Дотримання етичних принципів - основа відносин між медичними працівниками і пацієнтами

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Полтавський державний медичний університет

Кафедра хірургії №1

Кафедра акушерства і гінекології №1

Національний університет охорони здоров'я ім. П.Л. Шупика

Кафедра стоматології

Дотримання етичних принципів - основа відносин між медичними працівниками і пацієнтами

Ляховський В.І., д.м.н., професор

Пехньо В.В., к.м.н., доцент

Кравців М.І., к.м.н., доцент

Нємченко І.І., к.м.н., доцент

Ляховська Т.Ю., к.м.н., доцент

Люлька О.М., к.м.н., доцент

м.м. Київ, Полтава

Анотація

Етика є невід'ємною частиною клінічної медицини, оскільки лікар має етичне зобов'язання надавати допомогу з користю для здоров'я пацієнта, не завдавати йому шкоди та відноситись з повагою до його уподобань. У медицині термін етика визначає норми поведінки та дотримання моральних правил працівниками охорони здоров'я. Дотримання етичних норм є запорукою отримання позитивних результатів лікування пацієнтів.

Основними принципами етики є автономія, доброчинність, нешкідливість та справедливість. Принцип автономії базується на понятті, що кожна людина має свою цінність, а отже повинна мати право приймати раціональні рішення та робити свій моральний вибір, і їй має бути дозволено реалізувати свою здатність до самовизначення. Принцип доброчинності включає в себе дії лікаря на користь пацієнта, дотримуючись при цьому цілого ряду моральних правил, які направлені на захист його прав, а також не завдавати шкоди, надавати невідкладну медичну допомогу та сприяти порятунку людей, які знаходяться у небезпеці. Основою принципу нешкідливості є обов'язок лікаря не наносити шкоду хворим. Він передбачає підтримання декількох моральних правил, особливо по відношенню до пацієнтів, таких як: не завдавай їм болю чи страждань, не шкодь здоров'ю, не ображай і не позбавляй інших благ життя.

Життєво важливим компонентом у стосунках пацієнта і лікаря є можливість говорити правду, що значно впливає на рівень довіри хворого до лікаря. Лікарі зобов'язані не розголошувати конфіденційну інформацію, надану пацієнтом, іншій стороні без його дозволу.

Однією з основних і нерідких причин розбіжностей між лікарем і пацієнтом з питань лікування є їх різні погляди на цілі лікування. Оскільки цілі змінюються в ході лікування, вкрай важливо, щоб лікар спілкувався з пацієнтом чіткою та прямою мовою, без використання медичних термінів та визначав мету лікування, особливо при зміні обставин. Спільне прийняття рішень є корисним як для пацієнтів, так і для медичного персоналу.

Отже, такі чесноти, як співчуття, проникливість, надійність, цілісність і сумлінність, є необхідними для прояви турботи медичного працівника до пацієнта. Етичні принципи повинні бути в основі будь-яких контактів медичних працівників з пацієнтами, обов'язково з дотриманням їх прав. Недотримання етичних і правових принципів може призвести до незадоволення пацієнтів, медичної помилки та, навіть, втрати медичної ліцензії.

Ключові слова: етика, етичні принципи, норма поведінки, медичні працівники, пацієнт, право пацієнта.

Annotation

Adherence to ethical principles is the basis of relations between healthcare professionals and patients

Liakhovskyi V.I., MD, Professor; Kravtsiv M.I., C. Med. Sci., Ass. Professor; Nemchenko I.I., C. Med. Sci., Ass. Professor; Liulka O.M., C. Med. Sci., Ass. Professor of the Department of Surgery No. 1; Liakhovska T.Yu., C. Med. Sci., Ass. Professor of the Department of Obstetrics and Gynecology No. 1; Poltava State Medical University, Poltava

Pekhnyo V.V., C. Med. Sci., Ass. Professor, Department of Dentistry, Shupyk National University of Health, Kyiv

Ethics is an integral part of clinical medicine, as a physician has an ethical obligation to provide care that is beneficial to the patient's health, not to harm them, and to respect their preferences. In medicine, the term ethics defines the norms of behavior and adherence to moral rules by healthcare professionals. Adherence to ethical standards is the key to achieving positive patient outcomes.

The main principles of ethics are autonomy, beneficence, harmlessness and justice. The principle of autonomy is based on the notion that every human being has value and therefore should have the right to make rational decisions and moral choices, and should be allowed to exercise their ability to self-determination. The principle of beneficence includes the actions of a physician in favor of the patient, while adhering to a number of moral rules aimed at protecting the patient's rights, as well as not causing harm, providing emergency medical care and helping to save people in danger. The basis of the principle of nonmaleficence is the doctor's duty not to harm patients. It implies the maintenance of several moral rules, especially in relation to patients, such as: do not cause them pain or suffering, do not harm their health, do not insult or deprive others of the benefits of life.

A vital component of the patient-physician relationship is the ability to tell the truth, which significantly affects the patient's level of trust in the doctor. Doctors are obliged not to disclose confidential information provided by the patient to another party without the patient's permission.

One of the main and frequent reasons for disagreements between a doctor and a patient on treatment issues is their divergent views on treatment goals. Since goals change during treatment, it is crucial that the physician communicates with the patient in clear and direct language, without using medical terms, and defines the goal of treatment, especially when circumstances change. Shared decision-making is beneficial for both patients and medical staff.

Thus, virtues such as compassion, insight, reliability, integrity and conscientiousness are essential to a healthcare professional's care for patients. Ethical principles should be the basis of any contact between healthcare professionals and patients, always with respect for their rights. Failure to comply with ethical and legal principles can lead to patient dissatisfaction, medical errors, and even loss of medical license.

Keywords: ethics, ethical principles, standard of behavior, healthcare professionals, patient, patient's right.

Постановка проблеми

Етика є невід'ємною частиною клінічної медицини, оскільки лікар має етичне зобов'язання надавати допомогу з користю для здоров'я пацієнта, не завдавати йому шкоди та відноситись з повагою до його уподобань [1]. Вона займає важливе місце в медицині і є важливою темою дискусій протягом тривалого часу. Хоча, етичні питання в медицині замовчувалися протягом століть, але досягнення медичної науки часто породжують нові етичні дилеми. У медицині термін «Етика» визначає норми поведінки та дотримання моральних правил працівниками охорони здоров'я. Дотримання етичних норм серед медичних працівників є запорукою отримання позитивних результатів лікування пацієнтів. Саме їх етична поведінка є вирішальним елементом охорони здоров'я та має фундаментальне значення для надання високоякісних послуг хворим у закладах охорони здоров'я [2].

Деякі моральні норми правильної поведінки є спільними для всього людства, оскільки вони виходять за межі культур, регіонів, релігій та іншої суспільної ідентичності і становлять загальну мораль (наприклад: не завдавати шкоди чи страждань іншим, не красти, не карати невинних, не вбивати, дотримуватися закону, піклуватися про молодих і немічних, допомагати постраждалим і рятувати тих, хто в небезпеці). Особлива мораль стосується таких норм, які пов'язують групи людей через їх культуру, релігію, професію і включають в себе обов'язки, ідеали та професійні стандарти. Прикладом особливої моралі у медицині є лікар, який зобов'язаний надавати компетентні послуги своїм пацієнтам. Однак, необхідно зрозуміти, що дотримання таких стандартів не завжди відповідає моральним нормам, оскільки вони «часто створювалися для захисту інтересів професії, а не для того, щоб запропонувати широку і неупереджену моральну точку зору або вирішити питання, важливі для пацієнтів і суспільства» [3].

При цьому права пацієнтів є частиною прав людини. У той час як концепція прав людини стосується мінімальних стандартів того, як люди можуть очікувати поводження з іншими, концепція етики стосується звичайних стандартів того, як люди повинні ставитися до інших. Тобто, за кожним «правом пацієнта» стоїть один або кілька етичних принципів, з яких це право випливає. Встановлення чітко визначених прав пацієнтів допомагає стандартизувати допомогу в усіх галузях охорони здоров'я та дозволяє пацієнтам мати однакові очікування під час лікування [4].

Найдавніші твори, що містять етичні принципи, датуються Старим царством Єгиптян, приблизно 2340 років до нашої ери. Етика почала процвітати як наукова дисципліна в золотий вік Греції (часи Сократа, Платона та Аристотеля) у 5 столітті до нашої ери. Деонтологічна або «обов'язкова» етика (яка в основному походить із творів Іммануїла Канта наприкінці 18 століття та є домінуючою формою етики в сучасному праві та охороні здоров'я) покладає на людей обов'язок захищати права та свободи інших. Хоча основу поняття медичної етики заклала «Клятва Гіппократа», яка була написана ще у 4 столітті до нашої ери. Оскільки цій клятві вже більше 2400 років, Всесвітня медична асоціація прийняла Женевську конвенцію, також відому як «Клятва лікаря» у 1948 році, яку було переглянуто в 2017 році. Відтоді рух за розширення прав пацієнтів набув дедалі більшого поширення в усіх сферах охорони здоров'я. Права, які встановлені для збереження благополуччя окремої людини, не завжди переважають благополуччя колективного суспільства. Недавнє масове застосування вакцин для зменшення захворювань населення, що спричинені вірусом COVID-19 завжди включає визначення ризику проти користі [5]. Оскільки обґрунтування прав пацієнтів залежить від етичних принципів, які їм передували, спочатку необхідно обговорити моральні принципи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У цій статті проведений аналіз наукових літературних даних, які присвячені вивченню питань дотримання медичними працівниками етичних принципів, що покращить взаємовідносини між лікарем і пацієнтом та сприятиме поліпшенню результатів лікування пацієнтів. Цей матеріал буде цінним для подальшого удосконалення дотримання етичних норм поведінки медичних працівників у спілкуванні з хворими.

Метою статті було покращити знання про норми поведінки та етичні принципи медичних працівників по відношенню до пацієнтів шляхом проведення аналізу сучасної наукової літератури.

Виклад основного матеріалу

Основними принципами етики є доброчинність, нешкідливість, автономія та справедливість. Два перших із них існували ще за часів Гіппократа і полягали у тому, щоб «допомагати і не шкодити людям», а два останні виникли і почали розвиватися дещо пізніше. Ще у 1803 році була видана книга Томаса Персіваля про медичну етику, або «Кодекс інститутів та правил, адаптований до професійної поведінки лікарів та хірургів», яка вважається першою книгою з питань громадського здоров'я та етики у медицині. До початку ХІХ століття в медицині більше дотримувалися медичного етикету, тому дане видання було першою книгою, в якій було введено термін «медична етика». У ній розглядається цілісний підхід догляду за пацієнтами, підкреслюється важливість збереження і пріоритет інтересів пацієнта, однак, такі принципи як автономія та справедливість не обговорюються. З плином часу автономія та справедливість визнані важливими принципами етики. Усе це детально описано у книзі Бошампа та Чайлдреса «Принципи біомедичної етики» [6].

Принцип доброчинності включає в себе дії лікаря на користь пацієнта, дотримуючись при цьому цілого ряду моральних правил, які направлені на захист його прав, а також не завдавати шкоди, надавати невідкладну медичну допомогу, особливо людям з обмеженими можливостями та сприяти порятунку людей, які знаходяться у небезпеці. Згідно даного принципу необхідно не тільки уникати шкодити пацієнтам, а і потрібно приносити користь та сприяти їх добробуту. Хоча благодійність лікарів відповідає моральним правилам і є альтруїстичною, однак у багатьох випадках це можна вважати відплатою за борг суспільству за набуття освіти та наявність певних привілеїв [7].

Дотримання принципу доброчинності (благодійності) відіграло історичну роль у традиційній медицині. Однак, надання переваги доброчинності над автономією пацієнта є патерналізмом, який робить відношення між лікарем і пацієнтом схожими на відносини батьків з дитиною. Батьки можуть відмовитися від бажання дитини та можуть впливати на дитину різними способами - обманом, маніпуляцією, примусом тощо, відповідно до думки про те, що для неї найкраще. Патерналізм можна розділити на м'який і жорсткий. При м'якому патерналізмі лікар діє з міркувань доброзичливості і, навіть, нешкідливості, коли пацієнт є неавтономним або значною мірою неавтономним з урахуванням цінності кожного хворого. М'який патерналізм є складним процесом через труднощі у визначенні того, чи був пацієнт неавтономним під час прийняття рішення. Тому, чи є етично виправданим, коли дії по лікуванню, на думку лікаря, узгоджуються з цінностями пацієнта. До жорсткого патерналізму відносяться дії лікаря, які спрямовані на користь пацієнта, який є повністю поінформованим і компетентним, але всупереч його добровільного рішення, і це є етично невиправданим [8].

Бувають і інші випадки, коли пацієнт дотримується думки, що роль лікаря обмежується наданням усієї медичної інформації та можливих варіантів оперативних втручань і лікування в той час, як він самостійно вибирає тактику лікування. У цьому випадку роль лікаря є обмеженою та не дозволяє у повній мірі використовувати його знання і вміння з користю для пацієнта, і це рівносильно формі залишення пацієнта, а отже, є також етично невиправданим. При наявності різних принципів медичної етики, а саме доброчинності та поваги до автономії, необхідно поєднувати їх для знаходження спільної думки. Благодійність може включати автономію пацієнтів, оскільки інтереси пацієнтів тісно пов'язані з їхніми уподобаннями та обов'язками лікаря перед ними [9].

Основою принципу нешкідливості є обов'язок лікаря не наносити шкоду хворим. Він передбачає підтримання декількох моральних правил, особливо по відношенню до пацієнтів, таких як: не завдавай їм болю чи страждань, не шкодь здоров'ю, не ображай і не позбавляй інших благ життя. Згідно цього принципу лікарі повинні зважати на необхідність принести користь від виконання маніпуляцій, оперативних втручань та вибирати найбільш оптимальні методи діагностики і тактики лікування. Це доволі актуально при прийняті важких рішень щодо припинення життєзабезпечувального лікування, медичного харчування та гідратації, а також для контролю болю та інших симптомів. Так, намір лікаря полегшити страждання пацієнта шляхом використання відповідних препаратів, включаючи опіоїди, переважає над ненавмисним нанесенням шкоди для здоров'я при їх застосуванні [10, 11].

Принцип автономії базується на понятті, що кожна людина має свою цінність, а отже повинна мати право приймати раціональні рішення та робити свій моральний вибір, і їй має бути дозволено реалізувати свою здатність до самовизначення [12]. Однак, у випадках, коли автономні дії пацієнта наносять шкоду іншим хворим чи медичному персоналу, цей принцип може бути відхиленим. Також принцип автономії не поширюється на осіб, які не мають здатності діяти самостійно. Це в першу чергу стосується немовлят, дітей та осіб, які признані відповідними органами недієздатними внаслідок розладів психічного чи фізичного здоров'я. У США існує чітке розмежування між нездатністю пацієнтів приймати рішення щодо надання медичної допомоги (це оцінюється медичними працівниками) і недієздатністю, яка визначається судом. Так, визначення лікарями відсутності у хворого здатності приймати рішення на основі фізичних або психічних розладів має ті ж практичні наслідки, що й юридичне визначення недієздатності [13].

Повага до принципу автономії зобов'язує лікаря розкривати медичну інформацію та надавати варіанти діагностики і лікування, які необхідні пацієнту для самовизначення, а також дозволяє підтримувати інформовану згоду та гарантувати конфіденційність. Вимоги до інформованої згоди на проведення медичної чи хірургічної процедури чи дослідження полягають у тому, що пацієнт має бути достатньо інформованим, компетентним, щоб зрозуміти та приймати відповідне рішення. Хворий має право отримати повну інформацію, зрозуміти її та добровільно погодитися на запропоновану дію. При цьому необхідно, щоб дані згоди були універсальними та у певній мірі відповідали культурним звичаям людей певної країни [14].

Життєво важливим компонентом у стосунках пацієнта і лікаря є можливість говорити правду, що значно впливає на рівень довіри хворого до лікаря. Автономний пацієнт має не тільки право знати, які методи дослідження потрібно застосувати для уточнення діагнозу, свій клінічний діагноз, особливості перебігу і прогноз захворювання, яке лікування необхідно провести, але також має можливість відмовитися від розголошення цих даних. Однак, лікар повинен знати, якому з цих двох варіантів надає перевагу пацієнт. Опитування в США показують, що пацієнти з раком та іншими захворюваннями бажають отримати повну інформацію про свої діагнози та прогнози щодо їх перебігу. Стандартом має бути надання повної інформації хворим, які бажають це знати. Однак її потрібно надавати із великим тактом і делікатністю. До сумних наслідків неправди, щодо перебігу злоякісних онкологічних захворювань, можна віднести позбавлення пацієнта можливості виконати важливі життєві справи: дати пораду близьким і попрощатися з ними, навести порядок у фінансових справах, у тому числі розділити майно, примиритися з членами родини, друзями, досягти духовного заспокоєння, досягти взаєморозуміння зі своїми роздумами, ритуалами та релігійними таїнствами [7, 15].

На відміну від США, в інших країнах повне розкриття інформації пацієнту у відношенні діагнозу, особливостям клінічного перебігу та прогнозу дуже відрізняється. Так, у деяких державах прийнято повідомляти ці дані не пацієнту, а його близьким родичам. Ймовірними причинами таких вчинків лікарів є думка, що повідомлення поганих новин викличе у хворих значне занепокоєння, втрату надії, невпевненість у тому, що вони не зможуть адекватно зрозуміти всю надану інформацію. Однак, дотримання принципу автономії показує, що особистий вибір є правом пацієнта, і він, реалізуючи це право, може дозволити члену або членам сім'ї приймати рішення з користю для нього [16].

Також лікарі зобов'язані не розголошувати конфіденційну інформацію, надану пацієнтом, іншій стороні без його дозволу. Очевидним винятком, з непрямого дозволу пацієнта, є передача медичної інформації, яка необхідна для догляду за хворим, продовженням його лікування, від лікуючого лікаря до сімейного лікаря чи іншого консультанта. У сучасних лікувальних закладах з використанням електронних медичних записів відбувається порушення конфіденційності. Однак, окремі лікарі повинні дотримуватися дисципліни, не обговорювати діагноз, особливості перебігу захворювання, прогноз пацієнта з родиною, знайомими, під час різних заходів і у соціальних мережах [7]. Хоча, і в цьому є кілька важливих винятків щодо конфіденційності пацієнтів. До них належать обов'язкове повідомлення про різні види поранень і пошкоджень та захворювань, які передаються статевим шляхом, а також виняткові ситуації, які несуть загрозу здоров'ю іншим особам чи навіть великим групам людей і, навіть, цивілізації. До них належать: епідемії інфекційних захворювань, повідомлення партнера про ВІЛ-інфекцію, повідомлення про певні генетичні ризики та ін.

Велика роль у медичній етиці належить дотриманню справедливого і відповідального ставлення до пацієнтів, особливо такого її різновиду, як справедливості розподілу. Також дана категорія стосується справедливого та належного розподілу ресурсів охорони здоров'я, які визначені обґрунтованими нормами, що структурують умови соціальної співпраці [17].

Для дотримання даного принципу існують різні види справедливості розподілу. До нього відноситься розподіл рівною часткою між кожною особою, відповідно до її потреб, зусиль, внеску та заслуг. Кожний різновид справедливості не є особливим, вони часто є поєднаними. У структурі охорони здоров'я найчастіше зустрічаються виділення обмежених ресурсів (обладнання, ліків, трансплантації органів та ін.), розподіл різного часу при проведені амбулаторного прийому. Однак, як би важко це не було, і незважаючи на багато стримуючих факторів, лікарі повинні дотримуватися принципу справедливості. Справедливість по відношенню до пацієнта набуває провідної ролі, коли виникає конфлікт інтересів. Прикладом порушення цього принципу може бути вибір конкретного варіанту лікування над іншими, або призначення конкретного дорогого препарату над настільки ж ефективним, але менш дорогим, оскільки це фінансово чи іншим чином вигідно лікарю [18]. медичний етичний моральний поведінка пацієнт

Однією з основних і нерідких причин розбіжностей між лікарем і пацієнтом з питань лікування є їх різні погляди на цілі лікування. Оскільки цілі змінюються в ході лікування, вкрай важливо, щоб лікар спілкувався з пацієнтом чіткою та прямою мовою, без використання медичних термінів та визначав мету лікування, особливо при зміні обставин. Лікар повинен враховувати стан хворого, який може ставити під загрозу здатність приймати адекватні рішення, такі як тривога, страх, біль, відсутність довіри, а також різні переконання та цінності, що погіршують ефективне спілкування між ними [19, 20]. Встановлення того, чи один етичний принцип має більшу природну цінність, ніж інший, є філософським завданням, яке змінюється в залежності від авторитету науковця. У багатьох ситуаціях ці принципи можуть прямо суперечити одне одному. При умові, якщо юридичного стандарту не існує, обов'язком постачальника медичних послуг є визначення пріоритету цих принципів для досягнення прийнятного результату для пацієнта [20].

Крім того, зарубіжними авторами були описані чотири моделі взаємовідносин між лікарем і пацієнтом. У кожній моделі пацієнт і лікар ставляться один до одного з різним ступенем пасивності або ініціативи. Так, у патерналістських відносинах лікар приймає рішення від імені пацієнта. Це найбільш пасивний тип відносин для пацієнта. У інтерпретаційних відносинах лікар спочатку розрізняє, які цілі у хворого, а потім пропонує варіанти, які допомагають досягти цих цілей і зберегти відповідні цінності. Пацієнт залишається пасивним у цих відносинах. У інформаційних стосунках лікар надає інформацію, щоб допомогти прийняти рішення, і, не впливаючи на пацієнта, дозволяє йому самому приймати рішення. А у дорадчих відносинах лікар і пацієнт взаємно співпрацюють, тобто працюють разом. Ця модель є найкращою для досягнення цілей хворого [21].

Спільне прийняття рішень є корисним як для пацієнтів, так і для медичного персоналу. Так, після прийняття рішення про план і характер лікування їх спільна праця допоможе знайти порозуміння між двома розбіжностями. З однієї сторони це патерналізм, коли пацієнт не має права голосу, а з іншої - коли пацієнту надається величезна кількість інформації та варіантів проведення лікування, і потім він сам наодинці залишається приймати рішення без відповідної клінічної рекомендації. При належному використанні спільне прийняття рішень може заохочувати право пацієнта на доброчинність, нешкідливість, автономію, довіру до постачальника медичних послуг. Це допомагає прояснити цілі пацієнта як для нього самого, так і для медичних працівників [5].

Основою норм поведінки медичних працівників є дотримання прав пацієнта, що стандартизує застосування етичних принципів при конкретних медичних ситуацій. Так, хвора людина має право розраховувати на отримання медичної допомоги і надіятися, що медичний персонал буде найкращим чином захищати її права. Знання певних етичних принципів є необхідним для розуміння прав пацієнтів. Вони зберігають аспекти стосунків пацієнта з постачальником медичних послуг, навіть, у деяких випадках поширюючись на треті сторони (наприклад: медична страхова компанія).

Для дотримання принципів етики у різних обставинах медичні працівники повинні бути відповідно підготовленими. Етична підготовка, яку отримують медичні працівники, особливо лікарі, значно відрізняється у різних навчальних закладах. Критерії і програми навчання відрізняються у всіх закладах вищої освіти не тільки в Україні, але у інших країнах світу. Тобто етична підготовка не має стандартизованої навчальної програми яка б визначала предмет, робоче навантаження, терміни або практичне оцінювання, не кажучи вже про універсальні мінімальні вимоги, якими можна було б керуватися при її впровадженні [22].

Огляд підготовки з дотримання етичних норм у різних напрямках медицини вказує на недостатнє висвітлення цих питань у літературі та описує два основних погляди на мету викладання медичної етики. Перший із них - це засіб виховання доброчесних лікарів, тоді як другий відображає необхідність забезпечення лікарів навичками для аналізу і вирішення етичних дилем, з якими вони можуть зіткнутися у своїй практиці. Ця розбіжність у науковій літературі вказує на відсутність консенсусу щодо цілей, які лежать в основі освіти з медичної етики [23]. Неоднорідність викладання медичної етики у медичних закладах вищої освіти робить необхідним проведення більш поглиблених досліджень у цій сфері, щоб ефективно забезпечити майбутніх фахівців у галузі охорони здоров'я знаннями, необхідними для того, щоб бути етичними медичними працівниками.

У наш час не існує спільної думки щодо цілей і можливостей викладання медичної етики, але є розуміння того, що ґрунтовні знання з етики є необхідними для належної клінічної практики [24, 25, 26] і це нерозривно пов'язано з особливостями навчальної програми та впливу такого навчання на розвиток майбутніх лікарів. Тому, уже наступив той час, коли необхідно замислюватися над змінами в освітніх процесах, які лежать в основі навчання медицини та, які б враховували суспільний запит на охорону здоров'я відповідно до викликів 21 століття, спираючись при цьому на фундаментальні навички, що надаються в рамках комплексної медичної підготовки [27, 28].

Отже, такі чесноти, як співчуття, проникливість, надійність, цілісність і сумління є необхідними для прояви турботи медичного працівника до пацієнта. Турбота є визначальною чеснотою для всіх професій охорони здоров'я. У всіх взаємодіях з пацієнтами, окрім досвіду лікаря, необхідні людські елементами, такі як турбота та догляд. У різних ситуаціях турбота може виражатися вербально і невербально - ніжний дотик, особливо при передачі «поганих новин»; міцніший дотик або захоплення, щоб заспокоїти пацієнта, який стоїть перед важким вибором лікування; тримати за руку пацієнта, який вмирає на самоті. Таким чином, «турбота» знаходиться в центрі догляду за хворим [7]. А основою професіоналізму кожного лікаря є стосунки, які побудовані на компетентній і співчутливій його допомозі та ґрунтуються на етичних принципах доброчинності та нешкідливості, що відповідає очікуванням і приносить користь пацієнту. Професіоналізм «вимагає ставити інтереси пацієнтів вище інтересів лікаря, встановлювати та підтримувати стандарти компетентності та чесності, а також надавати експертні поради суспільству з питань охорони здоров'я» [18, 29].

Висновок

Етичні принципи повинні бути в основі будь-яких контактів медичних працівників з пацієнтами, обов'язково з дотриманням їх прав. Недотримання етичних і правових принципів може призвести до незадоволення пацієнтів, медичної помилки та, навіть, втрати медичної ліцензії. Питання, які потребують постійного вирішення, це: інформованість і компетентність пацієнта, його згода, право відмовитися від лікування, необхідність проведення екстреного лікування, конфіденційність і безперервність лікування. Тому, необхідно проводити подальшу роботу, яка спрямована на краще окреслення змісту, основних процесів і навичок, пов'язаних з етичною медичною практикою. Настав час організувати зусилля для вдосконалення освіти з медичної етики. Зрештою, ефективна освіта сприятиме досягненню цілей медицини - покрашенню здоров'я людей.

Література

1. Singer P.A., Pellegrino E.D., Siegler M. Clinical ethics revisited. BMC Med Ethics. 2001; 2(1): 1.

2. Sakr F., Akiki Z., Dabbous M., Salameh P., Akel M. The role of pharmacists in providing immunization to the general population: Are Lebanese pharmacists ready for this role? Pharm. Pract. 2021;1:2565.

3. Berkman N.D., Wynia M.K., Churchill L.R. Gaps, conflicts, and consensus in the ethics statements of professional associations, medical groups, and health plans. J Med Ethics. 2004;30(4):395-401.

4. Young M., Wagner A. StatPearls [Internet]. StatPearls Publishing; Treasure Island (FL): Nov 28, 2022. Medical Ethics.

5. Olejarczyk J.P, Young M. Patient Rights and Ethics. In: StatPearls. StatPearls Publishing, Treasure Island (FL); 2022.

6. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of bioethics. 7th ed. Oxford University Press; 2013.

7. Varkey B. Principles of Clinical Ethics and Their Application to Practice. Med Princ Pract. 2021;30(1):17-28.

8. Tonelli M.R., Misak C.J. Compromised autonomy and the seriously ill patient. Chest. 2010;137(4):926-31.

9. Pellegrino E, Thomasma D. For the patient's good: The restoration of beneficence in health care. New York: Oxford University Press; 1988. p. 29.

10. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of biomedical ethics. New York (NY): Oxford University Press; 2009. 162-4.

11. Mularski R.A., Puntillo K., Varkey B., Erstad B.L., Grap M.J., Gilbert H.C., et al. Pain management within the palliative and end-of-life care experience in the ICU. Chest. 2009; 135(5):1360-9.

12. Guyer P. Kant on the theory and practice of autonomy. Soc Philos Policy. 2003; 20(2): 70-98.

13. Grisso T., Appelbaum P.S. Assessing competence to consent to treatment: A guide to physicians and other health professionals. New York: Oxford University Press; 1998. 11.

14. Levine R.J. Informed consent: Some challenges to the universal validity of the western model. In: Vaughn L., editor. Bioethics: Principles, issues and cases. New York (NY): Oxford University Press; 2010; 183-8.

15. Fallowfield L.J., Jenkins V.A., Beveridge H.A. Truth may hurt but deceit hurts more: communication in palliative care. Palliat Med. 2002;16(4):297-303.

16. Surbone A. Truth telling to the patient. JAMA. 1992;268(13):1661-2.

17. Fleishacker S. A short history of distributive justice. Cambridge (MA): Harvard University Press; 2005. p. 204.

18. ABIM Foundation. American Board of Internal Medicine. ACP-ASIM Foundation. American College of Physicians-American Society of Internal Medicine. European Federation of Internal Medicine Medical professionalism in the new millennium: a physician charter. Ann Intern Med. 2002;136(3):243-6.

19. Dubler N.N., Liebman C.B. Bioethics Mediation: A Guide to Shaping Shared Solutions. New York, NY: United Hospital Fund of New York; 2011.

20. Jonsen A.R., Siegler M., Winslade W.J. Ethics: A practical approach to ethical decisions in clinical medicine. 8th edition. McGraw Hill; 2015.

21. Emanuel E.J., Emanuel L.L. Four models of the physician-patient relationship. JAMA. 1992 Apr 22-29;267(16):2221-6.

22. Dubois J.M., Burkemper J. Ethics Education in U.S. Medical Schools: A Study of Syllabi. Academic Medicine 2002; 432-437

23. Eckles R.E., Meslin E.M., Gaffney M., Helft P.R. Medical ethics education: Where are we? Where should we be going? A review. Academic Medicine 2005; 80(12): 1143-52.

24. Birden H., Glass N., Wilson I., Harrison M., Usherwood T., Nass D. Teaching professionalism in medical education: A Best Evidence Medical Education (BEME) systematic review. BEME Guide N25. Medical Teacher 2013; 35:1252-66.

25. Soleymani Lehmann L., Snyder Sulmasy L., Desai S. ACP Ethics, Professionalism and Human Rights Committee. Hidden curricula, ethics, and professionalism: Optimizing clinical learning environments in becoming and being a physician: A position paper of the American college of physicians. Annals of Internal Medicine 2018; 168(7): 506-8.

26. Carrese J.A., Malek J., Watson K., Lehmann L.S., Green M.J., Mccullough L.B., et al. The Essential Role of Medical Ethics Education in Achieving Professionalism: The Romanell Report. Academic Medicine 2015; 90(6): 744-52.

27. Frenk J., Chen L., Bhutta Z.A., Cohen J., Crisp N., Evans T., et al. Health Professionals for a New Century: Transforming Education to Strengthen Health Systems in an Interdependent World. The Lancet 2010; 376: 1923-58.

28. Moura ACA de, Mariano L. de A, Gottems LBD, Bolognani C.V., Fernandes SES, Bittencourt R.J. Teaching-Learning Strategies for Humanistic, C and Ethical Undergraduate Medical Training: a Systematic Review. Revista Brasileira de Educa9ao Medica 2020; 44(3): 76.

29. Dugdale L.S., Siegler M., Rubin D.T. Medical professionalism and the doctor-patient relationship. Perspect Biol Med. 2008;51(4):547-53.

References

1. Singer P.A., Pellegrino E.D., Siegler M. Clinical ethics revisited. BMC Med Ethics. 2001; 2(1): 1.

2. Sakr F., Akiki Z., Dabbous M., Salameh P., Akel M. The role of pharmacists in providing immunization to the general population: Are Lebanese pharmacists ready for this role? Pharm. Pract. 2021;19:2565.

3. Berkman N.D., Wynia M.K., Churchill L.R. Gaps, conflicts, and consensus in the ethics statements of professional associations, medical groups, and health plans. J Med Ethics. 2004;30(4):395-401.

4. Young M., Wagner A. StatPearls [Internet]. StatPearls Publishing; Treasure Island (FL): Nov 28, 2022. Medical Ethics.

5. Olejarczyk J.P., Young M. Patient Rights and Ethics. In: StatPearls. StatPearls Publishing, Treasure Island (FL); 2022.

6. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of bioethics. 7th ed. Oxford University Press; 2013.

7. Varkey B. Principles of Clinical Ethics and Their Application to Practice. Med Princ Pract. 2021;30(1):17-28.

8. Tonelli M.R., Misak C.J. Compromised autonomy and the seriously ill patient. Chest. 2010;137(4):926-31.

9. Pellegrino E., Thomasma D. For the patient's good: The restoration of beneficence in health care. New York: Oxford University Press; 1988. p. 29.

10. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of biomedical ethics. New York (NY): Oxford University Press; 2009. 162-4.

11. Mularski R.A., Puntillo K., Varkey B., Erstad B.L., Grap M.J., Gilbert H.C., et al. Pain management within the palliative and end-of-life care experience in the ICU. Chest. 2009; 135(5): 1360-9.

12. Guyer P. Kant on the theory and practice of autonomy. Soc Philos Policy. 2003;20(2): 70-98.

13. Grisso T., Appelbaum P.S. Assessing competence to consent to treatment: A guide to physicians and other health professionals. New York: Oxford University Press; 1998. 11.

14. Levine R.J. Informed consent: Some challenges to the universal validity of the western model. In: Vaughn L, editor. Bioethics: Principles, issues and cases. New York (NY): Oxford University Press; 2010; 183-8.

15. Fallowfield L.J., Jenkins V.A., Beveridge H.A. Truth may hurt but deceit hurts more: communication in palliative care. Palliat Med. 2002;16(4):297-303.

16. Surbone A. Truth telling to the patient. JAMA. 1992;268(13):1661-2.

17. Fleishacker S. A short history of distributive justice. Cambridge (MA): Harvard University Press; 2005. p. 204.

18. ABIM Foundation. American Board of Internal Medicine. ACP-ASIM Foundation. American College of Physicians-American Society of Internal Medicine. European Federation of Internal Medicine Medical professionalism in the new millennium: a physician charter. Ann Intern Med. 2002;136(3):243-6.

19. Dubler N.N., Liebman C.B. Bioethics Mediation: A Guide to Shaping Shared Solutions. New York, NY: United Hospital Fund of New York; 2011.

20. Jonsen A.R., Siegler M., Winslade W.J. Ethics: A practical approach to ethical decisions in clinical medicine. 8th edition. McGraw Hill; 2015.

21. Emanuel E.J., Emanuel L.L. Four models of the physician-patient relationship. JAMA. 1992 Apr 22-29;267(16):2221-6.

22. Dubois J.M., Burkemper J. Ethics Education in U.S. Medical Schools: A Study of Syllabi. Academic Medicine 2002; 432-437

23. Eckles R.E., Meslin E.M., Gaffney M., Helft P.R. Medical ethics education: Where are we? Where should we be going? A review. Academic Medicine 2005; 80(12): 1143-52.

24. Birden H., Glass N., Wilson I., Harrison M., Usherwood T., Nass D. Teaching professionalism in medical education: A Best Evidence Medical Education (BEME) systematic review. BEME Guide N25. Medical Teacher 2013; 35:1252-66.

25. Soleymani Lehmann L., Snyder Sulmasy L., Desai S. ACP Ethics, Professionalism and Human Rights Committee. Hidden curricula, ethics, and professionalism: Optimizing clinical learning environments in becoming and being a physician: A position paper of the American college of physicians. Annals of Internal Medicine 2018; 168(7): 506-8.

26. Carrese J.A., Malek J., Watson K., Lehmann L.S., Green M.J., Mccullough L.B., et al. The Essential Role of Medical Ethics Education in Achieving Professionalism: The Romanell Report. Academic Medicine 2015; 90(6): 744-52.

27. Frenk J., Chen L., Bhutta Z.A., Cohen J., Crisp N., Evans T., et al. Health Professionals for a New Century: Transforming Education to Strengthen Health Systems in an Interdependent World. The Lancet 2010; 376: 1923-58.

28. Moura A.C. A de, Mariano L. de A., Gottems L.B.D., Bolognani C.V., Fernandes SES, Bittencourt R.J. Teaching-Learning Strategies for Humanistic, C and Ethical Undergraduate Medical Training: a Systematic Review. Revista Brasileira de Educa9ao Medica 2020; 44(3): 76.

29. Dugdale L.S., Siegler M., Rubin D.T. Medical professionalism and the doctor-patient relationship. Perspect Biol Med. 2008;51(4):547-53.

Размещено на Allbest.Ru