Фінанси як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Охарактеризувати етапи розвитку фінансових відносин

Перший етап еволюційного розвитку фінансів - це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку.

В умовах панування натуральних відносин навіть у найрозвинутіших державах гроші не виконували всіх функцій. Відповідно й фінанси, як система грошових відносин, не мали загального характеру. Основними джерелами доходів рабовласницьких держав були контрибуції, військова здобич, натуральні податки й особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але загалом для рабовласницької формації грошовий податок мав лише випадковий характер - грошові податки не могли панувати у період феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

Тільки на етапі розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного розподілу праці, виникають товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою застосування.

Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки - бюджетної - і кількість фінансових відносин обмежувалася. Враховуючи той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому та феодальному суспільствах:-- з усієї сукупності відносин, виражених фінансами, розвиток головним чином одержали податки, збори, позики;

-- фінанси стали органічно пов'язаними з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце щодо цих категорій;

-- фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою інтересам панівного класу;

-- фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності держави;

-- податки, збори, позики, а також грошові витрати держави мали вкрай неврегульований характер - вони, як правило, не контролювалися представницькими органами влади;

-- витрати мали, переважно, непродуктивний характер.

Розвиток грошових відносин разом із натуральними податями і трудовими повинностями відіграв істотну роль у розпаді рабовласницького та феодального способів виробництва.

Оскільки третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, - виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів.

У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей, порівняно з феодалізмом:

-- це вже система грошових відносин, яку контролюють представницькі органи влади;

-- відбувається розподіл доходів і витрат держави й особистих доходів та витрат монархів;

-- відносини, пов'язані з формуванням доходів держави та їх використанням, стають вартісними відносинами;

-- в умовах усунення держави від підприємницької діяльності всі її витрати мають практично непродуктивний характер;

-- вирішальними методами формування доходів держави вважаються податки й позики;

-- збільшується значення державного кредиту. Для XX ст. Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою зумовлені витратами на мілітаризацію; істотно збільшується частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі(освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення), помітно розвиваються витрати держави на економіку; з'явилися нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються. На сьогодні повсюди, незалежно від політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають на новій стадії розвитку (четвертому етапі). Це зумовлено розширенням структури фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одними з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин.

2. Розкрити зміст передумов виникнення фінансів

Фінанси - це економічна категорія, що має вартісний характер і пов'язана з товарно-грошовими відносинами. Тому однією з основних причин виникнення фінансів можна вважати саме товарне виробництво. Товарне виробництво передбачає наявність ринку, обмін товарів шляхом купівлі-продажу із застосуванням грошей. Просування товару від виробника до споживача зумовлене рухом грошової форми вартості, грошовими відносинами. В умовах госпрозрахункової діяльності підприємств вони забезпечують формування грошових доходів та нагромаджень розподіл та використання їх на потреби виробництва, потреби працівників, на загальнодержавні потреби.

Другою умовою, що визначає об'єктивну необхідність фінансів, є дія закону вартості, який діє всюди, де є товарне виробництво. Продукт-товар може бути обміняним на інший лише за умови рівновеликих витрат суспільно необхідної праці на їх виробництво, тобто за умов їх однакової вартості. У товарному виробництві вартість товарів-продуктів, послуг, робіт визначається за допомогою грошей, в грошовій формі. Виникає необхідність для визначення вартості використовувати такі категорії як собівартість, ціна, прибуток, грошові накопичення.

Третьою умовою, що визначає об'єктивну необхідність фінансів, є принцип розподілу згідно витраченої праці, принцип матеріальної зацікавленості. За умов відмінностей характеру праці, рівня освіти, ступеня кваліфікації, вимір витрат праці кожного працівника є можливим лише в грошовій формі. В грошовій формі визначається і рівень оплати кожного працівника, і його частка в сукупному суспільному продукті. Таким чином, за допомогою системи грошових відносин забезпечується відповідна еквівалентність щодо відтворення затрат праці членів суспільства.

Четверта умова, що визначає необхідність фінансів, це наявність держави. З цього погляду доцільно визначити два основних етапи розвитку фінансів. І етап характеризується нерозвиненою формою фінансових відносин, яким був притаманний неявний (прихований) характер(держдоходи формувалися переважно за рахунок природних податків та трудових повинностей). ІІ етап характеризується багатогранністю фінансових систем, високим ступенем впливу фінансів на економіку, великим розмаїттям фінансових відносин.

3. Охарактеризуйте фінанси як економічну категорію

Фінанси - це сукупність економічних відносин, що пов'язані з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у народному господарстві.



Фінанси - ц економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес "з'єднання" робочої сили, коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Рушення фінансів "приводить" в дію робочу силу і її труд, матеріальні і сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і кожної людини зокрема. Фінансові механізми "здійснюють" кругообіг придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення своїх систем.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями - з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні - Національного) банку

Суб'єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства.

Види фінансових відносин характеризують зміст грошових відносин між суб'єктами. Часто вони набувають форм платежів, відра¬хувань до фондів, розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо. Система суб'єктів і видів фінансових відносин в Україні досить складна (табл. 1).

Фінансова система в кожній країні має свої особливості. Вони визначаються економічними відносинами, що панують у країні, зміни в яких негайно відбиваються на фінансах.

4. Розкрити сутність фінансів як розподільчої категорії

Другою характерною рисою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. За допомогою фінансів відбувається виділення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування тощо. Через податки, збори та інші платежі у розпорядження держави вилучається частина доходів суб'єктів господарювання і населення.

Завдяки фінансам відбувається перерозподіл централізованих і децентралізованих доходів і надходжень через систему бюджетних та позабюджетних фондів, видатків підприємств, організацій, установ.

Централізовані фінанси - це економічні грошові відносини, яки пов'язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах.

Децентралізовані - грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Але слід зауважити, що розподільчі процеси відбуваються не лише через фінанси, але і шляхом використання цін, заробітної плати і кредитів. Як відомо, ціна - це грошовий вираз вартості товару. Перед тим, як відбудеться перерозподіл національного доходу, товар має бути реалізованим. Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників та виступає вихідною основою для подальшого розподільчого процесу. Ціни також регулюють попит та пропозицію на товари і тим впливають на виробництво.

Заробітна плата - інструмент вимірювання живої праці працівників. Вона в основному використовується як джерело особистого споживання. І лише незначна частка заробітної плати може розглядатися як джерело виробничого інвестування, якщо фізична особа приймає рішення щодо акціонування або купівлі облігацій держави чи підприємства.

Великі перерозподільні процеси відбуваються в сфері кредитних відносин. Фінанси і кредит - категорії, що дуже тісно пов'язані між собою. У сполученні вони забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі. В Україні кредитні ресурси широко використовуються для покриття бюджетного дефіциту.

Кредит - це рух позичкового фонду, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути. Банки акумулюють вільні грошові кошти підприємств та населення та передають їх на принципах забезпеченості, платності, повернення та терміновості підприємствам, які їх потребують.

Відмінність кредитних відносин від фінансових полягає в тому, що кредит має в обумовлений термін бути поверненим кредитору із сплатою за нього заздалегідь встановлених відсотків, в той час як фінанси відображають односторонній та безповоротний рух вартості.

5. Особливості визнання фінансів як ресурсоутворюючої категорії

Третьою характерною ознакою фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів. Фінансові ресурси - грошові кошти, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також частини національного багатства.

Тобто, за своїм матеріальним складом фінанси - цільові фонди грошових коштів, сукупність яких уявляє фінансові ресурси країни.

Основними елементами фінансових ресурсів є прибуток, амортизаційні відрахування, виторг від продажу акцій і облігацій, інші види грошових доходів, відрахувань і надходжень, а також частина національного багатства, створеного минулою працею. Їх використання здійснюється в основному через фінансові фонди - відокремлені частини грошових доходів і надходжень, що відповідають певному цільовому призначенню.

Фінансові фонди створюються на підприємствах, в галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні. Цільове призначення таких фондів - важлива умова їх ефективного використання. Використання фінансових ресурсів може відбуватися і в нефондовій формі (сплата і одержання штрафів, інвестування коштів в акції та облігації, одержання за ними дивідендів та відсотків тощо). Однак фондова форма використання фінансових ресурсів у порівнянні з нефондовою дозволяє більш тісно пов'язати задоволення потреб суб'єктів господарювання і держави з їх економічними можливостями.

З урахуванням вищевикладеного можна дати таке визначення фінансів як економічної категорії:

Фінанси - економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів для виконання функцій та завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення.

6. Охарактеризувати сутність розподільчої функції фінансів та її стадій



Розподільча функція характеризує розподіл фінансових ресурсів між регіонами, галузями, різними напрямами видатків підприємств і організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств і організацій.

Розподільча функція є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового національного продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство.

Валовий національний продукт представляє собою вартість вироблених у суспільстві благ за певний період часу, як правило, за рік.

Національне багатство - це сукупність створених та нагромаджених матеріальних благ, якими володіє суспільство, а також природних ресурсів, що враховані та включені в економічний оборот.

Національне багатство країни залучається у розподільчі процеси і стає об'єктом розподілу за допомогою фінансів лише у виняткових випадках, таких як війни, катастрофи, стихійні лиха тощо.

Суб'єктами розподілу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава, юридичні і фізичні особи.

При чому, слід розрізняти первинний і вторинний розподіл (або перерозподіл). Первинний розподіл починається разом із розподілом виручки, яку отримує підприємство за продукцію, роботи, послуги. Кошти направляються на покриття матеріальних затрат, оплату праці, утворення амортизаційного фонду. Після цього підприємство розраховується з державою у вигляді сплати податків в бюджет, внесків в державні цільові фонди соціального страхування, соціального забезпечення та іншого призначення. Разом із формуванням бюджету та інших централізованих фондів грошових коштів починається процес перерозподілу раніше розподіленої вартості.

Необхідність перерозподілу пов'язується із:

- утриманням невиробничої сфери суспільства;

- забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій (втручання в економіку, соціального захисту населення, управління і оборони).

Види перерозподілу:

1) міжгалузевий, який здійснюється через бюджет та інші фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;

2) міжтериторіальний - через бюджети, державні фонди і в деякій мірі галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;

3) внутрігалузевий - через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;

4) внутрігосподарський - через утворення децентралізованих фондів підприємств, організацій і установ; перерозподіл коштів між структурними підрозділами, цехами, відділами та ін.

7. Розкрити сутність контрольної функції фінансів

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, здатністю кількісно відображати економічні процеси, які виникають при розподілі і перерозподілі валового національного продукту. Враховуючи те, що фінанси мають таку властивість кількісного відображення пропорцій, то їм внутрішньо притаманна і функція контролю за розподілом валового національного продукту по відповідних фондах та їх витрачанням на передбачені законодавством цілі.

Контрольна функція фінансів на практиці реалізується у діяльності людей, які проводять фінансовий контроль - це прояв внутрішньопритаманної фінансам контрольної функції, її свідоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба та деякі інші.

Дія контрольної функції базується на інформації, джерелом якої є фінансова звітність, т. б. така бухгалтерська звітність, що містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому до фінансової інформації ставляться наступні вимоги:

- вона повинна бути повною;

- достовірною;

- своєчасною.

Важливе місце у фінансовій інформації відводиться фінансовим показникам, характерною рисою яких є синтетичний характер, тобто залежність їхнього розміру від дії багатьох факторів. Це такі показники як прибуток, рентабельність, фондовіддача, фондоємкість, оборотність оборотних коштів та ін.

8. Фінансові ресурси, розкрити сутність, джерела формування та напрямки використання

Фінансові ресурси - сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання, поділяють на:

1) централізовані - утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об'єднань;

2) децентралізовані - створюються окремими суб'єктами підприємництва.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є ВВП (рис. 1.6).

Основні елементи фінансових ресурсів у складі ВВП

- Прибуток

- Амортизаційні відрахування

- Відрахування на соціальні заходи

- Податок на додану вартість, акцизний збір

- Податок на прибуток

- Ресурсні платежі до бюджету

- Доходи від зовнішньоекономічної діяльності

- Резервні фонди

- Доходи від зовнішніх і внутрішніх позик

- Інші

За методами мобілізації розрізняють:

1. У складі державних (централізованих) фінансових ресурсів:

1.1. Податкові надходження.

1.2. Позичкові кошти (державний кредит).

1.3. Надходження від державного майна.

2. У складі децентралізованих фінансових ресурсів:

2.1. Власний капітал.

2.2. Залучений капітал.

2.3. Позичковий капітал.

Складовою частиною фінансових ресурсів є фінансові резерви, які характеризуються:

1. Як особлива група фондів грошових коштів держави чи підприємств, які тимчасово не беруть участі в обороті коштів свого власника, але продовжують рух у загальному грошовому обігу, зберігаючи потенційну можливість повернення в оборот власника.

2. Виступають необхідною умовою стабільного і збалансованого розвитку.

Загалом джерелами утворення коштів того чи іншого конкретного бюджету є: власні доходи цього бюджету; кошти, одержані від інших бюджетів під час взаємних розрахунків; позики, одержані для покриття тимчасового касового розриву; частина доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів; дотації, субсидії і субвенції, які передають бюджети вищого рівня нижчим. Відповідно кошти бюджету спрямовуються на: фінансування видатків, передбачених цим бюджетом, шляхом перерахування та видачі коштів головним розпорядникам коштів; погашення заборгованості перед іншими бюджетами за взаємними розрахунками; погашення позичок; надання трансферів.

9. Розкрити зміст категорії фінансова політика та напрямків її прояву

Фінансова політика - це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фінансова політика - це частина економічної політики. Проявляється фінансова політика у:

- фінансовому законодавстві;

- в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);

- в перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями діяльності, регіонами країни;

- в структурі доходів і видатків бюджетів та ін.

Фінансова політика має надзвичайно велике значення в житті суспільства і при дотриманні вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирішенню національних і міжнародних проблем, підвищенню обороноздатності країни.

Проявляється фінансова політика у:

- фінансовому законодавстві;

- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);

- перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

- структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Головна мета фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку. Вона реалізується через вирішення таких завдань:

1. Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових

ресурсів.

2. Встановлення раціонального з погляду держави розподілу та використання

фінансових ресурсів.

3. Організація регулювання та стимулювання економічних та соціальних

процесів фінансовими методами.

4. Розробка фінансового механізму та його розвиток у відповідності із

цілями та завданнями стратегії, що змінюється.

5. Створення ефективної і максимально ділової системи управління

фінансами.

Але не слід прив'язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення, і в той же час вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин будь то економіка, соціальна сфера або міжнародні відносини.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона оцінюється у відповідності з тим, на скільки вона сприяє досягненню поставлених цілей та розв'язанню конкретних задач.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв'язання головних завдань, що випливають з

особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та задач використання фінансових відносин. Вони пов'язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов'язані.

10. Провести аналіз фінансових політик, що застосовувались в практиці світової державної діяльності, дати їм характеристику

Фінансова політика - основний елемент в системі управління фінансами. Виходячи з визначення фінансів як специфічних вартісних відносин по формуванню, розподілу, перерозподілу і використанню валового суспільного продукту держава при організації цих відносин визначає головні мету і задачі, що стоять перед суспільством і відповідно перед фінансовою системою.

Головна мета фінансових відносин - забезпечення безперервності відтоворювальності процесу і передусім відтворення продуктивних сил, як необхідної умови життєдіяльності, існування і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Розвиток держави пов'язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов'язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

1) класична; 2) регулююча; 3) планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики До кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант.

Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А. Сміта та Д. Рикардо

Система оподаткування працювала на забезпечення необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими й ефективними з погляду механізму їх вилучення.

Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів

Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління.

Регулюючі типи фінансової політики В наслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років, виникла необхідність перегляду фінансової політики.

В цей період в західних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.).

Основний постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як: необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб'єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Питома увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне керування усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами.

Мета фінансової політики за цих умов - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою (в першу чергу центральними органами влади та управління) для їх наступного перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану.

Основним завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній фінансовій політиці, було створення інструментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.

Вилучення коштів відбувалося у державних підприємств, населення та органів місцевої влади.

11. Фінансова політика України: особливості формування та становлення

Хід фінансових перетворень в Україні в основному повторюють союзні заходи. Однак масштаби несприятливих фінансово-кредитних проявів, що пов'язані насамперед з недостатнім урахуванням проблем переходу до ринкових відносин, завищеною оцінкою ролі товарно-грошових відносин в саморегулюванні економіки перехідного періоду, практичною утратою управління всіма фазами процесу відтворення, значно збільшили масштаби фінансової кризи. Головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але і запобігти створенню соціальної напруги в суспільстві і максимально пом'якшити труднощі переходу від однієї системи відносин до іншої. фінанси кошти бюджет інвестиції

Розробка фінансової політики на 1991-1995 р.р. Здійснювалась в умовах суворої необхідності невідкладних мір щодо фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу. Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через: ·підвищення ролі банківського кредиту в стимулюванні підприємств до ефективного використання позичкових коштів; більш гнучкий підхід до надання кредиту; формування банківських резервів; формування фінансового ринку (купівля та продаж цінних паперів); припинення необґрунтованого переливу грошей із безготівкового обігу в готівковий; поетапне переведення зовнішньоекономічних зв'язків на умови світових цін і розрахунків у ВКВ; реорганізація ощадного і страхового діла тощо.

Фінансова політика, таким чином, визначалась якісно новими підходами щодо функціонування господарства з урахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування та самофінансування регіонів; реформи цін; оплати праці; податкової та кредитної систем і була спрямована на формування фінансового механізму ринкової економіки. Посилення ролі та значення децентралізованих фондів фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами різних рівнів державної влади не призвели до одночасному посиленню ролі фінансового впливу на економіку країни. Необхідність забезпечення централізованих фінансових ресурсів для впливу на вирішальні пропорції єдиного процесу відтворення, змушували уряд посилювати податковий прес, що не лише перетворює податкову політику в гальма структурних перетворень в економіці, але і призводить до занепаду виробництва. Таким чином, боротьба з інфляцією, здолання занепаду виробництва, підвищення соціальної захищеності населення - першочергові задачі, що постають перед сучасною фінансовою політикою України.

12. Розкрити зміст категорії фінансового механізму як економічної категорії

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм.

Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм. Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів. Важливим напрямком фінансової політики є становлення фінансового механізму. Фінансовий механізм - найбільш динамічна частина фінансової політики.

Фінанси, як економічна категорія, здійснюють вплив на соціально-економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. [Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову "техніку". З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті "організація фінансів", і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним.

Другій підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

13. Дати характеристику структури фінансового механізму та його складових елементів

Фінансовий механізм може бути: директивним; регулюючим. Директивний фінансовий механізм, розробляється, як правило, для фінансових взаємин, в яких держава приймає безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування. В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових відносин, обов'язкова для всіх його учасників. В ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не приймає. Такі відносини мають велике значення для реалізації всієї фінансової політики (ринок корпоративних цінних паперів) або одна з сторін цих відносин - агент держави (фінанси державних підприємств). Регулюючий фінансовий механізм визначає основні "правила гри" в конкретному сегменті фінансів, що прямо не зачіпає інтереси держави. Такий різновид фінансового механізму має місце щодо організації внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. В цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів, а підприємство самостійно виробляє форми, види грошових фондів, напрями їх використання.

До складу фінансового механізму входять п'ять взаємозв'язаних елементів: фінансові методи; фінансові важелі; правове забезпечення; нормативне забезпечення; інформаційне забезпечення.

Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямках:

· у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

· у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов'язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

Фінансовий важіль уявляє з себе засіб дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції. Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: Ш заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; Ш бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. Дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); Ш спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації). У складі фінансових важелів важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені. Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі. Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім. Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо. Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо. Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. До складу фінансової інформації належить повідомлення про стан фінансової стійкості та платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо.

14. Охарактеризувати сфери та ланки фінансового механізму

В залежності від особливостей окремих підрозділів суспільного виробництва та на підставі виділення сфер фінансових відносин розрізняють:

· фінансовий механізм підприємств та господарських організацій;

· страховий механізм;

· механізм функціонування державних фінансів.

В свою чергу кожна з цих сфер вміщує окремі структурні ланки.

Наприклад, механізм державних фінансів включає в себе бюджетний механізм та механізм функціонування позабюджетних фондів.

У відповідності до територіального розподілу можна виділити фінансовий механізм автономної республіки Крим, місцевих органів влади.

Якщо розглядати фінансовий механізм з точки зору його впливу на суспільне відтворення виділяються його функціональні ланки: мобілізація ресурсів; фінансування; стимулювання тощо.

Кожна сфера, кожна ланка фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємозв'язані та взаємозалежні. Разом з тим, сфери і ланки функціонують відносно самостійно. Тому є необхідним постійне узгодження, внутрішня ув'язка складових ланок фінансового механізму для підвищення його дійовості.

Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності та розгалуження окремих елементів.

Наприклад, для бюджетного механізму є характерним різноманітність податків, які надходять до бюджетів, а також різноманітність напрямків використання коштів та методів фінансування.

На підприємствах, організаціях визначаються відношення між окремими формами грошових накопичень, розподіляється прибуток, формуються та використовуються фонди.

В страхових організаціях широко розвинута система резервних фондів.

Сполучення елементів фінансового механізму - форм, видів, методів організації фінансових відносин утворює "конструкцію фінансового механізму", яка приводиться в дію встановленням кількісних параметрів кожного його елементу, тобто визначення ставок та норм стягнення, обсягу фондів, рівня витрат тощо.

Кількісні параметри та різноманітні засоби їх отримання є найбільш мобільною частиною фінансового механізму.

Наприклад, неодноразово застосовувались різні способи розподілу прибутку, корегувались ставки податків тощо.

Размещено на Allbest.ru

...