Поняття етики і культури управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поняття етики і культури управління: ознаки, зміст, сутність

2. Особливості національного етикету в азійських державах (Китай, Японія, арабський світ)

3. Основні правила поведінки за столом

Список використаної літератури

1. Поняття етики і культури управління: ознаки, зміст, сутність

В успішно працюючих підприємствах існує власна культура, що допомагає їм у досягненні позитивних результатів. У кожній великій корпорації існує цілий набір правил, норм, принципів гри, згідно з якими окремі групи визначають свою поведінку. При цьому носіями культур цих груп є окремі особистості, що виражають подібні інтереси.

Корпоративна культура визначає принципи та правила внутрішнього життя підприємництва. Культура корпорації може розглядатися як представлення основних цінностей в організаційній структурі, системі управління, кадровій політиці, впливаючи на них.

Корпоративна культура - це сукупність найважливіших положень діяльності підприємства, обумовлених місією та стратегією розвитку, що знаходять своє відображення в соціальних нормах і цінностях, які поділяє більшість працівників. етикет азійський кадровий управління

Така культура дозволяє відрізнити одну корпорацію від іншої, генерує прихильність цілям корпорації, створює атмосферу ідентифікованості для членів корпорації, зміцнює соціальну стабільність, є контролюючим механізмом, що направляє і формує відносини та поведінку працівників.

Корпоративна культура є специфічною формою існування взаємозалежної системи, що включає в себе:

ієрархію цінностей, що домінує серед співробітників підприємства;

сукупність способів їх реалізації, що переважають в корпорації на певному етапі розвитку.

Виходячи з вище наведеного, корпоративна культура, з одного боку, система особистих і колективних цінностей, що приймаються та поділяються всіма членами корпорації. З іншого боку, під корпоративною культурою розуміють набір прийомів і правил вирішення проблеми зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції працівників, правил, що виправдали себе в минулому та підтвердили свою актуальність сьогодні.

Складовими корпоративної культури є:

прийнята система лідерства;

стилі дозволу конфліктів;

діюча система комунікації;

місце інваліда в корпорації;

прийнята символіка і гасла, герби, ритуали.

На корпоративну культуру в цілому впливають звички та вподобання окремих співробітників корпорації, їх потреби й інтереси, політичні погляди, професійні інтереси, моральні цінності, темперамент.

Корпоративна культура відіграє винятково важливу роль. Багато компаній розповсюджують культуру, забезпечуючи тісні контакти між штаб-квартирою і філіями, між керівниками філій різних країн. Переміщення працівників з однієї країни в іншу розширює уявлення цих людей і підвищує їх відданість системі цінностей та цілям корпорації. Люди, що пройшли підготовку в штаб-квартирі компанії, як правило, думають і діють, як її співробітники.

Отже, корпоративною культурою є система формальних і неформальних правил і норм діяльності, звичаїв і традицій, індивідуальних і групових інтересів, особливостей поведінки персоналу даної організаційної структури, стилю керівництва, показників задоволеності працівників умовами праці, рівня взаємного співробітництва та сумісності працівників між собою і з організацією, перспектив розвитку.

Культуру організації можна розглядати як похідну двох складових припущень тих, хто її створив, досвіду, привнесеного їх послідовниками.

Її підтримка на необхідному рівні безпосередньо залежить від підбору працівників, дій вищих керівників і методів соціалізації.

В основі формування економічної моделі на будь-якому рівні організації суспільства і в кожному структурному підрозділі повинен бути індивідуальний підхід, що базується на організаційній культурі. Необхідність такого підходу обумовлена неможливістю існування як єдиної соціально-економічної моделі для всіх країн, так і типових моделей для окремих виробничо-господарських механізмів що різняться специфікою свого функціонування. Формується культура організації як за рахунок зовнішньої адаптації до навколишнього середовища, так і за рахунок внутрішньої інтеграції, що пов'язана безпосередньо з роботою і вирішенням щоденних проблем її співробітниками.

Процес зовнішньої адаптації ("виживання") пов'язаний з пошуком організацією свого місця на ринку і її пристосуванням до постійно мінливого зовнішнього оточення. Зовнішнє оточення в управлінні організацією розглядається як сукупність двох відносно самостійних підсистем:

- макросередовище, яке створює загальні умови існування організації і на яке вона не може впливати;

- мікросередовище, з яким організація постійно стикається і на яке вона може впливати.

До процесів зовнішньої адаптації відносяться визначення місії і стратегії підприємства, встановлення цілей, вибір методів досягнення цілі, контроль за ходом виконання наміченої лінії і, у разі потреби, її коригування. Так, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу, свого часу, ще будучи Українсько-фінським інститутом менеджменту і бізнесу, вибрав основну місію - підготовку кадрів для економіки України, і вже 10 років залишається вірним обраному курсу.

Правильне розуміння місії організації і її головних задач допомагає співробітникам сформувати розуміння свого внеску у виконання цієї місії, а також вибрати способи її перетворення в життя. Від старого і звичного необхідно відмовлятись. Нове завжди пов'язане з ризиком. Але такі проблеми вирішуються легше, якщо в перетвореннях всі працівники стають співробітниками. Мова при цьому йде не про індивідуальні проблеми, а про головну задачу, місію фірми.

Засоби, за допомогою яких співробітники організації пов'язані із зовнішнім середовищем, значною мірою визнають характер взаємостосунків всередині неї, вироблені правила, припущення і норми. Варіанти зовнішньої адаптації не записуються в довідниках і, формально, стороння оцінка подій не може вплинути на її характер. Зазначене нагадує стрілку компаса, в якому невідомі сили, запрограмовані в кожному з нас, вказують, який напрямок треба обрати і які завдання необхідно вирішувати насамперед.

На шляху досягнення основної стратегічної мети працівники організації зустрічаються з вирішенням конкретних специфічних завдань підбору й аналізу наявної інформації, визначення кінцевої мети, оцінки і відбору альтернативних рішень, врахування особливостей перехідного періоду, контролю і коригування планів. При цьому співробітники повинні вміти: розрізняти зовнішнє оточення прямої та непрямої дії; розробляти шляхи і способи оцінки результатів діяльності; знаходити пояснення успіхів і невдач у досягненні мети .

Не менш важливим для членів організації є вивчення способів доведення інформації про свої можливості і наявні послуги до представників зовнішнього середовища, що включає маркетингові дослідження, зокрема поїздки співробітників до замовників або постачальників. Так, наприклад, в умовах менеджменту магазину одягу необхідно, щоб колектив знав, про те, коли невдача може мати місце, а коли - ні. Так, можуть бути встановлені конкретні рубежі, на яких через невдачі, призупиняється або діяльність якого-небудь відділу, або певного працівника, оскільки сфера торгівлі вимагає швидкої реалізації продукції, тому що в торгівлі одягом важливе значення має така характеристика товару як мода, що значно підвищує його ціну.

Методи та засоби використовуються для досягнення цілей; досягнення згоди про використовувані методи; рішення по організаційній структурі, системах стимулювання і підпорядкування.

Контроль. Встановлення критеріїв оцінки досягнутих індивідом і групами результатів; створення інформаційної системи даних.

Корекція. Типи дій, необхідних стосовно індивідів і груп, що не виконали завдання.

Процес внутрішньої інтеграції пов'язаний зі встановленням і підтримкою ефективних робочих стосунків між співробітниками, характером виконання спільної роботи і співіснування в організації. Починається цей процес із самооцінки індивіда та визначення його ставлення до всього колективу організації.

Людина - досить гнучка соціальна істота і коли вона входить в нову соціальну групу, на роботі чи поза нею, починає придивлятись, яким чином ведуть себе оточуючі. Згодом вона підлаштовується до нових обставин в силу своїх можливостей та типу характеру. Якщо людина на новому місці не може досягти успіхів, або не хоче підлаштовуватись під діючі вимоги, то її стосунки, контакт з іншими людьми, колегами буде слабким. Як "соціальна" істота людина не зможе комфортно почувати себе за нових обставин і як "гнучка" - почне шукати собі більш цікаве заняття. Так наприклад, члени колективу магазину одягу, "попрощавшись" з працівником після того як його звільнять, відзначать, що він був не таким, якою їм уявлялась. Співробітники магазину підуть на нововведення лише тоді, коли повірять у свої можливості провести необхідні зміни і те, що раніше було незрозумілим і небезпечним вчора, в майбутньому зможе стати реальною можливістю досягнення успіху всього колективу. Наприклад, забезпечення таких сервісів як місце для відпочинку, журнали, кава для чоловіків поки їх жінки вибирають одяг.

2. Особливості національного етикету в азійських державах (Китай, Японія, арабський світ)

Етикет -- слово французького походження, що означає манеру поводження До етикету зараховують правила чемності й ввічливості, прийняті в суспільстві В основі етикету лежать правила поведінки, які є загальними, оскільки їх дотримуються не тільки представники якогось певного суспільства, але й представники будь-яких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. У кожній в етикет вносяться свої поправки і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичного розвитку, національними традиціями й звичаями.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різних офіційних заходах -- прийомах, церемоніях, переговорах

Отже, етикет -- дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, вироблених усіма народами протягом багатьох століть життя.

Китай

Китайські бізнесмени надзвичайно ретельно готуються до переговорів. Вони приділяють велику увагу пошуку інформації щодо предмета обговорення і включають до складу делегації багато експертів. Тому підприємцям, які готуються до переговорів з китайцями, рекомендовано залучити висококваліфікованих фахівців, здатних на місці вирішувати складні технічні проблеми. Успішно вести справи з великими китайськими компаніями можна, лише добре знаючись на кон'юнктурі світового ринку, грамотному аналізі технічних і фінансових питань.

Під час першої зустрічі спершу потрібно потиснути руку найбільш високопоставленому члену делегації. Бажано, щоб на ваших візитних картках був китайський варіант тексту (це легко зробити в Китаї).

Офіційні представники КНР у Росії радять бути обережними: не кожен китаєць, який має візитну картку, дійсно представляє реальну ділову чи адміністративну структуру, зробити візитні картки в Китаї зовсім не складно.

У більшості країн називають і пишуть спочатку ім'я людини, а потім прізвище. У Китаї все навпаки: на перше місце слід ставити прізвище, а розмовляючи з малознайомим китайцем, ім'я взагалі не вживають.

Китайські бізнесмени, як правило, чітко розмежовують окремі етапи ведення переговорів: початкове уточнення позицій, їх обговорення і заключний етап.

На початковому етапі переговорів китайці придивляються до зовнішнього вигляду партнерів і особливостей їхньої поведінки. На основі цих спостережень вони намагаються визначити статус кожного учасника переговорів.

Визначивши, хто з членів іноземної делегації має більший вплив (як офіційний, так і неофіційний), китайці надалі намагаються орієнтуватися на них. Крім того, вони шукають у делегації «свого серед чужих» -- людину, що схильна симпатизувати китайській стороні, -- намагаючись через цих людей різними способами вплинути на позиції всієї делегації.

Китайські підприємці люблять вести переговори на власній території. Посилаючись на те, що за їхніми традиціями, «гість говорить першим», вони пропонують іноземному партнеру першому висловитися з усіх питань і зробити пропозицію. Самі ж вони не поспішають давати конкретну інформацію, обмежуючись формулюванням загальних положень.

Китайські бізнесмени надають великого значення формуванню «духу дружби» на переговорах. Під «духом дружби» вони розуміють гарні особисті стосунки між партнерами. Але це не означає, що переговори будуть проходити легко і невимушене. Зазвичай китайці йдуть на поступки тільки після того, як зберуть максимальну кількість інформації про можливості протилежної сторони. Тому іноді в той момент, коли іноземним партнерам вже здається, що переговори безнадійні, китайська сторона раптом вносить нові пропозиції, що передбачають поступки. «Дух дружби» не заважає китайцям і вміло використати промахи партнерів.

Китайці рідко ухвалюють остаточне рішення за столом переговорів: усі домовленості обов'язково повинно схвалити керівництво. При цьому вони намагаються внести в остаточний варіант угоди вигідні для себе виправлення і застереження.

Китайські підприємці надають великого значення неформальним стосункам з іноземними партнерами і ставлять їм багато питань про вік, сімейний стан, дітей. На неформальну зустріч можна одягатися простіше, костюм із краваткою необов'язковий.

Китайці не терплять, коли їх ставлять у скрутне становище, критикують у присутності співвітчизників. Якщо ваш партнер заслужив дорікання, висловіть його без свідків. Іноді це краще зробити через посередника, особливо, якщо критичні зауваження призначені людині з високим соціальним статусом.

Японія

Для того, щоб зав'язати ділові відносини з японською компанією, не варто відсилати їй письмову пропозицію -- вона може залишитися без відповіді. Японці ставляться до переговорів як до відповідального кроку і не зважуються на нього, якщо не мають достатньої інформації про потенційного партнера. Найкраще організувати знайомство через посередника -- підприємця, якого добре знають обидві сторони. Посередник повинен ознайомити потенційного партнера з вашими пропозиціями у цілому і дати характеристику вашій фірмі і вам особисто. За допомогу посередника зазвичай платять грошима або послугою у відповідь. Людина, яка офіційно рекомендує вас японському бізнесмену, повинна обіймати не менш високу посаду, ніж особа, з якою ви хочете познайомитися.

До ділових листів, адресованих новому партнеру, додавайте ваші офіційні річні звіти, брошури та інші матеріали, з яких можна дізнатися про діяльність вашої фірми. Японська сторона хоче бути упевнена, що має справу з надійним і солідним партнером. Усі матеріали слід офіційно перекласти на японську мову.

Такими матеріалами обмінюються і під час першої зустрічі. Японцям необхідна інформація про асортимент продукції, яку ви виробляєте чи продаєте, про історію фірми; вони хочуть знати прізвища і посади провідних співробітників і біографію голови вашої фірми.

Арабський світ

При встановленні ділових контактів з арабськими партнерами обов'язково слід враховувати те, що їх етичні норми багато в чому відмінні від європейських. При недостатньому розумінні цих відмінностей можливі непорозуміння, часто призводять до конфліктів і недовіри.

Ісламські традиції надали величезний вплив на формування характеру арабів. У багатьох західних країнах церква відділена від держави, а в більшості арабських держав цього немає громадське поведінку, політика і бізнес визначаються релігійними нормами. Наприклад, іноземців вражає велика кількість жебраків на вулицях арабських міст. Але благодійність є одним з основних постулатів ісламу. Мусульмани вважають жебрацтво допомогою заможним громадянам у виконанні їхнього релігійного боргу. Дякують за милостиню не подав, а Аллаха.

Групові зв'язки в арабських країнах дуже сильні. Тільки в групі людина набуває почуття впевненості в собі, надійності і безпеки. Самотності тут побоюються. Моделі поведінки заздалегідь зумовлені груповими зв'язками і не залишають волі вибору. Свої вчинки постійно порівнюються з реакцією на них інших. Прагнення будь-який спосіб зберегти обличчя виражається в чутливості до думки оточуючих. Страх втратити обличчя не дозволяє публічно визнавати своїх помилок. Самокритика є рідкісним винятком із загальних правил. Тому критерії правди і брехні по відношенню до збереження особи будуть другорядними. Брехня в порятунок цілком допустима.

В арабських країнах залежність від колективу проявляється з особливою силою.

Авторитет батька в арабських країнах визначає соціальну значимість його сина. Незалежність дітей навіть в економічному плані вкрай непопулярна. Вирішальний вплив на вибір з подружжя мають батьки. Правовірному дозволяється мати до чотирьох дружин, але в багатьох країнах, наприклад в Єгипті і Туреччині, переважає моногамія.

При спілкуванні з арабськими партнерами слід бути готовими до їх вільним ставленням до часу. Громадські заходи або ділові зустрічі зазвичай не мають точного часу початку або закінчення. Жителі сільської місцевості відрізняються великою працьовитістю. Але в умовах високих темпів життя сучасного міста існують серйозні проблеми адаптації. Трудова дисципліна, обов'язковість у виконанні термінів домовленостей вимагає ломки традиційної психології, спрямованої не на любов до праці як до такого, а на плоди праці. Дуже цінується можливість зменшення трудовитрат. Накази рідко виконуються з точністю і в строк. У випадку добре виконаної роботи араби чекають безумовної похвали і вкрай болісно сприймають критику.

Найбільш престижним заняттям за ісламськими канонами вважається торгівля. Для реклами своїх товарів продавці наймають зазивав з гучним голосом. Часто покупця затягують в крамничку майже силоміць. Склалися традиційні правила купівлі-продажу. Продавець одразу запитує свідомо більшу ціну, а покупець повинен обуритися і назвати свою, явно занижену ціну. Відбувається тривалий торг, поки обидві сторони не зійдуться десь посередині між спочатку просив і запропонованої покупцем ціну. Процес продажу супроводжується частуванням кавою, чаєм, прохолодними напоями. Якщо ви випили запропоновану чашечку кави і передали її господареві, він відразу наповнить її знову. Показати, що ви більше не хочете, можна погойдуванням чашечки з боку в бік, або перевернув її догори дном. Пропозиція прохолодних напоїв говорить про те, що час зустрічі підходить до кінця. Відсутність тривалого, емоційного торгу робить процес покупки нецікавим. Лаяти товар теж не можна, оскільки це може сильно образити продавця.

Незважаючи на численні відмінності, які існують в арабській та європейської ділових культурах, можна добитися успіху у відносинах з арабськими партнерами, виявляючи щирий інтерес до них і їх близьким, використовуючи похвалу та компліменти, поважаючи їхні національні і релігійні почуття.

3. Основні правила поведінки за столом

Не спізнюйся, будучи запрошеним на обід, сніданок, вечерю, чай.

Не сідай за стіл, поки не сядуть дами або поки хазяїн або господарка не запросять зайняти місце.

Не пропонуй дамі, коли супроводжуєш її до столу, ліву руку. Чоловік завжди винний пропонувати дамі праву руку.

Не забувай, що дама, що сидить поруч із тобою, особливо по праву руку, має право на твою увагу. Даму, що сидить поруч із тобою, варто займати не залежно від того, подань ти їй чи ні.

Не знаймся після того, як гості сіли за стіл. Не сиди занадто близько до столу або занадто далеко від нього.

Не зацокай серветку за комір і не розкладай її на груди. Серветку варто класти на коліна. У першу чергу необхідно обслуговувати дам. Не їсти суп з кінця ложки. Не проси другої порції супу.

Не згинайся над тарілкою. Тримайся по можливості прямо.

Якщо хочеш дістати що-небудь, не тягнися через тарілку іншого. Не бери хліб вилкою, бери рукою.

Не кусай від цілого шматка хліба. Не намазуй маслом цілого шматка хліба. Ламай хліб шматочками й намазуй їх. Не криши хліб у суп. Не їж з ножа. Ніколи не піднось ніж до роту. Не накладай на вилку за допомогою ножа. Бери на вилку стільки, скільки на неї може поміститися без праці. Не їж занадто швидко.

Не наповнюй рот більшою кількістю їжі, ніж може поміститися, не розставляй лікті. Лікті повинні бути притиснуті до боків. Не ставши лікті на стіл.

Не піднімай склянку або келих занадто високо. Не їли ложкою ті, що можна й вилкою. Не намагайся зачерпнути останню ложку супу, з'їсти останній шматочок м'яса й т.д.

Не подавай сам свою тарілку із проханням про другові порцію. Нехай це зробить прислуга. Краще не просити другої порції взагалі.

Не випльовуй кості та інше на тарілку. Кістку варто витягти з рота на вилку, притулену до губ, і потім покласти її на тарілку. Фруктові кісточки потрібно витягати з рота непомітно на ложку.

Не проси сусіда податі що-небудь, якщо поблизу перебуває прислуга.

Не грай серветкою, вилкою й іншими інструментами на столі. Не витирай особу серветкою. Серветкою можна лише злегка провести по губах.

Не повертайся спиною до іншого, якщо маєш намір поговорити із сусідом. Не розмовляй з іншим через сусіда. Не розмовляй з повним ротом. Не відкидайся й не розвалюйся на стільці. Намагайся завжди бути спокійним. Не впускай з рук ніж або вилку. Алі якщо упустивши, не бентежся, попроси іншу, не надаючи значення тому, що сталося. Взагалі краще робити помилки, чим намагатися не робити їх із зусиллям і з залученням уваги навколишніх.

Не користуйся за столом зубочисткою, якщо в цьому немає необхідності. У крайньому випадку роби це непомітно.

Не пригощай безперестану гостя. Не пий багато провина.

Будучи хазяїном або господаркою, ніколи не закінчуй своє блюдо першим. Почекай, коли закінчать їсти гості. Це особливо важливо, коли подане останнє блюдо.

Не проси другові чашку, поки гості не одержали першої.

Не роби ніяких зауважень щодо подаваного блюда. Не критикуй ті, що подається до стола.

Не відмовляйся від якого-небудь блюда, посилаючись на ті, що воно тобі не подобається або що воно тобі шкідливо. Найкраще відмовитися без пояснення причин. Не розповідай за столом про свої хвороби.

Не клади чайну ложку в склянку або чашку. Допивши чай або каву, поклади ложку на блюдце.

Не складай серветку після того, як поїв. Серветку варто недбало покласти на стіл.

Не читай листів або документів за столом.

Як поводитися за столом

1. Коли їли, не відкушуй відразу більших шматків - це некрасиво.

2. Не розмовляй з повним ротом. Якщо тобі поставили запитання, спочатку проковтни їжу, а потім відповідай.

3. Під час їжі не присьорбуй голосно, не дуй на занадто гаряче блюдо, не стукай ложкою по тарілці. Намагайся їсти беззвучно.

4. М'ясо відрізай невеликими шматочками. Коли з'їли один шматок, відріж наступний. Не нарізай на шматочки всю порцію відразу: від цього твоя тарілка буде виглядати неохайно, а їжа швидко охолоне.

5. Смажений або варений птаха треба брати з тарілки вилкою, відрізаючи невеликими шматочками, а коли відрізати буде вже важко, можна взяти пальцями кісточку й об'їсти.

6. Кісточки з риби теж можна виймати вилкою й пальцями. Але пальці при цьому не облизують, а витирають серветкою.

7. Гарнір - овочі, картоплю, макарони - набирай на вилку за допомогою скоринки хліба.

8. Не їли ложкою те, що відмінно можна є вилкою.

9. Не їли з ножа - це некрасиво, та й легко можна порізати рот.

10. Рибу, сирники, котлету, холодець, яєчню але - гніт різати не треба - їх легко розламати вилкою.

11. Коли користуєшся ножем, тримай його в правій руці, а вилку - у лівій. Не перекладай їх з руки в руку, поки не з'їли все блюдо.

12. Кісточки від компоту не випльовуй прямо на блюдце. Піднеси ложку до рота, виплюнь на неї кісточку й поклади на блюдце.

13. Якщо тобі потрібно що-небудь дістати, не тягнися через весь стіл, а чемно попроси передати.

14. Із загального блюда бери крайній шматок, не вибираючи. Адже взявши шматок покраще, ти залишаєш сусідові шматок гірше, а це неввічливо.

15. Не підбирай хлібом залишки соусу з тарілки. Не допивай прямо із блюдця сік від компоту.

16. Закінчивши їжу, ложку не облизуй. Брудні ніж і вилку на стіл не клади.

17. Не став без дозволу свою брудну тарілку на брудну тарілку сусіда без його дозволу й не відсувай свій брудний посуд .у його сторону.

18. Коли п'єш чай, не залишай чайну ложку в склянці - він може перекинутися. Розмішавши цукор, поклади ложку на блюдце.

19. Не сиди боком до стола або поклавши ногу на ногу - це некрасиво й неввічливо.

20. За їжею не читай, - це не тільки неввічливо стосовно навколишнім (мол, книжка тобі цікавіше, ніж вони), але й шкідливо.

21. Не катай кульок із хліба, не криши його даремно, доїдай всі кірки (вони, до речі, корисніше м'якушки). Помни завжди, скільки людей трудилося, щоб виростити й забрати врожай і спекти хліб. Не забувай також, що для мільйонів хлопців на землі крихта хліба ще коштовність!

Як поводитися під час їжі?

За столом потрібно сидіти злегка нахилившись уперед і на всьому сидінні, а не на краєчку його. Розмовляючи із сусідом ліворуч, не повертатися спиною до тому, хто сидить праворуч. Сидіти за столом потрібно прямо, повертаючи при розмові тільки голову. Ноги перед собою не витягають, а тримають їх разом біля стільця. На столі можуть перебувати кисті рук, але ніяк не лікті. Лікті по можливості притиснуті до тулуба. Якщо їдять тільки однією рукою, то друга перебуває на столі. Пальці складені разом.

Сидячи за столом, не критикують те, що на столі, і тих, хто за ним сидить. Не стежать за тим, хто скільки їсть. У стравах не риються, а кладуть у рот всі підряд. Їдять і п'ють спокійно, безшумно, не гримасуючи. Рот не набивають їжею й занадто більшими шматками. Жувати потрібно із закритим ротом. З повним ротом не розмовляють і не сміються.

Серветку беруть із тарілки, коли починають подавати на стіл. Її кладуть, склавши вдвічі на коліна, а не засовують за комір. Закінчивши їсти, серветку кладуть на стіл ліворуч від тарілки. Паперову серветку злегка мнуть і кладуть на тарілку з-під їжі.

Ложку тримають між більшим і вказівним пальцем, причому її ручка злегка впирається в середній палець. До рота її підносять небагато навскіс (не боком) і в рот її не засовують. Ложку наповнюють настільки, щоб її можна було донести до рота, не протока не краплі.

Вилка й ніж. Вилку тримають у лівої, а ніж у правій руці. Коли їдять однією вилкою, неї тримають у правій руці. Ручки ножа й качани перебувають у долонях. Кінчиком вказівного пальця можна впиратися в стик ручки й вістря, але не нижче. Так само тримають вилку, опуклістю догори.

Список використаної літератури

1. Колєсніков Г.А. Концепція сучасної організаційної культури управління виробничих підприємств. Луцьк. ВІЕМ. 1997.

2. Рютінгер Р. Культура підприємства. Вид. «Еком». Москва.1992;

3. Вейлл П.Б. Культура предпринимательства и культура организации: Часть 1. - М.: АКДИ "Экономика и жизнь", 1994. - 95 с.

4. Камерон К., Курн Р. Диагностика и изменение организационной культуры / Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2001. - 320 с.

Корпоративний імідж. Інформація для бізнесу // Сервіс Контакт. - 2005. - № 4. - С. 12-14.

5. Корпоративна культура: Навчальний посібник. Під заг. ред. Г.Л. Хаєта - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 403 с.

6. Максимовский М.В. Этикет делового человека. -- М., 1994

7. Романов М.В. Справочник по этикету для бизнесменов, туристов и отправляющихся в гости за, рубеж. -- К., 1994.

8. Лабунская В. А. Невербальне поводження. - Ростов, 1986.

9. Академія Ввічливих Наук професори Бонусу / Сост. Хаткина Н.Б.,

Размещено на Allbest.ru

...