Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Поняття про деонтології

Медична деонтологія (від грец. Deontos - належне, належне і logos - вчення) - наука про професійний поведінці медичного працівника. Сам термін «деонтологія» був введений в ужиток на початку XIX століття англійським філософом Єремією Бентамом для позначення науки про професійній поведінці людини. Поняття «деонтологія» в рівній мірі можна застосувати до будь-якій сфері професійної діяльності: медичної, інженерної, юридичної, педагогічної, агрономічної і т.д.

Задовго до введення терміна основні принципи, що регламентують правила поведінки лікаря і медичного працівника, містилися у письмових джерелах, що дійшли з глибини століть. Вже в індійському зводі законів Ману «Веди» перераховані правила поведінки лікаря. В античні століття величезний вплив на розвиток принципів поведінки медичного працівника справила знаменита «Клятва» основоположника наукової медицини Гіппократа. Цікаво відзначити, що за всю історію розвитку медицини тільки в 1967 р. на II Всесвітньому деонтологическим конгресі в Парижі було зроблено перше і єдине доповнення до клятви Гіппократа: «Присягаюся навчатися все життя».

На формування і розвиток принципів медичної деонтології, як і медичної етики, протягом всієї історії впливали що склалися в даному суспільстві політичний лад, соціально-економічні та класові відносини, національні і релігійні традиції та ін.

На формування вітчизняної медичної деонтології великий вплив зробили матеріалістичні погляди революціонерів-демократів А.І. Герцена, Н.Г. Чернишевського, М.О. Добролюбова, Д.І. Писарєва та ін В умовах царизму земські лікарі, маючи в своєму розпорядженні вкрай обмеженими можливостями, створили унікальну в історії медицини систему надання медичної допомоги незаможним верствам населення. Вони заклали нові традиції у відносинах з хворими, що склали славу російської медицини. Земська медицина висунула велике число безмежно відданих своїй справі лікарів, фельдшерів і медичних сестер.

Важливо підкреслити, що аж до кінця XIX століття все те, що тепер становить предмет медичної деонтології, іменувалося лікарської етикою. Зміст цього поняття було досить аморфним.

Праці видатних вітчизняних учених-медиків М.Я. Мудрова, М.І. Пирогова, С.П. Боткіна, С.С. Корсакова, В.М. Бехтерєва, К.І. Платонова, Р.А. Лурія, М.С. Лебединського, В.Н. Мясищева, М.М. Петрова та ін заклали теоретичні основи деонтологічних принципів.

Основними завданнями медичної деонтології є:

- Вивчення принципів поведінки медичного персоналу, спрямованих на максимальне підвищення ефективності лікування;

- Виключення несприятливих факторів у медичній діяльності;

- Вивчення системи взаємовідносин, які встановлюються між медичним персоналом і хворим;

- Усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.

Однією з основних проблем медичної деонтології, так само як і медичної етики, є борг. Медична деонтологія визначає належне в поведінці не в плані морального чи правового громадського обов'язку, а в аспекті посадових обов'язків медичного працівника. Важливо зазначити, що медична деонтологія має відношення і до працівників немедичних професій (робітники, службовці та ін), так як вони зобов'язані вести себе відповідно до вимог медичного закладу. Медична деонтологія не може не замінити медичну етику, не злитися з нею.

У капіталістичному суспільстві медичні працівники в своїй діяльності керуються не стільки принципами медичної етики, скільки турботою про своє матеріальне благополуччя. У зв'язку з цим у західній пресі все частіше стали з'являтися висловлювання про те, що етику треба замінити деонтологією. Прагнення відмовитися від медичної етики і звести всі норми медичної діяльності до простих посадовою відносин пояснюється тим, що належне вельми умовно і пов'язано не з моральним, а з професійним обов'язком. Відмова від етики на користь формальної деонтології знижує морально-етичну основу вигляду медичного працівника.

Російські дослідники вважають медичну деонтологію особливим вченням у складі наукової та практичної медицини. Ця наука розробляє правила посадової поведінки, які потім оформляються у відповідних інструкціях. На відміну від моральних правил деонтологічні нормативи визначаються інструкціями і адміністративними наказами.

2. Особливості та проблеми фармацевтичної деонтології

Основи фармацевтичної деонтології закладені в кінці 60-х - 70-і рр.. ХХ ст. На теоретичному рівні фармацевт знає професійні етичні критерії та їх застосування в системі охорони здоров'я. Але на практиці він знаходить інші пріоритети в залежності від економічної вигоди, що змушує його приховувати недоліки і широко рекламувати гідності тієї чи іншої фармацевтичної продукції.

Розширення сфери лікарської самодопомоги і саме профілактики зумовило зростання звернень споживачів ЛЗ БРО в аптечні підприємства і, отже, - збільшення частоти контактів відвідувачів аптеки з фахівцями відділів БРО. У даних обставинах підвищуються вимоги не тільки до змісту інформаційно-консультаційної послуги, але й до того, як її надає фармацевтичний працівник.

Тому дуже важливо, щоб на таких ділянках працювали професіонали - «комунікатори», тобто фармацевти, які мають мистецтвом спілкування.

Фармацевту слід знати, прийняти і враховувати той факт, що поведінка сьогоднішнього і завтрашнього споживача ЛЗ корінним чином відрізняється, і буде відрізнятися від його вчорашнього поведінки. Сьогодні споживач стає критичнішою, ніж раніше; частіше запитує про призначення і недоліки пропонованих ЛЗ; виявляє велику недовірливість, порівнюючи кілька пропонованих варіантів; задає більше питань; вивчає достовірні критерії; більше враховує фактори, що впливають на здоров'я, менше довіряє запевненням реклами. Багато хто з споживачів стали більш чутливими, ніж раніше, до перебільшень, взаємозамінності ЛЗ, до цін.

У зв'язку з цим фармацевт повинен вміти поєднувати «боротьбу» за свою частку ринку, яка стає все більш «жорсткою», з вимогами фармацевтичної етики і деонтології.

Основна відмінність між конкуруючими аптечними підприємствами буде полягати в тому, як вони пропонують свої послуги своїм відвідувачам і, як з ними спілкуються.

Конкретно це розходження може виражатися у таких характеристиках:

Ё додаткові фармацевтичні послуги, що надаються пацієнту;

Ё кваліфікація співробітників (знання, досвід, майстерність, здатність, компетентність і т.д.)

Ё поведінка співробітників при спілкуванні з пацієнтами, колегами, партнерами та ін (дружелюбність, ввічливість, надійність, обов'язковість, відповідальність, пунктуальність і т.д.)

Ё настрій і загальна атмосфера, що панує на підприємстві.

В аптеку приходять люди, стурбовані своїми проблемами, можливо, з почуттям невпевненості, іноді бояться зробити невигідне враження або опинитися незрозумілими, схильні до перепадів настрою.

Фармацевт, що працює «за першим столом», повинен знати, якими можуть бути, з урахуванням психології, відвідувачі аптек, володіти знаннями про можливі способи передачі повідомлення: вербальному, графічному, мовою жестів, просто мімікою, прямою дією, а також розшифрувати мову адресата, на якому надсилається повідомлення пацієнтом. Поважаючи і люблячи людей, ми повинні приймати їх такими, якими вони є, і прагнути до кожного знайти свій підхід.

Хороший «комунікатор» - це завжди психотерапевт (не в строго медичному сенсі, а в контексті міжособистісного повсякденного спілкування).

Психотерапевтичний підхід припускає приймати пацієнта не оцінюючи його, зосередитися на його проблеми, а не на тій, яка в цей момент турбує самого фармацевта. Слід допомогти пацієнтові висловитися повністю і без перешкод, не перебиваючи, не збиваючи з думки, показуючи йому, що його слухають, розуміють. Але робити це слід нейтрально, кивком голови, вигуками, короткими репліками позитивними («Так, так ...», «Я розумію ...»). Без таких сигналів пацієнтові говорити складно.

Якщо поведінка фармацевта діаметрально протилежно поведінці пацієнта на різних рівнях (манера триматися, голос, мова, позиції), то контакт між ними порушується, процес комунікації на підсвідомому рівні ускладнюється. Подібна поведінка породжує конфлікти, агресивний настрій, неприйняття і відмова пацієнта від подальшого спілкування.

Завдання фармацевта підтримувати зворотний зв'язок, що забезпечується, наприклад, повторенням думки співрозмовника: «Якщо я правильно вас зрозуміла, то ...». Робити це слід, дочекавшись паузи. Слід завжди пам'ятати про те, що тільки при позитивному внутрішньому настрої до людей може бути досягнутий контакт, завдяки якому обов'язково знайдеться оптимальне рішення в тій чи іншій проблемній ситуації.

Таким чином, успішна робота спеціаліста та успіх аптеки перебувають у прямій залежності від того, наскільки:

Ё пацієнт довіряє фармацевта;

Ё фахівцю вдається встановлювати контакти і хороші відносини з людьми;

Ё повно фахівцю вдається відповідати на питання пацієнтів і задовольняти їх потреби в інформації;

Ё фармацевт вміє спостерігати, задавати цілеспрямовані питання, уважно слухати і швидко записувати необхідні відомості;

Ё переконлива аргументація фахівця, заснована на знанні продаваних ЛЗ, БАД, ВМП і т.д.;

Ё фахівцю вдається спільно з пацієнтом знаходити доцільні та прийнятні для сторін рішення;

Ё ретельно фармацевт аналізує бажання і потреби пацієнтів.

Ё Фармацевт, займається БРО ЛЗ, повинен відповідати наступним обов'язковим умовам:

Ё професійні знання і компетентність;

Ё забезпечення якості товару і ретельно продуманий його асортимент, доступні (вигідні) ціни;

Ё доступність інформації і докладність консультацій;

Ё виявлення потреб;

Ё правдиві (достовірні) відомості;

Ё індивідуальний підхід до вирішення проблем пацієнта, доброзичливе ставлення; впевнене, але не зарозуміле поведінку;

Ё оперативність при наданні послуг;

Ё розташовує зовнішній вигляд.

Фармацевт, що надає догляд за пацієнтом. Будь це послуги клінічного, аналітичного, технологічного або регламентує характеру, фармацевт повинен відчувати себе комфортно при своїй взаємодії з населенням. Він повинен теж сприймати свою практику, як частина дії всієї системи охорони здоров'я і частина роботи інших фармацевтів. Надані їм послуги повинні бути високої якості.

Фармацевт, який приймає рішення. Відповідне, дієве та ефективне з точки зору витрат використання ресурсів (наприклад: кадри, ліки, хімікати, обладнання, процедури і практика) має лежати в основі роботи фармацевта. Досягнення цієї мети вимагає здатності оцінити, проаналізувати і правильно визначити курс дій.

Фармацевт - ланка спілкування між лікарем і пацієнтом. Фармацевт займає ідеальне положення між лікарем і пацієнтом. Він повинен бути знаючим і впевненим у собі під час спілкування з іншими професіоналами охорони здоров'я та суспільством. Спілкування вимагає навичок не тільки словесного, але також навичок поза словесного та письмового характеру.

Фармацевт - лідер. Незалежно від того, чи бере участь фармацевт в ситуаціях мультидисциплінарного догляду за пацієнтом, або в ситуаціях брак або відсутність медичних працівників інших галузей, він зобов'язаний зайняти лідируюче становище в забезпеченні благополуччя населення. Лідерство передбачає в тому числі: співчуття і розуміння інших, а також здатність приймати рішення, ефективно спілкуватися та керувати.

Фармацевт - менеджер. Фармацевт повинен вміти ефективно управляти ресурсами (людськими, фізичними та фінансовими) та інформацією. Він повинен позитивно сприймати керівництво інших (роботодавцем чи керівником ланки охорони здоров'я). Інформація в області ліків та пов'язані з нею технології все більше будуть кидати виклик фармацевту, так як його відповідальність за передачу інформації про ліки та аналогічних продуктах іншим постійно збільшується.

Фармацевт - постійно відроджуються знання. Сьогодні вже не можливо вивчити все необхідне для практичної кар'єри фармацевта під час його початкового навчання у ВУЗі. Концепції, принципи та бажання постійного і невпинного навчання протягом усього життя повинні бути закладені під час початкового навчання у вузі і повинно підтримуватися протягом всієї кар'єри фармацевта. Фармацевт повинен бути навчений того, як удосконалювати свої знання і навчати себе.

Фармацевт - вчитель. Фармацевт зобов'язаний допомагати у навчанні та підготовці майбутніх поколінь фармацевтів. Участь у цьому процесі як вчителі не лише забезпечує знання для інших, але також надає можливість отримання нових знань і вдосконалення існуючих навичок.

3. Морально-правові аспекти фармацевтичної професії

деонтологія медичний моральний

Соціальна і моральна відповідальність фармацевтичних працівників.

Саморегуляція і самодисципліна є основні принципи, на яких тримається довіру до будь-якої професії.

Фармацевтична етика у вигляді окремих писаних і неписаних правил, норм, принципів і цінностей, що визначають професійну поведінку фармацевтичного працівника, стала формуватися з тих самих пір, як у середні століття, в ході природного процесу розвитку медичної науки і практики, було покладено початок розділенню професій лікаря і аптекаря. Саме тому колискою нового виду професійної етики була етика лікаря і медична етика. Ці два "родинних" виду професійної етики мають єдину "кореневу систему". Фармацевтичну етику можна представити у вигляді міцного швидкозростаючого втечі, який, відбрунькувавшись від "дерева" медичної етики, вже сам у процесі подальшого розвитку спеціалізації в фармації обріс безліччю молодої порослі.

"Аптекар ... повинний бути вправний, совісті, розсудливим ...".

Фармацевтична етика виникла з відкриттям перших аптек і з появою перших фармацевтів. У Росії це сталося в кінці XVI ст., А через два століття, в 1789 р ., З метою регламентації аптечної діяльності був виданий Аптекарський статут, який увійшов до зводу законів Російської імперії, в положеннях якого визначалися та етичні норми поведінки аптекаря, і моральні вимоги до його особистості. Наприклад, ухвалювалося, що "аптекар, яко добрий громадянин, вірно зберігає присяжну посаду, повинен бути вправний, честь, совість, розсудливим, тверезий, старанний, повсякчас присутній і виконуючий звання своє загального блага відповідно".

До XIX-XX ст. розвиток фармацевтичної науки і зростання народонаселення призвели до різкого збільшення кількості аптек та номенклатури лікарських препаратів. Як наслідок, перед суспільством в цілому і перед фармацевтичним спільнотою зокрема встала проблема більш суворої регламентації фармацевтичної діяльності, що й було зроблено шляхом створення та постійного вдосконалення сучасної законодавчої бази в галузі фармації. У той же час стало очевидно, що для багатьох професій, у першу чергу для тих, від представників якої залежить здоров'я, благополуччя, а часто і життя людини, одного законодавчого регулювання недостатньо.

З метою створення сприятливих умов для виконання головного завдання будь-якого фармацевта, що полягає в тому, щоб шляхом надання високоякісної та кваліфікованої лікарської допомоги максимально сприяти прагненню людей підтримати своє здоров'я, фармацевтичні спільноти різних країн на певному етапі свого розвитку прийшли до розуміння того, що необхідно звести в одному документі всі вироблені багаторічною практикою правила професійної поведінки та етичні норми, а також заявити про принципи і цінності, що визначають роль і відповідальність фармацевта перед суспільством. Так з'явилися перші етичні кодекси фармацевта (ЕКФ), які по суті являли собою прийняті спільнотою об'єдналися аптекарів декларативні заяви, що складаються з добровільно взятих на себе професійно-моральних зобов'язань та самообмежень.

Розробка і прийняття етичних кодексів в галузі фармації.

З принципів "декларативності" і "добровільності", а також з історії виникнення професійно-етичних кодексів випливає, що вони можуть бути прийняті самими різними неурядовими організаціями (асоціаціями, товариствами, спілками, лігами і т.д.), що об'єднують ту чи іншу кількість фармацевтичних установ або самих фармацевтів. Розробка і прийняття до добровільного виконання документа, не є нормативним актом, є правом будь-якої спільноти людей чи підприємств. Але, як наслідок цього етичні кодекси діють тільки в рамках цих співтовариств і, звичайно ж, не є обов'язковими, а їх недотримання не може призвести до санкцій з боку закону (в тому числі і в таких країнах, як Великобританія і Канада, де фармація є самокерованою професією, а національні або провінційні суспільства, які об'єднують усіх зареєстрованих в їх якості фармацевтів країни і регіону, мають, наприклад, такими повноваженнями, як анулювання реєстрації). Тим не менш в тій же Великобританії порушення норм етичного кодексу може бути кваліфіковано як "професійний провина" і привести до дисциплінарних заходів впливу з боку Статутного комітету Королівського фармацевтичного товариства Великобританії (RPSGB).

Виходячи з вищесказаного, очевидно, що число фармацевтів або фармацевтичних установ, "об'єднаних" одним етичним кодексом, може бути самим різним (в принципі, і одна аптека може мати свій ЕКФ, прийнятий та дотримуваний її персоналом). Проте світова практика, починаючи з XIX ст., Складалася таким чином, що ЕКФ приймалися, як правило, найбільшими національними та регіональними фармацевтичними асоціаціями, що об'єднують більшість або навіть усіх ліцензованих фармацевтів, які практикують на даній території. Крім того, в багатьох випадках можна простежити таку закономірність: розробка та прийняття ЕКФ відбуваються майже відразу ж після заснування цих асоціацій, тобто є логічним наслідком самоорганізації професійної спільноти.

Природно, що розвиток фармацевтичної практики протягом півтора століть, в тому числі необхідність розстановки нових акцентів у системах відносин "фармацевт-пацієнт", "фармацевт-суспільство", "фармацевт-лікар", "фармацевт-фармацевт" відповідно до веліннями часу, зажадало внесення змін і доповнень в етичні кодекси, надання їм нової стилістичної форми і сучасного змісту. У зв'язку з цим ЕКФ неодноразово переглядалися і оновлювалися, і процес цей до кінця XX ст. став безперервним.

Незважаючи на значний прогрес у розвитку вітчизняної фармацевтичної етики і деонтології, наше фармацевтичне спільнота не може похвалитися настільки ж тривалим досвідом розробки ЕКФ, як, наприклад, американське чи британське. Коли на початку 90-х років минулого століття, у зв'язку з переходом фармацевтичної галузі на ринкові рейки, відсутність подібного документа стало відчуватися гостріше, виникла нагальна необхідність створення свого ЕКФ на базі накопиченого російського і світового досвіду в галузі фармацевтичної етики і з урахуванням специфіки нашої країни . У 1995 р . Російської фармацевтичної асоціацією був прийнятий "Етичний кодекс російського фармацевта", а через рік на кафедрі організації та економіки фармації ММА ім. І. М. Сєченова було розроблено "Етичний кодекс фармацевтичного працівника Росії (провізора і фармацевта)".

У деяких країнах, наприклад в Канаді і США, широко поширена традиція розробки та прийняття етичних кодексів не тільки загальнонаціональними, а й регіональними фармацевтичними організаціями. Подібну практику можна пояснити історією становлення цих держав, спочатку виникли як співдружності самостійних штатів або провінцій, а також високим рівнем децентралізації управління багатьма сферами життєдіяльності, в тому числі і фармацією. У цих умовах формування та законодавчого поля, та інших норм, що регулюють професійну діяльність людей, йшло найчастіше знизу, від штатів і провінцій на федеральний рівень. Вельми показовим у цьому плані приклад Канади, де члени більшості регіональних фармацевтичних товариств керуються своїми етичними кодексами. Розроблений як свого роду компіляція провінційних ЕКФ, кодекс NAPRA є модельним. Як зазначено в самому цьому документі, для його прийняття і виконання фармацевтичними товариствами провінцій "може знадобитися необхідна адаптація".

У рішення такої актуальної проблеми, як регулювання етичних норм і принципів професійної поведінки фармацевтичних працівників, внесла свій вклад і Міжнародна фармацевтична федерація (FIP), що працює в тісному контакті з ВООЗ. FIP, найавторитетніша міжнародна неурядова фармацевтична організація, поставила перед собою завдання створення етичного кодексу, який послужив би моделлю для національних фармацевтичних товариств.

Принципи ЕКФ.

Хоча особливості сприйняття проблеми етичного регулювання своєї професії фармацевтичними працівниками конкретної країни або території з урахуванням місцевої специфіки, безумовно, знаходять своє відображення в текстах ЕКФ національних і регіональних фармацевтичних асоціацій, тим не менше більшість сучасних ЕКФ відрізняються один від одного не стільки змістом принципів і зобов'язань, скільки їх формулюваннями. Це можна пояснити тим, що перед фармацевтами усього світу стоять схожі проблеми і їх об'єднують схожі цінності. На прикладі тексту "Code of Ethics for Pharmacists" FIP, який пропонується цією міжнародною організацією в якості моделі для національних фармацевтичних товариств, можна скласти досить точне уявлення про те, що таке ЕКФ і які його принципи:

1. Основним обов'язком фармацевта є турбота про благо кожного пацієнта.

Зобов'язаннями, що випливають з цього принципу, згідно з етичного кодексу FIP, є:

- Бути об'єктивним;

- Ставити здоров'я і благополуччя людини вище особистих чи комерційних інтересів (включаючи фінансові);

- Сприяти праву людини на безпечне та ефективне лікування.

Це головний принцип ЕКФ, "заповідь № 1", і в тій чи іншій формулюванні він стоїть на першому місці майже у всіх згаданих у цій статті етичних кодексах. Більшість фармацевтів світу вважають цей принцип ключовим. У змісті "першої заповіді" відчувається явна спадкоємний зв'язок із клятвою Гіппократа ("Я направлю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості") і Женевської декларацією ВМА ("Здоров'я мого пацієнта буде основною турботою "). "Етичний кодекс російського фармацевта" формулює "першу заповідь" так: "Головна мета професійної діяльності фармацевта - завжди пам'ятати про зобов'язання зберегти людське життя".

2. Фармацевт проявляє однакове ставлення до всіх пацієнтів.

Цей принцип можна порівняти з положенням Женевської декларації: "Я не дозволю, щоб релігійні, національні, расові, політичні або соціальні мотиви перешкодили мені виконати свій обов'язок по відношенню до пацієнта".

3. Фармацевт поважає право пацієнта на свободу вибору способу лікування.

За кодексом FIP, в тих випадках, коли фармацевт залучений в процес розробки планів лікування, він повинен бути впевнений, що це робиться з відома хворого. "Code of Professional Conduct" формулює цей принцип дещо інакше: "Фармацевт поважає самостійність і гідність клієнта і його право бути поінформованим про рішеннях, пов'язаних з його лікуванням".

4. Фармацевт поважає і захищає право пацієнта на конфіденційність.

Згідно клятві Гіппократа, "що б при лікуванні, а також і без лікування я не побачив або не почув відносно життя людської з того, що не слід розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею".

5. Фармацевт співпрацює з колегами та іншими фахівцями і поважає їх систему цінностей і професійні здібності.

"Етичний кодекс російського фармацевта" за аналогією з цим принципом кодексу FIP підкреслює, що "фармацевт є соратником лікаря при проведенні фармакотерапії і повинен надавати йому всіляке сприяння для правильного вибору, призначення та застосування лікарського засобу", а також "зобов'язаний надавати в межах своєї компетенції консультації за всіма властивостями лікарських засобів, їх хімічним та фармакологічними аналогам ".

6. У своїх професійних взаєминах фармацевт проявляє чесність і надійність.

7. Фармацевт служить кожній людині окремо і суспільству в цілому.

"Фармацевт поважає довірчі відносини, що складаються між ним і пацієнтом". Розглядаючи відносини в системі "фармацевт-пацієнт", кодекс вважає, що "фармацевт несе моральні зобов'язання у відповідь на довіру, надану йому як представнику професії з боку суспільства".

8. Фармацевт підтримує і постійно розвиває свої професійні знання і навички.

9. Фармацевт зобов'язаний забезпечити безперервність надання фармацевтичних послуг у разі виникнення робочих спорів, закриття аптеки або конфлікту на основі особистих переконань.

У поясненні до дев'ятого принципом етичного кодексу FIP йдеться, що в подібних ситуаціях фармацевт повинен направити пацієнта до іншого фармацевту, а у випадку закриття аптеки забезпечити пацієнтів інформацією про аптеку, в яку переведені їх запису, якщо такі велися. Цей принцип з'явився в деяких ЕКФ не так давно і відображає можливість страйків, інших колізій і конфліктів у трудових колективах.

Серед інших принципів різних ЕКФ можна відзначити наступні:

- Фармацевт відповідає за якість лікарської допомоги;

- Фармацевт не повинен погоджуватися працювати в умовах, що компрометують його професійну незалежність, чесність і компетентність, і не повинен нав'язувати подібних пільг на інших фармацевтам ("Code of Professional Conduct" PSA);

- Фармацевт дотримується закону, дотримується високих професійних стандартів і зберігає гідність і честь своєї професії (модельний ЕКФ NAPRA);

- Зловживання знанням і положенням фармацевта несумісне з обраною професією ("Етичний кодекс російського фармацевта");

- Фармацевт вносить свій внесок у систему охорони здоров'я та потреби соціальної медицини (модельний ЕКФ NAPRA).

Сьогоднішній день ЕКФ.

ЕКФ вважається спільною "кодексом честі" для всіх фармацевтичних працівників. Однак поглиблення процесу структурування фармацевтичної спільноти і, як наслідок цього, виникнення асоціацій госпітальних фармацевтів, фармвиробників, фармдістрібьюторов і т.д., поставило перед їх членами питання про необхідність розробки своїх корпоративних етичних кодексів.

Етичні кодекси товариств госпітальних фармацевтів Австралії і Канади, Американського товариства фармацевтів-консультантів, корпоративний кодекс Асоціації оптових фармацевтичних компаній Великобританії - ось лише приклади, що підтверджують цю тенденцію.

Великий прогрес у розвитку друкованих ЗМІ, вражаючі інформаційні можливості телебачення, радіо та інтернету, стурбованість широко розповсюджується використанням недобросовісних рекламних прийомів при просуванні товарів аптечного асортименту висвітили необхідність не тільки певних обмежень у законодавстві, а й вироблення суворого дотримання етичних норм при просуванні і рекламі фармацевтичної продукції (інакше кажучи, лікарських препаратів і інших товарів аптечного асортименту потрібен свій "рекламний кодекс"). Ця проблема, одна з найактуальніших етичних проблем фармацевтичної галузі, гостро стоїть не тільки в нашій країні, але і у всьому світі. Її вирішення потребує спільних зусиль як мінімум двох сторін - рекламного світу і корпоративних фармацевтичних спільнот.

Застосування у фармацевтичній практиці сучасних технологій також часто ставить перед працівниками галузі нові проблеми етичного характеру. Поява в останні роки нового виду аптечних підприємств, інтернет-аптек, не обійшли увагою розробники вищезгаданого кодексу RPSGB. Спеціальна стаття, присвячена цьому виду аптечного сервісу, починається з фрази про те, що люди, що користуються аптечними послугами on-line, мають право на таке ж високе їх якість, як якщо б ці послуги надавалися "face-to-face" в аптечному приміщенні . Особливу увагу в статті приділено питанням дотримання безпеки та конфіденційності при передачі персональних даних, а також повного та належного інформування клієнтів про лікарські препарати і послуги в режимі on-line.

Ще однією тенденцією сучасного етапу регулювання етичних норм працівників галузі є створення кодексів, визначають етику взаємовідносин між представниками різних корпоративних фармацевтичних спільнот. Як приклад можна навести розроблене Канадської асоціацією фармацевтів "Керівництво з етики взаємовідносин між фармацевтами та фармацевтичними виробниками".

За роки, що минули з початку переходу нашої країни до ринкової економіки, російське фармацевтичне співтовариство досягло певного ступеня самоорганізації. Поява професійних асоціацій і союзів, таких як Російська фармацевтична ліга (РФЛ), Союз професійних фармацевтичних організацій (СПФО), Асоціація російських фармацевтичних виробників (АРФП) та інших об'єднань, безумовно, сприяє створенню здорового корпоративного клімату. Велика кількість завдань, що стоять перед галуззю в цілому, постійні і значні, часом навіть тектонічні зрушення в законодавстві в галузі обігу лікарських засобів і виникають у зв'язку з цим труднощі часом затуляють собою проблему регулювання етичних норм. Проте в сучасних умовах, за наявності високих вимог з боку суспільства до рівня фармацевтичних послуг та професійно-моральних якостей фармпрацівників ця проблема не може вважатися другорядною.

Поява нових вітчизняних ЕКФ стане свідченням чергового етапу зрілості російського фармацевтичного товариства. Процес саморегулювання в галузі вже йде, нові етичні кодекси будуть з'являтися. Це випливає хоча б з тих завдань, які ставлять перед собою організації, що об'єднують учасників фармацевтичного ринку. У той же час необхідно розуміння того, що механізми саморегулювання ще тільки складаються, процеси становлення і розширення професійних фармацевтичних товариств знаходяться в самому розпалі, проблем (найчастіше потребують оперативного вирішення) перед їх членами коштує чимало, тому говорити про більш-менш визначених терміни появи нових ЕКФ було б неправильно. До того ж створення етичних кодексів - це процес добровільний; члени фармацевтичного співтовариства повинні самі прийняти принципове рішення і приступити до розробки свого корпоративного кодексу, можливо, із залученням широкого кола зацікавлених і компетентних осіб.

Видається за доцільне, щоб розробка російських ЕКФ велася з урахуванням світових тенденцій регулювання професійно-етичних норм у цій сфері. Щоб не залишатися осторонь від цих тенденцій, необхідно враховувати не тільки вже наявний вітчизняний досвід складання ЕКФ, але і всі напрацювання (особливо за останнє десятиріччя), накопичені міжнародним і національними фармацевтичними організаціями.

Виходячи з цього, а також з того, що фармацевтичних працівників різних країн об'єднують не тільки загальна міжнародна організація, але і вантаж спільних проблем та прапор спільних цінностей, а російська фармація, безумовно, є частиною світового фармацевтичного простору, було б не зовсім правильно при розробці російських ЕКФ не врахувати досвід укладачів "Code of Ethics for Pharmacists" FIP. Цей документ є компілятивним, він лаконічний і являє собою не тільки власне етичний кодекс, але й каркас для його складання, яким можуть скористатися будь-які зацікавлені у цьому організації та особи і в першу чергу - національні фармацевтичні спільноти, для чого, власне, він і був створений. Небагатослівність кодексу FIP дозволяє потенційним розробникам, взявши його за основу, уточнювати, коригувати та розвивати формулювання принципів і зобов'язань, відображаючи таким чином в тексті складається ними документа своє бачення проблеми регулювання етичних норм у професії.

Виходячи з вищевикладеного, ЕКФ, запропонований Міжнародної фармацевтичної федерацією, цілком може послужити моделлю для написання нових вітчизняних "кодексів честі" в той момент, коли ті чи інші корпоративні спільноти учасників фармацевтичного ринку приступлять до формування своїх заповідей.

Основні вимоги до професійної підготовки фармацевтичних працівників.

Вимоги до рівня підготовки випускника за спеціальністю 0405 Фармація.

Загальні вимоги до освіченості випускника.

Випускник повинен:

- Розуміти сутність та соціальну значущість своєї майбутньої професії, виявляти до неї стійкий інтерес;

- Мати уявлення про сучасний світ як духовної, культурної, інтелектуальної та екологічної цілісності; усвідомлювати себе і своє місце в сучасному суспільстві;

- Знати основи Конституції Російської Федерації, етичні і право ші норми, що регулюють відносини людини до людини, суспільства і природи; вміти враховувати їх при вирішенні професійних завдань:

- Володіти екологічної, правової, інформаційної та комунікативної культурою, елементарними вміннями спілкування па іноземною мовою;

- Мати широкий кругозір; бути здатним до осмислення життєвих явищ, до самостійного пошуку істини, до критичного сприйняття суперечливих ідей;

- Бути здатним до системного дії в професійній ситуації, до аналізу і проектування своєї діяльності, самостійних дій в умовах невизначеності;

- Бути готовим до прояву відповідальності за виконувану роботу, здатним самостійно і ефективно вирішувати проблеми в галузі професійної діяльності:

- Бути здатним до практичної діяльності з вирішення професійних завдань в організаціях різних організаційно-правових форм; володіти професійною лексикою;

- Бути здатним науково організувати свою працю, готовим до застосування комп'ютерної техніки у сфері професійної діяльності;

- Бути готовим до позитивного взаємодії і співпраці з колегами;

- Бути готовим до постійного професійного зростання, набуття нових знань;

- Володіти стійким прагненням до самовдосконалення (самопізнання, самоконтролю, самооцінці, саморегуляції та саморозвитку) прагнути до творчої саморегуляції;

- Знати основи підприємницької діяльності та особливості підприємництва у професійній сфері;

- Мати наукове уявлення про здоровий спосіб життя, володіти вміннями і навичками фізичного вдосконалення.

в області психології:

- Знати психологічні процеси, що відбуваються у свідомості людини як у нормі, так і в патології;

- Знати структуру особистості, функції і засоби спілкування;

- Знати прийоми і методи психологічної кореляції і типи їх проявів;

- Вміти використовувати вербальні і невербальні способи спілкування у професійній діяльності;

у сфері правового забезпечення професійної діяльності:

- Мати уявлення про правове становище суб'єктів правовідносин у сфері професійної діяльності (включаючи підприємницьку діяльність);

--Знати права та обов'язки працівників у сфері професійної діяльності; f

- Знати законодавчі акти та інші нормативні документи, що регулюють правовідносини у процесі професійної діяльності;

- Вміти захищати свої права у відповідності з трудовим законодавством;

За спеціальних дисциплін.

Випускник повинен:

в галузі фармацевтичної технології:

- Мати уявлення про біотехнології лікарських засобів;

- Мати уявлення про лікарських формах заводського виробництва;

- Мати уявлення про гомеопатію;

- Знати Державне нормування виробництва і контролю якості лікарських засобів і форм;

- Знати технологію приготування твердих, рідких, м'яких, стерильних і асептично виготовлених лікарських форм;

- Вміти готувати тверді, рідкі, м'які, стерильні і асептичні лікарські форми і оформляти їх до відпустки;

- Вміти користуватися нормативно-технічною документацією і довідковою літературою з виробництва / приготування) лікарських форм;

в галузі фармацевтичної хімії:

- Мати уявлення про контрольно-дозвільну систему якості лікарських засобів і форм;

- Знати класифікацію та основні характеристики лікарських засобів;

- Знати основи фармацевтичного аналізу;

- Знати внутрішньоаптечної контроль лікарських засобів, виготовлених в аптеках;

- Вміти перевіряти найпростішими методами якість лікарських фор відповідно до чинної нормативно-технічною документацією;

в області фармакогнозії;

- Знати лікарська рослинна сировина, його хімічний склад і стандартизацію;

- Знати джерела отримання лікарських засобів природного походження;

- Вміти знаходити рослини, в тому числі лікарські, в різних фітоценозах;

- Вміти приймати лікарський рослинна сировина від заготівельника і визначати його якість відповідно до нормативно-технічною документацією;

в галузі фармакології:

- Знати класифікацію, основні характеристики, фармакокінетику і фармакодинаміку лікарських засобів;

- Знати аналоги і синоніми (торгові назви), показання та протипоказання до застосування лікарських засобів, їх побічна дія;

- Знати правила прийому препаратів і можливі ускладнення;

- Вміти консультувати клієнта з прийому лікарських засобів та з питань їх дії;

в області організації та економіки фармації.

- Мати уявлення про структуру управління службою лікарського забезпечення, про формування та стан фармацевтичного ринку в Росії;

- Мати уявлення про акредитацію та ліцензування аптечних підприємств;

- Мати уявлення про порядок постачання аптечних підприємств лікарськими засобами та предметами медичного призначення;

- Знати нормативні акти, що регламентують фармацевтичну діяльність;

- Знати умови і порядок зберігання лікарських засобів;

- Знати порядок ведення первинних облікових документів;

- Знати порядок проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей;

- Знати принципи ціноутворення;

- Знати вимоги по санітарному режиму аптечних підприємств, охороні праці і техніки безпеки;

- Вміти зберігати лікарські засоби у відповідності з діючими наказами;

- Вміти проводити відпуск лікарських засобів, дозволених до без рецептурному і рецептурному відпустки, та товарів аптечного асортименту;

- Вміти складати на основі первинних документів звіти відділів аптечного складу, відділів аптек та дрібнороздрібної аптечної мережі;

в області менеджменту:

- Мати уявлення про сучасному менеджменті;

- Знати принципи ділового спілкування в колективі;

- Знати функції, види і психологію менеджменту;

- Знати основи організації роботи колективу та виконавців;

- Знати особливості менеджменту в галузі професійної діяльності;

- Знати інформаційні технології в сфері управління виробництвом.

Размещено на Allbest.ru

...