. 52-54.

3. Религиозные коннотации как необходимая составляющая художественного символа / Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: матеріали ХХІІ Міжнародної науково-практичної конференції, (Донецьк, 30 листопада 2007 р.) / Донецький держ. ін-т. штучного інтелекту НАН України. - Донецьк: "Наука і освіта", 2007. - С. 483-484.

4. Символы предельных оснований морального выбора в художественном мире Ф.М. Достоевского // Традиція і культура: матеріали Міжнародної наукової конференції ["Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність"], (Київ, 30 листопада - 1 грудня 2007 р.) / Асоціація "Новий Акрополь" - Частина 2. - Київ: "Новий Акрополь", 2007. - С. 3-5.

5. Символічно-регулятивна функція мистецтва у сучасній цивілізації / Розвиток наукових досліджень: матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції, (Полтава, 26-28 листопада 2007 р.) / Відп. ред. С.І. Бабич. - Т. 3. - Полтава: "ІнтерГрафіка", 2007. - С. 197-198.

Публікації. Основні висновки та результати дослідження відображено в 11 наукових працях, серед яких 6 статей опубліковано у фахових виданнях з філософії та 5 публікацій у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмета дослідження, а також поставленою метою й основними завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 208 сторінок, список використаних джерел містить 161 найменувань, зокрема, 10 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, визначена мета, предмет і завдання роботи, ступінь наукової розробки теми, методологічні та теоретичні засади, наукова новизна та теоретичне і практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі "Твір мистецтва як предмет естетичного аналізу" запропоновано аналіз символічного виміру феномена мистецтва як одного з сутнісних аспектів розуміння цього явища. Вивчення феномена твору мистецтва як символічної реальності є одним із багатоманітних аспектів розуміння цього явища. Тому аналіз символічного рівня змісту творів має відбуватись у найширшому контексті, який розглядає художній твір як феномен культури з найрізноманітнішими функціями - не лише вузько естетичної, але й ціннісно-смислової, комунікативної, психо-емоційної, ідеологічної (соціально-регулятивної), виховної й т. ін. З іншого боку, символічний аспект змісту художнього твору має багатоманітні форми прояву на всіх рівнях його структури: від рівня елементарного образу й художнього прийому до рівня архетипного, глибинного змісту твору як складного й цілісного "художнього світу". Тому необхідною основою дослідження твору як символічної реальності є, по-перше, розгляд феномена художнього твору як явища культури й особливої форми вираження естетичного досвіду людини; по-друге, дослідження внутрішньої структури художнього твору (з урахуванням його видово-жанрової специфіки), у межах якої реалізується його символічний зміст. Вирішенню цього завдання присвячено перший розділ дисертаційного дослідження, який складається з двох підрозділів, що відповідають двом вищеназваним завданням.

У підрозділі 1.1 "Художній твір як феномен культури і відображення естетичного досвіду" аналізуються онтологічні аспекти художнього твору. Стислий аналіз парадигмальних підходів до феномена твору мистецтва як особливої форми людської культури, що склалася в історії європейської естетики, окреслює лише найзагальніші рамки подальшого аналізу твору як символічної реальності. Наступним завданням аналізу в цьому підрозділі є уточнення й поглиблення категорій "зміст" і "форма", оскільки вони є ключовими абстракціями, які розчленовують первинну цілісність твору як символічної структури й окремих її елементів.

Як уже було визначено, категорії "зміст" і "форма" художнього твору є абстракціями, що виникають на основі логічного розчленування цілісного твору, яке є можливим і необхідним з огляду наявності в ньому якісно різних рівнів. Наявність онтологічно різнорідних рівнів у художньому творі традиційно ставить питання, по-перше, про те, який із них є первинним, а який похідним; по-друге, про спосіб їх зв'язку, взаємодії й взаємозумовленості. У підході до вирішення першого питання естетична теорія прагне уникнути двох крайнощів: суб'єктивістського редукціонізму, який вбачає первинність третьої складової твору - духовно-ціннісної та похідність його матеріально-предметного втілення, і наївно-матеріалістичної, яка вбачає первинність матеріальної фактури й похідність духовно-ціннісного змісту. Оскільки твір і виникає, і функціонує як цілісність, то більш вірогідним видається первинність саме другої складової - матеріально-зображальної та матеріально-виражальної, у якій первісно й здійснюється активний перехід нехудожніх характеристик матеріального об'єкта в художні. Однак і таке уявлення виявляється достатньо однобічним. Справа в тому, що реальне буття художнього твору постає не в окремих моментах і не в рядопокладеній їх сукупності: воно постає у вигляді цілісного життєвого циклу, у вигляді комплексу процесів і станів, які взаємопереходять один в один й охоплюють у своїй різнорідній єдності все буття, усе життя твору від його зародження до його сприйняття. Цей життєвий цикл реалізується у своїй цілісності в системі художньої культури. У його основі - образ дійсності, відбитий крізь призму особистісної структури творця, крізь призму його ідейно-естетичної позиції. Тим самим, по-перше, онтологічно первинне "ядро" твору в певному розумінні виявляється поза ним - а саме, в особистісному досвіді автора, і, додамо, реципієнта, оскільки саме завдяки останньому твір виявляється здатним до прирощення змісту й автономного буття в культурі. По-друге, названий другий рівень буття твору виявляється лише моментом цілісного життєвого циклу буття твору, так само, як і два інших. Водночас, саме він найбільш безпосередньо примикає до первинного творчого задуму автора й процесу втілення художнього "образу світу" й у цьому розумінні відносно більш первинний по відношенню до матеріально-предметних і духовно-ціннісних складових твору, узятих у їх відокремленості. Разом з тим, адекватне теоретичне й практичне осягнення твору як цілісного "життєвого циклу" можливе лише в межах підходу до твору як до символічної реальності, оскільки саме символ є "живою" структурою, яка забезпечує єдність і взаємодію різних рівнів й елементів самого твору, з одного боку, і його сприйняття в системі культури - з іншого.

Різні рівні, елементи й способи буття твору мистецтва, які становлять складну єдність його життєвого циклу, окрім свого первинного "ядра", про яке сказано вище, у процесі функціонування твору утримуються в єдності й взаємозв'язку певною загальною домінантою. До більш жорстких і обов'язкових типів зв'язку різних компонентів твору слід віднести, по-перше, структуру художньої "мови", специфічної для того виду й жанру мистецтва, до якого належить конкретний твір; по-друге, співвідношення "образу світу" й авторського задуму з тими аспектами об'єктивної реальності, які знаходять своє відображення у творі - цей вид зв'язку називається художньою правдою. У свою чергу, до більш вільних типів зв'язку належать індивідуальна образна система твору й вибір художньої предметності його автором, а також спосіб сприйняття й інтерпретації реципієнтом і "внутрішнього світу" твору в цілому та окремих його елементів.

Саме ступінь вираження й втіленості змістовно-стильової домінанти є головним критерієм завершеності художнього твору. На рівні матеріально-предметного втілення твір може здаватися незакінченим або фрагментарним, але насправді мати характер художньої завершеності, оскільки вказану домінанту в ньому цілком реалізовано. Понад те, зовнішня незавершеність може свідомо використовуватись автором як особливий художній прийом, який за принципом контрасту лише підкреслює внутрішню завершеність - повноту втілення змістовно-стильової домінанти.

Показано, що символічний аспект змісту твору має найрізноманітніші форми прояву на всіх рівнях його структури: від рівня елементарного образу та художнього прийому до рівня архетипічного, глибинного змісту твору як складного і цілісного "художнього світу". Тому необхідною основою дослідження твору як символічної реальності є, по-перше, розгляд феномена художнього твору як явища культури й особливої форми вираження естетичного досвіду людини; по-друге, дослідження внутрішньої структури художнього твору (з урахуванням його видово-жанрової специфіки), у рамках якої реалізується його символічний зміст.

У підрозділі 1.2 "Структура твору мистецтва" досліджується трьохрівнева концепція структури твору: 1) елементарні засоби вираження і зображення (слово, звук, колір/лінія, жест); 2) художній символ; 3) художній міф. Обґрунтовано тезу, відповідно до якої індивідуальна творча фантазія може відбивати дуже глибокі типові риси людей і соціокультурних явищ, що фіксуються в конкретних образах, проте вона в структурному відношенні є саме міфом, оскільки заснована на продуктах творчої фантазії, що потім включають у себе сукупність реальних ознак тих чи інших явищ життя.

Перш ніж переходити до розгляду твору як символічної реальності й методів дослідження творів саме в цьому ключовому аспекті, слід розглянути більш конкретно ієрархічну структуру твору, враховуючи, що кожен з її рівнів несе символічний зміст, хоча й різною мірою. Як уже відзначалось, найпростішим, елементарним рівнем структури твору є рівень вихідних виражальних і зображувальних засобів. У різних видах мистецтва вони різні, оскільки беруться мистецтвом із різних галузей природної людської діяльності. Можна виділити чотири вихідних види таких елементарних засобів: слово, звук, лінія/колір, жест. Кожен із них є базовим, основним для певного виду мистецтва, але на рівні цілісних творів у більшості видів художньої творчості вони вступають у складні синтетичні взаємовідношення. Кожен із цих елементарних засобів вираження набуває художнього змісту тільки в межах більш складних утворень, що стосуються вже "мови мистецтва", яка використовує ці вихідні елементарні засоби вираження лише як природний, "сирий" матеріал. Такими більш складними утвореннями, здатними самостійно нести певний художній зміст, відповідно є фраза, мелодія, силует, рух. Звичайно, існують фрази, зображальні силуети, рухи та навіть мелодії, які не несуть ніякого художнього змісту й не ставлять собі такої мети - ними переповнений життєвий світ людини. Тут ідеться про те, що на цьому рівні структури людських дій уперше з'являється можливість вираження художнього змісту як їх самостійна мета. Художній зміст, у свою чергу, виникає тоді, коли, сприймаючи фразу, мелодію, силует або рух, людина (автор-творець або реципієнт) реально переживає й вкладає в неї специфічно естетичне ставлення, яке може бути виражене в категоріях прекрасного, потворного, піднесеного, трагічного, комічного, гармонічного й т. ін. У цілому можна сказати, що якщо перший рівень (слово, звук, лінія/колір, жест) є елементарним рівнем вираження, то другий (фраза, мелодія, силует, рух) є елементарним рівнем художнього змісту, на якому знакові засоби "природного" типу стають матеріалом, що перетворюється в "мову мистецтва".

На обох з указаних рівнів той самий "механізм" художньої символізації, який полягає в детермінації частини цілим, тобто втіленням цілісного художнього змісту твору в його окремих структурних елементах, набуває функції художніх символів. Зокрема, це особливо яскраво виражається на другому рівні, який самостійно несе художній зміст. Однак останнім часом окрема фраза, мелодія, силует або рух, якщо вони розглядаються абстраговано від цілісного твору, можуть бути художніми й самі по собі, але при цьому їхня художня цінність завжди досить обмежена. Разом із тим, вони можуть набувати майже бездонної художньої глибини, якщо переживаються й осмислюються в контексті переживання й осмислення цілого твору, - адже в цьому випадку вони набувають властивостей художнього символу, який несе в собі як у "мікрокосмі" глибинний задум усього твору, ту "приховану точку" (Гете), яка лежить в його основі. Той самий "механізм", хоча й меншою мірою, лежить в основі виразності на найпершому рівні - рівні елементарних засобів вираження й зображення, якими користується автор (слово, звук, колір/лінія, жест). Як уже було сказано, елементи самі по собі, абстраговано від тієї цілісності, у яку вони входять у межах художнього твору, ніякого специфічно художнього змісту не несуть. Але ж вони ніколи не сприймаються і не переживаються абстраговано від цілого - але завжди саме як засоби вираження й втілення цього цілого. Тому й тут працює "механізм" художньої символізації, завдяки якому й окреме слово, окремий звук, окреме поєднання кольорів і ліній, окремий жест наділяються художнім змістом, стають художніми символами, що відображають його в собі.

Розділ ІІ "Твір мистецтва як символічна структура", який є центральним у дисертаційному дослідженні, включає у себе аналіз символічної природи мистецтва, що конкретно реалізується у формі художнього твору. Важливою передумовою такої концептуалізації виступає аналіз найвідоміших і найавторитетніших теорій художнього символу.

У підрозділі 2.1 "Становлення поняття художнього символу" проаналізовано основні теорії художнього символу, що були розроблені у ХХ столітті (Е. Кассирер, С. Лангер, А. Бєлий, О.Ф. Лосєв). Показано, що в спадщині цих авторів склалося цілісне й було розкрите вчення про символічну природу мистецтва, розгорнуті концепції художнього символу і символічного методу в структурі художнього мислення. Зокрема, Е. Кассирер вбачає у мистецтві як символічній формі втілення чистої здатності смислотворення, найвищий стан активності духу, саме ту стихію свободи, до якої прагне дух у своєму культурному розвитку. У С. Лангер велику цінність символічний метод має для розуміння генезису художніх форм; також має евристичну значимість термін "одкровення", узятий із сфери релігійного досвіду, який у концепції С. Лангер є не випадковим, а цілком адекватним як метафора, що пояснює сутність символічного пізнання у мистецтві. Андрій Бєлий розумів під символом у цілому певну багатозначну одиницю особливого семантичного рівня, яка має низку своєрідних якостей, далеко не всі з яких йому вдається достатньо чітко прописати вербально. Виходячи з традиційної для російського символізму етимології слова "символ" (як поєднання), А. Бєлий стверджує, що символ указує на результат "органічного поєднання" чогось із чимось, тобто більш високого рівня поєднання, ніж мається на увазі під терміном "синтез". Символ - це щось зовнішнє, яке надійно приховує внутрішнє й захищає його від непосвячених. Приховування й захист, однак, - не головна функція символу, а скоріше необхідність, яка випливає з принципово важкого вираження його внутрішнього змісту. Головне ж його завдання, звичайно, позитивне - відкривати таємницю тим, хто здатен її зрозуміти: "символ - вікно у Вічність". При цьому мистецтву (як символічному феномену) відводиться суттєва роль шляху до Символу, шляху, який має первісний матеріальний фундамент. Мистецтво в розумінні А. Бєлого та інших російських символістів - це духовно-матеріальний феномен, у якому речова, матеріальна складова - не прикрий придаток, а основа, на якій тільки й може існувати істинний твір мистецтва. Символізм, усвідомивши, що головною метою мистецтва є зведення людини в духовні світи, піднявся до тієї грані, на якій він повинен або зовсім відірватися від матерії, тобто перестати бути мистецтвом (перетворившись, наприклад, у релігію або чисту містику). твір символічна мистецтво образ

Естетична теорія О.Ф. Лосєва, зокрема, його концепція художнього символу - одне з найважливіших за своєю глибиною й оригінальністю явищ в історії естетичної думки XX століття. Морфологія мистецтва, побудована на теорії символу, виявляється глибоко співзвучною сучасній потребі синтетичного розуміння художнього бачення світу. Таким чином, морфологія мистецтва виявляється однією із специфікацій функціонування символів у культурі: мистецтво виникає тоді, коли, по-перше, символи вступають у складну взаємодію, яка виявляє їх "безкінечну смислову зарядженість", по-друге, виражальна сторона символів набуває відносно самодостатнього характеру, стає предметом естетичного переживання й споглядання. Сама структура художнього образу, як такого, виявляється тотожною структурі символічної реальності, яка розгортається в потенційно безкінечний ряд окремих елементів (це виражальні деталі образу, конкретика яких залежить від виду й жанру мистецтва, до якого вони належать), об'єднаних у єдине образне ціле ноематичним і сигніфікативним актами творчої свідомості. Теорія О.Ф. Лосєва знаходить цю цілісність у первинно-символічній функції художнього вираження, що дозволяє також пов'язувати художню цілісність з цілісно-синтетичним характером людської культури.

У підрозділі 2.2 "Художній твір як символічний "образ світу"" обґрунтовані загальні принципи розуміння твору мистецтва як цілісної символічної моделі світу людини. Показано, що буття художнього твору виступає у вид певного цілісного життєвого циклу, у виді комплексу процесів і станів, що охоплюють у своїй різнорідній єдності все буття, усе життя твору від його зародження до його сприйняття. Цей життєвий цикл реалізується у своїй цілісності в системі художньої культури. У його основі лежить символічний образ дійсності, переломний крізь призму особистісної структури творця, крізь призму його ідейно-естетичної позиції. Саме цей "образ світу", перетворений художником, складає загальне ядро, що забезпечує зв'язок усіх фаз буття твору, додає їм визначену ізоморфність у рамках єдиного екзистенціального циклу. Тим самим, по-перше, первинне змістовне "ядро" твору у певному сенсі виявляється поза ним - а саме, в особистісному досвіді й автора, і реципієнта, оскільки саме завдяки останньому твір виявляється здатним до збільшення змісту й автономному буттю в культурі.

Аналіз мистецтва як символічної реальності дозволяє глибше зрозуміти його роль у становленні людської особистості. Символ можна зрозуміти тільки у зв'язку з його відношенням до особистості. Ця теза розкривається через розмежування символу особистості, символу, що осягається особистістю і символу в міжособистісному інтерсуб'єктивному бутті, що є онтологічною основою культури. Символ принципово не може бути зведений до визначеності, тому що він завжди містить у собі можливість нового розкриття означуваного змісту. Іншими словами, символ указує на нескінченну потенцію вираження того, що він означає. Задачею символічної інтерпретації художнього твору як цілісної форми виразу є інтенсифікація і трансформація загальнокультурного людського досвіду за допомогою даного твору, що може бути виконана завдяки застосуванню методологічної моделі, зокрема, герменевтики соціокультурних універсалій, що є репрезентованими у творі.

У підрозділі 2.3 "Видо-жанрова специфіка художнього символізму" аналізуються види і жанри мистецтва як форми художнього символізму. Відповідно до концепції, що обґрунтовується, ця специфіка визначається тим, що кожен з видів і жанрів мистецтва реалізує свій визначений спосіб побудови "образа світу", який розкриває універсалії людського світовідношення у їхньому художньо-естетичному модусі й відповідно до особливостей того типу культури, до якого належить твір.

Символічний метод має особливу плодотворність для розуміння генезису художніх форм і аналізу основних видів і жанрів мистецтва як особливих форм художньо-символічного моделювання життєвої дійсності. Зокрема, показано особливий вимір історичної еволюції видів і жанрів мистецтва, що полягає у переході від символізму "світобудови" до символізації типів особистості.

З культурно-генетичного погляду виникнення окремих видів і жанрів мистецтва становило собою процес історизації людського буття, тобто все більшої емансипації його від ритуалізованих, традиційних форм соціокультурного й духовного життя. Відповідно, у символічному аспекті видо-жанрові інновації в мистецтві слід розглядати як нові способи бачення соціального часу й простору. У Новий час виникають нові види й жанри мистецтва, які відображають антропоцентричне світовідчуття й інноваційний характер європейської цивілізації. Передусім, виникає сучасний тип живопису, який ґрунтується на прямій перспективі зображення. Головною інновацією в галузі художнього жанротворення в Новий час є поява роману. Поява такого жанру обумовлена емансипацією індивіду Нового часу від традиційних родових і соціальних зв'язків, появою можливостей вибору свого місця в житті, вільного руху в соціальному просторі й часі. Головною особливістю художньо-символічного моделювання світу в романі є радикальна історизація й незавершеність людського буття, що стає символом його свободи.

У розділі ІІІ "Методологія символічного аналізу творів мистецтва" розгортається авторська концепція художнього твору як символічної реальності на конкретному матеріалі історії мистецтва.

У підрозділі 3.1 "Герменевтика символічного змісту художнього образу" обґрунтована методологія аналізу символічного змісту художнього образу. Показано, що необхідною умовою герменевтичності сприйняття твору, тобто здатності реципієнта сприйняти новий для себе культурний і духовний зміст, є установка на діалог. Ця установка виявляється в постійному пошуку символічних змістів, нових для реципієнта, але здатних у будь-який момент стати конструктивними для його саморозуміння і розуміння самого твору. Зв'язок сприйманого символічного змісту з особистим духовним досвідом, творче занепокоєння інтерпретатора, складають найважливішу передумову символічного тлумачення твору. З епістемологічної точки зору, функція символічної інтерпретації полягає в опосередкуванні саморозуміння людини за допомогою розуміння творів мистецтва, і розуміння твору за допомогою рефлексії над змістом власної свідомості реципієнта.

У підрозділі 3.2 "Класичні твори мистецтва як предмет символічного аналізу" запропоновано короткий символічний аналіз "знакових" творів різних історичних епох розвитку мистецтва. У якості прикладів аналізу символічних систем художніх творів нами обрані ті, чий символічний потенціал є загальновизнаним.

Зокрема, у ході аналізу показано, що Данте створив не алегоричний твір, у якому окремо існували би зміст і алегоричні форми його вираження, а твір суто символічний, образи якого не вичерпуються до кінця жодним раціональним тлумаченням, але при цьому міцно прив'язані до визначеного значеннєвого центру. Людина Данте здійснює досвід самоаналізу, продумуючи всі події свого життя та проясняючи її зміст із кожним новим етапом шляху в потойбічному світі, що служить художнім символом сфери вічних підвалин людського духу.

У свою чергу, людина Ф. Достоєвського має глибоко символічний зміст, оскільки несе в собі принципову незавершеність "земної", гуманної та розумної людини. У противагу Homo humanіtatіs, що прагне до самоствердження за власною мірою, до укорінення в історії в межах земного світу, до зупинки часу усередині "кінцевого благополучного улаштування", людина Ф. Достоєвського має трансцендентні корені та спрямована до завершення світової історії. Саме в цьому контексті символічний зміст здобувають художні образи "бісів", "кришталевого палацу", "ідіота", "Великого Інквізитора" та інші.

Нарешті, А. Чехов створює художні символи типів особистостей, що розсіюють суспільні ілюзії й безстрашно оголюють правду життя; дійсне життя постає як сіре, нудне, безбарвне, холодне і похмуре, у всій своїй жахливій наготі. Замість картини людського життя перед нами стан майже зоологічного, омертвілого царства буденщини й обивательщини.

З епохи модерну та постмодерну для аналізу обрані художні світи Ф. Кафки і Г. Гессе. Зокрема, показано, що світ Ф. Кафки має не лише художній, але і філософський вимір, оскільки письменник надає соціальній реальності глибокого екзистенційно-символічного виміру. Причини того, що відбувається в соціальному світі, хоча і перебувають за межами сприйняття та розуміння героїв, але вони присутні тут же, поруч із ними, у межах навколишньої їхньої соціальної реальності. Показано, що художнім методом Ф. Кафки є створення максимально ємних художніх символів соціального світу, які є одночасно й особливими станами людського духу, котрі мають глибоко деструктивний характер: зокрема, несвободи й засудженості людини ("Вирок"), абсурдності світу ("Замок"), насильства ("Процес"), або символу дивовижного перетворення людини в нелюдину ("Перетворення").

У свою чергу, символічна система, представлена в романі Г. Гессе "Гра в бісер", представляє собою, з одного боку, "розмивання" традиційної художньо-світоглядної символіки, а з іншого боку - відбувається створення певного "мегасимвола" Касталії як гіпотетичного майбутнього людства. Показано, що символи майбутнього, які представлені в романі Г. Гессе, виявляють велику прогностичну цінність щодо реалій сучасного світу.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнені основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. У процесі дослідження дисертант обґрунтовує висновок про необхідність спеціального підходу у вивченні феномена художнього твору як символічної реальності. Досліджені основні сутнісні параметри символічної природи мистецтва і символічного методу аналізу творів, дають змогу прогнозувати великий креативний та інноваційний потенціал цього методу, що пов'язаний із перспективою формування нового типу художньої рецепції, здатної подолати кризовий стан сучасної культури. Показано, що аналіз мистецтва як символічної реальності дозволяє глибше зрозуміти його роль у становленні людської особистості. Завданням символологічної інтерпретації художнього твору як форми є інтенсифікація й трансформація загальнокультурного людського досвіду за допомогою певного твору, який може бути виконаний завдяки застосуванню методологічної моделі, зокрема, герменевтики соціокультурних універсалій, репрезентованих у творі. У процесі естетичної комунікації із символом виникає унікальна надщільна образно-смислова субстанція естетичного буття-свідомості, яка має інтенцію до розгортання в іншу реальність, у цілісний духовний космос, у принципово невербалізований багаторівневий смисловий простір, своє для кожного реципієнта поле смислів, занурення в яке приносить йому естетичну насолоду, духовну радість, задоволення від відчуття глибинного злиття з цим полем, розчинення в ньому при збереженні особистісної самосвідомості й інтелектуальної дистанції.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Художній твір як символічна структура / О.О. Щербань // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - Вип. 13. - К.: КНЛУ, 2004. - С. 61-69.

2. Проект преодоления кризиса искусства в эстетике Х. Ортеги-и-Гассета / О.А. Щербань // Вісник Національного технічного університету України "КПІ". - 2005. - № 1 (13). - С. 70-77.

3. Теория художественного символа А.Ф. Лосева как морфология искусства / О.А. Щербань // Науковий часопис. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Серія 7. "Релігієзнавство. Культурологія. Філософія" / НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Вип. 8 (21). - 2006. - С. 241-249.

4. Художні символи Ф.М. Достоєвського як моделі відродження людської особистості / О.О. Щербань // Науковий часопис. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Серія 7. "Релігієзнавство. Культурологія. Філософія" / НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Вип. 13 (26). - 2007. - С. 140-147.

5. Проблема генезису художніх форм в естетичній концепції Сьюзен Лангер / О.О. Щербань // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - Вип. 19. - К.: КНЛУ, 2007. - С. 38-47.

6. Художественное произведение как символический "образ мира" / О.А. Щербань // Практична філософія. - 2007. - № 3. - С. 75-81.

АНОТАЦІЯ

Щербань О.О. Твір мистецтва як символічна реальність. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.08 - естетика. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2009.

У дисертації досліджується феномен символічної природи мистецтва і символічного методу аналізу художніх творів. Показано, що аналіз мистецтва як певного типу символічної реальності дозволяє глибше зрозуміти його роль як базового культурного чинника становлення людської особистості. Зокрема, завданням символічної інтерпретації художнього твору є інтенсифікація й трансформація загальнокультурного людського досвіду. За допомогою певного твору, завдяки застосуванню методологічної моделі, зокрема, герменевтики соціокультурних універсалій, репрезентованих у творі, відбувається збагачення "життєвого світу" людини. Своєї черги, у процесі естетичної комунікації із символом виникає унікальна надщільна образно-смислова єдність естетичного буття-свідомості, яка має інтенцію до розгортання у життєву реальність, у цілісний духовний космос, утворюючи багаторівневий смисловий простір, своє для кожного реципієнта поле смислів, занурення в яке приносить йому естетичну насолоду, духовну радість, задоволення від відчуття глибинного злиття із Універсумом культури і природи при збереженні особистісної самосвідомості й інтелектуальної дистанції.

Універсальним "механізмом" породження художнього змісту є "механізм" символізації, який діє на всіх структурних рівнях твору і тим самим забезпечує їх органічну єдність. Аналіз структури й функціонування твору показав ключову структуроутворюючу роль символів у художньому творі. Показано евристичність символічного аналізу низки "знакових" художніх творів, що належать до різних періодів історії мистецтва.

Ключові слова: твір, символ, мистецтво, творчість, культура, особистість, структура.

АННОТАЦИЯ

Щербань О.О. Произведение искусства как символическая реальность. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.08 - эстетика. - Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2009.

В диссертации исследуется феномен символической природы искусства и символического метода анализа художественных произведений.

Показано, что анализ искусства как определенного типа символической реальности разрешает глубже понять его роль как базового культурного фактора становления человеческой личности. В частности, задачей символической интерпретации художественного произведения является интенсификация и трансформация общекультурного человеческого опыта. С помощью определенного произведения, благодаря применению методологической модели, в частности, герменевтики социокультурных универсалий, репрезентированных в произведении, происходит обогащение "жизненного мира" человека. В свою очередь, в процессе эстетичной коммуникации с символом возникает уникальное сверхплотное образно-смысловое единство эстетического бытия-сознания, которое имеет интенцию к развертыванию в жизненную реальность, в целостный духовный космос, образовывая многоуровневое смысловое пространство, особое для каждого реципиента поле смыслов, погружение в которое приносит ему эстетическое наслаждение, духовную радость, удовлетворение от ощущения глубинного слияния с Универсумом культуры и природы при сохранении личностного самосознания и интеллектуальной дистанции.

Универсальным "механизмом" порождения художественного содержания является феномен символизации, которая действует на всех структурных уровнях произведения и тем самым обеспечивает их органическое единство. Анализ структуры и функционирования произведения показывает ключевую структурообразующую роль символов в художественном произведении. В исследовании также показана эвристичность символического анализа ряда "знаковых" художественных произведений, которые належат к разным периодам истории искусства. С эпистемологической точки зрения, функция символической интерпретации состоит в опосредовании самопонимания человека с помощью произведений искусства и понимание произведения с помощью рефлексии над содержанием собственного сознания реципиента. Интерпретатор не может здесь опираться лишь на само собой понятные принципы и аксиомы, - все, что он делает, основываться на лично пережитых культурных смыслах, которые определяют и специфику конкретной реализации любой методологической схемы.

Морфология искусства, построенная на основе теории художественного символа, оказывается глубоко созвучной современной потребности синтетического понимания художественного видения мира. В этой ситуации именно символическое изучение искусства позволяет реконструировать онтологические принципы целостного художественного видения. Таким образом, морфология искусства раскрывается как особая спецификация функционирования символов в культуре: искусство возникает тогда, если, во-первых, символы вступают в сложное взаимодействие, которое проявляет их "бесконечную смысловую заряженность", во-вторых, выразительная сторона символов приобретает относительно самодовлеющий характер, становится предметом эстетического переживания и созерцания. Сама структура художественного образа как такого оказывается тождественной структуре символической реальности, которая разворачивается в потенциально бесконечный ряд отдельных элементов (это выразительные детали образа, конкретика которых зависит от вида и жанра искусства, к которому они принадлежат), объединенных в единое образное целое ноэматическим и сигнификативными актами творческого сознания.