Етика - невід'ємна складова професіоналізму адвоката

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етика - невід'ємна складова професіоналізму адвоката

адвокатський етика компетентність повага

Інтернаціоналізація адвокатської етики

Процес зародження і становлення юридичної етики як загальновизнаного і неодмінного фактору повноцінної правової діяльності, що гарантує надійний захист прав людини, як самостійної наукової галузі і навчальної дисципліни відбувався у різних державах по-різному.

Фундаментом для розвитку етичних принципів на міжнародному рівні стала проголошена Організацією Об'єднаних Націй і закріплена в її Статуті воля "до створення умов, за яких може дотримуватися справедливість". Саме справедливість була і залишається одним із головних деонтологічних принципів юридичної діяльності.

Пріоритетність основних юридичних принципів визначена Загальною декларацією прав людини, 60-річчя якої відзначалося в 2009 р. Це - рівність перед законом, презумпція невинуватості, право на те, щоб справа була розглянута гласно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом. Сюди ж входять і відповідні гарантії, необхідні для захисту будь-якої людини, обвинувачуваної у здійсненні злочину.

Однією з найважливіших подій міжнародного характеру, яка свідчить про загальне розуміння і визнання етичних факторів у діяльності юристів, є прийняття Деонтологічного кодексу на пленарному засіданні дванадцяти делегацій Європейського співтовариства у жовтні 1988 р. у Страсбурзі.

Суть цього міжнародного документа полягала у встановленні і визнанні як обов'язкової міри - дотримання правил здійснення адвокатської діяльності адвокатами Європейського співтовариства.

Визнаючи реальність існування значних розходжень етичних вимог усередині самих країн-учасниць, Деонтологічний кодекс констатує, що "... прогресивний розвиток Європейського співтовариства й інтенсифікація діяльності адвоката усередині цього співтовариства вимагає в інтересах суспільства визначення однакових норм, застосованих до кожного адвоката співтовариства, для його міжнаціональної діяльності".

Міжнародна організація адвокатів висловила своє прагнення до гармонізації, і наступним кроком на шляху удосконалювання деонтологічних принципів дванадцяти країн-учасниць стала конференція Міжнародної асоціації юристів (МАЮ), що відбулася в Нью-Йорку у вересні 1990 р.

Підсумком роботи цієї конференції було прийняття Стандартів незалежності юридичної професії міжнародної асоціації юристів. У цьому документі вперше на міжнародному рівні було закріплено: "справедлива система організації юстиції, що гарантує незалежність юристів при виконанні ними професійного обов'язку без яких-небудь необгрунтованих обмежень, прямого чи непрямого тиску чи втручання, є абсолютно необхідною для побудови і функціонування правової держави" і далі: "професійні організації юристів відіграють життєво важливу роль у підтримці професійних стандартів і етичних норм, у захисті своїх членів від необгрунтованих обмежень і порушень, у забезпеченні юридичною допомогою усіх, хто її потребує, а також у взаємодії з урядовими й іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя".

Слід також зазначити, що МАЮ пов'язує питання дотримання етичних норм і правил з організацією і діяльністю регіональних асоціацій юристів. Зокрема, підсумковий документ вимагає від держав-учасниць Конференції утворення в кожному регіоні однієї (чи більше) незалежної самокерованої, визнаної чинним законодавством асоціації юристів.

Одне з головних завдань цих об'єднань МАЮ бачить у забезпеченні честі, гідності, компетентності, професійних стандартів і етичних норм у поводженні і дисципліні, а також у захисті інтелектуальної й економічної незалежності адвоката від його клієнта.

Конференція МАЮ підтвердила вірність основним принципам юридичної етики і закликала регіональні асоціації "сприяти забезпеченню права кожного громадянина на швидке, справедливе і гласне слухання в компетентному, незалежному і безсторонньому судовому органі відповідно до належної і справедливої процедури у будь-яких справах".

Практика використання судових і каральних органів для боротьби з політичними опонентами в державах з тоталітарними й авторитарними режимами спонукає ООН, МАЮ й інші міжнародні організації надавати все більшої уваги питанням захисту прав людини і створенню умов для цивілізованої і безпечної діяльності юристів, їхньої соціальної захищеності і свободи, доступності юридичних послуг.

Головний обов'язок юриста підсумковий документ Конференції вбачає насамперед у тому, що адвокат, керуючись установленими правилами, стандартами й етичними нормами, повинен діяти вільно, чесно і безстрашно відповідно до законних інтересів клієнта і без будь-якого втручання чи тиску з боку влади або громадськості. Конференція вважає обов'язковим для кожної асоціації затвердження і втілення в життя свого професійного кодексу.

Важливою подією на шляху до міжнародного визнання правової етики як дієвого фактора в захисті прав людини була поява документа "Основні засади, що стосуються ролі юристів", прийнятого на VIII Конгресі ООН з попередження злочинності і принципів поводження з правопорушниками, що відбувся в серпні 1990 р.

Поряд із принципами правового характеру, покликаними забезпечити максимальні гарантії захисту прав і свобод людини, названі і суто етичні. Зокрема, ст. 12 підсумкового документа в розділі "Функції й обов'язки" проголошує, що "Юристи за всіх обставин зберігають честь і достоїнство, властиві їхній професії, як відповідальні співробітники в галузі відправлення правосуддя". Захищаючи права своїх клієнтів і відстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні "сприяти захисту прав людини й основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і в усіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону і визнаних норм етики юриста".

Найбільш активною варто визнати тенденцію МАЮ до удосконалення етичної сторони діяльності юристі в-адвокаті в. Це цілком обґрунтований напрямок зусиль МАЮ, тому що саме адвокатура є передовим загоном юридичного співтовариства у справі захисту прав і свобод людини. Саме в цій сфері юридичної спеціалізації зосереджені найбільш педантичні і делікатні моменти юридичної етики і деонтології. Природно, що це ніяк не применшує важливості деонтологічних питань в інших сферах діяльності юристів.

Висновок, що саме стан адвокатури у державі є лакмусовим папірцем істинності демократії, підтверджується непослаблюваною увагою міжнародних організацій до її проблем.

У серпні 1990 р. на восьмому Конгресі ООН з попередження злочинів прийняті Основні положення про роль адвокатів, якими є: допуск до адвокатів і юридичної допомоги; кваліфікація і підготовка; обов'язок і відповідальність; свобода висловлювань і асоціацій; професійні асоціації адвокатів; дисциплінарне провадження.

На восьмому Конгресі ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками були прийняті Основні принципи, що стосуються ролі юристів. Цей документ поглиблює і розширює положення, розглянуті в попередньому документі.

Етичні проблеми юриспруденції не були проігноровані і на багатьох міжнародних форумах більш пізнього часу, і за часом збігаються з епохою початку становлення української державності.

Зміцнення позицій України на міжнародному рівні, розширення та зміцнення дружніх і ділових взаємовідносин з якомога більшою кількістю іноземних держав, підписання двосторонніх угод про правове співробітництво викликають потребу в постійних комунікативних зв'язках, взаємних контактах, залученні адвокатського корпусу до провадження судових справ у різних точках співтовариства.

Невід'ємною ознакою адвокатської професії за таких умов стає адвокатська етика як засіб спілкування адвокатів різних країн Європейського та світового співтовариства як між собою, так і з представниками судових інстанцій.

Адвокатська етика в Україні

Етичні засади адвокатської професії визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Стаття 4 цього Закону визначила їх так: "Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності".

17 листопада 2012 р. Установчим з'їздом адвокатів України було схвалено Правила адвокатської етики, де основним принципам адвокатської етики присвячено Розділ II Правил - "Основні принципи адвокатської етики".

Згідно з Правилами, (розд. II) адвокати у своїй повсякденній практиці керуються такими принципами: незалежність та свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності, дотримання законності, домінантність інтересів клієнта, неприпустимість конфлікту інтересів, конфіденційність, компетентність та добросовісність, повага до адвокатської професії, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів. На етичних моментах ми зупинимось більш детально в розділі про адвокатську етику, зокрема доведеться зупинитися на питаннях співвідношення етичних принципів із законодавчими положеннями.

Законодавче декларування принципу незалежності адвоката слід розуміти як:

а) надання адвокатові права самостійно розробляти та здійснювати, в межах закону, тактику і стратегію захисту та представництва у конкретній справі при наданні правових послуг;

б) заборону тиску на адвоката з боку будь-яких приватних чи службових осіб, з метою примусити його змінити позицію на шкоду інтересам клієнта.

Однак існує поняття незалежності в етичному сенсі. Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної свободи адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його незалежність від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема, з боку державних органів, а також від впливу особистих інтересів.

Захисник не може допускати у своїй професійній діяльності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

Адвокат має уникати такої діяльності, яка б ставила його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядковувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність із нормами чинного законодавства про адвокатуру і цими Правилами, або можуть в інший спосіб перешкоджати вільному і незалежному виконанню адвокатом його професійних обов'язків.

Адвокат не зобов'язаний при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками інших осіб щодо змісту; форм, методів, послідовності й часу здійснення його професійних прав і обов'язків, якщо вони суперечать його уявленню про оптимальний варіант виконання доручення клієнта.

Дотримання законності

У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, використовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам. Він не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або в інший спосіб зумисно сприяти їх скоєнню клієнтом або іншими особами.

У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти зумисному їх скоєнню іншими особами.

Домінантність інтересів клієнтів

У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів над власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів чи їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями.

Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнта і ні до прийняття доручення, ні у процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.

Неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами

Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

Конфіденційність

Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірливих відносин між адвокатом і клієнтом, без чого неможливе належне надання правової допомоги.

Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема, щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі. Конфіденційність певної інформації, що охороняється правилами цієї статті, може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу у випадках допиту його у встановленому законом порядку як свідка стосовно обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоча й охоплюється предметом конфіденційності інформації, передбаченим цими Правилами.

З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягань на його право, бути твердим і принциповим при виконанні своїх професійних обов'язків, зберігати адвокатську таємницю, твердо відстоювати свої процесуальні права та можливості, ефективно використовувати їх в інтересах клієнта.

Саме тут слід коротко зупинитися на такому спірному моменті, як право адвоката на збереження таємниці прізвища клієнта, що звернувся за правовою допомогою. Цій темі в науковій літературі приділено багато уваги. І вона заслуговує того.

На наш погляд, ця проблема має лише одне вирішення - адвокат без згоди клієнта не має права розголошувати його прізвище на будь-який запит. Більш того, ця інформація потребує обережного ставлення навіть зі слідчим, що веде справу.

Приклад. Наприкінці листопада на одній із вулиць міста легковим автомобілем, за кермом якого знаходився водій А., було здійснено наїзд на жінку, яка переходила дорогу. Потерпіла зазнала важких тілесних ушкоджень. До одного з адвокатів звернувся клієнт з проханням представляти інтереси потерпілої.

У бесіді зі слідчим на запитання останнього, хто саме звернувся по допомогу, адвокат цілком природно назвав прізвище клієнтки. Через декілька днів клієнтка відвідала адвоката і повідомила його, що змушена відмовитися від укладеної угоди через те, що вона щодня отримує телефонні погрози від якихось людей, які вимагають, щоб вона "не лізла в цю справу, якщо не хоче ще страшнішої біди на свою голову", аза день до цього була здійснена спроба спалити Ті авто.

Пізніше з ясувалося, що слідчий, підтримував з водієм А. "тісні" позапроцесуальні стосунки і одразу ж повідомив йому прізвище адвоката.

Враховуючи правовий менталітет окремих працівників правоохоронних органів, можна тільки уявити собі, наскільки будуть підірвані самі основи адвокатури, якщо адвокат-захисник виявиться юридично нездатним захистити клієнта від погроз злочинців.

За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на які поширюється обов'язок збереження конфіденційності, адвокат повинен керуватись зазначеними вище Правилами.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, забороняється за будь-яких обставин. До яких, зокрема, відносяться незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства і суду допитати адвоката про обставини, що становлять адвокатську таємницю.

Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу.

Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити такі умови зберігання документів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що перебувають в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, які виключають доступ до них сторонніх осіб.

Компетентність та добросовісність

З огляду на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, він повинен мати високий рівень професійної підготовки, фундаментальні знання чинного законодавства, практику його застосування а також опанувати тактику, методи і прийоми адвокатської діяльності, оволодіти ораторським мистецтвом.

Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення.

Нерідко виконувати свій обов'язок адвокатові доводиться, незважаючи на підвищену упередженість громадськості щодо тієї чи іншої справи, всупереч роздратованій юрбі, приймаючи на себе справедливий гнів людей.

Приклад. Світлана Д., студентка 3-го курсу медичного інституту, наймала кімнату в так званому "циганському селищі" на східній околиці міста. Дівчина двічі невдало поступала до інституту, але бажання стати лікарем було настільки сильним, що вона щоразу залишалась працювати санітаркою в обласній клініці і, нарешті, з третьої спроби таки була зарахована до інституту.

Якось, під-вечір до неї завітала подруга з їхнім спільним знайомим, щоб разом піти в кіно. С. зраділа і попросила зачекати, поки вона віднесе щоденника, який брала в однокурсниці.

Подруга з хлопцем чекали на С. більше години і почали тривожитись її відсутністю. Ні в цей вечір, ні потім С. більше додому не повернулась. Міліція почала пошук дівчини, але безрезультатно. Дівчина зникла безслідно.

Через кілька місяців у ставку ботанічного саду було виловлено мішок, як пізніше виявилось, з тілом С. Розслідування справи було доручено кваліфікованому слідчому з особливо важливих справ і високосумлінній людині М. Завдяки його енергії та досвіду злочин було досить швидко розкрито, злочинця затримано. Ним виявився 17-річний циган К.

Повертаючись напідпитку додому, він навпроти воріт свого двору зустрів С, яка через вади зору в сутінках збилася з дороги. К, не роздумуючи, затяг дівчину у свій двір і потягнув до сараю. Дівчина чинила спротив і тоді К. завдав їй кілька сильних ударів кулаком, від чого та втратила свідомість. К. скинув її у підвал, а сам поїхав у місто повеселитися. Коли він повернувся, дівчина лежала на тому самому місці, де К. залишив її. Вирішивши, що вона мертва, він ножем завдав їй ще кілька ударів. Вночі вони разом з батьком вивезли в мішку тіло С. і викинули в ставок.

Слідство по справі було закінчено, але з'явилося одне суттєве ускладнення. У сім "іК. не було метричного свідоцтва і взагалі ніяких даних, які могли б підтвердити дату його народження. Колись цигани навмисне не реєстрували народження своїх дітей. Мати завіряла слідчого, що К. трохи більше 17 років. Медична експертиза не дає точної відповіді про дату народження. її висновки приблизні. За цих обставин можна було вести мову лише про притягнення К. до кримінальної відповідальності за нормою закону, що передбачає відповідальність неповнолітнього за вбивство.

Проте, колектив медичного інституту і громадськість міста були вкрай обурені цією подією. До Верховної Ради СРСР звернулися десятки трудових колективів з вимогою застосувати до К. вищу міру покарання. Пнів людей був виправданим. Але закон є закон, і влада, пам'ятаючи єдиний випадок, коли за наказом М. С. Хрущова всупереч закону була застосована вища міра покарання до московських фарбувальників, більше не йшла на такі кроки. Отже, більше як 10 років позбавлення волі К. не загрожувало, що ще сильніше розпалювало обурення громадськості.

За таких умов, що склалися навколо цієї резонансної справи, адвокат мав здійснювати захист підсудного на виїзній сесії судової колегії у кримінальній справі, яку було призначено в одній з аудиторій медичного інституту.

Прокуророві, що, всупереч своїй волі і вимог громадськості змушений був просити суд засудити К. до 10 років позбавлення волі (це була найвища кара для неповнолітніх), довелось вислухати на свою адресу безліч образливих і недоброзичливих висловлювань.

А що ж залишалось адвокатові, який за своїм обов'язком мав сказати якісь слова на захист убивці? Кілька разів голова у судовому засіданні надавав слово адвокату, але шквал гнівних вигуків не дозволяв промовити жодного слова. Без промови адвоката на захист підсудного суд не міг винести вироку. І тоді адвокат вирішив скористатися психологією студентів. Він піднявся і, обійшовши суддівський стіл, став за кафедру, звідки студенти, зазвичай, слухали лекції своїх викладачів. На якусь мить у залі запанувала тиша. Скориставшись вимушеною паузою, адвокат промовив лише одну фразу: "Я звертаюсь до вас як до медиків. Хіба не зобов'язує вас клятва Гіппократа надати допомогу кожному, хто її потребує?". Після цього адвокат, не випробовуючи терпіння та витримки присутніх, говорив ще 20 хвилин у повній тиші.

Коли ж суд пішов у дорадчу кімнату, десятки студентів підійшли до адвоката і запросили прочитати їм кілька лекцій про адвокатську професію, що і було ним зроблено через деякий час.

Адвокат зобов'язаний незалежно від сфери своєї спеціалізації, якщо така є, мати належний рівень знань з питань, з яких він згідно з чинним законодавством зобов'язаний надавати юридичну допомогу за призначенням органів слідства або суду, і до того ж безкоштовно.

Адвокат має постійно працювати над удосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.

Адвокат повинен звертати увагу на необхідний рівень компетентності своїх помічників, технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт у зв'язку з виконанням доручення.

Повага до адвокатської професії (ст. 12 Правил)

Усією своєю діяльністю адвокат повинен підвищувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призначення, сприяти збереженню та зміцненню її престижу.

Цього принципу адвокат має дотримуватись в усіх сферах своєї діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та ін.

Адвокат зобов'язаний виконувати законні рішення виборних органів адвокатури, прийняті в межах їх компетенції, що не виключає можливості критики останніх та їх оскарження у встановленому законом порядку.

Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження права особи на захист, професійних прав адвокатів, незалежності адвокатської професії, підрив її престижу.

Обмежене рекламування діяльності адвокатів (ст. 14)

Дана вимога-рекомендація не зводиться новим Законом "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до рівня принципу. Тим не менш вона розміщена у розділі "Принципи адвокатської діяльності".

Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і у приватному житті, дбаючи про престиж професії адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводитись гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку при здійсненні своєї професійної діяльності, мати пристойний зовнішній вигляд.

Адвокат, який має індивідуальну практику, і адвокатське об'єднання мають право рекламувати свою професійну діяльність з дотриманням чинного законодавства і цих Правил.

Рекламування можливе у формі розміщення оголошень, інформаційних повідомлень та інших рекламних матеріалів у періодичних виданнях, довідниках, інформаційних бюлетенях, інших друкованих виданнях, а також трансляції рекламних матеріалів по радіо і телебаченню.

Адвокат не має права пропонувати свої послуги конкретному клієнту ні особисто, ні через посередників.

Рекламні оголошення або інші рекламні матеріали щодо професійної діяльності адвоката (адвокатського об'єднання):

1) мають містити:

- прізвище, ім'я і по батькові адвоката (назву адвокатського об'єднання);

- адресу, за якою може здійснюватись надання правової допомоги цим адвокатом (об'єднанням);

- номер телефону;

- загальні відомості про галузі права, з яких спеціалізується адвокат (адвокатське об'єднання), або вказівку про те, що правова допомога може бути надана з усіх галузей права;

- реєстраційний номер, дату і місце видачі адвокатові свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю (дату реєстрації адвокатського об'єднання та Його реєстраційний номер);

2) можуть містити:

- відомості про те, в яких навчальних закладах адвокатом (членами адвокатського об'єднання) здобута освіта; де він підвищував кваліфікацію;

- про вчені та інші звання адвоката, нагороди, які він має, наукові праці, інші його академічні заслуги і професійні досягнення адвоката;

- його членство в спілках, асоціаціях адвокатів, участь у діяльності органів;

- дані про стаж роботи адвокатом або юристом (з обов'язковою конкретизацією тривалості стажу роботи адвокатом);

- відомості про іноземні мови, якими володіє адвокат;

3) не можуть містити:

- оцінних характеристик адвоката;

- відгуків інших осіб про роботу адвоката;

- порівнянь з іншими адвокатами і їх критики;

- заяв про вірогідність успішного виконання доручень та інших заяв, що можуть викликати безпідставні сподівання у клієнтів;

- вказівок, які можуть скласти уявлення, що діяльність саме цього адвоката характеризується рисами і показниками, насправді притаманними адвокатурі як такій;

4) рекламні матеріали про діяльність адвоката (адвокатського об'єднання) мають бути об'єктивними, достовірними, чіткими і зрозумілими, не повинні містити натяків, двозначностей або в інший спосіб утворювати підґрунтя для введення потенційних клієнтів в оману, мають відповідати розумним естетичним вимогам;

5) рекламні матеріали про діяльність адвокатських об'єднань, в яких вказуються імена адвокатів та інших співробітників адвокатського об'єднання, мають містити також точні вказівки про статус кожної з цих осіб: адвокат, помічник адвоката, юрист (без статусу адвоката) або член технічного персоналу (директор, менеджер, секретар, перекладач і т. ін.);

6) адвокати (керівники адвокатського об'єднання) несуть персональну відповідальність за достовірність рекламних матеріалів про них (про адвокатські об'єднання), а також за їх відповідність чинному законодавству і цим Правилам.

Якщо адвокату (адвокатському об'єднанню) стало відомо про поширену без його відома рекламу його діяльності, що не відповідає зазначеним вимогам, він зобов'язаний вжити всіх розумно-доступних заходів для спростування і коригування такої рекламної інформації та повідомити про це регіональну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію;

7) зазначені обмеження щодо рекламних матеріалів адвокатів (адвокатських об'єднань) поширюються не тільки безпосередньо на рекламні оголошення, а й на оголошення про прийом на роботу співробітників тощо.

Етика позаштатних ситуацій

Професія адвоката, як жодна інша, насичена етичними факторами, що потребують від адвоката стійких моральних поглядів на певні соціальні явища та настанов, які б допомагали оптимально справлятися в певних ситуаціях, не завдаючи шкоди інтересам конкретної справи.

Якщо в більшості інтелектуальних професій на першому місці стоїть професіоналізм, а вже після нього - етичні принципи, то в адвоката-захисника все якраз починається з етичних основ.

Найбільш рельєфним, щодо цього, є порівняння відносин адвокат - клієнт та лікар - пацієнт. Хворий рідко свідомо дезінформує лікаря. Він розуміє, що від повноти і точності інформації залежить ефективність лікування. Завдання лікаря домогтися від пацієнта точності його розповіді останнього з метою встановлення правильного діагнозу.

Клієнт адвоката зазвичай, чогось недоговорює, до певного часу дещо приховує, його інформація далеко не завжди відповідає справжнім обставинам і, як правило, розрахована на певний результат. Протягом бесіди адвокат фільтрує отримувану інформацію і формує власне ставлення до особистості клієнта.

Для лікаря, що оглядає щойно доставленого хворого (за філософією професії), абсолютно байдуже, ким працює пацієнт, яке у нього минуле тощо. Він занурений у деталі та нюанси стану хворого.

В юриспруденції відсутнє поняття швидкої допомоги. Адвокат, сприймаючи розповідь клієнта, прагне до максимальної поширення своєї поінформованості про особистість клієнта, його біографічні дані, моральні принципи. Адвокат, як звичайна людина, не позбавлений впливу на нього враження, від майбутнього підзахисного, важкості скоєного останнім злочину. Йому не байдужі деталі з минулого життя клієнта.

Професійна цікавість адвоката про інтимні та приховувані від нього деталі має етичний характер. І якщо угоду щодо надання юридичної допомоги ще не укладено, можливо, адвокат вирішить, що за певних обставин краще не брати на себе обов'язків захисника у цій справі.

І, врешті-решт, якщо у лікаря, чиновника більшість неприємностей виникає внаслідок невиконання чи неналежного виконання професійних або службових обов'язків, то майже всі непорозуміння і проблеми адвокатів виникають на ґрунті етичних непорозумінь. Важко знайти випадок, коли б адвоката було притягнуто до відповідальності за суто професійні помилки. Це надзвичайна рідкість. Здебільшого, такими чинниками є порушення етичних правил поведінки.

Така ситуація є природною. Адвокат, який відчуває невпевненість у якомусь суто професійному питанні, завжди має можливість скористатися відповідною літературою, практикою інших адвокатів, врешті-решт, звернутися за порадою до своїх колег. Щодо етичних питань, то вони вкрай рідко або зовсім не висвітлюються в літературі, досвід інших не завжди спрацьовує, а звертатися за порадою з питань етики -риса, притаманна не усім і не завжди доречна.

Отже, питання адвокатської етики - це своєрідний звід правил професійної "техніки безпеки" адвокатів.

Актуальність питання про створення кодексу адвокатської етики в Україні зумовлена тим, що в Законі "Про адвокатуру" та в концепції судово-правової реформи існують положення про суворе дотримання адвокатами норм професійної етики. Натомість, правила такої діяльності та поведінки не напрацьовані, а визначення обсягу дозволеного та забороненого для адвоката в багатьох випадках виявляється розмитим.

У багатьох країнах Європи й Америки кодекси адвокатської етики існують і являють собою правила, яких мають дотримуватися адвокати у професійній діяльності та поведінці. Зокрема, запроваджений і діє своєрідний "соборний" професійно-моральний кодекс адвокатів Європейського Союзу. Одним з його основних положень є нагляд за поведінкою та практикою адвокатів. У недалекому майбутньому і адвокати України при виконанні ними доручень у країнах Європи будуть зобов'язані дотримуватись як етичних норм поводження, встановлених кодексом адвокатської етики України, так і професійно-моральних, установлених кодексом адвокатів Європейського Союзу. А за умов виникнення суперечностей та неузгодженостей перевага буде надаватиметься положенням кодексу Європейського Союзу.

Морально-професійні кодекси, що стали частковими еквівалентами суспільної моралі, виконують такі соціальні функції:

- пізнавальну, яка реалізується у відображенні об'єктивних процесів суспільно-професійного поділу праці за конкретних історичних умов;

- регулятивну (забезпечується взаємозв'язок спеціалістів із суспільством; набір специфічних прийомів праці);

- ціннісно-орієнтаційну (даються уявлення про моральний ідеал професіонала, професійний обов'язок, честь, совість, справедливість тощо).

Переважна більшість дисциплінарних справ, що розглядаються дисциплінарними колегіями, стосуються питань порушення норм адвокатської етики.

Значне місце в дисциплінарній практиці посідають питання, пов'язані з прийняттям доручень на ведення справи, передачі справ, відмови від виконання доручень, взаємин з клієнтами, колегами, суддями й іншими учасниками слідчого та судового процесу. Але яким би не був об'ємним кодекс адвокатської етики, він не може передбачити різноманітні нюанси діяльності адвоката, що охоплюються надзвичайно інтенсивною комунікативністю його функцій в умовах провадження справи в суді. На важливості міжособистісних комунікативних функцій юриста на будь-якій посаді, і адвоката, зокрема, акцентують увагу відомі автори-дослідники питань юридичної етики.

Не вдаючись до дискусії щодо переваг та недоліків існуючих Правил адвокатської етики в Україні, зосередимося на питаннях цієї аж занадто делікатної та тонкої сфери взаємин, які не можуть бути врегульовані на нормативному рівні, а потребують осмислення та уваги, тому що вони є живою реалією.

Чинний КПК дає визначення умов, за яких адвокат не може виконувати обов'язки захисника і підлягає відводу.

Стаття 78 КПК "Підстави для відводу захисника, представника" встановлює що:

1. Захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач.

2. Особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник або представник також у випадках:

1) якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;

2) зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;

3) якщо вона є близьким родичем або членом сім'ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.

Згідно ст. 46 чинного КПК Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні "Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини у справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень голови під час судового розгляду справи.

Встановивши обставини, що, відповідно до наведених норм КПК, виключають участь захисника у справі, особа, яка провадить дізнання, слідчий виносять вмотивовану постанову про усунення захисника від участі в справі та повідомляють про це захисникові і підозрюваному, обвинуваченому, підсудному.

На стадії дізнання та досудового слідства питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених КПК, за поданням особи, яка провадить дізнання, слідчого вирішує суддя за місцем провадження розслідування. Суддя розглядає подання про усунення захисника від участі у справі, вивчає матеріали, якими обґрунтовується подання, вислуховує прокурора і захисника, за необхідності опитує підозрюваного, обвинуваченого, особу, у провадженні якої знаходиться справа, після чого виносить вмотивовану постанову про усунення захисника від участі у справі чи про відмову в цьому. Постанова судді про усунення захисника оскарженню не підлягає.

Під час судового розгляду питання про усунення захисника від участі у справі, за наявності передбачених підстав вирішує суд.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд, за наявності для цього підстав, про усунення захисника від участі у справі, повідомляє відповідному органу, адвокатському об'єднанню для вирішення питання про відповідальність адвоката.

Здавалось би, Закон передбачає всі, неприпустимі, з офіційного погляду, випадки недоцільності участі певного захисника у справі. Та чи здатен Закон регулювати ситуації, де діють фактори виняткового характеру, що мають приховане психологічне навантаження?

Приклад. Тривалий час членом кримінальної колегії обласного суду працював суддя ТІ. Головною професійною рисою цієї людини було неприховане абсолютне несприйняття будь-якої захисної позиції. Він мав репутацію деспотичного, неприступного (в корупційному сенсі) судді і відвертого ненависника адвокатів.

Коли у справі брав участь хтось із ненависних йому адвокатів, а такими, за дуже рідкісними винятками, були майже всі, це насамперед позначалося на підзахисному. Якщо прокурор просив міру покарання 5 років, а санкція статті дозволяла більше, можна було не сумніватися, що у вироку буде максимум.

Під час перерв у судовому засіданні його учасники, у тому числі й адвокати, збиралися в одному з кабінетів, де судді полюбляли грати в шахи. Забігав туди, зазвичай, і П. І не дай Боже, коли хто з адвокатів мав необережність виграти у нього партію. Всю свою лють він виплескував на "переможця " та його підзахисного.

Дехто з адвокатів, добре знаючи П., відмовлялися від доручень на ведення справи під його головуванням. Не вважали за можливе ризикувати долею підзахисного заради заробітку.

Але ж були адвокати, що йшли на це, і свідомо прирікали свого підзахисного на зайвих два-три роки позбавлення волі.

Формальні ознаки якоїсь дискримінації у його діях було важко віднайти: вироки чи ухвали виносяться судом колегіально, закон він не порушував, оскаржити його дії ніхто не заважав. Тобто за формою все було законно, а фактично - це можна було трактувати як кому заманеться: від оцінки - "знущання" до - "суворий суддя".

Отже, знаючи звички конкретного судді та його негативне ставлення саме до себе, слід добре зважити, чи приймати справу, яка буде слухатися під його головуванням, ризикуючи при цьому інтересами підзахисного. Зрозуміло, що в законі передбачити подібні ситуації неможливо, адже нереальним є визначення та доведення самого факту прояву подібної патології. Хоча це реальне явище, і його слід враховувати на рівні професійної етики, бо саме вона і є тим буферним фактором між показовою повагою до Закону і відвертою демонстрацією його ігнорування, між високою освіченістю та демонстрацією найгірших якостей своєї натури, між вимогами та дійсністю, що дає змогу уникати небажаних ризиків та конфліктів у сфері судочинства. Понад-те саме в таких випадках, етика для тих, хто її поважає, відіграє роль берегині від небажаних конфліктів.

Приклад. Якось до мене за порадою звернулися люди, в яких трапилось нещастя - "посадили" на 6 років сина за якусь мізерну (на їхній погляд) провину. Захист сина на досудовому слідстві та в суді здійснював відомий у великому місті своєю скандальністю адвокат К. Жоден процес за його участю не проходить без якихось скандальних подій. Якби він був членом колегії адвокатів, його уже давно відрахували б з колегії. Але він "вільний" адвокат, працює за ліцензією.

Після процесу, що закінчився так небажано для їхнього сина, їм хтось сказав: "Подякуйте за все своєму адвокатові, це він випросив для вашого сина зайвих кілька років".

Зрозуміло, що не знаючи подробиць справи, зважитись на якусь пораду я не міг: адвоката вибирали самі, самим і вирішувати, як діяти далі.

Пізніше я дізнався, що невдоволені батьки засудженого вдалися до крайнощів, після чого адвокатові довелось серйозно лікуватись, а проти самих месників було порушено кримінальну справу.

Отже, крім переліку законних приводів недоцільності участі адвоката у справі, останньому він має керуватися також етичною рекомендацією при вирішенні питання про участь саме в цій справі і саме під головуванням цього судді, брати до уваги ці делікатні обставини на користь підзахисного.

Можна передбачити резонне запитання: а що робити в такому разі адвокатам невеликих районів, де працює загалом три-чотири судді, і де відмова від кожної справи - це шлях до погіршення професійного іміджу та матеріальних втрат, які неможливо компенсувати іншими можливостями?

Судця, адвокат, слідчий, прокурор - це живі люди з усіма притаманними їм перевагами та недоліками, різні за характером, вихованням, життєвими та моральними настановами. Вони кохають, товаришують, зустрічаються на роботі та поза стінами своїх кабінетів, страждають і сміються, загалом, живуть. У великих містах проблем на цьому ґрунті менше, а в районі, де кожен юрист як на долоні...

Коли я рекомендую своїм студентам, майбутнім адвокатам, обережно підбирати собі друзів, уникати занадто тісного зближення зі слідчим чи суддею, особливо коли він працює у невеликому місті, у них виникає цілком обгрунтоване здивування: чому не можна товаришувати зі слідчим чи суддею, Хіба це заборонено? Так, товаришувати зі своїми колегами-юристами ніхто нікому не забороняє. Але, якщо розглядати це питання глибше, то обов'язково виявиться, що, як правило, дружні стосунки між адвокатом та слідчим чи адвокатом і суддею, на жаль, частіше будуються на "слизькій" основі або мають короткий вік і часто закінчуються байдужістю, а то й ворожнечею.

Потрібно бути дуже мудрими та тверезо мислячими людьми, аби, маючи ці, майже антагонічні за своєю філософією професії, надовго зберегти дружні відносини.

Не секрет, що довгі роки роботи слідчим, суддею чи адвокатом накладають певний специфічний відбиток на їхній характер. Величезне робоче навантаження слідчого, постійне зіткнення зі злочинами та протиборство зі злочинцями, систематичний дефіцит часу (обмеженість термінів розслідування), вантаж слідчих секретів і таємниць - усе це невідворотно впливає на його психіку, нервову систему, деформує характер. Змінюються погляди й підходи до людей, черствіє сприйняття чужої біди (на жаль, це так), більш жорсткішими стають оцінки злочинних дій. І все це відбувається на фоні дуже скромної матеріальної віддачі.

Непосвяченим у тонкощі адвокатської професії робота адвоката порівняно зі службовим навантаженням слідчого іноді може видаватися курортом. Відсутність жорсткої підпорядкованості та службової підлеглості, повна професійна незалежність, можливість творчого підходу і самостійного вибору позиції робить адвокатуру предметом вічної заздрості з боку слідчого. Останні кілька місяців, а то й років, поклав на розкриття справи, вислухав безліч докорів та звинувачень від начальства мало не дійшов до інфаркту і т. ін., а тут з'являється благополучний, із розкішним кейсом, самовпевнений друг-адвокат і починає крок за кроком розвалювати справу. І так постійно. Навіть дуже міцна дружба за таких обставин не завжди витримає подібні випробування.

Ми не торкаємося такої делікатної теми, коли на ґрунті справжньої дружби народжується злочинний тандем "слідчий-адвокат" з усіма подальшими наслідками.

Суттєві розходження у службовому статусі, робочому навантаженні, матеріальній віддачі у професіях слідчого та адвоката розводять колишніх друзів усе далі й далі. Як правило, за умов виникнення такого тандему дружба закінчується, трагедією чи ворожнечею.

Приклад. Прибувши до міського відділу міліції на посаду слідчого, випускник одного з ВИЗ України, П дізнався, від колег, що в місцевій юридичній консультації працює випускник цього ж вишу.

Зрадівши цій новині, П. одного дня забіг до адвокатів, де й зустрів свого колегу по альма-матер, який закінчив вуз на рік раніше. Обидва були приїжджими, не мали тут ні родичів, ні близьких знайомих. Невдовзі адвокат запропонував П., поки той знайде постійне помешкання тимчасово, оселитися з ним у кімнаті, яку він наймав, що і було з вдячністю прийнято.

Спочатку все було добре, і ніщо не віщувало неприємностей. Вдень працювали, увечері згадували інститут, викладачів, старих знайомих. Але якось непомітно трапилося так, що в їхніх стосунках почала відчуватися певна напруженість.

П. вставав рано і стрімголов, часто не поснідавши, біг на роботу, де на нього вже чекали десятки невідкладних справ. Додому він повертався пізно і, вкрай втомлений, частенько дуже роздратований. Адвокат ішов на роботу пізніше - юридична консультація відкривалась о 9-ій годині. Роботу закінчував максимум наприкінці робочого дня, а нерідко й раніше.

Дружні розмови стали рідшими. Одного дня, повернувшись увечері додому, П. застав свого друга-адвоката в компанії молодої жінки, яка проходила у нього по кримінальній справі як дуже сумнівний свідок. Не роздумуючи, П. взяв свою валізу і мовчки став збирати речі. Ні на які запитання друга він відповідати не захотів, а ночувати вирушив у місцевий дім приїжджих.

Наступного дня до нього зателефонував друг і поцікавився, що трапилося, чому він учора так себе повів? П. вибачився і відповів, що не мав права перебувати в компанії вчорашньої гості і був змушений так вчинити, а тепер він поживе в будинку для приїжджих. Словом, хлопці ніби порозумілися. Але на жаль, справа на цьому не закінчилась.

Містечко мале, і незабаром керівництву райвідділу міліції стало відомо, що хтось бачив, як з помешкання слідчого виходила фігурантка у кримінальній справі про серію квартирних крадіжок С Керівник райвідділу, людина старої радянської школи, який не дуже полюбляв "шибко грамотну" молодь, негайно відсторонив П. від слідства у справі і призначив службове розслідування. Справа закінчилася доганою і звільненням П. з органів внутрішніх справ.

Резюме: Дружба - це не тільки міцні і щирі взаємини. Це ще й велика відповідальність. Дружба між юристами обставлена багатьма умовностями і табу, постійно витримує випробування на щирість. У нашому випадку необережність одного з друзів призвела до краху кар'єри іншого. Друзі стали ворогами на все життя.

Це свідчить лише про те, що справжня дружба зобов'язує кожного з друзів не тільки узгоджувати свої вчинки з власними побажаннями та інтересами, але й прогнозувати можливі наслідки для товариша, особливо, коли це дружба зі слідчим. А чи можливо це постійно, чи не призведе це до руйнації власних планів та до життєвого дискомфорту? Така постановка питання цілком виправдана, тому що подібних ситуацій у різних варіантах може бути безліч.

Приклад. Адвоката Ф. і суддю кримінальної колегії обласного суду М. частенько бачили за шаховою партією та жвавою бесідою під час прогулянок. Нерідко і за пляшкою вина. Взаємна симпатія, спільність поглядів якось самі по собі вилились у такі стосунки, які можна було б характеризувати як дружба.

Дехто, як і водиться в таких випадках, не схвалював таких стосунків між суддею та адвокатом. Не дуже заохочувалось це і судовим начальством. Але М., учасник війни, суддя з великої літери, відомий як автор книги про підпільний опір у Донбасі під час Великої Вітчизняної війни, вважав, що може дозволити собі ігнорувати погляди начальства.

Усе було б непогано, якби не один випадок, що назавжди поклав край цим теплим дружнім стосункам, які переросли у привітання на відстані. Трапилося так, що у принциповій для адвоката Ф. касаційній справі на його ж скаргу головою у колегії виявився суддя М.

Ф. дуже ретельно готувався до засідання касаційної колегії і покладав серйозні надії на цю судову інстанцію, адже вирок суду першої інстанції був, на його думку, необґрунтованим і майже бездоказовим.

Побачивши головою у судовій колегії свого друга, Ф., знаючи його як людину розумну, виважену і досить незалежну, вирішив, що їхні дружні стосунки не завадять йому прийняти справедливе рішення про невідповідність вироку матеріалам справи. І все ж, у якомусь потаємному куточку душі було тривожно - М. сів слухати цю справу...

Вислухавши сторони, колегія, недовго порадившись "проштампувала" вирок, тобто залишила його без змін. Оголосивши ухвалу, М. безпорадно знизав плечима на адресу Ф.: мовляв, пробач, друже, нічого вдіяти не зміг.

Ф. згодом домігся таки відміни вироку суду та ухвали касаційної колегії, а при випадковій зустрічі в коридорі обласного суду М., ніби нічого і не сталося, підійшов до Ф. Привітавшись, він з легкою посмішкою, ніби виправдовуючись, промовив: "Розумієш, я не міг наполягати на твоїй правоті, всі ж знають, що ми друзі..." Отже, жертвою дружби адвоката з суддею виявився підзахисний, який постраждав через недалекоглядність захисника. На цьому їхня дружба скінчилася, а стосунки з ініціативи адвоката набули характеру "шапкового" привітання. Прикладів, що переконливо доводять стратегічну несумісність службових завдань та обов'язків слідчих, суддів та адвокатів з дружніми взаєминами, можна навести безліч. Отже, набагато доцільніше зберігати гарні та рівні стосунки зі своїми колегами з інших професійних дивізіонів, не переводячи їх у стан зближення, яке потребує певної жертовності.

Размещено на Allbest.ru

...