Теоретичні основи санації, особливості її реалізації та фінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Внаслідок швидкого розвитку фінансової та політичної кризи підприємства не спроможні реагувати на зміни, які відбуваються в економіці країни. Як нaслідок бiльшість iз них перeбувають y кризoвому стaні i навiть нa стaдії бaнкрутства, причoму тeнденція дeдалі пoгіршується. Вихoдом iз цьoго середoвища є сaнація пiдприємств. Oднак, неoбхідно вiдзначити, щo в Українi невiдпрацьований eфективний мехaнізм упрaвління фінaнсовою санaцією пiдприємств, щo істoтно впливaє нa подaльший рoзвиток підприємствa і вимaгає рoзвитку упрaвління, нoвих іннoваційних упрaвлінських технoлогій, мoніторингу кризoвих явищ й удoсконалення мeханізму упрaвління фінaнсовою сaнацією пiдприємств.

Дослідженню кризових явищ, проблемам санації підприємства в теоретичних, методичних і практичних аспектах її проведення приділяли увагу визначні науковці та практики:Терещенко О.О., Пепа Т.В., Федорова В.О., Кондрашихін А.Б., Андрєєва О.В., Коваленко М.А., Лобанова Н.В. та ін.

Віддаючи належне розробкам вітчизняних і зарубіжних учених, слід зазначити, що в теоретико-методологічній базі застосування механізму фінансової санації підприємства залишається чимало невирішених проблем, котрі потребують детального дослідження й вироблення пропозицій для практичної діяльності. Так, залишається необхідність удосконалення наявних підходів до суті, структури, інструментарію, механізму санації, визначення підходів для підвищення ефективності проведення санації.

Тому завданням курсової роботи є дослідити теоретичні основи санації, особливості її реалізації та фінансування, проблеми при проведенні санації на вітчизняних підприємствах і визначити напрями удосконалення управління санаційною процедурою.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження фінансової санації підприємств

Сьогодні внаслідок глибокої фінансової кризи підприємства перебувають у фазі розбалансованої діяльності та обмежених можливостей впливу їхнього керівництва на фінансові відносини, що виникають на цих підприємствах.

На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Для прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Розрізняють три види кризи:

* стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

* криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

* криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності)[1, с.17].

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в табл. 1.1. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Таблиця 1.1 Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
* неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства) * неефективна політика збуту та асортиментна політика * недосконале планування та прогнозування * помилкова політика диверсифікації * неефективний апарат управління * дефіцити в організаційній структурі * відсутність виробничої програми * зайві виробничі потужності * відсутність або недієздатність системи контролінгу * форс-мажорні обставини	* несприятливе співвідношення цін та собівартості * невиправдане завищення цін * ризиковані великі проекти * зростання собівартості за стабільних цін * зменшення обороту від реалізації продукції * збитковість окремих структурних підрозділів * придбання збиткових підприємств * значні запаси готової продукції на складі * високі витрати на персонал * високі процентні ставки; * неефективна маркетингова політика *форс-мажорні обставини	невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків) * незадовільна структура капіталу * відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів * незадовільна робота з дебіторами * надання незабезпечених товарних кредитів * великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності * великі обсяги низьколіквідних оборотних активів * зниження кредитоспроможності підприємства * високий рівень кредиторської заборгованості *форс-мажорні обставини

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Термін «санація» походить від латинського «sanare» -- лікувати. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торгівельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею держави акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства[2, с.545].

Вважаємо, наведений вище перелік санаційних заходів не є достатньо чітким, тому що попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. На нашу думку, він є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Вітчизняний автор І.А. Бланк із санацією ототожнює лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямовані на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації[3, с.53]. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

Автор М.І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація -- це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних ), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству[4, с.13]. Тлумачення цього визначення тяжіє до того, що санація - це інститут зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 p., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань[1, c.20].

Новим базовим законодавчим документом для визначення процедур банкрутства та санації в господарському комплексі України виступає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №784 - XIV від 30 червня 1999 року. За текстом цього Закону санація означає систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника[5].

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації -- це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень[6].

У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також тлумачення терміна «санація», згідно з яким примусова санація страхової компанії передбачає:

* проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

* встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

* встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

* прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика[1, с.20].

На наш погляд, зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто одностороннім і не витримує жодної критики.

Ми вважаємо, що кожне із вище згаданих визначень відповідає певним ознакам поняття «санація», проте синтезувати усі ці думки можна через визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація -- це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація -- це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Пропоноване визначення санації унаочнює рис. 1.1. Для повного розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування можуть бути як власні так і запозичені кошти, вони можуть бути у вигляді кредиту або одержані на безоплатній основі.

Для реалізації першочергових завдань щодо зупинення кризи та відновлення платоспроможності в процесі оздоровлення основні зусилля мають бути спрямовані на вибір напрямків та методів оптимізації грошових потоків.

Рис. 1.1 Економічний зміст поняття «санація» [1, с.21]

Пріоритетними завданнями цього процесу є: постійний моніторинг фінансових потоків; виявлення і реалізація резервів, які дозволяють зменшити залежність підприємства від зовнішніх джерел; оцінка і розробка заходів, спрямованих на прискорення, уповільнення чи скорочення руху грошових потоків; підвищення обсягу чистого грошового потоку від господарської діяльності.

Передумовою проведення оптимізації грошових потоків є проведення систематизації грошових потоків з виявленням елементів позитивного та негативного впливу на його величину. Основними напрямками оптимізації грошових потоків є:

1. Балансування обсягів грошових потоків, спрямоване на забезпечення пропорційності потоків надходжень і витрат. Баланс дефіцитного грошового потоку досягається шляхом застосування методів підвищення обсягів надходжень:залучення інвесторів або довгострокових кредитів, додаткова емісія корпоративних прав, зниження постійних витрат підприємства, скорочення реальних інвестиційних програм, відмова від фінансового інвестування.

2. Максимізація чистого грошового потоку спрямована на забезпечення підвищення темпів економічного зростання на принципах самофінансування, що забезпечує зростання ринкової вартості підприємства: зменшення суми постійних витрат, застосування ефективної податкової та цінової політики, використання прийнятного метода амортизації тощо. Пріоритетом внутрішнього оздоровлення стає пошук шляхів самодостатнього розвитку, стабільного функціонування системи. Використання внутрішніх джерел фінансового оздоровлення надає практичної недоторканості структурі власників капіталу[7].

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо[1, c.22].

Досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Поняття «реструктуризація суб'єкта господарювання» -- це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Автор О.О.Терещенко вважає, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).

Санація здійснюється за допомогою фінансових коштів та стосується, насамперед, фінансової системи господарського суб'єкта. У такому розумінні терміни „санація” та „фінансова санація” є синонімами одного механізму, який потребує постійного узгодження за допомогою системи управління. Також санаційні заходи розглядаються як складова фінансового менеджменту та підпадають до функцій фінансового (санаційного) контролінгу, прогнозування, бюджетування, узгодження тощо[8, с.8].

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Таким чином, можна стверджувати, що санація - це систему заходів, що провадяться з метою відновлення нормальної діяльності суб'єкта господарювання - підприємства, організації, фірми, включаючи банки та інші кредитні організації. Ці заходи можуть носити фінансово-економічний і організаційний характер. Вибір заходів санації залежить від причин, що призвели до фінансових утруднень, згоди кредиторів і контрагентів, а також від особливостей суб'єкта - юридичної особи. Заходи здійснюються в довгостроковому періоді. Економічний зміст санації полягає у таких заходах:

формування фінансових ресурсів; скорочення заборгованості; поліпшення структури капіталу; конкурентоспроможність; платоспроможність; покриття поточних збитків; відновлення, збереження ліквідності; відновлення, досягнення прибутковості.

Розділ 2. Особливості реалізації фінансової санації та її фінансування

Загалом, чітке розуміння процесів управління ґрунтується на усвідомленні стосунків між усіма складовими продуктивних сил, взаємовідносин, які складаються між об'єктом та суб'єктами управління. Досвід упровадження фінансової санації підприємств в господарстві країни надає змогу визначати головні та другорядні (допоміжні) зв'язки цього механізму. Це відбувається шляхом аналізу даних щодо банкрутства, наслідків від впровадження дій з боку різних груп суб'єктів відносин фінансової санації[8, с.26].

Поняття «банкрутство підприємства» на рівні законодавчо-правового сприйняття пов'язане саме з його неможливістю відновити свою платоспроможність і задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Але ліквідація підприємства не гарантує погашення всіх претензій кредиторів, тому саме відновлення платоспроможності проблемних підприємств може стати сприятливим фактором пожвавлення як діяльності самого підприємства, так і стабілізації процесу формування грошових потоків при наявних проявах нестабільності в банківській сфері країни. Таку оцінку реалій внутрішнього потенціалу та зовнішньої боргової залежності, корекції чи абсолютної зміни стратегії фінансово-економічного розвитку підприємства з певним рівнем прогнозованості результатів дає санація. Часто керівники підприємств для підвищення ефективності діяльності приймають рішення про вдосконалення окремих видів діяльності або про підвищення уваги до окремої функції:фінансової, збутової, кадрової тощо. Але відсутність системного підходу до таких заходів суттєво знижує отриманий ефект або не дає його взагалі[9].

Так, за даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області, станом на 1 січня 2010 року в Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) на території Івано-Франківської міської ради налічувалося 9775 суб'єктів, з яких 9143 (93, 5%) - юридичні особи. Протягом 2009 року в ЄДРПОУ по Івано-Франківській міській раді було включено 411 суб'єктів, що становить 4, 2% від загальної кількості, а знято з обліку, у т. ч. у зв'язку з оголошенням банкрутами, - 275 суб'єктів (2, 8%). Протягом 2009 року в ЄДРПОУ Івано-Франківської області було включено 1011 суб'єктів, що становить 4, 16% від загальної кількості, знято з обліку - 788 суб'єктів (3, 25%). Окрім того, фінансовим результатом від звичайної діяльності підприємств Івано-Франківської області до оподаткування за 2009 рік є збиток у сумі 382, 6 млн. грн.(40, 6%підприємств області збиткові, загальна сума збитку становить 1400, 9 млн. грн.). Для порівняння: у 2008 році фінансовим результатом від звичайної діяльності підприємств області до оподаткування також був збиток, але в більшій сумі - 1858, 0 млн. грн. (26, 9% підприємств були збиткові, загальна сума збитку становила 2976, 7 млн. грн.)[9]. Як бачимо спостерігається негативна тенденція наслідком якої є банкрутство підприємств , а не фінансове оздоровлення.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у частині фінансового оздоровлення боржника містить такі елементи реалізації механізму санації: інститут арбітражного керуючого, формування та реалізації плану санації (у судовому й досудовому порядку) та укладання мирової угоди в процесі провадження справи про банкрутство. Але в ньому відсутні критерії визнання підприємства банкрутом. Фактично передумовами прийняття рішення щодо проведення санації підприємства-боржника виступає порушення справи про банкрутство. Підставами для цього виступають такі чинники:

позитивні результати діагностики санаційної спроможності підприємства-боржника;

наявність реального інвестора;

розроблений поетапний план санації в розрізі окремих процедур, короткострокових завдань (орієнтирів) із зазначенням критеріїв оцінки їх виконання, зв'язків між процедурами тощо.

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тис. порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва[1, с.24].

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації -- це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей[1, с.25].

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема -- фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

є) контроль;

є) аналіз відхилень[10, c.221].

У літературі з питань фінансової санації розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу.

1. Захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку й реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління[11, с.15].

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов'язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Проте на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації (рис. 2.1).

Щодо зовнішніх джерел фінансування, то найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

а) внески на збільшення статутного фонду;

б) надання позик;

в) цільові внески на безповоротній основі[1, с.174].

Звичайно, найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні передумови (зрівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому.

Рис. 2.1 Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації підприємств[1, с.129]

На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.

Також можлива фінансова участь кредиторів у санації боржників. Вона може набирати таких форм:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів[1, с.195].

Оскільки у вітчизняній практиці немає більш чи менш повчальних прикладів фінансової санації підприємств з використанням різних форм фінансування, звернемося до зарубіжного досвіду, розглянувши санаційні заходи концерну AEG-Telefunken (Німеччина), спрямовані на відновлення платоспроможності та прибутковості підприємства до порушення справи про банкрутство (досудова санація). З'ясуємо, як під час провадження справи про банкрутство укладається й виконується мирова угода, розкриємо механізм санаційної реорганізації підприємства.

На початку 80-х років через невдалу політику в галузі виробництва та збуту побутового обладнання й устаткування для атомних електростанцій концерн AEG-Telefunken опинився у фінансовій кризі. Незадовго перед тим у 1979 році в результаті значних збитків, що спіткали це підприємство, більш як половина основного капіталу була непродуктивно витрачена. Компанія змушена була вдатися до радикальних оздоровчих заходів. На позачергових зборах акціонерів, які відбулися 15.01.80, була розглянута та ухвалена перша санаційна концепція концерну, що базувалася на трьох блоках санаційних заходів[12].

1. Реструктуризація активів та структурна перебудова виробництва:

* закриття нерентабельних структурних підрозділів та філій;

* перепрофілювання на прибуткові види діяльності;

* продаж частини фінансових вкладень концерну в корпоративні права інших підприємств.

2. Заходи щодо зниження витрат:

* довгострокові програми зниження витрат виробництва та покращення їх структури;

* програми ощадливого використання всіх наявних ресурсів;

* скорочення непродуктивних робочих місць (до кінця 1980 року їх було скорочено близько 13 000).

3. Реструктуризація пасивів.

Позачергові збори акціонерів, маючи на меті вирівняти незадовільні позиції балансу та мобілізувати фінансові ресурси для здійснення організаційно-технічних санаційних заходів, прийняли рішення про двоступінчасту фінансову санацію підприємства.

У процесі реструктуризації пасивів було виконано описану далі роботу.

3.1. Щоб «оздоровити» баланс, статутний капітал було зменшено у відношенні 3:1 конверсією (об'єднанням) акцій. Відповідний санаційний прибуток досяг 620 млн. марок, і його було спрямовано на покриття балансових збитків.

3.2. Далі статутний фонд збільшували у відношенні 1 : 1 емісією додаткових акцій; курсом емісії -- 150 марок за одну акцію номінальною вартістю 50 марок. Через неможливість вільного розміщення нових акцій на ринку капіталів за таким високим курсом емісії (300% до номіналу) уся емісія була викуплена банківським консорціумом, члени якого були засновниками концерну. Саме тому на загальних зборах було вирішено відмовитися від використання переважних прав на купівлю акцій нової емісії. У результаті зазначеної операції на підприємство було залучено 930 млн. марок власного капіталу, з них 310 млн. статутного фонду і 620 млн. додаткового капіталу (у вигляді емісійного доходу). Зміни розміру та структури власного капіталу, досягнуті завдяки санаційним заходам, ілюструє додаток А.

3.3. Узявши до уваги надзвичайно високі збитки та гострий дефіцит ліквідних засобів, акціонери на своїх позачергових зборах, , що відбулися 23.06.81, прийняли рішення про мобілізацію фінансових ресурсів додатковим збільшенням статутного капіталу на 250 млн. марок. Проте біржовий курс акцій підприємства знову впав нижче за номінальний (43 марки за одну акцію номінальною вартістю 50 марок). За таких обставин законодавство не допускає збільшення статутного капіталу.

3.4. Для поліпшення становища скористалися ще одним інструментом санації -- конверсійними облігаціями. Була здійснена їх емісія на загальну суму 155 млн. марок за умови конверсії облігацій у звичайні акції протягом двох років з відношенням 2 : 1 .

Відповідне збільшення статутного капіталу становило 77, 5 млн. марок. Крім того, зробили емісію звичайних облігацій на суму 315 млн. марок. Загалом у результаті випуску різних видів облігацій вдалося залучити 470 млн. марок.

3.5. Наприкінці жовтня 1981 року з кількома банками-кредиторами, які одночасно були і власниками корпоративних прав підприємства, домовилися про списання заборгованості за простроченими кредитами на загальну суму в 250 млн. марок.

3.6. Щоб уникнути неплатоспроможності, з рядом кредиторів дійшли згоди стосовно пролонгації кредитів на суму понад 2 млрд. марок строком на 8 років. Водночас з одним із банків-кредиторів -- співвласником підприємства уклали угоду про списання заборгованості на суму 240 млн. марок[1, с.207].

Проте масивне залучення капіталу з різних джерел не допомогло підприємству уникнути фінансової неспроможності. Заходи щодо структурної перебудови виробництва, зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності продукції не були достатньо ефективними. Через те, що виробничі потужності багатьох підприємств концерну були недозавантажені, виробництво працювало неритмічно, а продукція не знаходила своїх ринків збуту, підприємство й далі зазнавало великих збитків. Тим часом майже всі резерви довіри кредиторів до компанії були вичерпані. Банки більше не мали наміру списувати борги та надавати нові кредити, а виробничі партнери вимагали погашення кредиторської заборгованості. У серпні 1982 року керівництво підприємства змушене було звернутися до суду із заявою щодо порушення справи про своє банкрутство. Було вирішено здійснити фінансове оздоровлення в судовому порядку. Підприємство мало намір, поки провадиться справа про банкрутство, укласти мирову угоду з кредиторами, щоб виграти час, необхідний для проведення санаційних заходів виробничо-технічного та організаційного характеру.

Хронологія провадження справи про банкрутство та укладання мирової угоди концерном AEG -Telefunken

09.08.82. Керівництво концерну звернулося до суду Франкфурта-на-Майні із заявою щодо порушення справи про банкрутство з пропозицією укласти під час провадження справи мирову угоду.

01.09.82. Кабінет міністрів прийняв рішення надати концерну AEG -Telefunken державну гарантію на суму 1, 1 млрд. марок. Підстави для цього дав висновок аудиторської перевірки компанії, в якому зазначалося, зокрема, що для укладання мирової угоди концерну необхідно мати в розпорядженні 2, 66 млрд. марок. Загалом заборгованість концерну становила близько 4 млрд. марок, з яких близько 1, 2 млрд. планувалось пролонгувати в результаті укладання мирової угоди; 1, 1 млрд. планувалося залучити під державні гарантії; 1, 1 млрд. надавався банківським консорціумом; 600 млн. передбачалося залучити під надані урядом експортні гарантії. Зауважимо, що в політичних та економічних колах Німеччини надання концерну AEG -Telefunken державної гарантії було частково засуджено, оскільки це суперечило законам ринкової конкуренції.

31.10.82. Почато розгляд справи про укладання мирової угоди. На цей час фінансові проблеми щодо укладання та виконання мирової угоди були вирішені. Компанія отримала необхідну їй відстрочку у виконанні платіжних зобов'язань та час для проведення реструктуризації виробництва.

18.03.83. Суд затвердив підписану кредиторами мирову угоду. В результаті підписання угоди концерн погасив заборгованість на суму 2, 6 млрд. марок, решту заборгованості (1, 4 млрд.) було пролонговано на 18 місяців.

18.09.84. Зобов'язання, які випливали з мирової угоди, концерн AEG-Telefunken виконав. Проте підприємства концерну і далі зазнавали збитків від основної діяльності.

Хронологія реорганізації та ліквідації концерну AEG-Telefunken

14.10.85. Прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на суму 250 млн. марок. Усю емісію викупив концерн Daimler-Benz AG. Після цього він став власником 24, 9% корпоративних прав компанії.

12.02.86. Антимонопольне відомство дало дозвіл на те, щоб концерн Daimler-Benz AG викупив контрольний пакет акцій концерну AEG-Telefunken, оскільки останній перебував у затяжній фінансовій кризі. Після цього Daimler-Benz AG придбав великий пакет акцій і став власником загалом 56% корпоративних прав AEG-Telefunken.

27.07.88. На загальних зборах акціонерів було прийнято рішення про викуп у ряду акціонерів їхніх пакетів акцій концерном Daimler-Benz AG. Після цього частка останнього сягнула 80, 2% статутного капіталу.

01.01.89. Увесь комплекс засобів, які забезпечували діяльність AEG у галузі літакобудування та космічних технологій, було продано Deutsche Aerospace AG.

31.12.91. Прийнято рішення про відокремлення та продаж двох великих структурних підрозділів AEG: підприємство з виробництва кабелю було продано французькій Alcatel-Gruppe, а підприємство з виробництва електроприладів -- шведській фірмі Atlas Corpo.

31.12.92. У зв'язку зі збитковою діяльністю, яка тривала понад 10 років, було вирішено припинити діяльність у сфері виробництва офісної оргтехніки та комунікацій. Провідне підприємство AEG Olumpia Office GmbH довелося закрити.

01.01.96. Прийнято рішення про остаточне поглинання концерном Daimler-Benz AG підприємства, про долю якого йдеться. Цьому передувала низка відокремлень структурних підрозділів та продажу їх виробничим партнерам. Остаточно акції AEG було обміняно на акції Daimler-Benz AG. Після цього правління та наглядова рада AEG припинили виконувати свої функції. Фірма

AEG була ліквідована як юридична особа [1, с.211].

Можемо зробити висновок, що немає стандартного підходу до організації менеджменту санації підприємства. У випадку концерну AEG-Telefunken здійснення санації не відбулося, оскільки відповідна концепція містила серйозні не виявлені під час санаційного аудиту прорахунки у виробничій та збутовій програмах.

санація криза фінансовий

Розділ 3. Проблеми та напрями вдосконалення управління фінансовою санацією на вітчизняних підприємствах

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно адаптуватися до нових умов господарювання і потрапили в глибоку кризу. Наслідком глибокої фінансової кризи підприємства є банкрутство [13, с. 182].

Керівники багатьох суб'єктів господарювання через брак належної кваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутства. Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що, зрештою, може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним моментом є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в складну ситуацію. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних та об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами [14, с. 132].

Автори Плікус І.Й , Новак Н.В і Мільчаковська Т.М. у статті «Удосконалення механізму управління фінансовою санацією підприємств» стверджують, що процедура санації повинна включати 5 взаємопов'язаних і взаємообумовлених механізмів, а саме:механізм визначення ймовірності банкрутства та прогнозування тенденцій розвитку кризових явищ, механізм розроблення комплексу організаційно-управлінських заходів щодо ліквідації розвитку кризи, відновлення платоспроможності та уникнення банкрутства у майбутньому, механізм визначення ефективності реалізації санаційних заходів на підприємстві, механізм управління відносинами фінансової санації, інформаційне забезпечення та кадрове забезпечення.

Розглянемо кожне з них детальніше:

Механізм визначення ймовірності банкрутства та прогнозування тенденцій розвитку кризових явищ. Мета даного механізму-оцінити ймовірність банкрутства за допомогою різних методів та методик, виявити масштаби кризи для конкретного підприємства. При цьому слід необхідно мати на увазі, що існує закономірність між показниками фінансового стану та етапи життєвого циклу підприємства. У контексті даного механізму доцільно розглянути також масштаби кризи на підприємстві, щоб розробити комплекс організаційно-управлінських заходів щодо ліквідації розвитку кризи[15].

Механізм розроблення комплексу організаційно-управлінських заходів щодо ліквідації розвитку кризи, відновлення платоспроможності та уникнення банкрутства у майбутньому. Цей механізм передбачає управлінські заходи, що дозволяють керівництву залежно від масштабу кризового явища розробити тактику виведення із даного стану. Оцінити санаційну спроможність можна за допомогою санаційної спроможності підприємства, в основу якого покладена функція Харрингтона, яка має вигляд:

де n -кількість показників, що використовуються для оцінки санаційної спроможності підприємства;

d - частинна функція, що визначена відповідно до шкали Харрингтона;

y - показник у безрозмірному вигляді.

Узагальнена функція Харрингтона є кількісним, однозначним та єдиним універсальним показником якості, як адекватність, ефективність, статичність і чутливість, то стає зрозумілим, що її можна використовувати як критерій оптимізації[16, с.143].

Після оцінки санаційної спроможності підприємства переходять до розроблення санаційних заходів, використовуючи:

1) дискримінантну функцію, що дозволяє визначити, за рахунок яких сфер діяльності підприємства у сформованій ситуації можна знизити ступінь розвитку кризових явищ. Одним із напрямків попередження розвитку негативних тенденцій є система раннього попередження та реагування - інформаційна системая, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики й шанси, які можуть насуватися на підприємство як з зовнішнього, так і з внутрішнього середовища[17, с.58];

2) метод відбору, під яким розуміють розробку санаційних заходів, які класифікують залежно від ступеня розвитку кризи та вибирається такий варінт санації, при якому підприємство отримає найкращі фінансові показники[18, с.125];

3) контролінгові інструменти до яких відносять:бенчмаркінг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування, СВОТ-аналіз, нуль-базис-бюджетування;

4) система забезпечення управління фінансовою санацією підприємств.

Залежно від обраного варіанту санації користуються тим чи іншим інструментом контролінгу. З цією метою на підприємстві повинна бути впроваджена контролінгова служба, яка повинна забезпечити:взаємозв'язок контролінгу практично з усіма службами управління; контроль витрат підрприємства, як основний об'єкт управління в системі контролінгу; організацію функціонування на підприємстві центрів витрат, прибутку, виручки та інвестицій; впровадження системи стандарт-кост та директ-костинг; постійне проведення аналізу витрат виробництва; розробку заходів і підготовку управлінських рішень, спрямованих на покращення підприємницької діяльності[19, с.120].

3. Механізм визначення ефективності реалізації санаційних заходів на підприємстві. Виходячи з того, що санація може вважатися ефективною лише в тому разі, якщо підприємство не лише відновило свою ліквідність, платоспроможність і прибутковість, але й досягло конкурентних переваг у довгостроковому періоді:для оцінки ефективності санації використовують такі показники, які характеризують ліквідність, платоспроможність, прибутковість, конкурентні переваги підприємства у довгостроковому періоді, додану вартість створену в результаті впровадження санаційних заходів[20, с.159].

З цією метою використовують:економіко-статистичні методи, методи фінансового та економічного аналізу, економіко-математичні методи.

4. Механізм управління відносинами фінансової санації, під яким розуміють сукупність чинників, що забезпечують цілеспрямований вплив на систему господарських відносин підприємства боржника[21, с.68].

5. Інформаційне забезпечення включає:законодавчо-нормативні акти, щодо банкрутства та санації, методичні рекомендації з виявлення ознак банкрутства, методики оцінки ймовірності банкрутства, фінансову звітність(як внутрішню так і зовнішню).

6. Кадрове забезпечення включає: залучення висококваліфікованих спеціалістів з антикризового управління, підвищення кваліфікації(проведення тренінгів, відвідування семінарів, обмін досвідом)спеціалістів підприємства, розроблення системи мотивації для підвищення продуктивності праці[15].

Вчені Плікус І.Й , Новак Н.В і Мільчаковська Т.М. вважають, що поступова та повна реалізація всіх вищезазначених механізмів допоможе підприємствам уникнути банкрутства, зупинити негативні тенденції розвитку та досягнути бажаних результатів.

Автори Перевозова І.В., Савчин І.З. у статті «Системний підхід до проведення фінансової санації підприємствами в умовах глобальної кризи економіки України» навели дані , які свідчать, що 40, 6% підприємств Івано-Франківської області були збитковими у 2009 році. Цей показник є вищим порівняно з 2008 роком, в якому збитковими були тільки 26, 9% підприємств, що свідчить про негативну тенденцію. При цьому автори зазначають, що основним нормативно-правовим актом з питань банкрутства підприємств є Закон України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” №784 - XIV від 30 червня 1999 року відповідно до якого основоположним є саме відновлення платоспроможності боржника, а не визнання його банкрутом. Вчені твердять, що реалії свідчать про зворотне: незначний відсоток справ про банкрутство підприємств закінчується фінансовим оздоровленням. Як правило, відбувається процедура ліквідації підприємства-банкрута. Дослідники пояснюють це нечіткістю законодавчого регулювання процедурного аспекту призначення та проведення санації, відсутністю урегульованості взаємостосунків між кредиторами в процесі вирішення питань, відсутністю реального інвестора та незацікавленістю держави в підтримці процедури санації.

У процесі індивідуального розвитку фінансова санація проходить послідовні етапи ускладнення, диференціації та трансформації своєї структури. Єдиною генетичною основою, на якій має базуватися механізм фінансової санації, є сприйняття підприємства як цілісності із чітко визначеною метою - створення прибуткової діяльності підприємства, яке знаходиться на певному етапі порушення рівноваги звичного устрою та функціонування [9].

Автори Перевозова І.В., Савчин І.З. схиляються до такого підходу: мета цільового (стратегічного) управління санацією полягає в досягненні підприємством-боржником певного рівня прибуткової діяльності та платоспроможності з урахуванням попередньо погашених боргів; мета управління за окремими завданнями санації (тактичні цілі) - досягнення чітко сформованих короткострокових завдань або орієнтирів. Суть стратегічного управління санацією у виборі оптимальних варіантів досягнення мети при дотриманні політики мінімалізації капіталовкладень. Тільки при взаємоузгодженості мети цільового управління санацією із цілями управління за окремими завданнями санації можна очікувати на позитивний результат санації.

Автор Антонюк О.О. у статті «Проблеми застосування санаційних процесів в контексті антикризового управління аграрними підприємствами.» вважає, що недоліком вітчизняного законодавства про банкрутство є відсутність проведення заліку взаємних вимог. Адже фактично при проведенні взаємозаліку вимог боржник міг би відновити свою платоспроможність.

У ході аналізу особливе місце повинно приділятися структурі дебіторської

заборгованості та її характеру з метою можливості погашення частини боргу за рахунок недотримання вимог. Даний механізм необхідно використовувати в процедурі санації, оскільки на практиці у підприємств існують взаємні вимоги або дебітори відмовляються сплачувати за своїми рахунками, передбачаючи неминуче банкрутство свого кредитора [22, с. 146]. Як свідчить світовий досвід, у даному випадку головну роль повинна відігравати система контролінгу, яка надає всю необхідну інформацію з метою уникнення заниження платоспроможності підприємства, що допоможе підтримувати взаємні інтереси кредиторів і боржника [23, с. 124].

Тому слід погодитися з висновками Т.М. Білокінь, що досить необхідним є законодавче утвердження положення щодо обов'язкового проведення взаємозаліку вимог, яке запобігало б виникненню непідтвердженого банкрутства та сприяло б фінансовому оздоровленню підприємства.

Згідно з Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тривалість процедури санації 12 місяців і вона може бути продовжена не більше ніж на 6 місяців. План санації складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Далі план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів, яке скликається у чотирьохмісячний термін з дня провадження процедури санації. Однак термін підготовки і схвалення плану санації є досить тривалим. Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого терміну. Таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення і узгодження [24, с.52].

Важливим суб'єктом у процесі відновлення платоспроможності боржника є арбітражний керуючий. Від його кваліфікації, бажання та виконуваних дій залежить майбутня доля боржника. Виходячи з цих міркувань, можемо беззаперечно погодитися з думкою Т.М. Білокінь про те, що для ефективнішого проведення процедур санації доцільно внести доповнення щодо ліцензування арбітражних керуючих за категоріями складності в залежності від величини статутного фонду та організаційно-правової форми підприємства-боржника [25, с. 82].

Автор Антонюк О.О. вважає, що одним з напрямків вдосконалення механізму санації підприємства є чітке визначення в законодавчій базі поняття „інвестор», а особливо його прав, обов'язків та гарантій. Адже за умов правової невизначеності позиція інвестора в процедурі банкрутства, яку неможливо провести без додаткового влиття коштів, досить уразлива. Таким чином, даний напрямок сприятиме зростанню інвестиційної активності по відношенню до неплатоспроможних підприємств.

Вчений стверджує, що важливим напрямком оптимізації механізму санації підприємства є вдосконалення законодавчої бази з приводу мирової угоди. На сьогоднішній день мирова угода приймається за рішенням більшості кредиторів. Однак на практиці існують випадки, коли окремі кредитори згодні „списати” або відстрочити боржнику частину боргу, однак їхніх голосів недостатньо для укладення мирової угоди.

Вважаємо за доцільне допустити укладання угоди між окремим кредитором і боржником про зменшення, списання або відстрочення частини вимог на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

При ухваленні рішення про санацію, досить важливо враховувати той факт, що крім офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові чинники» . Проблема в тому, що в ході банкрутства усуваються від управління акціонери і керівники підприємства. Такий стан призводить до того, що банкрутство найчастіше використовується як інструмент у боротьбі за вплив на великому підприємстві, спосіб незаконно заволодіти частиною власності [26].

...