Формування естетичної культури у майбутніх учителів-філологів засобами художнього слова (на матеріалі роману У. Самчука "Волинь")

Doctor of Pedagogical Sciences, Professor,

Temopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University Ternopil, Ukraine

The article deals with the current problem of the formation of the future Ukrainian language and literature teachers' aesthetic culture based on the novel «Volyn» by Ulas Samchuk. An analysis of the

scientific and methodological, psychological and pedagogical literature aimed at revealing the writer's moral and ethical worldview, who reflected the aesthetic culture by means of artistic words, was carried out. The system-structural analysis and systematization of the work of fiction materials were used to develop the reader's aesthetic feelings as an organic combination of the observation results over the work characters' life and behaviour. The research includes the future teachers- philologists' work on the characterization of the novel's main characters, who love the land, work on it, and have it as a nursing mother; an attention is drawn to the descriptions of nature, land, sky, countrymen everyday life, love for parents, native land, which are valuable for the reader's aesthetic development and the basis for aesthetic culture formation. The research demonstrates the work on the main characters portraiture characteristics, in particular of Matvii Dovbenko, who is a hardworking, honest, caring master; Nastia, who is the Matvii's wife, helping her husband in the running of the household; Volodka, who is a descendant of a Ukrainian farmer, knew the husbandry, helped his parents on the field and at home, observed a nature, successfully learned the world, but refused to «be a lout» and went his own way. The article reveals the work of future teachers-philologists on the descriptions of the Ukrainian nature, which are specific for a spring, summer, autumn, winter, for a morning, afternoon, evening, night, which by its beauty arouses a feeling of love for everything else, a feeling of patriotism and influences the formation of aesthetic culture. The author of the article draws attention to the personification of the native land that was the meaning of the farmer's life, «the cosmos mystical power». In the author's belief, the thorough characterization of the characters, rural work, together with portraits and landscapes, as a result, influences the formation of the future teachers' aesthetic culture.

Key words: professional training, aesthetics, culture, artistic word.

В історії української літератури ХХ - початку ХХІ ст. творчість Уласа Самчука як письменника займає важливе місце в описі української реальності. Роман «Волинь» С. Лишкевич назвав «епопеєю не лише українського села, але й цілої України (Кузьменко, 2013: 493).

Студіювання проблеми формування естетичної культури і виявлення шляхів покращення професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури здійснювалося за допомогою теоретичних (аналіз педагогічної, психологічної і методичної літератури, системно-структурний аналіз, систематизація матеріалів художнього твору) та емпіричних методів наукового дослідження (спостереження, узагальнення педагогічного досвіду викладачів, з'ясування педагогічних умов формування естетичної культури майбутніх учителів-філологів).

Результати та їх обговорення

У процесі аналізу художнього твору пропонується робота над характеристикою персонажів, їх портретами, пейзажами тощо, що впливає на вироблення естетичних почуттів, формування естетичної культури у майбутніх учителів-філологів і в подальшому - їхніх учнів.

У романі-епопеї У. Самчука «Волинь» як унікальному творі в українській літературі висвітлено велику кількість персонажів і умови їхнього життя, описано красу навколишньої природи, любов до землі, до селянської праці, що сприяли розвитку кожного героя, прививали любов до рідного краю. Це люди «різних соціальних прошарків, політичних уподобань» (Кузьменко, 2013: 493), але найбільш розгорнуто відображені образи Володька Довбенка, його батька Матвія, матері Насті, братів Василя і Хведота, сестри Василинки, інших членів родини, сусідів, видних господарів, священників, учителів та інших.

Викладач пропонує схарактеризувати кожного персонажа твору У. Самчува «Волинь», щоб показати естетичні елементи зовнішності, одягу, поведінки, мовлення, любові до землі, ставлення до самовідданої селянської праці, до сімейних підвалин народного життя.

Студенти-філологи характеризують Матвія Довбенка, якого письменник наділяє рисами справжнього господаря - працьовитого, чесного, дбайливого: «робота в його руках горить. Ступить - земля гнеться» (Самчук, 1993:18). Перша жінка, яку Матвій дуже любив, померла, залишивши двоє діточок - Катерину і Василя. Друга жінка, Настя, маленька, тендітна, була справжньою помічницею чоловікові у веденні домашнього господарства - обходила город, корову, свині, кури, гуси, доглядала дітей, готувала їсти, прала, шила, латала. Було, що й сперечалася зі своїм чоловіком, у час сварки називала його дубом, ведмедиськом, слониськом; народила трьох дітей - Володька, Хведота і Василину, любила їх, задумувалася над їхньою долею. Особливо тепло описує письменник материнський погляд: «в очах вичувалося стільки любові» до дітей, «стільки великої, неповторної, матірньої любові, що світ, навіть коли б його одним великим злом вважати, то задля однієї крапельки тієї любові варто жити» і на «схилі життя відійти у вічність». «Велична, благословенна любов матері!» «Будь благословенна!» (Самчук, 1993:159) - завершує письменник свої роздуми про проникливу силу материнського погляду, глибокої материнської любові.

На практичних заняттях студенти з'ясовують, що прообразом головного героя роману «Волинь» Володька став сам письменник. У романі він показаний, як помічник батьків, який з раннього дитинства пас корів і вже в дошкільному віці його все цікавило, передусім те, куди тече річка, яке це море, які це великі міста тощо. Хлопчик намагався дійти до гирла річки, але йому завадив чотирирічний брат, який втомився, не мав сили йти далі і надоїдливо плакав. Повертаючись із цієї мандрівки, діти мало не потонули в болоті і Володько зрозумів, що йому не бачити, куди тече річка. Особливо Володько любив слухати різні життєві історії, що розповідали у сільському млині завізники, які чекали своєї черги, щоб змолоти зерно. Інтерес був настільки глибоким, що він навіть не відчув, наскільки змерз у ноги, тому зразу ж на наступний день і місяцями після не міг на них стати й ходити. Володько спостерігав за природою: хмарками, квітами, травою, усією живністю, що була в господарстві. Він прагнув учитися і за допомогою старшого брата Василя вивчив грамоту ще задовго до школи. Звертаємо увагу на те, що мати, яка самовіддано любила сина, часто говорила про нього зневажливо, наприклад, «мрійник задріпаний», «кордупленя» (Самчук, 1993:436) зверталася «небораче», «смаркачу», «потицюху», «замороко», «волоцюго», «чудовисько» (Самчук, 1993:123). Батько ж, розсердившись, що син не припильнував корову, яку мав пасти, і яка з'їла всю капусту з городу, чим позбавив сім'ю споживати її взимку, суворо карає сина і називає його «паршук». Незважаючи на це, Володько поважав батька, деколи йому навіть хотілося поцілувати його руку. Особливо він «чув серцем свою матір, щось в ній було таке дивне, таке величне і святе. І хотілось йому до неї молитися» (Самчук, 1993:199).

Під час аналізу характеристик братів студенти відзначають, що Володько «зніяковів, на нього найшло дивне, незбагнуте почуття, якого він не може висловити» (Самчук, 1993:179), коли Хведот повідомив, що мама знайшла маленьку дівчинку. Сидів Володько і дивився на сестричку, на «малесеньке, розміром у кулачок, якоїсь червонавої барви, головеня. Очі тісно затиснуті, ледь помітний, з білим дрібненьким мачком, носик, усточка інколи ворушаться, ніби вони ссуть» і «відчув до того сотворіння велику любов. Щось сильне і тривале увійшло до його серце, щось таке, що він понесе через усе життя» (Самчук, 1993:179).

Студенти мають завдання схарактеризувати Володька з різних боків: ставлення до батьків, до навчання, до праці на землі, до брата і сестрички, до життя взагалі. У результаті студентка подає інформацію: «Цікавість до живої і неживої природи, любов до неї, до батьків, до братів і сестрички, до науки виділяли Володька серед ровесників, впливали на світогляд, на вибір місця під сонцем. Він - нащадок українського хлібороба, який знав хліборобську працю, сам допомагав батькам на полі і вдома. Володько перший зі свого оточення відмовився «бути мужиком» і пішов власною дорогою, яку вимріяв своїм прагненням побачити світ, впізнати нове, незвідане - українську історію про Дніпро, про Січ та хоробрих козаків, про інші землі».

Студенти-філологи вибирають із твору пейзажі, зачитують і аналізують їх. У романі «Волинь» із теплотою описано кожну пору доби - ранок, обід, вечір, ніч. Наприклад, з любов'ю змальований початок дня: «Який ранок! Сонце, скрізь сонце, по всіх верхах, по вільхах, по соснах, по дубах. Світ - храм, а в нім засвічено всі свічі» (Самчук, 1993:200), «сонце ... сходить не так, як завжди, ліс стоїть бадьоріше, поле майорить, мов прапор святочний, небо синє, таке синє, аж ніяково ...», «довкруги білі ромашки і сині дзвіночки, на них падає ранішнє сонце» (Самчук, 1993:166). Ніч має свої барви, свою таємничість, свою силу: «чорна, весняна, як оксамит», «чудесна, свіжа, пахуча» (Самчук, 1993:199). Кожне серце зворушать ці описи, збудять зовнішні і внутрішні почуття, які впливатимуть на розвиток естетичної культури читачів.

Зима змальована як «довга, смутна» пора року, коли «снігу наринуло, луг засипало» (Самчук, 1993:100); взимку «небо прозоре, місяць великий, червонавий, верби іскряться під інеєм, вітрець східний стриже долиною, місцями горять зорі» (Самчук, 1993:123), «чути, як шерехтять сніжинки» (Самчук, 1993:95). Ці описи сприймаються як відображення естетики природи, що стає підґрунтям формування естетичної культури людських почуттів.

Весна, описана в романі, «робила свої щорічні веремії. Надулася і розлилася річка», «верби бруньки свої розчепірили, садок ожив» (Самчук, 1993:195). «Усе цвіте, все розвивається, усе манить, усе соковите, барвисте, свіже», «ластівки літають», «бджілки гудуть», «рокоче на стрісі лелека», «шпориш з землі витикається і застеляє подвір'я», «глибоке, чисте, синє, ласкаве небо»; «а потім, вечором цілою долиною розлягаються жаб'ячі скреготи. Все, здається, там кричить, навіть дерева, навіть сама земля» (Самчук, 1993:135); «сонце гріє, сосна пахне, килим зеленого жита стелиться вниз, сад квітучий, луг зелений. Хвиля в хвилю, краса в красу і яких тільки барв на всьому, на землі і на небі» (Самчук, 1993:137), «весна дихає пристрасним диханням, шумить лугом вода, а горою сосни. Зорі в небі жевріють ... Земля набрякає, мов жила, що наливається свіжою кров'ю ... Росте нечутно трава» (Самчук, 1993:199).

На літнього Миколи день видався «просто чудовий, рано холоднувато», «дуже свіжо, дуже тихо». Довкола все яскраво-зелене і на всьому стоїть краплиста роса, що переливається кришталем і виблискує промінням сонця», «... здовж річки лежить легкий туман» (Самчук, 1993:141), небо було «глибоке, чисте, синє, ласкаве», «інколи по ньому білі ковтуни хмарин пливуть повільно із заходу на схід», «під синім склепінням» неба « тягнуться довгим ключем дикі гуси» (Самчук, 1993: 135).

Кінець весни, початок літа, «вечорами та ночами ... несеться спів соловейка - розкішний, сильний, барвистий, луннодзвінкий» (Самчук, 1993:144).

Письменник з любов'ю змальовує красу і багатство української природи, зокрема мішаного лісу «і дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези», «а скільки під ногами гриба всілякого, топчешся по слизьких, старих бабках з м'якими капелюхами, по білих, твердих хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних білокраплистих мухоморах; «птахи літають поміж гілляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел в дупляву липу, десь дзвінко і лунко кряче крук», чути тут «стукотнечу, те крукання, те воркотання», «галявини з травою високою, і квітами, і суничником» і «чагарники молодих дерев - грабини, дубини, ясенини» (Самчук, 1993:145), а скільки тут птаства усякого, скільки квітів - білі ромашки, бузові дзвіночки, жовті кульбаби, пурпурово-червоні дикі гвоздички, на кущах білі парасольки-повійки» (Самчук, 1993:141), «цвітуть мальви та дикі ружі» (Самчук, 1993:162), «бринять у збіжжі сині голівки моторних волошок, десь-не-десь заборсалось стебло кукілю, справа і зліва підпадьомкають перепелиці і стрекочуть без перерви коники-стрибунці» (Самчук, 1993:253) - читаєш ці рядки роману і груди наповнюються почуттям щастя, радості, гордості, любові до своєї землі, що породжує наснагу і любов до життя - болючого, розкішного, соковитого (Самчук, 1993:146), що формує естетичну культуру читача.

Осінь, багата і щедра пора року, завжди тішить селянина. Автор описує її, як «розкішну, мов пожежа», «поля вимлівали під тягарем останнього тепла, рілля і стерні затяглися струнами бабиного літа», «ліси почали поволі розгорятися і горіти незгораємо» (Самчук, 1993:239).

Студенти роблять висновки, що усі пори року, дня, усе життя людини тим чи іншим чином торкається землі, бо людина створена із землі, працює на ній і піде в неї. Особливо земля була змістом життя селянина-трудівника, який успадкував любов до неї, щиро любив її, як свою матір-годувальницю, піклувався, обробляв власними руками, віддавав їй свою важку працю. Письменник порівнює землю з коханкою, яка «звабливо розпускає свої принади, що по них досхочу йдуть коханці і сиплють плодом, потом, молитвою» (Самчук, 1993:21), він закликає землю плодоносити: «Роди велике, непорочна! Роди, примати всіх родів!» (Самчук, 1993:21).

Студенти перейнялися почуттями любові до землі, яку У. Самчук змальовує у романі «Волинь»: «Земля для всіх і всього», «Земля найбільше щастя - більша за любов, за життя. Земля найбільший скарб - більший за золото і коштовні речі. Земля - сон мільйонів поколінь, казкове привабливе єство, містична сила космосу, наснага слабких і дужих. Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель мужності! От що земля» (Самчук, 1993: 252).

Особливу увагу привернули студенти до явища персоніфікації у романі «Волинь»: «Земля тріпалась, мов піймана пташина, розгортала окраси, бриніла барвами» (Самчук, 1993:264), земля тримає «цупкими обіймами» (Самчук, 1993:324), «земля ссала кров упродовж віків з дідів-прадідів» (Самчук, 1993:333), «вітає ця нова земля» (Самчук, 1993:206), під час війни «земля виразно тремтіла» (Самчук, 1993: 376), як відгомін війни, сліди недавніх подій «земля ще не встигла випити рештки розлитої крові» (Сам- чук, 1993:514), «земля закостеніла» (Самчук, 1993: 363), «земля стогне тяжким стогоном» (Самчук, 1993:400).

Звертається увага майбутніх учителів-філологів на особливу любов до землі усіх хліборобів того часу і бажання придбати її якомога більше. Вони відзначають, що важка праця Матвія, скерована на здобуття землі, дає йому насолоду, задоволення. Він прагне купити її якнайбільше, віддати їй силу, бо вона дає можливість прогодувати дітей і заробити кошти, щоб придбати ще декілька десятин землі, бути господарем. «Земля належить тому, хто працює і хоче працювати. Так і має бути. Даром ні. Не хочу даром, коли можу купити, а той, хто не може - в рострочку, на виплат. Тільки своє, працею куплене, солодке й дороге. Не оповажся робити інакше» (Самчук, 1993:396). За таку наполегливість і працьовитість Матвія поважали усі маєтні господарі, рахувалися з його думкою, прислухалися. Як батько, так і син тонко відчувають душу землі. «Володько чує цю землю, бачить її красу, її радість і горе ... ціле єство повне вдячності до цього клаптя великої своєї батьківщини» (Самчук, 1993:409), «цілуй землю ту, в якій корінь твій і бийся за неї зо всіма», - наголошує автор (Самчук, 1993:533). Володько заявив батькові, що хіборобом він не буде, але його бентежили думки чи знайде він місце на землі. Перед ним постала проблема цивілізаційного вибору - «схід чи захід». Вагався, придивлявся, читав, слухав, спостерігав - і вибрав те, чого ще не бачив, що йому мало відоме, вибрав надію на краще майбутнє і це для нього був Захід - нові дороги, люди, почуття, враження від цього далекого й невідомого світу, де йому судилося жити і завершити свій життєвий поступ.

Естетика думки, естетика слова, багатство мовлення, колорит мовлення і мислення волинян спостерігається у використанні ними прислів'їв, приказок, наприклад: «не постукаєш - не відчинять» (Самчук, 1993:160), «хто шукає - знаходить» (Самчук, 1993:160), «під лежачий камінь і вода не тече» (Самчук, 1993:160), «аби лихо тихо» (Самчук, 1993:195), «що вб'єш, то в'їдеш» (Самчук, 1993:209), порівнянь «мовчить, мов той камінь» (Самчук, 1993:171), «розкішна, мов пожежа», «це не війна, а правдивий Страшний Суд» (Самчук, 1993:377) впливає на формування естетичної культури майбутніх учителів української мови і літератури.