Етика як наука про мораль
Предмет та специфіка етики, характеристика її структури. Сутність моралі і її функціонування в суспільстві. Проблема морального вибору, співвідношення моральної мети і засобів. Основні етапи історичного розвитку моралі. Реальність морального прогресу.
| Рубрика | Этика и эстетика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.05.2016 |
| Размер файла | 27,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Етика як наука про мораль
1.Предмет та специфіка етики, її структура
етика мораль суспільство
Термін “етика” вперше був введений Аристотелем для позначення особливого розділу філософії, а саме - вчення про моральну діяльність та чесноти. Сама етимологія цього поняття пов'язана з давньогрецьким словом “етос” (ethos), яким позначали спочатку звичне місце мешкання, а потім уже просто звички, звичаї, характер, образ думок.
Згодом етика із розділу філософії перетворилась в самостійну філософську дисципліну - філософію моралі. Етика є філософським вченням, предметом якого є мораль, а центральною проблемою - добро та зло. Етику цікавлять питання людської поведінки та відношення між людьми. Не випадково етику іменують “філософією практичного життя”, яка досліджує життєву практику та повсякденну поведінку людини. Історично склалося так, що етика - це філософське вчення і особливість її в тому, що вона репрезентує нормативно-практичну частину філософії. Як частина філософії, етика разом з тим має свою специфіку: якщо філософія вивчає гранично загальні принципи відношень людини та світу, то етика - моральні принципи відношення людини зі світом та іншими людьми.
Як теорія моралі етика вивчає її генезис, сутність, специфіку, виявляє механізми морального регулювання людської життєдіяльності, критерії морального прогресу. Етика розглядає структуру моральної свідомості суспільства та особистості, аналізує зміст та смисл таких категорій як добро і зло, справедливість, обов'язок, честь, совість, свобода і відповідальність, щастя, сенс життя. Кожна розвинута етична система містить в собі певну нормативну програму гідної поведінки.
На питання, чи можна навчити людину моралі, озброївши її етичними знаннями можуть бути різні відповіді, зокрема: мораль можна і треба вивчати, але не можна моралі навчити - моралі можна лише навчитися. Ця думка ґрунтується на ідеї про дві сторони етики - гуманістичної та авторитарної.
В історії людства були періоди, коли етика та мораль були спрямовані на людину, яку вважали вищою цінністю та ціллю. Це і є гуманістична етика. Якоюсь мірою основи гуманістичної етики були проголошені І.Кантом в його категоричному імперативі, що вимагає ставитися до іншої людини не “лише як до засобу, але і завжди в той же час і як до мети”. Гуманістична етика спирається на віру в людину, її автономність, незалежність, свободу та розум, вважаючи, що людина здатна самостійно розрізняти добро та зло та правильно давати етичні оцінки.
Якщо в гуманістичній етиці людина сама і творець, і виконавець моральних норм - вона їх створює, регулює і дотримується, то в авторитарній етиці визначення того, в чому полягає благо людини, встановлення законів та норм поведінки здійснюється зовнішнім чинником - авторитетом, який спирається на страх, залежність чи насильницький (фізичний або моральний) примус, тобто люди є лише виконавцями моральних настанов. Зазначимо, що авторитарна та гуманістична - це не дві різні етики, а дві сторони, дві можливості одного феномена. Це означає, що в одну і ту ж епоху вони можуть паралельно співіснувати та діяти в якості регулятивів.
Принципи гуманізму, терпимості, поняття добра, співчуття, совісті, сенсу життя - все це складає предмет вивчення етики, виступає гуманістичною основою формування особистості. А такі якості особистості як патріотизм, почуття обов'язку, справедливості, честі, гідності являють собою поняття етичного плану, і вони не можуть бути сформовані без свідомого вибору, який передбачає їх знання та розуміння людиною.
Саме вивчення етики має допомогти людині шукати відповіді на вічні питання: що таке добро та зло? в чому сенс життя? що таке щастя? в чому моральний обов'язок людини? як співвідносяться цілі та засоби їх досягнення? в чому полягає свобода та відповідальність людини перед собою, перед іншими людьми, перед своїм часом? Ці проблеми встають перед кожною людиною. Етика не нав'язує готових відповідей на ці складні питання, але вона дає ту необхідну основу, той орієнтир, котрий допоможе людині, особливо молодій, вирішувати їх самостійно.
В структурі сучасної етики виділяють такі основні розділи:
- історія етики та моралі, що розглядає процес розвитку етичних вчень, а також генезис і еволюцію моралі з глибокої древності до сучасності;
- теорія моралі, що розглядає сутність моралі, її основні принципи та категорії, структуру, функції та закономірності розвитку;
- нормативна етика - обґрунтування моральних норм вищими цінностями;
- прикладна етика - вивчає норми поведінки у певних ситуаціях і сферах життя: біомедична, екологічна, господарська тощо.
2.Сутність моралі та особливості її функціонування
Мораль - одна з найдавніших форм суспільної свідомості, що виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поведінку людей в різних сферах їхнього життя за допомогою норм, заборон і вимог. Етимологічно термін «мораль» походить від латинського слова "mos" (множина "mores"), що означає “звичай”, “поведінка”.
Мораль - не єдина система регуляції суспільної поведінки. Поряд з нею в суспільстві діють звичаї - стереотипні форми соціальної поведінки, що відтворюються на основі звички, а також правова регуляція. На відміну від правових, моральні норми характеризуються тим, що вони поширюються, по-перше, на всі сфери стосунків між людьми, а також на відносини людей до природи; по-друге, на такі вчинки, що не входять у компетенцію норм права (наприклад, безтактність, байдужість); по-третє, на всіх людей, незалежно від сфери їхньої діяльності, соціального статусу. Крім того, моральні норми формуються в повсякденній практиці як відображення життєво-історичного досвіду людей і підтримуються силою суспільної думки, усіма без винятку членами суспільства, в той час я правові приписи формулюються і проводяться в життя спеціальними установами, силою державної влади. Якщо основними поняттями права виступають «законне» і «незаконне», «правомірне» і «неправомірне», то основними поняттями моралі є «добро», «зло», «справедливість», «обов'язок», «совість», «честь», «гідність», «щастя», «сенс життя».
Існують різні концепції виникнення моралі. Найбільш поширеними є: релігійні, які стверджують, що мораль дається людині від Бога і моральна природа людини незмінна; натуралістичні (соціал-дарвінізм, євгеніка, фрейдизм) - виходять з того, що мораль споконвічно закладена в людині самою природою; соціологізаторські (наприклад, марксизм) пов'язують існування моралі винятково з розвитком суспільства як відповідь на його потреби.
Мораль постає в двох основних формах: як особистісні якості (мужність, милосердя, відповідальність, чесність, щедрість, стриманість тощо); як сукупність норм суспільної поведінки і оціночних уявлень (не вкради, не вбий, справедливо, доброзичливо, порядно тощо).
Основними структурними елементами моралі виступають:
- свідомість - переконання, наміри тощо;
- діяльність - вчинки;
- моральні норми - найпростіша форма моральних приписів, в яких відображаються усталені потреби людського співжиття та відносини; вони можуть носити характер як позитивних вимог (“будь чесний!”, “поважай старших!”), так і заборон (“не кради!”);
- моральні якості людини (доброчинності), котрі проявляються у її вчинках;
- моральні принципи, котрі складають стрижень моральної орієнтації людини - егоїзм, альтруїзм тощо; принципи є тією основою, котра визначає вибір людиною того чи іншого варіанту поведінки, дотримання нею тих чи інших моральних норм;
- моральні цінності - суспільні установки, імперативи, цілі та проекти, котрі виражені у формі нормативних уявлень про добро та зло, справедливе та несправедливе, про сенс життя та призначення людини тощо; поділяються за ступенем їх розповсюдженості і значимості на загальнолюдські, групові та індивідуальні; особливе місце займають вищі моральні цінності;
- моральні ідеали - найвищі моральні вимоги, взірці найбільш цінних і досконалих моральних орієнтирів і прикладів для наслідування.
Дуже важливим є питання про призначення моралі. Відповісти на його допоможе нам розгляд основних її функцій, що тісно взаємопов'язані і переплітаються між собою. Провідною з них є регулятивна, що полягає у впорядкуванні поведінки людей та суспільства в цілому за допомогою моральних кодексів, традицій, релігійних норм тощо за допомогою схвалення або осуду з боку громадської думки та моральної самооцінки особистості. Мораль не лише регулює взаємовідносини людей, але й впливає на формування людської особистості, її самосвідомості тобто здійснює виховну функцію. Вона забезпечує трансляцію морального досвіду, традицій і звичаїв новим поколінням і самовиховання людини протягом усього її життя; основними агентами цієї функції виступають батьки, вчителі, засоби масової інформації, література, мистецтво, громадська думка. З виховною тісно пов'язана пізнавальна функція моралі, що полягає у наданні людині етичних знань, котрі допомагають їй керувати своєю поведінкою, почуттями, емоціями в ході спілкування тощо. Ціннісно-орієнтуюча або аксіологічна визначає моральну орієнтацію особистості на смисложиттєві цінності, зокрема - настанову на добро. Оскільки мораль виступає і необхідною умовою, і результатом людського спілкування, яке неможливо уявити без моралі, то важливою функцією моралі слід вважати і комунікативну.
3.Проблема морального вибору, співвідношення моральної мети і засобів
Проблема вибору є проблемою, з якої власне й починається етика як теорія моральної діяльності. Адже людський вчинок набуває морального виміру лише тоді, коли він ґрунтується на виборі у полі протистояння Добра і Зла. Іммануїл Кант, який першим здійснив теоретичний аналіз моралі, виводив її із автономії волі, яка визначається не зовнішніми причинами - природною необхідністю або божественною волею, а тим законом, який вона сама ставить над собою, визнаючи його вищим і єдино можливим - категоричним імперативом. Отже, суто моральна проблематика починається там, де йдеться про вибір людиною тих чи інших намірів, цінностей, варіантів поведінки, цілей тощо. Свобода волі як здатність людини вільно визначати свою власну життєво-практичну спрямованість стає з усіх різновидів свободи найбільш істотною.
Моральна діяльність - найважливіший компонент моралі, що виявляється у вчинках. Вчинок можна визначити як акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де вони ставляться під сумнів або заперечуються. Вчинок містить три компоненти:
- мотив - морально усвідомлене спонукання здійснити вчинок;
- результат - матеріальні чи духовні наслідки вчинку, що мають певне значення;
- оцінка оточуючими як самого вчинку, так і його результату і мотиву.
Оскільки кінцеві результати людських вчинків далеко не завжди збігаються з мотивами, то звідси випливає така етична проблема: як ми повинні оцінювати людські вчинки - за їхніми мотивами чи результатами, котрі вони спричиняють. В етичній теорії, зокрема, давно вже існує так звана теорія моральної доброти, котра наголошує на виключному значенні мотиву у моральній оцінці людської діяльності. До її найбільш відомих прихильників можна віднести М. Лютера (1483-1546), І. Канта (1724-1804), Ж.-П. Сартра (1905-1980). Теорія моральної доброти акцентує увагу на моральному контролі над внутрішнім станом людини в найбільш безпосередніх її проявах, коли в якості головного критерію оцінки вчинків виступає чистота моральних намірів. Так, І. Кант наполягав на тому, що при виконанні морального обов'язку важливим є не конкретний зміст і результати вчинку, а, в першу чергу, наміри людини, котрі повинні витікати із почуття безкорисливої поваги до обов'язку та готовності беззастережно підкорятись йому.
Інша, протилежна точка зору, котра в етичній теорії набула назви етичного консеквенціалізму (від лат. consequentia - наслідки), виходить з пріоритету при встановленні морального значення вчинку результатів, наслідків і репрезентована такими напрямками в етичній науці як гедонізм та утилітаризм. Можна сказати, що консеквенціалістськими є всі моралі, де першочергова увага звертається на задоволення певних потреб людини, виконання нею певних соціальних функцій.
Консеквенціалістська етика в порівнянні з теорією моральної доброти є більш поміркованою і схильною до врахування людських недоліків та слабких сторін - мінливості вдачі, слабкості волі, тиску зовнішніх обставин тощо. Натомість, вона вимагає від людини не просто доброго наміру, “внутрішнього благочестя” (М. Лютер), а чіткої відповідності намірів результату, обов'язкового доведення започаткованої справи до кінця, що, в свою чергу, потребує довготерпіння, розсудливості, наполегливості, методичності та безпристрасності у досягненні мети. Не випадково Ф. Ніцше людину, котра приймає для себе дану етичну позицію, називав людиною “довгої волі”.
Слід сказати, що обидві зазначені точки зору тісно пов'язані між собою. Нерідко людину ми оцінюємо за її мотивами і намірами, усвідомлюючи при цьому, що самі ці наміри та мотиви не будуть етично досконалими, якщо вони не втіляться у конкретній дії, не будуть відповідати об'єктивному результату. Лише тоді наміри та мотиви зможуть набути реального значення. З іншого боку, моральна вагомість позитивного результату людської дії набагато зросте, якщо вона буде здійснена не навмання, імпульсивно, а як результат втілення добре осмисленого задуму, спрямованого на послідовне та реальне утвердження добра.
Людина у своїй діяльності виконує двоєдину задачу: покладання мети та пошуку засобів її реалізації. Проблема співвідношення мети та засобів її досягнення набуває важливого етичного виміру, котрий був предметом розгляду на протязі усієї історії розвитку етичної та філософської думки. Всі можливі шляхи вирішення даної проблеми зводяться до трьох основних точок зору, котрі принципово різняться між собою.
Сутність першої, котра є, по суті, виявом імморалізму, стисло можна розкрити в гаслі: “Мета виправдовує засоби”, котре приписують Іньїго Лойолі (1491-1556) - засновнику католицького ордену єзуїтів, діяльність якого є класичною ілюстрацією втілення цього принципу. Доктрина, що ґрунтується на даному принципі, в політиці більш відома як “макіавелізм” - за ім'ям історика та політичного діяча епохи Відродження Ніколо Макіавеллі (1469-1527), котрий розглядав політичний прагматизм у якості взірця для державних діячів того часу і закликав не нехтувати ніякими засобами в ім'я досягнення “високої та благородної” мети.
Альтернативну точку зору - моралістичну, у котрій принципово відкидається можливість використання сумнівних у моральному відношенні засобів досягнення мети, представляють американський філософ та письменник Г. Торо (1817-1862) - фундатор принципу “неучасті” й “громадянської непокори” та Л. Толстой (1828-1910) - автор концепції “непротивлення злу насильством”. Започатковані ними ідеї вже в ХХ столітті розвинули в цілісну ідеологічну систему Махатма Ганді та М.Л. Кінг.
І, нарешті, третя точка зору пов'язана з усвідомленням чіткої діалектичної взаємообумовленості цілей та засобів. Теоретично обґрунтував її німецький філософ Г. Гегель (1770-1831), який відводив меті роль визначення засобів, а не їх виправдання. В залежності від мети потрібно обирати і засоби.
Усі окреслені основні позиції у розумінні співвідношення цілей та засобів в діяльності людини мають певні недоліки, хоча й кожна з них на сьогоднішній день залишається актуальною. Доцільність їх застосування повинна визначатись конкретною ситуацією, в першу чергу, ступенем культурного розвитку суспільства, в котрому породжуються та вирішуються подібні конфліктні та проблемні ситуації.
4.Основні етапи історичного розвитку моралі
З глибокої давнини і до нашого часу для розвитку моралі характерні специфічні особливості, що залежать від певних соціокультурних умов.
Практика взаємовідносин, що складались під впливом жорстокої боротьби за існування в первісному суспільстві, закріплювалась в перших моральних вимогах - табу, звичках та традиціях, найпростіших моральних нормах. Вони були спрямовані на збереження благополуччя роду і строго виконувались. Колективний характер життя та праці архаїчного суспільства од самого початку вимагав регламентації вчинків людей і визначив в якості основоположних принципів первісні рівність та колективізм, що стають джерелом почуття належності людей того часу до єдиного цілого - роду, від згуртованості якого залежало виживання.
Порядок в колективі підтримувався, в першу чергу, системою табу. Як правило, найважливіші заборони стосувалися вбивства сородича, тотемної тварини або птаха, споживання деяких виді їжі, регламентації відносин між чоловіком і жінкою. Їх порушення каралося вигнанням з роду, поза яким ніхто не міг існувати. Регуляцію відносин в первісному колективі здійснювали також звичаї і традиції, які поширювалися лише на членів даної общини. Протистояння “ми - вони” приводило до подвійного стандарту оцінок вчинків. Якщо вбивство сородича вважалось найтяжчим злочином, то вбивство чужака не тільки не засуджувалось, але й заохочувалось. Слід зазначити, що елементи моралі в умовах первісного суспільства містили також первісні вірування - анімізм, тотемізм, фетишизм, різні види магії тощо. Воздаяння за скоєну шкоду впорядковувалось за “принципом таліона” (око за око). Таким чином, вже на першому етапі становлення людського суспільства моральні норми стають важливим чинником людського існування. Позитивні моральні якості, що проявлялися у взаємопідтримці та піклуванні членів роду один про одного сприяли виживанню роду. Соціальну регуляцію в родовому суспільстві здійснювали синкретичні звичаї, норми, приписи, а організаційним і нормативним принципом родового суспільства були кровно-родинні відносини. Найбільш ранні моральні вимоги, котрі були звернені до кожного члена групи були спрямовані на захист групи як цілого. Індивід не мав ще власних внутрішніх переконань і моральних уявлень, тому дотримувався традиційного нормативного типу поведінки, який передавався від покоління до покоління. Але не слід ідеалізувати мораль первісного суспільства, тому що суворі умови життя, вкрай низький рівень існування, безсилля людини перед природою породжували марновірства і вкрай жорстокі звичаї. Це і кровна помста, канібалізм, фанатизм.В античну епоху, з виникненням нерівності та рабства, мораль видозмінюється. З появою рабовласницьких держав населення перемішується, цивілізовані міста-поліси розширюються, чужих стає все більше і виникає необхідність певних універсальних для усіх приписів. Крім того, первісна колективність виявилася зламаною внаслідок економічної диференціації, тому на зміну єдиній для усіх моралі архаїчного суспільства приходить мораль класового суспільства, що роз'єднує людей. Первісний колективізм змінюється індивідуалізмом. Нерівність починає розглядатись як природна і справедлива форма людських відносин, тому мораль виступає як надбання лише вільних людей. Моральні права та обов'язки вперше ставляться в залежність від такої цінності як свобода.
Мораль античності можна розглядати як більш високий рівень у порівнянні з мораллю первісного суспільства. З виникненням демократичних держав-полісів у вільних громадян формуються моральні якості громадянськості - такі як любов до вітчизни, почуття відповідальності за неї, здатність до самопожертвування.
У рабському ж середовищі формується, з одного боку, рабська мораль покори та смирення, з іншого - мораль протесту проти пригнічення та жорстокості життя, яка розвивалась у двох напрямках: як протест проти рабства або як спроба знайти втіху і спасіння у відході від цього світу. Так виникає мораль раннього християнства, що проповідує страждання і терпіння як вищу доброчинність.
В епоху Середньовіччя характерною рисою духовного життя був пріоритет релігії та церкви і пануючою стає релігійна, християнська мораль. В її основі - уявлення про Бога як вище благо і джерело сущого. Підставою морального життя проголошуються десять Божественних заповідей, що несуть у собі вищі загальнолюдські цінності. До основних моральних чеснот, що засновані на вірі у беззаперечну силу та справедливість Бога, відносяться: милосердя, любов до ближнього, покірність, слухняність, смирення перед Богом. Високим досягненням християнської моралі стає принцип непротивлення злу насильством, який пізніше буде покладений в основу етики ненасилля.
Феодальне суспільство встановило своєрідну піраміду відносин особистої залежності, що було строго зафіксовано в ієрархічній системі станово-класових і професійно-корпоративних статусів. Соціальні групи були закритими, тому специфічні для них моральні норми цементували властиві для кожної групи звичаї і традиції, які сукупно витворювали традиційну середньовічну мораль. Моральні вимоги закріплювались у моральних кодексах різних соціальних груп.
Кожний стан мав чітко окреслений статус, а значить - набір належних даному стану прав і обов'язків, доброчинностей і гріхів. Так, належний спосіб життя для сеньйора полягав у бенкетах, забавах, демонстрації своєї пишності; селянам належало бути працелюбними; ченцю належало бути богобоязливим, цнотливим, трудитись не заради збагачення, а заради спасіння душі.
Крім станової корпоративності, засилля традиціоналізму, характерною особливістю моралі феодального суспільства був патерналізм (лат. paternus - батьківський) - система моральних норм, яка передбачає заступництво, опікунство старшого над молодшим, сильнішого над слабким, багатшого над біднішим і відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.
Окрім панівної християнської моралі, в епоху Середньовіччя розвивається також світська мораль, в рамках якої виділяється лицарська мораль та придворний етикет; свої особливості також має мораль ремісників та кріпосних селян. Для дворянської моралі найважливішою духовною цінністю вважалась честь. Особливо загострене відчуття честі було притаманне лицарському стану. Вже в ХІ столітті сформувався Кодекс лицарської честі, згідно з яким душу він віддає Богові, життя - королю, серце - Прекрасній Дамі, власну ж честь - нікому. Основним була вірність своєму сеньйору і своїм обов'язкам. Зрадництво і віроломство вважались найбільшим гріхом і каралось виключенням з лицарської корпорації. Обов'язковим проявом благородства вважалась щедрість. Лицарю належало шукати й добиватись військової слави, набуваючи її як в боротьбі із ворогами, так і в турнірних поєдинках, котрі проходили за певними правилами. Так, не можна було користуватись слабостями супротивника, слід було дарувати милість переможеному, вбивство беззбройного ворога покривало лицаря ганьбою. Необхідно було надавати супротивнику по можливості рівні шанси. Ці правила, обов'язкові у бою, були продиктовані повагою до супротивника, гуманністю і почуттям власної гідності. Також його прикрашала вірність слову і любов до Прекрасної дами. Любов надихала лицаря на героїчні вчинки, облагороджувала його. Вишукане залицяння, обожнювання, прояв всіляких знаків уваги отримало назву “куртуазної любові” - вишуканої, витонченої, галантної. І ця любов, гаряча та земна і в той же час поетична та романтична кидала відкритий виклик церковному аскетизму і ханжеству.
При феодальному суспільстві має місце більш гуманне ставлення феодала до селянина ніж рабовласника до раба.
Слід зазначити, що релігія відігравала істотну роль у феодальному суспільстві і забезпечувала всезагальний характер моралі. Релігійна свідомість нейтралізувала негативний вплив на світогляд людини прагматичного, практично-утилітарного ставлення до світу.
Звільнившись від феодальних обмежень в усіх сферах життя, людина епохи Відродження відчула в собі величезні творчі потенції. Духовне життя і наука позбулися значною мірою релігійних обмежень і почали розвиватись у просторі світського буття. Моральні норми цієї епохи корінним чином змінюються: місце релігійного аскетизму займає життєлюбство, свобода поведінки, самозречення відступає перед зацікавленістю до людської індивідуальності. У свідомості починає панувати передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земного щастя. Провідним стає принцип індивідуалізму, який покладає на людину усю міру відповідальності як за її досягнення, так і за її гріхи.
Головним принципом моралі епоха Відродження проголошує не любов до Бога, а любов до людини - принцип гуманізму, що проявився в орієнтації на самоцінність та свободу людської особистості. Основними цінностями Відродження виступають: людина, любов, творчість.
Протестантська ідеологія епохи Реформації проголошує віру в Бога і щоденне здійснення добрих справ засобами морального очищення та самовдосконалення. Найважливіша сфера цього самовдосконалення - протестантська трудова мораль, що зорієнтована на ощадливість і примноження капіталу, старанність і чесність, на трудове виховання дітей та на цінності сім'ї. Моральні норми протестантизму знайшли свій вираз також у вимогах пуританської моралі, що базується на переконаності у передвічній гріховності людини і необхідності її спокути упертою працею і праведністю.
Моральні норми і цінності протестантизму виступають в якості позитивних моральних орієнтирів і в умовах буржуазного суспільства. В епоху Нового часу з'являється новий історичний тип особистості. Ширші можливості для розвитку індивідуальності виступають як необхідна умова утвердження капіталістичних форм життя. Буржуазна мораль не визнає заданих соціальною ієрархією ролей, відкидає нерівність станів та ієрархічність, патріархальні традиції і звичаї і своїми головними принципами проголошує свободу і рівність. Загальною характеристикою і корінним змістом буржуазної моралі виступає індивідуалізм. Моральний ідеал втілюється в образі енергійної діяльної людини, впевненої у собі, яка прагне протиставити себе іншим та довести свою перевагу, власними силами досягає багатства і статусу в суспільстві. Основними чеснотами починають вважатися ініціативність, підприємливість, здорове честолюбство і кар'єризм. Великий вплив на моральне обличчя суспільства мають раціоналістичні ідеї Просвітництва, що орієнтують людину на власний розум (теорія розумного егоїзму) і громадянськість.
Слід також відзначити, що зміни у сфері моралі, породжені буржуазним суспільством, носять суперечливий характер. Основним стимулом діяльності людини виступає пристрасть до збагачення та наживи. Важливою ознакою ціннісних орієнтацій буржуа є культ грошей, які розглядаються як всезагальний еквівалент і тому стають еквівалентом моральності. Критерієм моральності, ознакою богоугодності стає успіх, котрий в дусі прагматизму (мета виправдовує засоби) приводить до високих результатів, але разом з тим породжує розчарування в основоположних моральних цінностях, відчуження у відносинах між людьми, аморалізм і безпринципність, усвідомлення абсурдності людського існування.
В результаті соціальних потрясінь ХХ століття усі ці моменти посилились. Ніякі досягнення в розвитку сучасного науково-технічного прогресу не можуть компенсувати недостатній рівень духовно-емоційної життєздатності людини, її моральної культури. Певною мірою усвідомлюючи ці загрози, людство вишукує засоби збереження та піднесення своєї духовно-емоційної життєдіяльності. Необхідними передумовами розвитку моралі є гуманізація усіх сфер життя суспільства і людства загалом, стосунків між людьми і ставлення людини до природи, подолання глобальних загроз. Можна виділити ряд наступних тенденцій існування та розвитку моралі у ХХ та на початку ХХІ століття:
- демократизація моральних норм і відносин, що виражається у розширенні поля дії моральних норм, залученні до них практично усіх людей цивілізованого світу, у рівності моральних вимог, котрі пред'являються сьогодні до усіх;
- зростання плюралізму в моралі, тобто в постійному розширенні спектра дозволеної поведінки людей, зростанні терпимості - допустимості існування різних моральних позицій і норм;
- персоніфікація моралі - можливість особистої творчості у сфері моралі, можливість пред'являти суспільству свою індивідуальність, бути самим собою;
- посилення громадянського аспекту моралі, що проявляється у зростанні політичної відповідальності, національної самосвідомості, піклуванні людей про свої права і обов'язки;
- гуманізація моральних відносин - наближення суспільства до розуміння високої цінності людського життя і свободи;
- екологізація моралі - включення природи в систему моральних відносин, що було проголошено А.Швейцером в його етиці благоговіння перед життям;
- посилення ролі традиційних моральних цінностей: милосердя, терпимості, справедливості, а також формування нових - відчуття глобальної відповідальності, нетерпимості до насилля.
5. Моральний прогрес: ілюзія чи реальність?
Моральна культура особистості - продукт розвитку людських стосунків і тому обумовлена соціальним прогресом. У зв'язку з цим здавна ведуться дискусії щодо морального прогресу: ілюзія це чи реальність? Однозначної відповіді на це питання поки що немає. На основі порівняльного аналізу моралі різних історичних епох спробуємо зробити висновок щодо наявності чи відсутності прогресу в цій сфері.
Моральний прогрес виступає як складний багатоплановий процес утвердження гуманістичних засад у свідомості і діяльності людини. Кожний з видів соціального прогресу - економічний, науково-технічний тощо - мають свою специфіку і власні критерії. Сучасні дослідники виділяють ряд основних критеріїв морального прогресу, серед яких зростання обсягу духовної свободи та можливостей вдосконалення особистості, розширення сфери дії моралі, підвищення її ролі в житті суспільства й особистості.
Уже саме виникнення моралі свідчило про прогрес людини. Моральне вдосконалення людини можна прослідкувати, аналізуючи основні історичні етапи її розвитку. Так, свідченням морального прогресу в первісному суспільстві є упорядкування статевих стосунків і відмова від канібалізму.
Суттєві зрушення відбулися у сфері моралі з переходом первісного суспільства до рабовласницького. Про моральний прогрес в античному суспільстві свідчили такі явища буття як інтенсивне становлення самосвідомості особи («Пізнай самого себе»); розширення сфери дії моральних норм, які раніше стосувалися лише ставлення до одноплемінників. На цьому етапі відбулося формування уявлення про моральну цінність кожної особистості незалежно від кровної, расової, національної належності; виникнення спеціального вчення про мораль - етики.
Свідченням морального прогресу в феодальному суспільстві виступають: більш гуманне ставлення феодала до селянина, ніж ставлення рабовласника до раба; захист релігією всезагального характеру моралі; нейтралізація релігійною свідомістю прагматичного, практично-утилітарного ставлення до світу; розвиток дворянської (лицарської) культури і моралі. Християнство запропонувало нові цінності і ідеали, більш тонкий механізм регуляції поведінки. Ідея рівності перед всезагальним законом, цілісний моральний ідеал суттєво збагатив моральний досвід людства.
В епоху Відродження відбувається суттєвий моральний поступ людства. В цей час пануючим стає передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земного щастя, культ земної краси, возвеличення індивіда, його буття. Індивідуалізм цієї епохи став передумовою утвердження капіталістичного суспільства.
Про прогрес моралі у буржуазному суспільстві свідчать такі явища як руйнування суспільної ієрархії, що була основою феодальних моральних стосунків; проголошення в якості головних принципів свободи та рівності, набуття мораллю всезагального характеру; індивідуалізм цілком узгоджувався з ідеєю моральної автономії особистості, що є передумовою становлення зрілої моралі; значне розширення можливості вибору, свободи в економічному, політичному, релігійному житті особистості. Але, оцінюючи позитивно буржуазну форму моральної регуляції, слід відзначити, що буржуазна мораль, в той же час, включала у себе суто прагматичний підхід до життя, прагнення до наживи.
Етапи морального поступу людства можна теоретично осмислити через основні культурологічні категорії страху (доморальний рівень), сорому (конвенціональна мораль) та вини, або совісті (автономна мораль), які в цілому відповідають головним історичним типам соціальної регуляції людських взаємин: природно-інстинктивному, общинно-груповому та особистісному.
Джерелом природно-інстинктивного типу соціальної регуляції є страх, який має інстинктивно-біологічну основу, властиву всім тваринам. Уже на самих ранніх етапах існування суспільства - первісного - на місце інстинкту самозбереження приходять перші норми-заборони (табу і тотеми), котрі блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охороняли життєво важливі засади колективно-родового життя. Для того, щоб слідувати їм, людині достатньо було відчуття страху перед порушенням заборон. Однак страх цей мав вже зовсім іншу - не біологічну, а виключно соціальну природу. В його основі лежав вже не зоологічно-індивідуалістичний інстинкт самозбереження, відчуття небезпеки не своєму власному життю, а життю своїх одноплемінників, страх перед наслідками, котрі несли загрозу уже усьому колективу. А тому поведінка людини вже цілком визначається общинно-груповим типом соціальної регуляції, в рамках котрого і утверджується відповідна йому така форма соціального контролю як сором.
Сором є більш складним в порівнянні зі страхом культурним явищем, котре формується на основі усвідомлення людиною своєї приналежності до певної спільноти, без якої вона не мислить свого існування, і спонукає її дотримуватись групових норм, обов'язків відносно “своїх”. Сором - це почуття колективне, групове. Хоча це і внутрішнє вже переживання, воно передбачає постійне озирання індивіда на оточуючих: що скажуть або сказали б значимі для нього “свої”. Це так звана конвенціональна мораль.
Норми поведінки, котрі визначаються такими формами соціального контролю як страх та сором, відносять до сфери надособистісної регуляції і розглядають як надособистісні регулятиви. Що ж стосується норм автономної моралі (власне моралі), то дотримування і виконання їх потребує вже внутрішньої згоди з ними людини, а основною формою соціального контролю поведінки особистості тут стає провина (совість). Совість є суто внутрішнім почуттям людини, котре базується на глибоких переконаннях, принципах та цінностях, котрі вона вважає своїми власними, єдино вірними та доцільними.
Слід зупинитися ще на такій важливій характеристиці морального прогресу як його неоднозначність, суперечливість. Кожен його етап пов'язаний не лише з набутками, але і втратами. Наприклад, формування у феодальному суспільстві станово-корпоративної моралі було кроком назад порівняно з мораллю, що існувала серед вільних громадян рабовласницького суспільства. Буржуазний спосіб життя ґрунтується на засадах, згідно з якими раціональне, розумне ототожнюється з практично-утилітарне відношенням, внаслідок чого прагматична цінність предметів і явищ (користь) нерідко заступає цінності життя і культури (добро, красу, а іноді й істину). А перспектива отримати високий відсоток прибутку може штовхнути капіталіста навіть на злочин.
Соціальна та духовна криза людства у ХХ столітті ставить перед проблемою виживання. Інформаційна цивілізація потребує глибоких змін не тільки в економічних відносинах, у сфері соціального та політичного життя, але й у моральних характеристиках особистості. Це передбачав ще на початку ХХ століття великий гуманіст А.Швейцер, зробивши висновок щодо більшої значимості морального прогресу у порівнянні з науково-технічним. Він вважав, що науково-технічний прогрес привів до виснаження сил етичного прогресу, а “культура, що розвиває лише матеріальну сторону без відповідного прогресу духовного, подібна до корабля, котрий, позбавившись рульового управління, втрачає маневреність і нестримно мчить назустріч катастрофі”.
У поглядах на проблему прогресу моралі визначились оптимістичні, песимістичні, а також індиферентні концепції. Оптимістичні концепції розвитку моралі ґрунтуються на культі розуму; ця лінія раціоналізму йде ще від Сократа. Тут мораль розглядається приреченою на прогрес, її розвиток ставиться в залежність від волі та готовності людей захищати та творити добро, самовдосконалюватись. В якості аргументів для обґрунтування тези щодо морального прогресу розглядаються проаналізовані вище позитивні зміни моралі - відмова від рабства, кріпосництва, заборона на страту людей, розширення сфери дії моральних норм тощо. Якщо дотримуватись цього підходу, то прогрес моралі буде виявлятися і в майбутньому - у розширенні сфери її застосування та постійному розширенні діапазону морального вибору особистості.
Песимістичні концепції теж мають значні об'єктивні підстави. Зокрема, аргументами на їх користь є факти, що свідчать про кризу і занепад моралі в перехідні періоди в історії людства, відчуження людини, яке існувало і існує дотепер, розчарування у гуманістичному спрямуванні людського розуму, що переконливо відзначив А.Швейцер.
Індиферентні концепції ґрунтуються на твердженні, що якісних змін у царині моралі взагалі не спостерігається. Об'єктивним підґрунтям такого підходу вічна боротьба добра і зла і незнищенність зла.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Сутність етики, історія її розвитку як наукового напрямку, мораль як основний предмет її вивчення. Аспекти, які охоплює моральна сфера людського життя. Проблеми та теорії походження моралі, її специфіка та структура, соціальні функції, завдання.
реферат [18,2 K], добавлен 18.09.2010Зміст моральних принципів та моральних норм. Теорія професійної етики та професійної моралі. Моральна оцінка та її практичне застосування у всіх сферах життя суспільства. Поняття морального обов’язку людини. Самодисципліна як принцип професійної моралі.
реферат [29,8 K], добавлен 23.10.2012Предмет етики бізнесу та її значення. Особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької та комерційної діяльності. Використання національних традицій ділової взаємодії. Моральні виміри діяльності менеджера, його функції та повноваження.
реферат [24,8 K], добавлен 19.03.2015Мораль як форма суспільної свідомості. Мораль і соціальне управління. Мораль і релігія. Співвідношення моралі та релігії в суспільному житті. Релігійна мораль, підпорядкування соціального управління моралі. Моральні вимоги, контроль за їхнім виконанням.
реферат [26,3 K], добавлен 07.10.2010Основні напрямки етики Нового часу. Концепція створення моральності - теорія "розумного егоїзму". Соціально-договірна концепція моралі Гоббса. Етика особистості у Спінози. Раціональна сутність людини – основоположна теза головної праці Спінози "Етика".
контрольная работа [30,7 K], добавлен 23.03.2008Основні поняття моралі, її складові, сфера діяльності моралі. Моральні цінності людини в минулому та в сучасному світі. Специфіка моралі як суспільного явища, її порівняння з такою формою позаінституційної регуляції людської поведінки, як звичай.
реферат [33,2 K], добавлен 27.11.2010Сутність поняття моралі як універсального регулятора поведінки людини. Характеристика основних функцій моралі - регулятивної, світоглядної (ціннісно-орієнтованої), оцінно-імперативної, комунікативної, виховної та пізнавальної. Розгляд їх взаємодії.
реферат [27,7 K], добавлен 31.12.2010Сутність поняття "соціальна етика". Марксистська концепція природи структурного зла. Теоретичні джерела соціальної етики. Співвідношення індивідуальної й соціальної моралі. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох. Справедливість як рівність.
реферат [19,1 K], добавлен 02.03.2010Етапи становлення моральних переконань в українському суспільстві на сучасному етапі, їх трансформація після падіння тоталітарного режиму. Тема моралі і етики в господарській практиці в західній літературі. Пріоритети в діяльності суб'єктів підприємства.
реферат [22,5 K], добавлен 26.09.2010Етика і мораль як реальні сфери людської життєдіяльності. Естетика (чуттєвий, здатний відчувати) - наука про загальні закони художнього освоєння та пізнання дійсності, закони розвитку мистецтва, його роль в житті суспільства. Взаємодія етики та естетики.
реферат [28,6 K], добавлен 18.10.2009Мораль як одна із форм духовного життя та один з універсальних способів соціальної регуляції. Передумови виникнення моралі та її форми. Походження термінів "мораль" і "моральність" та їх соціальне значення. Співвідношення між мораллю та моральністю.
реферат [23,1 K], добавлен 20.10.2010Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.
контрольная работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010Опис історичного шляху становлення етики як навчальної дисципліни із часів Древнього Світу до наших днів; розвиток науки в роботах Платона, Канта, Спінози, Шопенгауера. Ознайомлення із предметом, задачами та основними поняттями вчення про мораль.
шпаргалка [472,5 K], добавлен 19.06.2011Особливості поняття та перспективи християнської моралі, її сутність та обов'язковий зв'язок основних положень із догматами віровчення. Нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, призначення людини та її ідеали як система моральних цінностей.
контрольная работа [19,1 K], добавлен 29.11.2010Історія виникнення професійної етики як системи моральних норм і принципів з врахуванням особливостей тієї чи іншої професійної діяльності людей. Професійна етика в суспільстві та її взаємозв'язок з іншими науками. Особливості етики різних професій.
реферат [254,3 K], добавлен 19.03.2015Вивчення передумов виникнення та критеріїв прогресу (ступінь духовної зрілості, зростання загального рівня освіти) моральності і моралі в часи панування феодалізму і буржуазії. Розгляд областей та категорій дослідження естетики як філософської дисципліни.
контрольная работа [36,4 K], добавлен 03.06.2010Основні моральні засади міжлюдських відносин. Розвиток та сучасний стан етичних теорій. Види етичних норм: універсальні, групові та особистісні. Співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів у підприємницькій діяльності.
реферат [558,2 K], добавлен 19.03.2015Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу. Роль знаково-символічних засобів наукового мислення. Відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки. Методологічні принципи філософії неопозитивізму до аналізу явищ моралі.
реферат [24,6 K], добавлен 23.01.2016Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті. Місце етики та естетики в духовній культурі людства, напрямки їх розвитку та оцінка значення, принципи та етапи вивчення.
контрольная работа [41,6 K], добавлен 19.03.2015Основні проблеми етики. Коротка характеристика головних ідей роботи Альберта Швейцера "Етика благовіння перед життям". Основні положення концепції німецького філософа. Етика Швейцера — етика дії, яку треба здійснювати конкретними вчинками тут і зараз.
контрольная работа [20,4 K], добавлен 17.11.2010
