Основні принципи біомедичної етики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні принципи біомедичної етики

Неможливо уявити сучасну біологію та медицину без впровадження новітніх досягнень науки, проведення кропітких досліджень і експериментів.

Біоетика сформулювала певні етичні вимоги до проведення експериментів з людиною:

- особа має добровільно брати участь в експериментах. Недопустимі експерименти на людських ембріонах, дітях та особах, які неспроможні самостійно приймати рішення, наприклад, на психічно хворих, непритомних тощо;

- експерименти не повинні порушувати фізіологічне функціонування органів і тканин, природний динамізм їх розвитку та вдосконалення людини як особистості;

- доклінічна стадія експериментування повинна включати: теоретичну підготовку, лабораторні дослідження, експерименти на тваринах з метою зведення до мінімуму ризику під час проведення їх на людині.

Біомедичні експерименти повинні проводитися з урахуванням суттєвих для людини цінностей, передусім, гідності людини, цінності її життя і здоров'я. Участь у таких експериментах є не лише етичною, але може бути виразом медичної солідарності, шансом для розвитку медицини і, насамперед, знаком любові до людини.

Принцип "не нашкодь" є найдавнішим у медичній етиці. Нерідко в принципі "не нашкодь" вбачають сутність лікарської етики Гіппократа. Будь-який лікар, напевно, погодиться з твердженням В. Ламберта, що "є хворі, яким не можна допомогти, але немає таких, яким не можна нашкодити". Адже відомо, що іноді лікування може бути більш тяжким, ніж хвороба. Йдеться про побічні дії лікарських засобів, негативні ефекти при одночасному застосуванні великої кількості препаратів, про невідповідність між прогнозованою користю і можливим ризиком від медичного втручання.

У 60-70-х роках XX століття об'єктом судових розглядів стала практика отримання інформованої згоди на проведення медичних втручань, а також на участь людини у проведенні медичних досліджень. Незважаючи на думку деяких лікарів про те, що повне розкриття всієї медичної інформації й одержання інформованої згоди несумісні з кваліфікованою клінічною практикою, юридично переважила вимога про необхідність надання пацієнтові інформації про будь-який факт, що може бути аргументом для прийняття свідомого рішення.

Якщо в певній конкретній ситуації вимоги принципу поваги автономії пацієнта вступають у протиріччя з вимогами будь-якого іншого принципу, наприклад, принципу "не нашкодь", то виникає необхідність порушити один з них. Типовий приклад такої ситуації - це інформування безнадійно хворого пацієнта про його діагноз. Саме повідомлення правдивої інформації в цьому випадку може нанести йому непоправної шкоди, підірвати його психічні та моральні сили. Тому, якщо пацієнт сам не запитує про те, на що він хворий, лікар може й не повідомляти йому діагноз, хоча така дія суперечить принципу поваги автономії пацієнта. Необхідно зазначити, що законодавство багатьох країн надає пацієнтові право знати про свій діагноз, хоча при цьому, зазвичай, додається, що інформація має бути повідомлена "у делікатній формі".

Слід зазначити, що дія принципу поваги автономії природним образом обмежується відносно тих, хто не може діяти автономно -- дітей до 15 років, пацієнтів із психічними захворюваннями, тих, хто знаходиться в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, та ін.

Принципи правдивості й інформованої згоди закріплені в "Декларації про політику в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі" (Амстердам, 1994).

Принцип правдивості є формальним або деонтологічним моральним принципом, який стверджує, що дії або правила є морально вірними, якщо вони спрямовані на надання правдивої інформації і мають за мету уникнути нечесності у взаєминах. Бути правдивим означає повідомляти своєму співрозмовникові те, що є істинним з погляду того, хто робить повідомлення.

Принцип інформованої згоди. Дискусії про правдивість і неправду в медичній етиці часто виникають у зв'язку з обговоренням вимоги інформованої згоди. У даний час загальноприйняте, що компетентний дорослий пацієнт має моральне й юридичне право не піддаватися медичному втручанню без його інформованої і добровільної згоди. Цілком зрозуміло, що неправда або навіть приховування інформації серйозно підривають можливість проведення повноцінної дискусії і, отже, надання інформованої згоди. Щоб дати таку згоду і реалізувати своє право на самовизначення, пацієнт повинен мати доступ до необхідної інформації, а лікарям, як правило, слід її надавати.

Потреба одержати інформовану згоду є відносно недавнім доповненням до визнаних етичних принципів, що регулюють відносини лікар - пацієнт. Традиційні кодекси медичної етики не визнають обов'язку лікаря інформувати хворого про ризик і переваги альтернативних методів діагностики і лікування. У 1972 році доктрина і поняття інформованої згоди були оформлені в юридичному відношенні і, починаючи з цього часу, привертають особливу увагу фахівців з біоетики. Передумови для цього склалися набагато раніше у зв'язку з розслідуванням так званої наукової діяльності нацистських медиків у концентраційних таборах під час Другої світової війни. Після Нюрнберзького процесу, на якому були продемонстровані свідчення про жахливі медичні експерименти в концтаборах, питання про згоду стало одним з головних для біоетики. Слід зазначити, що й у світовій, і у вітчизняній практиці раніше вже існувала традиція одержання згоди пацієнта на проведення хірургічних втручань.

Відповідно до цього принципу, будь-яке медичне втручання (у тому числі й залучення людини як випробуваного в біомедичному дослідженні) повинне як обов'язкову умову включати спеціальну процедуру одержання добровільної згоди пацієнта або випробовуваного на основі адекватного інформування про мету передбачуваного втручання, його тривалість, очікувані позитивні наслідки для пацієнта або випробовуваного, можливі неприємні відчуття, ризик для життя, фізичне і (або) соціопсихологічне благополуччя. Необхідно також інформувати пацієнта про наявність альтернативних методів лікування та їх порівняльну ефективність. Істотним елементом інформування повинні бути відомості про права пацієнтів і випробовуваних у даній лікувально-профілактичній або науково-дослідній установі і способах їхнього захисту в тих випадках, коли вони так чи інакше скривджені. У даний час правило одержання інформованої згоди пацієнтів і тих, хто залучається до участі в клінічних іспитах або медико-біологічних експериментах, стало загальновизнаною нормою. У Конституції України в главі 2, статті 28 записане таке положення:"Жодна людина без її

добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим або іншим дослідженням". В "Основах законодавства України про охорону здоров'я" це положення конкретизується в статтях 42-45.

Принципи правдивості й інформованої згоди забезпечують відкритість партнерів з соціальної взаємодії - лікарів і пацієнтів, а принцип конфіденційності покликаний охороняти їх від несанкціонованого вторгнення ззовні. Інформація про пацієнта, що передається лікареві або яку сам лікар отримує в результаті обстеження, не може бути передана третім особам без дозволу цього пацієнта.

У Клятві Гіппократа зазначено, що лікар повинен замовчати про те, "що не варто коли-небудь розголошувати". Таке формулювання припускає, що деяка інформація може бути розголошена і навіть повинна бути розголошена. Предметом конфіденційності є діагноз захворювання, дані про стан здоров'я, прогноз і всі ті відомості, які лікар одержує в результаті обстеження або під час вислуховування скарг пацієнта. Конфіденційною має бути і немедична інформація про пацієнта або його близьких, що стала відомою лікареві в процесі виконання ним службових обов'язків. Законодавством визначене досить вузьке коло ситуацій, за яких медичний працівник має право передати відому йому інформацію третім особам. Ідеться, насамперед, про ті випадки, коли пацієнт не здатний самостійно виявити свою волю через порушення свідомості або через неповноліття. В останньому випадку встановлюється межа, що відповідає 15 рокам. Медична інформація про стан здоров'я неповнолітніх у віці старше за 15 років може бути передана батькам або іншим особам тільки за згоди самих підлітків. Закон також обмежує дію правила конфіденційності за наявності погрози поширення інфекційних захворювань, масових отруєнь або уражень. Так само, як і законодавства інших країн, "Основи законодавства України про охорону здоров'я" допускають порушення конфіденційності за наявності в лікаря підстави припускати, що порушення здоров'я пацієнта є наслідком протиправних дій. Прикладом можуть бути поранення вогнепальною або холодною зброєю.

Принцип конфіденційності є також важливою умовою захисту соціального статусу пацієнта. Медичний діагноз або інша медична інформація може стати клеймом для людини та значно обмежити можливості її соціального самоствердження. Інформація про наявність психічного захворювання, ВІЛ-інфікування, злоякісного захворювання, генетичних вад, гомосексуальної орієнтації, венеричної хвороби, сексуального розладу може спричиняти соціальну ізоляцію такого хворого і несе пряму загрозу його соціальному статусу.

Правило конфіденційності захищає й економічні інтереси пацієнтів. Інформація про наявність онкологічного захворювання, навіть у формі, за якої можливе практичне видужання, може різко обмежити перспективи просуватися по службі чи обіймати виборні посади. Розголошення інформації про те, що психіатр або адвокат ВІЛ-інфіковані, може зменшити число їхніх клієнтів і нанести суттєві фінансові втрати, хоча в дійсності їх статус носіїв вірусу не несе клієнтам ніякої серйозної загрози.

Порушення принципу конфіденційності є кримінально караним діянням. У Кримінальному Кодексі України є стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці, в якій зазначено : "Навмисне розголошення лікарської таємниці особою, якої вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на термін до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на термін до трьох років, або виправними роботами на термін до двох років".

Контрольні запитання

2. Розкажіть про вимоги, що висуваються до проведення біомедичних експериментів за участю людини.

3. Назвіть основні принципи інформованої згоди.

4. Доведіть, що принцип конфіденційності є також важливою умовою захисту соціального статусу пацієнта.

5. Які законодавчі документи України регламентують етичні норми проведення досліджень за участю людини?

Список рекомендованої літератури

медичний біоетика пацієнт

1.Биомедицинская этика / Под. ред. В. И. Покровского. - М. : Медицина, 1997.

2.Вековшинина С. В., Кулиниченко В. Л. Биоэтика. Начала и основания. - К., 2002.

3.Права пацієнта - права людини в системі охорони здоров'я та медицини: Збірка міжнар. документів - К. : Сфера, 2004.

4.Сучасні проблеми біоетики / Редкол.: Ю. І. Кундієв (відп. ред.) та ін.- К. : «Академперіодика». - 2009.

5.Тези доповідей Другого Міжнародного симпозіуму з біоетики, присвяченого пам'яті В. Р. Поттера. - К., 2002.

6.Тищенко П. Д. Этические правила взаимоотношений медицинских работников и пациентов // Биоэтика: принципы. правила, проблемы. - М. : Эдиториал УРСС, 1998

Размещено на Allbest.ru