Філософсько-антропологічні принципи клінічної етики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософсько-антропологічні принципи клінічної етики

Гончарук-Чолач Т.В., доктор філософських наук,

професор, завідувачка кафедри філософії та політології,

Західноукраїнський національний університет

Чолач С.Ю., студентка Тернопільського національного

медичного університету імені І.Я. Горбачевського

У статті розглянуто проблему значення етики в професійному житті лікаря, яка відіграє в ньому надзвичайно важливу роль, оскільки спонукає фахівця до морального самовдосконалення. Визначено основну проблему етики, яка в центр свого вивчення ставить мораль, і це змушує людину жити за принципами чуйності, толерантності та вихованості. Показано, що клінічна етика містить всі принципи, норми і оцінки орієнтовані на здоров'я людини, на його покращення та збереження. Наголошується, що відправною точкою при створенні різних професійно-моральних медичних кодексів стали норми закріплені в клятві Гіппократа. Виявлено основні філософсько-антропологічні принципи клінічної етики в основі якої лежить «добро пацієнта».

Ключові слова: філософсько-антропологічні принципи, клінічна етика, професійна мораль, гуманізм, доброзичливість, справедливість, автономія, відповідальність, етична дилема.

Philosophical and anthropological principles of clinical ethics

Goncharuk-Cholach T., doctor of Philosophy, Professor, Head Department of Philosophy and Political Science, Western Ukrainian National University (Ukraine, Ternopil)

Cholach S., student of I. Horbachevsky Ternopil National Medical University (Ukraine, Ternopol)

The article considers the problem of the importance of ethics in the professional life of a doctor, which plays an extremely important role in it, as it encourages the specialist to moral self-improvement. The main problem of ethics, which puts morality in the center of its study, has been identified, and it forces a person to live by the principles of sensitivity, tolerance and politeness. It is shown that clinical ethics contains all principles, norms and estimations oriented on a person's health, on his improvement and maintenance. It is marked that a starting point in creation of different professionally-moral medical codes norms became envisaged in the oath of Hippocrates. Basic philosophical-anthropological principles of clinical ethics are educed “good ofpatient" lies in basis of that.

Keywords: philosophical-anthropological principles, clinical ethics, professional moral, humanism, goodwill, justice, autonomy, responsibility, ethic dilemma.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасні темпи розвитку суспільства неможливі без використання знань пов'язаних з етикою, оскільки вона в центр свого вивчення ставить мораль, яка змушує людину жити за принципами чуйності, толерантності, вихованості тощо. Важливу роль етика відіграє не тільки в повсякденному житті, але і у професійній діяльності, оскільки спонукає фахівця до морального самовдосконалення.

Говорячи про клінічну етику, варто зауважити, що в ній містяться всі принципи, норми і оцінки орієнтовані на здоров'я людини, на його покращення та збереження. З самого початку ці норми були закріплені в клятві Гіппократа. Вона стала відправною точкою при створенні інших професійно-моральних медичних кодексів. Всесвітня медична асоціація, яка виникла у 1947 р. розпочала свою роботу із прийняття «Женевської декларації». Вона є сьогодні сучасним варіантом клятви Гіппократа. Сьогодні «Женевська декларація» виступає морально етичною гарантією незалежності медичної професії від політико-ідеологічних доктрин.

Варто зазначити, що основним філософсько-антропологічним принципом клінічної етики є «добро пацієнта». Ця теза є основою діяльності всієї охорони здоров'я. Через це такими актуальними як сьогодні, так і завжди залишалися проблеми, пов'язані з розглядом та дослідженням основних принципів клінічної етики та проблем пов'язаних з ними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велика роль у визначенні основних філософсько-антропологічних принципів клінічної етики належить основоположнику наукової медицини Гіппократу. Його чисельні учні та послідовники продовжили його ідеї. Сьогодні видатними вченими у цьому напрямку є як науковці в галузі філософії, так і медицини. Варто згадати таких діячів вітчизняної науки, як І. П. Павлов, М. І. Пирогов, Н. П. Сокольський, О. Т. Михайленко, Г. К. Степанівська та багато інших. Серед зарубіжних дослідників сюди можна віднести: Аристотеля, Платона, І. Канта, Ф. Ніцше, З. Моема, Ж-П. Сартра, Р. Захар'їн, А. Флобер та багато інших.

Зважаючи на те, що перебування у полі клінічних етичних проблем є звичайним контекстом діяльності фахівців, наша стаття ставить на меті пошук дієвого алгоритму прийняття рішень у ситуації етичного конфлікту.

Виклад основного матеріалу дослідження

Спробуємо спочатку пригадати основні філософсько-антропологічні принципи клінічної етики, основа якої будується на принципі гуманізму, оскільки він з давніх-давен розглядає людину як найвищу цінність. Ще в Стародавньому Китаї Конфуцій заклав золоте правило моральності, яке закликає людей ставитися по відношенню до інших так, як би вони хотіли, щоб ставилися до них. Гіппократівський кодекс професійної моралі будувався на принципах людинолюбства у концентрованому вигляді. До виявлень гуманізму слід віднести і принцип доброзичливості, пов'язаний з Гіппократівським не нашкодити, а також його заповіти про лікарську таємницю та цінність всякого людського життя.

Також весь зміст принципу гуманізму в клінічній етиці розкривається через гуманне ставлення лікаря до пацієнта, до болі, відкритості, страждань, до незахищеності тощо.

Інші два принципи пов'язані із сферою політики та права. До них відноситься принципи справедливості та автономії, які безпосередньо пов'язані з професійним обов'язком, який для лікаря є не лише посадовим обов'язком, але і справжнім моральним діянням.

Із принципом справедливості та автономії пов'язане і поняття відповідальності, яке є конкретною мірою обов'язку, пов'язаною з високою ціною рішень лікаря, від чого залежить життя та здоров'я людини. Відповідальність лікаря часто називають «гормоном росту» самої особистості.

Ставлення лікаря до хворого потребує особливого такту, і тут надзвичайно важливим є поняття співчуття. Оскільки лікар не може розділити біль хворого, його страждання, але він може хворому співчувати. Саме співчуття, на думку багатьох мислителів, породжує зобов'язання. Так, для І. Канта «виправданість діяння слід встановлювати не через симпатію, а з посиланням на моральний закон» [10, с. 400]. Це означає, що вчинок має бути оцінений сам по собі, незважаючи на наміри особи, яка діє. Навіть людина, яка надіється на винагороду і через те допомагає стражденному, все одно її вчинок є моральним з точки зору етики.

Адже сам моральний закон спочатку встановлюється через симпатію. Симпатія може встановлюватися і через якусь користь, але це також відноситься до співчуття.

На думку деяких вчених, заснування моралі на почутті (наприклад, симпатії) означає базувати її на чомусь суб'єктивному та мінливому. А це може бути або неправильно або неправильним. «Я можу співчувати стражданням людей, але якщо я допоможу їм себе вбити, то я діятиму аморально. Навіть коли я діятиму із симпатії до людини» [2, с. 279].

Важливим тут є також піклуватися про інших. Ця риса є надзвичайно важливою для лікаря. «Вільна людина намагається відшукати ідентичність, замкнувшись в собі вільна особистість утверджує свою ідентичність», незважаючи на свою або, як стверджував Ж-П. Сартр, закритість, або, як писав А. Марсель, через відкритість до інших [3, с. 85]. Така відкритість до інших, надає сенсу вчинкам пов'язаним з турботою про інших.

Тут важливим виступає особистість, у даному випадку особистість лікаря. «Людина... є результатом серії вчинків, процесу самовизначення нації, все це пов'язане з відношенням до інших. Людина є необхідною передумовою, основою і кінцевою метою такого процесу са- мореалізації» [4]. Тут можна задати таке запитання: «А навіщо людині взагалі про когось дбати?» Відповідь знаходимо у філософії: Кожна людина може лише реалізувати власний потенціал, при тому тягнеться до того, ким вона не є, тобто до іншого. Доглядаючи за іншими, людина піклується і про нього і про себе. У цьому полягає суть відносин буття людини» [8, с. 43].

Варто ще зупинитися на вже згадуваному принципі автономії, яке ґрунтується на особливому антропологічному розумінні сутності буття людини, а не на припущенні, що таке розуміння неможливе. Отже повага до автономії пацієнта не означає обов'язок не втручатися в життя пацієнта і залишити його одного. Ніхто не може бути залишеним сам на сам із своєю проблемою, на допомогу мають прийти лікарі, які не мають права забрати в пацієнта останню надію на одужання. Оскільки лікар виступає в значній мірі гарантом здоров'я.

Антропоцентричність як необхідність врахування життєвої ситуації, стосунки людини з оточенням, особисті потреби і переконання, неминуче призводять до етичних дилем, тобто ситуацій внаслідок яких кожний вибір має свої застереження і не є повністю задовільним. Вчений С. Дуглас зазначав, що клінічна етика потрібна як важлива складова у ситуації вибору перманентної дилеми. На думку науковця успішність фахівця не в останню чергу, визначається його «толерантністю до невизначеності» [7, с. 26].

Етична дилема передбачає ситуацію, у якій фахівець, здійснюючи той або інший вчинок, в результаті прийняття ним рішення, повинен визначати для себе пріоритети, побудовані на нормах професійної етики або на власних моральних переконаннях, на основі також суспільного запиту або вимог керівництва.

Крім того, дуже часто зустрічаються випадки, коли правильність того або іншого рішення точно не прописана у жодних професійних стандартах, через те фахівець змушений приймати рішення на свій розсуд, в залежності від ситуації. В нашій державі таких ситуацій трапляється надзвичайно багато, оскільки не існує жодного офіційного припису, який би роз'яснював правильність роботи з етичними дилемами.

Сьогодні не існує загальноприйнятої класифікації етичних дилем при наданні лікарської допомоги. Переважна кількість написаних публікацій стосується питань пов'язаних з конфіденційністю інформації, отриманої від клієнта та осіб з його оточення; обговоренням консультативного випадку з колегами, його опису у спеціальній літературі; приховуванням інформації від клієнта; ступенем втручання в його особисте життя; емоційною близькістю; рівнем особистої відкритості; подвійними стосунками; виходом за межі професійної компетентності; фінансовими домовленостями [1; 2; 5; 6; 12; 10; 11; 13].

Одна з найповніших систематизацій етичних дилем належить вченим К. Поупу та В. Веттер. Вони в результаті масштабного опитування членів АПА виділили 23 групи етичних дилем, кожна з яких стосується різних проблем [13]. Перше місце за частотою звернень посіла проблема конфіденційності. Респонденти описали 79 різних суперечливих ситуацій, в основі яких питання - “чи можна розкривати конфіденційну інформацію, і якщо так, то за яких умов і в який спосіб?” Наступними у переліку стоять проблеми подвійних стосунків; фінансових зобов'язань; професійної компетентності; виступів на судових засіданнях; оприлюднення результатів досліджень та клінічної практики; непрофесійної поведінки колег; сексуальних домагань; психологічної оцінки (тестування); інтервенцій з ризикованими наслідками; спотворення психологічних даних на вимогу посадових осіб; обслуговування неплатоспроможних клієнтів; рекламування власної практики; призупинення і завершення психотерапії (переведення клієнта до іншого фахівця) тощо.

Інший підхід до класифікації етичних неоднозначностей описує С. Дуглас. Вчений виділяє шість типів дилем, які є різними за походженням [9]. Дилеми компромісу передбачають вибір на користь традиційного або інноваційного (орієнтованого на кращий результат, хоча і ризикованого за суттю) підходу. Дилеми кордонів ставлять лікаря перед вибором тієї межі, за якою техніка перетворюється на емоційно близькі стосунки. Дилеми відданості заставляють замислитися над монотеоретичністю його підходу. Дилеми ролей вимагають визначення із напрямком власної діяльності: “викладач чи терапевт, науковець чи практик”. Дилеми відповідальності стосуються вибору ступеня особистої відповідальності за благополуччя клієнта. Завершують перелік дилеми безвихіддя. Аналізуючи проблему етичних дилем в практиці, не можна не враховувати складної системи соціальних зв'язків.

Зарубіжні автори запропонували різні схеми та моделі прийняття етично правильних рішень. Одні вимагають чіткого слідування вимогам професійної етики, задекларованим у спеціальних кодексах. Інші базуються на аналізі конкретних випадків з опорою на інтуїцію, власні моральні переконання та консультації з колегами. Треті вимагають всебічного аналізу, в тому числі на відповідність законам та філософії держави тощо. [1; 2; 6; 12; 11].

Кожен фахівець, зважаючи на власну компетентність, досвід роботи, прихильність до певної школи, а також моральні переконання надає перевагу різним орієнтирам у прийнятті рішень в неоднозначних ситуаціях. У творі С. Гледдініг описується концепція В. Ван Гуса та Л. Парадайса, в якій представлені стадії внутрішньої аргументації консультантів залежно від їх професійного досвіду [1].

Так, виходячи з положень, які задекларовані в кодексах професійної етики та які враховуються при стрімкому розвитку і диференціації практичної допомоги, багато вчених формулюють все більше принципів відносно етичного вибору. Серед них принципи сприятливих впливів. Попередження можливої шкоди. Поваги до особистісної свободи. Дотримання зобов'язань. Все це зустрічаємо у С. Гледдін- га. Персональна та професійна чесність, дія в інтересах клієнта, заборона особистого зиску і злочинних намірів, обґрунтованість інтервенцій, на якій наголошував К. Свенсон. Д. Сміт звертав увагу на такі, як: усвідомлення подвійності стосунків, захист конфіденційності, свобода особистого вибору, відповідальність, розуміння рольових меж, документованість дій, компетентність, адекватне завершення терапії, об'єктивність, обґрунтованість фінансових стосунків [1].

Усі дослідники наголошують на тому, що прийняття рішень з урахуванням вище згаданих принципів є своєрідною запорукою правильного вибору в ситуації етичної невизначеності. Класичними вважаються покрокові моделі, які є універсальні за діапазоном застосування, а є, орієнтовані на розв'язання конкретних етичних дилем.

Наприклад, дослідник М. Готліб пропонує п'ять послідовних кроків прийняття рішення у ситуації подвійних стосунків між лікарем та клієнтом [11]. В основу авторської моделі закладені уявлення про три виміри таких стосунків. Кожен з яких має три рівні прояву, які включають інтенсивність (мала, середня і висока), тривалість (коротка, середня та довга) та домовленість щодо строків роботи (чітка, невизначена, відсутня).

Перший крок пов'язаний з аналізом наявної ситуації за усіма параметрами та визначеннями ступеня загрози, яка відбувається. Якщо усі три або два критерії представлені крайніми показниками, і є довготривалими або циклічними, тоді будь-які варіанти виходу за межі рольової моделі неможливі. У інших випадках необхідно рухатись далі за алгоритмом.

Другий крок передбачає перспективний аналіз ситуації, що називається прогноз. Якщо тут відстежується тенденція до крайніх показників, то варто відмовитись від використання усіх необхідних способів збереження формально-професійної взаємодії. Якщо стосунки прямують до завершення, за таких умов можливий перехід до третього кроку, який полягає у аналізі рольової сумісності. В випадку повної несумісності ролей, єдино правильним є висновок про припинення стосунків. Якщо ролі не вступають в очевидний конфлікт, можна спускатися до наступної сходинки алгоритму.

Четвертий крок пов'язаний з консультацією з колегами, які б могли забезпечити неупереджену оцінку ситуації з боку. У результаті схвального рішення залишається здійснити п'ятий крок, який пов'язаний з поясненням пацієнту специфіки подвійних стосунків, попередження про обмеження у спілкуванні та можливі наслідки. Якщо пацієнт приймає нові умови, до того ж усвідомлює складність такої взаємодії, за таких умов лікар може прийняти рішення на його користь. З проблемою подвійних стосунків стикається більшість лікарів.

В. Уолес і Д. Холл пропонують варіант загальної восьмикрокової моделі прийняття етичних рішень [6]. По-перше, лікар має відрефлексувати власні цінності і мотиви. Визначити, чого він прагне й якому рішенню надає перевагу. По-друге, лікар повинен переглянути відповідні розділи етичних кодексів, при цьому, якщо ж документація професійного об'єднання не містить необхідної інформації, в такому разі він повинен звернутися до кодексів близьких професійних асоціацій. Третій крок пов'язаний з пошуком інформації про схожі випадки та варіанти рішень в науковій літературі.

Після цього необхідно проконсультуватися з колегами, особливо з тими, хто працює зі схожими проблемами і, можливо вже стикався з такою ж дилемою.

Крок п'ятий передбачає звернення до голови комітету з етичних норм свого професійного об'єднання. Шостий крок полягає у прогнозі можливих наслідків кожного з альтернативних рішень. Сьомий - це прийняття рішення та відповідних дій. Восьмий, останній, крок пов'язаний з письмовою аргументацією усіх альтернативних дій та рішень, з тим, аби забезпечити власні права у випадку судового розгляду. Кожна з описаних моделей аналізу етичних дилем має як свої переваги так і може бути використана у різних ситуаціях на різних етапах професійного становлення. Тут варто зазначити, що кожен фахівець розробляє власну схему прийняття рішень, враховуючи регулятивні можливості професійного об'єднання, державні вимоги та санкції, спектр дилем тощо.

Незважаючи на недостатність офіційної регуляції, які зустрічаються в практиці в Україні, перед нами постало питання вибору доступних для вітчизняних лікарів орієнтирів у прийнятті етично правильних рішень. Враховуючи низьку ефективність зовнішніх регуляторів, яка пов'язана з малою інформативністю діючих етичних кодексів, невідпрацьованістю супервізорської практики та діяльності етичних комітетів, де основний наголос було зроблено на внутрішніх ресурсах, їх професійних та особистісних цінностях, вмінні всебічно аналізувати ситуацію, рефлексуючи потреби усіх її учасників та приймати рішення з огляду на можливі наслідки.

Важливим тут є позиція В.О. Климчука [3], основна теза якого полягає у тому, що будь-який етичний конфлікт є насамперед конфліктом ціннісним: “...коли говоримо про етичні дилеми - то самі вони є уособленням ціннісних конфліктів (цінності психолога можуть конфліктувати з цінностями клієнта, цінностями держави, тощо)” [3, с. 279-280]. За нею вчений вибудовує цілісну систему цінностей та їх носіїв, які прямо або опосередковано регулюють професійні стосунки. Всі ці цінності можуть конфліктувати між собою, при цьому провокуючи дилеми, можливим шляхом розв'язання яких є пошук компромісів між носіями конфліктних цінностей.

Визначення конфліктних цінностей, ідентифікація їх носіїв та пошук шляхів ціннісного компромісу вимагає від лікаря розвинутої рефлексії.

філософський антропологічний клінічна етика

Висновки

Таким чином, філософсько-антропологічні проблеми клінічної етики далеко не вичерпані. Розвиток філософсько-антропологічних питань в сфері медицини, виникнення нових форм і напрямків роботи призводять до поступового удосконалення механізмів регуляції професійної діяльності. Помітно посилюється державний контроль, зростає вплив професійних об'єднань, зокрема готується введення системи ліцензування та сертифікації діяльності лікарів. У цьому контексті може стати у нагоді також і ціннісний підхід до проблеми, в центрі якого знаходиться розуміння ціннісної природи етичних конфліктів, їх первинності щодо вимог професійної етики та законодавчих норм.

Список використаних джерел

1. Канн М. Между врачом и клиентом новые взаимоотношения. СПб.: Б.С.К., 2017. 143 с.

2. Климчук В. О. Ціннісні засади побудови системи психологічної етики. Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України. К.: Главник, 2015. Вип. 26, в 4-х томах. Том 2. С. 278-281.

3. Музика О. Л. Три кроки - концепція програми розвитку здібностей та обдарованості. Гуманізація взаємин - необхідна умова особистісно-орі- єнтованої освіти: науково-методичний збірник. Житомир-Київ, ЖОІППО, 2014. С. 81-88.

4. Семенова Н. Д. Этические основы психотерапии. www.terpsy.ru/page/

5. Approaching ethical dilemmas. Monitor on Psy- cholodgy. 2018. Vol. 35. №9. P.62.

6. Douglas S. Clinical Dilemmas in Psychotherapy: A Transtheoretical Approach to Psychotherapy Integration. New York: Hardcover. 280 p.

7. Ethical Ambiguities in the Practice of Child Clinical Psychology. Professional Psychology: Research and Practice. 2020. Vol. 33. №1. P. 24-29.

8. Gottlieb M. Avoiding Exploitive Dual Relationships:A Decision-Making Model. Psychotherapy. 2018. Vol. 30. №2 P. 41-48.

9. National study of the ethical dilemmas encountered by APA members. www.kspope.com/ ethics/ethics

10. Pope K., Vetter V. Ethical Dilemmas Encountered by Members of the American Psychological Association: A National Survey. American Psychologist. 2019. Vol. 47. №3. P. 397-411.

11. Smith D. 10 ways practitioners can avoid frequent ethical pitfalls. Monitor on Psycholodgy. 2021. Vol. 34. №1. P.50.

12. Swahcon C. D. Ethics the counselor. Being a counselor. Pacific Grove CA: Brooks/Cole, 2020. P. 47-65.

13. Younggren J. Ethical Decision-making and Dual Relationships. www.kspope.com/dual/young- gren

14. Swahcon C. D. Ethics the counselor. Being a counselor. Pacific Grove CA: Brooks/Cole, 2020. P. 47-65.

15. Younggren J. Ethical Decision-making and Dual Relationships. www.kspope.com/dual/young- gren

Размещено на Allbest.ru