Сучасний етикет юриста і службовий етикет Стародавнього Риму: порівняльна характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

факультет історії етнології і права

ІНДЗ

На тему: «Сучасний етикет юриста і службовий етикет Стародавнього Риму: порівняльна характеристика»

Виконав студент 1 курсу

групи 1-МАП

Коренюк Максим

Вінниця 2022

Моральна культура є важливою складовою загальнолюдської культури і відіграє важливу роль в життєдіяльності людини. Моральна культура є загальнолюдською моральною цінністю, тому що її вимоги мають загальне і необхідне для людства значення. Етикет -- складова зовнішньої культури окремої людини і суспільства, в якому вона живе. Загальноприйняті норми моралі є моральною основою етикету. Службовий етикет -- це сукупність найбільш доцільних правил поведінки людей на виробництві, у трудовому колективі. У будь-якому колективі поведінка його керівника є взірцем для всіх працівників. Службова етика та етикет на практиці проявляються в єдності і є основою культури поведінки й спілкування.

Етична культура юриста - це знання юристом його моральних прав та обов'язків та використання їх у професійній діяльності.

Мораль - це елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:

визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;

дотримання цих норм у професійній діяльності.

Основними принципами етичної культури юриста є:

А) Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;

Б)Чесність і правдивість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом;

В) Доброзичливість і чуйність, оскільки юристам часто доводиться

спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Однак ці риси неможна поєднувати з всепрощенням;

Г) Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;

Д) Дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об'єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу.

Практичний аспект мають моральне відношення та моральна поведінка.

Моральне відношення - це відношення у які вступає та знаходиться юрист. Етична культура юриста містить оцінку прояви норм моралі в відношеннях «юрист-клієнт», «юрист-свідок», «юрист-колега» та інші. Це - двостороннє відношення, оскільки юрист у своїй діяльності так чи інакше у процесі діяльності торкається інтересів клієнта, колег чи інших громадян, які відповідають йому діями чи оцінюванням.

Поведінка юриста - це об'єктивний показник його моральних якостей. Воно виражається через сукупність його вчинків, маючих моральне значення.

Структура етичної культури юриста:

наявність етичних почуттів, знань, потреб;

перетворення етичних почуттів, знань, потреб в моральні установи, звички давати моральну оцінку чужої поведінки;

готовність діяти, базуючись на знаннях, поступати морально - по совісті.

Базове правило юриста - робити для клієнта усе, що не заборонено законом, що він би був в змозі зробити для себе сам, маючи для цього знання та практику.

Від рівня етичної культури юриста залежить якісне та ефективне виконання обов'язків; зберігання честі; репутації людини якій надають юридичну допомогу; престиж юриста та його колег.

Рівні проявлення етичної культури юриста:

відношення юриста до своєї професійної діяльності та її результатам;

відношення з колегами по роботі;

відношення з клієнтами.

Діяльність юриста характеризується повсякденним спілкуванням з людьми, які находяться у залежному від ньому стані, тому й потребують від нього бережного та коректного відношення.

Непідкорення нормам етичної культури може сприяти за собою санкції та виключення з рядів професії. Етична культура - це етичні обов'язки та відповідальність.

Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої значимості, тому що є суворо регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходити за межі жорстко встановлених рамок. Етикет виражається в системі правил поштивості, чітко класифікує порядок обходження з посадовими особами відповідно до їх рангу (до кого як варто звернутися, кого як слід титулувати), правил поведінки в різноманітних колах. Суворе дотримання службового етикету - важлива умова етичної і естетичної культури поведінки юриста.

Основне етично-естетичне правило службового етикету юриста - почуття такту. етикет юрист моральна культура

Почуття такту юриста - це стан емоційного співпереживання з трудовим колективом і з кожним із його членів, уважне ставлення до особи клієнта, належна міра у виразах і вчинках. Почуття такту припускає вміння так поставити і викласти питання, щоб не викликати незручність в оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту - невід'ємна частина духовної культури юриста як службової особи, тим більше керівника. У цьому плані керівник повинен бути зразком для своїх підлеглих. Грубість і нестриманість, не говорячи вже про етикет, не тільки гублять його авторитет, але і можуть призвести до конфліктних ситуацій у колективі. Так, ще у 1969 р. у наказі міністра внутрішніх справ СРСР «Про ввічливе й уважне ставлення працівників міліції до громадян» підкреслювалося: «Людину дратівливу, запальну і грубу на службу в міліцію допускати не можна. Коректність повинна бути невід'ємною якістю працівника міліції».

Форми ділового спілкування юриста, що потребують почуття такту:

1) повсякденний службовий контакт (прийом відвідувачів, відвідування громадян за місцем проживання, участь у нарадах, засіданнях і т. п.) - вміння слухати і непомітно спрямовувати розмову в ділове русло. Наприклад, як тільки підозрюваний заходить у кімнату для допиту, слідчий повинен із зовнішньою легкістю, швидко і природно взяти ситуацію під свій повний контроль. Як правило, людей більше вражає те, що вони бачать, а не те, що вони чують;

2)специфічні форми службового контакту (керівник і підлеглі, між колегами) - вміння робити зауваження без приниження гідності;

3)екстремальні форми контакту (під час обшуку, затримання і т. п.) - вміння не нав 'язувати своєї точки зору без достатнього обґрунтування;

4)невербальні і неспецифічні форми контакту (телефон, ділове листування, виступи по радіо, телебаченню і т. п.) - вміння бути лаконічним, чемним і вести розмову лише по суті.

Почуття такту юриста - це прояв самоповаги.

Нормативи службового етикету юриста, що свідчать про наявність у нього почуття такту:

коректність - не ставити запитань, що можуть викликати не­зручність у співрозмовника;

стриманість - не демонструвати свої манери, не виявляти над­мірної наполегливості,

ввічливість - зовнішньо виявляти доброзичливість, звертатися по імені і по батькові, показувати щиросердечне ставлення;

люб'язність - виявляти свою готовність зробити послугу тому, хто її потребує;

точність - своєчасно виконувати обіцяну або доручену справу;

самоорганізованість - планувати роботу і виконувати її у визначені строки.

Службовий етикет юриста має кілька видів, наприклад: суддівський, прокурорський, адвокатський, поліцейський тощо. Кожен вид службового етикету регламентується відповідним законодавством -- Конституцією, законами України («Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру», «Про національну поліцію», «Про державну службу» та ін.), указами Президента, відомчими наказами, інструкціями, статутами тощо. Слід зауважити, що ці види службового етикету тісно пов'язані з дипломатичним, загальноцивільним, а поліцейський етикет -- ще й з військовим. Так у службовому етикеті поліції є акуратність у носінні форменого одягу, сувора виправка, подання команд тощо, закріплені у законодавчому порядку. Деякі спільні ознаки у юридичного етикету є з іншими видами етикету: релігійного, національного, сімейно-побутового, -- а також окремими видами професійного медичного, педагогічного, наукового працівника та ін.

Предметом службового етикету юриста є морально-правовий статус працівника правоохоронних органів, факти, яким закон (нормативно-правовий акт) надає юридичного значення, методика надання юридичних послуг, а також основні аспекти правової естетики та особистої культури службової особи.

На основі викладеного матеріалу можна визначити складові елементи (компоненти) службового етикету юриста. Доцільно ці компоненти розглянути у двох аспектах: нормативних і атрибутивних.

До нормативного аспекту слід віднести, в першу чергу, поєднання прав і обов'язків (внутрішня сила етикету), внутрішня саморегуляція, відображення правової діяльності, єдності духовних, юридичних, моральних та естетичних норм

Ця група компонентів юридичного етикету сприяє розвиткові у юридичному колективі доброзичливості, ввічливості, відвертості, виконавчості, справедливості. Також вона формує правомірну поведінку, законність, субординацію у службовій діяльності.

Другий аспект містить в собі різноманітну систему юридичних ритуалів, які необхідні для виконання професійних обов'язків. Сюди можна віднести прийняття обітниці, атрибути судового засідання тощо.

Важливе місце у юридичному етикеті посідають нормативні приписи. Важливо наголосити, що норми службового етикету призначені, в першу чергу, забезпечити юридичну захищеність юриста тобто здійснювати ефективну охорону та захист його основних прав. Для цього існують спеціальні акти, які регулюють службовий етикет.

У цілому можна стверджувати: юридичний етикет має нормативний, імперативний характер, що є важливою умовою функціонування правоохоронних органів.

Із цього випливає, що службовий етикет юриста має спеціальний механізм як сукупність правових та моральних засобів, за допомогою яких приводиться у відповідність службова поведінка згідно з встановленими вимогами. До механізму юридичного етикету належать норми права і моралі.

Процес правового регулювання службового етикету -- це досить складне і тривале у часі явище, в якому можна визначити певні стадії: розробки юридичних норм, які регулюють службовий етикет; виникнення правовідносин на основі прийнятих норм службового етикету юриста; реалізації суб'єктивних прав, юридичних обов'язків у процесі прояву етикету на практиці.

Ці стадії повністю висвітлюють зміст юридичного етикету, його динаміку та дію у часі.

Службовий етикет юриста має свої сфери поширення. Мова йде про сферу правоаналізуючого, правозастосовчого регулювання, тобто про ту ділянку професійної діяльності, де фактично здійснюються правові норми. Крім того, сфера службового етикету поширюється і на трудові колективи, громадські місця, спілкування з посадовими особами, громадянами, а також у сім'ї та побуті. Особливо слід виділити сфери спілкування з правопорушниками, відвідання квартир громадян, спілкування з іноземними громадянами, роботу з документами, які підлягають оголошенню, організацію проведення прийому громадян. Саме тут розкривається юрист як професіонал, як знавець своєї справи, як представник державної влади. Але однією із сторін службового етикету є моральна вимога бережливого ставлення до народного надбання, як вияву ставлення юриста до різних професій, до людської праці.

Сфера юридичного етикету також поширюється і на уміння долати прогалини у законодавстві, тобто використовувати аналогію закону. Межі впливу службового етикету на особистість юриста визначаються чинним законодавством, зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами керівної верхівки суспільства, які відображає держава, а також певними властивостями суспільних відносин і суб'єктів права.

Мета службового етикету юриста полягає в тому, щоб сформувати таку «модель» працівника національних правоохоронних органів, яка потрібна українській правовій державі, зокрема, у сфері культури людського спілкування, поваги до гідності людини.

Службовий етикет юриста вимагає володіння етикою ненасильства та юридичним милосердям.

У широкому розумінні насильство слід розглядати як усяке приниження людини, що призводить до ущемлення фізичних та духовних потенцій, у вузькому -- як пряме застосування, шантаж, пограбування тощо. При широкому тлумаченні насильства акцент робиться на меті людської діяльності, при вузькому -- на засобах. Насильство взагалі -- це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї людини над волею іншої. Типовою реакцією на насильство є покірливість. Пасивність, або контрнасильство і ненасильство. Також існує дві форми принципового ненасильства:

мінімальне ненасильство, яке передбачає відмову тільки ви фізичного насильства, і максимальне ненасильство, яке передбачає відмову від насильства як фізичного, так і психологічного. Тим самим показується різниця між принциповим ненасильством, яке морально обґрунтовується, і прагматичним ненасильством, яке цього обмеження не має, а є, тільки соціально політичні, економічно і національне обмежене.

Однак діяльність юридичних органів поки що немислима без насильства, але фізична сила, спеціальні засоби, зброя, які застосовуються проти злочинця, є меншим злом. ніж те, яке творить злочинець. Це -- вимушене насильство, оскільки воно захищає особу, суспільство від злочинного насильства. Це -- контрнасильство, право на яке дає юристам суспільство. Воно має і моральне, і правове обгрунтування. Тому юридичне насильство, зумовлене відповідними законами, є принциповим і законним. Проте воно не повинно знищувати загальнолюдські цінності. Йдеться про те, щоб як у мінімальному, так і максимальному насильстві провідними були духовні, моральні і правові норми, щоб фізичне чи психологічне насильство не здійснювалося всупереч духовним та юридичним законам у тій частині, де воно не повинно здійснюватися взагалі: домагання показань шляхом фізичного чи психологічного тиску, погроз, утримання затриманих осіб у камерах понад норму. Тобто юрист повинен володіти етикою ненасильства. переконувати правопорушника розумними доводами, власною загальною культурою.

Звідси випливає, що етика ненасильства юриста -- це система професійних духовно-моральних поглядів, відчуттів, переконань стосовно правопорушника, а також усвідомлення правником духовно-моральної та правової відповідальності за перевищення своїх повноважень.

Щоб насильство у юридичній практиці було дійовим, воно повинно підтримуватися духовними і моральними принципами, істотним і наріжним серед яких с принцип милосердя. У цьому понятті поєднується два аспекти; духовно-емоційний і конкретно-практичний.

Однак специфіка юридичної роботи вимагає більш витонченого підходу до милосердя, оскільки воно стосовно правопорушника повинно мати межі, а емоції правника не мають впливати на розвиток ситуації. Інша справа, коли на безневинну людину падає підозра у скоєнні правопорушення. Тоді жалість і співпереживання, готовність допомогти з боку юриста стають професійним обов'язком.

Суть юридичного милосердя полягає в тому, що людині, яка позбавлена волі і не може захищатися, потрібна кваліфікована юридична допомога.Тому юридичне милосердя -- це вияв юристом у рамках закону почуття переживання і прагнення допомогти особі, яка скоїла правопорушення, потерпіла чи не причетна до цього. Фактично це -- зовнішній вияв внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста.

Размещено на Allbest.ru