Політична відповідальність в політичній діяльності першої половини ХХ століття

POLITICAL RESPONSIBILITY IN POLITICS FIRST HALF OF THE ХХ CENTURY

The problem of moral responsibility in politics should not be considered only on the basis of philosophical and ethical theory, but also in practice of political activities. F. Roosevelt, W. Churchill, Charles de Gaulle became examples of politically responsible leaders of the first half of the twentieth century. Their governmential positions during the World War II require them to make important national decisions, each of which caused moral conflict and demanded the choice of a lesser evil. Studying their judgments about morality and analyzing their behavior we can build a model of moral and responsible politics. Only through the process of real activity we can trace which virtues should have a politician, what is political duty and responsibility incontemporary world.

Keywords: political ethics, political morality, politics, political leader, political responsibility, moral values, moral norms, duty, act, decision, a consequence of act.

Постановка проблеми

Актуальність проблеми пов'язана з потребою виділити основні чесноти політичного лідера та пояснити значення політичної відповідальності на прикладі реальної політичної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом тема політичної відповідальності стала актуальною по відношенню до різних політичних лідерів, партій, урядів та навіть країн. В рамках філософських теорій проблема розглядається такими зарубіжними авторами як М. Вебер, Л. Холмес, Д. Ф. Томпсон та інші.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Дивлячись на велику кількість досліджень, ми бачимо, що жодне з них не дає вичерпного аналізу політичної відповідальності як частини сучасної політичної діяльності. Саме тому, існує потреба визначення місця політичної відповідальності в сучасній політиці.

Мета статті полягає у етико-філософському аналізі політичної відповідальності на прикладі політичної діяльності таких лідерів першої половини ХХ століття, як Ф. Рузвельт, У. Черчилль, Ш. Де Голль.

Виклад основного матеріалу

Західна політична історія пройшла довгий шлях становлення демократичної культури та ідеалів. Ще у ХІХ ст влада набула світського характеру і відмовилась від ідеї божественної передумови. Після низки революційних рухів сформувався ідеал громадянського суспільства, де політика і влада є представником народу, якому довірено керувати державою. В зв'язку з такими тенденціями на теоретичному та практичному рівнях виникла потреба в формуванні поняття політичної відповідальності. Державець перестає бути владним монархом, який може чинити будь-які вчинки і не нести за це покарання. Сьогодні політик має заслуговувати довіру народу, завжди діяти на його благо, чинити в рамках закону та моралі і підпорядковувати свої власні інтереси інтересам суспільства.

Філософи нового часу, осмисливши постреволюційні наслідки, побудували нове уявлення про владу та політику. Саме в цей період з'являється низка утопічних теорій, що пропагандують рівність та свободу громадян (Фур'є, Сен-Симон, Енгельс). На противагу їм з'являється політична теорія соціолога Макс Вебера. У промові "Покликання до політики" він будує новий комплекс моральних чеснот та етичних принципів, якими має керуватись політичний лідер. Він зазначає: "Хто прагне займатися політикою взагалі і зробити її своєю єдиною професією, той мусить усвідомлювати... етичні парадокси і свою відповідальність за те, що під їхнім впливом станеться з ним самим" [2, с. 645]. М. Вебер виділяє три якості, вирішальні для політика: пристрасть, почуття відповідальності, спроможність внутрішньо зібрано і спокійно піддатися впливу реальностей, підкреслюючи, що політика - це повільне буріння твердих пластів суспільства [2, с. 666].

Отже, на теоретичному рівні поняття політичної відповідальності в етико-філософському контексті виникає у філософії М. Вебера. Практично проблема політичної етики загострюється у ХХ столітті. Причиною цього стала демократизація країн західного світу, розвиток медіа та журналістики, американська криза 20-х років та наслідки Другої світової війни. Ряд цих історичних подій зробив політику відкритою для суспільства, а політичного лідера відкритим для контролю з боку виборців. Довіра стала основним фактором популярності та кар'єрного успіху кандидата. Політика почали характеризувати за його слова і вчинки, дотриманням обіцянок та підтримку суспільних благ. Саме у воєнний період люди вимагали від своїх лідерів важких та серйозних рішень, які потребували від них бути жорсткими та "бруднити свої руки", приймаючи стратегічно важливі рішення. Ця велика світова трагедія показала той бік влади, який можливий без цінностей справедливості і відповідальності й ґрунтується на чистому деспотизмі. Проте, Друга світова війна принесла історії й інший приклад політичних лідерів, вчинки і рішення яких увійшли в історію як приклад для наслідування. Головними представниками світової демократії першої половини Хх століття були Франклін Рузвельт, Уїнстон Черчилль і Шарль де Голль. Кар'єра цих політичних лідерів була сповнена тяжких рішень, відповідальність за які, лягала на їх плечі.

Для того щоб дослідити проблему відповідальності в контексті політичної етики, виникає потреба визначити місце відповідальності в практичній сфері управління державою. Визначні політичні лідери не лише демонстрували на практиці, як можливо втілити ідеал відповідальності в управлінні державою, а й формували свої власні судження про співвідношення політики та моралі. В даній статті ми проаналізуємо "Бесіди біля каміна" Франкліна Рузвельта, мемуари Уїнстона Черчилля, "Військові мемуари" Шарля де Голля.

Почнемо аналіз з одного з найбільш видатних політичних лідерів Америки, президента, що служив державі чотири терміни, керував країною в період кризи та війни - Ф. Рузьвельта. Політична кар'єра 32-го президента США почалась ще у 1910 році. До свого першого президентського терміну Ф. Рузвельт вже встиг досягти неабияких успіхів на посаді губернатора штату Нью-Йорк. Його перший термін президентства почався в період "Великої депресії", це період не лише економічного занепаду, а й зневіри в політиці країни. Попередній уряд не зумівши вирішити проблему, підірвав довіру народу до політики. Ідеї та "Новий курс" Ф. Рузвельта стали саме тією моральною опорою, яку шукало суспільство. На нього покладали великі надії - громадяни чекали швидкого та дієвого вирішення проблем, що спіткали Америку. Саме жорстка рука Ф. Рузвельта і його бажання попри що врятувати свою країну повернуло Америці колишню велич.

Говорячи про Ф. Рузвельта, як приклад політично відповідального політика, ми маємо проаналізувати прийняті ним загально важливі політичні рішення та наслідки цих конкретних рішень. За свою довгу політичну кар'єру Ф. Рузвельт мав неодноразово обирати менше зло, жертвуючи своїми інтересами та політичними амбіціями. В даному дослідженні пропоную звернути увагу на два найважливіші рішення американської політики ХХ століття: першим є прийняття програми "Нового курсу", другим є рішення про вступ Америки в Другу світову війну.

В одній з частин свого твору "Бесіди біля каміна" він казав: "Головне - не допускати повторення, коли люди були охоплені гонитвою за не заробленим багатством, а їх лідери в усіх сферах діяльності не бажали нічого знати, крім власних корисних інтересів і легкої наживи" [4, с. 25]. Причину кризи в США він вбачав саме в непрофесійності роботи уряду попередників. Історики та економісти визначають різні причини початку Великої Депресії. Саме відсутність єдиного відповідального джерела кризи, ще більше посилило паніку серед громадян. Уряд Герберта Гувера прийняв "закон Смута - Хоулі" про мита, який підняв тарифи на імпортні товари, але тим самим навіть погіршив економічний стан в країні. Влада вже не могла контролювати ситуацію і потребувала новий план дій. Ф. Рузвельт розумів привілегію суспільного блага над власними інтересами. Можемо, навіть, припустити, що особисті інтереси Ф. Рузвельта на початку його кар'єри були саме в тому, щоб подолати "Велику депресію". Президент своїм власним прикладом доводив важливість демократичних цінностей, етичних принципів, та важливість політичної відповідальності для розвитку країни та суспільства загалом.

Програма "Новий курс" - одна з найбільш відомих і ефективних реформ Ф. Рузвельта. 9 березня 1933 року скликали спеціальну сесію конгресу США і протягом 100 днів започаткували політику "Нового курсу". Принципова відмінність цих реформ від попередніх антикризових заходів полягала в тому, що визнавалась неспроможність економічної доктрини А. Сміта, який заперечував тезу про автоматизм ринкових процесів і не визнавав потребу активного державного втручання у сферу господарських відносин. Це положення було теоретично описано в теорії Дж. М. Кейнса, а політика Ф. Рузвельта використала положення теорії на практиці. Вихід з економічної кризи адміністрація президента віднайшла в соціально орієнтованій економіці з посиленням ролі держави та суспільних інститутів в її регулюванні, формуванні доктрини "відповідальності держави за долі своїх громадян". Ця доктрина включала в себе допомогу фермерам і фермерським кооперативам, контроль за ринком сільськогосподарських продуктів, рішуче поліпшення трудового законодавства, підтримку шкіл, охорони здоров'я та ін.

Свої перші політичні рішення Ф. Рузвельт приймав на свій ризик, не маючи чіткого плану, він та його команда слідували інтуїтивній схемі можливих реформ, що зможуть вивести країну з економічної кризи. Багато політиків не вірили в програму президента та критикували її. Важливою рисою політики Ф. Рузвельта був заклик до спільних дій та колективної відповідальності суспільств, як єдиної можливісті подолання кризи. Політик казав, що "Нам не варто забувати, що людський рід ще далекий від досконалості і що егоїстична меншість в будь-якій сфері діяльності - будь то фермерство, фінанси, бізнес чи навіть державна служба, - завжди будуть думати спочатку про себе, а вже потім про ближнього" [4, с. 48]. Незважаючи на це, Ф. Рузвельт закликав бізнесменів політиків та звичайних людей об'єднатися за для спільних цілей. Президент не заперечував що, потурання власним інтересам існувало в американській політиці того часу, але своїм прикладом вимагав від державних службовців працювати на благо країни. В 1937 році президент намагався провести новий план реформ Верховного Суду, який був логічним продовженням всіх дій, що були зроблені після прийняття Нового Курсу. Рузвельт мав велику кількість противників, як і в складі Конгресу, так і в суді. Він закликав всіх відступити від політичної боротьби та сприяти спільним цілям. В промові 9 березня Ф. Рузвельт зрівняв систему правління Америки з трьома кіньми, що орють ниву: "Три коні - це, звичайно, три гілки влади: Конгрес, виконавча влада та суд. Два коня - Конгрес та виконавча влада - сьогодні тягнуть плуг складено, а третій - ні. Ті, хто хотів представити справу так, ніби президент Сполучених Штатів прагне управляти всією трійкою, забули ту просту істину, що президент як голова виконавчої влади, сам є одним з коней. Трійкою управляє ніхто інший, як американський народ. Це американський народ хоче, щоб нива була оброблена. Тому американський народ чекає, що і третій кінь буде тягнути в лад з першими двома" [4, с. 88]. Незаконні дії, брехня, безвідповідальна політика привели всю країну в стан руїни. Такі цінності демократії як чесність, відповідальність та рівність прав і свобод стали основою політичної кар'єри Ф. Рузвельта. "Наш курс відповідає американський традиції державного управління - традиції, яка змушує діяти поступово, вдаючись до регулювання лише у в зв'язку з конкретними потребами і сміливо йти на необхідні зміни. Я розділяю переконання Авраама Лінкольна, який говорив: Законна задача правління - робити для спільноти людей все те, що їм потрібно, але що самі вони, виступаючи кожний в своїй індивідуальній якості, не можуть зробити зовсім, чи не можуть робити добре" [4, с. 130].

Він розумів, що його стратегія "Нового Курсу" не дає гарантії, що Америка стане на ноги, але він не відмовлявся від відповідальності за свої рішення. "Уряд постійно несе відповідальність за рішення проблем, які виникають, він ні на рік, ні на місяць, ні, навіть, на один день не може скласти з себе цю відповідальність" [4, с. 87].

Досвід який отримали США під час виходу з кризи мав визначний характер для подальшої світової економіки. Економіка отримала соціально орієнтований характер, що зберігається і нині (7-8 годинний робочий день, визначення мінімуму заробітної плати та інші). Вперше в США держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців. Був зроблено вирішальний крок у вирішенні соціальної та економічної кризи.

Другим та можливо найбільш важливим рішенням Ф. Рузвельта не лише для Америки, а й для світу в цілому, став вступ Америки в Другу Світову Війну. Це рішення напевно було найважчим політичним кроком політика. На початку війни Ф. Рузвельт та вся Америка, яка тільки но вийшла з економічної кризи, стояла на гуманістичних позиціях та відмовлялась від втручання у воєнні дії: "Америка - країна зрілої демократії, і емоції в зв'язку з одиничними піратськими нападами на наші судна не можуть змусити нас воювати з іншою країною. Ми не впадаємо в в істерику і сприймаємо події в істинній перспективі. Тому те, що я думаю і говорю сьогодні, відноситься не до якогось окремого епізоду. Піднімаючись вище одиничності, ми, американці, охоплюємо поглядом усю картину, зосереджуючи увагу на основних фактах, бачимо в єдиному ланцюзі подій на суші і на морі єдину світову картину" [4, с. 189]. Такої думки був президент в часи першого нападу на американські судна в Тихому Океані. Після неочікуваної атаки Японії на американську військову базу Перл-Харбор, настрої американців змінились. Уряд та населення почали розуміти, що океан не врятує країну від загарбника і чим скоріше Америка розпочне війну на територіях Китаю та Європи, тим вірогідніше, що ворожі війська не досягнуть американської землі. Ф. Рузвельт сказав в своїй промові: "Ми йдемо на серйозний крок - на цей рахунок я не помиляюсь. Це рішення - не плід легковажності чи поспіху; я прийшов до нього в результаті багатьох місяців тривожних роздумів та молитов. Якщо ми бажаємо захистити нашу країну, такого рішення уникнути неможливо" [4, с. 195]. Він наполягав, що США воюють не заради завоювань, не заради місця в світі, але за мир, в якому все дороге для цієї нації буде збережено для майбутніх дітей.

Ф. Рузвельт був не лише політично відповідальним суб'єктом, а й засновником і впроваджувачем нових демократичних цінностей. В своїх промовах він завжди говорив про американські ідеали. Як приклад, в своїй промові за 9 грудня 1941 року президент говорив про відповідальність журналістів та громадян загалом: "Всім газетам і радіо-станціям, які своїм словом впливають на американських громадян, я кажу: відтепер на вас лежить серйозна відповідальність, і так буде до самого закінчення війни. Якщо ви відчуваєте, що ваш уряд не розкриває істинності справ, ви маєте право сказати про це. Проте, якщо ви не маєте в своєму розпорядженні повних фактичних даних від офіційних джерел , то згідно патріотичної етики, у вас немає жодних прав розповсюджувати неперевірені повідомлення і підносити їх так, що люди будуть їм вірити як Святому Письму. Подібна відповідальність лежить на кожному громадянину яке положення він би не займав" [4, с. 201].

Ф. Рузвельт став для Америки не лише зразковим президентом, а й тим, хто запровадив нові цінностей демократичного світу, сформував нові професійні норми та міцні дипломатичні стосунки з країнами союзниками.

Для аналізу політичної відповідальності на практиці, варто розглянути видатного політичного лідера - Шарля де Голля. Політична кар'єра президента П'ятої французької республіки почалася ще за довго до його обрання в 1959 році. Він розпочав свій політичний шлях ще за часів Другої Світової Війни. Він, генерал французької армії, активний дипломат і військовий стратег, став засновником і лідером руху опору "Вільна Франція". У своїх "Військових мемуарах" Шарль де Голль розповів як відбувалась боротьба за звільнення Франції, про зраду уряду країни та воєнну політику інших держав.

Для того, щоб краще зрозуміти причини, чому саме Шарль де Голль отримав таку довіру і політичну підтримку під час війни варто згадати цитату Ж. Манделя з "Військових мемуарів" та реакцію на неї генерала: "У всякому разі, світова війна тільки починається. Вам, генерал, ще належить виконати великі завдання. Причому серед всіх нас Ви маєте перевагу людини з бездоганною репутацією. Прагніть лише до того, щоб діяти в інтересах Франції, і пам'ятайте, що, якщо до цього буде нагода, Ваша нинішня посада зможе Вам багато чого полегшити". Повинен сказати, що цей аргумент переконав мене почекати з моєю відставкою. Цілком ймовірно, саме завдяки цьому і стало практично можливим те, що мені вдалося зробити в подальшому" [2]. Отже, саме так і сталося, у критичний момент, не боячись брати на себе відповідальність, саме він зберіг престиж держави.

Шарль де Голль цікавий для вивчення не лише як суб'єкт політичної відповідальності, а й як мислитель, що аналізував політичну діяльність та її етичну складову. Ще на початку війни, отримавши довіру від прем'єр міністра Поля Райно, Шарль де Голль став частиною політичних колізій, що точились у Франції в 1940 році. Описуючи події того важкого періоду, він заглиблюються в аспекти особистісної моралі та відповідальності політичного лідера. Переживаючи відставку разом з П. Райно, він пояснює велич та жорстокість політичної відповідальності. Згадуючи прем'єр міністра в останні дні його правління, Шарль де Голль каже: "...він справляв враження людини, яка відчувала полегшення від того, що з нього звалилася така величезна відповідальність. Він здався мені людиною, яка втратила будь-яку надію. Лише очевидці можуть зрозуміти, що являв собою тягар влади в цей жахливий період. Протягом багатьох напружених днів і безсонних ночей голова Ради міністрів відчував на собі всю вагу відповідальності за долю Франції. Бо глава уряду завжди самотній під ударами долі" [2]. Ця цитата влучно демонструє розуміння Шарлем де Голлем політичної влади не як можливості втілення своїх егоїстичних інтересів, а як найжорсткішого обов'язку, який змушує приймати рішення та захищати загальнонаціональні цінності, відповідаючи за них особисто.

Важливе місце в політиці Шарля де Голля займають такі етико- культурні цінності, як патріотизм та національна гідність. Ці принципи керували ним від початку протистояння і до завершення його президентського терміну 1969 році.

Описуючи події, що передували капітуляції Франції, генерал пояснює її причини і, не зважаючи ні на що, підтримує демократичні цінності свободи, виступає з позиції протистояння. Генерал розумів неспроможність уряду вступити в боротьбу, але до останнього виступав прихильником битви за Францію та критикував слабкість міністрів. В своїх мемуарах цю проблему він описав так: "Безумовно, у багатьох відповідальних посадових осіб капітуляція викликала огиду. Але представники державної влади, розгублені перед лицем катастрофи, за яку вони відчували себе відповідальними, абсолютно не діяли. У той час, коли постало питання, від якого залежало сьогодення і майбутнє Франції, парламент не засідав, уряд виявився нездатним прийняти одностайне рішення, президент республіки не піднімав свій голос навіть в раді міністрів на захист вищих інтересів країни. В кінцевому рахунку розвал держави лежав в основі національної катастрофи. У блиску блискавок режим постав у всій своїй страхітливої немочі і не мав нічого спільного з захистом честі і незалежності Франції" [2].

Автор увесь час наголошує на відсутності патріотичної політики та сильної лідерської позиції в уряді країни як і до війни, так і в зрадницькому правлінні Віши. "Жоден уряд не погодився надіти ярмо загарбника, жоден, за винятком лише уряду, який оголосив себе урядом Франції і мав в своєму розпорядженні велику імперію, що охороняється великими збройними силами, і один з найсильніших флотів світу" - так генерал критикував бездіяльність уряду Віши [2]. Він розумів, що французьке суспільство, яке завжди відстоювало ідеали свободи, не побажає відступити і підтримає боротьбу. Нажаль, крім Шарля де Голля ніхто не готовий був очолити супротив, тому саме він, як остання надія демократичної Франції, постав проти нациського режиму та французького уряду і оголосив про рух опору "Вільна Франція".

У своїх зверненнях до французького народу він пояснював громадянам помилковість капітуляції, піднімав питання національних цінностей, говорив про гордість, про віру в перемогу і велич "матері Батьківщини". Такі ідеали викликали підтримку як у воєнних колах французьких колоній сходу та півдня, так і французької інтелігенції, що переховувалась в вільних від нацизму країнах, та навіть серед звичайних французів, що залишилися жити в окупованій Франції. Шарль де Голль, став ідейним та політичним лідером, метою якого було визволення усіх захоплених територій Франції та утримання її цілісності після війни.

Шарль де Голль писав у своїх мемуарах: "Відтепер цілком зрозумілі причини змусили мене остаточно оголосити про незаконність вішистсь- ких правителів, взяти на себе відповідальність за долю Франції, і взятися до здійснення функцій уряду на звільнених територіях. Цій тимчасовій владі, яка пов'язувала минуле і сьогодення, я надавав форму республіки, оголосивши про свою покору і відповідальність перед суверенним народом та урочисто зобов'язавшись відзвітувати перед ним, як тільки він знову завоює собі свободу" [2]. Рух опору до останніх днів французької окупації будував дипломатичні стосунки з іншими країнами, звільняв території колоній та боровся за свободу Франції.

Бути політиком для Шарля де Голля - це добровільно взяти на себе зобов'язання опікуватись суспільними проблемами. 31 травня 1958 року парламент затвердив Шарля де Голля прем'єром з розширенням повноваженнями, а 21 грудня того ж року його обрали президентом Франції терміном на сім років. Де Голль започаткував розробку нової конституції, що наділяє президента майже необмеженою владою, виносить її на референдум і перемагає. Підвищення конкурентоспроможності економіки, модернізація соціальної політики, розвиток культури та багато зовнішньо-політичних реформ дозволили стабілізувати становище Французької республіки після Другої світової війни. Так виникає режим П'ятої Республіки. Багато досить істотних моментів політичної системи П'ятої республіки зазнали з часів президента де Голля певних змін, проте основи державного устрою зберігаються в недоторканості і досі. П'ята республіка де Голля надовго пережила свого засновника.

Мудрість державного діяча великого масштабу, яким, без сумніву, був де Голль, проявилася в його рішенні залишити президентський пост після несхвалення його реформи територіально-адміністративного устрою Франції на референдумі в квітні 1969 року. Будучи найавторитетнішим правителем Франції за всю її новітню історію, де Голль ніколи не переходив межу, що відокремлює авторитетну демократичну владу від влади авторитарної.

Наостанок, варто розглянути політичну відповідальність на прикладі "найвидатнішого британця" - Уїнстона Черчилля. Він раніше багатьох інших англійських політиків зрозумів загрозу нацистської Німеччини для всього світу, побудував воєнну та дипломатичну стратегію, та домігся перемоги Англії у війні.

Черчилль був саме тим харизматичним лідером про якого казав М. Вебер. Міністр завоював свій авторитет як у парламенті, так і в народі, завдяки особистим чеснотам і винятковим талантам. Він отримав відданість і покірність нації під час найдраматичніших історичних подій, що звеличили його в історії. Шарль Де Голль про нього писав: "Черчіль здався мені людиною, якій під силу найважче завдання, тільки б воно було при цьому грандіозним... Крім усього іншого, за своїм характером Черчілль був створений для того, щоб діяти, ризикувати, впливати на хід подій, причому рішуче і без сорому. Словом, я знайшов, що йому цілком відповідає роль вождя і воєначальника. Ось такими були мої перші враження. Згодом вони підтвердилися. Крім того, я переконався в тому, що Черчілль обдарований великим красномовством і чудово вміє користуватися ним. Чи звертався він до натовпу, до парламенту, до ради міністрів або до окремого співрозмовника, говорив він перед мікрофоном, з трибуни, за обіднім або письмовим столом - натхненний потік його піднесених і оригінальних думок, аргументів і почуттів завжди забезпечував йому майже незаперечний авторитет в тій трагічної обстановці, в якій задихався нещасний світ. Випробуваний політик, він користувався цим божественним і демонічним даром як для того, щоб приводити в рух інертних англійців, так і для того, щоб дивувати іноземців. Гумор, яким він умів фарбувати свої слова і вчинки, його вміння виявляти то великодушність, то гнів - у всьому відчувалося, до якої міри ця людина здатна підкорити собі страшну гру, в яку він залучений" [2].

Його політична кар'єра почалась ще за довго до Другої Світової Війни. Він був підполковником британської армії, лордом Адміралтейства та майже все своє життя присвятив активній політичній діяльності. У 30-х роках фігура Черчилля знаходилась поза активним політичним процесом, його політичний авторитет згасав, йому передрікали кінець кар'єри. Але побачивши помилки в міжнародній політиці міністрів Британії, Уїнстон Черчилль не міг стояти осторонь. Він був першим англійським політиком, хто відкрито заявив про загрозу розширення німецької армії, приходу до влади нацистської партії та політичних амбіцій нового німецького лідера - Адольфа Гітлера. Він розумів, що більш важливим було не те, що Німеччина готова була вести боротьбу проти Радянського Союзу, а те, що в перспективі вона може стати найнебезпечнішим ворогом самої Англії. Згадуючи той період в своїх воєнних мемуарах, він писав: "Якщо ми згадаємо, що все це говорили, ретельно зваживши свої слова, відповідальні керівники партій, стає очевидною небезпека, яка загрожувала нашій країні. Це був час, коли все перебувало ще тільки в стадії формування і коли ціною крайньої напруги наших зусиль ми ще могли зберегти свою військово-повітряну міць, від якої залежала наша свобода дій. Якби Великобританія і Франція зберегли кожна кількісну рівність з Німеччиною в галузі авіації, то разом вони були б удвічі сильніше її і могли б припинити кар'єру Гітлера, цю кар'єру насильств, в самому її початку, ще не пожертвувавши жодним життям. Коли ж цей момент минув, було вже надто пізно" [5, с. 65].

Черчилль намагався зробити все, щоб попередити можливі наслідків хибних рішень Кабінету Міністрів Болдуїна та Чемберлена. Він вважав, що ігнорування стрімкого зростання воєнної міцності рейхстагу і офіційний дозвіл Британського уряду, зміцнення авіації та флоту Німеччини були зустрічними кроками до Другої світової війни. Однак, його погляди критикували не лише в опозиції, а й навіть в колах його однопартійців.

Він був готовий піти проти всіх, відстоюючи свої переконання та захищаючи свою державу. Саме тому він використав свій ораторський талант для освітлення своїх поглядів в британських ЗМІ. Таки чином він домігся прихильності британського народу та знайшов однодумців в парламенті та партії.

Коли наближення Другої світової війни вже стало очевидним, Уїнс- тон Черчилль отримав пост Військово-Морського Міністра, а потім і посаду прем'єр-міністра Великої Британії. Своє обрання Черчилль згадує так: "Таким чином, увечері 10 травня на початку цієї колосальної битви я був наділений найбільшою владою в державі, якою я з тих пір і керував у все більшій мірі, протягом п'яти років і трьох місяців, поки йшла світова війна. В кінці війни, коли всі наші вороги беззастережно капітулювали або збиралися це зробити, я був негайно відсторонений англійськими виборцями від будь-якого подальшого ведення їх справ" [5, с. 301]. Отримавши посаду прем'єр міністра Черчилль отримав не лише владу, якої він так довго прагнув, а й відповідальність, не лише за Велику Британію, а й за результати Другої Світової Війни, та за майбутнє Європи загалом. Уїнстон Черчіль у цей час проявив волю до боротьби, рівну волі англійського народу. Це великою мірою збільшило його популярність. Глава держави став виразником того духу спокою і завзяття в боротьбі, який втілював британський народ в цей важкий час. Усвідомивши, яка смертельна загроза загрожує існуванню країни, він готовий був з новою силою продовжити боротьбу проти Німеччини.

В своїх "Військових Мемуарах" Уїнстон Черчилль розповідає про причини війни, політичні та військові колізії та дає етичний аналіз власній політичній діяльності. Автор описує моральні конфлікти, своє ставлення до політичної відповідальності, ділиться думками про обов'язок та специфіку політичної моралі.

Говорячи про моральні якості міністрів під час війни та патріотичну хвилю в волелюбній Англії, він писав: "Я був впевнений, що кожен міністр готовий скоріше бути вбитим і втратити всю свою сім'ю і майно, ніж здатися. В цьому відношенні вони представляли палату громад і майже весь народ. У майбутні дні і місяці на мою долю випало висловлювати в відповідних випадках їх настрій. Я був в змозі це робити тому, що такими ж були і мої настрої. Весь наш острів був охоплений грандіозним поривом" [5, с. 350]. В своїх мемуарах Черчилль досить часто згадує прояви колективного обов'язку та відповідальності в період війни. Цей приклад демонструє добровільне бажання британських урядовців відстоювати демократичні свободи Англії, та виконувати свій обов'язок як державного службовця. Крім того, така самовідданість демонструє повну згоду з рішеннями та діями Черчилля, як представника всієї Англії. Так само, в цей час проявив себе й британський народ. Після бомбардування Лондону У. Черчилль описував наслідки так: "Справді, я мушу зауважити, що в кінцевому рахунку ці рани, не будучи смертельними, певною мірою стимулювали нашу прозорливість, посилювали почуття віри і товариства і розсудливість дій" [5, с. 458].

Яскравий приклад морального конфлікту особистісної моралі та політичних інтересів простежується в ситуації з бомбардуванням Ковентрі. Черчіль був попереджений про те, що буде відбуватись бомбардування міста Коветнрі. Він міг би попередити людей про підготовку нападу, проте, Черчіль визначив, що будь-яке попереднє інформування дозволило б німцям зробити висновок, що їх головний секретний код був зламаний. У. Черчилль стояв перед моральною дилемою: врятувати мешканців міста, чи принести їх в жертву, зберігаючи при цьому стратегічну перевагу. Він обрав другий шлях, взявши на себе відповідальність за прийняте рішення. Ціною життів жителів Ковентрі англійці змогли до кінця війни перехоплювати і розшифровувати німецьку секретну інформацію, що зберегло десятки тисяч життів і врятувало країну та демократичний світ від поразки.

Одже, політичний шлях Уїнстона Черчилля був сповнений моральних дилем, коли, в загальному, людські принципи моралі не діяли; і він був вимушений обирати менше зло, як єдиний варіант. Відповідальність за такі рішення завжди лягала на його плечі і він її гідно та мужньо приймав.

Висновок

Отже, важливим для дослідження проблеми сучасної політичної відповідальності є аналіз ситуації морального конфлікту, дилеми. Проблема політичної відповідальності безпосередньо пов'язана з політичною діяльністю: рішеннями які приймає політичний лідер, наслідками їх дій та індивідуальною та політичною мораллю. Ф. Рузвельт, У. Черчилль та Шарль де Голль - на власному прикладі урядової діяльності створили певні ідеали лідерства. В своїх мемуарах та промовах вони обгрунтували складність понять обов'язок та відповідальність, і сформували свій комплекс моральних цінностей політика.

Список використаних джерел

1. Вебер М. Политика как призвание и профессия / М. Вебер // Избранные произведения. - М. : Прогресс, 1990. - С. 644-706.

2. Голль Ш. де. Военные мемуары: Призыв 19401942 / Шарль Де Голль - М.: АСТ; Астрель, 2003 - [Електорнна версія] http://militera.lib.ru/ memo/french/gaulle/index.html

3. Уткин А. И. Дипломатия Франклина Рузвельта. / А. И. Уткин - Свердловск: Издательство Уральского университета, 1990. - 544 с.

4. Рузвельт Ф. Д. Р. Беседы у камина. О кризисе, олигархах и войне / Франклин Делано Рузвельт - М.: Алгоритм, 2012 - 352 с.

5. Черчилль У. Вторая мировая война. (В 3-х книгах). / У. Черчилль - М.: Вое- низдат, 1991. - Кн. 1. Т. I-II. - 592 с.; Кн. 2. Т. III-IV - 671 с.; Кн. 3. Т. V-VI. - 702 с.

Размещено на Allbest.ru