Сутність корпоративної культури в системі вищої освіти

Норми та цінності корпоративної культури можуть вміщувати в собі:

— призначення організації (рівень технологій, вищу якість, лідерство у сфері виробництва, вірність духу професії);

— владу (повноваження, притаманні посаді, повага);

— повагу до людей (турботу про людей та їхні потреби, безпристрасне ставлення та фаворитизм, визнання індивідуальних прав, справедливість, мотивація);

— критерії відбору претендентів на керівні посади (ефективність праці, пріоритети за внутрішніми якостями, вплив неформальних відносин та груп);

— організацію роботи та дисципліну (добровільну, примусову, пластичність зміни ролей);

— стилі керівництва та управління (стилі авторитарний або консультативний, власний приклад, використання цільових груп);

— процес прийняття рішення (індивідуальне та колективне рішення, необхідність згоди та компроміс);

— контакти (перевагу особистим або письмовим контактам, жорсткість та пластичність службового спілкування; можливість контакту з керівництвом, збори);

— характер соціалізації (спілкування під час та після роботи, існування бар'єрів, особливі умови спілкування);

— шляхи вирішення конфліктів (бажання уникнути конфлікту -- компроміс, офіційні та неофіційні шляхи, керівництво у вирішенні конфліктних ситуацій);

— оцінку ефективності роботи (реальну та формальну, відкриту та закриту) [4].

Отже, корпоративна культура є складовою культури загальної та, врешті-решт, національної самосвідомості. У свою чергу, національна свідомість -- це комплексне поняття культури духовної особистості, формування якої, як основне завдання, стоїть перед вищими навчальними закладами. Державна національна програма «Освіта. Україна ХХІ століття», починаючи з 1993 р. ставила перед освітянами низку проблем, вирішити які, на жаль, не вдалося і через 20 років. У постанові Кабінету Міністрів України від 3.11.1993 р. йдеться про те, що освіта стала власною справоюукраїнського народу, і реформування та розбудова освітньої системи мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу. Україна має стати нацією, яка постійно навчається, виходячи з темпів зростання ролі особистості, інтелектуалізації праці, постійної зміни технологій виробництва та інформатизації суспільства. Одним із шляхів реформування освіти є «підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професіонального та загальнокультурного рівня» [10].

Останнім часом у діяльність навчально-виховних закладів національної системи освіти ввійшло багато нових термінів та понять, і, як зазначає З. Н. Курлянд, серед них часто вживаними стають поняття «менеджер» і «менеджмент», притаманні насамперед тезаурусу економічної науки. Як наслідок, закономірно виникають питання: чи пов'язані ці поняття якимось чином із професійною діяльністю педагогічних працівників вищої школи і, якщо так, то яке відношення вони мають до сфери вищої професійної освіти. Аналіз новітніх літературних джерел свідчить, що менеджмент в освіті (педагогічний менеджмент) -- це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління навчально-виховним та навчально-пізнавальним процесами, спрямованими на підвищення ефективності таких процесів в умовах розвитку ринку освітніх послуг. Оскільки в реальному функціонуванні закладів освіти є ці два специфічних процеси, то менеджерів освіти диференціюють саме у такий спосіб. Менеджер навчально-виховного процесу -- це керівник вищого навчального закладу освіти (ректор) чи його заступник (проректори з навчальної, наукової, виховної та господарської роботи; декани факультетів; завідувачі кафедр), який спеціально підготовлений до успішного керування людьми в ринкових умовах господарювання і виступає як суб'єкт управління цілісною педагогічною системою -- професійною діяльністю педагогічних працівників і допоміжного персоналу. Менеджер навчально- пізнавального процесу -- викладач, доцент, професор, тобто професійно підготовлений фахівець, який є керівником та органі-технології: методика, перспективи затором життя молодого покоління майбутніх спеціалістів у нових -- ринкових соціально-економічних умовах, і постає як суб'єкт системи управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Очевидно, що за нових умов ринкової економіки оволодіння основами менеджменту в освіті допоможе кожному з педагогічних працівників більш успішно вирішувати власні професійні проблеми, ефективно здійснювати функції самоменеджменту в сфері педагогічної діяльності (управління собою), формулювати чіткі особистісні цілі, раціонально використовувати час, кваліфіковано переробляти і використовувати інформацію. Кардинальна зміна суспільних відносин, коли кожен із працівників системи вищої професійної освіти зазнає стресів та стикається з невизначеністю, коли розмивання традиційних цінностей призвели до серйозного розладу власних переконань та моральних орієнтирів, постає необхідність вибудовувати свої власні цінності, визначати чіткі життєві й виробничі цілі. Це зумовлено тим, що традиційні ієрархічні професійно-педагогічні відносини порушені, авторитарний стиль не спрацьовує, а продуктивна праця потребує нових способів впливу на студентів, не вдаючись до наказів, тиску, «влади професії», перед викладачами виникла величезна кількість моральних, етичних, матеріальних та інших проблем, які потрібно вміти вирішувати. Усе це сприяло посиленню інтересу педагогічних працівників до сучасного менеджменту в освіті. На відміну від традиційно вживаного у вітчизняній психо- лого-педагогічній літературі поняття «керування», термін «менеджмент» більш адекватно враховує нові реалії педагогічної дійсності, зумовлені дією нових засобів та інноваційних технологій навчання. Тому ознайомлення з теорією педагогічного менеджменту і самоменеджменту допоможе викладачу вищої школи по- новому осмислити сутність своєї професійної ролі саме як фахівця нового типу -- менеджера навчально-пізнавального процесу, тобто організатора та диспетчера навчально-пошукової, експериментально-дослідної та навчально-професійної діяльності студентів як майбутніх фахівців, побачити в ній нові аспекти, зро-зуміти, як зробити власну працю більш відповідною потребам сучасності [8]. Реалізація системи менеджменту в освіті можлива лише за наявності цілісної системи корпоративної культури у вищому навчальному закладі, осмислення моральних чинників якої, в свою чергу, неможливе без її взаємодії з педагогічною культурою.