Особливе значення має в діяльності психолога і принцип конфіденційності. Результати психологічних досліджень, аудіо - та відеозаписи в жодному випадків не можна розголошувати без згоди клієнта. Навіть якщо психолог використовує матеріали випадків при обговореннях з колегами в консультативних, освітніх або наукових цілях, дані про особу пацієнта повинні бути зашифровані.

Нарешті, потрібно обов'язково згадати про те, що будь-який психолог повинен обов'язково піклуватися про інтереси свого професійного співтовариства і суспільства в цілому, підтримувати честь і гідність своєї професії, усвідомлено приймати ті обмеження, які накладає на нього приналежність до даної професії.

Поряд із загальними положеннями різноманітні етичні кодекси висвітлюють і такі проблеми, які характерні тільки для певних областей практичної психології.

Посилення інтересу до етичних проблем характерно і для сучасної клінічної психології. Чи відповідатимуть на всі питання про етичні аспекти клінічної психології кодекси, розроблені для психології в цілому або для окремих її областей? Мабуть, немає. Швидше можна очікувати, що відносини клієнта і клінічного психолога мають ряд таких особливостей, які рідко виникають (або не виникають ніколи) в практичній діяльності представників інших областей психології. Тому, безумовно розділяючи ті загальні етичні принципи і правила, про які йшла мова вище, клінічна психологія в силу специфіки вирішуваних нею завдань відкриває в розумінні етичних норм і деякі нові аспекти.

Так, уже згаданий вище принцип професійної компетентності означає для клінічного психолога наявність не тільки відповідної теоретичної підготовки, а й обов'язкового досвіду практичної роботи в області клініко-психологічної діагностики, психологічної експертизи, відновного навчання або психотерапії під керівництвом або супервізорства кваліфікованих дипломованих фахівців. Клінічний психолог повинен не тільки володіти відповідним методичним арсеналом і здатністю до коректної інтерпретації отриманих з його допомогою даних, але і прагнути удосконалювати свої професійні навички, постійно збагачувати їх різними концептуальними та технологічними інноваціями. Підкреслимо, що специфіка сфери діяльності клінічного психолога, необхідність постійного спілкування з хворими, часто страждають дуже важкими психічними та поведінковими розладами, або з психічно здоровими людьми, обтяженими різноманітними емоційними і особистісними проблемами, висуває особливі вимоги саме до професійної компетентності психолога. Високий професіоналізм не тільки дозволяє клінічного психолога оптимізувати надання допомоги його клієнтам і пацієнтам, а й дасть йому можливість належним чином дбати про збереження власного психічного здоров'я, запобігати виникненню перевантажень, стресових реакцій, "синдрому емоційного вигорання".

Принцип поваги до особистості клієнта також є обов'язковим і вкрай важливим для клінічної психології, яка в його розумінні, безумовно, спирається передусім на гуманістичні традиції такого близького їй медицини. Один з відомих російських психіатрів говорив про те, що навіть при важкому психічному недугу душа, засмутившись, не перестає бути душею. Будь-клінічний психолог повинен у своїй професійній діяльності прагнути реалізувати максимально делікатне, щадне ставлення до клієнта або пацієнта, ретельно відслідковувати в процесі своєї роботи динаміку їх стрессотолератності. Навіть працюючи з хворим, що страждають на слабоумство, бажано все-таки прагнути доступно пояснити йому мету і сенс спілкування з психологом, ту користь, яку хворий може для себе витягти з такого спілкування. Некоректна організованість, неузгодженість системи етичних норм і відповідного аспекту реальних взаємин психолога з конкретним клієнтом веде, як мінімум, до зменшення ефективності психологічного впливу, а в межі може бути джерелом важких психічних травм як у клієнтів, так і у самих психологів, якщо вони виявляються недостатньо кваліфікованими в цій частині своєї професійної підготовки. До найбільш драматичним і разом з тим до найбільш типовим наслідків неналагодженість етичного аспекту взаємовідносин всередині системи "спеціаліст-клієнт" відносяться також різні ятрогенні захворювання і співвідноситься з ними континуум психосоматичних розладів. Підкреслимо, що неприпустимість будь-яких форм дискримінації та експлуатації у відносинах клінічного психолога і клієнта має на увазі повагу особистості не тільки клієнта, але і психолога, зокрема, необхідність "вибудовування" адекватної дистанції в міжособистісних стосунках з хворими, їх родичами і т.п. Мабуть, ще в процесі навчання доцільно формувати у майбутнього клінічного психолога певні уявлення про континуумі його можливих "нормативних" позицій в професійних міжособистісних відносинах.

Принцип не нанесення шкоди також сприйнятий клінічною психологією з медичної традиції (нагадаємо читачеві, що він був вперше декларовано лікарями ще тисячоліття назад в клятві Гіппократа). Незважаючи на багатовікову історію питання, лікарі і філософи, які мудрують над проблемами медичної етики і деонтології, і сьогодні сперечаються про деякі аспекти цього принципу (див., Наприклад, Кемпбелл, Джіллетт, Джонс, 2004; Введення в біоетику, 1998). Клінічні психологи повинні добре розуміти, що в процесі їх взаємодії з клієнтами або пацієнтами можуть іноді виникати ситуації, утяжеляющие емоційний стан останніх. Наприклад, при проведенні нейропсихологічне діагностики, коли досліджується стан різних вищих психічних функцій, пацієнт, що володіє високим освітнім рівнем, соціальним статусом, з відповідною самооцінкою раптом бачить, що не може впоратися з виконанням простих завдань (запам'ятати кілька слів, пояснити зміст сюжетної картинки, намалювати куб). Подібна ситуація, мимоволі "об'єктивується" для хворого його когнітивну неспроможність, може виявитися, по суті, глибоко психотравмуючої. Іншим прикладом може служити що є необхідним атрибутом динаміки терапевтичних відносин тимчасове погіршення емоційного стану клієнтів в процесі деяких видів психотерапії (Соколова, 2001). Ймовірно, професійно працює клінічний психолог повинен володіти інформацією про правила поведінки в подібних ситуаціях, враховувати можливу нестабільність емоційної сфери осіб, що страждають психічними та поведінковими розладами, підвищену "реактивність" і чутливість "прикордонних" особистостей, повинен вміти запобігати можливим "ятрогенні провокації".

Важливість дотримання принципу конфіденційності в практичній діяльності клінічних психологів особливо велика. Так, професор Е.Т. Соколова, обговорюючи в одній зі своїх монографій етичні аспекти роботи психотерапевта, пише про те, що "дотримання конфіденційності само по собі є потужним терапевтичним засобом відновлення і зміцнення зруйнованих емоційних зв'язків і відносин з людьми. Впевненість в дотриманні терапевтом принципу конфіденційності повертає пацієнтові довіру, дозволяє ставати більш відкритим (.), веде до зменшення зайвої тривожності, полегшує розвиток "робочого альянсу" з терапевтом" (Соколова, 2001, с.296-297). На жаль, останнім часом в ряді публікацій в пресі, в телепередачах іноді мають місце випадки розголошення суто конфіденційної інформації (наприклад, повідомлення даних нібито патопсихологических висновків за результатами обстеження відомих громадських діячів і т.п.). Подібні казуси повинні змусити задуматися про професійну етику не тільки психологів, а й журналістів. Тому клінічний психолог повинен обов'язково ретельно продумати, яку інформацію і в якій формі він може повідомити свого клієнта, пацієнту, його лікаря, родичам і т.п. По всій видимості, деякі необхідні відступи від принципу конфіденційності можуть робитися лише на основі добровільного і інформованої згоди клієнта або пацієнта, а також осіб, які мають право представляти його інтереси.

етична проблема клінічний психолог

Висновок