Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ

зміст

1. СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇХ РЕГІОНАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

1.1 Поняття та основна мета інвестицій

1.2 Класифікація інвестицій

2. РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика основних форм інвестиційної політики держави

2.2 Напрямки співпраці вітчизняних банків та національної економіки

2.3 Іноземне інвестування в Україні

3. РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ СУМСЬКОГО РЕГІОНУ

1. Сутність інвестицій та основні напрямки їх регіонального застосування

Поняття та основна мета інвестицій

Процеси інноваційної переорієнтації економічної системи, прогнозовано передбачає масштабну її технологічну і структурну перебудову із залученням інвестицій.[11, с. 58].

Економічну природу інвестицій зумовлено закономірностями процесу розширеного відтворення [36, с 5].

Під інвестиціями, зазвичай, розуміють вкладання капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Метою інвестицій є не лише отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Інвестиції - це спосіб розміщення капіталу, який має забезпечити збереження або зростання суми вкладеного капіталу [36, с 21].

Економічна реформа в Україні потребує великих обсягів інвестицій, оскільки масштабна централізована економіка, яка залишилась у спадок, -- це великі за розмірами і потужностями підприємства із застарілими основними фондами та виробничими технологіями, які не під силу підняти самостійно вітчизняному бізнесу.

У Законі України "Про інвестиційну діяльність" [4] наводиться таке визначення інвестицій - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої отримується прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності [4].

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій відбувається на основі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АР, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

- іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

- спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Складовими інноваційної діяльності є:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізація довготривалих науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища.

До об'єктів інвестиційної діяльності відносять будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвестори і учасники) є - громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора

Класифікація інвестицій

З метою обліку та аналізу інвестиції класифікують за різними ознаками (рис.1.1.):

1) за об'єктами вкладень виділяють реальні (матеріальні), нематеріальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції вкладення коштів у виробничі фонди (основні та оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нематеріальні інвестиції - вкладення капіталу в різноманітні нематеріальні активи (патенти, ліцензії, технічну, науково-практичну, технологічну та іншу документацію), а також у придбання прав користування природними ресурсами, об'єктами промислової та інтелектуальної власності тощо.

Фінансові інвестиції вкладення капіталу в акції, облігації, інші цінні папери, у статутні фонди інших організацій;

2) за типом участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції - безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Непрямі інвестиції - це інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). У цьому випадку інвестори, що не мають достатньої кваліфікації для вибору об'єктів інвестування, купують цінні папери, які випускають інвестиційні або інші фінансові посередники.

Портфельні інвестиції це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів); такі інвестиції не забезпечують контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Короткострокові інвестиції-це вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вкладення).

Довгострокові інвестиції це вкладення капіталу на період більше одного року. На практиці довготермінові інвестиції деталізують: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

4) за формами власності розрізняють приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватні інвестиції це вкладення, що здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, передусім - колективної.

Державні інвестиції - це вкладення, що здійснюються центральними та місцевими органами влади та управління за рахунок коштів бюджетів, спеціальних (позабюджетних) фондів та позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних та позичкових коштів.

Іноземні інвестиції це вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Спільні інвестиції - це вкладення, що здійснюються суб'єктами інвестованої країни та іноземних держав;

5) за регіональною ознакою виділяють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції це вкладення коштів у об'єкти інвестування, що розміщені в межах інвестованої країни.

Зовнішні інвестиції це вкладення коштів у об'єкти інвестування, які розміщенні за межами країни.

Інвестування в Україні здійснюється за рахунок досить широкого кола джерел - внутрішніх (власних) і зовнішніх (позичкових і залучених) (додаток А). У цьому велику роль відіграє держава, яка за допомогою методів економічного регулювання може цілеспрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створити умови для їх спрямування в реальний сектор економіки [13, с. 8].

Законодавча база України включає понад сто законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається законами „Про інвестиційну діяльність", „Про режим іноземного інвестування”, „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про господарські товариства”.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, загальнодержавними і регіональними програмами розвитку народного господарства, державним і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами фінансування інвестиційної діяльності [36, с. 28].

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється центральними і місцевими органами державної влади та охоплює планування, визначення умов і конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

- системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитись диференційований податок на інвестиції; проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів. Пільги з амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування.

З метою заохочення інвестиційної діяльності органами державної влади можуть застосовуватися різноманітні методи стимулювання.

Перелік основних методів державного стимулювання інвестиційної діяльності наведено в таблиці 1.1

інвестиція регіональний банк економіка

Таблиця 1.1

Методи державного стимулювання інвестиційної діяльності

	Методи	Інструменти
1. 1	Податкове стимулювання	- зниження ставки податку; - інвестиційна податкова знижка; - відміна податків на реінвестування; - податкові угоди з іншими країнами; - податкові кредити.
2. 2	Фінансове стимулювання	- прискорена амортизація; - пільгові кредити; - інвестиційні гарантії; - без процентові кредити.
3. 3	Інфраструктурне забезпечення	- надання земельних ділянок у безплатне користування або за пільговими цінами; - надання необхідних приміщень у безплатне користування або за пільговими цінами.
4. 4	Стимулювання конкретних інвестиційних проектів	- цільове фінансування: ресурсо- і природо-зберігаючих технологій та обладнання, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, поліпшення умов праці, проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт; - сприяння у проведенні техніко-економічного обґрунтування проектів

Для України існує ключова проблема - як відновити внутрішню інвестиційну активність, сформувати і ефективно задіяти внутрішнього інвестора, де віднайти кошти на оновлення і розвиток інноваційно-інвестиційної моделі суспільного відтворення, розв'язавши яку, національній економіці вдалося б перейти від спаду до розвитку.

2. Регулювання інвестицій в Україні

2.1 Характеристика основних форм інвестиційної політики держави

Системна трансформація економіки України передбачає здійснення активної господарської політики, проведення прогресивних структурних зрушень у національному господарстві, створення пріоритетних умов для розвитку галузей, котрі визначають науково-технічний прогрес. Реалізація таких зрушень зумовлює необхідність пошуку фінансових джерел матеріального та фінансового забезпечення системної перебудови в економіці [31, с. 34].

З розвитком інноваційної діяльності пов'язують вихід вітчизняної економіки із кризового стану, зростання обсягів виробництва, вихід на нові ринки, адаптацію підприємств до ринкового середовища. Водночас проблема переходу на інноваційну модель розвитку не стільки науково-технічна чи організаційна, скільки фінансова, пов'язана з пошуком шляхів використання інвестиційних та кредитних ресурсів [18, с. 51].

Оскільки ж економічна реалізація відносин власності на засоби виробництва здійснюється в межах підприємств, що розташовані в конкретних регіонах, оскільки удосконалення інвестиційної політики держави повинно перш за все спрямовуватися на інвестиційну діяльність регіонів. Результативність інвестування залежить від заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату, аби зробити його сприятливим для вкладання коштів в економіку.

Недостаток інвестиційних ресурсів у економіці України спонукає до пошуку різноманітних шляхів стимулювання інвестиційних надходжень, які здатні забезпечити належні умови інвестиційної діяльності шляхом вибору ефективних форм державного регулювання.

Такими формами регулювання з боку органів державної влади є [55, с. 195]:

- податкове регулювання: система податків та їх ставки, податкові пільги;

- регулювання відрахувань до амортизаційних фондів;

- регулювання умов надання кредитів;

- система експертизи, контролю та нагляду за інвестиціями;

- умови приватизації державної власності;

- антимонопольне регулювання.

Реалізація інвестиційного процесу потребує насамперед консолідації ресурсів усіх джерел фінансування. Сьогодні головним джерелом інвестування залишаються власні кошти підприємств. Так, на 01.01.2003 року за рахунок цього джерела здійснено 66,6% усіх вкладень. Головним джерелом фінансування інвестицій у світовій практиці є амортизаційні відрахування, за рахунок яких фінансується понад 60% інвестицій в основний капітал. Приблизно на такому ж рівні цей показник був у 80-х роках в Україні й Радянському Союзі. Останнім часом амортизація в Україні перестала виконувати свою головну роль - відтворення основних виробничих фондів як у вартісному вигляді, так і в натуральному [42, с.109].

У країні зношеність основних засобів зростає з року в рік. Так, на початку 2002 року вона сягнула 45%. Саме тому, що чинне законодавство не стимулює цільового використання амортизаційних відрахувань, і 40% цих відрахувань досі використовуються не за призначенням [42, с.109]. У розвинених країнах за рахунок амортизації формується до 70--80% інвестицій, що є дієвим інструментом активізації інвестиційних ресурсів.

Спроба нашої держави поправити своє економічне становище за рахунок амортизаційних відрахувань є спробою підриву основ економіки держави:

- амортизаційні відрахування призначені для простого відтворення і жодного іншого призначення вони не мають;

- неефективність соціально-економічних реформ, системна економічна криза призвели до такого інвестиційного виснаження, що у багатьох галузях економіки вже не забезпечується навіть просте відтворення основного капіталу;

- вилучення цих коштів є не що інше, як прихований вид податку, що непередбачений законом;

- якщо стосовно державних підприємств це вилучення ще якимось чином можна виправдати (хоча з економічної точки зору це абсурд), то щодо приватних і колективних підприємств це злочин.

За таких умов було б доцільно законодавчо закріпити використання амортизаційного фонду тільки за його призначенням. Потрібно ухвалити закон про амортизацію - єдиний замість кількох недосконалих і суперечливих, які діють сьогодні [36, c. 145].

Другим джерелом інвестицій є прибуток підприємств.

Теоретично, в міру науково-технічного прогресу, при зростанні виробництва і підвищенні його рентабельності роль, прибутку як інвестиційного джерела зростатиме. За рахунок подолання масової збитковості підприємств можна подвоїти обсяг прибутку (фінансовий результат) і, як наслідок, -- віднайти кошти на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів.

Українська економіка, як відомо, усе ще лишається малоприбутковою, багато підприємств хронічно збиткові. На жаль, понад 40% підприємств ще не пристосувалися до ринкових умов господарювання й надалі працюють зі збитками. Держава продовжує оберігати їх від банкрутства, підтримуючи таким чином ненормальну ситуацію, згубну для національної економіки (табл. 3.1) [30, с. 74].

Водночас слід розуміти, що низька прибутковість та збитковість українських підприємств викликані не лише низькою ефективністю господарювання, а ще й бажанням уникнути оподаткування.

Таблиця 3.1.

Прибутковість і збитковість галузей української економіки, млрд. грн.

	2009	2010
Галузі	Прибуток	Збиток	Фінансовий результат	Прибуток	Збиток	Фінансовий результат
Уся економіка	39,8	21,1	18,7	37,3	17,0	20,3
Сільське господарство	2,5	1,6	0,9	1,62	1,58	0,04
Промисловість	19,0	10,5	8,5	18,4	9,3	9,1
Будівництво	1,3	0,6	0,7	0,8	0,6	0,2
Транспорт і зв'язок	5,0	0,9	4,1	6,1	0,6	5,5
Торгівля	6,7	4,4	2,3	4,5	3,1	1,4
Фінанси, кредит, страхування	2,4	0,1	2,3	3,4	0,2	3,2
Житлово-комунальне господарство та інші галузі	2,9	3,0	-0,1	2,48	1,62	0,86

Податковий тягар розподіляється між різними галузями вкрай нерівномірно, що викликає справедливе обурення серед підприємців. Механізм надання податкових пільг залишається непрозорим і не забезпечує підтримки економічно здорових підприємств. Сумлінні платники податків опинилися сьогодні у непривабливому економічному становищі [30, с.74].

На сьогодні існує певна правова база оподаткування підприємств, контролю за надходженням коштів до бюджету та їх використанням. Однак необхідність удосконалення податкової системи країни є предметом багаторічних дискусій науковців та підприємців. У цілому, до основних недоліків існуючої податкової системи можна віднести [54, с. 194]:

- часті зміни податкового законодавства;

- невиконання функції стимулювання підприємницької діяльності;

- концептуальна невизначеність, суперечливість положень, довільне нормативно-правове регулювання.

Існуюча податкова система орієнтована здебільшого на фіскальну функцію без належної уваги до функції регулюючої, що негативно впливає на інвестиційну активність, відтак і на сповільнення темпів економічного зростання. Необхідність змін у податковій політиці є гострим і актуальним питанням сьогодення, що відображено в концепції податкового регулювання економіки країни. Концепція вдосконалення податкового регулювання повинна забезпечити [46]:

Економічну ефективність: податкова система не повинна входити в протиріччя з ефективним розподілом ресурсів.

Адміністративну простоту: податкова система повинна бути простою і відносно недорогою в застосуванні.

Гнучкість: податкова система повинна швидко реагувати (у деяких випадках автоматично) на зміну економічних умов.

Політичну відповідальність: податкова система повинна розбудовуватись побудована таким чином, щоб політична система могла більш точно відображати її переваги.

Справедливість: податкова система повинна бути справедливою у підходах до фізичних і юридичних осіб різних форм власності.

Вирішення поставлених завдань пов'язується з розробкою Податкового кодексу, який у першу чергу повинен забезпечити повноту правового регулювання податкових відносин, активізацію регулюючої функції податків та зборів і створення умов для ефективного податкового адміністрування [54, с. 194].

2.2 Напрямки співпраці вітчизняних банків та національної економіки

Українська економіка гостро потребує більш широкої участі вітчизняних банків у перебудові галузевої структури народного господарства на користь переробних галузей, перш за все високотехнологічних, будівництва, сфер послуг. При цьому банки повинні відтворювати роль фінансового інвестора, забезпечуючи за рахунок довгострокових кредитних вкладень розширене відтворення національної економіки [39, с.1].

Кредитні вкладення банків в економіку розвинутих країнах сягають значних масштабів і навіть перевищують обсяги ВВП - у США відношення кредитів до ВВП становить 161%. У порівнянні з цим рівень кредитування української економіки вітчизняними банками недостатній - лише 26% до ВВП. За роки незалежності роль українських банків як інвестора національної економіки невиправдано принижувалась, вони були штучно відсторонені від інвестиційних процесів в економіці. Замість кредитування економіки деякі банки займалися скупкою недооцінених вході приватизації акцій підприємств, з'явилась безліч кишенькових банків. Використовуючи заборгованість підприємств, банки робили їх фінансово залежними від себе, не сприяючи їхньому інвестиційному розвитку. Такі банки скуповували, як правило акції найбільш привабливих підприємств, в першу чергу експортерів, поглиблюючи недофінансування економіки України в цілому.

Штучний розрив відносин між банками та виробництвом внаслідок відсутності державної інвестиційної політики призвів до невтішних наслідків. Національне виробництво залишилося без додаткових для розширеного відтворення інвестиційних ресурсів, а банківська система втратила таке важливе джерело поповнення своєї ресурсної бази як кошти підприємств і населення, що зумовило її малопотужність. У результаті, обсяги інвестицій у основний капітал підприємств по народному господарству залишаються незначними - 14 млрд. дол. США в 2004 році, коли економіка України потребує для фундаментальної економічної трансформації до 100 млрд. дол. щорічних інвестицій. На кінець 2005 року заборгованість за інвестиційними кредитами банків становила трохи більше ніж 2 млрд. дол. США, тобто в 50 разів менше потреб. Основною причиною нестачі інвестиційних коштів у банках є відсутність підтримки вітчизняних інвесторів і розпорошеність ресурсів по 185 комерційних банках, більше 100 яких мають власний капітал менше 100 млн. грн. Тому, на даному етапі, конче необхідне реформування банківської системи, скорочення банків та концентрації банківського капіталу. Як вважають фахівці необхідно створити 5-6 “дуже великих банків” (із існуючих банків) для обслуговування великого корпоративного бізнесу і кілька десятків дрібних, діяльність яких буде зорієнтована на обслуговуванні малого бізнесу [40, с.3].

Розвиток пріоритетних галузей економіки України, літако-, суднобудування, військової техніки, комп'ютерних технологій, транспортної системи, металургії та багатьох інших безпосередньо пов'язаний з державною підтримкою мобілізації і спрямування інвестиційних ресурсів у виробництво через надійні українські банки. На основі наукового планування необхідно здійснювати цілеспрямоване державне спрямування інвестицій у пріоритетні галузі економіки, заохочувати, через компенсацію відсотків за кредитами банків та низький рівень оподаткування, підприємства до інноваційного оновлення, впровадження революційних технологічних розробок.

Необхідно створити за рахунок коштів НБУ та держави Фонду довгострокового кредитування по типу Фонд відновлення в Японії. Фонд відновлення забезпечив в свій час через банки фінансову підтримку провідних галузей японської економіки. За рахунок його кредитів, які становили більше 23 відсотків до всіх кредитів, наданих комерційними банками, фірми змогли побудувати сучасні підприємства, придбати нове обладнання, впровадити прогресивні технології. 75 відсотків коштів Фонду спрямовувалось на закупівлю новітнього обладнання для японських підприємств [Там же].

Принципова позиція держави повинна полягати в підвищенні ролі вітчизняних банків у розвитку національної економіки. Національний фінансовий капітал має стати основою відновлення вітчизняного виробництва. Для цього необхідно надати "режим найбільшого сприяння" банкам - національним інвесторам. З метою відвернення процесів руйнації ресурсної бази банків конче потрібно законодавчо обмежити кількість іноземних банків та їх частку в активах та капіталах банків України, яка вже досягла 25 відсотків і продовжує зростати. Замість відкриття філій іноземних банків в Україні, які відволікають на себе фінансові ресурси економіки, зменшують депозитну базу банків, необхідно, залучати кредитні ресурси провідних іноземних банків на умовах спільного з вітчизняними банками кредитування пріоритетних інвестиційних проектів української економіки. Така форма співпраці була б вигідна і нашим, і закордонним банкам.

У галузі залучення іноземних інвестицій необхідно надати перевагу прямим іноземним інвестиціям під інноваційні проекти, а не на купівлю акцій українських підприємств і банків, і лише тим, які передбачали б інвестування в інновації, збереження профілю підприємства, робочих місць та розвиток соціальної сфери.

Тільки власними силами, на основі інноваційно-інвестиційного розвитку, консолідації власних джерел фінансування національної економіки і перерозподілу заощаджень через українські банки на потреби її зростання, можна заохотити виробництво та населення до ефективної праці в інтересах України [40, с. 5].

Необхідно також активно залучати вітчизняні комерційні банки до приватизації як кредиторів, надаючи перевагу вітчизняному інвестору. Банківський кредит надає економіці інвестиційні кошти, які функціонують на принципах платності і повернення, а значить дисциплінують усіх учасників економічних відносин. Тобто, якби приватизація відбувалася за кредитні гроші, то приватизовані підприємства працювали б значно ефективніше, а не розкрадались чи перекуповувались, а держава мала б значні доходи від приватизації.

Держава повинна виступати за таку фінансову-грошову політику, яка б створювала умови для розвитку потужних банків, здатних фінансувати великі інвестиційно-інноваційні проекти. Необхідна чітка програма стимулювання нарощення капіталів банків і дозволяла б створювати могутню фінансову систему. Серед таких стимулів - звільнення від оподаткування обсягів нарощення капіталу за рахунок прибутку, впровадження нових банківських технологій.

До основні напрямки співпраці вітчизняних банків та національної економіки є такі:

- реалізувати закон щодо захисту прав національних інвесторів, яким надати чіткі переваги перед іноземними кредиторами та унеможливити уникнення боржником повернення взятих позик;

- на базі вітчизняного фінансового капіталу надати всебічну підтримку пріоритетним виробництвам, які можуть відновити діяльність цілої низки вітчизняних підприємств-постачальників, забезпечити випереджаючий розвиток галузей обробної промисловості з високою часткою доданої вартості та високотехнологічних галузей економіки;

- з метою розширення фінансової бази інвестування економіки створити Фонд довгострокового кредитування за рахунок коштів бюджету і ресурсів Національного банку України;

- припинити практику розпорошення грошових потоків і капіталів, сконцентрувати ці потоки у провідних українських банках - інвесторах національної економіки. Встановити додатковий податок на вивезення капіталів з України і спрямувати ці кошти на розвиток українських банків;

- сприяти концентрації українського банківського капіталу, розглядати великі українські банки як запоруку економічної безпеки України. Стимулювати нарощування капіталів українських банків;

- запровадити систему державної компенсації відсотків за кредитами під інвестиційні проекти, визначені Кабінетом Міністрів України, розробити механізми сплати податків за інвестиційними кредитами тільки після реалізації відповідних проектів;

- створити ефективний трикутник “Держава - Банки - Виробництво”, який забезпечив би мобілізацію і спрямування українських фінансових ресурсів на інвестиційні потреби виробника і захищав законні права вітчизняного кредитора [39, с.5].

Фондовий ринок (як і кредитний) у розвинених країнах є потужним джерелом інвестиційних ресурсів. Український фондовий ринок поки що є майже винятково приватизаційним, а не інвестиційним механізмом, яким він ще має стати. Не слід забувати, що стан міжнародного інвестиційного ринку визначають насамперед портфельні інвестиції, які здійснюються через фондовий ринок шляхом купівлі-продажу цінних паперів. Таким чином, найпотужнішим елементом міжнародного інвестиційного ринку виступає міжнародний фондовий ринок, на який Україна поки що не має виходу [30, с.76 ].

Розвитку потребує конкурентна система лізингу машин і устаткування, яка для багатьох підприємств, передусім для сільськогосподарських як інвестиційно найвиснаженіших, є ефективною формою інвестування виробництва.

2.3 Іноземне інвестування в Україні

Джерелом інвестиційного забезпечення перехідної економіки України є іноземні інвестиції. Станом на 1.01.2005 року в українську економіку вкладено 8,8 млрд. дол. іноземних інвестицій.

Основними чинниками, які негативно впливають на інвестиційний клімат і зумовлюють високий ризик іноземного інвестування в Україні, є надто затяжний і непослідовний характер ринкового реформування економіки; правова, економічна й політична нестабільність; недосконала фінансово-кредитна й податкова система; низький рівень розвитку ринкової інфраструктури; високий рівень тінізації економіки; відсутність ринку землі. Водночас Україна має низку чинників, які приваблюють іноземних інвесторів: місткий ринок, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови [36, с. 147].

Україна може розраховувати на значні за обсягом іноземні інвестиції лише у разі створення умов для інвестування, сприятливіших, ніж у країнах-конкурентах. Це мають враховувати органи державної влади у процесі вироблення стратегії залучення й ефективного використання капіталу нерезидента у розвитку національної економіки.

Перспективи інтеграції України до міжнародного інвестиційного ринку значною мірою залежать від рівня взаєморозуміння між українським урядом та міжнародними економічними організаціями. Співробітництво України з міжнародними економічними організаціями є важливим елементом здійснення структурної перебудови її економіки, створення привабливого інвестиційного клімату, впровадження кращого світового досвіду у вітчизняну практику господарювання, залучення та використання іноземних капіталів, інтеграції у світові ринки. Вихід України на міжнародний інвестиційний ринок як рівноправного партнера можливий лише за умови членства нашої держави у СОТ [30, с.80].

Україна і Світовий банк уклали угоди про фінансування 17 інвестиційних проектів на загальну суму понад 2,5 млрд. дол., деякі проекти вже реалізовано. Станом на початок 2002 року інвестиційний портфель Світового банку в Україні складався з 6 проектів, завдяки яким має надійти 600 млн. дол. За допомогою кредитної лінії щодо підтримки малого та середнього бізнесу Світовий банк через українські комерційні банки надав вітчизняним підприємствам кредити на суму 121 млн. дол. На здійснення передприватизаційної підготовки "Укртелекому" Світовий банк виділив 100 млн. євро [26, с. 80].

Динамічно розвивається співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку. Завдяки цьому проінвестовано 20 проектів у різних сферах економіки (телекомунікації, житлово-комунальне господарство, видобуток нафти, сільське господарство, транспорт тощо). Наприкінці 2001 року Рада директорів ЄБРР затвердила 36 спільних з Україною проектів, загальна вартість яких становить 4,2 млрд. євро (враховуючи кошти вітчизняних підприємств та банків).

Підсумовуючи, зазначимо, що в Україні насамперед необхідно покладатися на власні внутрішні ресурси. Кошти іноземних інвесторів є добрими в ефективно функціонуючій економіці і можуть стати лише додатковим джерелом інвестицій.

Щоб забезпечити сприятливий інвестиційний клімат, потрібні політична воля, комплексні і послідовні ринкові реформи, цивілізоване конкурентне середовище.

3. Розвиток інвестиційної діяльності в умовах економіки Сумського регіону

Сумська область є індустріально-аграрним регіоном України. Спеціалізація області пов'язана з видобутком енергетичних ресурсів, машинобудуванням, хімічною та нафтохімічною промисловістю, на які припадає понад 90% промислової продукції. На території регіону видобувається понад 40% нафти та 10% газу українського походження.

За оцінками ряду міжнародних рейтингових агентств, Сумська область в 2001-2003 рр. відносилася до групи регіонів з несприятливим інвестиційним кліматом: рейтингова група С2-С3 - регіони з низьким інвестиційним потенціалом та середнім або високим рівнем інвестиційного ризику. До цієї групи разом з Сумською областю відносилися Житомирська, Миколаївська, Рівненська та Тернопільська області [19].

На основі аналізу інвестиційної діяльності в регіонах київським Інститутом реформ було розраховано рейтинг інвестиційної привабливості областей, згідно з яким Сумщина в 2004 році посідає останні місця в Інвестиційному рейтингу (додаток Б) регіонів за групами показників «Економічний розвиток» та «Фінансова інфраструктура».

Сумська область, за оцінками вітчизняних експертів, має дуже низький рівень фінансового потенціалу. Головним чином від того, що фінансовий результат діяльності підприємств регіону в понад 6 разів нижче, ніж середній по Україні (72,2 млн. грн.). Також варто відмітити досить низький прибуток домогосподарств в цьому регіоні [20].

При цьому враховувались понад 80 показників, які характеризують економічний стан областей, рівень розвитку фінансової, ринкової, транспортної, телекомунікаційної, інформаційної інфраструктури, стан розвитку людських ресурсів, діяльність органів місцевої влади у сфері приватного підприємництва. Було показано існуючий зв'язок між значеннями загального рейтингу інвестиційної привабливості та обсягами прямих іноземних інвестицій. Висновок однозначний: в області має бути значно посилена робота із створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності [Там же].

Слабкі позиції області у Динамічному рейтингу (26 місце) (додаток В) обумовлені передусім скороченням обсягів введеного житла, інвестицій в основний капітал та прямі іноземні інвестиції. Ситуація ускладнюється низьким іміджем України на світовому інвестиційному ринку. За всіма рейтингами вона посідає останні місця щодо привабливості свого інвестиційного клімату і перші місця щодо ризику інвестування порівняно з країнами Центральної та Східної Європи. „Аутсайдерські” місця України практично у всіх міжнародних рейтингах [ 36, с. 54].

Аналізуючи кредитні рейтинги (див. табл. 2.1), які слугують для фінансових інвесторів орієнтиром щодо надійності вкладень в боргові зобов'язання компаній, муніципалітетів чи урядів, що дозволяє інвесторам сформувати якісний інвестиційний портфель і оперативно маніпулювати в разі зміни рейтингових оцінок та економічні індекси (див. табл. 2.2), які характеризують визначені сторони економіки: рівень конкурентоспроможності, економічної свободи та корупції країни, на сьогодні це найвищі рейтинги, які отримала Україна з часу незалежності [20].

Таблиця 2.1

Міжнародні кредитні рейтинги по довгострокові зобов'язанням уряду в іноземній валюті

Країна	Кредитний рейтинг Standart&Poor's (від 25.10.2005)	Рейтинговий еквівалент Standart&Poor's	Кредитний рейтинг Moody's (від 11.11.2003)	Рейтинговий еквівалент Moody's (від 11.11.2003)	Кредитний рейтинг Fintch Rating (від21.01.2005)	Рейтинговий еквівалент Fintch Rating
Україна	ВВ-	13	В1	13	ВВ-	13
Росія	ВВ+	11	Ваа3	10	ВВВ-	10
Польща	ВВВ+	8	А2	6	ВВВ+	8
Угорщина	А-	7	А1	5	А-	7
Чехія	А+	5	А1	5	А+	5
Словаччина	А-	7	А3	7	А-	7
Молдова	В-	16	Саа1	17	В-	16
Казахстан	ВВВ-	10	Ваа3	10	ВВВ-	10

Існують певні чинники, що стримують зростання кредитного рейтингу України -- це політичний ризик. Експерти і Standart&Poor's, і Moody's наголошують, що український уряд працює неефективно, хоча сам він це спростовує. А також, це незадовільний хід реформ як загального плану - прийняття податкового та земельного кодексу, так і реформ у конкретних галузях економіки (енергетиці, транспорті, металургії тощо).

Таблиця 2.2

Економічні індекси України

Організація	Назва рейтингового показника	Дата публікації	Місце та переміщення України у рейтингу	Кількість країн у рейтингу
Heritage Foudation	Індекс економічної свободи	04.01.2005	88 (up 43)	161
Foreign Policy JournaL	Індекс Глобалізації	10.02.2004	43 (0)	62
Transparency Internstional	Індекс сприйняття корупції	20.10.2004	122 (down16)	146
Світовий економічний форум	Індекс зростання конкурентоспроможності	13.10.2004	86 (down 2)	104
Світовий економічний форум	Індекс ділової конкурентоспроможності	13.10.2004	69 (up 4)	104
Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD)	Індекс залучення ПІІ	22.09.2004	73 (up16)	140
Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD)	Індекс потенціалу залучення ПІІ	22.09.2004	94 (down 2)	140

Якщо зупинитися на внутрішніх інвестиціях, то у січні-червні 2005 року підприємствами та організаціями усіх форм власності за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 645,2 млн. грн. капітальних інвестицій. Найвагомішу частку з них (86,5%) становили інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво і придбання машин та обладнання).

Основним джерелом надходження інвестицій в основний капітал залишаються власні кошти підприємств та організацій - понад 80% загального обсягу, наповненням яких є прибуток, отриманий від усіх видів господарської діяльності. Значна частина капітальних вкладень направлена на технічне переоснащення та реконструкцію діючих підприємств.

Недостатнє інвестиційне забезпечення економіки області зумовило старіння основних фондів. В цілому по області ступінь зносу основних фондів за видами економічної діяльності складає 52,4%. У тому числі знос основних фондів у промисловості сягає 60%. Більшість підприємств відчуває гостру нестачу власних коштів для модернізації виробництва.

За І квартал 2005 року амортизаційні відрахування становили 3,8% (в структурі операційних витрат з реалізованої продукції), тоді як у відповідному періоді 2004 року цей показник становив 4,8%.

За основними видами економічної діяльності амортизаційні відрахування за І квартал 2005 року становили: по промисловості - 3,7%, будівництві - 4,8%, оптової та роздрібної торгівлі - 0,6%, готельному та ресторанному бізнесі - 11%, транспорті та зв'язку - 9,5%.

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено включення амортизації до складу валових витрат підприємства при визначенні суми податку на прибуток підприємства. Разом з цим, як свідчить практика, 63% цих коштів використовуються не за цільовим призначенням.

Розв'язати цю проблему можливо тільки шляхом вдосконалення податкової та амортизаційної політики, створення умов для розвитку довгострокового кредитування, фондового ринку, лізингу та залучення іноземних інвестицій.

Хронічною стала проблема заборгованості між підприємствами області. Значні обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості негативно впливають на інвестиційний процес, оскільки при цьому вільні позичкові кошти, які доцільно використовувати для інвестування, використовуються на поповнення обігових коштів підприємств.

Водночас не викликає сумніву, що інтенсивність інвестиційного процесу має підтримуватись на такому рівні, за якого реальною є структурна перебудова економіки. Враховуючи диспропорції в економіці області, зношеність основних фондів у промисловості та сільському господарстві, потребу в орієнтуванні економіки на попит споживача, очевидно, що для цього необхідна більш висока інтенсивність інвестиційного процесу. При цьому відносне зниження рівня інвестиційних вкладень у розвиток виробництва не повинно перевищувати скорочення обсягів промислового виробництва.

З метою стимулювання інвестиційної діяльності шляхом оновлення виробничих фондів та збільшення доходів Державного бюджету та місцевих бюджетів через трансферти доцільно внести зміни до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо не включення до складу валових витрат підприємств суми амортизаційних відрахувань, якщо вони не були використані за цільовим призначенням.

Щодо іноземних інвестицій, то з огляду на обмеженість внутрішніх інвестиційних ресурсів в умовах трансформації економіки від планової до ринкової, важливо об'єктивно оцінити роль зовнішніх капіталів для активізації інвестиційного процесу в області.

Прямі інвестиції, які формують статутні капітали підприємств з іноземними інвестиціями, за нинішнього стану економіки є бажаними для українських підприємств з багатьох причин, оскільки:

- дають змогу модернізувати виробництво без створення заборгованості;

- зберігають та створюють нові робочі місця;

- покращують рівень управління підприємствами;

- унаочнюють шляхи досягнення максимальної продуктивності та рентабельності інвестицій;

- стимулюють інтеграцію в систему міжнародного поділу праці [29, с. 146].

Загальний обсяг іноземного капіталу, внесеного в економіку Сумської області, на 1 липня 2005 року становить 163,6 млн. дол. США, що складає 132,3 дол. США на одного мешканця області.

Обсяг прямих іноземних інвестицій, що працюють в регіоні, становить 1,8% від загального обсягу по Україні.

У І півріччі 2005 року обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 24,5 млн. дол. США (рис.2.1.), тоді як за відповідний період минулого року в

Рис. 2.1. Обсяг прямих іноземних інвестицій на кінець року та щорічні надходження

Таблиця 2.3

Країни світу, які вложили свої кошти в економіку області

Ліхтенштейн	35,2 млн. дол. США (21,5%)
Швейцарія	34,8 млн. дол. США (21,2%)
Сполучені Штати Америки	27,3 млн. дол. США (16,7%)
Кіпр	25,7 млн. дол. США (15,7%)
Британські Віргінські острови	24,6 млн. дол. США (15,0%)
Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії	6,1 млн. дол. США (3,8%)
Польща	3,7 млн. дол. США (2,3%)
Російська Федерація	2,9 млн. дол. США (1,87%)

Ці країни внесли капітал у різні сфери діяльності: Швейцарія та Ліхтенштейн - в машинобудування, Сполучені Штати Америки - у харчову промисловість, Великобританія та Британські Віргінські острови - в оптову торгівлю.

Іноземні інвестиції в економіку області в розрізі видів економічної діяльності станом на 01.07.2005 року подані у додатку Д.

Станом на серпень 2005 р. іноземні інвестиції залучені в 119 підприємств області, однак майже 30 з них припинили роботу. Це не пов'язано з погіршенням інвестиційного клімату, а безпосередньо з їх виробничою діяльністю.

Рис. 2.2. Обсяги прямих іноземних інвестицій з а видами економічної діяльності

В 2005 році інвестиції було залучено в різні підприємства області (табл. 2.4).

Прикладами успішної роботи іноземних інвесторів в області є тривала інвестиційна діяльність транснаціональної корпорації "Kraft Foods International INC" та Венчурного фонду "Western NIS Enterprise Fund", якими вже створено близько 2 тисяч нових робочих місць, а їх продукція має високий попит на міжнародних ринках.

Також успішно розпочата діяльність фонду "Raiffisen Investment" та компанії "Vaishali Group". Інвестиційні кошти останньої, наприклад, цього року майже повністю відродили роботу бази відпочинку Буймерівка Охтирського району.

Суттєвою особливістю прямого іноземного інвестування в економіку області є і те, що контрольні пакети акцій у статутних фондах більшості підприємств належать іноземним засновникам. Таким чином, українські учасники не мають практичних важелів управління підприємствами, не можуть враховувати інтереси держави при реалізації стратегічних планів підприємств. Актуальним є тут і питання визначення розмірів внесків іноземних партнерів, яке здійснюється переважно суб'єктивно, без проведення належних експертних оцінок.

Таблиця 2.4

Підприємства області в які залучено іноземні інвестиції

СМВО ім. Фрунзе	Інвестиційні компанії країн Європи	21240,3 млн. дол. США	Продаж акцій
ТОВ "Колорит", м. Суми	Підприємець С. Корогодський (США)	37,5 тис. дол. США	Надання послуг в сфері грального бізнесу
ТОВ "Флігель", с. Лучка, Л-Долинського р-ну	Фірма Fliegl JFM Maschinen GmbH (Німеччина)	16,0 тис. дол. США	Виготовлення засобів малої механізації
ТОВ "ВІСТ ГРУП", м. Шостка	Інвестиційна компанія (Великобританія)	3000,0 млн. дол. США	Оптова та роздрібна торгівля
ТОВ"Шостка-Технокат", м. Шостка	Фірма "Кат Буа" (Іспанія)	93,1 тис. дол. США	Обробка деревини
ТОВ "Кастраде -ЕСКО", м. Суми	ВАТ "Кастраде" (Литовська Республіка)	3,5 тис. дол. США	Запровадження енергозберігаючих технологій
ТОВ "Укртранспнев-матика", м. Лебедин	ВАТ "Транс пневматика", (Російська Федерація)	13,9 тис. дол. США	Виробництво насосів, гідравлічних систем
ТОВ "Медичний центр "Венеція"	ТОВ "Венеція", м. Санкт-Петербург (Російська Федерація)	95,7 тис. дол. США	Оптова та роздрібна торгівля

У рейтингу міст України обласний центр посідає 12 позицію серед великих міст (100-500 тис. мешканців). Решта міст області не виразно виглядають на фоні України. Лише Охтирка у категорії 54 серед (50-100) міст займає 21 місце [21].

Лідером за рівнем соціально-економічного розвитку області є Охтирський район (22 позиція у рейтингу територій України), який має найвищі по області доходи місцевого бюджету та найнижчий рівень бюджетних трансфертів (за обома показниками район є 25 у рейтингу)

У трійку найрозвиненіших районів області увійшли також Тростянецький та Конотопський, які розмістилися на 110-му та 111-му місцях рейтингової таблиці - відповідно. Конотопський район завдяки наявності залізничного вузла має 12-й за величиною обсяг реалізованих послуг на одного мешканця [19].

В Сумській області, як і в інших регіонах України спостерігається нерівномірність розподілу інвестицій по містах і районах області. В місті Суми сконцентровано 78,4% від загального обсягу по області інвестицій (128,2 млн. дол. США) (додаток Е).

Таким чином, обласний центр виступає так званим "локомотивом" інвестиційної діяльності, де зосереджені бюджетні ресурси області, кадровий потенціал та розвинена інфраструктура. Найвагоміші інвестиційні ресурси внесено в такі регіони області: Тростянецький район - 25,5 млн. дол. США (15,6%), м. Шостка - 3,8 млн. дол. США (2.3% ), Охтирський район - 2,1 млн. дол. США (1,3%), м. Охтирка - 1,5 млн. дол. США (0,9%).

У решти міст та районів області залучено менше, ніж по 1% іноземних інвестицій.

В регіоні є міста та райони, в економіці яких іноземні інвестиції практично відсутні: м. Глухів, м. Ромни, Глухівський, Краснопільський, Недригайлівський, Лебединський райони. Стримується цей процес відсутністю інвестиційних пропозицій і інвестиційних програм у більшості суб'єктів господарювання області, а також несприятливим інвестиційним кліматом. Не мало позитивного впливу створення в м. Шостка території пріоритетного розвитку.

З початку 2005 року реєстрації інвестиційних проектів в м. Шостка не було. Це пов'язане з практичною ліквідацією митних та податкових пільг для підприємств, що працюють на цій території.

При цьому, продовжується реалізація двох інвестиційних проектів:

ВАТ "Полісся" (вартість проекту 2,5 млн. дол. США.) - вироблено та реалізовано продукції на суму 5,1 млн. гривень. Укладено контракт з фірмою "Інтермік" (Польща), згідно якого у 2005 році передбачається придбати високотехнологічне обладнання на загальну суму 374,7 тис. євро. При введенні в дію цього обладнання планується збільшити обсяги виробництва у 2,5 рази.

ТОВ "Шостка-Технокат" (спільне підприємство з іспанською фірмою "Кат Буа", вартість проекту 1 млн. дол. США) - реалізовано першу стадію проекту, внесено прямих іноземних інвестицій в обсязі близько 600 тис. дол. США, створено 32 нових робочих місця (до кінці року планується створити ще 20), продукція підприємства реалізується на експорт.

Надходження до бюджетів усіх рівнів від реалізації проектів за І півріччя 2005 року складає 626,6 тис. грн. За час функціонування на території м. Шостка спеціального режиму інвестування, створено 84 та збережено 568 робочих місць.

Зважаючи на те, що економіка Шостки сьогодні розвивається більш інтенсивними темпами, ніж до запровадження спеціального режиму інвестування, тому на нашу думку, доцільно зберегти і продовжити функціонування ТПР. Без спеціального стимулювання інвестиційної діяльності, економічний розвиток півночі Сумської області може стати непривабливим, інвестиції будуть концентруватись в обласному центрі, що автоматично потягне за собою погіршення соціального клімату.

Аналіз стану залучення іноземних інвестицій в економіку Сумської області в порівнянні з потенційними можливостями Сумщини, свідчить про наявність проблемних питань, які стримують залучення іноземних інвестицій:

- надходження прямих іноземних інвестицій в райони та міста не відповідає потребам економічного розвитку області. Регіональна економіка Сумської області на даний момент потребує залучення більше 2 млрд. дол. США іноземних інвестицій.

- Бракує системної роботи з питань пошуку інвесторів і супроводу інвестиційних проектів.

- В містах та районах відсутні стратегічні програми залучення інвестицій (або які складено формально).

- Незадіяними в сфері іноземного інвестування в регіоні залишаються: галузь сільського господарства - сфера рослинництва та тваринництва; галузь легкої промисловості, яка є перспективною з точки зору швидкого обігу капіталу; галузь будівництва житла; муніципальна сфера.

- Не здійснена належним чином інвентаризація вільних приміщень промислового та непромислового призначення, недобудованих об'єктів (з повним описом, фотографуванням).

- Відсутність у керівництва районів та міст повної інформації про роботу інвестиційних компаній в регіоні, і, як результат, - відсутність супроводу інвестиційних проектів.

Незважаючи на труднощі і перешкоди, що існують, область може розраховувати на суттєве збільшення протягом найближчих 4 років обсягів іноземних інвестицій. Це має стати метою довгострокової політики області щодо залучення та використання іноземних інвестицій.

Размещено на Allbest.ru

...