Тенденції розвитку етичних уявлень про лікарську діяльність в історичній ретроспективі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ЛІКАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

Дудікова Л.В., к.пед.н., доцент,

завідувач кафедри іноземних мов з курсом

латинської мови та медичної термінології

Вінницький національний медичний університет

Анотація

Ключові слова: професійна етика, професійно-етична компетентність, розвиток етичних уявлень, майбутні лікарі, історія розвитку медицини.

Abstract

The article is based on the generalization of the results of the analysis of scientific literature and tendencies of the development of ethical representations of medical activity in the historical heritage of medicine. It has been found out that the foundations of professional ethics, as a doctrine of professional morality, are fixed in the moral codes , i.e. a set of moral norms and rules. The constantly changing historical and social conditions have repeatedly transformed the ethical concepts of medical activity.The oaths that formulate the moral standards of the doctor's behavior existed even in ancient times. However, at the present stage of the development of medicine, they are relevant, because they are perceived as a full-fledged moral force and humanism document, that is the basis of the ethical education of future doctors.

Among the valuable records of the culture of the past that have come down to us and reflect the development of ethics and deontology medicine, there are the Old Indian treatises, works of outstanding physicians and philosophers of the Ancient East, Ancient Greece and Ancient Rome that deserve special attention.

Much attention, along with ethical education, was also given to the improvement of medical mastery. For this purpose, conversations with the colleagues, discussions with older and more experienced doctors concerning some complecated diseases were strongly encouraged. Young and inexperienced doctors were recommended to develop their memory and thinking.

Some records of the development of medical deontology can be found in the manuscripts of Ancient Russ, where folk medicine was also actively developing.

Since the end of the XIX century, doctors, lawyers and philosophers have been concerned by the moral and ethical problems associated with organ transplantation, the moral right to inflict physical harm on a healthy person to heal a sick person or alleviate his suffering. In the countries of Western Europe, the active development of medical ethics also took pace, but some views on the nature of the diseases, their causes and consequences were somewhat controversial.

Humanistic and ethical views on medical activities were reflected in the writings of medical scientists in the XVIII-XIX centuries. Their works promoted the ideas of respect to their work, high professionalism and care for the sick.

The representatives of the rural medicine made a great contribution into the formation of the medical deontology principles, they considered their ethical duty to help the poor and disadvantaged. The famous doctors-clinicians substantiated the principles of an individual approach to patients based on scientific, moral and psychological principles. These principles are the basis of our domestic medical education.

Key words: professional ethics, professional and ethical competence, development of ethical concepts, future doctors, history of medicine development.

Постановка проблеми. Проблеми морально-етичного характеру у підготовці фахівців сфери охорони здоров'я неодноразово були предметом наукових досліджень у різні часові періоди. Про це свідчить значна кількість наукових публікацій у періодичних фахових виданнях, наукових досліджень, монографій і науково-методичної літератури. Однак потребу у проведення дослідження щодо формування професійно-етичної компетентності майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах на сучасному етапі обумовлена низкою чинників, основними з яких є:

- процеси реформування сфери охорони здоров'я в Україні та нові, більш суворі вимоги до якості підготовки лікарів у медичних університетах;

- прогресивні тенденції глобалізації європейського та світового освітнього простору, які передбачають реструктурування якісних змін в системі підготовки медичних кадрів шляхом підвищення кваліфікації персоналу та професійного розвитку;

- вкрай негативні показники вітчизняної системи охорони здоров'я (в європейському регіоні Україна має один із найгірших показників серед систем охорони здоров'я та посідає друге місце за рівнем смертності);

- потреба у нових медичних кадрів за рахунок впровадження у процес їхньої підготовки європейських освітніх та медичних стандартів та підвищення інтелектуального, науково-освітнього, професійно-орієнтованого рівня майбутніх лікарів, забезпечення їх сучасними, більш ефективними інноваційними та інформаційними медичними технологіями;

- недостатній обсяг медичної практики (через брак університетських клінік), недостатнє фінансування вищої медичної освіти, складнощі у матеріально-технічному оснащенні та недостатнє стимулювання праці викладачів;

- невідповідність умов навчання вимогам часу, застосування застарілих педагогічних технологій, високий рівень педагогічного навантаження викладача, низький рівень соціального захисту викладачів і студентів;

- вимоги щодо психологізації праці лікаря в сучасних умовах у зв'язку з новими результатами наукових досліджень про вплив особистості лікаря (його професійних і морально-ділових якостей, досвіду, авторитету) на психічне здоров'я пацієнтів [1, с. 29];

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У сучасному світі професійна компетентність і кваліфікація лікаря є не лише його особистісним капіталом, а й додатковим ресурсом економічного розвитку країни. Найважливішою моральною вимогою до лікаря, що визначає гуманізм його професії, є постійна готовність надавати медичну допомогу, уважно ставитися до хворого як до індивідуальності та піклуватися про нього, сповідуючи етичний принцип Гіппократа «Non nocere» (не нашкодь).

Різноманітні аспекти проблеми формування професійно-етичної компетентності і культури були предметом досліджень Г. Балла, С. Батишева, В. Стрельнікова, В. Майбороди, І.Надольного та ін. Окремі духовні аспекти професійної культури майбутніх медиків висвітлено у працях М. Воловської, Т. Дем'янчук, А. Остапенка, Р. Тарасова, А. Ткаченка. Питання професійної етики фахівців у різних галузях висвітлено у дисертаціях А. Болдової, О.Кривошеєвої, Л. Рубан, Л. Хоружої та ін.

Разом з тим представляють інтерес тенденції розвитку етичних уявлень на лікарську діяльність в історичній ретроспективі для врахування наявного досвіду з метою розроблення науково-методичних і практичних рекомендацій для підготовки майбутніх лікарів у медичних університетах.

Мета статті - узагальнити тенденції розвитку етичних уявлень на лікарську діяльність в історичній ретроспективі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основи професійної етики, як вчення про професійну мораль, зафіксовані в моральних кодексах, що є сукупністю моральних норм і правил, які необхідно виконувати. Вони регламентують певний тип стосунків між людьми, що вважаються доцільними з точки зору виконання людиною професійних обов'язків. Професійна етика обґрунтовує необхідність саме таких моральних кодексів, тлумачить їх з урахуванням специфіки професії, її утилітарного й гуманістичного призначення. Моральні кодекси декларують моральні вимоги, вироблені раніше у сфері буденної свідомості, та охоплюють: загальнолюдські вимоги (чесність, правдивість); вимоги до фахової діяльності (професіоналізм, компетентність); вимоги, детерміновані конкретним видом професійної діяльності (збереження лікарської таємниці). Моральні засади професійної етики медиків систематизовані в Етичному кодексі лікаря України, який враховує основні положення «Клятви Гіппократа» («Присяга Гіпократа»). Вона за традицією складається всіма лікарями перед початком практики. За даними науково-історичних джерел Гіппократу належить виняткова роль у розвитку медичної деонтології [2, с. 4-7.]. Він уперше звернув увагу на питання належного ставлення лікаря до хворого, до своїх учителів, взаємин між лікарями, що було ним сформульовано у загальновідомій «Клятві». Історичні та соціальні умови, що змінювались багаторазово трансформували її текст і тлумачення, однак і сьогодні вона сприймається як повний моральної сили та гуманізму документ, який є основою етичного виховання студентів-медиків.

Необхідно зазначити, що клятви, які формулюють моральні норми поведінки лікаря, існували ще в догіппократівський період. Серед цінних пам'яток культури минулого, що дійшли до нас, відображають розвиток етики і деонтології медицині, особливої уваги заслуговують староіндійські трактати, твори видатних лікарів і філософів Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. На початковій стадії розвитку медичної етики в рабовласницький (догіппократівський) період формуються загальні вимоги до підготовки і діяльності лікаря, до його особи, зовнішнього і внутрішнього вигляду. Так, наприклад, в Месопотамії медична етика підтримувалася як грошовою винагородою за успішне лікування, так і відповідальністю лікаря за результати лікування пацієнта. У Стародавньому Вавілоні більше 2000 років до н.е. існував Звід законів Хаммурапі (або Кодекс Хаммурапі) в якому разом із правилами надання лікувальної допомоги визначалася й оцінка роботи лікарів, плата за різні види медичної допомоги.

Етичній поведінці лікаря приділялася велика увага і в Стародавній Індії. Так, наприклад, у відомому індійському трактаті «Аюрведа» («Наука життя»), складеному в VI столітті до н. е., є роздуми про обов'язок лікаря, його поведінку відношенні до хворих. Відповідно до цих стародавніх уявлень, лікар повинен був володіти високими моральними якостями, проявляти до своїх пацієнтів співчуття, бути терплячим і спокійним, ніколи не втрачати самовладання. У Стародавній Індії існували також правила поведінки лікаря по відношенню до хворих у передопераційний і післяопераційний періоди, їхніх родичів, а також до тих, кому медицина допомогти вже не могла [3].

Основи медичної справи Стародавнього Китаю викладені у книзі Хуан ді Ней-дзіня «Про природу і життя». Особливістю медичної практики стародавніх китайських лікарів був психологічний підхід до пацієнта. Основні правила лікарів включали індивідуальний підхід до хворого та лікування відповідно до характеру захворювання. При лікуванні стародавній китайський лікар повинен був навіяти хворому впевненість в одужанні. Серед основних правил, яких повинен був дотримуватися лікар по відношенню до хворого, було «Вміти держати серце в грудях», тобто не допускати гарячковості та інших екстремальних реакцій [2].

Велика увага разом з етичним вихованням приділялася також вдосконаленню лікарської майстерності. З цією метою всіляко заохочувалися бесіди з колегами, обговорення із старшими і досвідченішими лікарями складних захворювань. Молодим і недосвідченим лікарям рекомендували розвивати свою пам'ять і мислення.

Ретроспективні узагальнення про етичні аспекти діяльності лікарів в різні проміжки часу були б не повними без згадування важливих рекомендацій етичного і психологічного характеру відомого вченого, філософа, лікаря, музиканта Абу Алі аль-Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіни (латинізоване - Авіценна), який жив у Середній Азії та Ірані. У його спадщині особливе місце займає його геніальна праця «Канон лікарської науки», що служила протягом тривалого часу основним посібником з медицини як на Сходу, так і в західноєвропейських країнах. Дослідники історії медицини стверджують, що погляди великого мислителя про лікарську етику більш ніж на 700 років випередили появу медичної деонтології. Так, наприклад в «Поемі про медицину» Ібн Сіна пише про те, що душевне (емоційне) хвилювання (стрес) підвищує температуру тіла, а іноді викликає серйозне порушення в організмі, а під час хвороби пацієнт може буди дратівливим і капризним. Тому Авіценна під час прийому хворих дуже вимогливо ставився до себе і до своїх учнів. На його думку лікарі мають бути відданими і доброзичливими по відношенню до пацієнтів. Особливого значення Авіценна надавав красномовству лікаря: «Поети - владики слова, лікарі - ангели здоров'я. Перші красномовством радують душу, другі відданістю і доброзичливістю виліковують тіло» [4].

Окремі згадки про розвиток медичної деонтології можна знайти і у рукописах Стародавньої Русі, де також активно розвивалася народна медицина. Народних лікарів називали «лічцями». Народна медицина на Русі з глибокої давнини була частиною язичницької культури. «Руська Правда» законодавчо встановлювала оплату праці лічцям: за законами того часу людина, завдавши збитків здоров'ю іншої людини, повинна була сплатити штраф до державної скарбниці і видати потерпілому гроші для оплати за лікування [5, с. 143;]. Свої знання і секрети давньоруські лічці передавали з покоління у покоління, від батька до сина в так званих «сімейних школах». Є згадки про деякі деонтологічні аспекти давньоруської медицини і в «Ізборнику Святослава» (ХІ ст.). У цьому документі є вказівка, про те, що монастирі повинні надавати притулок не тільки багатим, але і бідним хворим. У збірці стародавнього руського права, що була складена в Київській державі у XI - XII ст. на основі звичаєвого права було затверджено положення про право на медичну практику, а також законність стягування лікарями з хворих плати за лікування. Значно пізніше, у Морському статуті Петра I були сформульовані вимоги до лікаря, проте його обов'язки розглядалися у відриві від лікарських прав [5].

З кінця XIX століття увагу медиків, юристів та філософів привертають морально- етичні проблеми, пов'язані з пересадкою органів, про моральне право заподіяти фізичну шкоду здоровій людині, щоб вилікувати хворого або полегшити його страждання. А. Коні вперше юридично обґрунтував, що договір між донором і реципієнтом може суперечити правилам права і моралі лише в тих випадках, коли донором є неповнолітній або недоумкуватий. На думку вченого, неможна схиляти донора до згоди на пересадку органів шляхом психічного впливу, обману, залякування. При дотриманні цих вимог лікар має юридичне і моральне право робити пересадку, при якій пошкодження тіла донора не будуть важкими. На думку А. Коні мотивами донора можуть бути різні - співчуття, гуманність, доброзичливість або фінансова сторона, однак це не повинно цікавити лікаря.

У країнах Західної Європи також відбувався розвиток медичної етики, однак деякі погляди на сутність захворювань, їх причин і наслідків були дещо суперечливими. Так, наприклад, англійський філософ І. Бентам, який перший запропонував термін «деонтологія», проповідував ідеологію буржуазного лібералізму [6, с. 17]. Загальне благо, за Бентамом, недосяжно в умовах непереборного для суспільства антагонізму, і тому кожна людина повинна піклуватися тільки про себе самого. Інакше кажучи, деонтологію, як вчення про особисте належне в поведінці індивіда, І. Бентам протиставляє етиці, як науці про мораль, думку, що гуманізм і людяність є поняттями, що є не типовими для людського суспільства. Близькі до цього ідеї також проповідував англійський економіст Т. Мальтус. За його теорією, населення Землі збільшується в геометричній прогресії, а засоби забезпечення існування людей можуть збільшуватися лише в арифметичній («Нарис про закон народонаселення», 1798). Отже, неможливо задовольнити потреби всіх людей, а убогість і голод є не соціальними явищами, а мають природне і біологічне походження. Природа сама регулює кількість населення і в цей її «природний порядок» не можна втручатися. Він вважав лікарську діяльність протиприродною, оскільки порятунок “зайвих людей” перешкоджає природному регулюванню чисельності населення [6, с. 17].

Гуманістичні та етичні погляди на лікарську діяльність знайшли своє відображення у працях учених-медиків у XVIII - XIX ст. (Д. Самойлович, І. Дядьківський, С. Боткін, М. Мудров, М. Пирогов та ін.). У їхніх творах пропагуються ідеї поваги до своєї справи, високого професіоналізму і турботи про хворих. клятва гіпократ етика лікар

У формуванні принципів медичної деонтології велику роль зіграли прогресивні представники земської медицини, які вважали своїм етичним обов'язком допомагати бідним і знедоленим. Загалом, відомі лікарі-клініцисти обґрунтували принципи індивідуального підходу до хворих, які базуються на наукових і морально-психологічних засадах. Ці принципи лежать в основі вітчизняної медичної освіти. Так, наприклад, академік Ф. Яновський - яскравий представник української терапевтичної школи, на одному із засідань Київського терапевтичного суспільства говорив про помилки, здійснені ним протягом 40 років роботи, і детально розглядав найбільш характерні, щоб лікарі знали про них і не повторювали в своїй практиці [2; 7]. Загалом, вітчизняні лікарі були зразком високої моральності, демократизму і професіоналізму. Вони завойовували пошану як на Батьківщині, так і за кордоном. У багатьох країнах Європи медики намагалися запозичувати їх методи організації медичної допомоги за дільничним принципом в умовах сільської місцевості, їх високий професіоналізм і універсалізм. На міжнародних медичних виставках вітчизняна медицина незмінно завойовувала почесні дипломи. Необхідно зазначити, що зарубіжні історики медицини і тепер виявляють велику цікавість до феномена земської медицини, де велику увагу приділяли питанням лікарської етики, а деякі провінційні відділення лікарських товариств створили свої кодекси професійної етики.

Результати аналізу наукових джерел з проблем медичної етики і деонтології [2; 3; 4] дозволяють зробити висновок, що в медицині радянської доби термін «деонтологія» був вперше застосований видатним хірургом-онкологом М. Петровим, який розкрив його зміст і почав широко використовувати, а в 1945 році вийшло в світ перше видання його книги «Питання хірургічної деонтології». Важливим є той факт, що на сторінках книги М. Петров критикує погляди німецького лікаря А. Моля (Abraham Moles), який розумів лікарську деонтологію як певну частину лікарської етики, що є до становим обов'язком лікаря. При цьому він зазначає, що замість істинно деонтологічних, суспільних потреб найчастіше під виглядом «лікарської етики» розумілися станові і особисті інтереси самих лікарів. Серед них матеріальні, науково-кар'єрні або службово-кар'єрні інтереси, що лише частково були прикрашені вимогами загальнолюдської етики, наприклад, коректного ставлення лікарів один до одного, утримання від порушень загальних вимог моральності по відношенню до хворих та інших вчинків, а також реклами, користолюбства та явного обману [3; 4].

Важливим результатом дослідження історико-деонтологічних проблем є висновок про те, що найбільш активний розвиток деонтологічних засад в республіках Радянського союзу спостерігався в хірургії. На думку М. Петрова, саме хірургія є сферою медицини, де можна піддатися, з одного боку, спокусам «техніцизму», а з іншого - «агресивності» оперативного методу, при недостатньо відповідальному використанні якого хворому може бути завдано ні з чим не зрівняної шкоди [6; 7]. Специфіка хірургічної діяльності, вважає М. Петров, ставить хірурга в особливе положення в порівнянні з лікарями не хірургічних спеціальностей. Тому, навіть відчуваючи певну довіру до хірурга, хворий неминуче відчуває страх перед операцією. Цими обставинами в значній мірі і пояснюється провідна роль хірургії в розробці проблеми деонтології.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, на наведених фактах і прикладах можна прослідкувати про уявлення про цінність та важливість в різні часові періоди етичних принципів, що були сформульовані відомими лікарями стародавнього світу. Використання цих відомостей сприятиме формуванню концепції дослідження та створить основу для проведення порівняльного аналізу про спільні риси і відмінності у поглядах на медичну етику в Україні та провідних країнах світу. Перспективами подальших досліджень є виявлення тенденцій розвитку уявлень про етичну компетентність в лікарській діяльності в історії вітчизняної медицини.

Список використаних джерел

1. Гайдаєнко О. Ф. Культура спілкування лікаря з пацієнтом / Гайдаєнко О. Ф., Горпинюк О. П. // Проблеми та перспективи вищої медичної школи у розробці та реалізації національної стратегії побудови нової системи охорони здоров'я в Україні на період 20152025 р.р. Тези доповідей навчально-методичної конференції м. Вінниця, 25 березня 2015 року. - Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова, 2015. - 255 с.

2. Баєва О. В. Менеджмент у галузі охорони здоров'я : Навч. посібник. - К. : Центр учбової літератури, 2008 - 640 с.

3. Лікарська етика та медична деонтологія - невід'ємні складові частини навчально- виховного процесу у вищих медичних навчальних закладах : Тези доповідей навчально- методичної конференції (12 березня 2003 року) / ВНМУ. - Вінниця : ВНМУ, 2003. - 97 с.

4. Малая Л. Т. История медицины. Очерки. / Л. Т. Малая, В. Н. Коваленко, А. Г. Каминский, Г. С. Воронков . - К. : Либідь, 2003. - 416 с.

5. Богоявленский Н. А. Древнерусское врачевание в XI-XVII вв. Источники для изучения истории русской медицины / Богоявленский Н. А. - М., 1960. - 326 с.

6. Ковальова О. М. Деонтологія в медицині: підручник / О. М. Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук. - Харків, 2014.- 258 с.

7. Назар П. С. Основи медичної етики : навч. посібник / П. С. Назар, Ю. Г. Віленський, О. А. Грандо. - К. : Здоров'я, 2002. - 344 с.

References

1. Haidaienko O. F. Kultura spilkuvannia likaria z patsiientom [The culture of communication between the doctor and the patient]. Haidaienko O. F., Horpyniuk O. P. // Problemy ta perspektyvy vyshchoi medychnoi shkoly u rozrobtsi ta realizatsii natsionalnoi stratehii pobudovy novoi systemy okhorony zdorov'ia v Ukraini na period 2015-2025 r.r. Tezy dopovidei navchalno- metodychnoi konferentsii m. Vinnytsia, 25 bereznia 2015 roku (Problems and prospects of a higher medical school in the development and implementation of a national strategy for building a new health care system in Ukraine for the period 2015-2025. Abstracts of the educational-methodical conference of Vinnytsya, March 25, 2015). - Vinnytskyi natsionalnyi medychnyi universytet imeni M. I. Pyrohova, 2015. - 255 s. [in Ukrainian].

2. Baieva O. V. Menedzhment u haluzi okhorony zdorov'ia: Navch. Posibnyk [Healthcare Management : Teaching. manual]. - K.: Tsentr uchbovoi literatury, 2008 - 640 s. [in Ukrainian].

3. Likarska etyka ta medychna deontolohiia - nevid'iemni skladovi chastyny navchalno- vykhovnoho protsesu u vyshchykh medychnykh navchalnykh zakladakh : Tezy dopovidei navchalno-metodychnoi konferentsii (12 bereznia 2003 roku) [Medical ethics and medical deontology are integral parts of the educational process in higher medical educational institutions: Abstracts of the reports of the educational-methodical conference]. VNMU. - Vinnytsia: VNMU, 2003. - 97 s. [in Ukrainian].

4. Malaya L. T. Istoriya meditsinyi. Ocherki / [History of medicine. Essays]. L. T. Malaia, V. N. Kovalenko, A. H. Kamynskyi, H. S. Voronkov . - K.: Lybid, 2003. - 416 s. [in Ukrainian].

5. Bogoyavlenskiy N. A. Drevnerusskoe vrachevanie v XI-XVII vv. Istochniki dlya izucheniya istorii russkoy meditsinyi [Old Russian medicine in the XI-XVII centuries. Sources for studying the history of Russian medicine]. Bogoyavlenskiy N. A. - M., 1960. - 326 s. [in Russian].

6. Kovalova O. M. Deontolohiia v medytsyni: pidruchnyk [Deontology in medicine: textbook]. O. M. Kovalova, N. A. Safarhalina-Kornilova, N. M. Herasymchuk. - Kharkiv, 2014.258 s. [in Ukrainian].

7. Nazar P. S. Osnovy medychnoi etyky: navch. posibnyk [Fundamentals of Medical Ethics: Teach. Manual]. P. S. Nazar, Iu. H. Vilenskyi, O. A. Hrando. - K.: Zdorovia, 2002. - 344 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru