Сутність і структура моральної свідомості

Згідно з частинами 3 і 4 ст. 3 КК України принцип законності у кримінальному праві означає, зокрема, що: а) жодним іншим законом, крім КК, не може визначатися, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин, встановлюватися види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання, визначатися інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину тощо; б) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його положень до випадку, який є подібним, але прямо КК не передбачений.

- nullum crimen nulla poena sine lege: діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України;

- ретроактивності кримінальн закону: закони та ін норм-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи;

- ne bіs іn іdem: ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

- індивідуального характеру юридичної відповідальності;

- презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;

- визначення лише законом і встановлення лише вироком суду будь-яких обмежень в користуванні правами людини і громадянина стосовно засудженого;

- заборони жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність покарань.

У КК України закріплені наступні принципи кримінального права:

Принцип законності

Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом; приписи закону про кримінальну відповідальність мають визначати кримінально каране діяння у чітких й ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Принцип справедливості

Покарання та інші кримінально-правові заходи, застосовувані до особи, яка вчинила діяння, передбачене цим Кодексом, повинні відповідати характерові і ступеневі суспільної небезпеки злочину та обставинам його вчинення; ніхто не може двічі підлягати кримінальній відповідальності за один і той самий злочин.

Принцип гуманізму

Закон про кримінальну відповідальність забезпечує охорону людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки як найвищої соціальної цінності; особі, яка вчинила злочин, суд призначає покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів; у випадках, передбачених цим Кодексом, допускається звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання чи його відбування, а також заміна покарання більш м'яким; покарання та інші кримінально-правові заходи, що застосовуються до особи згідно з цим Кодексом, не можуть мати своїм змістом завдання фізичних страждань чи приниження людської гідності.

16. Взаємозвязок мотиву, психологічного рішення та внутрішніх переконань у моральному виборі

В історії філософсько-етичної думки одне з визначальних місць належить проблемі свободи морального вибору людиною дій і вчинків, що відрізняються від соціально-масової поведінки більшості. Будучи однією з вічних тем у діалозі різних епох і культурних традицій, ця проблема, певно, як ніяка інша несла на собі відбиток різних ідей і суперечливих суджень, політичних і теоретичних спекуляному самовизначенні особистості ідеї, ідеали, переконання, оскільки відіграють по суті вирішальну роль у ставленні особистості до власної позиції в моральному виборі й виступають підґрунтям ціннісних орієнтацій. Як тут не згадати вираз Лютера «тут стою й не можу інакше!», котрий якраз і відображає здатність людини протипоставити єдину, особистісну позицію обставинам реальної дійсності.

Моральний вибір у власному розумінні слова -- це не просто вибір тільки особистої позиції в житті, а й вибір граничних для особистості цінностей, котрі стоять за нею.

Розв'язання загальнофілософської проблеми вибору пов'язане із з'ясуванням природи і сутності людини, її свободи -- здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.

Моральний вибір -- акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей І способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом -- внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття "стимул", "намір", "ціль" характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку. Реалізується мотив у цілі, хоч у моральній діяльності можливе незбігання цілі і мотиву.

Керуючись моральними мотивами, людина орієнтується на найвищі, безумовні вселюдські цінності, зважає на ймовірність морального осуду в разі недотримання моральних вимог. Оскільки моральний осуд не передбачає примусових, організаційних санкцій, то суб'єкт морального відношення може здійснювати цей вибір самостійно.

Моральна відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог. Ця проблема стосується здатності людини взагалі виконати пред'явлені їй моральні вимоги, глибини і правильності їх усвідомлення тощо. З'ясування сутності моральної відповідальності передбачає аналіз моральної самооцінки, морального самоконтролю, самовладання, гідності тощо. На перших етапах морального становлення особистості вони перебувають у зародковому стані, але поступово їх можна перетворити з епізодичних виявів духовно-емоц. життя людини на її глибинні, сутнісні моральні якості.

Моральна самооцінка -- результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей. Здатність до об'єктивного самооцінювання дає людині змогу самостійно контролюв. і спрямовувати свої дії і навіть виховувати саму себе.

Моральний самоконтроль -- сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук. Механізм самоконтролю охоплює її почуття й уявлення, самооцінку дій, спонук, мотивів.

Самовладання -- один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань. Виявляється самовладання у формі витримки.

Усвідомлення власної гідності є формою самосвідомості. На цьому ґрунтується вимогливість людини до себе. Завдяки почуттю власної гідності людина легше усвідомлює відповідальність перед собою як особистістю. Водночас гідність людини вимагає поваги і від інших людей, визнання її прав і можливостей, високої до неї вимогливості.

17. Поняття особистої честі та гідності і гарантія їхнього дотримання в Європейській конвенції про захист прав людини й основних свобод та Конституції України

Честь -- поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства.

За своїм змістом і природою відображеного в ній морального відношення поняття честі аналогічне поняттю гідності. Будучи формою прояву відносини індивіда до самого себе й суспільства до індивіда, честь, як і гідність, відповідним чином регулює поведінку людини й ставлення до нього з боку оточуючих. Але на відміну від поняття гідності поняття честі ґрунтується не на принципі рівності всіх людей у моральному відношенні, а на їхній диференційованій оцінці (залежно від соціального стану особистості, релігійної, расової, національної, класової, професійної й колективної належності або репутації). Критерій цієї оцінки й вимоги до людини, що зв'язують із його честю змінювал історично.

Однієї з різновидів професійної честі є військова честь -- внутрішні моральні якості й принципи воїна, що характеризують його поведінку, відношення до виконання військового обов'язку; одна з категорій етики військової.

Гімдність -- це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність всякої людини як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості. Поняття гідності вживається у законодавствах численних країн та у міжнародному праві.

Гідність є одним з ключових понять конституції України (ст. 3, 21, 28, 41, 68, 105). В ній, зокрема, визнано гідність однією з «найвищих соціальних цінностей» в Україні (ст. 3), задекларовано, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21) та що «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28).

Гідність громадян охороняється Цивільним кодексом України та Кримінальним кодексом України, зокрема у Цивільному кодексі України:

- гідність визнано особистим немайновим благом (ст. 201);

- задекларовано право на повагу і недоторканність «гідності та честі» фіз осіб (ст. 297);

- зафіксовано право фіз осіб зверн до суду з позовом про захист їх гідності та честі ст. 297;

- приниження «честі та гідності фізичної особи» визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню (ст. 23).

Також в Україні діють міжн конвенції, що стосуються захисту людської гідності -- «Євро конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» та «Конвенція ООН проти катувань та ін жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання»

Права, які захищаються Конвенцією:

- Право на життя (ст. 2)

- Право на свободу і особисту недоторканість (ст. 5)

- Право на справедливий суд (ст. 6)

- Право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8)

- Право на шлюб (ст. 12)

- Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13)

- Право на свободу думки, совісті релігії (ст. 9)

Конвенція забороняє

- Катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

- Смертну кару.

- Рабство і примусову працю.

- Дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції.

- Вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

- Покарання без закону.

18. Моральна природа конфліктів, їх сутність і структура

Суперечності, в яких сходяться найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, виникають зазіхання на соціальний статус, престиж особистості, переростають у конфлікт.

Конфлікт -- зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та груп.

Під час конфліктів змінюється система відносин і цінностей, сприймання реальності, відбувається різкий викид негативних емоцій. Його учасники виявляють підвищену підозріливість, нервозність, вдаються до невластивих собі дій. Зволікання з розв'язанням конфлікту, некваліфіковані дії керівництва щодо нейтралізації його можуть спричинити неврози, хворобливі стани, розлад стосунків між людьми.

Будь-який конфлікт починається з конфліктної ситуації, до складу якої входять учасники конфлікту (опоненти) і об'єкт конфлікту -- об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у “боротьбу”. Початком конфлікту є інцидент -- дія, спрямована на виникнення конфлікту. Між об'єктом конфлікту та інцидентом існує такий зв'язок, як між причиною і приводом. Наприклад, причиною конфлікту може бути неправильний стиль керівництва колективом, а приводом -- інцидент, що виявився у нетактовності, грубості щодо працівника (працівників) або в різкій емоційній реакції на критику. Конфліктна ситуація та інцидент певною мірою незалежні: конфліктна ситуація може виникнути внаслідок дії об'єктивних обставин, а інцидент -- випадково; конфліктну ситуацію можуть провокувати, нагнітати спеціально, заради досягнення певних цілей, а інцидент не потребує цілеспрямованої підготовки, передумовою його є психологічна несумісність. Будь-яка конфліктна ситуація може поєднуватися і збігатися з будь-яким видом інциденту. Під час інциденту одна із сторін починає діяти всупереч інтересам іншої. Якщо їй відповідають тим самим, конфлікт із потенційного переростає в актуальний. Предметом конфлікту є та внутрішня причина (наприклад, особиста неприязнь), яка мотивує кожного опонента, що вступає в конфлікт.

Пізнанню природи, психологічних механізмів конкретних конфліктів значною мірою сприяє класифікація за різними ознаками. Різноманітність форм прояву, особливостей перебігу, наслідків конфліктів не дає змоги виробити єдиної їх класифікації. В основі більшості з них взято за критерій якусь одну характерну ознаку.

Класиф. конфліктів в організації за безпосередніми причинами виокремлює такі їх види:

1. Конфлікти через інформаційні причини

2. Конфлікти інтересів (розбіжність виробничих, особ. інтересів).

3. Конфлікти, породжені особливостями спілкування

4. Організаційно-структурні конфлікти

5. Конфлікти систем цінностей

За ознакою “об'єктивність -- суб'єктивність причини” бувають:

1. Ділові конфлікти. 2. Емоційні конфлікти.

За формою їх вияву (обсягом) розрізняють:

1. Внутріособистісні конфлікти. 2.Міжособистісні конфлікти.

3. Конфлік між особистістю і групою.4.Внутрігрупові конфлікти.

5. Міжгрупові конфлікти. 6. Міжорганізаційні конфлікти.

За тривалістю перебігу фіксують:

1. Короткочасні конфлікти. 2. Затяжні конфлікти.

За ступенем впливу на колектив виокремлюють:

1. Конфлікти, що лихоманять організацію.2.Руйнівні конфлікти

За впливом на життя і розвиток організації розрізняють:

1. Конфл., що спричинюють ускладнення.2. Конфл., що не мають негативних наслідків.

За джерелом виникнення бувають:

1. Об'єктивно зумовлені 2. Суб'єктивно зумовлені конфлікти.

Це далеко не повний перелік класифікації конфліктів, оскільки їх багатогранність і психологічна складність дають змогу обирати різні критерії аналізу.

19 Особливості службового етикету, відображені у Статуті внутрішньої служби Збройних сил україни та Законі України «Про міліцію»

Службові взаємовідносини працівників ОВС визначаються службовим положенням і регулюються уставами, настановами та інструкціями.

Особливістю службової діяльності працівників ОВС є те, що більшість із них мають справи з матеріалами, які не підлягають розголосу. Тому без службової необхідності і без санкції безпосереднього начальника не слідцікавитися, чим у даний час займається той чи інший працівник, і, головне, не допускати втручання у свою службову діяльність.

Працівник ОВС - це, в першу чергу. людина з високою культурою спілкування. Культура спілкування - це вміння встановлювати зворотний зв'язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини (це стосується всіх рівнів спілкування). Форми спілкування змінні, сутність спілкування - незмінна. Велику роль відіграє у професійній діяльності працівників ОВС культура мови - від вміння чітко сформулювати власну думку як у мовленні, так і на папері до граматичної та синтаксичної грамотності.

Специфіка службової діяльності працівників ОВС вимагає особливої лаконічності, зокрема - чіткості у розмові. По телефону прийнято говорити коротко, тільки по справі.

Необхідно з повагою та увагою відноситись до старших за званням, віком або суспільним положенням. Якщо в службове приміщення входить старший за званням або посадою, необхідно встати й привітати його згідно вимогам Уставу, сідати потрібно тільки після отримання на це дозволу. За правилами службового етикету, при знайомстві в установі будь-який чоловік, який би високий пост він не обіймав, встає, коли до кабінету заходить жінка, і чекає стоячи, доки вона не представиться. При цьому жінка називає своє прізвище, посаду і мету відвідання установи.

Нагадаємо, що костюм - це найбільш елегантний предмет чоловічого і жіночого одягу. Його форма диктує зміст. Костюм - це символ соціального статусу й успіху. Він декларує порядок, здатність підпорядковуватися строгій, обмеженій формі ділового костюму; він є ідеальним тестом на соціальну зрілість людини. Так само, форма одягу працівника ОВС повинна відповідати затвердженим зразкам і описам, бути ретельно припасована й утримуватися у бездоганному стані (п.п. 1.3 Загальні положення Наказу № 535). Одяг має бути встановленого зразка, чистим, старанно підігнаним та відпрасованим, з правильно підібраними пагонами (правила оформлення пагонів див. Наказ № 535).

Щоб не викликати роздратування і незадоволення колег, співробітників, не можна:

- приходити на зустрічі із запізненням або забувати вибачитися;

- перебивати чужі телефонні розмови;

- голосно розмовляти біля чужого робочого столу;

- порушувати межу чужого особистісного простору й залишатися у ньому;

- брати на якійсь час чужі робочі приналежності й не повертати їх;

- забувати сказати секретарю, колегам, де Вас можна знайти;

- кричати колегам через увесь кабінет;

- не передзвонювати, коли від Вас чекають дзвінка;

- бути не в змозі швидко відповідати на прості запитання;

- переводити ділову розмову у русло обговорення Ваших особистих проблем.

Особливою темою норм службового етикету є ділове спілкування старшого за військовим званням, командира із підлеглим, молодшим. Цьому присвячене окреме положення Про військову ввічливість і поведінку військовослужбовців Статуту внутрішньої служби збройних сил України. При цьому потрібно враховувати, що, крім організаційного моменту, службовий етикет відбиває також шанобливе ставлення до старших за званням, повагу до їхніх заслуг і професійних здібностей. Так,співробітникам ОВС забороняється тримати руки в кишенях одягу, а також сидіти у присутності командира або старшого за військовим званням без його дозволу.

20. Смертна кара: правовий та етичний аспекти проблеми (Загальна декларація прав людини)

Перш за все потрібно виділити статтю 3 Загальної декларації прав людини (прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.) в якій говориться, що "кожна людина має право на життя, свободу і на особисту недоторканність". Подальший розвиток закріплення прав людини на життя набуло розвитку в

Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, де закріплено (ст. 6), що: право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений життя. У країнах, які не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам Пакту і Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки на виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом. Кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках. Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами молодше вісімнадцяти років, і не приводиться у виконання щодо вагітних жінок. Крім того в рамках ЄС, була прийнята Конвенція про захист прав людини та основних свобод у відповідності зі статтею 2 якої право кожного на життя охороняється законом. Продубльовано також положення про те, що ніхто не може бути навмисно позбавлена життя інакше ніж на виконання смертного вироку, винесеного судом за вчинення злочину, за який законом передбачено таке покарання. Далі, був прийнятий і відкритий для підписання, на 82-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН 15 грудня 1989 р., Другий Факультативний Протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, спрямований на скасування смертної кари, в якому визначено, що скасування смертної кари сприяє зміцненню людської гідності й прогресивному розвитку прав людини, що всі заходи стосовно скасування смертної кари мають розглядатись як прогрес у забезпеченні права на життя.

Размещено на Allbest.ru