Фінанси державних підприємств

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Ринкова економіка, при всій різноманітності її моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що є соціально орієнтованим господарством, що доповнюється державним регулюванням. Величезну роль, як в самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави грають фінанси. Вони невід'ємна частина ринкових відносин і одночасно, важливий інструмент реалізації державної політики. У структурі фінансових взаємозв'язків народного господарства фінанси підприємств займають початкове, таке, що визначає положення, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні і нематеріальні блага і формується переважаюча маса фінансових ресурсів країни.

Проведено аналіз фінансового розвитку державних підприємств України на сучасному етапі, визначені місце і роль державних підприємств в сучасній економіці, тенденції обсягу і структури їх активів і капіталу, оцінено рівень забезпеченості їх розвитку власними фінансовими ресурсами, стан їх фінансової рівноваги і рівень ефективності фінансового управління ними.

Розглянемо найважливіші напрямки подальшого зростання ефективності фінансової діяльності державних підприємств України; запропонуємо пропозиції щодо вдосконалення методів управління формуванням і розподілом прибутку підприємств, розробки диференційованої політики управління їх оборотними активами, підготовки та оцінки інвестиційних проектів, а також схем та джерел їх фінансування.

Визначимо найбільш ефективні напрямки і форми реорганізації та фінансової реструктуризації державних підприємств, критерії їх вибору конкретними господарюючими суб'єктами і державними органами управління, методологічні підходи до оцінки ефективності проведення реструктуризації державних підприємств у окремих її формах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Основи організації фінансів державних підприємств

Фінанси державних підприємств, будучи основною ланкою фінансової системи, охоплюють процеси створення, розподілу та використання ВВП у вартісному виразі. Вони функціонують у сфері матеріального виробництва, де в основному створюються сукупний суспільний продукт і національний дохід.

Фінанси державних підприємств та організацій безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними грошовими ресурсами.

У нинішніх умовах держава наділяє підприємства основними й оборотними коштами, і вони є повністю самостійними: мають баланс доходів і видатків, або фінансовий план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, здійснюють з ними розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків. Реалізація підприємством продукції та послуг зумовлює необхідність грошових доходів і видатків, існування фінансових відносин і створення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. [7, с.306]

Фінансові ресурси підприємства -- це його грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень. Джерелом фінансових ресурсів є створюваний підприємствами чистий продукт у грошовому вираженні.

Витрати державних підприємств складаються:

* з коштів, що компенсують усі матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції;

* з коштів фонду оплати праці;

* з амортизаційних відрахувань, платежів за користування кредитом тощо.

Фінансова самостійність підприємств потребує активної фінансово-господарської діяльності, яка забезпечувала б можливість не лише покривати виробничі витрати, а й створювати прибуток.

Діяльність підприємств у нових умовах зумовлена дією закону вартості, об'єктивною необхідністю використання всіх форм вартості у процесі відтворення виробництва. Свою дію закон вартості виявляє через показники форм вартості: гроші, ціни, собівартість, кредит, фінанси, прибуток, стимулюючи таким чином витрати на одиницю продукції, зростання виробництва продукції і прибутків. Треба сказати, що практичне використання теорії вартості нелегке. При відсутності конкуренції і спаді виробництва державні підприємства, як це спостерігається в Україні, не мають прибутку, а тому ніякі вартісні показники в умовах економічної кризи не дають можливості бути з прибутками більшості підприємств.

Рисунок 1.1 - Структура фінансової системи України

Організовуючи свою фінансово-господарську діяльність, підприємства повинні використовувати власні кошти, а також дбати про повернення кредитів, оскільки держава неспроможна забезпечити коштами навіть власні підприємства. Необхідно розрізняти власні і позикові кошти, тим більше, коли останні беруться під великі відсотки і на умовах повернення (рис. 1.1).

В умовах дії закону вартості та об'єктивної необхідності матеріального стимулювання зростання суспільного продукту дуже негативно діє на виробництво державна податкова система. Ця дія має ґрунтуватися на результатах фінансових розрахунків і аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств всіх форм власності, а тому податкова політика повинна постійно удосконалюватися.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків.

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів державних підприємств

Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище. Фінанси поділяють на державні і приватні.

Ознаки державних фінансів:

- це економічні відносини;

- це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;

- мета: виконання завдань та функцій держави.

Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:

- держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;

- державні фінанси дуже тісно пов'язані з грошовою системою держави;

- значний розмір державних фінансів;

- державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;

- пріоритет видатків над доходами [14, с.174].

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів

(комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом [22, с.108].

Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму. Кожна із вказаних складових має свою сферу діяння і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів. Фінанси мають забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро-, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб.

Так, наприклад, держава створює централізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди - пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо. Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар - гроші. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.

Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина [8, с.255]. Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко окупаються.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом. У складі державного чи місцевих бюджетів - це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки - це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі - одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів [18, с.289].

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є не речовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо [20, с.311].

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передовсім - з ціною. Ціна це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

2. АНАЛІТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ФІНАНСІВ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Сучасне фінансове становище державних підприємств в Україні

Для державних підприємств відрахування частки прибутку до держбюджету зменшено з 50% до 10%. Кабінет Міністрів затвердив розроблену Міністерством фінансів постанову про Порядок відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу).

Ним, відповідно до Закону України “ Про державний бюджет України на 2008 рік ” передбачається, що для державних підприємств відрахування частки прибутку до державного бюджету знижується з 50 до 10%.

Для господарських товариств, у статному фонді яких є державна частка, норматив відрахування частини прибутку до держбюджету встановлюється на рівні базових нормативів для виплати дивідендів згідно з їх галузевою належністю.

Норматив відрахувань частини прибутку у розмірі 50%, який діяв протягом 2007-2008 років, створював нерівні умови розвитку цих підприємств по відношенню до підприємств інших форм власності та негативно впливав на темпи їх модернізації, призводив до зниження їх прибутковості і до відповідного зменшення надходжень частини прибутку до державного бюджету [14, с.166].

Зниження нормативу забезпечить створення умов для інноваційного оновлення виробництва, модернізації, технологічного переозброєння та впровадження енергозберігаючих технологій, оскільки збільшиться сума чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємств державного сектору економіки.

Такий підхід забезпечить збільшення капіталізації державної частки та в подальшому забезпечить збільшення відповідних надходжень до державного бюджету. Ухвалена Урядом постанова також запроваджує дієвий механізм взаємозаліку щодо сплати частини прибутку та дивідендів до державного бюджету.

Уряд відкинув всі преференції, які існували для певних структур чи осіб. Для цього було відмінено 259 постанов. Всі мають діяти в однакових умовах. І якщо на початок року приблизно сорок відсотків національної економіки працювало бартером, то на кінець - лише шістнадцять відсотків. Всі заходи були спрямовані на одне: через економіку зростання і через запровадження прозорого жорсткого контролю над державними фінансами і фінансами державних підприємств установити прозору систему надходження коштів в грошовому вимірі до державного бюджету. Весь держбюджет переведено до Державного казначейства. Ці гроші направлені на соціальні програми. Така логіка сповідувалась на початку року. Держава менше була присутня на ринку. Але більше державного контролю, більше прозорості забезпечується там, де йдеться про державні фінанси, про державне майно і соціальні зобов'язання.

2.2 Аналіз фінансових ресурсів державних підприємств

Основними показниками, що характеризують роботу підприємств, є валове виробництво, виручка, собівартість, прибуток від реалізації, чистий прибуток, податкові платежі і ін.

У даному пункті проаналізуємо результати діяльності українських підприємств в 2007-2009 рр., розглянемо таблицю 2.1.

Як видно з таблиці в 2008 році збільшення ВВП відбулося на 37% (без урахування індексу цін), в 2009 році збільшення на 27 %, Отже можна зробити вивід, то спостерігається схильність до збільшення виробництва. Як раніше було відмічено в державній власності знаходиться 27,4 % підприємств з фондоозброєністю в 3 рази вище, ніж у підприємств інших видів власності, тому можна припустити що ріст виробництва надалі перспективніший у підприємств інших форм власності за рахунок залучення капітал і збільшення фондоозброєності. Цей факт підтверджує те, що спостерігається зростання інвестицій.

Крім того за даними таблиці можна сказати, що в 2008 році зростання виробництва перевищило ріст роздрібного товарообігу, але в 2009 році ситуація дещо стабілізувалася, в результаті за два роки виробництво виросло на 74 % (без урахування індексу цін), а роздрібний товарообіг - на 66 %. Отже необхідно було б провести політику по стимулюванню продажів - збільшення запасів приведе до зменшення віддачі від капіталу.

Таблиця 2.1 - Основні показники соціально-економічного розвитку

Показники	2007	2008	2009	Приріст в 2007	Приріст в 2009	Приріст в 2009
ВВП, млрд. грн.	36565	49992	63679	36,7%	27,4%	74,2%
зокрема валова додана вартість промисловості, млрд. грн.	9533	14007	17429	46,9%	24,4%	82,8%
Основні засоби (за первинною вартістю на кінець року), млрд. грн.	192456	235329	243395	22,3%	3,4%	26,5%
зокрема промисловості	67047	82484	83553	23,0%	1,3%	24,6%
Продукція промисловості, млрд. грн.	33387	48530	62545	45,4%	28,9%	87,3%
Виробництво споживчих товарів, млрд. грн..	10329	13651	16155	32,2%	18,3%	56,4%
непродовольчі товари	4962	6363	7060	28,2%	11,0%	42,3%
продовольчі товари	4829	6509	8198	34,8%	25,9%	69,8%
алкогольні напої	538	779	897	44,8%	15,1%	66,7%
Продукція сільського господарства, млрд. грн..	7814	10545	12826	35,0%	21,6%	64,1%
Середньорічна чисельність зайнятих в економіці, тис. чоловік	4339,3	4136,3	4349,8	4,7%	5,2%	0,2%
Зокрема у промисловості	1158,5	1157,7	1163	0,1%	0,5%	0,4%
Інвестиції в основний капітал, млрд. грн.	7131	10783	15096	51,2%	40,0%	111,7%
Роздрібний товарообіг, млрд. грн.	15170	19452	25230	28,2%	29,7%	66,3%

Далі необхідно проаналізувати показники прибутковості і рентабельності тому розглянемо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 - Прибуток від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг з галузей промисловості (у фактично діючих цінах мільярдів гривень)

Показники	2007	2008	2009	Приріст в 2007	Приріст в 2008	Приріст в 2009
Вся промисловість	2834,5	5167,6	6533,5	82%	26%	130%
Електроенергетика	241,7	449,8	456,0	86%	1%	89%
Паливна промисловість	805,8	1469,4	1950,9	82%	33%	142%
Паливна промисловість	805,8	1469,4	1950,9	82%	33%	142%
Чорна металургія	218,6	502,7	373,0	130%	26%	71%
Хімічна і нафтохімічна промисловість	423,5	886,8	1357,8	109%	53%	221%
Машинобудування і металообробка	551,6	960,9	1204,3	74%	25%	118%
Лісова деревообробна і целюлозно-паперова промисловість	128,4	189,6	173,4	48%	9%	35%
Промисловість будівельних матеріалів	80,4	126,8	149,1	58%	18%	85%
Легка промисловість	60,3	96,1	80,0	59%	17%	33%
Текстильна	11,9	32,6	11,6	174%	64%	3%
Швейна	21,7	31,3	39,8	44%	27%	83%
шкіряна, хутряна і взуттєва	27,4	32,8	30,2	20%	8%	10%
Харчова промисловість	250,2	369,8	621,0	48%	68%	148%
Харчово-смакова	189,4	311,1	352,8	64%	13%	86%
М'ясна і молочна	35,2	22,8	223,9	35%	882%	536%
Рибна	25,7	36,0	44,3	40%	23%	72%

Як видно з таблиці зростання прибутку досить неоднозначне: по деяких галузях спостерігається приріст за два роки (2008-2009) у декілька разів (хімічна і нафтохімічна промисловість), при цьому слід враховувати чинник інфляції, а по деяких скоротився, також без урахування індексу цін. Така ситуація пояснюється тим, що держава підтримує деякі (найбільш вигідні) галузі за допомогою субсидій, але це може привести до того, що через деякий час підприємства можуть втратити свою конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. І якщо враховувати той факт, що підприємства паливної, хімічної нафтохімічної промисловості і машинобудування це підприємства орієнтовані на експорт, то слід задуматися про правильність такої стратегії.

Основну частину в прибутку складає паливна, хімічна і нафтохімічна промисловості, а також машинобудування, які разом приносять 69 % прибутку для всієї промисловості. Отже, у разі втрати конкурентоспроможності цими підприємствами, держава може прийти до дуже глибокої кризи, з якої вибратися буде досить складно.

За даними можна сказати, що середня рентабельність підприємств на рівні 15%, при цьому сформована вона за рахунок паливної, хімічної і нафтохімічної промисловості і чорної металургії. Крім того, слід зазначити, що рентабельність чорної металургії має тенденцію до зниження, отже, можливе зниження загальної рентабельності в промисловості.

Зіставивши табл. 2.1 і табл. 2.2 можна відзначити, що підприємства енергетики при рентабельності нижче середнього рівня приносять 30 % всьому прибутку, це говорить про те, що необхідно привертати інвестиції для зниження собівартості продукції (слід розмежувати субсидії і інвестиції).

Легка промисловість має найнижчу рентабельність, окрім того спостерігається схильність до зниження, тому слід визначити чинники які впливають на собівартість продукції і розробити програму поліпшення ефективність виробництва [11, с.284].

Як найкраща ситуація спостерігається у підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості: рентабельність росте високими темпами, тому слід спробувати зберегти таку тенденцію. До показників що характеризує фінансову ситуацію відносяться також число збиткових підприємств (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Питома вага збиткових підприємств по галузях економіки у відсотках до підсумку

Показники	2007	2008	2009	зміна в 2008	зміна в 2009	у 2009 до 2007
Всього	27,2	20,9	3,5	-23,2%	-83,3%	-87,1%
Промисловість	23,5	28,3	5,5	20,4%	-80,6%	-76,6%
Сільське господарство	57,9	16	0,7	-72,4%	-95,6%	-98,8%
Транспорт	9,5	16,9	2,5	77,9%	-85,2%	-73,7%
Будівництво	10	15,1	2,1	51,0%	-86,1%	-79,0%
Торгівля і громадське харчування	23,5	23,6	5,7	0,4%	-75,8%	75,7%
Матеріально-технічне постачання і збут	15,8	15,4	1,2	-2,5%	-92,2%	-92,4%
Житлово-комунальне господарство	19,8	32,8	0,6	65,7%	-98,2%	-97,0%
Невиробничі види побутового обслуговування населення	14,5	10,6	2,6	-26,9%	-75,5%	-82,1%

Аналізуючи таблицю можна зробити наступні висновки: число збиткових підприємств стрімко скорочується, і в деяких галузях майже досягла 0. А це говорить про те, що число збиткових підприємств навмисно занижувалося.

Як порівняння деяких фінансових показників можна представити результати діяльності підприємств в січні-лютому 2009.

Виручка від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг підприємств за січень 2009 р. в поточних цінах склала 13,1 млрд. грн., або на 18,2% більше, ніж роком раніше, при зростанні споживчих цін за цей період на 7,1%.

Сплачена виручка від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг в поточних цінах за січень склала 10,3 млрд. грн., або 79% від всієї виручки (за січень 2009 р. -- 80,6%) [15].

Прибуток від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг в січні 2009 р. склала 900,8 млрд. грн., що на 3% менше, ніж роком раніше, при зростанні споживчих цін за цей період на 7,1 %. Підприємствами було отримано 863,8 млрд. грн. прибули до оподаткування, або на 0,5% більше, ніж рік тому. Чистий прибуток склав 529,4 млрд. грн. (на 2,5% менше).

У січні збитковими були 2.386 підприємств, або 22,2% від загального числа що враховуються в поточному порядку. Сума чистого збитку збиткових підприємств по всіх галузях економіки за цей період склала 156,2 млрд. грн.. (за січень 2009 р. -- 107,6 млрд. грн.).Прострочена кредиторська заборгованість на 1 лютого 2009 р. склала 4,3 млрд. грн., або 17,1% від всього об'єму кредиторської заборгованості проти 22,2% на 1 лютого 2008 р. На заборгованість понад три місяці доводилося 59,3% загальної суми простроченої кредиторської заборгованості. В порівнянні з початком року прострочена кредиторська заборгованість збільшилася на 5,8% при зростанні споживчих цін за цей період на 1,8%.

Прострочену кредиторську заборгованість мали 57,2% організацій, зокрема 82,5% з них -- заборгованість понад три місяці. На 1 лютого підприємств промисловості припадало на частку 40,8% простроченій кредиторській заборгованості, сільського господарства -- 23,6%, житлово-комунального господарства -- 9,6%, торгівлі і громадського харчування -- 8,7%.

Прострочена кредиторська заборгованість на 12,4% перевищувала прострочену дебіторську заборгованість.

Прострочена заборгованість за паливно-енергетичні ресурси, включаючи внутрішні розрахунки, склала 985,4 млрд. грн., або 27,2% від загальної суми простроченої заборгованості постачальникам за товари, роботи, послуги. В порівнянні з початком року прострочена заборгованість за паливно-енергетичні ресурси збільшилася на 16,4% при зростанні споживчих цін за цей період на 1,8% [3].

Платоспроможність підприємств, що характеризується відношенням грошових коштів на їх рахівницях до простроченої кредиторської заборгованості, склала 96,9% проти 64,4% на 1 лютого 2009 р.

В цілому можна сказати, що до початку 2009 ефективність діяльності підприємств поліпшувалася (в значній мірі за рахунок субсидій з боку держави), але у зв'язку з погіршенням макроекономічної ситуації дещо знизилася.

2.3 Контроль за фінансовою діяльністю на державному підприємстві

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність -- це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

-- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

-- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

-- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

-- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

-- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

-- фінансове прогнозування та планування;

-- аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

-- оперативна, поточна фінансово-економічна робота [19, с.452]

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Вдосконалення інвестиційної політики державних підприємств

Інвестиційна діяльність підприємства є досить тривалим процесом і тому повинна здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямів цій діяльності з урахуванням перспективи є процесом розробки інвестиційної стратегії.

Слід зазначити, що процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємства, тобто розробки її інвестиційної стратегії, отримує свою подальшу конкретизацію в процесі тактичного управління цією діяльністю шляхом формування інвестиційного портфеля компанії. На відміну від інвестиційної стратегії формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським процесом, здійснюваним в рамках стратегічних рішень і поточних фінансових можливостей підприємства. У свою чергу, процес тактичного управління інвестиційною діяльністю отримує своє найбільш детальне завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів. Таким чином, розробка інвестиційної стратегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства [2].

Як видно розробка інвестиційної стратегії підприємства, хоча в основному і орієнтована на довгострокові цілі включає також окремі середньострокові і короткострокові елементи, які згодом ведуть до вироблення конкретних управлінських рішень при формуванні інвестиційного портфеля і реалізації інвестиційних програм і проектів. Так, наприклад, в процесі розробки інвестиційної стратегії компанії може бути передбачене збільшення частки реальних інвестицій у виробничій сфері протягом 5 років до 40%, зокрема в середньостроковому періоді - до 30%, і в короткостроковому (поточному) періоді - до 20% [5, с. 47].

Формування інвестиційного портфеля, орієнтуючись на напрями інвестиційній стратегії і реалізовуючи стратегічні завдання середньострокового періоду визначає склад основних інвестиційних проектів в рамках окремих інвестиційних програм. Одночасно опрацьовуються терміни і об'єми реалізації окремих інвестиційних програм і проектів, включаючи і завдання їх реалізації в короткостроковому (поточному) періоді.

Формування інвестиційної стратегії підприємства є досить складним творчим процесом, що вимагає високої кваліфікації виконавців. Перш за все, формування стратегії базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) і кон'юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в розрізі окремих його сегментів, що, є досить трудомістким процесом. Складність цього процесу полягає і в тому, що при формуванні інвестиційної стратегії йде обширний пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, найповніше відповідних іміджу компанії і завданням її розвитку. Певна складність формування інвестиційної стратегії полягає також в тому, що вона не є незмінною, а вимагає періодичного коректування з урахуванням змінних зовнішніх умов і нових можливостей зростання підприємства.

Початковою передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку підприємства. По відношенню до неї інвестиційна стратегія носить підлеглий характер і повинна узгоджуватися з нею по цілях і етапах реалізації. Інвестиційна стратегія при цьому розглядається як один їх головних чинників забезпечення ефективного розвитку компанії відповідно до вибраної нею загальною економічною стратегією. Процес формування інвестиційної стратегії підприємства проходить ряд етапів [11, с. 16].

Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії підприємства є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов.

Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є передбаченість розвитку економіки в цілому ж інвестиційного ринку, зокрема. В умовах нинішнього нестабільного (а по окремих напрямах - непередбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути дуже тривалим і в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід зазначити, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років).

Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії компанії є її галузева приналежність. Результати обстеження окремих компаній показують, що найбільший період (понад 10 років) характерний для розробки інвестиційної стратегії так званими інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями і тому подібне); менший період (5-10 років) характерний для компаній і фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва засобів виробництва і в добувних галузях промисловості; ще коротший період (3-5 років) характерний для компаній і фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва споживчих товарів, роздрібної торгівлі і послуг населенню. Очевидно, і в наших умовах таку галузеву диференціацію середнього періоду формування інвестиційної стратегії слід вважати доцільною.

І нарешті, однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії є розмір підприємства. Інвестиційна діяльність крупних компаній зазвичай прогнозується на триваліший період [1].

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинне виходити перш за все з системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій і суми доходу від інвестиційної діяльності; зміни пропорцій у формах реального і фінансового інвестування; зміни технологічної і відтворювальної структури капітальних вкладень; зміни галузевій і регіональній спрямованості інвестиційних програм і тому подібне

Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності здійснюється по двох напрямах. Одне з них охоплює розробку стратегічних напрямів інвестиційній діяльності, інше - розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів. Цей етап є найбільш відповідальним і складним.

Як показує практика ні акціонування, ні інші зміни юридичної або організаційної форм підприємств, ні навіть рідкісна можливість залучення інвестицій не рятують українські підприємства від того, що їх фінансове положення продовжує погіршуватися. Грошові кошти зникають ніби в "чорну дірку" [2].

Ця ситуація спостерігається вже декілька років на багатьох підприємствах, незалежно від галузі, форми власності і розмірів. Навіть отримання статусу іноземного підприємства не завжди рятує від збитків, неплатежів і недоліку засобів для фінансування оборотних коштів.

Побачити за фінансовими результатами все підприємство - завдання непросте і під силу тільки професійному аналітикові-фінансистові. На практиці це трапляється украй рідко. Тому на підприємствах бачать в основному тільки симптоми. І рішення знаходять поверхневі, хоча ситуація при цьому заходить в безвихідь.

Так, катастрофічний брак грошей на придбання сировини і матеріалів приводить виробництво на грань зупинки. Підприємства вимушені в такій ситуації переходити на роботу з давальницькою сировиною. Розплачуватися ж за сировину доводиться готовою продукцією, віддаючи її за невигідною для себе ціною. При цьому давалец сировини не оплачує всі витрати, які несе підприємство по його переробці. Круг замикається, а залежність стає міцнішою. З цією проблемою зіткнулися вже багато підприємств. В результаті бюджет не отримує очікувані податки, а банки - відсотки за видані кредити.

Ця ситуація не випадкова, вона - результат системи управління підприємствами, що склалася, в Україні. Для неї характерні, по-перше, спроби вирішити окремі проблеми підприємства без виходу на логічний ланцюжок їх взаємозв'язків, тобто поточне "латання дірок"; по-друге, відсутність орієнтації у підприємства на кінцевий результат, у тому числі і на отримання прибули [11, с. 17].

Вихід з важкого фінансового положення, в якому опинилися українські підприємства, можливий. Для цього необхідно побудувати систему управління фінансами підприємства. Заважає цьому пануючий на більшості вітчизняних підприємств технократичний підхід до управління.

Є технологія роботи з фінансово-економічною і іншою інформацією, яка дозволяє підприємству збудувати правильні взаємини із зовнішнім світом. Займатися цим може або директор по економіці, або фінансовий директор, або професіонал-менеджер. Його потрібно вбудувати в систему управління, щоб він став частиною організаційної структури підприємства.

Щоб ефективно управляти фінансами, на першому етапі необхідно вирішити наступні завдання. Перш за все, налагодити систематичну роботу по аналізу і діагностиці проблем підприємства, зокрема його взаємин з постачальниками і клієнтами за певною технологією, і щодня проводити робочі наради по його результатах.

Слід розробити систему фінансових і економічних цільових показників для управління підприємством в цілому і його окремих служб і використовувати її на практиці. Скласти фінансовий план підприємства для управління доходами і витратами, а також фінансовими потоками (у трьох сферах діяльності: основною, інвестиційною і фінансовою).

Необхідно також визначити конкурентоздатну структуру витрат вироблюваної продукції і всього підприємства, на підставі чого ухвалити рішення про підтримку цільової структури витрат, а також порядок її зміни [1].

Вирішення ж проблем підприємств знаходиться на самих підприємствах, для чого і потрібний детальний аналіз і діагностика фактичного положення справ. Перш за все зрозуміти недоліки існуючої системи управління економікою і фінансами підприємства, використовуючи дані фінансової і економічної звітності і інші дані підприємства.

Вивчаючи структуру доходів і витрат (прямі і непрямі) в динаміці, спробуйте відповісти ще на два питання: чому підприємство несе великі матеріальні витрати і на чому і де підприємство заробляє. Прослідкувавши ці логічні ланцюжки до кінця можна зрозуміти, що потрібно змінити.

Фінанси підприємства - лише вершина айсберга. Прихована частина айсберга - ситуація (у тому числі і організаційна) на підприємстві в цілому. Діагноз допоможе дати уявлення про проблеми організації підприємства і як воно сприймає зовнішній світ. Аналіз і діагноз - це єдиний спосіб зрозуміти проблеми і специфіку підприємства в конкретній ситуації.

Така робота дозволить фахівцям побачити відомі ним речі під новим кутом, допоможе правильно розставити акценти і звернути увагу на внутрішні механізми підприємства, виявить організаційні проблеми і відкриє нові перспективи.

Побудова фінансового плану як головного інструменту управління потоками платежів в довгостроковому і короткостроковому періодах краще всього почати з детального аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості і розробки плану погашення (реструктуризації) заборгованостей.

Слід враховувати всі надходження і стежити за тим, щоб надходження перевищували виплати. Для цього буде потрібно детальну інформацію про групи клієнтів, що приносять підприємству доходи [11, с. 18].

Для управління доходами і витратами на базі аналізу прибутковості всього номенклатурного ряду продукції, що випускається, а також існуючих видів діяльності (зокрема по ринках збуту) потрібно сформувати план роботи відділу збуту. Щоб не втрачати доходи, треба також спланувати структуру виробничої програми по видах продукції, по ринках, технологічному рівні виробництва.

Для підтримки частки матеріальних витрат на заданому (цільовому) рівні слід розробити і утвердить положення про індикативні ціни. В цьому випадку потрібно буде проаналізувати політику постачання і провести рейтинг матеріалів, що купуються, і витрат, що комплектують у формуванні, на продукцію. Результатом такої роботи може стати створення системи кризового планування в підрозділах (збут, постачання, виробництво, економіка, фінанси) відповідно до стратегії розвитку підприємства [2].

3.2 Фінансове планування на державних підприємствах

Перехід підприємств на ринкові основи господарювання призвів до істотних змін у фінансовому плануванні. Нестійка динаміка виробництва продукції (робіт, послуг) нерозвиненість маркетингової діяльності на підприємствах, криза неплатежів та інші важко передбачувані явища в господарських зв'язках і грошових відносинах зумовили скорочення періодичності розробки фінансових планів, а на окремих підприємствах призвели до повної відмови від них.

Однак ринок підвищує вимоги до підприємств в забезпеченні платежів постачальникам за сировину, енергоресурси, матеріали, роботи і послуги; у виплаті заробітної плати своїм працівникам; проведенні своєчасних розрахунків з державним бюджетом. Їх виконання можливе тільки при беззбитковій діяльності підприємств, достатній мобільності ресурсів та віддачі. Досягнути цього можна лише шляхом налагодженої фінансової роботи на підприємствах, яка забезпечить досить точний прогноз динаміки фінансових ресурсів з невизначених умовах (істотні зміни в попиті на продукцію, зміни в цінах, податках та інших кон'юнктурних факторах). Важливу роль при цьому повинні відігравати поточні фінансові плани, які сприяють забезпеченню фінансової стійкості підприємств. В системі планування діяльності підприємства важливе місце займає фінансове планування, яке включає планування руху всіх фінансових потоків, які охоплюють всі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства, забезпечує формування та. та використання матеріальних, трудових, грошових ресурсів [21, с.127].

Фінансовий план активно впливає на всі сторони діяльності підприємства через вибір об'єктів фінансування, скерування коштів в залежності від їх віддачі на ті чи інші заходи, сприяє раціональному використанню трудових, матеріальних і грошових ресурсів.

Кожне підприємство потребує коштів для діяльності розвитку. Отже, фінансовий працівник (менеджер) повинен, з одного боку, вивчати діяльність підприємства в комплексі, враховуючи короткотермінові і довготермінові операції, а з другого боку - дотримуватися виконання трьох основних функцій:

· забезпечувати стабільне фінансування виробництва, тобто управляти грошовими засобами,

· виділяти кошти для оплати довготермінового виробництва, тобто фінансування інвестицій та економічного зростання;

· забезпечувати підприємство фінансами на найвигідніших умовах.

Незважаючи на значні переваги фінансового плануванню - воно не використовується в сучасних умовах в повній мірі. Невизначеність підприємства в ринковому середовищі, відсутність сталих фінансових нормативів, часті зміни нормативно-правових., положень, відсутність стабільності в їх застосуванні, багаточисельні доповнення та зміни законів, що регулюють систему оподаткування, кредитування, розрахунковий процес - все це ускладнює господарську та фінансову діяльність підприємства [19, с.415].

Вплив негативних процесів, викликаних впровадженням у суспільстві ринкових відносин, існуючі труднощі у здійсненні економічних відносин можуть бути послаблені в умовах, коли підприємство в повній мірі використає можливості фінансового планування. Підприємство буде спроможне прогнозувати свій фінансовий стан в результаті обґрунтування джерел та обсягів збільшення фінансових ресурсів, використання внутрішніх резервів забезпечити платоспроможність та фінансову стабільність господарської діяльності.

Фінансове планування охоплює всі сторони діяльності підприємства, забезпечує високий рівень управління витратами і доходами, результатом чого є підприємницький успіх, можливість вдосконалення матеріально-технічного розвитку.

Фінансове планування призначене для вирішення таких основних завдань:

1) забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для нормальної господарської діяльності підприємств, включаючи розширене відтворення основних засобів виробництва, формування обігових коштів, матеріальне стимулювання працюючих, забезпечення соціальних потреб людей;

2) виявлення резервів в господарській діяльності підприємства, їх спрямування на підвищення ефективності виробництва; забезпечення об'єктивних, раціональних та взаємовигідних економічних, відносин підприємства з іншими підприємствами-постачальниками матеріальних ресурсі в, бюджетом та банками;

3) здійснення контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, контролю за утворенням та використанням матеріальних, трудових, грошових ресурсів [14, с.254].

Розробка фінансового плану ґрунтується на планах виробництва продукції, її номенклатурі, витратах, фінансових нормах і нормативах, даних про ринок та тенденції його розвитку.

Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів, забезпечує необхідний попередній контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів.

Об'єктами планування є доходи підприємства, взаємовідносини з державним бюджетом, позабюджетними фондами, інвестиційні то кредитні ресурси.

До об'єктів фінансового планування на підприємстві належать виручка від реалізації продукції, об'єм обігових коштів та джерела їх поповнення, прибуток, джерела фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності, здійснення капітального ремонту, модернізації технічного вдосконалення основних фондів, відносини з бюджетом та банками.

Підприємства самостійно розробляють і схвалюють фінансові плани. Процес фінансового планування включає ряд послідовних стадій:

1. Розрахунки планових фінансових показників з використанням результатів попередніх розділ;в плану діяльності підприємства;

2. Розробка проекту фінансового плану;

3. Узгодження показників плану з акціонерами, банківськими установами тощо;

4. Розгляд проекту плану керівництвом підприємства і трудовим колективом;

5. Його доопрацювання;

6. Схвалення плану керівництвом підприємства з врахуванням результатів обговорення [18, с.392].

В основі розробки фінансового плану лежить аналіз фінансово господарської діяльності, в ході якого виявляються резерви підвищення ефективності роботи підрозділів підприємства: вплив зовнішнього середовища -- економічних, фінансових, валютних, кредитних конкурентних та інших умов, в яких здійснюється виробнича діяльність підприємства. В умовах ринкового господарювання в діяльності підприємства зовнішнє середовище є основним джерелом не визначеності, яка пояснюється багатомірністю, непередбачуваністю, неможливістю врахування виливу всіх змін, дій і взаємозв'язків в ньому. У фінансовій сфері ця невизначеність проявляється в найбільшій мірі. Саме впливом зовнішнього середовища визначається систематичний ризик.

Для розробки, фінансового плану підприємства необхідна належна інформаційна база в якості такої бази використовуються:

- постанови органів галузевого або територіального управління щодо розвитку підприємства;

- завдання науково-технічних програм, народногосподарського, галузевого та регіонального рівнів;

- державні замовлення і контракти, обсяг державних централізованих капітальних вкладень;

- фінансові норми і нормативи:

- результати попередньої роботи з замовниками,

- інформація про стан ринку /поварів (робіт, послуг);

- матеріали аналізу виробничо-фінансової діяльності в базовому періоді;

- планові показники інших розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства [5, с.39].

Річний фінансовий план підприємства являє собою заключний розділ плану господарської та соціальної діяльності підприємства. У фінансовому плані узагальнюються у грошовому виразі всі планові показники роботи підприємства, визначаються обсяги, напрями використання грошових коштів, відображаються економічні відносини підприємства з його працівниками, з іншими підприємствами, банками, бюджетом. За економічним змістом у фінансовому плані відображаються результати господарської діяльності підприємства протягом певного періоду, джерела і обсяги формування ті напрями використання фінансових ресурсів, в тому числі для внутрішньогосподарських потреб.

Фінансовий план підприємства складається у вигляді балансу доходів і витрат, а також розрахункових форм для визначення статей балансу.

Баланс доходів та витрат складається з таких розділів:

- доходи і надходження коштів;

- витрати і відрахування коштів [11, с.284].

Складання фінансового плану - балансу доходів і витрат на плановий період, як правило починається на початку другої половини року, що передує плановому. Здійснюються детальні розрахунки та обґрунтування значень коленої статті розділів «Доходи і надходження коштів» та «Витрати і відрахування». Після таких розрахунків складається перевірочна таблиця до балансу доходів і витрат, збалансованість фінансового плану, плановий обсяг фінансових ресурсів.

Зіставлення доходів і надходжень коштів з витратами дає можливість визначити надлишок фінансових ресурсів, або їх дефіцит. У першому випадку визначають напрями використання надлишкових ресурсів для забезпечення відтворюючого процесу на підприємстві, в другому випадку - здійснюється пошук джерел фінансування, надходжень коштів.

Обґрунтування фінансового плану - складний творчий процес, для здійснення якого необхідним є залучення кваліфікованих кадрів економістів-фінансистів. При обґрунтуванні плану необхідна активна участь усіх працівників апарату управління підприємства.

Для складання фінансового плану використовують такі вихідні матеріали:

ь показники плану виробництва і реалізації продукції, кошторис затрат на виробництво,

ь дані про обсяги планових інвестицій.

ь розрахунки відпускних цін, нормативи амортизаційних відрахувань та платежів у бюджет,

ь результати аналізу виконання плану за попередній період,

ь фактичні дані бухгалтерського балансу на перше число планового.

...