Корпоративна власність в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Корпоративна форма власності

2. Система регулювання корпоративного сектору України

3. Формування сучасного корпоративного сектора економіки України

Висновок

Використана література

Вступ

Тенденція до формування корпоративної власності в Україні посилюється з причин закономірностей розвитку економіки ринкового типу, а також впливом світової тенденції переході до інституціональної економіки. З точки зору структурування відносин власності корпоративна її форма найбільше відповідає цим процесам. Проте, національна економіка надає чимало особливостей формування корпоративної власності, які й підлягають науковому дослідженню.

Метою роботи є виявлення у ході дослідження особливостей корпоративної власності в Україні, її функціонування на сучасному етапі та обґрунтування пропозицій відносно поліпшення умов її розвитку на шляху до інституціональної економіки.

Предметом дослідження є механізм становлення та функціонування корпоративного сектору в економіці України.

Об'єктом дослідження є процеси формування і функціонування корпоративної власності як інституту сучасного і постіндустріального суспільства.

Методологічними основами такого аналізу можна вважати те, що, по-перше, відправною точкою є загальна економічна теорія власності, по-друге, доцільність врахування закономірностей становлення корпоративної власності за досвідом розвинених країн, по-третє, виявлення тих особливостей, які є характерними для процесу формування корпоративної власності в Україні протягом перехідного періоду до ринку і на тепер.

1. Корпоративна форма власності

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набула корпоративна форма власності як колективно-приватна. Корпорації - акціонерні підприємства.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадкування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій, як юридичний інститут володіння, приватна власність забезпечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

Серед переваг корпоративної форми власності є і такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації.

Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорацій.

Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії.

2. Система регулювання корпоративного сектору України

Законодавчо визначено, що регулювання діяльності акціонерних товариств та корпоратизованих підприємств здійснюється уповноваженими органами загальної та спеціальної компетенції. В Україні цим органом є Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає підзаконні акти, що є обов'язковими приписами для учасників корпоративного управління. Такий підхід застосовують практично у всіх країнах. На рівні законодавчих органів видаються правові акти, що мають силу закону і регламентують загальні основи функціонування корпоративного сектора. Такі органи регулювання є також і в інших країнах. Наприклад, у США система регулювання має кілька рівнів.

Таблиця 2.1 - Система регулювання корпоративного сектора економіки США

В Україні корпоративні відносини регулюються законами "Про господарські товариства" та "Про цінні папери та фондову біржу", прийнятими ще у 1991 році. Новий Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" № 3480 -IV прийнятий 23 лютого 2006 р., за яким акціонерні товариства є юридичними особами і підлягають класифікації тієї самої нормативної бази, що й інші підприємства. Для прикладу, якщо законом визначено, що товариство здійснює бухгалтерський облік своєї діяльності, веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку до органів державної статистики, то достовірність і повнота річного балансу і звітності підприємства повинна бути підтверджена аудитором. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності товариств з річним господарським обігом меншим за двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян проводиться один раз на три роки.

Важливим напрямком корпоративного управління з боку держави є державне регулювання ринку цінних паперів. Таке управління є у всіх країнах, воно має свої специфічні риси, але загалом виділяють такі основні:

1) реалізацію прав єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

2) створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками цінних паперів фінансових ресурсів з врахуванням інтересів суспільства;

3) отримання учасниками ринків цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів;

4) результати фінансово-господарської діяльності емітентів.

Як вже було зазначено, важливим напрямком державного управління у корпоративному секторі є державне регулювання ринку цінних паперів. Ця форма так званого "контролю" є важливим механізмом корпоративного управління. У світовій практиці існує багато форм державного регулювання ринку цінних паперів, але, якщо їх розглянути, то при деякій специфіці таких форм можна виділити риси, які їх об'єднують. Серед них можна виділити наступні:

* розроблення та прийняття нормативно-правового законодавства з регулювання питань діяльності учасників фондового ринку;

* регулювання випуску та обігу цінних паперів;

* визначення прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

* проведення реєстрації емісії цінних паперів та її поширення;

* визначення умов продажу та розміщення цінних паперів.

Не менш важливою формою регулювання корпоративних відносин та корпоративного сектора є державна система зовнішнього корпоративного управління, елементами якої є:

1) розроблення норм і контроль за системами ціноутворення;

2) встановлення правил і стандартів здійснення операцій на фондовому ринку;

3) контроль за їх дотриманням.

До функцій державного регулювання можна віднести наступні:

* створення надійної системи захисту прав інвесторів;

* контроль за дотриманням емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів встановлених правил.

У системі державного регулювання корпоративного управління передбачено створення такої системи, яка б передбачала захист прав інвесторів, а також суворий контроль за діяльністю осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Це процедура здійснюється наступним чином. Насамперед створюють уповноважені законом контролюючі органи, які видають ліцензії на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку, а також забезпечують контроль за цією діяльністю, а в разі виявлення порушень забороняють здійснювати на певний термін професійну діяльність на ринку цінних паперів, у разі відсутності дозволу на її здійснення (провадження). Такі штрафи накладає Комісія з цінних паперів та фондового ринку, але стягують тільки у судовому порядку. Крім цього, штрафи можуть накладатись і на громадян і на посадових осіб.

В Україні за недотримання законодавчо встановлених норм передбачено два види відповідальності - адміністративну та кримінальну, а щодо порушників використовують законодавчо визначені види санкцій.

3. Особливості формування сучасного корпоративного сектора економіки України

корпоративний власність державний регулювання

Одним з найхарактерніших явищ ринкових трансформацій в Україні стало створення корпоративного сектора економіки як базового серед інших організаційно-правових форм господарювання. Дані проблеми залишаються виключно актуальними для такої уразливої в економічному відношенні галузі як авіаційна промисловість. Формування ефективної системи корпоративного управління через низку спектрів галузевих проблем залишається важливою складовою структурного реформування, що зумовило актуалізацію наукових досліджень різнопланового соціально-економічного змісту. Питання полягає у досягненні соціально-економічної ефективності за умов реалізації різних цілей корпоративного управління, а саме підвищення ефективності функціонування корпорації і забезпечення балансу інтересів зацікавлених сторін.

Проблема оцінки якості корпоративного управління об'єктивно ускладнюється різноорієнтованими ціннісними пріоритетами учасників корпоративних відносин. При цьому усі учасники корпоративного управління зацікавлені у досягненні успіху в діяльності товариства, однак шляхи й методи його забезпечення можуть значно відрізнятися. Саме тому адекватне оцінювання соціально-економічної ефективності корпоративного управління дозволяє визначити можливість створення балансу інтересів зацікавлених сторін.

Сучасна економіка України функціонує в умовах становлення ринкових відносин, основною ознакою яких є формування корпоративного сектора як базового серед нових організаційно-правових форм господарювання з певною системою впливу на учасників корпоративних відносин із метою ефективного використання об'єднаного капіталу. Формування корпоративного сектора економіки відбувалось в процесі приватизації (реформування державної власності). У результаті створено понад 35 тис. АТ, учасниками яких є майже 19 млн. акціонерів (рис.3.1) .

В активі корпоративного сектора нашої країни вже близько 70% загального обсягу промислового виробництва . Отже, за статистичними параметрами, цей сектор став домінуючим у структурі національної економіки.

Важливість формування сучасного корпоративного сектора та корпоративного управління забезпечила розроблення державної програми корпоративного управління, національних принципів та кодексу корпоративного управління, а також створення державної системи підготовки і перепідготовки фахівців для роботи у цьому секторі економіки.

Рис. 3.1 - Динаміка корпоративного сектора економіки

Слід підкреслити, що в Україні створений формальний інституційний каркас приватизації на основі корпоратизації. Так подібна діяльність регулювалася новоствореними з початку 90-х рр. ФДМУ, ДКЦПФР, УІФР, УАІБ, МІБ, МФК.

Останнім часом було підготовлено ряд важливих документів з проблем корпоративного управління, а саме: проект Закону України „Про господарські товариства", проект Концепції розвитку корпоративного управління в Україні, Рекомендації кращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України .

Можна стверджувати, що урядом України, функціональними інститутами приватизації і корпоратизації за наукової підтримки створені теоретичні та практичні основи для формування корпоративного сектора економіки України, метою якого є організація ринково орієнтованих підприємств та підвищення ефективності функціонування організаційних формувань корпоративного типу на основі: використання переваг корпоративного устрою суб'єкта господарювання, забезпечення інвестиційних інтересів широких верств населення України, участі їх у користуванні, розпорядженні та управлінні майном окремих суб'єктів господарювання корпоративного типу, вирішення складних проблем бізнесу за рахунок об'єднань зусиль, інтелекту та капіталів різних груп акціонерів тощо, завдяки чому уможливлюється й вирішення ряду соціально-економічних проблем держави.

У країнах із ринковою економікою сформувалася певна структура управління корпоративними підприємствами зі сталими характеристиками й елементами. Три основні моделі корпоративного управління, які виділяються рядом авторів, - це англо-американська, західноєвропейська (німецька) та японська, достатньо досліджені і функціонують з високим рівнем ефективності в розвинутих країнах. Тим не менше, в сучасних умовах господарювання доцільно визначити ще одну модель із власними характеристиками та своєрідними підходами до формування корпоративних відносин - це модель постсоціалістичних країн, до якої належить і Україна.

Крім зазначених моделей корпоративного управління, у світі сформувалися дві управлінські системи корпоративного регулювання, які характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень та реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. Інсайдерські системи управління існують, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється юридичними та фізичними особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

Структура моделі корпоративного управління в Україні ґрунтується на специфіці розподілу управлінських функцій між акціонерами і менеджерами компанії. У своїй основі дана модель перебуває на стадії свого активного становлення, формально включаючи окремі, розрізнені компоненти усіх трьох традиційних моделей. Такими компонентами є власність, притаманна аутсай-дерським моделям; тенденція до концентрації власності і контролю, запровадження елементів перехресного володіння і формування складних корпоративних структур різного типу, що властиво інсайдерським моделям, в яких визначені пільги отримують робітники і (або) менеджери підприємства. В останньому випадку перевага структури АК інсайдерів призводить до внутрішньої і розподілу прибутку саме і інтересах акціонерів - робітників. При цьому поширеною є практика порушення прав зовнішніх акціонерів, що стає можливим за умов недосконалості законодавчої бази щодо захисту прав інвесторів. Частіше всього це відбувається у спосіб, коли загальні збори акціонерів проводяться як збори трудового колективу, а при розподіл прибутку основна увага приділяється фондам соціального розвитку і матеріального заохочення, а не виплаті дивідендів. Очевидно є підстава стверджувати, що таке поєднання елементів існуючих систем корпоративного управління є однією з основних особливостей української моделі управління корпоративними підприємствами.

При формуванні національної моделі управління корпоративними сектором економіки доцільним є також визначення подібних та відмінних рис української моделі та усталених моделей корпоративного управління, а саме англо-американської, німецької та японської. Зазначене порівняння визначає спільні характеристики та виявляє, що національна модель найбільше тяжіє до японської.

Вочевидь переважаюча в країні модель корпоративного управління здійснює вплив на структуру володіння акціями підприємств. Однак структура володіння, яка склалася, не є сталою, вона може з часом змінюватися, що і спостерігається на ряді вітчизняних підприємств, коли зміна структури АК здійснюється за рахунок скупки акцій зовнішніми інвесторами або менеджерами підприємств, а також шляхом проведення додаткових емісій акцій, які здатні внести істотні корективи у структуру управління.

Теоретичною основою створення корпоративного сектора економіки в Україні є формування адекватного інституційного середовища на основі національних принципів корпоративного управління. Останні повинні носити універсальний характер навіть в країнах, де відбуваються глибокі якісні процедури з реформування економіки.

Основна проблема корпоративного управління зумовлена недосконалістю інститутів власності та структури управління, відсутністю ефективних механізмів саморегулювання та браком практики ефективного впровадження загальних принципів корпоративного управління, які базуються на міжнародному досвіді. Глибоке дослідження корпоративного управління в Україні виявило існування значної кількості проблем, пов'язаних з формуванням корпоративного управління, які можуть бути поділені на три основні групи: історичні, управлінські та законодавчо-практичні .

Історичні проблеми пов'язані із приватизаційними процесами (формуванням АК) в Україні, роллю держави у взаємовідносинах з корпораціями в перехідний період та ідеологією внутрігосподарського управління. Специфіка формування АК полягає в тому, що корпоративні підприємства створюються, в основному, не класичним шляхом об'єднання капіталів, а шляхом розподілу статутних фондів державних підприємств під час приватизації.

При цьому, оскільки значних масштабів набула сертифікатна (безплатна) приватизація, то підприємства не отримали реальних інвестицій, що зумовило несприйняття управлінським персоналом акціонерів як власників, що очікують вигоди від вкладеного капіталу. В умовах величезної розпорошеності АК, до якої призвело безплатне роздавання акцій, реальність впливу дрібних акціонерів на поведінку керівництва відкритих АТ є проблематичною, як і те, що акціонери не брали участі у призначенні керівників, оскільки управлінські контракти укладали державні органи приватизації.

Особливості взаємовідносин держави і корпорацій полягають в тому, що в процесі приватизації держава зберігає значний вплив на підприємства, залишаючись вагомим акціонером, але при цьому вона не виконує своїх обов'язків як акціонер-інвестор. Крім того, навіть у тих корпораціях, де відсутня державна акціонерна участь, держава опосередковано є власником, оскільки присвоює значні кошти підприємств у вигляді податків, але не сприяє розвитку підприємств. Поряд з цим, державне регулювання господарської діяльності призводить до встановлення переваг акціонерів одних підприємств над іншими, а саме надання пільг корпораціям у вільних економічних зонах та створення особливих пільгових умов, в яких діють компанії окремих галузей.

Крім того, держава залишає за собою право використання дійових механізмів перерозподілу власності корпорацій на свою користь, оскільки є значним кредитором. Позиція останнього полягає в тому, що за ним зберігається можливість здійснювати перерозподіл власності на свою користь. Ця можливість реалізується в поточних умовах через податкову заставу і продаж заставленого майна. При цьому власність держави не зростає, а витрачається на вирішення поточних бюджетних проблем .

Ідеологія внутрігосподарського управління полягає в тому, що основним завданням керівників соціалістичних підприємств було виконання спущених згори планів, яке суворо контролювалося, тобто менеджмент діяв у рамках тотального контролю. З відмовою від централізованого планування керівники опинилися у вакуумі контролю, оскільки компенсуючих механізмів створено не було. Характерний для усталених моделей корпоративного управління контроль з боку аутсайдерів на початку реформування внутрігосподарського управління не міг бути встановлений через відсутність зовнішніх акціонерів. Директори підприємств перетворилися у той час на безконтрольних хазяїв, які користувалися і розпоряджалися майном і результатами діяльності підприємств, а також, хоча і обмеженою мірою, виконували функцію привласнення. Така ідеологія була легалізація привласнення - законодавством про оренду. Таким чином, директор мав усі підстави для дій щодо майна підприємств і працюючих як приватний власник, а не як найманий менеджер, і він поводився саме так.

Виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що історичні проблеми формування корпоративного сектора визначають такі риси корпоративного управління:

- неефективна, дуже розпорошена структура АК в процесі приватизації;

- провідна роль реформування державної власності у формуванні корпоративного сектора економіки;

- наявність у держави великої кількості акцій і необхідність розв'язання проблеми управління державними корпоративними правами;

- фіскальна політика зумовлює більш потужне податкове навантаження на АК порівняно з іншими формами капіталу, крім того, ставить акціонерів підприємств різних галузей у неоднакові податкові умови;

- використання в управлінні підприємствами з боку менеджерів поведінки, притаманної приватним власникам.

Законодавчо-практичні проблеми обумовлені недосконалістю відповідної нормативної бази, що не дозволяє своєчасно вирішувати ті проблеми, які виникають внаслідок недоліків чинного законодавства та відсутністю навіть мінімального дотримання вимог, встановлених законодавством. Так, відсутність регламентування багатьох аспектів діяльності дає можливість ігнорувати або прямо порушувати законні права та інтереси акціонерів без формального порушення норм чинного законодавства. Тому законодавчо-практичні проблеми доцільно поділити на дві підгрупи проблем: законодавчі та практики господарювання, які включають такі групи проблем - порушення участі акціонерів в управлінні, порушення компетенції загальних зборів акціонерів та спостережних рад, існування особистої зацікавленості посадових осіб, порушення права на частку у прибутку та активах, недостатній рівень поінформованості акціонерів про діяльність товариства, порушення прав на розпорядження акціями як старих, так і нових випусків.

Розкриті проблеми відображають такі риси та особливості корпоративного управління, які можуть бути передбачені внутрішніми та зовнішніми законодавчими нормативними актами:

- директивний шлях формування у більшості акціонерних органів перших органів корпоративного управління;

- недостатня роль у корпоративному управлінні АТ спостережних рад;

- великі масштаби прихованого скуповування акцій колишнім керівництвом АТ і пов'язаними з ними особами;

- відсутність сильного зовнішнього контролю за діяльністю органів управління.

Управлінські проблеми полягають у низькому рівні професіоналізму керівників та уособленні корпоративної культури лише з психологією керівників. Для ефективного управління та прибуткової діяльності АТ необхідно підвищувати рівень підготовки кадрів, орієнтованих на використання переваг корпоративного управління.

При цьому компанії не вважають за доцільне проводити тренінг та навчання членів спостережної ради відповідно до конкретних потреб компанії. В результаті цього члени спостережної ради не володіють належними знаннями та навичками для ознайомлення з усіма новими законами та нормативними актами, змінами кон'юнктури ринку, комерційними ризиками. Для вирішення цієї проблеми доцільно встановити на законодавчому рівні вимоги щодо особистих та професійних якостей кандидатів на посаду членів виконавчого органу, а саме: наявність відповідної освіти, стажу роботи за основним видом діяльності такого товариства, бездоганної ділової репутації. Також необхідно встановити правила належного виконання службових обов'язків, за порушення яких передбачити дострокове зняття з посади та зобов'язання відшкодувати завдані товариству збитки.

Висновок

Отже, узагальнюючи сказане, можна відмітити наступне, - по мірі напрацювання практичного досвіду у сфері корпоративного управління необхідно створити такі умови функціонування цього сектора економіки, щоб існував дійсно дієвий механізм захисту інтересів його учасників, а порушники загальновстановлених правил були виявлені та суворо покарані, і як наслідок - несли як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.

Для України пошук ефективної системи корпоративного управління -- це, перш за все, створення правового середовища, формування інституціональної складової, що забезпечує загальний соціально-економічний розвиток шляхом усунення суперечностей між приватною, державною та змішаною формами власності. Основним стримуючим моментом розбудови законодавчих важелів впливу на корпоративний сектор є значний рівень клановості та партійної приналежності в характері та процесі прийняття рішень. Політична конкуренція стала серйозним стримуючим моментом для оптимізації господарської діяльності та розвитку корпоративного сектору. Продовжується процес лобіювання перебігу власності та корпоративних важелів впливу на галузевому рівні, залишається в межах ручного управління процес доступу до комерційно ефективних напрямків господарювання без отримання суттєвих та позитивних соціальних наслідків.

Використана література

1. Антонюк Л.Л. У чому Україна втрачає // Монітор. - 2008, №1-2. - С. 7.

2. Блага Н.В. Інформаційна прозорість фондового ринку України.// Фінанси України. -2005, № 3.

3. Геєць О. Особливості формування сучасного корпоративного сектора економіки України // Економіка. - 2009, №5

4. Горенко Т.І., Кондрашихін А.Б. Інформаційне забезпечення участі громадян на фінансовому ринку. // Фінанси України. - 2004, № 4.

5. Грідчіна М.В. // Корпоративні фінанси (зарубіжний досвід і вітчизняна практика): Навіч. посіб. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2002. - С. 225-229.

6. Євтушевський В.А. //Основи корпоративного управління: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 317 с.

7. Кондрашихин А.Б. Формування відносин учасників регіонального ринку цінних паперів.// Формування ринкових відносин в Україні. - 2004, № 6(37).

8. Кучеренко О.Ю. // Державне управління: плани і проекти економічного розвиту: Монографія -2006. - 624 с.

9. Тоффлер З., ТоффлерХ. // Революционное богатство -- М.: АСТ: АСТ Москва: Профиздат, 2008. - 569 с.

10. Україна-2015: Національна стратегія розвитку.// Громадсько-політичне об'єднання "Український форум", 2008. - 118 с.

Размещено на Allbest.ru