Кодекс професійної етики журналістів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Кодекс професійної етики журналістів України

У Конституції України (ст. 34) зазначено, що "кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -- на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

З моменту виникнення моралі та етики журналістики було чимало спроб сформулювати і обґрунтувати -- науково й інтелектуально з'єднати воєдино -- моральні принципи, норми етики і правила етикету, що дало б змогу швидко орієнтуватися в щоденній журналістській діяльності.

Вимоги суспільства до працівників засобів масової інформації фіксують добровільно визнані останніми документи, що є джерелами стичних вимог. Документи журналістської етики фіксують нормативно-ціннісні вимоги до працівників ЗМІ, відображають не тільки ситуативно-мінливі поточні етапи моралі, а й закономірно-необхідні умови існування, її історичний розвиток. Документи з етики журналістики мають кілька видів. За "географією" впливу на журналістів можна виокремити міжнародні, національні, корпоративні, редакційні документи, що містять вимоги етики журналістів. Залежно від рівня узагальнення цих вимог розрізняють: принципи журналістської етики, декларації, хартії, кодекси, канони.

Правила журналістської етики можуть фіксувати кодекси та канони. Правила журналістської етики в українській журналістиці -- неписані закони професійної спільноти.

Принципи журналістської етики перевалено містять професійні стичні цінності. Прикладом можуть бути Міжнародні принципи журналістської етики.

Декларація -- це офіційно проголошені міжнародними організаціями основи і етичні принципи журналістів. Прикладом може бути Декларація обов'язків і прав лсурналістів2, прийнята 1971 р. у Мюнхені представникам и національних асоціацій журналістів країн ЄC, Швейцарії й Австрії, а також різних міжнародних організацій журналістів.

Хартії є документами, що фіксують не етичні права, а добровільно взяті на себе обов'язки журналістів. Так, 4 лютого 1994 р. група відомих журналістів Росії підписала Московську хартію журналістів, де в преамбулі зазначено: "Ми скріплюємо своїми підписами цю Хартію і беремо на себе взаємні обов'язки".

У зв'язку з тим, що декларації та принципи здебільшого містять етичні цінності журналістів, мають загальний характер і стосуються журналістів багатьох країн світу, то найчастіше -- це міжнародні нормативні документи з журналістської етики. До національних джерел журналістської етики належать переважно канони і кодекси.

Кодекси -- це документи, що містять національні систематизовані моральні цінності, норми журналістської етики і правила поведінки, наприклад, Кодекс професійної етики українського журналіста в редакції 1997 p., зі змінами, внесеними на X з'їзді Національної спілки журналістів України 18 квітня 2002 р.

Канони -- це чітко визначені принципи і норми журналістської етики. Наприклад, Канони журналістики1, прийняті Американським товариством редакторів газет у 1923 р.

Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс етики журналістів (1899), що не був тоді широко поширений.

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р.

Більшість перших національних кодексів перебувала під впливом концепції свободи преси, що виникла на початку XX ст. Джерелами цієї концепції є ідеї Дж. Мільтона, Т. Джефферсона, Дж.С. Мілля. Відповідно до неї у багатьох національних кодексах журналістської етики було записано, що преса контролюється самотужки процесом встановлення істини на вільному ринку ідей; у ній заборонені наклеп і непристойності;

преса несе відповідальність перед суспільством і зобов'язана загалом відображати інтереси громади. Отже, вже перші кодекси етики журналістів зафіксували вищі цінності: свободу слова і право всіх людей на отримання інформації.

На міжнародній зустрічі журналістів у Гонолулу в 1921 р. американець Дж. Броун запропонував прийняти розроблені ним міжнародні правила поведінки журналіста "Кодекс етики і норм журналістської практики". Тоді його проект не підтримали.

Організація Об'єднаних Націй, як стверджує професор В. Здоровега у книзі "Вступ до журналістики", схвалила Кодекс журналістської етики 1950 р. Цей міжнародний документ містить, зокрема, такі стичні норми: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістики в особистих інтересах, наклепу, дезінформації, плагіату. Журналіст має право не виконувати завдання, що суперечить його гідності й честі, підриває репутацію іншої особи.

Чинним міжнародним документом етики журналістів є Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, яка відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом -- у Парижі. На ній, зокрема, були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої в 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Є десять міжнародних принципів професійної етики журналіста.

1. Право людей на отримання правдивої інформації.

2. Вірність журналіста об'єктивній реальності.

3. Соціальна відповідальність журналіста.

4. Професійна чесність журналіста.

5. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь громадськості в їх роботі.

6. Повага приватного життя.

7. Повага громадських інтересів.

8. Повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур.

9. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству.

10. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації.

Україна як член Ради Європи повинна дотримуватись усіх міжнародних документів цієї спілки, зокрема принципів, прийнятих 1994 р. у Празі на Європейській конференції, присвяченій політиці в галузі мас-медіа.

Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних журналістських кодексів, огляд яких був опублікований у збірнику "Професійний кодекс журналізму" 1979 р. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах. Ознайомившись із результатами спостереження Ларса Брууна і виділивши найуживаніші моральні приписи, спробуємо відшукати їх у Кодексі професійної етики українського журналіста.

На думку вченого, найпоширеніша вимога -- правдиве і чесне поширення новин. Така стаття міститься в п'яти з 59 проаналізованих кодексів. У Кодексі професійної етики українського журналіста це ст. 1. Друга за рейтингом вимога -- дотримування професійної таємниці, збереження конфіденційності джерела інформації, що увійшла до 42 кодексів. У Кодексі професійної етики українського журналіста це ст. 2.

Етична вимога -- посідає третє місце. 42 кодекси закріпили норму права людей на вільне висловлювання думок і отримання правдивої інформації. У нашому Кодексі цю норму містить ст. 1.

На четвертому місці -- заборона використання журналістами свого суспільного становища для отримання власної вигоди, її містять 37 кодексів. У нашому Кодексі цю норму містить ст. 8.

33 кодекси, у тому числі український, у ст. 3, 7 засуджують плагіат, наклеп, образу та інші порушення етичних норм, що за злого наміру автора трактуються як кримінальні дії, а без злих намірів -- як порушення цивільної правової норми.

На шостому місці за рейтингом -- етична норма, що зобов'язує виправляти помилки і давати опонентам змогу відповідати на критику. Цю норму мають 33 кодекси. І український Кодекс також (ст. 3).

Якщо 27 національних кодексів містять норми, що регулюють поведінку журналіста під час збирання інформації та передбачають його відповідальність за шкоду, завдану аморальною поведінкою, то в Кодексі українського журналіста немає цієї норми.

26 національних кодексів мають статті щодо регулювання відносин між колегами. Про це йдеться у ст. 9 українського кодексу. Коли 26 закордонних кодексів засуджують приховану рекламу, то в Кодексі професійної етики українського журналіста про це немає жодної статті, жодного слова.

23 національні кодекси мають статті про статус самих кодексів: пояснюють, хто їх ухвалює і надає чинності, хто зобов'язаний дотримуватись їх норм поведінки. У Кодексі професійної етики українського журналіста такої статті немає. Більшість кодексів підтверджують виняткове право журналістів корпоративно вирішувати, чи порушив їх колега професійну стику. У Кодексі професійної етики українського журналіста це закріплено у ст. 10. 19 кодексів забороняють у публікаціях образу національних, расових і релігійних почуттів людей, зокрема український кодекс також (ст. 4).

У десяти кодексах є норма про моральні аспекти відносин журналіста і роботодавця. У Кодексі професійної етики журналіста України такої статті немає.

Отже, як у більшості закордонних кодексів, в українському Кодексі журналістської етики є найуживаніші в національних кодексах статті, але найновіші вимоги журналістської етики, зумовлені ринковими відносинами, в ньому не відображені.

Проаналізуємо окремо кожну статтю кодексу стосовно відображення етичних цінностей і норм.

Статтею 1 одночасно закріплені цінності (об'єктивність, відповідальність і правдивість) і такі стичні заборонні норми, як уникати неповноти й неточності, перекручувань інформації, недостовірних повідомлень, не завдавати моральної шкоди честі й гідності людини. У цій статті також є етикетна вимога -- бути коректним.

Стаття 2 кодексу містить загальні заборонні етичні норми: не вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, не брати плату (хабара) за поширення брехливої або приховування достовірної інформації. У ній також відображені службові норми: не використовувати своє службове становище в особистих цілях і не розголошувати джерел інформації, за винятком судової вимоги.

Стаття 3 збігається з правовою нормою у першій частині. Вона повинна була б стосуватися лише відмови від виконання завдання, якщо воно пов'язане з порушенням стичних норм. Тут йдеться також про стичне розширений правової норми щодо друкування поправки, із визнанням журналістами провини і вибаченням.

Стаття 4 кодексу збігається у першій частині з правовою нормою. Другу частину бажано було б написати як зобов'язальну норму: журналіст повинен утримуватися від натяків або коментарів щодо фізичних вад і хвороб людини. Далі стаття містить зобов'язальну норму: уникати образливих висловів.

Стаття 5 належно стилістично не сформульована. Слід було б її написати як заборонну норму: журналістам заборонено втручатися у справи слідства, або її другу частину як зобов'язальну норму: журналіст повинен уникати характеристик осіб, запідозрених у злочині, вина яких не визнана судом. Третю частину ст. 5 -- правову -- бажано було б зафіксувати так: журналіст має право на журналістське розслідування подій, що порушують інтереси суспільства й особи.

Стаття 6 починається з етикетної вимоги: дорожити власним авторитетом та репутацією. Далі стаття містить розширене трактування етичної цінності -- журналістська відповідальність, що зафіксовано у ст. 1.

Щодо юридичної відповідальності, то її визначають закони, а не кодекс етики.

Стаття 7 на початку повторює зміст ст. 2, де йдеться про використання службового становища в особистих цілях, що означає перевагу особистих інтересів понад усе. У другій забороненій етичній нормі йдеться про одержання винагород за наклеп, упередженість, дифамацію, необґрунтовані звинувачення. Вона лише розширює вже зафіксовану в статті заборону: не брати плати (хабара) за поширення брехливої інформації. Ця стаття також містить заборонну норму щодо привласнення чужих думок і творів (частково або повністю). Якщо з плагіатом все зрозуміло, то щодо думок, коли вони не зафіксовані, набагато складніше виявити їх належність тій чи іншій особі.

Стаття 8 повинна бути стилістично оформлена як зобов'язальна норма: журналіст не повинен потрапляти під вплив владних структур, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку або орієнтують сфальсифікувати факти. Втретє повторюється заборонна норма щодо наживи.

Стаття 9 повинна бути стилістично виправлена як службова зобов'язальна норма: журналіст зобов'язаний поважати і відстоювати професійні права колег, допомагати фаховому зростанню молодих. Висунуті й етикетні вимоги: бути скромним, наполегливим, працелюбним.

Стаття 10 не містить стичної норми відповідальності за моральні порушення і механізму реалізації кодексу етики.

Кодекс професійної етики українського журналіста повинен виконуватися, проте в сучасних умовах він не діє через деякі причини.

Перша причина стосується змісту "зведення правил честі". Виходячи з того, що стичних норм повинні дотримуватися журналісти різних соціально-політичних орієнтацій, вони, природно, по-різному будуть трактувати ці норми. Отже, вони мають бути загальноприйнятими.

Друга причина -- нечітка форма фіксації етичних норм: формулювання однієї вимоги містить кілька норм, в одній статті поєднані різні етичні вимоги. Тому актуально розробити повий кодифікований Кодекс етики, у якому кожна етична вимога буде зафіксована лише в одній статті, а не повторюватиметься. У новому кодифікованому Кодексі етики журналістів особливе місце повинен посідати розділ "Відповідальність", що міститиме вказівку: хто, за що і як відповідає, порушуючи ту чи іншу етичну норму. У цьому розділі повинні розкриватися практична реалізація, механізм контролю, винесення санкцій і повідомлення про них громадськості.

2. Регулювання порушень етичних норм

Відсутність в Україні кодифікованого Кодексу журналістської стики, закону про мораль дається взнаки. Чимало журналістів і редакцій порушують норми журналістської стики (найчастіше дифамації, образи честі, гідності й ділової репутації), знаючи, що не матимуть жодного покарання. Все це зумовлює актуальність і значення проблеми регулювання етичних норм журналіста. З мстою підтримання інформаційної стабільності в умовах економічних й інформаційних реформ, підвищення професійної відповідальності журналістів за порушення стичних норм в Україні потрібно поліпшити механізми їх регулювання.

Адміністративне (редакційне) і корпоративне (регулювання спору комісією з етики) регулювання порушення норм етики можна розглядати як саморегулювання, що відповідає сучасному розгляду таких справ за кордоном.

На відміну від загальноетичних норм поведінки, професійна журналістська етика залежить не тільки від громадської корпоративної думки і сили звички журналістів. За дотриманням журналістом правил поведінки повинні стежити редакційні колективи і творчі організації, зокрема Спілка журналістів України (а саме комісії з професійної етики і права). Водночас таке право мають прокурори і суди.

Самоконтроль журналістів -- найнижчий рівень регулювання, але дуже важливий. Він означає почуття відповідальності, пов'язане з дотриманням вимог журналістської етики. Реальний самоконтроль, самодисципліна можливі за умови високої професійної підготовки, моральної культури журналіста і відсутності тиску на нього з боку керівництва редакції, політичних, владних, громадських організацій, фірм, банків, комерційних структур, влади.

Для того щоб проводити цивілізовані інформаційні реформи в Україні, варто відмовитися від тези про те, що ЗМІ -- засіб влади, управління, а журналісти -- їх виконроби, підлеглі, слуги, які працюють за вказівкою згори. Якщо ми хочемо будувати цивілізовану державу, то слід прагнути незалежної журналістики, виховувати вільних журналістів, які залежать не від влади, а лише від закону, власної совісті та самоконтролю. Наразі реальною умовою саморегулювання етичних норм журналіста с його фахова освіта, визначення стичних дисциплін із норм права й стики, необхідне ознайомлення з новими законами, що стосуються ЗМІ, і міжнародними, корпоративними, редакційними нормами стики.

Такі знання дадуть змогу здійснювати професійну діяльність за всіма вимогами права та стики. Фахова університетська освіта не тільки гарантує відповідальність за професійну компетентність у роботі, а й сприяє тому, щоб журналіст навчився оцінювати "резонанс" публікацій і виховний вплив на героїв журналістських матеріалів і третіх осіб, відмовлявся від зарозумілого стилю, лайливої, брутальної лексики, що ганьбить його як фахівця і людину. Журналістський самоконтроль ґрунтується не на примусі, а па добровільному виборі журналіста.

Високі етичні вимоги до професії журналіста значною мірою залежать від свідомості коленого журналіста, який несе особисту відповідальність за відповідність своєї роботи етичним вимогам. "Тільки підтримуючи таку свідомість на індивідуальному й колективному рівнях у журналістському співтоваристві, преса створить здорову професійну основу, котра дасть можливість привести в дію систему саморегулювання преси".

Порушення норм стики також можна врегулювати у редакції ЗМІ з ініціативи редакції або на вимогу потерпілої сторони відповідно до ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". "Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ними спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування:

1) порушує положення статті 3 цього Закону;

2) суперечить рішенню або вироку суду, які набрали чинності;

3) є анонімним.

Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування:

1) стосується відомостей, які нею вже спростовано;

2) надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються.

Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей".

Щоб не допустити контролю державних органів за пресою, слід створити Раду в справах преси, яка здійснювала б незалежний від держави зовнішній контроль. У Німеччині з 1956 р. працює Німецька рада у справах преси, добровільно утворена спілками журналістів і редакторів. її завдання та правила такі: дотримання істини і вірогідна передача інформації громадськості -- головна заповідь журналіста; ретельна перевірка відомостей та інформації з погляду вірогідності (мається па увазі, що свідчення та інформація не повинні спотворюватися чи фальсифікуватися відповідним поданням матеріалу, вибором заголовка чи ілюстративного матеріалу, значення документа треба передавати з максимальною точністю, а непідтверджені свідчення, чутки та припущення слід передавати як такі); якщо опубліковане повідомлення чи твердження виявилося згодом помилковим, орган друку, вмістивши повідомлення чи твердження, повинен негайно дати спростування; не можна використовувати непорядні методи під час збирання матеріалу, інформації чи фотографій, необхідно дотримуватись зобов'язань про нерозголошення таємниці; не можна допускати тиску третіх осіб, які ставлять понад усе приватні чи ділові інтереси; поважати приватне й інтимне життя громадян, не порушувати права особистості; не друкувати безпідставних звинувачень, зокрема тих, що стосуються честі та гідності громадян; уникати односторонніх чи випереджальних вирок суду оцінок у повідомленнях про судові процеси та хід слідства, зокрема не слід визнавати підозрюваного винним до оголошення судового вироку; не варто міркувати про користь та вигоду, я кию внаслідок цього буде обмежена свобода видавництва і редакції в ухваленні того чи іншого рішення.

Інші європейські країни: Австрія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Велика Британія, Австралія, п'ять провінцій Канади -- також мають Ради у справах преси, що заслуховують і ухвалюють рішення стосовно порушень журналістської етики. Такі Ради, а також інститути омбудсменів (уповноважених, які розглядають скарги на ЗМІ), що прагнуть бути посередниками у конфліктних справах, створені видавцями, журналістами й фінансуються творчими спілками журналістів. Якщо Україна піде шляхом Росії щодо створення Судової палати з інформаційних спорів, вона повторить і помилку, існуватиме ще один орган, який фінансуватимуть з бюджету. Це не шлях до демократії -- він дискредитує ідею самоконтролю ЗМІ, ставить мас-медіа у залежність від влади. Крім того, це буде організоване централізоване регулювання, а отже, управління пресою.

Порушення журналістами професійної стики регулюють чимало правових джерел, зокрема Конституція України, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про рекламу", "Про авторське право та суміжні права", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування засобами масової інформації", "Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ін.

Закони України встановлюють право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це важлива гарантія захисту прав, свобод громадян і законних інтересів юридичних осіб, коли винними є засоби масової інформації. Нині за позовом до суду потерпілої сторони спори про відшкодування моральної шкоди розглядають у випадках, коли право на її відшкодування передбачено ст. 7 і 440 Цивільного кодексу України, ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Якщо в складі злочину немає злого умислу, справу розглядають як цивільну, а якщо є -- у порядку кримінального судочинства.

У Постанові № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. зазначено: "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуально), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків".

етика журналіст моральний поведінка

Размещено на Allbest.ru