К’єркеґорове поняття естетики та Александер Ґотліб Баумґартен

Размещено на http://allbest.ru

Львівський Національний університет імені Івана Франка

К'єркеґорове поняття естетики та Александер Ґотліб Баумґартен

Ігор Пасічник, канд. філос. наук,

асистент кафедри теорії та історії культури

1. У контексті первісного значення поняття естетики

Поняття естетики має цікаву, хоча й відносно коротку історію. Воно було створене Александером Ґотлібом Баумґартеном у 1735 році для позначення науки про чуттєве пізнання (scientia cognitionis sensitivae), яка задумувалась як доповнення та довершення логіки, науки про розумове пізнання. Це відображено вже в самій назві aesthetica, утвореній на основі грецького aic0avopat та похідного від нього aпc0nmз, що на той час розглядалися як еквіваленти латинських sentio та sensus. Але вже в кінці ХУЛІ ст. це первісне значення поняття естетики було витіснене на периферію іншими значеннями, в основному розумінням естетики як науки про красу та мистецтво.

Загалом впродовж свого чвертьтисячолітнього існування поняття естетики набуло стількох значень, як, можливо, жодне інше. Усі ці значення можна розділити на три основні групи, які вдало окреслив Вольфґанґ Вельш: калістика (від грец. KaАloз, краса) - естетика як вчення про красу¹ ; артистика (від лат. ars, мистецтво) - естетика як вчення про мистецтво; айстетика (від грец. aпc0nmз, зазвичай це перекладають як чуття) - естетика як вчення про чуттєвість [Welsch 1996: 65-66]. Можливі способи поєднання цих компонентів і визначають усе розмаїття розумінь того, що сьогодні вважають естетикою. Однак усі вони більше чи менше - а переважно зовсім - випускають первісний задум і потенціал вчення, яке назвав естетикою Баумґартен. Починаючи з другої половини ХХ ст., й особливо сьогодні, інтерес до первісного значення поняття естетики відчутно посилився. Причому йдеться не тільки про зацікавлення філософією Баумґартена та процесом витіснення первісного значення поняття естетики новими значеннями, - але й про увагу до моментів філософії, коли це первісне значення естетики хоча б частково виступало на передній план. Одним із прикладів останнього є філософія Сьорена К'єркеґора.

2 К'єркеґор та зринання розуміння естетичного як чуттєвого

К'єркеґорове поняття естетики розроблене в контексті вчення про три стадії людської екзистенції: естетичну, етичну й релігійну. Фактично йдеться про три виключно людські способи існування, які слідують один за одним, і першим з яких є естетичний. У випадку поняття краси в західноєвропейській філософії йдеться передусім про терміни pulchritudo, Schцnheit, beauty (відповідником яких є краса); а також про їхні похідні pulchrum, das Schцne, the beautiful. Останні я вважаю коректним передавати не як прекрасне, а як красиве.Естетична стадія розглядається К'єркеґором у творі «Або-або» (Enten-Eller, 1843). Причому оскільки під виразом естетична стадія мається на увазі саме спосіб існування, то це пояснює, чому центральним поняттям тут є не так естетика, як естетик, той, хто існує в естетичний спосіб І тому чи не найвідоміший твір на цю тему, написаний на початку ХХ ст. Теодором Адорно,

називається саме «К'єркеґор. Конструкція естетичного», а не конструкція естетики.. Основою естетичного способу існування можна назвати безпосередність чуттєвого сприйняття світу Пор. з тезою К'єркеґора: естетичне в людині - це те, завдяки чому людина безпосередньо є тим,

чим вона є, а етичне - те, завдяки чому вона стає тим, чим стає [Kierkegaard 1960: 729].. Власне, саме ця основа дала згодом підстави тлумачити К'єркеґорову концепцію естетики як певне - принаймні часткове - повернення до первісного значення естетики. Але чи було це дійсно повернення?

К'єркеґор тлумачить естетичне справді значною мірою як чуттєве, але в дещо специфічний спосіб. У філософії К'єркеґора чуттєве постає своєрідним підґрунтям для отримання задоволення, причому йдеться не про примітивне задоволення тілесних бажань, а про задоволення, пов'язане зі здатністю осягати красу та розуміти мистецтво. Тож дане перше наближення до К'єркеґорового поняття естетики представляє це поняття все ж цілком у рамках його звичного традиційного розуміння. Навіть один із найвідоміших прихильників тези про первісне значення естетики у філософії К'єркеґора, Йоганес Сльок, стверджуючи, що естетичне К'єркеґор розуміє також як наявне (те, що можна сприйняти, відчути), зазначає, що таке розуміння є важливим передусім для витлумачення через чуттєве красивого та мистецького. Сльок наголошує, що коли К'єркеґор і вживає слово естетично в цьому розумінні, то все ж треба зважати на супутні значення, зокрема на момент краси та насолоди; а також - що естетики, описані К'єркеґором, є естетиками в тому сенсі, що вони є знавцями літератури, театру та опери На сильний призвук мистецтва в К'єркеґоровому тлумаченні естетичного як чуттєвого вказує

також Гельмут Фетер [Vetter 1979: 45-46]. [Siek 1990: 50-51]. Естетичне як чуттєве є тому чуттєво-красиво- мистецьке, і має при цьому еротичне забарвлення У «Щоденнику звабника» Йоганнес стверджує, що він є естетиком, еротиком, а саме тим, хто

осягнув сутність любові [Kierkegaard 1960: 429]. Тут поняття естетика та еротика якщо й не зовсім тотожні, то в будь-якому разі тісно пов'язані. Детальніше про еротизм у філософії К'єр-кеґора див. у книзі Конрада Пауля Лісмана «Естетика зваблення. К 'єркеґорова кострукція еро-тики з духу мистецтва» [Liessmann 1991: 24-28]..

Але маючи лише той аргумент, що в палітрі значень, які К'єркеґор приписує поняттю естетики, зринає розуміння естетичного як чуттєвого, ще не можна робити висновок про повернення в його філософії первісного значення цього поняття, чи хоча б про апелювання до нього. По-перше, коли йдеться про первісне значення естетики, слід мати на увазі, що (влучними словами Ганса Адлєра) «естетика у вісімнадцятому столітті, як нова філософська дисципліна, не є сумою теорій різних мистецтв, а також не є вченням про мистецтво, але що вона постала на периферії вчення про пізнання» [Adler 1990: 1]. У К'єркеґора ж про естетику як теорію пізнання не йдеться Звісно, можна метафорично висловитися стосовно К'єркеґорової естетики, як, наприклад, Теодор

Гекер: «Найглибше естетичне переживання є навіть не переживанням образотворчого митця, а переживанням великого метафізика, якому в мить милості дозволено сказати: “Я споглядаю правду та життя”» [Haecker 1913: 50]. Але було б необачним наполягати, що в його філософії справді присутнє хоча б щось подібне до теорії пізнання.. По-друге, для такого висновку потрібний аналіз поняття естетики не тільки в К'єркеґора, але й у Баумґартена.

3. Пов'язаність естетичної концепції К'єркеґора з естетикою Баумґартена в інтерпретації Еріка Джозефа Ціолковскі

Ціолковскі Свої міркування про поняття естетики у філософії К'єркеґора та про роль Баумґартена у станов-

ленні цього поняття Ціолковскі викладає в статті «Kierkegaard's concept of the aesthetic: a semantic leap from Baumgarten» [Ziolkowski 1992], яка майже дослівно відтворена як перший розділ «From Aesthetics to the Aesthetic» його книги «The literary Kierkegaard» [Ziolkowski 2011]. Тому я переважно даватиму посилання у вигляді «[Ziolkowski AA / BB]», де «AA» відповідає сторінці з [Ziolkowski 1992], а «BB» - сторінці з [Ziolkowski 2011]. наприкінці ХХ ст. мав повне право стверджувати, що до недавнього часу питання про відношення К'єркеґорового поняття естетики до первісного формулювання цього поняття Баумґартеном було або не поміченим, або ігнорувалося [Ziolkowski34 / 7], і загалом розглядалося так, «наче це слово не мало за собою ніякої історії» [Ziolkowski 37 / 11]. Тож естетичну концепцію К'єркеґора він пропонує розглядати в історичному контексті становлення естетики загалом.

Історію поняття естетики Ціолковскі бачить як процес звільнення мистецтва від релігії, а також вивільнення її в окрему сферу філософії. Причому естетику - як загалом, так і Баумґартенову - він розглядає не інакше, як науку про красу та мистецтво «Естетика, чи “наука” про красу та мистецтво» [Ziolkowski 1991: 35]; «Естетика, “наука” про

красу та мистецтво» [Ziolkowski 2011: 9]. І загалом Ціолковскі бачить Баумґартена лише як того, хто начебто презентував мистецтво як вид окремої дисципліни спекулятивного пізнання.. Згідно з Ціолковські, словом естетика Баумґартен позначив раціоналістично-філософські студії поезії та мистецтва як свого роду систематичну науку. Таким проектом він начебто захищав красу від тих, хто вбачав у ній джерело помилок і моральну небезпеку, тобто, з одного боку, від раціоналістів, з іншого - від теологів. Виходячи з того, що мистецтво завжди (іноді більше, іноді менше) було поєднане з релігією, Баумґартенове утвердження естетики як науки Ціолковскі розцінює не інакше, як звільнення мистецтва від релігійного контексту й бачить в цьому чи не найбільший здобуток Баумґартена. Однак згодом таке звільнення було заперечене романтиками, які, хоча й використовували мистецтво як інструмент проти раціоналізму, знову повторили тезу про тотожність мистецтва та релігії. Особливо Ціолковскі наголошує на творчості таких пізніх романтиків, як Тік, Шляєрмахер, Новаліс, Фридрих Шлеґель та Рунґе. Відповідно, це зруйнувало межу між естетикою й релігією, яку начебто вибудував Баумґартен. Особливу ж роль у цьому процесі, згідно з Ціолковскі, відіграв Геґель, зокрема його поняття Kunstreligion та твердження, що мистецтво, релігія й філософія є вираженням одного й того ж начала: «Ніде, навіть у романтизмі, поняття релігії як мистецтва не кристалізується повніше, ніж у сьомому розділі Геґелевої Феноменології духу» [Ziolkowski 38 / 12].

Естетична концепція К'єркеґора постає, таким чином, як реакція проти Геґеля, й основну її цінність Ціолковскі бачить у тому, що вона начебто спрямована проти руху естетики від Баумґартена до Геґеля й німецьких романтиків. У такій інтерпретації' для позначення першої стадії екзистенції К'єркеґор адаптує саме Баумґартенове поняття естетики, адже таке означення передбачає «розуміння естетики як окремої філософської категорії» [Ziolkowski 37 / 11]: в концепції трьох стадій екзистенції естетика постає відокремленою від етики й - що ще важливіше - від релігії.

Водночас Ціолковскі вважає, що підґрунтя К'єркеґорової концепції естетичної стадії екзистенції було, все ж, закладене Баумґартеном і романтиками однаковою мірою: основна заслуга Баумґартена - виокремлення естетики (йдеться про мистецтво) як автономної сфери думки; романтики ж трансформували окрему когнітивну науку про красу та мистецтво (естетику) у спосіб життя, що виразилося в розумінні поета (митця) як homo religiosus (поняття, яке репрезентує людину в цілому, total man) [Ziolkowski 42 / 17]. Таким чином, К'єркеґор начебто запозичив у романтиків розуміння естетики як способу життя (почавши називати естетичним спосіб існування, екзистенції) і водночас відкинув тезу про єдність мистецтва та релігії, представивши тим самим цей спосіб екзистенції як стадію, у чому, власне, Ціолковкі й бачить слід Баумґартена⁹. Тож поняття естетики цікаве для Ціолковскі переважно в контексті відокремлення мистецтва від релігії, і кульмінацією цього процесу стало, на його думку, французьке поняття початку ХІХ ст. l'art pour l 'art (мистецтво для мистецтва). Важко заперечити, що естетична концепція К'єркеґора справді відносно непогано вписується в цю інтерпретацію. Але не так вдало в цю інтерпретацію вписується вчення, яке назвав естетикою Баумґартен.

4. Відлуння естетики Баумґартена

Твердження, що Баумґартенова естетика постала як відмежування мистецтва від релігії не є повністю коректним і однозначним. Баумґартен створював естетику на тлі протистояння в університеті Г алє раціоналізму та пієтизму. Основою його естетики - науки про чуттєве пізнання - було нове розуміння чуттєвості, яке входило в конфронтацію і з раціоналізмом, і з пієтизмом. Власне, перебуваючи в протистоянні, ці дві течії насправді мали й багато спільного, зокрема обидві надавали певної негативної оцінки чуттєвості: в очах раціоналізму чуттєвість поставала як мати всіх помилок (mater cunctorum errornm), в очах пієтизму - як ворота до гріхів¹⁰. Тож в окремих питаннях Баумґартен дійсно певною мірою перебував в опозиції і до раціоналістичної, і до теологічної позицій, але в даному разі йдеться про чуттєвість, і ще аж ніяк не про мистецтво. Навіть якщо в естетиці Баумґартена й можна знайти якісь тенденції відокремлення мистецтва від релігії, то для його поняття естетики це, все ж, не є ключовим.

Крім того, естетика Баумґартена не зводиться до вчення про красу та мистецтво (як це уявляє Ціолковскі), а є передусім наукою про чуттєве пізнання. І коли наштовхуємося в ній на роздуми про мистецтво, то йдеться передусім про мистецтво як один зі способів вираження чуттєвого пізнання. Ще у «Metaphysica» (1739) Баумґартен ви- «І все ж поняття естетичного як екзистенційної стадії, відмінної від етичної та релігійної, опосере-дковано завдячує своїм існуванням Баумґартену, бо цю ідею не можна було б уявити без демаркації естетики як автономної сфери думки. Термін, яким Баумґартен означував чуттєве сприйняття (sensuous perception) у межах ляйбніцівсько-вольфіанської системи, К'єркегор перевизначає для позначення чут-тєвої безпосередності (sensual immediacy) і спекулятивної омани в екзистенції як частини його власного спростування романтизму та спекулятивної філософії» [Ziolkowski 2011: 17-18; пор.: Ziolkowski 1992: 42]. Але водночас Ціолковскі зазначає, що К'єркегорове поняття естетики, за винятком цих двох злитих в одне елементів, має мало спільного як з Баумґартеном, так і з романтиками. Семантичний стрибок від Баумґартена означає тут аж ніяк не запозичення значення, а його трансформацію. На думку Ціолковскі, хоча К'єркеґор спочатку й намагався позиціонувати себе більше як поета, ніж як філософа чи теолога, його естетична концепція, схоплена в контексті цілого його філософії, випливає з традиції певної засто-роги щодо поезії та мистецтва, яку Ціолковскі означує як pre-Romantic та pre-Baumgarten. Йдеться про засудження мистецтва в Платона й Августина: «Із часів Августина, а перед ним Платона, не було роз-роблено такого витонченого засудження поезії тим, хто б знав поетичну сферу настільки добре й проник би в неї настільки глибоко» [Ziolkowski 2011: 18; пор.: Ziolkowski 1992: 43]. Пор. у Петри Бар [Bahr 2004: 22]. значив естетику як scientia sensitive cognoscendi et proponendi, тобто як науку чуттєвого пізнання та вираження. Пізнання та вираження постають тут як дві сторони одного й того ж процесу¹¹, але це ще жодним чином не робить мистецтво основним предметом Баумґартенової естетики. Бо хоча мистецтво тут і можна розглядати як одну з можливостей вираження того, що пізнане в чуттєвий спосіб, але необхідно пам'ятати при цьому, що Баумґартен уживав поняття ars аж ніяк не в сучасному розумінні мистецтва, а більш наближено до схоластичного recta ratio factibilium - в значенні правильного вміння та способу зробити те, що можливо. Тож поняття ars у Ба- умґартена є все ще дуже зближеним із поняттям scientia.

Але що К'єркеґор взагалі міг знати про Баумґартенову естетику?

Навіть Ціолковскі мусив визнати, що пряме прочитання К'єркеґором Баумґартена не є очевидним Пор. у Даґмар Мірбах [Mirbach 2007: LVIII]. Про неочевидність такого твердження див. також [Jothen 2014: 28].. Водночас для підтвердження своєї теорії Ціолковскі стверджує, що К'єркеґор міг натрапити на думки Баумґартена через інші джерела. З'ясування цих джерел відразу розставляє все на свої місця. Їх виявляється не так багато:

- Лекції з історії філософії від Канта до Геґеля, які взимку 1838-39 р. читав дан- ський теолог і лютеранський єпископ Ганс Ласен Мартенсен і які побіжно могли стосуватися Баумґартена.

- Читання таких книг, як «Підготовча школа естетики» (1804) Жана Поля, «Зольґерові лекції з естетики» (1829), «Критика чистого розуму» Канта й «Лекції з естетики» Геґеля.

- К'єркеґор вів також зошит під заголовком естетика, в якому Баумґартен згадується лише один раз, а саме: зошит відкривається Баумґартеновим визначенням поеми у § 9 «Meditationes»; незважаючи на те, що цитата була скопійована опосередковано з якогось іншого джерела, Ціолковські надає їй ваги на тій підставі, що цей зошит датується 20 листопада 1842 року, а вже в 1843 році К'єркеґор в «Або-або» вперше використовує слово естетика для позначення стадії людської екзистенції.

Тобто все, з чим мав справу К'єркеґор, було в кращому випадку короткою поверховою інтерпретацією Баумґартенової естетики як науки про красу та мистецтво (як, наприклад, у Зольґера), у гіршому - текстами, в яких просто згадувалося ім'я Баумґартена як творця назви естетика. Причому в «Підготовчій школі естетики» Жана Поля [Paul 1990] не згадується навіть імені Баумґартена (на відміну від імен Ляйбніца та Вольфа). У «Зольґерових лекціях з естетики» Баумґартен зображений засновником естетики як окремої дисципліни [Solger 1829: 20]; сама його естетика інтерпретується як наука про красу й у такій ролі критикується з позиції Кантової філософії. баумґартен ціолковкі мистецтво естетика гегель

Кант згадує про Баумґартена в контексті естетики лише в «Критиці чистого розуму» - у відомій примітці до трансцендентальної естетики (B35), у якій інтерпретує Баумґартенову естетику як науку про красу й зазначає, що спроби підняти закони краси до рівня науки є марною надією. Причому Кант скаржився на таке вживання слова естетика (яке начебто йшло від Баумґартена), зазначаючи, що лише німці позначають цим словом те, що інші називають критикою смаку. І вже в «Критиці сили судження» ім'я Баумґартена не згадується взагалі. Геґель у «Лекціях з естетики» також не згадує Баумґартена. Щоправда, у передмові [Hegel 1989: 13] зазначає, що назва естетика не зовсім пасує до його лекцій, бо в них йтиметься про красу в мистецтві, і що належним виразом для викладеної в них науки є філософія красивого мистецтва. Оскільки ж сама назва Геґелю була байдужою, а слово естетика вже увійшло в загальну мову саме як позначення вчення про красу та мистецтво, то Геґель вирішує цю назву все ж зберегти. Натяк на Баумґартена можна побачити хіба що в поясненні того, чому назва естетика не пасує його науці, коли Геґель зазначає, що в межах Вольфової школи естетика означала Wissenschaft des Sinnes, des Empfindes, й інтерпретує це, таким чином, що твори мистецтва розглядалися з перспективи почуттів, які ці твори викликали (чого в Баумґартена не було). Загалом Геґель згадує Баумґартена лише один раз у третьому томі «Лекцій з історії філософії», коли мимохідь перелічує послідовників Вольфа [Hegel 1986: 264], але йдеться не більше ніж про згадку імені Власне, К'єркеґор зазнав значного впливу саме Геґеля (хоч став до нього в опозицію), і жодним чином не міг через Г еґеля зазнати впливу Баумґартена. І навіть коли стверджують (як, наприклад, Г айко Шульц), що Г еґель звузив Баумґартенове поняття естетики від вчення про красу до вчення про красу в мистецтві, а К'єркеґор це перейняв [Schulz 2014: 125], то, з одного боку, піддають естетику Баумґартена не зовсім коректній інтерпретації, з іншого, навіть у такому випадку йдеться фактично про вплив Геґеля на К'єркеґора, й аж ніяк не про вплив Баумґартена..

Очевидно, що про естетику Баумґартена К'єркеґор не міг знати майже нічого: щонайбільше факт створення поняття естетики якимось Баумґартеном, який начебто виокремив сферу міркувань про красу та мистецтво в окрему науку. Найвірогідніше, К'єркеґор міг натрапити на окремі тези тієї чи іншої інтерпретації естетики як красивої науки й на висвітлення етимології слова естетика в контексті такої інтерпретації. Водночас не можна відкидати великого впливу вживання вже модного тоді слова естетика в буденній мові, перед чим, хай і зробивши всі свої уточнення, капітулював навіть Геґель. Естетика як розмите щось, що асоціюється з красою та мистецтвом - є, можливо, основним тлом естетичної концепції К'єркеґора. Безперечно, вагомий влив на цю концепцію мали романтизм і Геґель, а точніше - конфронтація з ними. Але слово естетика як у романтиків, так і в Геґеля, було не більше, ніж модним обрамленням їхніх міркувань про мистецтво, яке нічого змістовно не змінювало. Наприклад, у Геґелевих «Лекціях з естетики» слово естетика (та його похідні) зустрічається в першому томі (якщо не рахувати передмови) - всього шість разів, у другому - один раз, а в третьому відсутнє зовсім.

Тож К'єркеґор повністю перебував в атмосфері звичної для ХІХ ст. інтерпретації естетики як науки про красу та мистецтво, і було б чимось неймовірним, якби хоч один шлях міг привести його в Копенгагені до автентичної естетики Баумґартена, що на той час навіть у Німеччині була занурена у - влучними словами Сабіни Сандерс [Sander 2009: 10] - сон забуття. І цитата з «Meditationes» Баумґартена, якою починається К'єркеґорів зошит з естетики, є в даному разі лише вирваним із контексту Ба- умґартенової естетики афоризмом.

Естетична концепція К'єркеґора жодним чином не інспірована Баумґартеном і не має нічого спільного з його проектом естетики як науки про чуттєве пізнання. Водночас у філософії К'єркеґора поняття естетики виразніше чи менш виразно вживається в усіх основних його значеннях із часу свого виникнення, у тому числі й у значенні естетичного як чуттєвого. І хоча натяк на первісне значення поняття естетики постає тут не чітко, а швидше у вигляді розмитого тла, на якому проступають решта значень, він все ж достатньо помітний. Тож можна констатувати, що у філософії К'єркеґора щонайбільше присутнє певне відлуння Баумґартенової естетики, але якраз воно і є цікавим.

Майже всі процеси й концепції XVIII та ХІХ ст., які на той час носили ім'я естетики, прямо чи опосередковано отримали поштовх від первісного проекту естетики Баумґартена. А тому, з одного боку, стають краще зрозумілими саме в контексті цього поштовху, з іншого - містять легке відлуння цього проекту, часто не маючи з ним абсолютно нічого спільного. Вже саме ім'я Баумґартена рано чи пізно, але неодмінно, виринало там, де звучало слово естетика, викликаючи незручності необхідністю якось пояснити неузгодженість Баумґартенової естетики (в яку не надто й заглиблювалися) з узвичаєним розумінням естетики як вчення про красу та мистецтво. Водночас дане відлуння полягало не лише в простому використанні терміна, але проявлялося також на змістовному рівні, який ще достатньо не висвітлений, й одним із прикладів якого є розуміння естетичного як чуттєвого у філософії К'єркеґора. З такої перспективи К'єркеґорова естетична концепція, а також багато інших, становлять той інтерес, що в них, незважаючи на відсутність прямого зв'язку з Баумґартеном, непрогнозовано з'являються моменти, що натякають на його автентичну естетику.

Естетика Баумґартена - хоч її найцікавіші та найпотужніші інтенції й були знехтувані - нависала над спровокованими нею процесами наче тінь, яка неминуче мусила колись привести до того, що її кидає.

Список літератури / references

1. Adler, H. (1990). Die Prдgnanz des Dunklen: Gnoseologie, Дsthetik, Geschichtsphilosophie bei Johann Gottfried Herder. Hamburg: Meiner.

2. Adorno, T.(1986). Kierkegaard. Konstruktion des Дsthetischen (2Aufl.) Frankfurt a. M.: Suhrkamp. Bahr, P. (2004). Darstellung des Undarstellbaren. Religionstheoretische Studien zum Darstellungsbegriff bei A. G. Baumgarten und I. Kant. Tьbingen: Mohr Siebeck.

3. Baumgarten, A. G. (2007). Aesthetica : lat.-de. = Дsthetik (Bd. 1-2). Hamburg: Meiner. Baumgarten, A. G. (1983). Meditationesphilosophicae de nonnullis adpoemapertinentibus: lat.- dt. = Philosophische Betrachtungen ьber einige Bedingungen des Gedichtes (H. Paetzold, Hrsg.). Hamburg: Meiner.

4. Jothen, P. (2014). Kierkegaard, Aesthetics, and Selfhood. The Art of Subjectivity. Farnham, Surr.: Ashgate.

5. Haecker,Th. (1913). Sцren Kierkegaard und die Philosophie der Innerlichkeit. Mьnchen: Schreiber. Hegel, G. W. F. (1989). Vorlesungen ьber die Дsthetik І. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

6. Hegel, G. W. F. (1986). Vorlesungen ьber die Geschichte der Philosophie Ш. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

7. Kant, I. (1998). Kritik der reinen Vernunft. Hamburg: Meiner.

8. Kant, I. (2009). Kritik der Urteilskraft. Beilage: Erste Einleitung in die Kritik der Urteilskraft (H. F. Klemme, Hrsg.). Hamburg: Meiner.

9. Kierkegaard, S. (1960). Entweder-Oder (H. Diem, & W. Rest, Hrsg.). Kцln, Olten: Jakob Hegner. Liessmann, K. P. (1991). Дsthetik der Verfьhrung. Kierkegaards Konstruktion der Erotik aus dem Geiste der Kunst. Frankfurt a.M. : Hain.

10. Mirbach, D. (2007). Einfьhrung zur fragmentarischen Ganzheit von Alexander Gottlieb Baumgartens aesthetica (1750/58). In A. G. Baumgarten, Aesthetica : lat.-de. = Дsthetik (Bd. 1-2, S. XV-LXXX). Hamburg: Meiner.

11. Paul, J. (1990). Vorschule der Дsthetik. Hamburg: Meiner.

12. Sander, S. (2009). Einleitung in «Die Permanenz des Дsthetischen». In M. Sachs, S. Sander (Hrsg.), Die Permanenz des Дsthetischen (S. 9-11). Wiesbaden: VS.

13. Schulz, H. (2014). Aneignung und Reflexion. II Studien zur Philosophie und Theologie Soren Kierkegaards. Berlin, & Boston: De Gruyter.

14. Sl0k, J. (1990). Christentum mit Leidenschaft: Ein Weg-Weiser zur Gedankenwelt Soren Kierkegaards. Mьnchen: Kaiser.

15. Solger, K. W. F. (1829). Solger's Vorlesungen ьberAesthetik. Leipzig: Brockhaus.

16. Vetter, H. (1979). Stadien der Existenz: Eine Untersuchung zum Existenzbegriff Sцren Kierkegaards. Wien: Herder.

17. Welsch, W. (1996). Дsthetische Grundzьge im gegenwдrtigen Denken. In W. Welsch, Grenzgдnge der Дsthetik (S. 62-105). Stuttgart: Reclam.

18. Ziolkowski, E. J. (1992). Kierkegaard's concept of the aesthetic: a semantic leap from Baumgarten.

19. Journal of literature and Theology, 6(1), 33-46.

20. Ziolkowski, E. J. (2011). The Literary Kierkegaard. Evanston, Ill.: Northwestern UP.

Abstract

Kierkegaard's Concept of the Aesthetics and Alexander Gottlieb Baumgarten

Ihor Pasitschnyk, PhD in philosophy, assistant of the Department of Theory and History of Culture at National Ivan Franko University of Lviv.

The paper discusses the problem of relation of Kierkegaard's aesthetic conception to the original project of aesthetics of Baumgarten. I demonstrate that Kierkegaard's aesthetic conception wasn't inspired by Baumgarten. On the one hand, Kierkegaard wasn't acquainted with Baumgarten's texts and he could meet only later interpretations of Baumgarten's aesthetics as a beautiful science or philosophy of art, if at all; on the other, the conception of aesthetic stage of human existence has nothing to do with epistemic context of Baumgarten's science of sensitive knowledge. Kierkegaard understands aesthetic as sensuous in the meaning of sensuous immediacy that is here a basis of pleasure, not through the satisfaction of carnal desires, but related to the ability to understand beauty and art. So Kierkegaard's interpretation of aesthetic as sensuous doesn't originate from Baumgarten's aesthetics, but, in a sense, leads to it. The reason for this is that Baumgarten's project of aesthetics not only gave a stimulus for all later philosophical processes called “aesthetics” but also was - though neglected - their invisible distant background. In this perspective, Kierkegaard's aesthetic conception is interesting as a random unpredictable hint at Baumgarten's authentic aesthetics already in the 19^thcentury.

Размещено на Allbest.ru