Поняття фінансових ринків

16

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Тестові завдання

2. Задачі

2.1 Задача

2.2 Задача

3. Структура фінансового ринку

4. Органи, що здійснюють правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

5. Акцепт векселя. Наслідки неакцепту

Список використаної літератури

1. Тестові завдання

Тестове завдання 3

Жодна із складових частин фінансового ринку не може бути самостійним інструментом ринкової економіки, тому що вони:

а) взаємозалежні;

б) мають свою специфіку;

в) регулюються державою

г) являють собою оптові фінансові ринки.

Відповідь: а)

Тестове завдання 33

Власниками приватизаційних цінних паперів можуть бути:

а) юридичні особи;

б) фізичні особи;

в) резиденти;

г) нерезиденти.

Відповідь: б)

2. Задачі

2.1 Задача

В об'яві банка вказано, що дивіденд по привілейованим акціям буде сплачено у розмірі 24% річних. Визначити суму дивіденду, якщо номінал акції складає 104 грн.

Розв'язок:

Сума дивіденду складає: 104*24%=24,96 грн

2.2 Задача

Банк "Інтеграл" випустив векселі на суму 45 тис. грн. терміном до 90 днів зі сплатою 14% річних. Яку суму сплатять клієнти банку при покупці таких векселів? Яку суму одержать від банку клієнти після закінчення 90 - денного терміну?

Розв'язок

1) Клієнти сплачують банку вартість векселів за номіналом 45 000 грн.

2) Підраховуємо суму % по векселям:

((45 000*14%)/365)*90=1953,42 грн

Клієнти одержать від банку після закінчення 90 - денного терміну

45 000+1953,42=46 953,42 грн

3. Структура фінансового ринку

фінансовий цінний акцепт вексель

Фінансовий ринок -- складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкуренти ості. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку -- об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб'єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Можуть виникати й інші ситуації. Так, наприклад, певний суб'єкт економічної діяльності, юридична чи фізична особа використовують наявні в неї ресурси з метою одержання доходу. Ці фінансові ресурси на фінансовому ринку можуть бути трансформовані в цінні папери, що принесуть дохід. Форми і методи мобілізації ресурсів на фінансовому ринку дуже різноманітні, проте важливим його завданням є повне, своєчасне і з найменшими затратами задоволення потреб усіх учасників ринку. У країнах із розвинутою ринковою економікою фінансовий ринок є особливим і необхідним середовищем для успішного функціонування економіки й соціальної сфери.

Розвиток фінансового ринку значною мірою відображає гнучкість фінансової системи та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в економічному та політичному житті країни, а також до різноманітних процесів, які відбуваються за її межами. Розвинуті фінансові ринки стимулюють і посилюють фінансові потоки в економіці та зменшують суспільні витрати, в тому числі й кожного учасника ринку.

Досконалий фінансовий ринок -- це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги "тіньової" економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних гарантій.

Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має неефективну систему захисту заощаджень громадян, обмежений доступ власників капіталів до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів. До них належать: вільний .доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів дія всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

В організаційному плані фінансовий ринок -- це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі реєстратори, інші фінансові інститути, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові. Фінансовий ринок включає: валютний ринок; ринок кредитів; ринок цінних паперів; ринок фінансових послуг. Усі складові фінансового ринку мають свою внутрішню структуру й можуть поділятися на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку.

4. Органи, що здійснюють правове регулювання ринку цінних паперів в Україні.

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе: органи, що регулюють ринок;

· законодавчі та підзаконні акти; етику фондового ринку;

· традиції та звичаї.

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

-- на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

-- наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

«-- визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

-- створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

-- створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях».

Регулювання обігу цінних паперів

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропонування цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропонування.

Це регулювання має на меті:

-- включити у процес котирування всі заінтересовані сторони;

-- встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

-- запобігти можливості монопольного встановлення цін;

-- обмежити ризики інвесторів;

-- уникнути подрібнювання національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Мета регулювання досягається створенням єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів.

Функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у Сполучених Штатах функціонують 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає у тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. Те саме стосується обліку і зберігання. У Франції цінні папери котируються у єдиній системі бірж, що складається з 7 фондових бірж, а зберігаються й обліковуються в єдиному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію

Загальна тенденція регулювання фондових ринків полягає у тому, що:

- торгівля «з прилавка» поступово витискається, і на цей сегмент ринку переносяться правила «третього ярусу»;

- створюється єдина (у такому чи іншому вигляді) система котирування цінних паперів;

- функціонує єдиний національний депозитарій.

В Україні на цей час не існує єдиної системи котирування цінних паперів -- торги проводяться окремо на трьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться у початковій стадії створення. Передбачається, що розрахунковим банком у системі національного депозитарію має бути Національний банк, а іншими учасниками -- локальні депозитарії банків, що вповноважені НБУ, незалежні реєстратори та регіональні центри сертифікатних аукціонів.

5. Акцепт векселя. Наслідки неакцепту

Акцепт векселя - процедура, пов'язана з використанням переказних векселів, при якій одержувач за векселем (ремітент) або будь-яке інше особа, у якої знаходиться вексель, пропонує платнику за векселем (трасату) прийняти на себе зобов'язання оплатити його. Так як платник за переказним векселем - це третя особа, то для того, щоб він заплатив, потрібно отримати його письмову згоду. Це згода виражається в акцепті. Акцептом також називають саму напис на векселі, яка свідчить, що трасат готовий оплатити вексель.

Особа, що поставила напис про акцепт, у вексельному обігу прийнято називати акцептантом.

Вексель може бути пред'явлений трасату для акцепту з дати виписки векселя до його погашення. Закон обмежує максимальний час для пред'явлення до акцепту векселя із строком у такий-то час від пред'явлення одним роком з дня складання.

До того як платник поставив свій відмітку про акцепт, він не зобов'язаний платити за векселем. Крім того, він має право вимагати повторного пред'явлення векселя для акцепту на наступний день. Така можливість надається йому для того, щоб визначити деталі своїх взаємин і взаєморозрахунків з векселедавцем.

Акцепт відмічається на переказному векселі словом «акцептовано» або будь-яким іншим рівнозначним словом та підписом платника. За законом будь-яка підпис платника на лицьовій стороні векселя буде розцінена як акцепт. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим. У той же час платник може акцептувати тільки частина суми, зазначеної у векселі.

При акцепті платник зобов'язаний поставити дату. Це має значення в тому випадку, якщо вексель виписаний на умовах погашення «в стільки-то часу від пред'явлення». У разі відмови від постановки дати по цьому факту здійснюється протест за векселем.

Якщо платник не акцептує вексель, також застосовується протест за векселем, і в подальшому стягнення направляється на векселедавця та тих, хто підписав індосамент або аваль. Індосамент - передавальний напис на цінному папері, векселі, чеці, коносаменті і т. п., що засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи. Проставляється зазвичай на зворотному боці документа або на додатковому аркуші.

Процедура протесту за векселем має таке значення. Справа в тому, що коли вексель підписаний та виданий, то факт боргу вважається вже встановленим. І тому вважається, що немає необхідності доводити це в суді. Опротестований вексель передається до суду, при цьому слухань не проводиться, а відразу заводиться виконавче провадження. Тобто справа передається судовим приставам.

Наслідки неакцепту

Неакцепти вважаються наступні обставини:

- Відмова поставити на пред'явленому векселі акцептаціонную напис;

- Проставлення напису, не вважається акцептаціонной;

- Постійне відсутність платника в місці, зазначеному як місце його перебування (проживання);

- Відсутність самого місця проживання або перебування (мається на увазі відсутність конкретної адреси: наприклад, немає такої вулиці, будинки).

Неакцепт засвідчується актом, який складає нотаріус.

Протест здійснюється у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту. Пропуск цього строку не тягне за собою відмову у вчиненні протесту, його наслідки встановлені в ст. 53 Положення (неможливість судового стягнення).

Пред'являти вексель до протесту в неакцепті необов'язково. Після відмови в акцепті можна чекати терміну платежу, а потім, отримавши відмову в платежі, вимагати здійснення протесту в неплатежі.

Протягом чотирьох робочих днів, наступних за днем протесту, векселедержатель повинен сповістити про нього свого індосанта (тобто того, від кого він отримав вексель по передавального напису) і векселедавця. У ч. 4 ст. 2 АПК РФ наказаний претензійної порядок врегулювання спорів. Санкції за недотримання зазначених правил встановлені відповідно до ч. 7 ст. 45 Положення і п. 4 ст. 105 АПК РФ, так що та надсилання повідомлень та напрямок претензії передбачені законодавством. Використання претензійної порядку ускладнює процес стягнення за векселем, хоча цей процес повинен бути гранично простий.

Тому претензійної порядок врегулювання спорів з даної категорії справ слід було б скасувати.

Підвідомчість справ про стягнення за векселями визначається поки загальними правилами залежно від статусу сторін. Спори між підприємцями (у тому числі громадянами-підприємцями), іншими організаціями підвідомчі арбітражному суду. Якщо хоча б однією зі сторін є громадянин, який не має статусу підприємця, справу згідно ст. 25 ЦПК України підлягає розгляду в народному суді.

Пред'явити позов можна до тих, хто видав, індосований вексель або поставив на ньому аваль. Можливо пред'явлення позову до будь-якого одному боржнику, до кількох або до всіх відразу. Векселедавець і індосанти можуть обумовити для себе у векселі звільнення від відповідальності за неакцепт. Такі застереження роблять вексель менш привабливим для потенційних клієнтів. Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль (ст. 32 Положення).

Відповідно до ст. 48 Положення сума позову включає в себе:

1. Суму векселя, неакцептованную платником, мінус облікові відсотки. Обліковий відсоток вираховується з вексельної суми, якщо позов пред'являється до настання терміну платежу. Ставка облікового відсотка повинна бути офіційно встановлена. В даний час така ставка не встановлена, тому облікові відсотки не використовується. У векселі строком в стільки-то часу від пред'явлення і строком за пред'явленням, якщо в них були встановлені відсотки, у суму векселя зараховуються ці відсотки, тобто до номінальної суми додається сума відсотків за вказаною у векселі ставкою.

2. Суму в розмірі шести відсотків річних, що нараховуються з дня строку платежу, якщо позов пред'являється після терміну платежу.

3. Витрати по протесту, по посилці повідомлень, інші витрати, що з'явилися наслідком неакцепту.

4. Суму в розмірі трьох відсотків річних, починаючи з дня терміну платежу.

Список використаної літератури

1. Король В.А., Фінанси підприємств. Навч. посібник К.: КНЕУ, 2005. -- 300 с.

2. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання Навч. посіб-ник. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 554 с.

3. Еш С.М. Фінансовий ринок Навч. посіб. 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 528 с.

4. Яворська Т.В. Страхові послуги: Навч. носіб. -- К.: Знання, 2008. -- 350 с.

5. Вовчак, О.Д. Страхова справа: підруч. / О.Д. Вовчак. - К.: Знання, 2011. - Книга. - 391 с

Размещено на Allbest.ru