Сучасна фінансова політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність, мета, завдання і типи фінансової політики

2. Сучасна фінансова політика України

2.1 Фінансові інститути України

2.2 Напрями бюджетної політики та грошово-кредитна політика

2.3 Податково-бюджетна політика

3. Шляхи та напрями удосконалення фінансової політики України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. Тема актуальна саме тому, що підвищення добробуту суспільства цієї держави, її економічний і соціальний розвиток забезпечує саме фінансова політика.

На ній ґрунтується співробітництво об'єктів фінансової системи всередині країни та зовнішнє співробітництво.

Вивчення особливостей фінансової політики держави є запорукою розробки нових напрямків та вдосконалення вже прийнятих, тому ця тема не втрачає своєї актуальності.

У фінансовій політиці відображаються інтереси суб'єктів суспільства (фізичних і юридичних осіб) та їх взаємовідносини з державою. Зміни фінансової політики відбуваються на основі змін економічної політики держави. Це означає, що фінансова політика випливає з економічної політики і в подальшому безпосередньо впливає на соціально-економічний розвиток та економічну політику держави. Але щоб фінансова політика могла сприяти розвитку економіки та економічній політиці, вона повинна своєчасно виявляти потребу у фінансових ресурсах певної ланки народного господарства та джерела їх мобілізації. Причому мобілізація необхідних ресурсів не повинна обмежувати розвиток окремих підприємств чи суб'єктів суспільства, які виявилися джерелом формування цих ресурсів. Загалом розвиток фінансової політики характеризується трьома напрямами:

1. Підвищенням суспільного добробуту. Для цього фінансова політика повинна сприяти зростанню ефективності виробництва і, в першу чергу, підвищенню продуктивності праці.

2. Мобілізацією і використанням фінансових ресурсів для забезпечення соціально-культурних заходів, оборони, управління та інших потреб суспільства.

3. Удосконаленням фінансового механізму, який зумовлює формування оптимального обсягу фінансових ресурсів та їх найраціональнішого розміщення й використання та заборону технологій, що загрожують здоров'ю людині. При цьому виробничі підрозділи повинні нести витрати з відшкодування відновлення довкілля.

Ефективність фінансової політики залежить від обсягу фінансових ресурсів, які необхідні для задоволення визначеного рівня потреб соціально-економічного розвитку суспільства.

Об'єкт дослідження - сучасна фінансова політика України.

Мета роботи - вивчення та дослідження фінансової політики України, визначення її основних проблем та шляхів їх вирішення.



1. Сутність, мета, завдання і типи фінансової політики

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо накопичення (акумуляції) та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. бюджет держава соціальний кредитний

Фінансова система - це сукупність урегульованих фінансово - правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди.

Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій.

Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси, місцеві фінанси, фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності, фінанси невиробничої сфери діяльності, фінанси населення, фінансовий ринок, фінансова інфраструктура.

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

Основна мета фінансової політики держави полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвитку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально - економічних процесів фінансовими методами.

Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефективне використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.

Завдання фінансової політики - це:

· забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

· встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;

· організація регулювання і стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами;

· формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей і стратегій, що постійно змінюються;

· створення ефективної і максимально дієвої системи управління фінансами.

Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.

Класичний тип фінансової політики був панівним до 20-х років XX століття. Біля її джерел стояли класики політичної економії Адам Сміт і Девід Рікардо. Основа класичної фінансової політики - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.

Перехід до регулюючої фінансової політики пов'язаний із загостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX століття. В основу регулюючої фінансової політики покладена економічна теорія Дж. М. Кейнса(1883-1946) про необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Політика дала змогу протягом 30-х-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.

У країнах з адміністративно-командною системою проводиться планово-директивна фінансова політика. Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР. Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мста такої фінансової політики - досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку.

Використання планово - директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх колишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповільнення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансового становища держави.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика - це комплекс юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх витрачання на різні потреби держави.

Податкова політика найтісніше пов'язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі оподаткування.

Грошово-кредитна (монетарна) політика становить комплекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а також сукупність економічних методів, спрямованих на управління рухом кредитного капіталу. Дії грошово-кредитної політики спрямовані на регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Вони охоплюють ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів. НБУ здійснює грошово-кредитну політику з метою впливу на грошову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.

Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Регулювання курсу національної валюти здійснюється за допомогою валютних інтервенцій центрального банку, які впливають на попит і пропозицію національної валюти та іноземних валютних цінностей у країні.

Інвестиційна політика - це політика, пов'язана з державними та приватними інвестиціями на розвиток тих галузей та окремих підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-технічний прогрес. Держава повинна заохочувати вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом надання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних та інших).

Таким чином, фінансова політика - це частина економічної політики, головним завданням якої є забезпечення реалізації тої чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами та яка проявляється у фінансовому законодавстві; в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки); в перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями діяльності, регіонами країни; в структурі доходів і видатків бюджетів.



2. Сучасна фінансова політика України

2.1 Фінансові інститути України

Фінансова система України складається з таких інститутів - регуляторів:

· Міністерство фінансів України з підпорядкованими установами, такими, як Державна податкова Адміністрація України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне Управління України, Митна служба України.

Вони здійснюють бюджетно-податкове, митне регулювання та фінансовий бюджетний контроль.

· Національний банк України.

Здійснює монетарне, валютне регулювання, а також контроль за діяльністю банківської системи.

· Рахункова палата.

Представник законодавчого органу - Верховної ради України.

· Інші інститути-регулятори, такі, як Державний комітет з регулювання цінних паперів та фінансових ринків (ДКЦПФР), Держфінпослуг, НАКСУ, Державний пенсійний фонд тощо.

Здійснюють регулювання окремих секторів фінансової системи.

Фінансові інститути-регулятори забезпечують виконання функції фінансової системи із здійснення фінансового макрорегулювання національної економіки.

До фінансових посередників належать такі установи, як: страхові компанії (основна діяльність - управління ризиками, формування заощаджень, інвестування), комерційні банки (кредитування, здійснення розрахунків, формування заощаджень), недержавні пенсійні фонди (формування заощаджень, інвестування), фондові біржі (забезпечення подрібнення капіталу підприємств серед значної кількості власників, фінансове інформування, об'єднання фінансових ресурсів через торгівлю цінними паперами) тощо.

Всі зазначені інститути покликані забезпечувати ліквідність фінансових активів, з якими вони працюють, а також функцію можливості накопичення багатства.

2.2 Напрями бюджетної політики та грошово-кредитна політика

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України - Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2013 рік є [4]:

· забезпечення сталого розвитку економіки України у 2013 році;

· підвищення стандартів життя і добробуту громадян;

· сприяння розбудові збалансованої конкурентоспроможної економіки;

· забезпечення фінансової стабільності держави та здійснення заходів із зменшення рівня доларизації економіки;

· посилення реалізації програм імпортозаміщення;

· розвиток виробництва вітчизняних товарів;

· ефективний захист внутрішнього ринку країни та підтримка експорту.

Новацією бюджетної політики у 2013 році стане формування бюджету на основі Прогнозу Державного бюджету України на 2013-2014 роки.

В сучасній антикризовій структурній політиці держави грошово-кредитна політика має відігравати системоутворюючу функцію у забезпеченні сталого економічного зростання, виступати визначальним чинником бюджетної політики держави.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк (НБУ). Відповідно до статті 24 Закону України "Про Національний банк України", саме НБУ визначає основні засади грошово-кредитної політики держави у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці - гривні у середньостроковій перспективі. Вихідною основою при розробці "Основних засад грошово-кредитної політики" НБУ використовує макроекономічні показники, визначені Кабінетом Міністрів України. Згідно з чинним порядком, НБУ інформує Верховну Раду України про Основні засади грошово-кредитної політики» та стан грошово-кредитного ринку в державі [7].

Головною метою грошово-кредитної політики у 2012 році залишається забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, Національний банк України виходитиме з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, критерієм якої розглядатиметься поступове зниження приросту індексу споживчих цін до 5-6% у 2014 році з подальшим його утриманням у межах 3-5%.

Пріоритетною метою грошово-кредитної політики у 2012 році є сприяння утриманню темпів приросту індексу споживчих цін у межах до 7,9%. Це буде надійним підґрунтям для посилення довіри до грошової одиниці України та зростання її ролі в обслуговуванні економічного обороту, зменшення валютної складової в структурі пасивних та активних банківських операцій, зниження рівня доларизації національної економіки. [5].

Міжнародний валютний фонд поліпшив прогноз інфляції до 6% (до грудня) з 7,9% (оцінки квітня-2012).

2.3 Податково-бюджетна політика

Податковий кодекс - закон України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. Кодекс набрав чинності з 1 січня 2011 року. З 1 січня 2012 року в Україні набрав чинності новий Податковий кодекс.

Дослідження Світового банку показують, що податкова система України залишається однією з найгірших у світі протягом останніх шести років.

З 2011 року згідно інформації Світового Банку Україна зайняла 1 місце у світі за кількістю податків. Нараховано 135 платежів, які сплачує український бізнес.

За даними рейтингу Payіng Taxes у 2012 році у рейтингу країн світу за ознакою легкості сплати податків Україна займає 181-ше місце - третє найгірше місце у світі. (Кращі рейтинги у Чаду, Болівії, Гамбії, Центральноафриканської Республіки, Гвінеї, Мавританії, Сенегалу, Шрі-Ланки, Ямайки, Камеруну). Час для сплати податкових платежів в Україні становить 657 годин у рік - дев'ята найгірша позиція у світі.

Сукупна податкова ставка - це відношення всіх сплачуваних компанією податків до її прибутку. Сукупна податкова ставка в Україні на 2012 рік становить 57,1% від валового прибутку, з неї податок на прибуток 12,2%, податок на робочу силу 43,3% і інші податки 1,6%. За цим показником Україна на 152 місці з 183.

Для порівняння: середня сукупна податкова ставка у світі складає 44,8 % від комерційних прибутків, середня кількість податкових платежів за рік - 28,5, а середня кількість часу для здійснення цих платежів - 277 годин на рік.

Міністерством фінансів України розробляються податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу.

Відповідно до Бюджетного кодексу України та з метою визначення цілей та основних завдань Міністерством фінансів України затверджено план діяльності на 2013 бюджетний рік та два бюджетні періоди, що настають за плановим (2014-2015 роки).

Необхідність середньострокового планування є надзвичайно важливим елементом у формуванні соціально-економічних цілей держави в перспективі. Такий підхід допомагає визначити чіткий курс державної бюджетної політики. При цьому чітко визначається послідовність рішень та ефективність заходів. Ґрунтовний аналіз поточної ситуації дає змогу реально оцінити можливості української економіки та передбачити можливості впливу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

Так, стратегічним планом діяльності Міністерства фінансів України визначено пріоритети бюджетної політики. Отже, основні завдання податково-бюджетної політики України, як і раніше, спрямовані на стимулювання зростання економіки шляхом зниження податкового навантаження, впровадження новітніх енергозберігаючих технологій, підтримку галузей економіки, виконання задекларованого рівня соціальних зобов'язань, утримання на економічно безпечному рівні бюджетного дефіциту та рівня державного боргу.

Проведення виваженої бюджетної політики також запобігатиме виникненню прихованого бюджетного дефіциту у формі існування бюджетної заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат чи будь-яких інших бюджетних зобов'язань, простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість чи у будь-якій іншій формі.

У свою чергу, податкова політика держави реалізуватиметься на основі положень Податкового кодексу України, що забезпечить стабільність податкового законодавства, сприятиме інвестиційно-інноваційному розвитку економіки, зниженню податкового навантаження на платників податків, системності надання податкових пільг, збільшенню надходжень до бюджету за рахунок розширення бази оподаткування та поліпшення адміністрування. Водночас через збереження податкових пільг та зменшення ставок податків у середньостроковій перспективі відбуватиметься зменшення перерозподілу ВВП через бюджет.

Удосконалення системи бухгалтерського обліку шляхом запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості національної економіки.

У середньостроковій перспективі також продовжуватиметься активна робота із міжнародними фінансовими інституціями. Одночасно здійснюватимуться заходи із розвитку внутрішнього фінансового ринку.

Таким чином, закріплення позитивних тенденцій в економіці передбачає послідовне проведення комплексних та взаємоузгоджених реформ за всіма напрямами відповідно до положень Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", які спрямовуватимуться на побудову конкурентного ринкового середовища на інноваційній основі, забезпечення енергетичної безпеки країни, створення сприятливого інвестиційного клімату, збереження і активізацію роботи стратегічно важливих підприємств державного сектору та галузей економіки, результатом чого буде зростання економічного потенціалу держави та якісне підвищення добробуту її громадян. [6]

Виходячи із місії Міністерства фінансів України та задля побудови сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, підвищення добробуту українських громадян, формування професійної й ефективної системи державного управління, цілями Міністерства фінансів України на 2012-2014 роки є:

Ціль 1. Виважена бюджетна політика для забезпечення економічного зростання

Ціль 2. Модернізація державних фінансів

Ціль 3. Інноваційний розвиток Міністерства фінансів України

Доходи бюджету у 2013 році прогнозуються на рівні до півтрильйона гривень, що на 8% більше, ніж у попередньому році. МВФ і Світовим Банком прогнозується зростання ВВП України, в номінальному виразі в півтори рази порівняно з 2009 роком і порівняно з 2012 роком на 3-4%. Також новий бюджет передбачає збільшення соціальних виплат. На підвищення окладів бюджетних установ додатково передбачено 10 мільярдів гривень, на збільшення допомоги сім'ям з дітьми додатково понад 8 мільярдів гривень. Мінімальна зарплата зросте на 8,5% або на 100 гривень, зростуть на 9% виплати при народженні дитини. Планується, що буде виділено додатково 23 млрд. гривень на пенсійний фонд та додаткові виплати на медичне забезпечення населення.

Також, за словами прем'єра Миколи Азарова, новий бюджет буде реалістичним і продовжить курс на розвиток країни, а його дефіцит скоротять в порівнянні з бюджетом - 2012 на 45%, або до 13,9 млрд грн, або 0,8% ВВП-2013. Міністерство фінансів прогнозує, що розмір державного боргу до кінця 2012 року складе 404,1 млрд. грн., у 2013 році має намір позичити близько 116,6 млрд. грн..

Аналітик МЦПД Олександр Жолудь вважає, що уряд планує середньорічний курс нацвалюти від 8,4 грн. до 8,4 грн. на 1 $. Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко вважає, що доходи і видатки бюджету збільшать на 20% - за рахунок подальшого виведення економіки з тіні та зростання бази оподаткування (з зарплат понад 20-25 тис. грн доведеться платити податок не 17, а 20%), а середньорічний курс долара складе 8,1 грн.



3. Шляхи та напрями удосконалення фінансової політики України

1. Розширення бюджетної підтримки економіки шляхом впровадження додаткових фіскальних стимулів і пільг, адже Міністерство фінансів більш схильне ліквідувати більшість податкових стимулів і пільг для збільшення доходів бюджету.

Разом з тим необхідно відмовитися від галузевого підходу при наданні пільг, провокуючого лобізм і корупцію, а сфокусуватися на цільовому підході, наприклад ввести знижену ставку податку на прибуток, яка реінвестується в модернізацію виробництва, і / або прискорену амортизацію для нового обладнання та програмного забезпечення. Такий підхід нікого не ставить у нерівні умови, а сприятиме технологічному оновленню економіки.

2. Розвиток технопарків та індустріальних парків, що вимагає як латентних податкових витрат (через впровадження пакету фіскальних пільг і стимулів), так і прямих бюджетних витрат на розвиток їх інфраструктури. Такими "особливо лояльними" зонами розвитку підприємництва пронизані території як ті які розвиваються, так і економічно розвинених ринкових країн. До якого б рівня Україна ні знижувала ставки податків в загальній системі оподаткування, її фіскальний простір все одно буде неконкурентоспроможним порівняно з лояльними фіскальними режимами в СЕЗ Словаччини, Польщі чи навіть Росії.

Бюджетних ресурсів, які були направлені останніми українськими урядами на виплату втрачених заощаджень Ощадбанку СРСР, вистачило б на те, щоб створити п'ять-шість потужних сучасних індустріальних парків, що забезпечило б зростання числа висококваліфікованих робочих місць, підвищило б інвестиційну активність і збільшило б частку технологічної продукції в структурі ВВП та експорті України.

3. Формування прозорої та конкурентної системи державних закупівель. В умовах охолодження економічної активності бізнес і населення знижують свої витрати і, відповідно, сукупний попит, тому роль державних закупівель зростає. Якщо в період економічного благополуччя держава може собі дозволити (з економічної точки зору) певні корупційні втрати, то зараз система державного замовлення повинна працювати тільки на тих, хто реально щось робить. Якщо бізнесмен має можливість отримати замовлення на свою продукцію з боку держави, це для нього є підставою залишитися на ринку і продовжувати діяльність. Якщо ж доступ заблокований через наявність різних посередників і високою корупційної ренти, то він буде скорочувати виробництво, ніж буде посилювати негативні економічні тенденції. Взагалі в умовах ризику охолодження економіки Україні навіть не потрібно збільшувати витрати бюджету, як це роблять сьогодні більшість країн, достатньо навести порядок в системі державних закупівель.

4. Зсув бази оподаткування на споживання і господарську діяльність, пов'язану з експлуатацією природних ресурсів. Ряд досить дієвих заходів у цьому контексті був запропонований президентом України в посланні цього року до Верховної Ради. Ці заходи стосувалися відмови від зниження ПДВ, запровадження більш високої ставки ПДВ на товари розкоші, розширення групи підакцизних товарів за рахунок включення в неї шкідливих продуктів харчування, можливості поширення рентної плати на інші корисні копалини, крім газу, нафти і газового конденсату. Однак Мінфін залишив без уваги ініціативи президента, запропонувавши замість цього свій пакет заходів, що ускладнюють податкову систему і в окремих випадках суперечать міжнародним зобов'язанням України. Взагалі було б корисно зобов'язати виконавчі органи влади звітувати про те, як вони виконують ініціативи глави держави, що містяться в його щорічному посланні, або, принаймні, публічно озвучувати обґрунтоване пояснення, чому такі ініціативи не можуть бути реалізовані.

5. Боротьба з приховуванням доходів фізичними особами. У нинішніх умовах було б доцільно і, головне, більш ефективно переключити гіперактивність податкової служби у боротьбі з порушеннями в корпоративному секторі на боротьбу з приховуванням доходів фізичними особами, особливо бізнесменами, політиками і чиновниками. Нинішня передвиборна кампанія, в ході якої кандидати в депутати звітують про свої доходи, свідчить, що в цьому напрямку роботи непочатий край. Завдяки цьому можна було б, напевно, подвоїти доходи бюджету від ПДФО навіть в умовах падіння ВВП.

6. Збільшення доходів від приватизації. Обмеженість бюджетних ресурсів повинна змусити уряд підвищити ефективність приватизації. Більшість урядів країн ЄС, перш ніж продавати який-небудь об'єкт державної власності (особливо, якщо мова йде про об'єкти нестратегічного значення), заздалегідь проводять промокампанію не тільки всередині країни, але і по всьому світу, зокрема в країнах концентрації капіталу. Формуючи ажіотаж, вони піднімають вартість об'єкта до максимальної, залучаючи доходи в бюджет. До слова, тільки в критичній ситуації (як, наприклад, у Греції) уряд дозволяє спрямовувати кошти на поточні потреби. У більшості випадків доходи від приватизації поповнюють інвестиційний фонд, з якого фінансуються виключно проекти розвитку.

7. Нова модель боргової політики

По-перше, необхідно зменшити обсяги запозичення на внутрішньому Ринку, насамперед для фінансування поточного споживання. Надмірна активність Уряду на внутрішньому Ринку загрожує збільшенням вартості и вичерпанням вільних фінансових ресурсів, що приводить до витіснення приватних інвестицій. Бюджет и реальний сектор економіки не повинні бути конкурентами за кредитні ресурси на внутрішньому ринку.

По-друге, законодавчо має бути закріплено, що боргові ресурси, залучені урядом, мають бути спрямовані виключно на наступне:

а) погашення попередніх боргових запозичень (рефінансування боргу),

б) інвестиційні проекти розвитку держави. У більшості європейських країн боргові запозичення на строк більше року можуть буті спрямовані тільки на інвестиційні цілі. Короткострокові запозичення (в межах року) розглядаються як інструмент подолання касових розривів у бюджеті, тому, як правило, не мають цільової прив'язки.

По-третє, потрібно диверсифікувати джерела зовнішніх запозичень, щоб мінімізувати ризики концентрації боргових зобов'язань в руках якогось одного кредитора (організації або країни). В іншому випадку це формує ризики посилення політичного впливу на Україну з боку окремих кредиторів, а особливо тих, які мають амбітні геополітичні та геоекономічні стратегії.

Нові економічні умови диктують необхідність перегляду стратегії бюджетної політики. Необхідно переглянути завдання та пріоритети, змінити позиції, задекларовані на вибір. І необхідно це робити публічно, кваліфіковано й обґрунтовано. У цьому випадку суспільство отримає сигнал, що влада здатна до саморозвитку й діалогу, що тільки зміцніть довіру до її політики й підвищить шанси на Успіх реалізації її ініціатив.



Висновки

1. Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни. Основна мета фінансової політики держави полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями. З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

2. Фінансова система України складається з таких інститутів - регуляторів: Міністерство фінансів України з підпорядкованими установами, такими, як Державна податкова Адміністрація України, Державне казначейство України, Головне контрольно - ревізійне Управління України, Митна служба України, Національний банк України, Рахункова палата, інші інститути-регулятори, такі, як Державний комітет з регулювання цінних паперів та фінансових ринків (ДКЦПФР), Держфінпослуг, НАКСУ, Державний пенсійний фонд тощо. До фінансових посередників належать такі установи, як: страхові компанії, комерційні банки, недержавні пенсійні фонди, фондові біржі тощо.

Пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2013 рік є [4]: забезпечення сталого розвитку економіки України у 2013 році, підвищення стандартів життя і добробуту громадян, сприяння розбудові збалансованої конкурентоспроможної економіки, забезпечення фінансової стабільності держави та здійснення заходів із зменшення рівня доларизації економіки, посилення реалізації програм імпортозаміщення, розвиток виробництва вітчизняних товарів, ефективний захист внутрішнього ринку країни та підтримка експорту.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2012 році залишається забезпечення стабільності грошової одиниці України.

З 2007 року до 2012-го податкова система України пересунулася з другого на третє найгірше місце у світі. Кількість податкових платежів зросла до найбільшого у світі рівня. За величиною сукупної податкової ставки позиція України погіршилася зі 142- го до 152-го місця. Час на здійснення податкових платежів хоча і зменшився майже втричі, однак десятку найгірших країн світу за цим критерієм покинути не вдалося. [3]

Доходи бюджету у 2013 році прогнозуються на рівні до півтрильйона гривень, що на 8% більше, ніж у попередньому році. МВФ і Світовим Банком прогнозується зростання ВВП України, в номінальному виразі в півтори рази порівняно з 2009 роком і порівняно з 2012 роком на 3-4%. Також новий бюджет передбачає збільшення соціальних виплат.

3. Необхідно переглянути завдання та пріоритети бюджетної політики, змінити позиції, задекларовані на вибір. І необхідно це робити публічно, кваліфіковано й обґрунтовано. У цьому випадку суспільство отримає сигнал, що влада здатна до саморозвитку й діалогу, що тільки зміцніть довіру до її політики й підвищить шанси на Успіх реалізації її ініціатив.



Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Payіng Taxes 2007-2012. The World Bank. akon.rada.gov.ua, "Про основні напрями бюджетної політики", від 22 травня 2012 року.

4. Рішення Ради Національного банку України № 7 від 26.04.2012

(в уточненій редакції) "Про основні засади грошово-кредитної політики на 2012рік"

5. http://www.mіnfіn.gov.ua

6. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679-XІV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2002. - Вип. 5. - С. 42-64.

7. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія / Тринадцяте видання / Львів.: "Просвіта" - 1997 р. С. 290-312

8. http://news.flp.ua

9. www.kmu.gov.ua

Размещено на Allbest.ru

...