Кодекс етичної поведінки як елемент регламентації ефективної взаємодії публічної влади та громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кодекс етичної поведінки як елемент регламентації ефективної взаємодії публічної влади та громадянського суспільства

Тетерін Костянтин Юрійович

аспірант кафедри регіональної політики та публічного адміністрування ОРІДУ НАДУ

Анотація

В контексті історичних перетворень, які відбуваються в сучасних умовах в Україні, виникає потреба у регулюванні відносин між державою і громадянським суспільством. Такі відносини вже регулюються різними професійними кодексами етичної поведінки. Але ці кодекси не в повній мірі відповідають реаліям сучасності, так як регламентують поведінку тільки окремих осіб, які виконують свої професійні обов'язки. Як відомо з владою взаємодіють різні учасники, які не регламентовані в своїй поведінці. Тому, виникає питання, яким чином будуть дотримуватись етичних норм інші суб'єкти процесу взаємодії влади та суспільства. Існує думка, що для цього повинна бути побудована етична інфраструктура, передумовами якої будуть нормативно-правові документи такі, як доповнення до Конституції України у вигляді "Хартії з прав людини і громадянина" і "Кодексу етичної поведінки для населення".

Мета кодексу розбудовати громадянське суспільство та налагодити взаємодію з органами публічної влади. Регламентація поведінки громадян повинна дати змогу неухильно, в повному обсязі дотримуватись прав та свобод людини та громадянина не тільки з боку громадян, а і з боку всіх учасників процесу взаємодії влади та суспільства. Це буде можливо коли кожен пересічний громадянин буде відчувати непохитне право на захист не тільки особистих інтересів, а і суспільних. Зараз виходять на перший план суспільні інтереси, так як тільки колективним способом взаємодії можно досягти значних результатів з мінімальним використанням часу і ресурсного забезпечення дій.

"Кодекс етичної поведінки для населення" повинен не тільки допомогти громадянину захистити свої права та дати змогу всебічно реалізувати можливості як вільної особистості, а і повинен дати змогу суспільству та державі впливати на громадянина в плані його виховання, як рівноправного учасника процесу взаємодії держави та суспільства.

Ключові слова: етика, мораль, громадянське суспільство, Кодекс етичної поведінки для населення.

Abstract

CODE OF ETHICAL CONDUCT AS AN ELEMENT OF EFFECTIVE REGULATION INTERACTION BETWEEN PUBLIC AUTHORITIES AND CIVIL SOCIETY

Teterin Kostiantyn Yuriovych Postgraduate student of the Department of regional policy and public administration Regionalni Odessa Institute of Public Administration NAPA

In the context of historical transformations taking place in modern conditions in Ukraine, there is a need to regulate relations between the state and civil society. Such relations are already regulated by various professional codes of ethics. But these codes do not fully correspond to the realities of today, as they regulate the behavior of only individuals who perform their professional duties. It is known that various participants who are not regulated in their behavior interact with the authorities. Therefore, the question arises as to how other subjects of the process of interaction between government and society will adhere to ethical norms. There is an opinion that for this purpose the ethical infrastructure should be built, the preconditions of which will be normative-legal documents such as additions to the Constitution of Ukraine in the form of "Charter of Human and Civil Rights" and "Code of Ethical Conduct for the Population".

The purpose of the code is to build civil society and establish cooperation with public authorities. The regulation of citizens' behavior must make it possible to strictly, fully respect the rights and freedoms of man and citizen not only by citizens, but also by all participants in the process of interaction between government and society. This will be possible when every ordinary citizen will feel an unshakable right to protect not only personal interests but also public ones. Now the public interest comes to the fore, as only a collective way of interaction can achieve significant results with minimal use of time and resources to act.

The "Code of Ethical Conduct for the Population" should not only help citizens protect their rights and enable them to fully realize their potential as free individuals, but should also enable society and the state to influence the citizen in terms of his upbringing as an equal participant in the state-society interaction.

Keywords: ethics, morality, civil society, code of ethics for the population.

Постановка проблеми. В контексті історичних перетворень, які відбуваються в сучасних умовах в Україні, виникає потреба у регулюванні відносин між державою і громадянським суспільством. Такі відносини вже регулюються різними професійними кодексами етичної поведінки. Але ці кодекси не в повній мірі відповідають реаліям сучасності, так як регламентують поведінку тільки окремих осіб, які виконують свої професійні обов'язки. Як відомо з владою взаємодіють різні учасники, які не регламентовані в своїй поведінці. Тому, виникає питання, яким чином будуть дотримуватись етичних норм інші суб'єкти процесу взаємодії влади та суспільства. Існує думка, що для цього повинна бути побудована етична інфраструктура, передумовами якої будуть нормативно-правові документи такі, як доповнення до Конституції України у вигляді "Хартії з прав людини і громадянина" і "Кодексу етичної поведінки для населення".

Метою публікації даної статті є виявлення доцільності прийняття "Кодексу етичної поведінки для населення" в рамках розбудови етичної інфраструктури в контексті вирішення проблем взаємодії особи громадянського суспільства та держави в науковому дискурсі публічного управління. етичний поведінка влада

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сфері розробки етичної інфраструктури було написано багато наукових праць. Працювали в сфері розробки етичної інфраструктури такі науковці сучасності як Аболіна Т.Г., Бакштановский В.І., Прилуцька А.Є., Капустін Б.Г., Луман Н., Согомонов Ю.В., Шрейдер Ю.А.

Виклад основного матеріалу. В сучасних умовах розвитку Україньського суспільства стає актуальним прийняття "Кодексу етичної поведінки для населення", який дасть змогу визначити моральні орієнтири, норми виховання громадянина, як суб'єкта громадянського суспільства країни. Норми кодексу повинні не тільки регулювати відносини між громадянами, громадянами та суспільством, громадянами та владою, не просто гарантувати дотримання прав людини та громадянина, а на сам перед забезпечувати реально, в повному обсязі, розвиток і реалізацію прав та свобод. Мета "Кодексу етичної поведінки для населення" створити сприятливі умови для комфортного життя в Україні. Передумовою для провадження вказаного кодексу є, насамперед, економічні та політичні фактори, які впливають на розвиток нашої країни. Розглянемо економічну складову, яка є головною при всіх суспільних відносинах. По-перше, держава повинна змінити курс, який направлений на роздержавлення різних сфер господарства. Головний обов'язок державної влади організувати життя людей. Це можливо вирішити тільки підтримуючи курс на створення робочих місць в реальному секторі економіки. В умовах сучасності є всі можливості для цього, завдяки розвитку науки. Таким прикладом може служити концепція, яку впровадили ряд східних країн: Японія, Південна Корея. Ці країни зробили прорив завдяки розвитку науки. Порівнюючи з ними нашу країну, можна зробити висновок, що ми маємо всі передумови для виходу на більш високий економічний рівень розвитку. Украйна є державою, яка представлена у космічній сфері, це підтверджує технологічний рівень на світовій арені. Тому, технологіями та людськими ресурсами наша країна забезпечена. На сучасному етапі потрібно приділяти увагу кібернетиці та будуванню потужних комп'ютерних систем та високоточного обладнання. Така думка ґрунтується на досвіді впровадження систем 3Д моделювання в виробництві. Прогнозуючи розвиток країн лідерів світової економіки, можемо зробити висновок, що в недалекому майбутньому буде друга науково-технічна революція в сфері виробництва. Таким чином, наша країна не може залишатись осторонь глобальних процесів в сфері виробництва, так як економічна складова є головною в системі суспільних відносин. Тому потрібно звернути увагу на її розвиток. Ця думка є актуальною, тому що в суспільстві де люди мають економічні можливості, можна будувати якісно нові суспільні відносини. Тільки високий рівень соціально-економічного розвитку може бути передумовою існування етичної інфраструктури. Прикладом можуть служити країни Скандінавії [1].

Політичний аспект провадження "Кодексу етичної поведінки для населення" розглянемо під деякими кутами. По-перше, всіх громадян, так чи інакше, стосуються політичні процеси які відбуваються в суспільному житті. Тому, кожен є учасником політичного життя. Є думка, що хтось є по за політикою. Таку думку можна почути і від представників релігійних організації. Така думка є не зовсім вірною, так як всі, так або інакше, залежать від рішень, які приймає влада. Деякі громадяни, релігійні організації, корпорації та інші суб'єкти можуть не приймати участь у політичному житті суспільства, але кожен громадянин або член такої організації має постійний зв'язок з державою через інститут громадянства. Тому, політичні процеси, які відбуваються в державі, впливають на життя таких осіб, організацій, економічні відносини та інші відносини, які виникають в процесі життєдіяльності. Одне із завдань, яке можна буде реалізувати у "Кодексі етичної поведінки для населення", це виховання толерантного ставлення до політичних, релігійних та етнічних поглядів, які присутні в суспільстві. Такі спроби вже були після прийняття деяких законів. Наприклад, статті 35 Конституції України, ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації". Ці нормативно -правові акти регламентували б відносини, які сприяли б вільному вибору поглядів. А в завдання "Кодексу етичної поведінки для населення" можуть бути закладені елементи виховання вільної особистості, яка була б повноціннім учасником процесів взаємодії влади та суспільства [2].

На сучасному етапі існування нашої країни виходить на перший план виховання моральної складової суспільства.

Наше суспільство все більше зв'язане тенетами глобалізації і модернізації.

Внаслідок цього відбувається знецінення старих цінностей, утворення нових, знищується чіткий поділ між добром і злом, що стоять у витоках моралі. Вона включає в себе такі якості, як емпатія, взаємність, альтруїзм, співробітництво та інше.

Що ж таке мораль? Мораль - це певні загальноприйняті традиції, правила, норми поведінки, які прийняті в суспільстві як уявлення про правильне і неправильне, про добро та зло і т.д. Мораль міцно засаджена у свідомості багатьох людей, вона є спільною для всіх. Одним із найцікавіших породжень моралі і моральності кожної людини є совість, яка контролює наші вчинки, таке собі супер-его, що змушує нас вчиняти безкорисливі, правильні вчинки. Будь які речі, що схожі на моральні, але при цьому втрачають свою "чистоту", відсіюються совістю, стають автоматично неморальними, заважаючими спілкуванню і добропорядочному життю у суспільстві.

Протягом плину всієї історії, споконвіку старше покоління нарікало на молодше, мовляв, "і трава була зеленіша, і люди людяніші...", так було і так буде, доки світ не зміниться остаточно. Проблема батьків і дітей, непорозуміння, бар'єр у майже двадцять років між людьми не може не вплинути на сприйняття один одного. Для старших, досвідченіших людей світ сприймається через збільшувальне скло набутого досвіду і прожитих років, для молодшого - горить юнацьким запалом, виглядає повним див і очікувань.

Дуже часто можна почути такі слова з вуст багатьох старших людей, як "відсутність будь-якої моралі", "аморальність", "знищення моралі" і т.д. Але чи вірно це, чи маємо право ми казати про знищення такого суспільного явища, що майже на архітипічному рівні вкоренилося у свідомості вже встановленими правилами, нормами, поняттями. Ні, вона не зникає, не може зникнути, просто змінюється фокалізація, змінюється кут погляду на ті цінності, що були уставлені протягом певного часу, змінюється їх сприйняття, і як наслідок, створюються нові ідеали, новий тип особистості, що відповідає динамічності і гнучкості сучасного світу. Тобто, мораль змінюється по мірі дорослішання особистості. Багато з учених психологів стверджують, що моральний обов'язок утворюється при розвитку самоідентифікації, що обмежена певними моральними цілями і саме вона приводить до усвідомлення відповідальності при слідуванні цим цілям.

Розглянемо, що саме відбувається зі світом, які події саме зараз і тепер приводять до зміщення куту погляду на основні об'єкти вивчення моралі?

По-перше, це, звичайно, стерті кордони між континентами і країнами, і, як наслідок, асиміляція культур одна в одну. На мою думку, можна умовно розділити наш світ на дві основних культурних частини: Західна, Східна.

Західна культура завжди була і є амбіційною сама по собі. Саме представники Західної культури відкрили Новий Світ. Культура і наука були народжені в колисці Західної цивілізації - Греції, звідти ж бере, до речі, свої витоки етика. Західна культура гуманістична, прагматична, ставить на п'єдестал спершу людину, а потім все інше, використовує світ, ресурси, природу на свою користь. Вона в міру егоїстична, зосереджена на досягненні своїх цілей і свободи від обставин. Західна культура надзвичайно амбіційна, екстравертна.

Східна культура має за основу дещо інші якості - заглиблення у себе, розуміння себе, розширення свідомості і гармонізації з навколишнім світом. Тобто, не ти - мені, а ми з тобою. Сімейні цінності, служіння для вищого блага, ввічливість і все ще розділення на соціальні класи, "смиренність" - ось що виділяє Схід. Він інтровертний.

Слов'ян можно виділити у окрему категорію, тому що слов'янські країни, унікальні. Вони являються поєднанням Західної і Східної цивілізації. Слов'яни яскраві індивідуалісти, з прагненням зосередити навколо себе все "своє", і не віддавати іншому. При цьому смиренні і можуть бути гарними робітниками, коли не заважає таке породження егоїзму, як лінь. Слов'янська язичницька культура намагалася досягти якомога більшої гармонії з природою, при цьому відносячись до неї досить споживчо.

20-21 століття важливе тим, що відбулося зникнення кордонів між цими культурами. Вони проникли одна в одну, змішалися і утворили дещо нове. Ментальність людей почала змінюватися, еволюціонувати - слов'янське бережливе ставлення до сім'ї, рідного краю, культу землі, общинності почало зникати і натомість з'явилося дещо нове - інший тип людини, амбіційної, що цінує саму себе і вважає, що все залежить від неї самої. І це непогано, адже якщо успіх особи залежить від неї самої, то автоматично з'являється наполегливість у досягненні цієї цілі. Але неможливо не відмітити певну деградацію сімейних цінностей, байдуже ставлення до рідної землі [3].

Все більше навколо нас з'являється нетрадиційних сімей. У мас медіа, поп - культурі, кінематографі гомосексуалізм перестає бути чимось дивним, незвичайним і осуджуємим. Вони всиновлюють дітей, мають власні будівлі, і в цілому, нічим не відрізняються від людей з традиційною сексуальною орієнтацією. Чи морально це? Якщо ми беремо застарілу мораль, що збереглася на теренах пострадянського простору, то відповідь однозначна - ні. Чи морально це, для людей, що живуть у дещо більш прогресивному західному суспільстві? Не для усіх, але скоріше так, чим ні. Якщо дивитися на такі сім'ї з точки зору соціологів, рівень агресії в них набагато нижчий, ніж у середньостатистичної звичайної сім'ї. Але чи може не вплинути на дитину в період перехідного віку те, що в неї два тати/мами а не природна гетеросексуальна сім'я, я не впевнений. Одностатеві шлюби не дають нащадків, тому з точки зору падаючої демографії, вони є аморальними. Але тут вже претензію можна пред'являти не тільки таким парам, а й усім бездітним сім'ям.

Так само можна віднестися до Ювенальної юстиції, яка постановила можливим забирати дітей у батьків при щонайменшому признаку агресії, або недостатньому забезпеченні потрібним харчуванням. Таких дітей віддають в притулки або тим самим сім'ям, що не можуть мати своїх. І тут постає питання, чи гуманно це по відношенню до дитини? З одного боку, боку справедливості, так (хоча з великими "але", адже під час процесу виховання іноді потрібно підняти голос, або навіть прикласти силу, як стверджували багато відомих психологів - педагогів старої радянської школи), але з іншого - як це батькам, коли їх дитину забирають, і який шалений стрес отримують діти, розуміючи, що їх забрали від рідних батьків, якими б вони не були і віддали чужим "дядям" і "тьотям". До того ж, навіть ті малі, у яких матері чи батьки неблагополучні, все одно хочуть повернутися додому.

Деякі країни західного світу давно прийняли цю юстицію, вона стала для них прийнятною саме через менталітет, що допускає таке повернення подій. Слов'янський світ ще пручається, адже однією з головних моральних цінностей для наших людей являється міцна сім'я. У скруті,бідності, чи багатстві, все одно.

Ось тут і відбувається конфлікт нового і закоріненого старого, коли прогресивність і певна байдужа гуманність стикається із суворою міцністю общинності [4].

Нещодавно вибухнув конфлікт між консерваторським сприйняттям подій старшого покоління нашої держави і активістами відомої групи фемен, які певними своїми шляхами вирішили відстоювати права жінок і добитися феміністичного устрою у світі. Над моральністю їх учинків можна поміркувати. Людина, що не має одягу та голяка йде по вулиці ніяк не впливає на чужі інтереси. Він має право виглядати так, як він хоче, робити те, що він хоче, якщо звичайно, його вчинки не впливають негативним чином, або не стосуються інтересів інших людей. Якби він змушував інших людей вчинити так само, то було б геть інше питання, бо тоді він би спокушався на свободу іншої людини. Мораль завтрашнього дня, так називає Александр Ніконов у книжці "Мораль мавпи", сучасні погляди на те, що можна, чи неможна, добро-зло, біле-чорне. Збільшення свободи завжди приводить до того, що деякі люди починають використовувати її собі у шкоду. Наприклад вседозволеність спиртних напоїв приводить до збільшення числа хворих на алкоголізм, сексуальна свобода - до збільшення хворих на венеричні хвороби, а свобода вільно обирати образ життя до збільшення кількості осіб без визначеного місця проживання. Проте більшість людей достатньо раціональні, щоб використовувати свободу собі на благо. В результаті суспільство стає більш ефективним і розвивається швидше. Головною умовою гарного розвитку суспільства є його постійне удосконалення, дорога вперед. Суспільство чекає гибель в тому випадку, коли свобода переступить через певні рамки і почне причиняти шкоду іншим. Тобто, та свобода, що веде до урізання прав одних і збільшення прав інших, є невірною, аморальною. Сучасне суспільство активно рухається до усвідомлення того факту, що свобода має бути рівною для всіх, абсолютною для всіх, і при цьому ступати на шляху людей, що хочуть причинити шкоду іншій людині [5].

Провідні країни західного світу часто потерпають від обвинувачень щодо надмірної свободи, вседозволеності, терпимості і надмірній поблажливості. Вседозволеність - це можливість причиняти шкоду іншим людям, без наслідків для себе. Високоморальний східний світ же натомість має певні закони, які дозволяють забити жінку насмерть за деякі "аморальні вчинки". Хіба не вседозволеністю, в такому випадку, є таке звіряче убивство?

Якщо говорити про пріоритетність цінностей сучасного суспільства, то головне - це свобода людини і осудження насилля і нетерпимості. Якщо подивитися на тенденції суспільства, то можна помітити, що молоді люди дедалі більше зосереджуються на тому, щоб відійти від насилля і злості, агресії, вони пропагують свободу і рівність як такі. З точки зору сучасної моральності, традиційне суспільство перенаповнене аморальною бездуховністю, що включає в себе жорстке насилля по відношенню до жінок і дітей, до всіх інакомислячих і тих, хто порушують традиції. Важливим моральним законом сучасного суспільства являється поважне ставлення до права, адже саме воно може захистити свободу людини, забезпечити рівність і безпеку людини. І, натомість, бажання підчинити іншого, принизити чиєсь достоїнство являються найжахливішими речами.

Суспільство, де такі цінності працюють у повному обсязі, було б найефективнішим, складним і багатим в історії. Воно було б також найщасливішим, адже давало людині найбільшу кількість можливостей до саморозвитку. Сучасна мораль перестає бути сухим звідом правил поведінки, вона орієнтується на емпатію, розуміння і усвідомлення власної свободи і досягнення щастя.

Із початку світу мораль почала укорінюватися в релігійних заповідях, кодексах, концепціях і правилах поведінки. Усім відомі 10 заповідей, більшість із яких являються основними із законів, що прийняті у конституціях різних держав. Релігійна мораль може відрізнятися від моральних позицій, що домінують в певну пору в суспільстві, в особливості по питанням вбивства, масових звірств та рабства. Проте, ніхто не буде сперечатися, що Біблія позиціонує досить жорстокий кодекс поведінки і т.д. Єврейські закони в Біблії демонструють еволюцію моралі в сторону захисту слабких, покарання тих, хто має рабів і жорстоко до них ставиться.

Моральні кодекси можуть бути релігійними, світоглядними, професійними, корпоративними, спортивними та інше. До основних релігійних моральних кодексів відносяться: золоте правило моральності (стався до інших так, як ти хотів би щоб ставилися до себе, або золоте правило моралі), десять заповідей іудаїзму, християнства та ісламу, сім заповідей потомка Ноя і 613 заповідей в іудаїзмі, п'ять священних заповідей і восьмирічний шлях в буддизмі, Яма і Ніяма в індуїзмі, десять правил даосизму, Древньоєгипетський кодекс Маат і т.д. Моральні кодекси легко піддаються порівнянню, результати якого можуть розглядатися як аргумент в сторону метаетичної позиції моральної універсальності, згідно якій будь яка етична система що ефективно регулює стосунки і поведінку всередині суспільства незалежно від культури, раси і т.д. Тобто, існує загальне ядро у всіх відомих моральних кодексів, що доказали свою життєздатність.

Цікавий принцип універсальності, що простежується у всіх моральних кодексах: "Якщо щось добре для мене, воно є добрим і для тебе, а якщо щось для тебе погано, то це погано і для мене". Є ще одне поняття - моральний стержень людини, що вважається вродженим. В деяких релігійних системах і поглядах він вважається основою естетичного і морального вибору.

Кожна людина намагається досягти відчуття щастя, вона ставить його за основу і мету свого існування. Арістотель, засновник поняття етика і мораль, підкреслює, що досягнення найвищого задоволення життям залежить від учинків, діяльності людини, її ставлення до усіх навколо і до самої себе в першу чергу. Він відокремлює поняття дружби, як одного із шляхів досягнення щастя, оскільки завдяки ній у людей розвиваються багато моральних і духовних цінностей, взаємовигідне використовування один одного змушує відмовлятися від егоїзму і т.д. Свобода, рівність, робота на благо і процвітаюча держава - ось що мав на увазі Арістотель під словом щастя. Не егоїстичне власницьке я, а суспільне благо, можливість бути творчим і вільним.

Тобто, уся Суть моралі завтрашнього дня в тому, що людина в праві жити як хоче, при цьому не втручатись в чуже життя, коли не просять про допомогу. Ми розглянули багато прикладів із життя, які є конфліктними для того, щоб дати їм характери-стику погано-добре. Мораль сучасного світу еволюціонує і ніколи не буде миритися із закостенілими звичками і законами колишніх кодексів правильної поведінки.

Мораль сучасників надзвичайно маневрена, хитра, більше схожа на емпатію і розуміння, що кожна людина має право на таке життя, яке обирає сама собі. Саме такою стає мораль - гнучкою і обтікаємою.

Світ не став аморальним. Він змінився. А чи на краще, і чи приймемо ми засади і нові моральні закони, залежить вже виключно від нас самих [6].

В умовах неграмодянського суспільства поведінку і ставлення особистості до суспільства регулює етика громадянськості. Її головною цінністю виступає свобода особистості, в тому числі свобода морального вибору, що забезпечує можливість самостійного виявлення добра і зла, а також право вибору між ними з подальшим визначенням власного боргу і включенням совісті як механізму самоконтролю. Здатність виявляти ці властивості і якості і становить феномен громадянськості.

Етику громадянськості відрізняє ряд характерних особливостей:

- вона базується на принципі соціальної справедливості як можливості і гарантії досягнення кожною людиною своїх цілей;

- перед громадянином відкривається шлях до свободи на рівні морального закону і морального самовдосконалення;

- в її основі лежать права людини, огороджені законом від свавілля влади і співгромадян;

- пріоритети прав можуть бути різними, але в них обов'язково включаються права на життя, свободу і власність;

- право жити тільки за законом; визначати місце проживання, вибирати свою долю, задавати вектор дій влади і бути захищеним від їхнього свавілля, об'єднуватися в організації;

- вона відстоює духовний суверенітет особистості: моральний спосіб життя не нав'язується ззовні (більшістю, політичними лідерами і іншими "вихователями", вирішальними за громадян, в чому полягає їхній обов'язок, совість і щастя), а визначається особистим прагненням людини до свободи і виявляється підсумком власних моральних пошуків і автономного морального вибору;

- спонукальним мотивом в ній визнається примат особистого інтересу над громадським;

- на передній план висуваються проблеми співвідношення добра і особистої користі, свободи визначення особистих цілей і успішності індивідуальної діяльності;

- благо суспільства при подібній позитивній свободі виступає як ненавмисний, але закономірний підсумок індивідуальної діяльності людей;

- в ній проголошується моральне рівність всіх осіб - як рівність можливостей, а не результатів;

- моральна рівність включає повагу до власності, заборону на нечесні засоби конкурентної боротьби, недопущення образливих форм політичних і економічних дій;

- її важливою рисою є плюралізм, що передбачає право кожного на власне розуміння особистого інтересу і на дії, що ведуть до реалізації обраної моделі;

- моральним ідеалом в ній виступає активна громадянська позиція, що характеризується почуттям причетності, відповідальності за долю людської спільноти і своєї батьківщини, прагненням до діяльної участі в ній. Людину з такою позицією називають громадянином [7].

Таким чином, етика громадянськості природним чином пов'язана з поняттями "громадянин" і "громадянське суспільство". Якщо перший є носієм і "виконавцем" норм і вимог етики громадянськості, то остання виступає основною інституційною умовою її формування і полем її реалізації. При такому підході дуже продуктивною виявляється концепція інституціоналізації етики на мезо - і макро-рівнях Н. Васільевене (Литва, Каунас), яка дає можливість розглядати статус і механізм дії етики громадянськості в залежності від ситуацій конкретного соціуму.

Домовимося, що під громадянським суспільством розуміється цілісна сукупність неполітичних, духовних і економічних відносин між особами, групами і організаціями, незалежними від державної влади. Громадянське суспільство, як відомо, формується на стику суспільного та приватного життя, надаючи людині можливість самостійно визначати цілі і засоби своїх дій. Основними морально значущими ознаками і орієнтирами такого суспільства є:

- високий рівень демократичних засад;

- самообмеження влади, встановлення верховенства закону;

- моральна регуляція відносин між владою і опозицією;

- огородження особистості від державного деспотизму і свавілля;

- обмеження карального насильства;

- дотримання принципу довіри до кожного члена суспільства;

- захист прав і свобод громадян ("дозволено все, що не заборонено").

У такому суспільстві люди виступають не як "політичні істоти" - піддані держави, а як громадяни, які захищені законом від втручання держави і діють, визначаючи свої життєві стратегії і тактики цілком самостійно. Етичний імператив громадянського суспільства передбачає постійну добровільну повагу до іншого, вимагає розуміти вчинки інших, користуватися свободою, своєю ієрархією цінностей і на їх основі приймати особисті рішення під особисту відповідальність (А.А. Гусейнов, В.І. Бакштановскій). Очевидно, що самі ознаки і гарантії громадянського суспільства припускають наявність високо розвинутої моральної саморегуляції поведінки громадян [8].

Разом з тим, самоочевидність і звичність цих умов перетворює згаданий етичний імператив в природний регулятор, який не потребує від суспільства спеціальної уваги до цілеспрямованого формування громадянських якостей особистості. У громадянському суспільстві етика громадянськості, яка виступає результатом і показником моральної культури суспільства, спирається, з одного боку, на загальнолюдські моральні норми і цінності, з іншого боку, на політичну мораль - цінності та норми, що орієнтують на збереження стабільності і сталий розвиток такого суспільства.

По-іншому йде справа в негромадянському суспільстві і суспільстві, що орієнтується на цивільне, але ще не стала їм. У таких суспільствах, позбавлених необхідних моральних підстав і ознак громадянського суспільства, відносини з етикою громадянськості складаються дуже непросто. У негромадянському, і отже, авторитарному (а в крайньому випадку - тоталітарному) суспільстві можновладці в своєму прагненні зберегти status <quo зацікавлені в низькому рівні самосвідомості, моральної і політичної культури суспільства і неавтономної особистості.

Більш того, прояв громадянської самосвідомості може бути тут небезпечним для особистості, переслідуватися владою і відторгатися більшістю населення (дессідентство в СРСР). В таких умовах феномен громадянськості проявляється, в основному, на рівні андеграунду, в глухому невдоволенні діями влади або в рідкісних спалахи громадянської непокори з боку окремих громадян або організованого і координується опозиційними партіями [9].

Тільки в умовах становлення громадянського суспільства, руху до нього і, отже, поступового набуття (завоювання) суспільством перерахованих вище якостей, етика громадянськості стає по-справжньому затребуваною, виступаючи передумовою і необхідною підставою для проведення людьми, залученими в орбіту політичного життя, тих перетворень, які сприятимуть перетворенню негромадянського або догромадянского суспільства в цивільне.

Формування етики громадянськості передбачає, перш за все, інтенсивне підвищення в суспільстві рівня політичної культури, яка повинна поєднувати в собі політичну компетентність, гнучкість мислення, терпимість до інакомислення, відмова від індивідуального і групового егоїзму. Політична компетентність включає в себе формування і розвиток знання і розуміння політичних теорій, політичної історії, актуальності політичної ситуації в суспільстві. Знання теорії передбачає об'єктивний аналіз ідеологічних, політологічних і соціологічних концепцій, всебічну оцінку альтернативних суспільно-політичних рухів і шляхів розвитку суспільства з позицій загальнолюдських цінностей та інтересів.

Знання історії передбачає збереження і трансляцію історичної та національної пам'яті народу, знайомство з справжніми фактами вітчизняної і світової історії та культури. Знання реальної ситуації передбачає всебічну і достовірну інформованість людей про події в країні і світі. Набуття знань відбувається, перш за все, в процесі отримання освіти та через систему ідеологічного виховання [10].

Необхідною умовою формування об'єктивного знання є повна гласність, відсутність політичної цензури над засобами масової інформації та іншими формами духовного життя суспільства, плюралізм і неприпустимість тенденційності в подачі інформації.

Гнучкість, варіативність мислення проявляються в здатності до широкого політичного мислення і радикальних дій, переосмислення політичних догм і стереотипів, норм і ідеалів, відмови від застарілих трафаретів, ідеологічних міфологем і утопій, які перешкоджають радикальним процесам перетворення. Сьогоднішні потреби і інтереси суспільства вимагають їх докорінного перегляду і переосмислення, відмови від них як "керівництво до дії".

Толерантність, терпимість до інакомислення грунтується на ставленні до нього як необхідного компоненту громадянської активності. Здатність запропонувати нове, нестандартне рішення, побачити в ньому раціональне зерно повинно вітатися, а все нове - випробуватись, використовуватись на благо суспільства і його поновлення, а не клеймо як вороже. Толерантність, що сприяє не тільки прогресу, а й громадянському миру і злагоді, несумісна з такими проявами громадянської антикультури, як нетерпимість до інакомислення, пошук "ворогів", політичний і національний екстремізм.

Відмова від індивідуального і групового егоїзму, який проявляється в небажанні поступитися владою, визнати неспроможність своєї практики, ідеології, цілей і засобів (апаратний егоїзм); вимозі виняткових прав для свого народу на шкоду правам інших народів і загальнолюдським інтересам (національний егоїзм); егоїзмі окремих колективів і груп (професійних, вікових та ін.), які потребують особливих умов для себе; егоїзмі релігійних конфесій тощо, також є елементом політичної культури. [11]

Наявність і прояв цих якостей виступають як фактори, що сприяють становленню громадянського суспільства. Відсутність або слабка ступінь розвиненості цих складових є свідченням політичної "докультури" суспільства і виступають основною перешкодою його соціально-економічного і політичного оновлення. Крім того, суб'єктивним фактором, що перешкоджає формуванню громадянського суспільства, виступає авторитаризм моральної свідомості більшості або значної частини суспільства - антипод етики громадянськості. Це, перш за все:

- витрати колективістської свідомості, орієнтація на "більшість", ігнорування інтересів "меншини";

- моральна неготовність до прийняття волі, бажання "сильної руки" і "порядку";

- консерватизм, прихильність звичним цінностям, ідеалам і лідерам; страх, невміння або небажання приймати зміни, нові загальнолюдські і громадянські цінності;

- відсутність гнучкості мислення, що приводить до однозначності в оцінках і максималізму в судженнях;

- недалекоглядність, відсутність перспективного мислення, пріоритет сьогохвилинних інтересів;

- нетерпимість до інакомислення, відсутність толерантності, розподіл на "своїх" і "чужих", пошук "ворога";

- низький рівень національної самосвідомості, що перешкоджає справжньому державному і економічному суверенітету;

- неготовність здійснювати індивідуальний моральний вибір і нести за нього відповідальність.

Збереження цих бар'єрів виступає серйозною перешкодою становлення громадянського суспільства. У цій ситуації величезну роль грає етика громадянськості, яка виступає найважливішим предпосилочним фактором переходу від авторитаризму до демократії і громадянського суспільства [12].

При розбудові громадянського суспільства виникають підвищені вимоги до виховання громадян. Тож, було б доцільно розібратись які критерії виховання моральної культури особи є головними. Моральна свідомість людини, або моральний світ особистості, включає в себе три рівні:

1. Мотиваційно-спонукальний;

2. Емоційно-чуттєвий;

3. Раціональний, або розумовий.

Кожен з цих рівнів складається з елементів, що становлять суть морального світу людини.

Мотиваційно-спонукальний рівень містить мотиви вчинків, моральні потреби і переконання. Моральне виховання тільки тоді носить правильний характер, коли в основі його лежить спонукання дітей до розвитку, коли сама дитина проявляє активність в своєму моральному розвитку, тобто, коли він сам хоче бути хорошим. Цей рівень найбільш важливий. Саме тут формуються витоки поведінки людини, осуджені або схвалювані людьми і суспільством, що приносять добро чи зло, користь чи шкоду.

Чуттєво-емоційний рівень складається з моральних почуттів та емоцій. Емоції, як відомо, бувають позитивними (радість, вдячність, ніжність, любов, захоплення і т. п.) і негативними (гнів, заздрість, злість, образа, ненависть). Емоції необхідно покращувати, окультурювати, одним словом - виховувати. Моральні почуття - чуйність, співчуття, співпереживання, жалість - безпосередньо пов'язані з емоціями. Ці почуття набуваються людиною з результаті виховання і є найважливішими складовими доброти. Без моральних почуттів добра людина не сформується.

Раціональний, або розумовий, рівень містить моральні знання - поняття про сенс життя і щастя, добро і зло, честь, гідність, борг. Крім понять, до моральних знань відносяться також принципи, ідеали, норми поведінки, моральні оцінки. Моральні потреби починаються:

1. З чуйності, яку ми розуміємо, як здатність людини зрозуміти скрутне становище або стан іншого. Чуйну людину зазвичай називають чуйною, серцевою. Виховувати чуйність в дитині потрібно ще до того, як у неї складуться уявлення про добро, зло, борг і інших поняттях.

2. Моральної установки, яку можна сформулювати так: "Не шкодити нікому, а приносити максимум користі". Узагальнено моральну настанову можна позначити як любов до людей, природи. У міру розвитку свідомості вона переростає в любов до Батьківщини, до свого народу. Моральну настанову у дитини потрібно виховувати постійно словом і ділом, прикладом і роз'ясненням, використовуючи чарівну силу мистецтва і живий світ природи.

3. Із здатності до діяльної доброти і непримиренності до всіх проявів зла. Дієвість добра успішно формується у дітей всім прикладом життя дорослого сімейного оточення і тому важливо, щоб у останнього не розходилося слово з ділом. Ніщо не приносить стільки шкоди вихованню доброти, як розбіжність способу життя дорослих з їх словесними настановами. Це веде до розчарування у дітей, недовіри, глузуванню, цинізму. Моральні потреби людини найтіснішим чином пов'язані з моральними почуттями, які є також мотивами людської поведінки. Це співчуття, співпереживання, безкорисливість.

Сім'я і школа є основними ланками в системі виховання підростаючого покоління. Перед даними соціальними інститутами стоять відповідальні завдання, пов'язані з моральною підготовкою підростаючого покоління до участі в праці, характер якого істотно зміниться в умовах науково-технічної революції. Важливе значення для ідейного і морального формування школярів має не тільки зміст, а й організація навчального процесу.

Організація навчального процесу, форми оцінювання знань, оціночні судження, що характеризують відносини школярів до навчання і своїм товаришам, у вдумливого вчителя спрямовані на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і його товаришами. Це створює сприятливий емоційний стан школяра в колективі, що є однією з умов його успішного морального розвитку. Формування моральної самостійності здійснюється на всіх щаблях навчання.

Виховний процес будується таким чином, що в ньому передбачаються ситуації, в яких школяр ставиться перед необхідністю самостійного морального вибору. Моральні ситуації для школярів різного віку в жодному разі не повинні бути представлені або скидатися на навчальні, або контролюючі, інакше їх виховне значення може бути зведене нанівець. У формуванні особистості молодшого школяра особливе місце займає питання розвитку моральних якостей, що складають основу поведінки.

У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, а й вчиться оцінювати їх знання у вчинках і діях навколишніх, власних вчинків. Процес виховання в школі будується на принципі єдності свідомості і діяльності, виходячи з якого формування та розвиток стійких властивостей особистості можливо при її активній участі в діяльності.

Практично будь-яка діяльність має моральне забарвлення. Для молодшого школяра це особливо важливо, оскільки навчальна діяльність виступає як провідна. У цьому віці навчальна діяльність надає найбільшу увагу на розвиток школяра, визначає появу багатьох новоутворень. Причому, в ньому розвиваються як розумові здібності, так і моральна сфера особистості. Вчитель завжди є для учнів прикладом моральності й відданого ставлення до праці. Проблеми моральності школярів на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства особливо актуальні. Моральність - один з основних способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві.

Всі фактори, що обумовлюють моральне становлення, і розвиток особистості школяра, можна розділити на три групи: природні або біологічні, соціальні та педагогічні. У взаємодії з середовищем і цілеспрямованими виховними впливами школяр здобуває необхідний досвід суспільної поведінки. Моральна вихованість особистості полягає не тільки в засвоєних нею знаннях, ідеях, досвіді суспільної поведінки, але і в сукупності вироблених особистістю відносин до навколишньої дійсності. Молодший школяр у процесі навчання в школі лише поступово стає не тільки об'єктом, а й суб'єктом педагогічного впливу, оскільки далеко не відразу і не у всіх випадках впливу вчителі досягають своєї мети. Дійсно, включаючись в навчальну діяльність, молодші школярі вчаться діяти цілеспрямовано і при виконанні навчальних завдань, і при визначенні способів своєї поведінки. Їх дії набувають усвідомлений характер. Все частіше при вирішенні різних розумових і моральних проблем учні використовують набутий досвід.

В сучасних умовах розвитку комунікаційних систем є можливість спитати у більшості громадян про їх ставлення до прийняття "Кодексу етичної поведінки для населення". Завдяки новітнім засобам можно з великою точністю визначити які проблемні питання виникають підчас взаємодії учасників суспільного життя. Для розробки "Кодексу етичної поведінки для населення" можно використати кілька підходів. Перший підхід базується на запозичені схожих документів, які прийняті, і які діють в різних країнах світу. Другий на розробках науково - дослідних установ з залученням експертів міжнародних та національних організації. Третій підхід, який найбільш підходить для повної та всебічної розробки, включає в себе перші два підходи та систему електронного голосування громадян. В процесі підготовки "Кодексу етичної поведінки для населення" координатором прийняття такого кодексу повинна виступати не влада а інститути громадянського суспільства. Як відомо, дуже важко організувати будь -який процес серед мас. Тому, основною рушійною силою повинні стати політичні партії, суспільні організації та профспілки. Процес підготовки прийняття "Кодексу етичної поведінки для населення" повинен проходити в кілька етапів. Перший етап інформування через засоби масової інформації через дискусії, обговорення на круглих столах проблемної суті, завдань, вирішення проблемних питань, які будуть в подальшому трансформовані в "Кодекс етичної поведінки для населення". На другому етапі буде представлений проект "Кодексу етичної поведінки для населення" з тим, щоб можно було, завдяки внесенню правок шляхом голосування, мати більш точну свідомість, що потрібно в такому документі. Третій етап - прийняття на референдумі "Кодексу етичної поведінки для населення". На четвертому етапі передбачається поступове впровадження в суспільство "Кодексу етичної поведінки для населення". При підготовці Кодексу держава не може стояти осторонь. Так як, вказаний документ буде безпосередньо стосуватись не тільки інтересів громадянина, громад, суспільних організацій, а і органів публічної влади. Мета кодексу розбудовати громадянське суспільство та налагодити взаємодію з органами публічної влади. Регламентація поведінки громадян повинна дати змогу неухильно, в повному обсязі дотримуватись прав та свобод людини та громадянина не тільки з боку громадян, а і з боку всіх учасників процесу взаємодії влади та суспільства. Це буде можливо коли кожен пересічний громадянин буде відчувати непохитне право на захист не тільки особистих інтересів, а і суспільних. Зараз виходять на перший план суспільні інтереси, так як тільки колективним способом взаємодії можно досягти значних результатів з мінімальним використанням часу і ресурсного забезпечення дій. Насамперед, чому був згаданий час - тому, що час не можливо повернути. Буває так, що людина витрачає багато часу для того, щоб реалізувати своє право і частіше це право втрачає сенс. Тому, повинні бути чітко визначені регламентні процедури, які будуть застосовуватись у вказаному кодексі. На це потрібно звернути особливу увагу. Так як, у більшості суперечок які виникають у правовому полі, особливо в цивільному праві, час, на вирішення проблемних, питань дуже значний.

Поки що не стоїть питання прийняття "Кодексу єтичної поведінки для населення", хоча спроби науковців розглянути можливість розробки такого документу є. На даний час існують кодекси етичної поведінки, які регулюють професійну діяльність. Такі кодекси є частиною поки що не побудованої етичної інфраструктури в нашій країні. Етична інфраструктура повинна базуватися на "Конституції України", "Національної Хартії з прав людини і громадянина", яка буде доповненням до Конституції України, "Нового суспільного договору", Закону України "Про свободу совісті та релігійних організації", "Кодексу етичної поведінки для населення" та різних професійних Кодексів етичної поведінки.

Висновки

"Кодекс етичної поведінки для населення" повинен стосуватися не тільки осіб які досягли повноліття, а також неповнолітніх осіб. Для цього кодекс не повинен мати в своїх статтях санкційну складову. Пропонується застосовувати осуд з боку інших учасників, на яких розповсюджуються дія кодексу, якщо особа порушила свідомо вказані положення. Такий осуд може служити елементом виховання. Прикладом цього можуть служити проступки антисоціального характеру коли норми адміністративного характеру мало ефективні. Мається на увазі наркоманія, проституція, п'янство, жебракування, гозлайтінг, грубість та не ввічливе поводження по відношенню до інших осіб. Що стосується, неповнолітніх, то крім наведених проступків це, наприклад, не виконання обов'язків, які стосуються навчання та професійної підготовки, якщо на них покладені такі обов'язки батьками та державою.

"Кодекс етичної поведінки для населення" повинен не тільки допомогти громадянину захистити свої права та дати змогу всебічно реалізувати можливості як вільної особистості, а і повинен дати змогу суспільству та державі впливати на громадянина в плані його виховання, як на рівноправного учасника процесу взаємодії держави та суспільства.

"Кодекс етичної поведінки для населення" необхідний для розбудови етичної інфраструктури. Вказаний кодекс допоможе вирішувати проблемні питання, які виникають між учасниками суспільно політичних відносин.

Література

1. Ленк Х. Роздуми про сучасну техніку. М.: АСПЕКТ ПРЕСС,1996

2. Бауман З. Мислити соціологічно. М.: АСПЕКТ ПРЕСС, 1996

3. Луман Н. Поняття суспільства СПб.: Петрополіс, 1994. С. 25 - 42.

4. Шрейдер Ю.А. Етика. Введення в предмет. М.: Текст, 1998

5. Бакштановский В.І. Моральний вибір: альтернативи і рішення. М.: Вид-во ТГУ, 1992

6. Капустін Б.Г. Моральний вибір політика. М., 2004

7. Дарендорф Р. Мораль, революція і громадянське суспільство. М.: Ad Marginem, 1998

8. Бакштановский В.І., Согомонов Ю.В. Моральний вибір журналіста. М .: Центр прикладної етики, 2002

9. Капустін Б.Г. Моральний вибір політика. М., 2004

10. Бабкіна О. В., Горбатенко В.П. Політологія: Навчальний посібник / - К.: ВЦ, 2006.- 568 c.

11. About freedom. Anthology of Western European classical liberal thought. Moscow: ProgressTradition [in Russia].

References:

1. Lenk H. (1996). Rozdumi pro suchasnu tehniku [Reflections on modern technology]. Moscow: ASPECT PRESS [in Russia].

2. Bauman Z. (1996). Misliti sociologichno [Think sociologically]. Moscow: ASPECT PRESS [in Russia].

3. Luman N. (1994). Ponyattya suspilstva [The concept of society] in SPb.: Petropolis [in Russia].

4. Schreider Yu.A. (1998). Etika. Vvedennya v predmet [Ethics. Introduction to the subject]. Moscow : Text [in Russia].

5. Bakshtanovsky V.I. (1992).Moralnij vibir: alternativi i rishennya [Moral choice: alternatives and solutions]. Moscow: TSU Publishing House [in Russia].

6. Kapustin B.G. (2004). Moralnij vibir politika [Moral choice of a politician]. Moscow, [in Russia].

7. Darendorf R. (1998). Moral, revolyuciya i gromadyanske suspilstvo [Morality, revolution and civil society]. Moscow: Ad Marginem [in Russia].

8. Bakshtanovsky V.I., Sogomonov Y.V. (2002). Moralnij vibir zhurnalista [Moral choice of a journalist]. Moscow:Center for Applied Ethics [in Russia].

9. Kapustin B.G. (2004). Moralnij vibir politika [Moral choice of a politician]. Moscow, [in Russia].

10. Babkina O.V., Gorbatenko V.P. (2006). Politologiya: Navchalnij posibnik [Political Science: Textbook ]. Kyiv: VC [in Ukrainian]

11. About freedom. Anthology of Western European classical liberal thought. Moscow: ProgressTradition [in Russia].

12. Moral Choice / Information. output. 20. Tyumen: Research Institute of PE, 2002 [in Russia].

Размещено на Allbest.ru

...